Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах
Різноманіття позначень для однакових чи схожих професій є результатом відносного багатства словотворчих можливостей. У Середньовіччі професійна диференціація була надзвичайно чіткою. Цю тенденцію можна простежити на прикладі ковальського ремесла: Schmidt – Hufschmidt – Goldschmidt – Kupferschmidt- Stahlschmidt – Stahler – Stдhler – Blechschmied – Messerschmitt – Messerer – Beilschmied – Scharschmied – Waffenschmied – GropengieЯer – Clockengetere – Kessler – Ketelbцter.
2.3. Географія прізвищ
Мовно-географічна основа знаходиться у фонетичній/фонологічній системі німецьких діалектів, які впливають на прізвища навіть тоді, коли вони, між іншим, зовсім однакові, наприклад, Holtmann/Holzmann; Kruse/Krause; Schrцder/Schrцter; Pieper/Pfeifer; VoЯ/Fuchs; Shulte/Schulze; Buchner/Puchner. Це фактично сфера звукової географії німецької мови, яка відображається на усіх утвореннях слів та імен.
Мовно-географічні поділи можуть бути результатом лише лексико-географічних відмінностей німецької мови. Це можна спостерігати на прикладі позначень професій або прізвищ, що від них утворилися. На різних територіях діють різні позначення для окремих професій. Так, наприклад, є довгий ряд позначень для гончара (Tцpfer), які згодом стали прізвищами: Tцpfer, Pцtter, Pottmacher, Hafner, Hafenmacher, Euler, Kachler, Schьssler, Kannenbecker. У лексичній географії проявляються характерні розподіли, Rademacher, Assenmacher на Рейні, Wegener у нижній Німеччині, Stellmacher на сході. Наведені вище приклади свідчать про те, що географія лексики опосередковано відображається на географії прізвищ.
Серед прізвищ, що утворилися від назв місць походження, важливу роль відіграє назва населеного пункту, що лежить в основі, бо вона вказує на географічно обумовлені, характерні мовні особливості кожної місцевості. Прізвища на -scheid походять з місцевості, де поширений такий тип назв населених пунктів, а саме – середня Німеччина. Прізвища на -leben вказують відповідно на Тюрингську область, де можна зустріти відповідний тип назви населених пунктів. Прізвища типу Hilzinger зустрічаються на південних територіях, де поширені назви населених пунктів на -ing(en).
Географія прізвищ у буквальному розумінні найповніше проявляється у розділенні певних способів словотвору на різних німецьких територіях. У цьому випадку розрізняють верхньонімецьку область, західно-центральну область, східно-центральну область, західну нижньонімецьку область та східну нижньонімецьку область.
Однією з форм імен, характерних для верхньонімецької області, є утворення на -er, які можуть мати найрізноманітніші основи, наприклад: Hofer, Villinger, Forschhammer, Lindober, Moosbauer, Lochbrunner.
Деякі прізвища, від позначень професій, є характерними для Верхньонімецької області, наприклад: Beck, Pfister, Sauter (Schuster), Sigrist (Kьster).
У верхньонімецькій області популярними були скорочені форми прізвищ. При цьому, в кожному окремому регіоні у скороченнях прізвищ були виражені характерні відмінності. Суфікс -l утворює поширені верхньонімецькі прізвища типу Merkel, поряд з ним прізвища типу Merkle у північному Баден-Вюртемберзі, хоча на північному заході суфікси -lin, -li, були набагато поширенішими (Hцlderlin, Nдgeli), в Австрії – -l (Merkel).
Для верхньонімецих земель характерні форми без умлаута, як, наприклад Gartner, Burger, Schuler, Stuber, Maurer, Huber.
Швейцарські прізвища часто мають утворення на -ing, яке іноді редукується в -ig, наприклад, Martig (Martin), Schnidrig (Schnider), Schmidig (Schmid), Wдkerling (Wдkerlin).
Діаметрально протилежними до верхньонімецьких прізвищ є нижньонімецькі, в той час, коли середньо німецькі займають проміжне положення. У прізвищах, що вказували на місце походження у нижньонімецьких землях не використовували суфікс -er та прийменник von, наприклад, Arzbach (на півдні Arzbacher).
На сході центральних земель переважають прізвища, що походять від звичайних імен, типу Werner, в той час як деривація та генетичні форми майже не зустрічаються.
Для рейнсько-нижньонімецької області характерні прізвища у родовому вінку, що походять від звичайних імен, типу Heinrichs. Також прізвища від позначень професій, наприклад, Schmitz, Schneiders, Junkers.
У західній частині нижньонімецьких земель поширені прізвища на -mann, які іноді бралися від назв річок (Mьnstermann, Wuppermann).
Характерними є також прізвища від назв місця проживання, тут переважає нижньонімецька лексика. До них належать прізвища на -brink, -brock, -lob, -holt, -borst, -kamp, -beck, -bus, -hof ( Hasenbrink, Butendieck, Uhlenbrock, Hesselhorst, Eickholt, Mцllenbeck, Niehus, Aschoff.
Висновок
Отже, поява прізвиськ у мові була дуже важливою та необхідною. Саме з прізвиськ, на пізнішому етапі розвитку мови, утворилася більша частина прізвищ.
Перші прізвиська зустрічаються уже в ранньому Середньовіччі. Вони могли утворюватися від імен (Franco), від назв населених пунктів (Rinobold), від назв професій та соціальних станів (Apostel, Burgio), а також могли бути позначеннями тварин (Aro, Bдro), спорідненості (Fater), абстрактних іменників та прикметників (Anamuot, Alauuar).
Під час найпростіших відносин ранніх століть, коли життя було обмежене малим колом справ, одного імені для позначення особи було досить.
Поступово необхідність точного позначення та розрізнення стала актуальною. Для того щоб знати, який Hermann, Heinrich чи Johannes мається на увазі потрібні були доповнення, які б зробили можливою ідентифікацію особи. Ці доповнення (прізвища) бралися від імені батька чи назви певного заняття, відповідали якійсь видатній рисі характеру чи давалися за місцем проживання. Крім того, у колах вищого дворянства, був звичай додавати до імені назву родового маєтку чи місця, більше з родинної гордості, ніж через потребу.
Спочатку родові назви виникли на півдні Німеччини. Такі родові імена мали лише благородні дворяни, за ними почали брати додаткові імена дрібні дворяни, службовці різних міністерств та установ, приближені до єпископів особи, а також прості чиновники серед вільних громадян та патриціїв.
Ремісники у містах, де міський порядок та римське право вимагали наявності прізвища, наслідували звичай дворян та патриціїв; так як всі вони походили із села і приносили в місто свої старі звичаї, то могло так статися, що, наприклад, у Базелі 1438 року членом гільдії пекарів був Hans jebsmolers (Gipsmьllers) tochtermann.
Потрібно зауважити, що на побережжі північного моря, у Фрісланді, Гольштайні, Шлезвізі, а також в Данії прізвища з’явилися найпізніше.
Перші прізвища були не дуже постійними. Про непостійність на початку деяких прізвищ свідчить їхня легка й часта зміна. Наприклад звали особу Lucas Cranach, названий на честь місця народження в Бамберзі, а вона була всім відома як Lucas Maler.
Дуже поширеними в Німеччині були прізвища, що походили від імен. Їх можна розділити на декілька груп. Процеси утворення таких прізвищ могли проходити по різному. Проте найпоширенішим способом є наступний – Вільгельм чи Вернер мали синів та дочок (Sohn/Tochter des Wilhelm/Werner), або дітей називали за матір’ю (Tochter/Sohn der Grete/Agnes). Звідси походить тип прізвищ Wilhelm, Werner, Heinrich, Grete.
Іншим способом утворення прізвищ є додавання суфікса –l, у зменшено пестливій формі: Heinzel та деривація імені з ідентифікуючим та патронімічним суфіксом -ing, -ung, наприклад, Brьning або тип прізвищ: Heinrich Heinrichs Sohn. Тут родинна приналежність виражається за допомогою форми родового відмінка імені батька.
За прізвища бралися також запозичені імена, наприклад, Tцnnis.
Ще одну групу прізвищ визначають імена, що вказують на походження, наприклад, торговці центральної Німеччини, які торгували на вулицях Нюрнберга (Nьrnberg), називалися нюрнбергцями (Nьrnberger), пілігрим міг отримати ім’я Jerusalemer.
Місце походження могло позначатися прийменниками van, von, наприклад, Henric van Veldeken.
Важливою групою прізвищ є позначення роду діяльності: Fleischer, Weber, Bergmann.
Історичні умови запровадження прізвищ треба шукати скоріше за все у практичній потребі міського чи схожому на нього управління. Там мусила з’явитися потреба точнішого розрізнення і позначення осіб в умовах збільшення кількості населення та завдань влади.
Мовно-географічна основа розвитку прізвищ знаходиться у фонетичній/фонологічній системі німецьких діалектів, які впливають на прізвища навіть тоді, коли вони, між іншим, зовсім однакові, наприклад, Holtmann/Holzmann.
Мовно-географічні поділи можуть бути результатом лише лексико-географічних відмінностей німецької мови. Це можна спостерігати на прикладі позначень професій або прізвищ, що від них утворилися. На різних територіях діють різні позначення для окремих професій, наприклад, Tцpfer, Pцtter, Pottmacher…
Географія прізвищ, у буквальному розумінні, найповніше проявляється у розділенні певних способів словотвору на різних німецьких територіях. У цьому випадку розрізняють верхньонімецьку область, західно-центральну область, східно-центральну область, західну нижньонімецьку область та східну нижньонімецьку область.
Однією з форм імен, характерних для верхньонімецької області, є утворення на –er (Tiroler). На сході центральних земель переважають прізвища, що походять від звичайних імен, типу Werner, в той час як деривація та генетичні форми майже не зустрічаються. Для рейнсько-нижньонімецької області характерні прізвища у родовому вінку, що походять від звичайних імен, типу Heinrichs. У західній частині нижньонімецьких земель поширені прізвища на –mann.
РОЗДІЛ III ІСТОРІЯ ПОЯВИ ТА РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКИХ ІМЕН
3.1. Імена греків, римлян та ізраїльтян. Узгодження між германськими та грецькими іменами
У іменах людей відображається своєрідний дух та характер народу не менше, ніж у звичаях та традиціях. Мова йде про імена, які утворилися в ті часи, коли народ розвивався без будь-яких впливів зі сторони, самостійно, про імена від сивої давнини до сьогодення, через які предки звертаються до прийдешніх поколінь та передають їм свій дух та знання.
Щоб довести це твердження ми порівняємо три народи, які були найголовнішими народами древніх часів - греків, римлян та ізраїльтян.
Благородний та здібний народ Греції виявив багату фантазію навіть у своїх іменах. Імена були переважно духовного характеру, стосувались благородних якостей та занять. Це доводить велика кількість імен на kles (слава): Perikles (дуже відомий), Sophokles (відомий мудрістю), Themistokles (відомий справедливістю), Kallikles (відомий красою) [58:83] – чи імен, що починаються на kle: Kleophanes (випромінюючий славу) [58:84]. Багато з них стосуються становища у суспільстві, першості, уособлюють в собі позначення чоловіків, які відповідають гомерівським рядкам: “ постійно намагатися та бути кращим за інших”. Так існують імена Aristos (найкращий), віддаленіші імена, як Poliarchos (володар міста), Agesilaos (той, що веде народи), Eurysthenes (дуже сильний) – також Thrasybulos (той хто не боїться давати поради), Magistophron (найвеличніший мислитель) [58:87,88]. З боротьбою та перемогою пов’язані імена Nausimachos (той хто бореться на кораблях), Nikophanes (прославлений перемогою) [58:89,90]. Так як гомерівські герої володіли словом так само вправно як і мечем, то серед їх імен можна зустріти велику кількість таких, що пов’язані з красномовством, що проявлялося на агорах (Agora - народні зібрання), наприклад, Euagoras (той хто влучно промовляє), Anaxagoras, Protagoras [58:26]. Але серед цих благородних та славних якостей не слід забувати боязнь перед богами: доказом цього служать численні імена з частиною Theos (Бог): Theodotos (даний Богом), Timotheos (Божественна слава), також імена, що походять від імен окремих божеств, від Dionysos: Dionysios, від Hera: Herodotos, від Apollon: Apollonios [58:90]. Поряд з цим використовувалася назва деяких тварин, наприклад, лев, царська тварина, що колись водилася у Греції: Leon, Timoleon, благородний кінь (RoЯ), священа тварина Бога морів Посейдона: Hippias, Hipparchos, Hippokrates, Philippos, Aristippos [58:90;65:85].
В той час як грецькі імена мали ідеальний поетичний відбиток і в них звучали благородні та духовні якості, римські були повною протилежністю їм. У них мало що було від поезії та ідеалу. Тут також зустрічаються старіші імена, чиє значення є досить суперечливим (Julius, Junius, Lucius, Marcus) [65:18]; а решта римських імен мають прозаїчний характер. Римські імена походили від першого та найважливішого заняття Стародавнього Риму, землеробства: Agricola (селянин), Fabius, Cicero, Piso (бобовий, гороховий, віковий чоловік) та скотарства: Porcius (той хто розводить свиней), Asinius (той хто розводить віслюків) [65:22]. У іменах цього типу було щось примітивне та безтактне, але все ж таки практичне. А що ж можна сказати про цілий ряд імен, що походять від зовнішніх ознак, як Niger, Rufus, Flavius, Livius (чорний, червоний, жовтий, блідий), Longus, Paullus, Orassus, Macer (довгий, маленький, товстий, худий), Calvus (лисий), Capito (голова), Naso (носатий король), Paetus (косоокий), Caecus (сліпий), Balbus (племінний), Сlaudius (кульгавий), Plautus (плоскостопий), Scaurus (величезна нога) – ряд майже безкінечний, тому ми припиняємо його [65:27]. Це схоже на те, ніби ти в лазареті чи ортопедичному закладі! Проте найвиразніше у прозі та бідності фантазії виділяються імена – числівники: Secundus, Tertius, Quintus, Sextus ( також велика кількість похідних слів, як Sextius, Octavianus), які просто перечисляють, що хтось є другим, третім і т.д. сином свого батька. Яка розумова бідність, коли батько своїх дітей називає не інакше як №1, №2, №3 [65:28]!
Ті імена, якими володіє римська антропоніміка, викривають духовну бідність римлян, односторонність світосприйняття. Правду кажучи, досить лише одного погляду на список римських імен щоб зрозуміти, що вони не мають досягнень в області духовності, особливо у віршуванні. На такому грунті поезія не може розвиватися. Проте таке своєрідне надання імен демонструє видатні здібності опису людських слабостей, тобто сатири. Насправді сатира це єдиний жанр, в якому римляни досягли певних успіхів.
Ще одна якість, що виступає в грецькому називанні, але в іншому ряді, набожна сутність, світосприйняття, що ґрунтувалося на божественності, яке розкривається повною мірою на Сході, в Ізраїлі. Переважна кількість ізраїльських імен мають склад ja (jo, je) – скорочення від Jegova (Jave) – чи починаються або закінчуються на el [66:58]. Обидва варіанти означають “Бог”, Jesua (Божа допомога), Johannes (подарований Богом), подібне значення мають Jonathan (даний Богом), Josaphat (той кому Бог дав право) [66:59]; - Obadja (слуга Бога, араб. Abdallah), Sacharja, Sacharias (той хто дякує Богові) [66:63-64]; - Elimelech (той для кого Бог є царем), Elieser (той для кого Бог є допомогою), те саме значення має Eleasar (Lasarus); - Nathanael (даний Богом), Joel (поєднує обидва імені Бога: для кого Йегова є богом) [66:64;67:98]. Можна назвати ще дуже багато імен, у яких відношення до Бога не так сильно проявляється, наприклад, Nathan, скорочення від Jonathan, Saul (вимолений Богом).
Cпочатку порівняємо імена стародавніх народів, перед тим як продовжити дослідження. Відразу можна помітити відмінність між римськими та германськими іменами. У римлян – тілесні слабості та недоліки, а у германців – благородні якості та гідність. У римлян – найпростіша проза, у німців – велична поезія!
Вражає схожість між грецькими та германськими іменами, більшість імен обох народів є складними. Імена цього типу самі по собі вже поетичніші та пристрасніші, ніж звичайні і виражають благородні якості обох народів. Співпадають також складові частини імен обох народів, наприклад, грецьке phanes (сяючий) та німецьке beraht (bert), грецьке kles (відомий) та німецьке mar, грецьке krates (сильний, могутній) та німецьке rich; також stratos (військо) та heri, demos (народ) та theod, theos (бог) та got.
Згідно з цим можна порівняти декілька грецьких та германських імен, наприклад:
Nikophanes (прославлений перемогою) – Sigibert,
Kleophanes (випромінюючий славу) – Hrodebert (Ruprecht, Robert),
Perikles (широковідомий) – Vilmar,
Demosthenes (сильни ян народ) – Dietrich,
Thrasybulos (сміливий у пораді) – Churnrat (Konrad),
Laomedon (керуючий народрм) – Leutold,
Demophilos (друг народу) – Volkwin,
Theodulos (божий слуга) – Gotschalk.
Якості німецького народу подібні чеснотам грецького, вони такі ж благородні. Німецький народ був покликаний провидінням розірвати ланцюг, яким римська тиранія огорнула світ і, як благородний паросток, прорости на гнилі римлян, щоб стати головним носієм розвитку людського роду.
3.2. Світ германських імен
Дух та сенс, спосіб сприйняття народу виражається в уявленнях, що виходили з осмислення світу та божественності. Так як Бог створив людей за своєю подобою, то люди думають що божество схоже на них. Як же германці уявляли собі божества? На це питання нам може дати відповідь один з молодих дослідників, який так висловився з цієї теми: “ В той час як інші народи досліджували порядок небесних тіл та сузір’їв, намагаючись знайти в цьому порядку відображення людського життя; доки інші спостерігали за видимою пропорційністю розвитку певних речей, красою та гармонією – германське віросповідання поставило на чолі усіх божественних фігур персоніфікацію героїчного духу Водана, яка уособлювала неперервність, ненависть до смерті. Таким чином героїчна сутність замінила все і стала предметом найвищого поклоніння” [65:38].
Цей героїчний дух супроводжує германський народ від самого початку його появи в історії. Стрімким та швидким був спосіб боротьби германців, вони першими нападали на початку битви і лише римлянам вдалося розбити їхні страшні сили. Наприклад, тевтонці п’ять років знищували війська римлян, а ж доки великому полководцю Маріусу не вдалося зупинити напад та відвернути загибель Риму [60:71-72].
Відомими є свідчення Тацита про відважність германців (nullus mortalium armis aut fide ante Germanos). Війна та сповнені небезпеки заняття приносили їм задоволення – ненаситна жага пригод, жага небезпеки та боротьби з непереможними, а під час перемир’я – жага полювання. “Хто з людей найбезстрашніший”, запитував римлянин Сенека, “ як не германці? Хто нападає з найбільшою жорстокістю? Хто пристрасно любить зброю, з якою вони ледь не народжуються, з якою вони виростають? Вони турбуються лише про себе, все ж інше їх турбує мало” [61:64]. Доказом цього є також рядки єврейського письменника Йозефа: “ Ви без сумніву чули про германців. Ви бачили їхню силу та висоту їх постатей. Їх дух набагато більший за їх тіла, вони мають душу, що зневажає смерть та злість диких тварин.” [65:47]
Ця дика бойова мужність “ furor Teutonicus”, що в древні часи стала приказкою, буде ще багато століть згадуватися багатьма письменниками.
Таким був дух германців і сміливість, що зневажали смерть. Вони відображаються також у наданні імен того часу. Якби не було історії, легенд та науки, то ми не змогли б говорити про численні чоловічі та жіночі імена, які є відлунням зброї, війни, боротьби та перемоги. При цьому деякі старі імена збереглися лише в піднесеній літературній мові, а повсякденні форми вони втратили назавжди.
Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”. Корені слів, які зникли в німецькій мові і залишилися лише в іменах продовжують своє існування. Наведемо приклади словосполучень, які існували в мові тих часів та покажемо багатство, що виникає внаслідок утворення імен від частки hild:
Hildibald, Hildibern, Hildiberht, Hildibodo, Hildibrand – Hildidag – Hildifrid, Hildifuns – Hildigang, Hildigar, Hiltigast, Hildegaud, hildegern, Hildigis, Hildigrim – Hildehoc – Hildelaic, Hiltilant, Hiltileip, Hiltilouc – Hildiman, Hildimar, Hildimod, Hiltimund – Hildinand – Hildirad, Hiltiram, Hildiric, Hildiroch – Hiltiscalh, Hiltistain – Hildulf – Hildowald, Hildiwar, Hildiward, Hildiwerc, Hiltiwic, Hildiwin [69:23-37].
Також існували жіночі імена з такими частками: Hildigunda, Hildiburg і т.д.
Розглянемо корінь Gund, щоб показати лише декілька можливих варіантів: Gundachar, Gundobert, Gundemar, від Wig походять: Wigand (воїн), Wiglef, Lodewig [11:57-65].
В одному ряду зі словами боротьба та битва стоїть слово “зброя”. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Навіть цілі народності називали себе іменем зброї, як, наприклад, саксонці, що назвали себе так на честь їхнього довгого військового ножа, староверхньонімецькою sahs.
Німецька національна зброя, фрама ( за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask, у Ascolt; - меч, ecka ( усічена форма ag) у Agabert, Agihard, Ekkihart, brand (палаючий меч) у Hildebrand, isan (залізо) у Isanrich [57:18].
Зброя захисту відступає на другий план; справа в тому, що древні германці були погано оснащені такою зброєю: майже з оголеним тілом, лише з довгим тонким щитом з дерева та шкіри вони безстрашно виступали проти добре оснащених римських легіонерів.
Щит називався rand, тому імена Rantowic, Bertrand.
Бронею древні германці в часи Арменіуса ще не володіли, також не було й шоломів. Замість шоломів вони накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm. Проте пізніше, коли германці опанували ковальське мистецтво і навчилися кувати справжні металеві шоломи, з’явилося ім’я Helmperht [57:13;36:61].
Військові якості “міць” та “сила” звучать у словах magan, megin: Maganhard, Magnobod: - йlan, гот. aljan: Ellanperht, Aljanmot – відвага у особливо багатьох іменах; до них належать перш за все численні утворення з bald: Baldawin, Liutbald, Theutobald, Hunibald; більш віддаленішими є сполучення з nand: Nandulf, Siginand [59:65].
Сукупність вільних, тренованих чоловіків утворювали в германців військо, староверхньонімецькою hari, heri, старофранкською chari. До імен, що утворилися від цих слів відносять трохи змінене римлянами ім’я Ariowist, а також Hariman, Hariberaht, Chariowalda; також особливо багато імен, чию другу частину складає це слово, як Raganhar, Werinheri [64:42].
Але сміливість германців, якою б величезною та неймовірною вона не була, не могла обійтись без мудрості та порад. Вуотан був не лише богом штормового вітру, але й мудрості. Проте яке значення германці надавали порадам свідчить ряд імен. До яких належать імена з rat: Adalrad, Chuonrat; також з ragan (порада): Raganfrid, Ragimund; mathal (місце збору та наради народу): Mathalwin; hugu (мислячий дух): Hugubert [59:67;64:37].
Така боротьба, в якій поєднуються одночасно міць та мудра порада дала імена: Sigifrith, Sigiberht, Sigimund та з подовженою основою: Sigismund.
Отже ми чуємо дзвін мечів та брязкання зброї; ми бачимо відважність германців, їх мужність у битвах та радість перемоги; ми усвідомлюємо, що люди, які війну та полювання вважають єдиним достойним заняття вільного чоловіка, які називали себе назвами зброї, мечів та списів, що наводили жах на їх сусідів, не могли бути слабкими.
Велика потреба у боротьбі та перемозі лежить у імені Waldomar, Sigiwalt; - пізніше у rich (могутній): Ricohard, Frithurik, Ermanarich (король готів, який через страждання спричинене тим, що його народ мусив мігрувати через наступ гунів, покінчив життя самогубством на сто десятому році життя) [65:28].
Слава, пов’язана з перемогою та управлінням, зображується у основах hold, hrod та hrom: Chlodowald, Hrodegang, Romuald; пізніше у частці mar, Catumer, Inguiomer [65:29].
Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали їх, коли вони на них полювали.
Господар лісу та чагарників, страшний ведмідь, займав спочатку у світосприйнятті північних племен найвище місце, з якого його пізніше витіснив чужоземний лев: він був, так би мовити, царем звірів. Звідси походять імена: Berinhard, Beringar,Isanpero [65:30].
Не менш підходящим символом міці та величі був Ur, могутня тварина, що мешкала на території германців, що часто змагався з ведмедем за першість: Urold, Uremar. До них приєднувався також і вепр (Eber), що не поступався їм силою. Наприклад, Ibor (Eber) звали найстарішого керівника лангобардів IVст. н. е.; найвідомішим є Ebarhard[65:30-31].
Володарем повітряного простору є орел (Aar): Arnoald.
Проте обидві царські тварини ведмідь та орел відступають вбік перед двома іншими тваринами: вовком (Wolf) та вороном (Raben). Це тварини, що збирають трофеї на полях битви і є священними тваринами бога війни, якого також називали “Rabengott”. Священним був також вепр, він був твариною бога Фро, в той час як вовк та ворон служили Вуотанові. За переказами, бога Одіна постійно супроводжували два вовки Geri (скупий) та Freki (нахабний) і два ворони Hugin (думка) та Muninn (спогад). Вони супроводжували його як вірні пси, коли він у вовчій мантії їхав верхи на швидкому як вітер коні. З того часу вовк – свята тварина, що була провісником перемоги. Так звали одного з найстаріших письменників старогерманської літератури Wulfia ( Ulfila, Wцlflein, Wolfgang), єпископа західних готів та перекладача Біблії. Особливо часто зустрічаються імена, в яких слово вовк (Wolf), у трохи зміненій формі ulf, olf, є частиною складного імені: Athaulf, Maginulf, Ebarolf [21:31;45:11].
Один з найстрашніших ватажків норманів Рогнар Лодброкр розмістив ворона на своєму бойовому прапорі; спостерігаючи за тим чи ворон ширяє у небі чи навпаки склав крила, робили пророцтва про перемогу чи поразку. Тому серед інших імен, пов’язаних зі словом ворон, ми маємо ще ряд імен: Hiltiram та Gundhram, Sigihram, Walahram, ім’я Wolfhraban поєднує в собі обох священних тварин [45:12].
Походження цілого ряду імен тісно пов’язане з назвами священних тварин, а саме, в області релігійних (міфологічних) імен, що були запозичені у богів. Глибока повага до святих богів, що благословляють на перемогу, виявляється у багатьох іменах.
Найперше та найстаріше слово Бог (Gott) міститься у іменах Godolef (got. Gudilaibs, ahd. Cotleip), народжений Богом; також у Godefrid, Godescalc, Godowin, Gotahard.
Імена верховних богів: Wuotan, Donar, Ziu, Fro через релігійний страх мало використовувалися як імена окремих осіб, набагато частіше використовувалися загальні назви богів та підпорядкованих їм божественних створінь. Так Ansen (Asen - боги) у іменах Anshalm, Ansoin, Ansowald, що частіше зустрічаються в саксонській та англосаксонській формах, де починаються на Os: Oswin, Oswald [57:25-27].
З таємного світу духів природи - ельфів (Albe чи Elfe), про яких складено так багато легенд та казок, походять імена Albirich, Albarad, angels. Дlfred, Alfwin [57:28].
Протилежністю маленькій нації ельфів, які то допомагають людям, то шкодять їм, разом з карликами та гномами, були безсмертні, надзвичайно сильні велетні (Hьnen та Thursen): Hunibald, Thurasmund [57:34].
Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен. Ми не назвали всіх імен того періоду з тієї причини, що їх настільки багато, що це майже не можливо. Так імен з bald у великій праці Фьорстемана 199, з ric – понад 250, з beraht (bert) – майже 400, з wolf (olf) – понад 460.
Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі чоловічих німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки. З грецьких та римських джерел до нас дійшли відомості, що германські жінки теж брали участь у війні, щоб бути ближче до своїх рідних, вони підтримували воїнів своїми криками, піклувалися про поранених, вітали та прославляли переможців, але також мусили гинути зазнавши поразки. Вони швидше вбивали себе та своїх дітей, як мали стати полоненими.
3.2.1 Історичний розвиток германських власних назв
Наскільки сильно ці національні імена проросли з внутрішнього життя та суті германців проявляється у витривалості та міці, з якою вони не розлучалися довгі століття. Коли пронеслися перші хвилі переселення народів, різні племена германців осіли в провінціях бувшої Римської імперії. Державні відносини змінюються, християнство тіснить старих богів на небі, але імена залишаються та процвітають без будь яких суттєвих змін.
Розглянемо імена германських королів та кайзерів! Їх ряд від часів Карла Великого протягом шести століть залишається суто німецьким: Karl, Ludwig, Konrad, Heinrich, Otto, Friedrich – найпопулярніші імена. Цей ряд розривають імена Philip 1197, Wencel 1378, Maximilian 1493. Така ж ситуація серед земельних князів. Альбрехт Ведмідь (Albrecht der Bдr) мав семеро синів: Otto, Hermann, Sigfried, Heinrich, Adelbert, Dietrich, Bernhard – серед них немає жодного ненімецького прізвища [65:35-37].
Так у таборі духовенства, де найбільш чекали вторгнення чужоземних імен, німецькі імена залишалися навдивовижу довго. Єпископи, архієпископи та монахи все частіше та частіше є носіями старогерманських військових, переможних та славних імен. Наприклад, Adalberg von Prag, пруський апостол, Otto von Bamberg, апостол Померанії, Willegis von Meinz, Adalbert von Bremen [65:39].
Схожа ситуація була і в романських країнах. Не дивлячись на контакти з римлянами і часткове поглинання ними, німецькі імена взяли верх не лише у Німеччині, а й у Франції, Іспанії, Італії. Після того як мовами міжнаціонального спілкування стали романські мови, а точніше латинь, всюди залишились ще франкські, готські та лангобардські імена. Згадаймо хоча б ватажків першого христового походу: Gottfried von Bouillon, Robert von der Normandie, Raimund Toulouse, Boemund von Tarent. Приведемо ще один приклад з Франції! У 991 році у Раймі зібралися єпископи: Guido von Soissons, Adalbero von Laon, Heriweus von Beauwais, Godesmann von Amiena, Rarbold von Noyon, Odo von Senlis: крім того архієпископ Daibert (Dagobert) von Bourges, з Леонського синоду – єпископи Walter von Autun, Bruno von Langres, Milon von Macon; на кінець архієпископ Sigiun von Sens з єпископами Arnulf von Orleans та Herbert von Auxerre. Серед цих тринадцяти духовних отців не знайшлося жодного з не німецьким іменем; лише поодинокі імена романізовані, наприклад, Guido (Wido) чи латинізовані, наприклад, Heriveus (Heriwich) [65:42].
Історичні спогади та передавання імен у спадок визначали найпопулярніші імена у різних місцевостях. У каролінгів були популярними Karl, Ludwig, Lothar, у вюртембергців –