Xreferat.com » Топики по английскому языку » Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах

Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах

Ambrosch, Brosi;

Andreas – Enders, Drewes;

Nicolas – Nickel, Claus, Klaas.

Інколи ці форми слова не мали, навіть, спільних літер у своїх основах, наприклад, Barthel і Mewes від Bartholomдus [66:70].

Як показує останній приклад, поряд зі скороченнями відбувався також перехід голосного звука в приголосний. Цей перехід можна побачити на прикладі імені Paul, від якого походять імена Pawel та Pagel.

Не рідко ці скорочення, об’єднання та перетворення заходили настільки далеко, що ставало важко, а в окремих випадках неможливо, визначити початкову форму слова. Хто міг би, наприклад подумати, що ім’я Gille походить від імені Aegidius, а Grolms, Rohner та MuЯ – одне й теж ім’я, що походить від імені Hieronymus? Народ завжди адаптував запозичені слова до рідної мови, тому вище наведені приклади не повинні дивувати [66:74].

Багато імен іншомовного походження мають закінчення s, яке не має нічого спільного з родовим відмінком, а, навпаки, вказували на називний відмінок, наприклад, Borries (Liborius), Plцnnies, Lцnnies (Appolonius). У родовому відмінку були імена, що мали латинські родові закінчення на i, ae, is: Pauli, Matthiae, Michaelis.

У більшості випадків прізвища з частиною Sohn зберегли кореневу голосну в єврейській та південнонімецькій мовах: Andersohn, Matthisson, Nesensohn, Petersson, але навіть тут можна зустріти перетворення в sen: Thomsen.

Зменшені форми імен також не були рідкістю, особливо з верхньонімецькою l, наприклад, Hensel (Johanes) та Juckel (від Jakob). Нижньонімецька k зустрічається набагато рідше, наприклад, Jahnke, Kцpke, а швейцарська i та z – взагалі рідкість: Justi, Marti, Nitz.

Крім родового відмінка та сполучень зі словом Sohn, для патронімічних позначень використовували також слова Jung і Klein, що ставилися перед іменами. Якщо батька, наприклад, звали Andreas, а син під час хрещення отримував таке ж ім’я, то останнього називали Jungandreas, якщо Michael, то, – Kleinmichael. Потім ці імена закріплювалися, передавалися нащадкам, які використовують їх сьогодні як прізвища [6:56].

Інколи після народження сина змін зазнавало ім’я батька, до нього додавали частку Alt або GroЯ, наприклад, Althans, GroЯjohan [22:67]. Дуже рідко зустрічалися імена на -ing (Klausing), частіше – південнонімецькі на -er (Hanser, Kettener) та на -mann (Petermann).

Отже, шляхом скорочень, об’єднань та перетворень утворилася велика кількість прізвищ, серед яких провідне місце посідають ті, що походять від Andreas, Nikolaus, Nathaeus. Проте ім’я Johanes перевершило за популярністю всі інші імена. Воно було одним із найулюбленішим іменем усіх часів, а потім стало ще й прізвищем, що налічує більше, ніж 100 різних форм.

Але ім’я Johanes є, швидше, винятком серед запозичених імен. Інші імена не мають так багато похідних форм. Кількість церковних імен є обмеженою, у порівнянні зі світом національних німецьких імен.


Висновок

Отже, у іменах людей відображається своєрідний дух та характер народу не менше, ніж у звичаях та традиціях.

Грецькі імена, які були переважно духовного характеру, стосувались благородних якостей та занять. Це доводить велика кількість імен на kles (слава): Perikles (дуже відомий), Sophokles (відомий мудрістю). З боротьбою та перемогою пов’язані імена Nausimachos (той хто бореться на кораблях).

Римські імена походили від першого та найважливішого заняття Стародавнього Риму, землеробства: Agricola (селянин), Fabius, Cicero, Piso (бобовий, гороховий, віковий чоловік) та скотарства: Porcius (той хто розводить свиней). Проте найвиразніше бідность фантазії римлян проявляється у іменах – числівниках: Secundus, Tertius, Quintus, Sextus.

Переважна кількість ізраїльських імен мають склад ja (jo, je) – скорочення від Jegova (Jave), що означає “Бог”.

Вражає схожість між грецькими та германськими іменами. Співпадають навіть складові частини імен обох народів, наприклад, грецьке phanes (сяючий) та німецьке beraht (bert), грецьке kles (відомий) та німецьке mar, грецьке krates (сильний, могутній) та німецьке rich; також stratos (військо) та heri.

Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”, що були основими складовими частинами германських імен.Ще одним джерелом походження імен були назви зброї. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Німецька національна зброя – фрама (за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask – у Ascolt.

Замість шоломів воїни накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm.

Від назви щита (rand) походять імена Rantowic та Bertrand.

Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали, наприклад, Berinhard, Ebarhard, Arnoald, Ebarolf.

Від слів “міць”, “сила” (magan) походять імена Meganhard, Magnobold.

Від слова “військо” (hari, heri) походять імена Hariman, Hariberath.

Потреба у боротьбі та перемозі виражена в іменах Waldomar, Sigiwalt.

Зі словом “слава” (hold, hrod, hrom) пов’язані імена Romuald, Chlodowald, Hrodegang.

Від слова “порада” (rat) походять імена Adalrad, Chuonrat/

Від назв богів та божественних створінь походять імена Godolef, Anshalm, Дlfrand, Hunibald.

Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки.

Так як мова не стоїть на місці, а постійно розвивається, то розвивалися також і німецькі імена. Часто батьки кликали своїх дітей скороченими іменами, наприклад, Godberat → Godo; Sigbert → Sigo.

Утворенню нових імен сприяло використання суфіксів l і k, в середній та південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz.

У процесі взаємодії з іншими народами, германці запозичували іноземні імена. До середини XII ст. кількість іудейських та греко-латинських імен в Німеччині була надзвичайно малою; з часів масового хрещення та імміграції італійців їх кількість значно зростає. Траплялися випадки, коли запозичені імена використовувалися як прізвища. Такі імена зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія.

Німецькі імена були популярними і поза німецькими землями, наприклад серед романів, у бувшій Галії, що була завойована франками і частково ними заселена. Звичайно, в довгій історії людства існували моди на певні імена. Це означає надання переваги окремому імені, а не усім відомим і може тягти за собою відмирання деяких імен, які можливо в майбутньому знову повернуться до життя.

Цього має бути достатнім щоб в основних рисах скласти уявлення про імена того періоду. Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен.

ВИСНОВКИ


Отже, антропонімічна система сучасної німецької мови двочленна. Для називання людей використовують ім’я та прізвище. Старогерманська антропонімічна система, сформована між 200 і 400 рр. до н.е., була одночленна, для називання людини використовувалося лише ім’я.

Протиставленність ім’я/прізвище – один із важливих признаків системної організації антропонімічного матеріалу німецької мови.

Дослідження антропонімів передбачає використання ряду лінгвістичних методів дослідження.

Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.

Просторове розміщення мовних явищ вивчають й інтерпретують за допомогою методу лінгвістичної географії. Метод лінгвістичної географії (ареальний) — сукупність прийомів, які полягають у картографуванні елементів мови, що розрізняють її діалекти.

Важливу роль у формуванні антропонімікону відіграли прізвиська. Саме з прізвиськ, на пізнішому етапі розвитку мови, утворилася більша частина прізвищ.

Перші прізвиська зустрічаються уже в ранньому Середньовіччі. Вони могли утворюватися від імен (Franco), від назв населених пунктів (Rinobold), від назв професій та соціальних станів (Apostel, Burgio), а також могли бути позначеннями тварин (Aro, Bдro), спорідненості (Fater), абстрактних іменників та прикметників (Anamuot, Alauuar).

Під час найпростіших відносин ранніх століть, коли життя було обмежене малим колом справ, одного імені для позначення особи було досить.

Поступово необхідність точного позначення та розрізнення стала актуальною. Для того щоб знати, який Hermann, Heinrich чи Johannes мається на увазі потрібні були доповнення, які б зробили можливою ідентифікацію особи. Ці доповнення (прізвища) бралися від імені батька чи назви певного заняття, відповідали якійсь видатній рисі характеру чи давалися за місцем проживання. Крім того, у колах вищого дворянства, був звичай додавати до імені назву родового маєтку чи місця, більше з родинної гордості, ніж через потребу.

Спочатку родові назви виникли на півдні Німеччини. Такі родові імена мали лише благородні дворяни, за ними почали брати додаткові імена дрібні дворяни, службовці різних міністерств та установ, приближені до єпископів особи, а також прості чиновники серед вільних громадян та патриціїв.

Ремісники у містах, де міський порядок та римське право вимагали наявності прізвища, наслідували звичай дворян та патриціїв; так як всі вони походили із села і приносили в місто свої старі звичаї, то могло так статися, що, наприклад, у Базелі 1438 року членом гільдії пекарів був Hans jebsmolers (Gipsmьllers) tochtermann.

Потрібно зауважити, що на побережжі північного моря, у Фрісланді, Гольштайні, Шлезвізі, а також в Данії прізвища з’явилися найпізніше.

Перші прізвища були не дуже постійними. Про непостійність на початку деяких прізвищ свідчить їхня легка й часта зміна. Наприклад звали особу Lucas Cranach, названий на честь місця народження в Бамберзі, а вона була всім відома як Lucas Maler.

Дуже поширеними в Німеччині були прізвища, що походили від імен. Процеси утворення таких прізвищ могли проходити по різному. Проте найпоширенішим способом є наступний – Вільгельм чи Вернер мали синів та дочок (Sohn/Tochter des Wilhelm/Werner), або дітей називали за матір’ю (Tochter/Sohn der Grete/Agnes). Звідси походить тип прізвищ Wilhelm, Werner, Heinrich, Grete.

Іншим способом утворення прізвищ є додавання суфікса –l, у зменшено пестливій формі: Heinzel та деривація імені з ідентифікуючим та патронімічним суфіксом -ing, -ung, наприклад, Brьning або тип прізвищ: Heinrich Heinrichs Sohn.

За прізвища бралися також запозичені імена, наприклад, Tцnnis.

Ще одну групу прізвищ визначають імена, що вказують на походження, наприклад, торговці центральної Німеччини, які торгували на вулицях Нюрнберга (Nьrnberg), називалися нюрнбергцями (Nьrnberger), пілігрим міг отримати ім’я Jerusalemer. Місце походження могло позначатися прийменниками van, von, наприклад, Henric van Veldeken

Важливою групою прізвищ є позначення роду діяльності: Fleischer, Weber, Bergmann.

Мовно-географічна основа розвитку прізвищ знаходиться у фонетичній/фонологічній системі німецьких діалектів, які впливають на прізвища навіть тоді, коли вони, між іншим, зовсім однакові, наприклад, Holtmann/Holzmann.

Мовно-географічні поділи можуть бути результатом лише лексико-географічних відмінностей німецької мови. Це можна спостерігати на прикладі позначень професій або прізвищ, що від них утворилися. На різних територіях діють різні позначення для окремих професій, наприклад, Tцpfer, Pцtter, Pottmacher…

Географія прізвищ, у буквальному розумінні, найповніше проявляється у розділенні певних способів словотвору на різних німецьких територіях. У цьому випадку розрізняють верхньонімецьку область, західно-центральну область, східно-центральну область, західну нижньонімецьку область та східну нижньонімецьку область.

Однією з форм імен, характерних для верхньонімецької області, є утворення на –er (Tiroler). На сході центральних земель переважають прізвища, що походять від звичайних імен, типу Werner, в той час як деривація та генетичні форми майже не зустрічаються. Для рейнсько-нижньонімецької області характерні прізвища у родовому вінку, що походять від звичайних імен, типу Heinrichs. У західній частині нижньонімецьких земель поширені прізвища на –mann.

Своєрідний дух та характер народу відображається у іменах людей не менше, ніж у звичаях та традиціях.

Грецькі імена, які були переважно духовного характеру, стосувались благородних якостей та занять. Це доводить велика кількість імен на kles (слава): Perikles (дуже відомий), Sophokles (відомий мудрістю). З боротьбою та перемогою пов’язані імена Nausimachos (той хто бореться на кораблях).

Римські імена походили від першого та найважливішого заняття Стародавнього Риму, землеробства: Agricola (селянин), Fabius, Cicero, Piso (бобовий, гороховий, віковий чоловік) та скотарства: Porcius (той хто розводить свиней). Проте найвиразніше бідность фантазії римлян проявляється у іменах – числівниках: Secundus, Tertius, Quintus, Sextus.

Переважна кількість ізраїльських імен мають склад ja (jo, je) – скорочення від Jegova (Jave), що означає “Бог”.

Вражає схожість між грецькими та германськими іменами. Співпадають навіть складові частини імен обох народів, наприклад, грецьке phanes (сяючий) та німецьке beraht (bert), грецьке kles (відомий) та німецьке mar, грецьке krates (сильний, могутній) та німецьке rich; також stratos (військо) та heri.

Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”, що були основими складовими частинами германських імен.Ще одним джерелом походження імен були назви зброї. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Німецька національна зброя – фрама (за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask – у Ascolt.

Замість шоломів воїни накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm.

Від назви щита (rand) походять імена Rantowic та Bertrand.

Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали, наприклад, Berinhard, Ebarhard, Arnoald, Ebarolf.

Від слів “міць”, “сила” (magan) походять імена Meganhard, Magnobold.

Від слова “військо” (hari, heri) походять імена Hariman, Hariberath.

Потреба у боротьбі та перемозі виражена в іменах Waldomar, Sigiwalt.

Зі словом “слава” (hold, hrod, hrom) пов’язані імена Romuald, Chlodowald, Hrodegang.

Від слова “порада” (rat) походять імена Adalrad, Chuonrat/

Від назв богів та божественних створінь походять імена Godolef, Anshalm, Дlfrand, Hunibald.

Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки.

Так як мова не стоїть на місці, а постійно розвивається, то розвивалися також і німецькі імена. Часто батьки кликали своїх дітей скороченими іменами, наприклад, Godberat → Godo; Sigbert → Sigo.

Утворенню нових імен сприяло використання суфіксів l і k, в середній та південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz.

У процесі взаємодії з іншими народами, германці запозичували іноземні імена. До середини XII ст. кількість іудейських та греко-латинських імен в Німеччині була надзвичайно малою; з часів масового хрещення та імміграції італійців їх кількість значно зростає. Траплялися випадки, коли запозичені імена використовувалися як прізвища. Такі імена зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія.

Німецькі імена були популярними і поза німецькими землями, наприклад серед романів, у бувшій Галії, що була завойована франками і частково ними заселена. Звичайно, в довгій історії людства існували моди на певні імена. Це означає надання переваги окремому імені, а не усім відомим і може тягти за собою відмирання деяких імен, які можливо в майбутньому знову повернуться до життя.

Цього має бути достатнім щоб в основних рисах скласти уявлення про імена того періоду. Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Агеева Р. А., Подольская Н.В. Ономастика. Проблемы и методы. (Материалы к XIII международному ономастическому конгрессу). М., 1978. – 244с.

2. Алимбекова Л. В. Динамико-статистические параметры усечения немецких личных имен. – в кн.: Языковая личность: проблемы семантики и грамматики./ Сб. науч. трудов, Волгоград: РИО, 1997, с.53-73.

3. Арнольд И.В., Шеремет Л.Г. Типы сем и структура лексического значения личных имен. – В сборнике лексическое значение в системе языка и в тексте. – Волгоград, 1985. – 196с.

4. Багданов С.И. Семантика морфемы и способы ее определения в современной морфологии. – Л.: 1980. – 295с.

5. Бахвалова Г.В. Семантические и функциональные особенности некалендарных имен. В кн.: Проблемы русской ономастики. Вологда, 1985. – 227с.

6. Березникова Р.Е. Место номенов в лексической системе языка. – В кн.: Имя нарицательное и собственное. М., 1978. – 178с.

7. Болотов В.И. К вопросу о значении имен собственных. – В кн.: Восточнославянская ономастика., М., 1972. – 298с.

8. Бондалетов В.Д. Русская ономастика. М., 1986. – 124с.

9. Бондаренко А.В. Грамматическая категория и контекст. – Л.: 1971. – 151с.

10. Борисюк І. Деякі назви осіб у українській мові: Історична узвичаєність та позамовні впливи//Київська старовина. – 1999. - №6. – с. 158-162

11. Ботцева Т.П. Ономасиологический аспект глагольного словосложения в немецком языке (На материале сложных каузальных глаголов модели «прилагательное + глагол»). Автореф.кандид.дис. Киев, 1986. – 347с.

12. Брайченко С.Л. Улюблені чоловічі імена жителів Одеської області//Мовознавство. – 1998. - №4-5. – с.18-21

13. Галкина-Федорук. Слово и понятие. – М.: Уч.пед.изд., 1956. – 118с.

14. Глинський І.В. Твоє ім’я – твій друг: Науково-художня книжка. Для серед. шк. віку. – К.: Веселка, 1985. – 238с.

15. Говори та ономастика Наддніпрянщини. – Дніпропетровськ, 1970. – 174с.

16. Горпинич В.О. Антропонімія Дніпровського припоріжжя і суміжних регіонів України: Монографія/ В.О. Горпинич, І.А. Корнієнко. – Дніпропетровськ – Миколаїв: Іліон, 2006. – 237с.

17. Горпинич В.О. та ін. Власні назви і від топоніми утворення Інгуло-бузького межиріччя/ В.О. Горпинич, В.В. Лобода, Л.Т. Насенко. – К.: Наукова думка, 1977. – 192с.

18. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові. Питання словотвору, слововживання та нормування. – К.: Вища школа, 1979. – 160с.

19. Єфименко І. Дещо про походження сучасних українських прізвищ// Дивослово. – 2002. - №11. – с. 18-20

20. Єфименко І.В. З історії виникнення та розвитку українських прізвищевих назв//Мовознавство. – 2001. - №5. – с.75-88

21. Ертакова Н.И. Реликтовые явления в словообразовании современного немецкого языка. Автореф.кандид.дис. – Л.: 1985. – 22с.

22. Ефименко И.М. Синхрония действий в современном немецком языке. Автореф.кад.дис. Калинин, 1986. – 20с.

23. Железняк І.М. До історії українських прізвищ//Мовознавство. – 1976. - №5. – с.65-73

24. Касім О.Ю. Про динаміку українських особових імен Одещини// Мовознавство. - №3.- с.26-31

25. Коваль А.П. Життя і пригоди імен. – К.: Вища школа, 1988. – 737с.

26. Косачевич М. Ім’я вашої дитини: [Про вибір імені]. – Наука і суспільство. - 1981. - №10. - с.57

27. Кубряков Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. – М., 1981. – 376с.

28. Курилович Е. Положение имени собственного в языке, - в кн.: Очерки по лингвистике. – М., 1962. – 178с.

29. Личные имена в прошлом, настоящем, будущем (проблема антропонимии) – кол.сб. М.: Наука, 1970. – 232с.

30. Милославский И.Г. Вопросы словообразовательного синтеза. – М.: изд-во МГУ, 1980. – 190с.

31. Морозова М.Н. Взаимодействие антропонимической и нарицательной лексики. – В кн. Личные имена в прошлом, настоящем, будущем. – М.: Наука, 1970. – 221с.

32. Мурясов Р.З. Имя собственное в современном немецком языке. – Уфа, 1983. – 218с.

33. Неділько О.Д. Про утворення українських прізвищ//Українська мова та література в школі. – 1967. - №9. – с/

34. Павлов В.Н. Семантика имен собственных и их роль в словосочетании. – Уч.сапас Ленингр.гос.пед.ин-та им. А.И.Герцена, Т. 214, 1960. – 129с.

35. Перспективы развития славянской ономастики. Под ред. А.В. Суперанской, Н.В. Подольской – М.: Наука, 1980. – 126с.

36. Питання ономастики Південної України. Доповіді та повідомлення 7 Республ. міжвуз. ономастичної конференції/ Миколаїв, травень 1974р./К.: Наукова думка, 1974. – 188с.

37. Півторак Г.П. З історії власних імен людей: Маріана, Маріанна, Оксана. – В кн.: Культура слова, Респ . міжвідом. зб. Вип.26. – К.: Наук. думка, 1984, с.58-59

38. Подольская Н.В. Типовые восточнославянские топоосновы. Словообразовательный анализ. – М., 1983. – 142с.

39. Походження та значення імен// Культура української мови: Довідник. – К., 1990. – с. 148-169

40. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Науковадумка, 1966. – 216с.

41. Рыбакин А.И. Словарь английских личных имен. М., 1973. – 195с/

42. Салахов Р.А. О первичной номинации в сфере ИС. – в кн.: Структурно-семантические особенности языковых едениц и их номинативная ценность.: сб.науч.тр. – Нальчик, 1986. – 235с.

43. Скрипник Л.Г. Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. – 2-е вид., випр.. і доп. – К.: Наукова думка, 1996. – 335с.

44. Словарный состав и словообразовательная активность языковых единиц (Вестник Киевского Университета) Романо-германская филология, 1985, вып. 19. – 127с.

45. Словарь словообразовательных элементов немецкого языка /под ред. М.Д. Степановой – М.: Русский язык, 1979. – 218с.

46. Сталтмане В.Э. Из истории латышских фамилий. – в кн.: Историческая ономастика. - М., 1977. – 169с.

47. Сталтмане В.Э. Латышская антропонимия фамилии. – М., 1981. – 126с.

48. Суперанська О.В. Імовірнісна ономастика//Мовознавство. – 1971. - №4. – с. 35-41.

49. Суперанская А.В. Имя нарицательное и собственное М., 1978. – 241с.

50. Суперанская А.В. Историческая ономастика М.: Наука, 1977. – 227с.

51. Суперанская А.В. Языковые и внеязыковые ассоциации собственных имен. В кн.: Антропонимика - М.: Наука, 1978. – 193с.

52. Сухомлин І.Д. З історії українських прізвищ//Українська мова та література в школі. – 1965. - № 4. – с. 24-28

53. Толкачев А.И. К истории словообразования форм со значением субъективной оценки (квалитативов) личных СИ греческого происхождения в древнерусском языке. – М., 1978. – 170с.

54. Уфимцев А.А. Лексическая номинация (первичная нейтральная). – в кн.: Языковая номинация (виды наименований). – М., 1977. – 212с.

55. Франко Зіновія. Хто ми? Звдки родом? –К.: Знання, 1990. -47с.

56. Чубан М.С. Походження та значення наших імен// Українська мова в школі. – 1958. – №3 – с. 66-70

57. Bach A. Deutsche Namenkunde Нeidelberg, 1952. – 231с.

58. Fick A., Bechtel F. Die grichischen Personennamen nach ihrer Siedung erklдrt und systematisch geordnet. Gцttingen, 1894. – 198с.

59. Fischer R.E. u. Walther H. Namenforschung heute. Ihre Ergebnisse u. Aufgaben in der DDR – Berlin: Akad.-Verl. 1971. – 231с.

60. Fleischer W. Die deutschen Personnennamen. Geschichte, Bildung und Bedeutung – Berlin, 1961. – 287с.

61. Gottschald M. Die deutschen Personnennamen. Berlin, 1955. – 219с.

62. Herzen W. Deutsche Wortbildung – Tьringen, 1957. – 177с.

63. Hergemцller B.U. 4400 gebrдuchliche Vornamen. Herkunft, Deutung, Namensfest. – Mьnster: Regenberg, 1968. – 324с.

64. Kaufmann H. Grundfragen der Namenkunde – Bd: Heidelberg. Bd I, 1959. – 179с.

65. Mackensen L. 3876 Vornamen. Herkunft, Ableitungen und Koseformen. Verbreitung. Berьhmte Namenstrдger. Gedenk- und Namenstage. – Mьnchen: Sьdwest Verlag, 1969. – 239с.

66. Naumann H. Vornamen heute. VEB. Bibliographisches Institut Leipzig, 1979. – 294с.

67. Naumann H. Soziolinguistische Aspekte der Onomastik – Berlin, 1974.

68. Paul P. Das kleine Vornamenbuch – Leipzig, 1966. – 273с.

69. Seibike W. Die Personennamen im Deutschland – Berlin – New-York, 1982. – 269с.

70. Seibike W. Wie nennen wir unser Kind? – Berlin, 1979. – 166с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: