Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
Питання розвитку національної освіти повинно розглядається в загальному контексті створення необхідного національно-культурного середовища. Скажімо, одночасно з українськими шкільними закладами чи осередками повинні створюватися й українські бібліотеки, книгарні, україномовні засоби масової інформації, не кажучи вже про дитячі садки з етнокультурним ухилом.
Розглядаючи українсько-російське співробітництво в галузі освіти, не можна оминути своєю увагою таке болюче питання, як національна освіта українських і російських меншин, яке загострювалося протягом становлення суверенних України і РФ, і на сьогодні ще залишається невирішеним. В науковій літературі, ЗМІ подаються різні факти, оцінки відносно цієї проблеми.
Так українські вчені, науковці (А. Попок, Ю. Лагутов, А. Руденко-Десняк, В. Ідзьо та ін.). На основі проведених ними досліджень стверджують, що освітні потреби росіян в Україні забезпечують 2940 російськомовних шкіл (це видно з поданої порівняльної таблиці 1).
Як видно з таблиці 1, за даними 1996 р. школи з російською мовою навчання становили 42,7 % усіх шкіл України, не враховуючи двомовних, у вузах з російською мовою навчання 55,6 % молоді.
Зі сторони Росії, як стверджують науковці, навіть при появі закону РФ "Про освіту", де декларувалося, що право громадян на отримання освіти рідною мовою забезпечується створенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів, класів та груп, а також умов для їх функціонування (п. 2 ст.6), не позначилось суттєво на забезпеченні культурно-освітніх та інформаційних потреб українського населення. Українці становлять найчисельнішу етнічну групу в РФ після росіян і татар і роблять помітний внесок у соціально-економічний та культурний розвиток країни проживання, але не мають сьогодні державної системи українського шкільництва. Поодинокі приклади відкриття українських класів та певна підтримка недільних шкіл (Краснодарський край, Тюменська та Волгоградська області, Республіка Башкортостан, Республіка Комі), сприяння діяльності культурних центрів (Москва, Сочі, Омськ) є радше винятками з правил і не розв'язують проблеми в цілому. Основна робота спрямована на підтримку і розвиток української культури і освіти, здійснюється товариствами самотужки не завжди сприймаються з розумінням місцевими органами влади [69. С. 9 – 11].
Таблиця 1. Розподіл денних середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів за мовами навчання [Див. 69. С. 9]

Подібної думки підтримуються інші не менш визначні особистості. Так А.Руденко-Десняк (відомий журналіст та громадський діяч, голова Об'єднання українців Росії) стверджує, що існують окремі спроби створити українські кафедри при вузах, класи з українським компонентом навчання недільні школи. Системи навчання українським дисциплінам в рамках державної системи не існує [11.С. 91].
В.Ідзьо (кандидат історичних наук, професор, ректор Українського університету, голова Історичного клубу, член Ради об'єднання українців у Росії) зазначав: "Українська організація в Москві не мають ні приміщення, ні бібліотек, ні газет, ні Українського інституту, який був створений для задоволення науково-освітніх потреб українців Росії в 1997 р. після підписання Договору між РФ і Україною. Наголошуючи на проблемі вищої федеральної освіти для української діаспори Росії, зауважимо, що Український інститут був жорстоко знищений після року активного науково-культурного життя і не відновлений російською владою в так званий "Рік України в РФ".
Що стосується сьогоднішнього Українського інституту в Москві, то він є суто московською науково-дослідною організацією, який за власною волею створює представництво в РФ, не маючи для цього фінансів і федерального статусу" [25. С. 181].
Відносно національної освіти російських меншин в Україні також висуваються аргументовані позиції – претензії. За словами доктора філологічних наук, професора Н. Г. Озеровой: "Не менш важливою серед актуальних проблем російської освіти в Україні є відплив висококваліфікованих кадрів. Так, наприклад, за навчальні в 1994-1995 рр. Україну покинуло 8 видатних професорів – русистів. І головною причиною їх виїзду були не меркантильні міркування, а не благоприємна соціально-політична атмосфера в українському суспільстві, психологічний дискомфорт, який вони відчували на собі.
Росіяни України повинні біти впевнені в тому, що Україна забезпечить їх дітям всі загальнолюдські права, в тому числі отримання не лише середньої а і вищої освіти рідною мовою. Давно говориться про створення російських університетів, про те, що необхідно створювати російські групи в існуючих вузах України, з відповідним конкурсом абітурієнтів і спеціальним циклом предметів, які виноситимуться на вступні іспити" [76. C. 14-15].
Також можна зіткнутися з такими фактами, що в останні роки кількість годин, відведених в школах Криму на вивчення російської мови і літератури зменшилось на 35 відсотків у випускному 11 класі співвідношення годин на вивчення українсько-російської філології дорівнює 1:3. Російськомовні школи Криму ще є, але назвати їх російськими не можна, російська історія в них не викладається, а українська викладається з антиросійських позицій. [12. С. 149]
Подаються такі пропозиції, що в Україні повинна бути також кількість російських дитячих закладів, шкіл, груп, вузів, яка б задовольняла права її громадян, які бажали отримати освіту російською мовою. Потрібно надати статус російського двом-трьом державним університетам, тощо [12. C. 56 - 57].
Отже, ми зіткнулися із різнохарактерними фактами і оцінками відносно національної освіти українських і російських меншин, які вказують на цілу низку не вирішених проблем в цій галузі. Щоб якось вирішити ці проблеми Україна і Росія повинні чітко усвідомлювати потреби в їх вирішенні. Адже, створення атмосфери взаєморозуміння, згоди між представниками різних націй, які проживають на території як Росії так і України, - висока задача, яка стоїть не лише перед російськими і українськими школами, але й перед всім суспільством обох країн.
Що стосується співробітництва на рівні вищої освіти, то на сьогоднішній день у Московському університеті працюють 19 факультетів, де вчаться понад 26 тисяч студентів. Професорсько-викладацький склад - 4 тис. професорів і викладачів, 5 тис. наукових співробітників. Ректором МДУ на альтернативній основі в 1992 році був обраний виходець із України, що був робітником шахти м. Горлівка Донецької області Віктор Антонович Садовничий, що з 1994 року є й Президентом Союзу ректорів Росії. У стінах університету безкоштовно навчаються понад 400 студентів з України, яким університет платить стипендію й надає гуртожиток. Для найкращих студентів засновані понад 125 іменних стипендій: М.Ломоносова, Н.Вавілова, В.Вернадского, Л.Толстого й ін. [73].
Московський університет підтримує тісні зв'язки із провідними навчальними закладами світу, у тому числі й з українськими - Національним київським університетом ім. Тараса Шевченко, Львівським університетом ім. Івана Франка. Відомо, що професор мехмату МДУ В.Гдиденко був обраний дійсним членом Національної академії наук України, а завідувач кафедрою прикладної механіки МДУ А.Шилинский якийсь час очолював український інститут математики. Варто згадати й тісні зв'язки із КБ "Південне" і ПО "Южмаш".
Українські й російська наукові школи тісно зв'язані дослідницькими пошуками, загальними науковими розробками. По загальних програмах російські й українські вчені працюють в області вивчення космосу, підтримують тісні зв'язки з інститутами Національної академії наук України -математики, кібернетики імені академіка В.Глушкова, енергозбереження, мовознавства. Здійснюється тісне співробітництво з Київським інститутом електрозварювання ім. Е.Патона, Кримською астрономічною обсерваторією й т.д. При Кримському університеті відкрита філія МДУ в м. Севастополі.
Правовою основою, що регулює навчання українських громадян у вузах Російської Федерації, є Угода між Урядом України й Урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки й освіти, як вище згадано, підписане 26 липня 1995 року в Москві, а також Угода про взаємне визнання й еквівалентність документів про освіту й вчені звання від 26 травня 2000 року й протокол до нього від 28 січня 2003 року [84].
Порядок прийому до вищих навчальних закладів Російської Федерації регулюється Правилами, затвердженими наказом Державного комітету вищої освіти (нині Міністерство освіти) РФ від 19 жовтня 1994 р. №1026. Зокрема, пунктом 3 згаданих Правил передбачено, що громадяни республік колишнього СРСР навчаються в державних навчальних установах Росії на тих же підставах, що й російські громадяни.
Указом Президента РФ В.В.Путіна в 2002 році була збільшена квота прийому студентів на безкоштовне навчання в російських вузах до 25 чоловік на рік. Нагадаємо, що до цього часу по квоті, установленої попереднім Президентом РФ - Б.М.Єльциним, щорічно приймалися на безкоштовне навчання тільки в Московський державний університет міжнародних відносин при МЗС РФ чотири студенти з України [73].
Навчальні заклади РФ у межах виділених бюджетних асигнувань вирішують питання щодо кількості студентів й учнів, які зараховуються на навчання безкоштовно, а також з урахуванням своїх можливостей (наявність викладачів, аудиторій й ін.) самостійно здійснюють прийом певної кількості студентів на платне навчання. Така форма пропонується тим, хто показав досить високий рівень підготовки, але не пройшов по конкурсі на вступних іспитах. Розмір оплати за навчальний рік установлюється кожним навчальним закладом самостійно. Він залежить від престижності майбутньої спеціальності й місцезнаходження навчального закладу. У середньому щорічно в Росії вчиться близько 10 тисяч українських громадян (з яких на платній основі - дві тисячі), з них в 400 вузах - 7 тис. студентів й в 300 середніх спеціальних навчальних закладах - майже тисяча.
Престижність навчання, порівняно високий рівень підготовки викладацького складу, подальші перспективи сприяли тому, що в 90 навчальних закладах м. Москви одержали освіту майже 3000 українських громадян (на платній основі - 300 осіб). На різних факультетах Московського державного університету - 400, Індустріального університету - 130, Технічного університету - 140, Академії управління - 100, Геологорозвідувальної академії - 90, Університету Дружби народів - 100 українських громадян [73].
В 70 просвітніх установах м. Санкт-Петербурга вчилися 1000 чіл., з них - 900 у вищих навчальних закладах. Найбільша кількість студентів - у Санкт-Петербургском державному університеті, у Морській і Лісотехнічній академіях. У вузах Ростовської області, що історично близька нашій державі, в 16 вищих й 28 середніх спеціальних навчальних установах навчалося понад 1000 громадян України. Значна кількість учнів і студентів одержують освіту в навчальних установах Красноярського краю, Курської, Білгородської, Воронезької областей. Численне українське населення в Російській Федерації вчить своїх дітей й у віддалених куточках Росії. Так, в Омській області вчиться понад 100 студентів й учнів, Томської, Новосибірської - по 30, Камчатської, Амурської - по 20, Алтайському, Красноярськом, Приморському й Хабаровськом краях - від 10 до 20 учнів і студентів [73].
Серед учнів - ті, хто виїхав у РФ тільки на навчання, а також і ті, що залишилися в Росії на постійне проживання. На жаль, далеко не всі випускники російських вузів, громадяни України, повертаються на батьківщину. У випадку якщо їх залишають у РФ, вони змушені приймати російське громадянство, часто стикаються з іншими складними проблемами проживання в іншомовному середовищі, у тому числі й з іншим менталітетом.
Сприяти поліпшенню контактів вищих і середніх навчальних закладів України й Росії покликані підписані під час останнього візиту в Україну російського Президента В.В.Путіна документи щодо відповідності посвідчень про вищу й середню фахову освіту двох країн, а також про вчені ступені й звання [73].
Отже, завдяки створеній договірно-правовій базі між державами сторони можуть розвивати співробітництво в галузі освіти шляхом установлення й розвитку прямих зв'язків між освітніми установами й організаціями на основі безпосередніх домовленостей, здійснювати обмін учнями й студентами тощо. На підставі цих документів кожна зі сторін, відповідно до своїх законодавств, гарантує громадянам іншої держави, які постійно проживають на її території, рівне зі своїми громадянами право на освіту, а також визнає еквівалентність документів державного зразка про середню освіту (повну), загальну і середню професійну освіту, що надає право на вступ у вищі й середні навчальні заклади обох країн.
Головним пріоритетом обох країн має бути формування високоефективної системи освіти, що надавала б відповідний сучасним вимогам рівень знань.
Близькість підходів у структурі освіти радує, оскільки взаємообмін української й російської систем навчання, їхня взаємодія може стати діючим інструментом просування обох країн до "нової економіки" й "суспільству, заснованому на знаннях".
2.2 Наукове співробітництв. Взаємодії вчених України й Російської Федерації
"Наука не знає кордонів" - це не просто красиве гасло, а відбиття реального життя, ще в давні часи мислителі обмінювались листами, поширювали манускрипти, учені мандрували від двору одного освіченого, прихильного до науки правителя до іншого, університети були відкритими для громадян усіх країн, дослідники стажувалися в кращих наукових центрах будь-якої країни, національні академії завжди мали іноземних членів, а університети - професорів-візитерів. Міжнародні конференції, симпозіуми, наукові школи-невід'ємний елемент наукового процесу. Коли наукові міжнародні зв'язки несподівано уриваються, це боляче відбивається на стані науки в кожній з країн.
Досягнення української наукової школи відомі в багатьох країнах світу. Продовжують розвиватися міжнародні наукові й науково-технічні зв'язки вчених України. В роки незалежності обох держав розширилося коло дослідницьких установ, що приймають участь у міжнародних наукових програмах і науковому обміні, росте число спільних наукових проектів і публікацій, проведенні міжнародних наукових форумів.
Значно розширилося наукове й науково-технічне співробітництво українських учених з відповідними організаціями Росії. Особливий розвиток придбали зв'язки з Російською академією наук. Співробітництво українських і російських учених регулюють Договір про співробітництво між Російською академією наук й Академією наук України (липень 1992 р.)[19] і Договір про наукове співробітництво між Сибірським відділенням Російської академії наук і Національною академією наук України (липень 1998 р.) [18].
Здійснюється науковий обмін між установами, закріплений Протоколом про порядок здійснення обміну вченими від 2 грудня 1998 року відповідно до Договору про співробітництво.
У минулому, 2002 року, українські вчені одержали вагомі результати в таких важливих напрямках, як дослідження космічного простору, нанофізика й наноэлектроника, актуальні проблеми економіки й історії й інших.
Співробітництво двох країн розвивається за найбільш актуальними сучасними проблемами: у дослідженні біологічних речовин, космосу, в авіаційному будівництві, ядерного процесу й т.д. Головними напрямками співробітництва є ракетно-космічна й авіабудівельна сфери, де держави виступають не конкурентами, а партнерами. Двосторонні зв'язки наближаються тут до 40%, а в деяких вузьких областях - до 60%. Національне космічне агентство України (НКАУ) бере участь у науковому проекті по космічному матеріалознавству "Автоматична універсальна орбітальна станція (АУОС) - Фотон" у рамках Федеральної космічної програми РФ, - буде досліджувати сонячно-земні зв'язки "Коронас-Ф" [64. С.45].
За допомогою сонячного телескопа ДИФОС, сконструйованого разом з російськими вченими й виведеного на навколоземну орбіту, нашими астрономами встановлена залежність потужності коливань яскравості Сонця від його висоти в атмосфері.
Українські дослідники розробляють бортову дослідницьку й контрольно-перевірочну апаратури космічних апаратів "Січ", беруть участь у міжнародному проекті "Інтербол", а також співробітничають в області глобальних навігаційних супутникових систем (ГНСС) з використанням російської системи "ТЛОНАСС".
Космічні агентства й академії наук сформували україно-російську програму наукових досліджень і технологічних експериментів на російському сегменті міжнародної космічної станції (МКС).
В області наук про Землю отримані оцінки мезомасштабної мінливості плинів й інших характеристик поверхневого й приповерхнього шарів Чорного моря. Цей важливий результат досягнуть у міжнародному експерименті за участю вчених Туреччини, Росії й США з використанням новітніх технологій спостереження за станом морського середовища й приводної атмосфери.
Щодо співробітництва з регіонами Росії, то був наприкінці 2002 року затверджений План загальних заходів щодо реалізації Угоди про науково-технічне співробітництво між НАН України, Урядом Москви й Урядом Московської області [24]. За планом передбачалося впровадження на московських підприємствах розробок українських учених. Зокрема, планувався запуск технологічної лінії по виробництву теплосберігаючого скла для промислового й цивільного будівництва.
Разом з російськими вченими реалізовувалися перспективні науково-технічні проекти, у т.ч. по створенню інтелектуальних комп'ютерів, нових методів й апаратури медичної діагностики, унікальних інструментів і технологій прецизійної обробки на основі нових матеріалів.
Українські наукові співробітники берали участь у роботі Об'єднаного інституту ядерних досліджень у м. Дубні (Московська область). Це давало можливість для встановлення надійних зв'язків з іншими великими міжнародними центрами. Це стосується, зокрема, ЦЕРНа -Загальноєвропейського центра ядерних досліджень.
Учені обох країн беруть участь у загальних розробках на міжнародному рівні з науковими центрами впливових міжнародних організацій - ЮНЕСКО, Європейської комісії, Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, ученими ряду країн. Зокрема, на базі Академії під егідою ОЧЕС створений Міжнародний центр дослідження води, покликаний вирішувати проблеми, пов'язані із забезпеченням країн регіону питною водою.
У вересні 1993 р. академії наук суверенних держав, утворених на території коли їм нього Радянського Союзу, створили Міжнародну асоціацію академій наук (МААН). На правах спостерігачів до неї ввійшли академії наук країн Балтії, Словакії, Чеської республіки. До складу Асоціації входять також асоційовані члени-організації, підприємства, мерії міст, фонди. Основною метою цієї неурядової міжнародної самоврядної організації є відновлення втрачених наукових зв'язків, вирішення найсуттєвіших наукових проблем розвитку цивілізації, кооперування фундаментальних досліджень, об'єднання зусиль у проведенні найперспективніших розробок, спільне використання унікального й дорогого обладнання, збереження інтелектуального й науково-технічного потенціалу своїх країн, законодавче закріплення науки як найважливішого державного пріоритету.
Згідно з Положенням про МААН вищим органом Асоціації є Рада асоціації, до якої входять президенти академій наук-членів МААН або делеговані ними представники. Основна робота Асоціації проводиться в постійних і тимчасових комісіях та комітетах за такими науковими напрямами: комітети з технічних, природничих і гуманітарних наук. з проблем розвитку екології, космічних досліджень, енергетики, з проблем правового і економічного забезпечення діяльності академій наук.
З перших кроків своєї діяльності Асоціація приділяє багато уваги гласності заходів, що проводяться, залученню владних структур до конструктивного діалогу, спрямованого на стабілізацію і розвиток сфери науки, формуванню сприятливого і шанобливого ставлення до фундаментальної науки і національних академій наук, інформуванню влади і громадян про колективну думку вчених щодо актуальних державних і наукових проблем, ознайомленню з проектами міждержавних наукових і науково-технічних програм, розроблених під егідою Асоціації. Меморандуми, звернення до урядів, оприлюднення звітів про роботу Асоціації і її комісій - поширені форми діяльності цієї організації.
Унаслідок наполегливої копіткої роботи, зацікавленої участі всіх академій - членів МААН у підготовці і проведенні спільних заходів Асоціація досягла позитивних результатів у поновленні співробітництва між ученими країн Співдружності. В останні роки сформовані і регулярно працюють нові комісії і ради Асоціації -рада з нових матеріалів, рада з фундаментальних географічних досліджень, комісії в галузі астрономії, порошкової металургії, охорони довкілля.
Практичного втілення набуває, наприклад, розробка єдиної програми радіобіологічних досліджень академій-членів МААН, міждержавної наукової програми "Проблеми охорони природного середовища і сталого соціально-економічного розвитку", до якої увійде наукова програма "Гірнича геоекологія і сталий розвиток", програма наукових досліджень з проблеми "Раціональне використання і охорона природних комплексів басейнів річок Дніпра, Прип'яті і Дністра" [64. С. 42].
Так протягом останніх років інтенсивно розвивалися наукові зв'язки по лінії МААН та двостороннього співробітництва між Національною академією НУ та РАН. Вчені Секції [47. С. 118] взяли участь у державних та між академічних заходах, здійснюваних в рамках Року України в Російській Федерації (2002р.) та Року Росії в Україні (2003 р.).
Наукові установи секції взяли участь в науковому забезпеченні проведення в Україні Міжнародних економічних форумів.
Особливий інтерес становила реалізація спільних наукових проектів.
Разом з урядовими структурами України та Росії Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України створено Міжнародний центр космічного права, єдину на просторах СНД профільну наукову установу, яка працює у цій новій для правової науки галузі і забезпечує юридичне супроводження участі України у реалізації міжнародних космічних проектів.
Інститутам політичних і етнонаціональних досліджень НАН України під керівництвом академіка НАН України І. Ф. Кураса втілювався в життя багатосторонній науковий проект видання журналу „Діалог", присвяченого історичним та культурними зв’язкам України з країнами Європи. В його рамках опубліковано випуски присвячені українсько-російським взаємозв'язкам.
Розвиненим є міжнародне наукове співробітництво в таких традиційних для академічної науки напрямках, як слов'янознавство, мовознавство, літературознавство, етнографія.
Спільно з Інститутом російської мови та Інститутом мовознавства РАН українські мовознавці працюють над зіставленими дослідженнями російської та української мов.
Інститутом археології НАН України, його Кримським філіалом, Одеським археологічним музеєм НАН України впродовж звітного періоду було організовано кілька спеціальних з науковцями Німеччини, Польщі, Росії, Швеції, Румунії археологічних експедицій.
Велике значення для розвитку наукових зв’язків, утвердження міжнародного авторитету української соціогуманітарної науки мала організація в Україні представницьких міжнародних наукових форумів, насамперед таких, як ІV та V міжнародні конгреси українознавства (1999р. Одеса, 2002р. Чернівці) [47. С. 113].
Рада МААН щороку проводить засідання і конференції. Регулярно відбуваються засідання її комісій і наукових рад, започатковано таку форму співпраці, як проведення нарад керівників відділень одного профілю всіх академій для прийняття узгоджених пропозицій з розширення співробітництва у певній галузі. У 2001 р., наприклад, спільні плани узгодили хіміки.
У 2002 р. під егідою МААН у Москві відбулось спільне засідання президій Російської академії наук і Національної академії наук України. На засіданні відзначалось, що академії наук України і Росії, їх президенти -академіки Ю. С. Осипов і Б. Є. Патон - доклали всіх зусиль, щоб зв'язки між ученими не переривалися. Були розглянуті основні досягнення у рамках Договору про співробітництво та протоколу про між академічні обміни на без валютній основі. На засіданні відзначалось, що академії реалізують спільні програми фундаментальних досліджень у галузі астрономії, екології, медицини, а також велику програму космічних досліджень з використанням автоматичних апаратів, у рамках якої в останні роки проведено кілька запусків космічних апаратів, 13 проектів охоплює спільна програма в галузі нанофізики і наноелектроніки. Більша частина спільного засідання була присвячена доповідям про результати цих-досліджень.
Вченими зазначалося те, що через нестачу коштів, основна робота виконується не на рівні великих академічних проектів, а на основі взаємодії між окремими інститутами. Серед тих, хто зробив найбільший внесок у російсько-українські відносини, українські інститути електрозварювання, кібернетики, проблем транспорту, а також інститути біологічного профілю, Кримська астрофізична обсерваторія. Російські - інститути астрономії, ядерних досліджень, машинознавства, проблем транспорту, проблем управління. Постійні контакти встановились між філософами, економістами, психологами, істориками, які часто зустрічаються на конференціях, симпозіумах і семінарах.
Вдалою формою співробітництва виявилося також спільне використання унікальних наукових об'єктів. Серед таких Ю. С. Осипов назвав передавальну систему у Нижньому Новгороді і радіотелескоп у Харкові, доступ до яких відкрито для вчених обох країн, що спеціалізуються у радіоастрономії і радіофізиці.
У 2003 р., який було проголошено Роком Росії в Україні, планувалося візит-відповідь Російської академії наук до Києва.
Рада МААН організувала низку великих міжнародних форумів, таких як міжнародна конференція "Трансформація" наукових систем у державах з перехідною економікою і роль науки в суспільстві, що змінюється; щорічно, починаючи з 1996 р., проводить у Києві міжнародний семінар з питань охорони інтелектуальної власності.
Діяльність Асоціації певною мірою сприяла збереженню системи організації академічної науки, яка історично склалася в пострадянських державах і виправдовує себе.
У полі зору МААН постійно знаходяться питання інтеграції науки і освіти, залучення молоді в науку, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Аналітичні записки з цього питання регулярно надсилаються урядам держав, академії яких є членами МААН. Один зі шляхів інтеграції науки і освіти — прийом до складу МААН зі статусом асоційованого члена провідних університетів світу. У 2002 р. асоційованими членами МААН стали Московський державний університет, Об'єднаний інститут ядерних досліджень (м. Дубна), Московський фізико-технічний інститут, Білоруський фонд фундаментальних досліджень.
Рада МААН заснувала золоту медаль "За содействие развитию науки" і премію МААН за видатні наукові досягнення
В Києві у вересні 2001 за рішенням Ради Міжнародної асоціації академії наук було проведено симпозіум "Роль міжнародних організацій по розвитку загальноєвропейського научно-технічного простору", в роботі цього форуму, який підтримала ЮНЕСКО і Європейська комісія, прийняли участь вчені та спеціалісти із 16 країн, представники 10 міжнародних організацій [23].
Розвивається співробітництво з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу. Завдяки цьому НАН України стала по суті повноправним членом цього провідного міжнародного наукового центра. Важливим є й те, що системні дослідження наших учених спільних проектах ПАЗА стосуються актуальних проблем, що мають глобальний характер й, разом з тим, важливе значення для України. Серед них - "Енергетика", "Нові технології", "Лісове господарство", "Землекористування". Особливо корисним представляється подальше розширення участі Академії наук України в проектах ПАЗА. Насамперед це стосується проекту "Ризик, моделювання й суспільство", у якому вивчаються, зокрема, питання формування й прогнозування паводкових ситуацій у верхньому басейні річки Тиса.
Значні зусилля були задіяні для істотного поглиблення співробітництва національних академій наук України, Росії й Білорусії, зокрема щодо рішення проблем українського й білоруського Полісся, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і ряду інших.
На початку 2001 року Кабінетом Міністрів України була утворена Міжвідомча рада по координації фундаментальних досліджень. До переліку пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки на період до 2006 року, наведеного в документі, уперше включені фундаментальні дослідження із природних, суспільних і гуманітарних наук. До речі, у Росії фундаментальна наука є одним із шести найвищих державних пріоритетів.
До того ж, цікавий досвід підтримки вітчизняної науки можна було запозичити й у російських підходах до рішення складних проблем фінансування. У жовтні 2001 р. прем'єр-міністр РФ Михайло Касьянов підписав постанову "Про надання в 2001 році за рахунок засобів федерального бюджету кредитів на виконання високоефективних науково-технічних розробок, що мають комерційну значимість". Відповідно до постанови, зазначені кредити надаються російським організаціям, для яких наукова й (або) науково-технічна діяльність є основною, незалежно від їхньої організаційно-правової форми (за винятком державних і муніципальних унітарних підприємств, а також бюджетних організацій). Бюджетні кредити надаються на конкурсній основі, здійснюваної міністерством промисловості, науки й технологій [23].
Отже, з усього вище сказаного ми спостерігаємо тісні зв'язки українських і російських вчених-науковців, які зацікавлені в двосторонньому співробітництві мають спільні інтереси, ідеї та цілі, направлені на розвиток науки кожної з країн.
2.3 Науково-технічне та інноваційне співробітництво
У XXI столітті місце і роль України у світовій економіці визначається передусім рівнем її науково-технічного розвитку, спроможністю створювати і ефективно впроваджувати власні і зарубіжні наукоємні технології, активністю країни на світовому технологічному ринку. Досвід провідних держав світу переконливо доводить, що докорінна структурна перебудова економіки проходила успішно лише в тих країнах, де була зроблена ставка на ефективне використання передових науково- технічних досягнень і активну державну політику підтримки їх освоєння. Вирішенню цього завдання має сприяти міжнародне науково-технічне та інноваційне співробітництво.
Науково-технічні зв'язки України і Росії розвиваються як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівнях. Основою багатостороннього співробітництва є підписана у листопаді 1995 р. на засіданні глав урядів країн-учасниць СНД Угода про створення загального науково-технологічного простору країн-учасниць СНД [94]. Відповідно до Угоди, створено Міждержавний комітет з науково-технологічного розвитку (МК НТР) та Міждержавну науково-технічну раду (МНТР). Затверджено Регламент роботи МК НТР, розроблено низку міжурядових угод, які суттєво доповнюють існуючу правову базу міжнародного співробітництва у науково-технічній сфері.
В рамках Угоди держави-учасниці концентрують увагу на формуванні міждержавних науково-технічних програм, гармонізації законодавств держав у галузі науково-технічної політики, забезпеченні пріоритету науки в країнах Співдружності, виробленні узгоджених заходів щодо державної підтримки спільних фундаментальних і прикладних досліджень.
Стратегічне значення для України і Росії, а також інших країн СНД має реалізація і державна підтримка міждержавної науково-технічної програми "Високо надійний трубопровідний транспорт". Виконання інноваційних проектів Програми дасть змогу забезпечити надійність і безпеку магістральних трубопроводів, оцінити їх залишковий ресурс, розробити конкретні рекомендації щодо безаварійної експлуатації, що надзвичайно важливо для безперебійного експорту газу і нафти в європейські країни через території Росії і України з найменшими затратами.
Для України надто важливим є питання технологічної безпеки країни. У цьому зв'язку актуальною є реалізація комплексу заходів з удосконалення системи створення і захисту наукових і технологічних досягнень та механізмів їх використання в РФ та інших країнах СНД, координація на державному рівні діяльності українських учасників міжнародного науково-технологічного співробітництва з метою його пріоритетного розвитку в найбільш важливих для України галузях науки і техніки, забезпечення участі зацікавлених українських міністерств, відомств і громадських організацій в заходах міжнародних організацій та міжнародних програм.
В цілому ж можна відмітити, що попри значні труднощі і перешкоди, клімат Росії стає дедалі сприятливішим для міжнародного обміну технологіями і в ньому починають брати участь не тільки "велетні" міжнародного бізнесу, а й дрібніші фірми, що можуть діяти в Росії у різних галузях науково-технічного співробітництва. Відбувається реструктуризація науково-технічної сфери, змінюються методи і форми управління цією галуззю, зростає роль держави у формуванні та проведенні науково-технічної політики. Вперше за роки реформ у РФ виконано план бюджетного фінансування Російської академії наук у 2000 р. та заплановано загальне збільшення фінансування РАН майже у 1,5 рази в 2001 р., передбачалося також підвищення заробітної плати співробітникам інститутів РАН у середньому в 1,3 рази [112. С. 125]. Спостерігається тенденція до поступової децентралізації надходжень федеральних бюджетних коштів, тобто до появи нових джерел асигнувань, які розподіляються, як правило, на конкурсних засадах. До таких джерел належать передусім Російський фонд