Xreferat.com » Топики по английскому языку » Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах

Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах

Ulrich, Eberhard, у шварцбургців – Gьnter, у ройсів – Heinrich. В цей же час вже виділяються суто племінні імена, які є найбільш уживаними у певному племені. Так можна зустріти імена Friedrich, Rudolf, Albert переважно у швабів, Liutpold, Dietpold – у баварців, у рейнських франків переважали імена Heinrich, Ludwig, Konrad. Про те наскільки популярним було ім’я Wilhelm у 12. столітті у норманів свідчать розповіді сучасників. Близько Різдва 1171 року молодий король Хайнріх ( син Хфйнріха II з Англії) влаштував велике свято, прийшли два Вільгельми, один з Британії, а інший – з Нормандії, за задумкою у їх залі мали сидіти лише Вільгельми. Той хто носив інше ім’я, був змушений залишити свято, загалом же на святі було майже 120 лицарів, які називалися Вільгельм [60:61-69].

Так затвердилися імена, але мова розвивалася і вони певною мірою теж зазнавали змін. З імені Raganhar, яке мало таку форму в 6. столітті, розвинулися імена Reginhar, Reiner; з імен Chariowalda (1.ст.): Heroald – Herold (10.ст.), Hruodperaht: Ruodpreht, Hruodbert – Ruprecht та Rupert (11.ст.), Berinhard: Bernard, Bernd [62:19-24].

У повсякденному житті батьки кликали своїх дітей скороченими іменами. Такі скорочення, спочатку для домашнього використання та в обмежених колах, поступово ставали самостійними іменами. Так як за законом німецької мови у складних назвах наголошеним є перший склад, то в багатьох іменах він залишився, а другий зникав, наприклад, Amalhari: Amal; Arnwald: Arn; Brunger: Brun; Eburhard: Ebur. Часто утворювалися слабкі форми, що закінчувалися на о, а в готській мові та старосаксонській - на а, наприклад, God-beraht: Godo; Kuon-rat: Kuono; Sig-bert: Sigo. Траплялося, що друга частина складного слова не повністю відкидалася, залишався початковий приголосний, наприклад, Rat-poto: Ratpo; Sig-bert (Sibert): Sibo; Thiet-mar: Thiemo [65:45].

Звичайно Godo є скороченням не тільки імені Godberaht, а й усіх інших повних імен, які починаються на God, а саме: Godobald, Godofrid, Godomar та інші, так само як Sigo є скороченням від Sigibrand, Sigifrid, Sigimar і т.д., а Sibo, що найменше, для Sigibert, Sigibrand. Пізніше ж, коли промовляли скорочення, люди думали про найбільш уживані імена, наприклад, Berno – Berhard, Gero – Geriwald (Gerold) чи Gerhard, Willo – Willahalm (Wilhelm) [65:47].

Проте були випадки, коли під час утворення скорочених імен відкидали першу частину складного імені; чи є це наслідком іноземного впливу – спірне питання. У 5.ст. з’являється скорочення Wulf від імені Hunulf та Faro від Burgundofara, Rotprand 814 р., Gisprand 1013 р., Herbrand 1540 р. мали скорочення Prando чи Brand [59:70;65:48].

Ці скорочення пережили багато змін, під час яких вони подвоїли середній звук: Ago – Aggo, Ato – Atti, Gebo – Gebbo, Odo – Otto, Rago – Raggo, Rico – Ricco, Sigo – Siggo, чи наприклад: Arno – Anno, Berno – Benno, Irmo – Immo, Ulfo – Uffo або стали зменшено пестливими. Найпростіший вид зменшення реалізується через голосну і: Sigi, Kuni. Важливішими ж є приголосні суфікси k, l, z в закінченнях iko, ilo, izo. Так з’явилися утворення: Godiko, Godilo, Godizo (від Godo); Sigiko, Sigilo, Sigizo (від Sigo) – за таким же принципом утворилися наступні імена: Sibiko; Oppilo; Oppizo [65:52-53].

Та цього не було досить, бо материнській ніжності не має краю і тому німці поєднали склади, що служили для зменшення та отримали подвоєні форми зменшення: ikilo – iliko – iziko, izilo. До складів такого типу належали також ikin – ilin – izin. Імена, що закінчуються складами, які були перераховані вище, називаються пестливими.

Дивовижною є сила розмноження, яка лежить в цих старих німецьких власних назвах. З одного слова можуть прорости тисячі. Проте не кожен паросток виявляється родючим, як і не з кожного жолудя в лісі проростає дерево; але можливість виникнення пестливих імен існувала завжди. Розглянемо утворення пестливих імен на прикладі імені Godoberaht. З нього спочатку виникає скорочена одноосновна форма Godo та двоосновна Godbo, з їхніми побічними формами Gobbo та Gobo. З них виникають шляхом простого зменшення за допомогою закінчень ilo, izo, iko 21 ім’я; З них, шляхом подвійного зменшення, - 49 форм.

Отже ми маємо 75 основних форм, чий подальший розвиток ми можемо вирахувати. Кожна з цих форм має спочатку що найменше одну діалектичну форму, де замінюються літери: d → t; b → p; z → t; r → ch. Це дає ще 75 нових форм, разом уже 150. У іменах часто змінювалися приголосні g та j, а отже ми отримуємо ще 150 побічних форм, разом 300. Староверхньонімецька голосна о у нововерхньонімецькій виступає то як о, то як ц, то взагалі замінюється на u чи ь. Звідси випливає, що кожна з 300 форм можлива у чотирьох варіантах – разом 1200. Але це ще не кінець! Кожна з 1200 вище згаданих форм може утворити три форми патроніміки (вказує на походження від батька чи від далеких предків) за допомогою закінчень -ing, -sen чи просто генетивних закінчень. Отже ще 3600 форм, а разом 4800. Так само кожна з вище згаданих 1200 форм може приєднати основу -mann. Отже утворюється ще 1200 форм, які разом з усіма іншими утворюють 6000 імен, які походять від старої форми Godeberaht.


3.2.2 Германські імена іншомовного походження

Не зважаючи на вище приведений приклад життєвої сили та витривалості старогерманських імен потрібно зауважити, що під тривалим впливом іноземної ерудиції, яка вже в часи Оттонів ( X ст.) привела до того, що німецька література писалася латинською мовою та зростаючою міццю церкви, іноземні імена набули популярності в Німеччині. До середини XII ст. кількість іудейських та греко-латинських імен в Німеччині була надзвичайно малою; з часів масового хрещення та імміграції італійців їх кількість значно зростає. Першими є імена найвидатніших апостолів Johannes, Petrus, Paulus, Jacobus, Philippus; до них приєднується цілий ряд святих: Michael( верховний янгол), Christoph, Georg. Ocтанні названі імена, як би по церковному вони не звучали, мають язичницьке походження. Німці приховали під легким християнським одягом свої народно-язичницькі уявлення. Відомою є легенда святого Христофора ( h. Christophorus), який проніс маленького Ісуса через глибоку воду і отримав таким чином своє ім’я (Christustrдger). Точно так, за скандинавським міфом, проносить бог Тор ( Thor, Donar) на своїх плечах бога весни Оерванділа (Oervandil) через трашні бурі, Тор має так само як і святий Христоф червоне волосся і захищав за переказами від блискавки та природних катастроф.

У Святому Георзі (St. Georg), переможці дракона, ми бачимо старовинного німецького національного героя Зігфріда (Siegfried).

Але найцікавішим є те, як h. Michael зайняв місце серед вищеназваних святих. Чому два інших архангели Raphael та Gabriel не стоять серед них? Спочатку вважалось, що це ім’я співзвучне старонімецькому michael (великий), але потім дійшли висновку, що цей архангел нагадував німецьким християнам їхнього язичницького бога, який був ватажком небесного війська і охоронцем раю. Подібно Вуотанові, який збирає душі загиблих героїв і відносить їх у Валхалу, архангел Михаїл збирає душі померлих християн і відносить їх за велінням Бога в рай. Ці святі мають зв’язок зі старогерманським язичництвом, чиї уявлення та постаті продовжують жити під прозорим покривалом християнських імен.

Трохи далі закріпився ряд регіональних святих, яких поважали в окремих місцевостях, містах. Gallus та Columban були святими в Галії, Stephanus - в Австрії, Kilian був апостолом франків у Вюрцбурзі, Martin – в Майнці, Florentius – в Голандії. Ці імена давали немовлятам під час хрещення і вони ставали найпопулярнішими іменами в своїх місцевостях.

Спорідненими з цими регіональними святими були покровителі, які захищали й допомагали людям певного соціального стану чи професії. Святий Георг ( St. Georg ), переможець дракона, носив лицарські обладунки, він був покровителем лицарства. Святий Миколай (h. Nicolaus), який спочатку був єпископом міста Міра в Сирії ( Мала Азія), був покровителем торговців та моряків, 1087 року італійські купці переправили прах святого в місто Барі, що в верхній Італії. Саме тому так часто зустрічаються церкви Святого Миколая, особливо в північній та східній Німеччині, наприклад, в Берліні, Штеттіні, Гамбурзі, звідси ж і популярність імені під час хрещення в ранні часи, тому що Миколай був також частково покровителем дітей. Під час хрещення використовувались також імена 14 помічників у скруті: Дgidius, Cyriacus, Dionysius та інші. Дуже часто святими ставали носії старогерманських імен. Таких святих налічується понад три сотні, наприклад, Adalbert, Hildebrand, Hubert (покровитель мисливців), Lambert, Leonhard, Otto, Theobald, Ulrich, Wilibald [50:42].

Таким чином все ширший та більший натиск спричиняли нові, іншомовні імена, але найбільший приплив таких імен спостерігається в XVIст., в часи Реформації. Наполегливо звертається народ до заново відкритої книги книг і бере з неї не лише віровчення, але й свої імена.

Зі Старого та Нового Заповіту, від Адама та Єви до появи Йоганіса (Johannis) брали німці свої імена. В протилежність до протестантизму католицизм більше наголошував на поклоніння святим і додавав до раніше існуючих святих велику кількість нових імен; їх можна розпізнати з того, що вони є виключно власністю католиків, наприклад, Ignatius, Vincenz, Aloys, Xaver, Seraphim.

Коли через тридцятилітню війну національне життя у своїй основі підлягало критиці і на ціле століття майже загинуло, то як у мові та літературі, так і в наданні імен, панувало повне виродження. Проте це було не досить суттєвим, тому що вже давно настав переломний пункт, так як імена стали відносно постійними і утворилися прізвища. У цьому процесі, що у XIII, XIV ст. прямував до кінця, пізніше наповнення іноземними іменами не могло мати великий вплив, тому ми задовольняємося короткими прикладами.

Німецькі імена були популярними і поза німецькими землями, наприклад серед романів, у бувшій Галії, що була завойована франками і частково ними заселена. Звичайно, в довгій історії людства існували моди на певні імена. Це означає надання переваги певному імені, а не усім відомим і може тягти за собою відмирання деяких імен, які можливо в майбутньому знову повернуться до життя. Для німецької антропонімії це може мати негативний наслідок і призвести до збіднення та зменшення часто вживаних імен. Багато століть були популярними виключно німецькі імена, двочленні німецькі імена, одночленні німецькі імена чи імена з ознаками прізвиськ.

Поряд з німецькими іменами в часи каролінгів, 9. та 10. століття, зустрічаються також не німецькі імена, а саме імена зі Старого Завіту, як David, Daniel, Salomon. Це пов’язано з сильним впливом Старого Завіту на розумовий світ каролінгів. Імена з Нового Завіту в цей час майже не зустрічаються. Винятком є ім’я Stephan, що завдячує своєю появою у франків завдяки візиту Папи Штефана 11. до Франції у 753 році. З тих часів на німецькому Заході все частіше використовують це ім’я, що прийшло з Франції. Його іноземне походження вже не відчувається.


3.2.3 Передумови появи християнських імен

Взагалі, на початку зрозумілі християнські хрестини не співпадали з рано завершеною християнізацією. Германські імена зберігалися ще протягом багатьох століть. При цьому християнізація германців була основною передумовою і причиною поширення німецьких імен у Середньовіччі. Цьому сприяло також християнські покровителі в Європі. З поширенням християнства поширилися також церкви та монастирі. Ці церкви отримали разом зі своїми світськими покровителями, які гарантували їх добробут, також небесного патрона, архангела Michael, чи, наприклад, іншого святого, що був в християнстві досить відомим, наприклад, Petrus, Martin, Georg. Наслідком цього стало поширення з раннього Середньовіччя імен улюблених святих, у Франції з заходу на схід. Завдяки покровителям імена святих стали широко відомими в Європі і використовувалися членами християнських общин.

До загальних передумов додавалися ще й інший важливий розвиток всередині німецького антропонімікону. Антропонімікон мав в різні роки більше і менше популярні імена. До процесу розвитку антропонімікону належать також те, що було втрачене відчуття значень імен, тому змогли виникти вторинні утворення в групі двочленних імен, де значення імен вже не є зрозумілим, як у первинних утвореннях. Здається також, що відчуття фонетичної краси у двочленних утвореннях також втрачене. Це проявляється в масовій появі одночленних утворень, прізвиськ, що стали іменами, усічень.

Потрібно виходити з того, що свідома мотивація імен під час хрещення існувала лише у первинних утвореннях, що з’являлися інші принципи. До них належить в першу чергу принцип постнаменування, який означає надання імені за батьком, дідом, чи іншим родичем або постнаменування в формі варіації. Це значить використання одного члена двочленного імені під час хрестин дітей та внуків.


3.2.4 Мода на імена

Німецькі імена не були зовсім витісненими, що є досить дивним, бо вони вистояли під час всестороннього релігійного руху і зростання обожнювання святих. Проте причина лежить, напевне, в самому обожнюванні. Оскільки був святий Konrad, можна було цим іменем назвати свою дитину, можна було вибрати ім’я іншого святого, наприклад, Petrus, Johannes, Martin… Мовне походження імен не відігравало ролі. Тепер все залежало лише від обставин, чи існував святий носій даного імені, що користувалося великою популярністю в різні часи і в на різних територіях. Місце мотивації імен займали святі, як покровителі носіїв імен.

У процесі моди могли відігравати роль й інші фактори. Імена улюблених королів і кайзерів Konrad, Heinrich, а також імена княгинь Adelheid, Gisela за певних обставин могли бути більш улюбленими, ніж імена святих. Схоже можна спостерігати у гугенштауфського Фрідріха, коли прусські королі з іменами Friedrich, Wilhelm, вплинули на хрестини, Ferdinand, Maximilian – в Австрії, Ruprecht – в Баварії, Luise – в Пруссії. Впливала на моду також поезія: Gretchen з “Фауста”, Hermann з “Hermann und Dorothea”.

Сюди можна також додати багатовікову боязнь використання під час хрещення імені Божої матері. Сьогодні в Німеччині і кругом на землі панує страх перед використанням імені Jesus. Отже на історію імен вплинули різні фактори. Це можуть бути негативні фактори, як наприклад уникання під час хрестин імені Judas, що зрадив Христа чи періодичні уникання імен деяких історичних постатей.


3.3.Старогерманські повні імена, що використовувались як прізвища


Для того щоб точніше позначити певну особу, потрібно подати відомості про походження, вказати імена батька, діда чи іншого предка, особливо, коли йшлося про особу благородного походження. У німецьких героїчних оповіданнях всі герої мали якесь додаткове ім’я, що походило від імені батька і вказувало на походження: Hitibrant Hiribrantes sunu, Siegeried Sigmundes sun – ці додатки в ті часи не передавалися у спадок, а отже й не були прізвищами. Коли до імені сина додавали ім’я батька, то ім’я першого набувало форми “ Sohn Arnolds” чи просто Arnolds, у документах тих часів, які оформлялися переважно латинською мовою можна було зустріти: filius Arnoldi чи форму, де filius випадав – Arnoldi. Доречі у Швейцарії в документах завжди опускали частини син та дочка, наприклад, Eduard Blocker, уроджений Engler.

Імена такого типу, у родовому відмінку , дуже схожі на прізвища, як Arnolds, Fridrichs, Otten. Трохи дивним є те, що переважна більшість цих імен вживаються не в родовому, а в називному відмінку: Arnold, Friedrich, Otto (Otte) і т.д. Звідки ж це, на перший погляд, дивне явище? Зоцін ( Socin) так пояснює це явище, що замість точного імені в родовому відмінку чи будь-якого іншого патронімічного утворення, до імені сина додавалося ім’я батька в називному відмінку, воно служило видом родового імені чи племінної приналежності. Так у же в 8 ст. у документах серед інших імен зустрічаються: Sigifridus filius Sigimundus, а в 11ст. з’являється батьківське ім’я в називному відмінку, наприклад, Uguo Folkaldus. Цікавий приклад з Кьольну наводить Бекер. Там у абатстві Святого Пантелеймона працював такий собі Razo; у 1185 році уже підписувався Henricus Razonis, в 1192 році – Henricus Razo, а в 1272 році – Theodoricus dictus Razo бургомістр. У Гьотінгерській книзі документів у 1245 році зустрічається ім’я лицаря Johannes Gusen (у родовому відмінку), 1270 року – лицар Johanes Guse. У Хайльбронерських документах до 1331 року є згадки про трьох братів: Konrad Lutwins, Lutwin Lutwins, Heinrich Lutwins, від 1350 року вони записані як Konrad Lutwin, Lutwin Lutwin, Heinrich Lutwin. У фризів ще, навіть, до 16 ст. заміна прізвищ у родовому відмінку називним і навпаки була довільною; 1594 року одна і та ж особа має дві форми імені – Сampe Hennike та Campe Hannekes; але форма у родовому відмінку завжди була переважаючою, особливо на сході. Звичайно у повсякденному житті ім’я батька використовувалося у називному відмінку, бо така форма є найпростішою і таким чином реалізується один з найголовніших законів мови.

Таким чином виник цілий ряд старонімецьких імен, що до сьогодні служать прізвищами. Вони можуть сьогодні мати незначні зміни, бути досить таки сильно зміненими або взагалі бути невпізнанними.

Найзрозумілішим є походження складних імен, нижче ми наводимо таблицю складних імен:

bald (bold, beld; pold, peld “сміливий”: Liebold, Liebeld, Lippold, Lippelt [44:14];

bod ( bode, bothe, bott, pott, bade “той хто наказує”, часто, можливо, від badu “боротьба”): Seebode, Kosbothe, Gerpott, Seebade [44:40];

brecht (bert, barth, precht, pert “сяючий”): Siebrecht, Siebert, Siebarth; Wieprecht, Wiepert [44:49];

fried ( fert, fart „захист“): Siegfried, Siefert, Seifart [44:67];

ger ( „спис“): Rцdiger [44:69];

hart ( art, ert “військо”): Walther, walter [44:75];

mann : Hermann [44:90];

mar ( mer „відомий“): Volkmar, Volkmer [44:92];

rich (reich „могутній“): Friedrich, Friedreich [44:97];

walt ( olt, elt „керуючий“): Reinwald, Reinold, Reinelt [44:105];

wart ( werth „охоронець“): Ahlwardt, Adelwerth [44:107];

wig („боротьбa“): Hartwig [44:110];

win (wein „друг“): Gerwin, Eberwein [44:114];

wolf ( olf, loff „вовк“): Schцnewolf; Rudolph, Rudloff [44:127];

Ці частини часто втрачали кінцеві приголосні, внаслідок чого виникали нові частини складних імен, наприклад, ball, bell від bald, belt; fer від fert; ohl від old.

Деякі з цих старих імен мали в усному мовленні чи під впливом інших факторів безліч похідних форм: Richard - Richert, Riegert, Reichhardt, Reichard, Reichert, Rickert, Ritschard, Ritsert – орфографічні відхилення в даному випадку незчисленні. Наприклад ім’я Liubald виступає у більш, ніж двадцяти формах: Libaldt, Liebold, Liebhold, Libelt, Liebel, Liepelt – Lippelt, Lippel – Leopold – Lepold, Lepel – Leppelt – Luppold – Lubold – Laubhold – Leupold –Leybold, Leibel, Leibhold, Leipold, Leipel і т.д.


3.3.1 Похідні форми старогерманських імен, що служили прізвищами

Серед імен дуже часто можна зустріти скорочені форми. Їх легко розпізнати по літері о на кінці. Але лексика постійно змінюється ці імена також зазнавали змін. Голосна о, що приєднувалася до слова, збереглася лише в деяких прізвищах: Otto, Thilo; у більшості випадків вона змінилася на е: Otte, Thile, Heine ( Heino від Heinrich), Theime (Theimo від Thidmar) – або голосна зовсім відпадала: Ott, Thiel, Heyn, Thiem.

Ці скорочення є перехідними формами для утворення зменшено пестливих форм імен. Тут виступають найрізноманітніші утворення і можна побачити надзвичайно різноманітні форми імен. Кожна місцевість мала свої власні зменшувальні закінчення. Наприклад, локалізовані форми зменшення на і були притаманні Верхній Баварії у другій половині 18 ст.

Ядром верхньонімецьких зменшувальних закінчень була приголосна l (cтаронім. Ilo): Hдdele, Mдdel, Maidle, Maidli, Madla, Mдrdul.

Ядром нижньонімецьких зменшувальних закінчень була приголосна k ( старонім. Iko): ke, ken, наприклад, Mдke, Mдken; ken переважає в західній, а ke – в східній частині Нижньої Німеччини.

У документах зустрічаються обидва суфікси у поєднанні з n: верхньонім. lein, нижньонім. chen.

Виходячи з усього вище сказаного, ми знаходимо у верхньонімецькій мові наступні утворення:

- el (найпоширеніша форма): Dietel, Merkel;

- l (баварська та австрійська форми): Dieyl, Merkl;

- la (франкська): Heckla;

- le (швебська): Dietle, Merkle – з об’єднуючою голосною Eisele;

- li (швейцарська): Mдrkeliц

- lin (швебська, швейцарська): Mдrklin, Bьrklin – інколи len: Eiseln. З розвитком нової літературної мови з’являється lein: Dietlein.

Відповідні утворення в Нижній Німеччині були не настільки різноманітними, там зменшувальні форми рідко використовувалися не лише в іменах, але й в звичайних словах. Особливе місце тут посідало закінчення –ko з поєднуючою голосною: Tedolike, Reinike, Reinecke; без голосної: Reinke, Wilke; -k: Tieck; літературна німецька –ch (-ich): Dedich, Rohlich.

Поряд знаходиться також -ken: Tiedken, Willken. Дуже часто зустрічаються також генетивні конструкції. Зменшувальний префікс -chen з власними іменами зустрічається надзвичайно рідко: Nцldechen. Франкською цей суфікс має форму -gen: Bьsgen, Didgen. У фризькій мові зменшувальним префіксом є -je: Hobbje, Detje, Bдtje. Також зустрічається форма -tje: Antje, а старофризькій мові -ze, що має декілька варіантів: sse, se, ste, stje: Alste, Alse.

Як видно з вище наведених прикладів, ці зменшувальні закінчення впливають на утворення умлаута. Причиною цього є те, що на самому початку в цих закінченнях була голосна і (iko, ilo).

Окрім цих двох головних суфіксів l і k, в Середній та Південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz, від Heinrich: Heinze, Heinz – також Heinitz (від Heinzo – основи всіх форм).

Скорочення прізвиськ, які в Нижній Німеччині не були загальноприйнятими, за винятком Fritz, отримали поширення в Верхній Німеччині як прізвища.

Суфікс z під час розвитку мови перетворився на ss: Diss, Russ, на s: Heinse, інколи можна зустріти такі форми як sch, tsch: Gersch, замість Gerz, Dietsch.

Aле так як просте одинарне зменшення не задовольняло потребу народу, то зменшено пестливі префікси об’єдналися і утворили форми слів з подвійним зменшенням, наприклад, від Dietrich:

-licke (cтаронім. -iliko): Thielike, Thilke;

-zel (старонім. -izilo): Dietzel;

-kel (старонім. -ikilo): Tickel;

-zke (старонім. -iziko): Tietzke.

Також зустрічаються форми слів, де об’єднані відразу три суфікси (z, l, k): Dietzelke.

Власні імена, що виступали як прізвища, мали і мають у більшості випадків сьогодні називний відмінок, хоча йому передував родовий відмінок (генетив). Це відповідало чіткому граматичному правилу – ім’я батька, для точнішої ідентифікації, давалося у родовому відмінку: Heinrich, Sohn Arnolds, латинською – Henricus, filius Arnoldi, де частини Sohn та filius могли випадати. Звідси й походить велика кількість імен у родовому відмінку, що закріпилися як прізвища.

Прізвища, так само як і інші слова, мають дві відміни:

- сильна відміна має s;

- слабка відміна має n.

Cильна відміна поширювалася на повні імена: Diederichs, Hermanns, а слабка – на скорочені: Thielen, Otten ( інколи скорочення відмінювалися за сильною відміною, наприклад, Kцhns поряд з Kцnen, інколи об’єднувалися обидва закінчення, наприклад, Ottens).

У фризькій мові зустрічалася форма імен на ena (Hagena, Tydena), яка позначала родовий відмінок слабкої відміни множини. Наприклад, ім’я Focke Ukena позначало сина нащадків Uko і вказувало не на батька, а на предків. Оскільки таке позначення мало велике значення для благородних родин, у яких ім’я гарантувало право на певне володіння чи славу, то не дивно, що у таких позначеннях ми зустрічаємо імена вождів чи праотців роду.

Взагалі генетивних утворень, насправді, було набагато більше, ніж може здатися на перший погляд, бо вони були приховані новим правописом; літера t приєднувалася до літери s і утворювалося tz. Seifritz (замість Seifrids, Siegfrids), Gompertz (замість Gomperts від Gundbrecht), Reinartz (Reinhards). В той час, коли в останньому прикладі h, що належала до основи, випадає, то в деяких словах вона навпаки приєднується до основи, інколи, навіть, невиправдано. Наприклад, ім’я Reinbold набуває форми Reinholz.

Трохи схожими на генетичні конструкції були прізвища зі словом “Sohn”, що в більшості випадків мало форму sen: Wilmsen, Volquardsen. Це одна з найстаріших форм позначення особи, яка зустрічається, навіть, у Едді “Siegmund Vцlsungsson” (Sigmund, Vцlsungs Sohn). Така конструкція була дуже поширеною на півночі. Також її використовували шведи (Torstenson), норвежці (Bjцrnson), датчани (Thorwaldsen), ісландці (Sturluson), англійці (Wilson, Robinson, Thomson). В шотландській мові іменам такого типу відповідали імена з частиною Mac (M’): Mac Gregor (син Грегора), Macdonald; в ірландському діалекті – з частиною O’: O’Connel. В центральних та південних регіонах Німеччини зустрічаються конструкції з –er, які позначають пожодження і вказують на приналежність особи до певного класу; у місті Ліппе таку функцію виконують імена з -ing, ця частина додавалася до імені першого колонізатора території, звідки родом особа, потім це ім’я передавалося у спадок нащадкам. Наприклад в місті Хакедалі (Hakedahl) 1488 року жив такий собі Henke Druden, 1538 року – Henke Druding, 1538 року – de (=der) Drudenen – зараз Drьner. Тоді як ім’я “Henke Druding” вказувало на сина Друда (Sohn des Drude), то “der Drudener” – на володіння певним майном Друдінгів, а отже представника певного роду [70:71].

До імен схожого типу належали імена баварських придворних на -er: Mдrtnдser. Такі імена зустрічалися в Швейцарії та Бадені: Burgerter (Burkar), Galluser, Kerler (Karl), Rupprechter, Schillinger. В Кернтені (Kдrnten) було поширеним закінчення -ler: Hartler, Kьenzler. Майже всюди в Німеччині зустрічалися прізвища на -ing(ig), рідше – на -ung, що вказували на походження від батька чи інших предків: Gцtting, Rьding, Helbig. Такі прізвища були поширені в нібелунгів, каролінгів та агілофінгерів. До прізвищ даного типу можуть належати, у деяких випадках, прізвища на -mann.

Досить поширеними в Німеччині є також метроніми ( прізвища, які давалися не за батьком, а матір’ю). Вони зустрічаються набагато частіше, ніж здається на перший погляд. “В деяких випадках, наприклад, дитина була позашлюбною; дитина могла взяти ім’я матері, якщо батько рано помирав. Головний герой “Пісні про нібелунгів” Зігфрід також носив прізвище матері: das Siglinde kint (син Зіглінди)“ [69:152].

Іноземні імена, що використовувалися як прізвища, зазнавали ще більше перетворень та змін, ніж національні. Від самого початку основним джерелом іноземних імен була церква, а точніше Біблія. Це були переважно імена греко-латинської форми (наслідок латинського перекладу Біблії). У своїх повних формах ці імена служили прізвищами. Проте скорочені форми використовувалися набагато частіше, так як повні імена мали від чотирьох до п’яти складів.

Отже потрібно було скорочувати повні імена. При скороченні основну роль відігравав наголос. У старонімецькій мові наголос у словах іноземного походження чи запозичених словах зміщався. Він переходив з третього від кінця складу до першого, який в старонімецькій мові був наголошеним, наприклад, Antiґchristus – Aґntichristo, Constaґntia – Choґnstanza, Mathaґeus – Maґtheus [66:67].

У мові виробилося правило, за яким наголос завжди падав на перший склад, а якщо траплялося так, що перший склад залишався ненаголошеним, то він просто випадав, наприклад, apostolus – postul, Hispanus – Span.

Пізніше, під впливом романських мов, німецький наголос на перший склад у запозичених словах переходив на останній склад. Це так званий французько-нововерхньонімецький наголос, що з’явився в середньовіччі.

Інколи запозичені імена втрачали всі ненаголошені склади, наприклад, Bonifatius – Fazi, Dionysius – Nis, де від п’яти складів залишився лише один наголошений склад [66:70].

Саме з цих, багато разів перероблених і скорочених імен, і виник цілий ряд прізвищ, які мали скорочені форми, що утворювались внаслідок скорочень кінця слова: Mathies – Mathes або його початку: Alexande – Xander. Були випадки, коли ім’я втрачало як початок, так і кінець. Внаслідок цього виникали дві форми слова, які не мали між собою нічого спільного:

Ambrosius –

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: