Етичні засади діяльності працівників прокуратури
При виконанні службових обов’язків прокурор має бути незалежним, що передбачає його свободу від будь-якого впливу, тиску чи втручання в діяльність. З метою дотримання цього принципу прокурор зобов’язаний активно протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність.
При прийнятті конкретних рішень бути самостійним та незалежним:
– від протиправного впливу з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або домогтись прийняття неправомірного рішення з боку представників інших органів влади, об’єднань громадян, підприємницьких структур та окремих осіб;
– відмежуватись від будь-яких корисливих і приватних інтересів, зовнішнього та політичного впливу, тиску з боку громадськості та засобів масової інформації;
– ігнорувати вимоги та рекомендації не уповноважених осіб щодо вирішення справ і матеріалів і, не обмежуючись цим, вживати в установленому порядку заходів для притягнення винуватців до відповідальності;
– утримуватися від будь-яких дій чи поведінки, що заважали б належним чином виконувати свої повноваження і були не сумісними з посадою прокурора;
– керуватись лише вимогами закону, правилами етики професії та своїми переконаннями.[28]
Прокурор повинен діяти в межах повноважень, визначених законом, справедливо, неупереджено та об’єктивно:
– не повинен продовжувати кримінальне переслідування, якщо розслідування показує необґрунтованість чи незаконність обвинувачення;
– враховувати всі обставини у справі, включаючи ті, що стосуються підозрюваного (обвинуваченого, підсудного, засудженого), незалежно від того, чи є вони доказами вини або невинуватості останнього;
– бути політично неупередженим, виключати можливість будь-якого впливу або тиску на свою професійну діяльність органів місцевої влади та самоврядування, посадових осіб, а також рішень, програм та дій політичних партій, інших суспільних об’єднань чи їх органів;
– не висловлювати публічно своєї власної позиції з тих чи інших питань поточної політики, щоби не ставити під сумнів свою неупередженість;
– утримуватися під час перебування на службі в органах прокуратури від висування своєї кандидатури у народні депутати України.
Прокурор повинен захищати принцип рівності всіх громадян перед законом та не допускати проявів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. [18]
А.Ф. Коні вважав абсолютно неприпустимим в діяльності прокурора підміну об'єктивності при розгляді кримінальної справи помилковим відчуттям корпоративної солідарності, виправдання ним упущень попереднього слідства спотвореним розумінням турботи про благо суспільства, і приводив наступний приклад: «Товариш прокурор одного з великих поволжских суден сказав в звинувачувальній мові: «Я згоден, що докази, представлені проти підсудних, малі і нікчемні, скажу навіть більш, що будь я разом з вами, панове присяжні, у вашій дорадчій кімнаті, то я, звичайно, як суддя, повинен був би визнати цих доказів недостатніми для звинувачення. Але як представник суспільства і держави, я підтримую проте звинувачення проти підсудних і голосно заявляю, що і в майбутній час при таких же малих доказах я складатиму звинувачувальні акти: дуже вже багато крадіжок розвелися останнім часом, і ми оберігатимемо від них суспільство, засаджуючи в попередній висновок запідозрених злодіїв-рецидивістів, хоч би і по таким доказам»
Прокурор не повинен перетворювати судові дебати на запальне цькування підсудного, порушувати до нього неприязні відчуття, представляти справу в односторонньому вигляді, витягуючи з нього тільки обставини. Викривальні підсудного, перебільшувати значення доказу при важливості злочину. Прокурор, виконуючи свій борг, служить суспільству. Але це служіння тоді буде корисним, коли до нього буде внесена строга етична дисципліна і коли інтереси суспільства і людської гідності будуть захищені з однаковою чуйністю і гідністю.
Про найбільшу етичну відповідальність обвинувача відомий судовий діяч початку ХХ століття П.С. Пороховщіков в своїй книзі «Мистецтво мови на суді» писав: «Якщо злочин здійснений негідником, звинувачення може бути суворе, захисту залишається піклуватися про пом'якшення відповідальності. Якщо злочинець хоч би вбивця – добра, чесна людина, всі труднощі на стороні прокурора. Але в обох випадках оратор, що знаходиться в невигідних умовах, повинен триматися дійсності. Це украй важко, особливо для обвинувача. Сказати: та я знаю, що це хороша людина, упевнений, що будучи виправданий, він почне піклуватися про дітей убитого, як про власних; я знаю, що каторга не буде для нього великим покаранням, чим свідомість свого злочину і вічні докори совісті; знаю, що вдова убитого пробачила його, і все-таки вимагаю каторги, - сказати це не легко. Звинувачувати в такій справі неймовірно важко, і охоче послухав би кожного, хто міг би навчити мене цьому, але стверджую, що обвинувач повинен визнати етичні достоїнства підсудного».[10]
Стосуватися зовнішності підсудного або копатися в його минулому, такого, що не має прямого відношення до даної справи, - це означати зловживати своїм положенням.
Прокурор має суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції:
– не використовувати у своїх особистих інтересах, інтересах родини або інших осіб будь-яку інформацію, яка стала відомою під час виконання професійних обов’язків;
– не сприяти фізичним та юридичним особам, з використанням свого службового становища, у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою одержання для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг;
– не використовувати державне майно, інші засоби організаційно-технічного та іншого забезпечення в особистих інтересах, а також в інших цілях, не пов’язаних з виконанням професійних обов’язків;
– не приймати будь-які подарунки, винагороди, не отримувати якусь користь, заохочення чи гостинність у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, а також від осіб, які можуть скомпрометувати чесність, справедливість та неупередженість прокурора;
– запобігати конфліктам між власними інтересами та інтересами служби, а у разі виникнення ситуації, коли особиста зацікавленість перешкоджає виконанню посадових обов’язків, повідомити про це безпосередньому керівникові для врегулювання конфлікту інтересів.
При здійсненні повноважень у судочинстві прокурор зобов’язаний своєчасно вживати у межах своєї компетенції заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.
Під час судового розгляду справ прокурор повинен всіляко утримуватися від здійснення впливу на вирок або рішення суду не процесуальними засобами, у тому числі шляхом проголошення до завершення розгляду справ заяв стосовно фактичних обставин справи та юридичної оцінки доказів.
У всіх сферах прокурорсько-слідчої діяльності прокурор зобов’язаний дотримуватися принципу презумпції невинуватості.[8]
Прокурор не може вчиняти, підбурювати або терпимо ставитись до будь-якої дії, що пов’язана з катуванням, іншим жорстоким або таким, що принижує людську гідність, поводженням.
Прокурор не повинен надавати суду докази, що були отримані з джерел або за допомогою методів, що суперечать закону. У разі встановлення таких фактів, вживати необхідних заходів з метою притягнення до передбаченої законом відповідальності особи, яка отримала та надала такий доказ.
Прокурор зобов’язаний забезпечувати конфіденційність інформації, яку отримано під час виконання професійних обов’язків, крім тих випадків, коли законом передбачено право чи обов’язок розкривати таку інформацію.
Особливу увагу слід приділяти забезпеченню таємниці у сфері підприємницької та банківської діяльності, розголошення якої може завдати істотних матеріальних збитків суб’єктам підприємництва.
Прокурору слід утримуватися від розголошення заздалегідь своїх намірів щодо порушення кримінальних справ, обрання запобіжних заходів та інших важливих слідчих дій і наглядових рішень, якщо потреба у цьому не викликана міркуваннями тактичного характеру.
У судовому процесі, у випадках та порядку, передбачених законом, прокурор повинен захищати законні інтереси потерпілих і свідків:
– забезпечувати обізнаність останніх про їхні права, в тому числі на оскарження рішення суду;
– у разі необхідності, вживати заходів, передбачених чинним законодавством для захисту їхнього та близьких родичів життя і безпеки;
– вживати вичерпних заходів, передбачених законодавством, щодо відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином.[25]
Прокурор не вправі використовувати своє посадове положення в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Зобов’язаний утримуватися від поведінки, дій і висловлювань, які можуть зашкодити його репутації, а також скомпрометувати незалежність, послідовність, справедливість органів прокуратури.
Прокурор не може належати до політичних партій, об’єднань та рухів, брати участь у будь-якій політичній діяльності, суміщати виконання своїх службових обов’язків з іншою діяльністю, окрім наукової, творчої та викладацької.
Прокурор має право створювати або приєднуватися до професійних асоціацій та спілок, які представляють і захищають його інтереси та права.
Використовуючи свободу світогляду, закріплену Конституцією України, працівники прокуратури мають право вільно визначати своє ставлення до релігійної діяльності, брати участь у діяльності релігійних об’єднань, не допускаючи їх втручання у свої службові справи.
Вимоги до особистої поведінки прокурорів Європейських інструкцій з питань етики та поведінки прокурорів:
Прокурори не повинні в приватному житті компрометувати своєю поведінкою діючу чи досягнуту чесність, законність та неупередженість органів прокуратури
Прокурори завжди повинні поважати закон.
Прокурори повинні поводитись таким чином, щоб збільшувалась всенародна довіра до їхньої професії.
Прокурори не повинні використовувати для сприяння своїм особистим інтересам чи інтересам інших осіб будь-які дані, до яких вони мали доступ під час виконання своїх обов’язків.
Прокурори не повинні приймати подарунки, нагороди, отримувати якусь користь, стимул чи гостинність від третіх сторін чи виконувати завдання, які можуть скомпрометувати їхню чесність, справедливість та неупередженість.
2.2 Моральна культура працівника прокуратури
Моральна культура прокурора – це характеристика особистості з точки зору цілісності її морального розвитку, сукупність моральних якостей, які характеризують їх моральну свідомість і поведінку у повсякденній службовій діяльності. Її структура включає: культуру моральної свідомості, культуру моральних відносин, культуру професійного спілкування. В культурі моральної свідомості виділено теоретичний і психологічний рівень. До теоретичного рівня відносяться: етичні знання, моральні погляди, ідеали, переконання, норми та потреби. Психологічний рівень включає: емоції, симпатії, антипатії, уявлення про моральне та аморальне, моральні правила, нрави, звички.[38]
Культуру визначають, по-перше, як спосіб суто людського існування, по-друге, як родовий спосіб життєдіяльності, як узагальнюючу характеристику універсальності розвитку людини. Якщо розглядати культуру як систему, то вона включає сам процес діяльності, що відрізняє людину від інших форм життя. Ця діяльність постійно змінює середовище існування людини, створює світ культури — матеріальних і духовних цінностей — у межах природного світу. [24]Інстинктивної програми поведінки в цьому новому, штучному світі з новими — людськими — законами вже недостатньо. Інстинкт розрахований на сталу систему стосунків живої істоти з певним середовищем. Така система формується протягом тисячоліть, це дуже вразливий механізм зв'язку. Культура ж, за своїм визначенням, це — постійний розвиток, створення нового. На відміну від тварини, людська істота в загальних рисах визначається не стільки генетичною, скільки соціальною спадковістю. Вона базується на здатності фіксувати і передавати досвід, накопичувати і вдосконалювати його через мову, через духовні цінності, форми матеріальної діяльності тощо.
Моральна культура – це якісна характеристика етичного розвитку і моральної зрілості особи, що виявляється на трьох рівнях.
По-перше, це культура етичної свідомості, що виражається в знанні моральних вимог суспільства, в здатності людини свідомо обґрунтовує цілі і засоби діяльності. Цей рівень залежить від світогляду особи, етичних знань і переконань.
По-друге, виключно важливим рівнем, що забезпечує внутрішнє ухвалення моральних цілей і засобів, внутрішню готовність до їх реалізації, є культура етичних відчуттів. Етична культура припускає не тільки відмінність «добра» і «зла», але і багатство емоційної сфери, сприяти до морального резонансу, до співчуття і співпереживання. І, нарешті, рівень, на якому реалізуються поставлені і прийняті етичні цілі, а правила перетворюються на активну життєву позицію, - це культура поведінки. Культура поведінки характеризує здібність до вибору і до практичної діяльності.[13]
Незалежно від виду юридичної діяльності стрижньовим принципом професійної моралі юриста (прокурора) є справедливість. Без цієї етичної якості діяльність в правовій області втрачає свій сенс. Від прокурорів вимагається разом з цим: об'єктивність, безсторонність, незалежність, дотримання прав людини і «презумпції невинності».
Позначені вище принципи займають виключно важливе місце в структурі професійної діяльності прокурора. Виражаючи суть професійної діяльності, ці принципи є стратегією його поведінки.
На відміну від норм суспільної моралі, імперативність яких повинна розглядатися з урахуванням конкретних обставин, принципи юридичної етики – справедливість, безсторонність, об'єктивність, незалежність і дотримання прав людини – виражають безумовні етичні вимоги, проходження яким обов'язково для прокурора у всіх ситуаціях.
Чим вище професійна майстерність, тим вище етичні норми, але і чим етичні норми, тим вище професійна майстерність юриста.[11]
Від прокурора професійна етика вимагає непідкупності, вірності духу і букві закону, дотримання рівності всіх перед законом. Одним з гуманних принципів права є «презумпція невинності» - вимога вважати обвинувачений невинним до тих пір, поки провина його на доведена судом. Із законністю не сумісні норми юридичної етики, що порушують, методи дізнання – використання анонімних доносів як доказ проти обвинуваченого, примушення до визнання провини погрозами і силою, використання такого вимушеного «визнання» в доказі винності. Від працівника правоохоронних органів професійна етика вимагає гуманного відношення до правопорушника, уявлення йому максимальних можливостей захисту, використання сили закону не тільки для покарання, але і для перевиховання злочинця.
Для прокурора вимоги моралі мають особливий вплив. З правосуддям завжди пов'язано уявлення про високоморальні принципи: справедливості, гуманізмі, чесності, правдивості і так далі Професійну мораль не можна, проте, зводити лише до специфічного заломлення загальних норм моральності в тій або іншій діяльності. У будь-якій професійній моралі не може бути якихось особливих етичних норм, які б не витікали із загальних етичних принципів. Так, як специфічні норми моралі юриста часто приводять правило про неприпустимість розголошування даних попереднього слідства, про адвокатську таємницю і так далі, які нібито становлять виняток із загальних моральних принципів правдивості і щирості. Слід відмітити, що ці правила є правовими нормами. Правдивість і щирість як етичні принципи не можна розглядати у відриві від громадянського обов'язку, а іноді і правому обов'язку не розголошувати певні відомості. Це стосується державної службової таємниці, а також певної таємниці при здійсненні правосуддя. Все це втікає із загальних принципів моралі, а не є виключенням з них. Останніми роками юристи почали приділяти велику увагу питанням моральності як в своїх монографічних роботах, наукових статтях, виступах на конференціях, так і в періодичному друці. Це обумовлено розширення сфери дії морального чинника в житті суспільства. Проте необхідно розділяти юридичну діяльність і діяльність посадових осіб судочинства. Посадові особи судочинства найгостріше відчувають проблеми моральності своєї професії, оскільки частіше стикаються з нестандартними ситуаціями, ніж інші, а також відповідальність за ті або інші ухвалені рішення, бо наслідки залежать від них в загальному ступені. [30]
Моральна культура займає одне з центральних місць в особистій культурі співробітників прокуратури. Це обумовлено характером їх діяльності, оскільки вона пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням їх обов'язків перед суспільством і державою.
Термін «моральна культура» утворився на базі двох понять «моральність» і «культура». Моральність як відомо, це практично втілення моральних ідеалів, цілей і установок в різних формах соціальної життєдіяльності, в культурі поведінки людей і відносинах між ними. Само слово «культура», як відомо, походить від латинського «cultura», що в перекладі означає обробіток, обробка, вдосконалення, освіта, виховання. Суб'єкта культури, її носієм є як суспільство в цілому, так і його структурні утворення: нації, класи, соціальні слон, професійні спільності і кожна людина окремо. І у всіх цих випадках культура виступає як якісна характеристика ступеня досконалості будь-якої сфери людської життєдіяльності і самої людини. Людина є суб'єктом і об'єктом культури. Специфіка культури полягає в тому, що вона розкриває якісну сторону людської діяльності, показуючи, наскільки остання виступає реалізацією творчих потенцій людини, наскільки ця діяльність відповідає визначені» вимогам і нормам.[31]
Рівень морального розвитку суспільства і особи може бути різним: високим або низьким, оскільки ступінь засвоєння етичних цінностей, вироблених суспільством, і особливо їх реалізації на практиці в різний час, різний. Коли цей ступінь, цей рівень високі, ми говоримо про високу етичну культуру суспільства і навпаки. Зараз, в перехідний період, етичне здоров'я нашого суспільства і багатьох його громадян вселяє серйозні побоювання. Егоїзм в особистих відносинах активно тіснить колективізм і гуманізм.
Моральна культура як суспільства, так і окремих людей різко знизилася.
Не обійшло стороною ця обставина і органи прокуратури і їх співробітників. Правда, вірно і інше: труднощі, що встають перед ними, висвітили і той факт, що багато хто з них на ділі показав свою високу етичну культуру, свої прекрасні етичні якості, а інші, виконуючи свій службовий обов'язок, на жаль, віддали в ім'я блага Вітчизни найдорожче - своє життя.
У структурному відношенні культуру особи можна розглядати виходячи з різних підстав, добиваючись таким чином всебічності, бо тільки це, за інших рівних умов, позбавить нас від серйозних помилок. З погляду співвідношення духовного і практичного в ній з повною підставою можна виділити наступні рівні: теоретичний або раціональний, плотсько-психологічний і діяльностний. Таким чином, можна з основаним стверджувати, що культура - це духовний потенціал особи у дії.
З розуміння суті професійної моралі витікає вирішення питань про розвиток судової етики, про розширення етичних початків в кримінальному судочинстві.[22]
У системі судової етики виділяють загальну і особливу частину. У загальній частині розглядаються: загальні положення про етику і професійну етику, предмет, методи, система і завдання судової етики, загальне значення і специфіка етичних відносин в судочинстві і виправно-трудовій діяльності. У особливу частину винні бути включені такі питання, особливості етичних початків судового розслідування і етики слідчого, особливості етичних початків судового розгляду і етики судді, особливості етичних початків адвокатської діяльності і етики адвоката, особливості етичних початків експертного дослідження і етики експерта, особливості етичних початків виправно-трудової діяльності, етичне виховання і самовиховання слідчих, суддів, прокурорів, адвокатів, експертів і так далі.
Судова етика найтіснішим чином пов'язана з юридичними дисциплінами – кримінальним і цивільним процесами – і не тільки з наукою процесуального права, але і з матеріально-правовими науками. Судова етика визнана сприяти етичному вихованню суспільства і, зокрема, посадових осіб, що здійснюють судочинство. Завдання судової етики – дослідження питання про роль етичних початків в дотриманні процесуальних норм. Етичні принципи, що визначають відносини учасників судочинства, поза сумнівом, є істотною гарантією суб'єктивних прав особи. Судочинство стосується найголовнішого для людини – його честь і достоїнства, а іноді і життя.
Етичні принципи є формою етичної свідомості, найбільш узагальнено і що істотно виражає вимоги, що пред'являються суспільством або окремим класом до поведінки людей. Людина, що тільки що народилася, вже застає етичні принципи, що склалися, носієм яких він стає, іноді і не усвідомлюючи цього. Такі принципи, перетворюючись у ведучі мотиви, визначають поведінку людини і в суспільному житті, і в особистій. Етичні принципи знаходять своє безпосереднє віддзеркалення в професійній етиці юриста
Професійна етика прокурора спирається на регулятивні можливості моралі у взаємодії з правом, багато принципів і норми якого мають безпосередньо етичний зміст. Вимоги професійної моралі знаходять вираз в різних кодексах і перш за все в Цивільному кодексі, Кримінальному кодексі, а також в ГПК, УПК. Прокурор часто стикається з особами, що знаходяться в конфліктній ситуації. Службовим боргом працівника прокуратури є вимога не тільки дотримувати норми має рацію, але і проявляти професійний такт, увагу до моральних, психологічних переживань людини. Вірно сказано: "Тактовність - це ввічливість напоготові". Працівник прокураты зобов'язаний знаходити в собі етичні сили, щоб запобігти "захворюванню" душевною черствістю.
Ряд питань етичного характеру виникає в практичній діяльності співробітника прокуратури у зв'язку з принципом презумпції невинності. Підозрюваний, обвинувачений ще не є злочинцем. Ніхто не може бути визнаний винним в скоєнні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду. Це правове положення, принцип має велике моральне значення, витікає з визнання достоїнств людини, його права на повноцінне життя. Обвинувачений не вважається винним, поки його винність не буде доведена у встановленому законом порядку. Презумпція невинності в кримінальному процесі застерігає юристів, пов'язаних з розглядом конкретної справи, від свавілля, звинувачувального ухилу в розслідуванні обставини
Для прокурора важлива і така якість, як уміння вислухати людину. Більшість прокурорів володіють достатнім красномовством і ораторським мистецтвом. В той же час деякі не уміють вислухати людину, що прийшла до них зі скаргою, вони прагнуть звільнитися від неї, в кращому разі направляючи в інший державний орган. У відвідувача залишається осад від такого прийому, він втрачає віру в справедливість. У свою чергу, такі випадки прийому у прокурора підривають авторитет прокуратури в очах громадян.
Структура моральної культури
У моральної свідомості особи можна вичленувати два рівні: теоретичний (раціональний) і психологічний (плотський). Обидва вони тісно зв'язані між собою, впливають один на одного і дозволяють найповніше і глибоко, розумом і серцем оцінювати соціальні явища з позиції добра і зла і впливати на вчинки і справи людини з цих же позицій. Проте було б помилкою не помічати відмінностей між ними. Змістом теоретичного або раціонального рівня етичної свідомості є етичні знання, погляди і ідеали, принципи і норми, етичні потреби. Зміст цього рівня етичної свідомості формується цілеспрямовано як відповідними суспільними державними інститутами (дитячий садок, школа, вуз, службовий колектив), так і зусиллями самої особи.
Елементи даного рівня стійкіші, вони тісніше пов'язані з політичною і правовою свідомістю. Вони глибші і грунтовніше, бо відображають найбільш істотні зв'язки, закономірності, тенденції морального життя суспільства. Саме через це вони можуть контролювати і орієнтувати, стримувати етичні відчуття і емоції особи.
Етичні потреби, будучи, як і переконання, результатом діяльності розуму і серця, стають важливою метою передавального механізму від етичної свідомості до етичної поведінки. Культура етичних потреб - це такий рівень їх розвитку, який виражає постійне прагнення співробітника правоохоронних органів свідомо і безкорисливо виконувати свій громадянський і службовий обов'язок, дотримувати вимоги суспільної моралі і військової етики в повсякденній службовій і позаслужбовій діяльності. Чим більш піднесений характер носять етичні потреби, тим вище рівень етичних якостей. Як було відмічено вищим, другим рівнем етичної свідомості є психологічний, або плотський, рівень. Іноді його називають рівнем буденної моральної свідомості Він включає багатий спектр моральних відчуттів, емоцій, симпатій і антипатій, уявлень про етичний і аморальний, моральних правил, вдач, звичаїв і так далі, вироблених і закріплених особою в процесі життєвого досвіду Це свого роду елементи моральної свідомості. У відчуттях, емоціях, симпатіях і антипатіях емоційно і безпосередньо відбувається формування етичної позиції особи. Іноді це виявляється дуже імпульсний: людина радіє або гнівається, плаче або сміється впадає в прострацію, замикається, а іноді, як мовиться дає волю рукам.
Етичні відчуття вельми численні, і класифікуються по самих різних підставах. Одні ділять їх по життєвій сфері прояву: морально-політичні, морально-трудові, морально-бойові, власне моральні. Інші три групи: ситуативні, інтимні і відчуття суспільного переживання. Треті класифікують виходячи з глибини переживань. Всі ці і інші підходи мають право на життя, бо допомагають більш глибоко і всесторонньо пізнати їх суть і соціальну роль..[12]
Зовсім інший характер мають відчуття суспільного переживання. Вони, по суті справи, є морально-політичними відчуттями, бо в них ображаються відносини не стільки до інших люди, скільки до явищ великого цивільного звучання: це відчуття патріотизму і інтернаціоналізму, колективізму і солідарності національної гордості і так далі Вони складні за своїм змістом, багатообразні по своєму прояву і представляють швидшим сплав особистого і суспільного. Слід підкреслити також, що у відмінність, наприклад, від інтимних відчуттів, які рухомі і динамічні, відчуття морально-політичні стійкіші, стабілізовані.
Невід'ємною етично-політичною якістю співробітників прокуратури є справжній інтернаціоналізм, який реалізується в пошані до інших народів, нетерпимості до національної і расової ворожнечі.
Етичні якості, яким приділяється особлива увага, і які прийнято називати власне моральними: чесність, правдивість, скромність, відчуття власної гідності, уміння поводитися. Ганебність, брехливість, нескромність, амбітність, статева розбещеність - вірний шлях до етичної деформації співробітника.[18]
Виділяються якості, що характеризує культуру спілкування співробітників прокуратури як на службі, так і поза нею. До співробітників прокуратури суспільство пред'являє цьому сенсі особливо жорсткі вимоги. Те, що воно може пробачити робочому, студентові, продавцеві, представникам багатьох кругах професій, ніколи не прощається їм. І недаремно, як вже указувалося вище, вимога високої культури спілкування спеціально зафіксована в службово-директивних документах.
Важливим структурним елементом етичної культури особи є культура етичних відносин. Етичні відносини це особливий вид суспільних відносин, які практично - не існують в чистому вигляді, але є складовою частиною будь-яких людських відносин, що піддаються етичній оцінці. Етичні відносини прийнято класифікувати за змістом, формою, і за способом зв'язку між людьми.[15]
Отже, моральну культуру можна визначити як спосіб засвоєння, передачі і розвитку моральних цінностей. Із цього випливає, що моральна культура суспільства існує в історії людства, по-перше, як сукупність (система) моральних цінностей (правил, норм, принципів, ідеалів), що усвідомлюються на теоретичному та буденному рівнях. Рівень розвитку моральної культури визначається залежно від орієнтації її на загальнолюдські, класові чи національні моральні цінності; по-друге, як об'єктивація цих уявлень, поглядів, переконань, тобто моральної свідомості через поведінку, діяльність, вчинки людей, що оцінюються з позицій гуманізму, золотого правила моральності; нарешті, по-третє, як система моральних відносин, що встановлюються внаслідок втілення моральних уявлень через моральні дії. Вони відображають певний рівень розвитку суспільних зв'язків (між індивідами, між індивідом та групою чи суспільством, між групами, прошарками, класами — і таке інше). Основи їх оцінки — рівень розвитку свободи і відповідальності, автономізації особистості. З цього випливає, що моральна культура є важливою характеристикою суб'єкта (на рівні соціальної системи, спільноти, особистості) у певній сфері його діяльності — економічній, правовій, мистецькій, науковій, релігійній тощо.
2.3 Професійно-моральна деформація та її фактори
Юридична діяльність, будучи направленою на вирішення високоморальних завдань, сприяє розвитку і зміцненню у прокурора необхідних моральних якостей. Разом з тим юридична діяльність, особливо за умови наділу владними повноваженнями, може стати ґрунтом для його професійної деформації.
Професійна деформація є не що інше, як спотворення характеру і результатів професійної діяльності певних співробітників, їх службових і позаслужбових відносин в колективі, розвиток у таких осіб негативних рис характеру. Це загальне визначення професійної деформації повністю застосовне і до характеристики професійної деформації прокурора. Тільки у прокурорській роботі вона відчувається гостріше, відбивається на людських долях, робить вельми негативний вплив на авторитет, підриває його.
Будь-якій професійній діяльності властиві такі елементи, як предмет, суб'єкт, зміст, цілі і завдання, форми, засоби і методи її здійснення, результати, що досягаються при цьому.
Деформаційні процесі можуть проявляти себе стосовно кожного з таких елементів.
У історії української держави, особливо в радянський період його розвитку, дуже гостро деформаційні процеси виявлялися в області боротьби із злочинністю. У цей період в свідомість суспільства наполегливо забивалася думка про те, що співробітники органів ЧК, НКВД, МВС, КДБ, прокуратури « достовірно народні судді » ніколи не помиляються, що людина випадково потрапити в міліцію не може. Звідси і відношення до такої особи тільки як до злочинця зі всіма витікаючими з цього факту наслідками. Про таке явище, як «презумпція невинності » і чути « влада імущі » не хотіли.
Причини професійної деформації лежать в області як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників.
Окрім характерної для України практично завжди нелегкої економічної обстановки, до об'єктивних чинників формування таких деформаційних процесів відносяться психологічні і фізичні перевантаження трудового процесу, недоліки в управлінській діяльності, належне оперативно-технічне оснащення, несприятливі житлово-побутові умови і так далі.
Суб'єктивні ж чинники лежать в площині неналежного службово-професійного рівня співробітників , в несприятливому морально-психологічному кліматі в колективі (зарозумілість, недбале відношення до виконання службових обов'язків), в невмінні раціонально організувати робочий час, відвернутися від негативних емоцій в позаслужбових відносинах і в сім'ї, зняти фізичні і психологічні стреси (у нас зазвичай «розряджаються» спиртним).
Форми професійної деформації носять відкритий і прихований характер. Перші проявляють себе частіше всього:
у бездушному відношенні до людей, в зловживанні по відношенню до ним, особливо до підозрюваних і звинувачених, своїми владними повноваженнями;
у надмірній підозрілості («звинувачувальний ухил» царює і сьогодні);
у відсутності самокритичності, в увіруванні своєї бездоганності;
у надмірному використанні принципу «мета виправдовує засобу», що розуміється все ще часто у дусі Рад, — «спочатку загальне, а потім приватне, окреме»;
у зловживанні жаргоном злочинного світу під виглядом вироблення професійного сленгу;
у неохайному зовнішньому вигляді і так далі.
Що стосується профілактики деформаційних процесів, то бачиться вона перш за