Xreferat.com » Рефераты по истории » Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.

Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.

цих видань більш ніж на 50% мають російське походження. Від своїх російських аналогів вони в основному відрізняються першою сторінкою, яка містить або повідомлення про надзвичайні пригоди, або передрук матеріалів Інтерфаксу України; майже відсутні аналітичні матеріали. Проте, маючи статус вітчизняних, ці видання фактично залишаються російськими за змістом [112. С. 161].

Що стосується сутності та ідеологічної спрямованості більшості російських ЗМІ в Україні, то вони визначаються насамперед корисливими інтересами російських фінансових структур, які контролюють ЗМІ. На теперішній час основні російські фінансово-промислові корпорації (ФПК) володіють досить міцним інформаційним потенціалом. Великого значення надають ФПК інформаційному забезпеченню своїх дій на транснаціональному ринку. Для забезпечення присутності в інформаційному просторі потенційного ринку використовуються різні способи встановлення контролю над ЗМІ: купівля пакетів акцій; пряме спонсорство; "приватизація" головного редактора; делегування "агентів впливу"; створення ЗМІ у формі спільних підприємств; використання можливостей супутникового та кабельного телебачення тощо.

Сьогоднішній російський капітал значною мірою контролює частку інформаційного простору України та визначає її зміст. Отож позиція російських ЗМІ щодо висвітлення подій в Україні визначається передусім інтересами російського капіталу на українському ринку, чим і обумовлюється увага до української енергетики і металургії, до усіх засобів інформативного впливу.

Аналіз медіа-політики, яку провадили російські ЗМІ стосовно України у 1997-1998 рр., показав, що вона значною мірою залежить від коливань "політичного барометра". Так, під час підписання українсько-російського широкомасштабного Договору та візитів Президента України до Москви в телепередачах та на шпальтах провідних російських газет з'являлися об'єктивні та доброзичливі коментарі й публікації. Але характерно, що такі матеріали з'являлися в телепередачах тих самих телекомпаній та на сторінках тих самих видань, які свого часу то роздмухували "цукрову війну", то розігрували "севастопольську карту" або публікували "сенсаційні" фальшивки щодо політичних процесів в Україні. Це свідчить про спроможність російського Уряду "переконати" недержавні ЗМІ проводити державну політичну лінію під час подій загальнодержавного значення, а також дає підстави сподіватися на можливість встановлення безконфліктного співіснування в міждержавному інформаційному просторі [112. С. 162].

Деколи негативне ставлення російських ЗМІ до України зумовлене нестриманою та неконструктивною поведінкою вітчизняної політичної опозиції, яка розігрує проблему українсько-російських відносин для досягнення власних політичних цілей, для чого активно використовуються відповідні українські ЗМІ. Якщо ж на політичному обрії безхмарне, то російські ЗМІ досить байдуже ставляться до українсько-російських відносин. Відомості про Україну майже зовсім відсутні. Що ж до виконавчої влади, то нинішнє українське керівництво є об'єктивно найбільш прийнятним для Росії.

Присутність російських ЗМІ в інформаційному просторі України має і позитивні наслідки, бо сприяє розвитку інформаційної інфраструктури та створює конкурентне середовище, що загалом, безумовно, позначиться на підвищенні якості вітчизняних ЗМІ. Вбачається доцільним зберегти і розвивати деякі елементи спільного інформаційного простору і з розрахунку на ефективний розвиток економічних відносин. Необхідно враховувати, що багато в чому саме завдяки відкритості російського інформаційного простору тим, хто має до нього доступ в Україні, вдається донині підтримувати достатньо високий рівень освіти, науки і культури, є можливість з найменшими витратами сил і коштів представляти результати своїх досліджень у світовому науковому інформаційному просторі. В політичному плані важливо, що це дає можливість "м'яко" впливати на сферу українсько-російських відносин, зокрема "підключаючи" українську діаспору в Росії до лобіювання вигідних Україні проектів.

Безумовно, присутність російських ЗМІ в інформаційному просторі України даватиме змогу в будь-який час використати їх для певного цілеспрямованого впливу на конкретні суспільні прошарки в Україні в інтересах певних політичних чи фінансових сил Росії. У зв'язку з цим Україна має здійснювати відповідні адекватні заходи щодо захисту інформаційного суверенітету з урахуванням міжнародних норм вільного поширення інформації.

Але ж проблема забезпечення інформаційного суверенітету України не обмежується державними кордонами. Одним з найважливіших завдань країни є формування і підтримання свого позитивного іміджу у світовому інформаційному полі. Це завдання вимагає від українських ЗМІ виходу в інформаційний простір Росії та світовий, що й стримує застосування жорстких методів у захисті свого інформаційного суверенітету. Україна і Росія мають багато спільного, що створює необхідні передумови для виведення відносин на більш високий рівень. У нинішній час між Україною та РФ вже існує спільний інформаційний простір, представлений теле-, радіо, телефонним, телефаксним, спеціальним, супутниковим, поштовим і телеграфним зв'язками між різноманітними органами і відомствами України і Росії. Цей потенціал історично склався і в більшій своїй частині технологічно не може бути розподілений без значних фінансових затрат.

Існує об'єктивна можливість встановлення в міждержавному інформаційному просторі з РФ взаємовигідної, партнерської взаємодії за умов забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері на підставі використання сучасних цивілізованих принципів і норм міжнародного права. Необхідно проводити поточну експертизу чинного законодавства щодо відповідності його вимогам часу і оперативно вносити корективи. Наприклад, і досі неврегульовані питання політичної реклами в ЗМІ, потребують розробки питання організації діяльності кабельного та супутникового телебачення. Для встановлення взаємоеквівалентного інформаційного обміну необхідно нарощувати присутність України в інформаційному просторі Росії [112. С. 163].

У вік сучасних інформаційних технологій та фактичного переходу найбільш розвинених країн світу до нової стадії розвитку цивілізації -інформаційного суспільства саме поняття держави вже не може сприйматися лише у рамках географічних координат без урахування такого важливого атрибуту держави, як її інформаційний вимір (медіа-образ).

Формування і розвиток позитивного образу України, просування його у світовий інформаційний простір є невід'ємною частиною успішної розбудови України як незалежної держави. Поширення позитивного образу України значною мірою впливає на динаміку розвитку держави. Імідж як складова частина людської уяви супроводжує людину з найдавніших часів. Іміджем завжди послуговувались як певною силою, що реально існує і діє, незважаючи на відповідність її справжньому потенціалу. Це стосується релігії, держави, військової справи тощо. Поняття іміджу лежить в основі багатьох явищ у суспільстві. Сьогодні імідж як інформаційне поняття є дієвим рушієм певних суспільних процесів, і ця потужність має тенденцію до зростання. Головний внесок у цей процес роблять сучасні засоби масової комунікації (ЗМК) - радіо, телебачення, Інтернет, преса, які дають змогу доносити до кожного іміджеву інформацію практично без обмежень у часі та просторі. Завдяки такій новітній якості іміджу, сьогодні він є важливим елементом економічного й політичного життя сучасного суспільства.

Інформаційний простір України регламентується й функціонує згідно й відповідно до інформаційної політики й інформаційною безпекою України. Певні зміни відбулися в області телебачення й радіомовлення: зі зміною формату телевізійної сітки й у зв'язку із заміною російських каналів альтернативними українськими каналами.

Верховна Рада України 1 жовтня 2003 року розглянула в першому читанні законопроект "Про внесення змін у Закон України "Про телебачення й радіомовлення" (нова редакція)" [71]. Відповідно до букви закону теле- і радіо ефір українською мовою повинен перевищувати 75% віщання, не менш 50% ефіру повинна займати українська аудіовізуальна продукція. Фільми іноземного виробництва повинні дублюватися українською мовою.

Передісторія появи російських каналів в українському телеефірі йде в перші роки становлення незалежності Української держави. Наприкінці 80-х рр. - у Києві на частотах телеканала "РТР" відрив віщання канал "УТ-2". В 1993 році був прийнятий закон "Про телебачення й радіомовлення", відповідно до якого, іноземним (у тому числі, російським) юридичним і фізичним особам забороняється фінансувати українські телеорганізації в розмірі, що перевищує 30% статутного фонду [63].

Відповідно до статті 8 Закону "Про телебачення й радіо простір" не менш 50% від загального обсягу українського телемовлення повинна становити продукція, виготовлена в Україні. З 1996 року - програми каналу "ОРТ" почали замінятися в Україні продукцією телекомпанії "Інтер". До серпня 1998 року широке поширення в Україні одержали кабельні мережі, в ефірі почалася ретрансляція російських каналів РТР, ГРТ, НТВ, ТВЦ, РЕН-ТВ, у широкополосному форматі передавалися НТВ+, НТВ Спорт, НТВ-Мир кіно.

Часто політика, спрямована на завоювання українського глядача, проводиться як на рівні державних, так і приватних каналів. Наприклад, один із найпопулярніших українських телеканалів - "Інтер" - має ексклюзивне право на ретрансляцію передач ОРТ. Керівництво ОРТ входить до складу засновників каналу, але все-таки не має можливості впливати на редакційну політику.

З кінця літа "Воля-Кабель" вирішила припинити трансляцію російських каналів "Перший канал. Всесвітня мережа" ("ОРТ-міжнародне") і "НТВ-Мир" у мережі аналогового кабельного телебачення, пояснюючи це заниженням Київською держадміністрацією граничних тарифів на послуги кабельного телебачення. На початку серпня "Воля" реорганізувала пакет аналогового віщання "Воля-Кабель" у соціальний пакет, включивши туди канали, ліцензовані Національною радою по телебаченню й радіо простору, і іноземні канали, що не вимагають авторських відрахувань, а російські канали "Перший канал. Всесвітня мережа" й "НТВ-Мир" перевели в комерційний пакет цифрового кабельного телебачення "Воля Премиум ТВ" [63].

До кінця 2003 року з кабельними операторами Києва планується укласти генеральні угоди відповідно до форми типової угоди, затвердженою постійною комісією Київ-ради з питань транспорту й зв'язку.

Президент ТРК "Воля" Сергій Бойко заявив, що "при формуванні міської цінової політики стосовно телевізійних послуг ніхто не враховував ліцензійні відрахування комерційним каналам. Узгодження питання про нові тарифи пропонує фіксовану, а отже, меншу суму оплати. В умовах, коли канали запропонували платити більше авторські відрахування каналу, а тарифи залишилися колишніми, ТРК "Воля" була змушена приступити до відключення каналів, у першу чергу, російських." За словами С.Бойко, "сучасне телебачення, як і всі сучасні технології, не може бути безкоштовним" [63]. Телеканали "НТВ Мир" й "Перший канал Всесвітня мережа" продовжили своє віщання на два місяці на підставі виплати єдиної суми без розрахунку на кожного абонента.

Інформаційний вакуум, що утворився з відключенням російських каналів заповнили нові українські телеканали ТРК "Україна", 5-й канал. Представником регіонального телебачення, що вийшла на загальнодержавний рівень, стала ТРК "Україна" (Донецьк) - найбільша регіональна телекомпанія Донеччини. ТРК "Воля", припиняючи віщання двох російських телеканалів "НТВ" й "ГРТ" (ретрансляція останнього через якийсь час була відновлена) в аналоговому пакеті, пояснювала своє рішення неможливістю вирішити питання про підвищення абонентської плати. 6 жовтня в українському телеефірі припинило ретрансляцію ОРТ-міжнародне, замість в ефірі з'явився РТР-Планета.

Основні аспекти формування й твердження національної інформаційної політики виклав голова Держкомтелерадіо України И.Чиж [63].

У сфері суспільних відносин:

забезпечення конституційних прав громадян на достовірну, повну й своєчасну інформацію, волю слова й діяльності в інформаційному просторі України, невтручання в зміст і внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, відповідно до Конституції України;

створення розвинутої інформаційно-комунікаційної інфраструктури для створення, збору, обробки, збереження, використання національних інформаційних ресурсів;

збереження вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних і духовних цінностей України, створення умов для побудови в Україні розвиненого інформаційного суспільства, зростання значення ЗМІ в українському суспільстві;

всебічна державна підтримка ЗМІ й забезпечення соціально-правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю, взагалі безумовне, повне й чітке забезпечення вільного функціонування засобів масової інформації; гідна й незворотна інформаційна й національно-культурна самоідентифікація України у світі.

25 вересня в Києві була затверджена Концепція розвитку ринку кабельного телебачення [63]. Основною метою концепції стало створення єдиної загальноміської телеінформаційної системи міста Києва з розрізнених частин комунальної кабельної мережі й мереж приватних кабельних операторів. Концепцією передбачений інфраструктурний підхід у розвитку галузі, який повинен прийти на зміну адміністративному керуванню, а також підписання генеральних угод між кабельними операторами й місцевою владою, які будуть визначати взаємообов'язки сторін.

Інфраструктурний підхід в управлінні сфери кабельного телебачення буде відбуватися на п'ятьох рівнях інфраструктури:

1) загальне керування й фінансування сфери кабельного телебачення, 2) будівництво й функціонування мереж, 3) надання контента, 4) розвиток технологій і виробництва, 5) задоволення соціокультурних потреб споживачів.

Ефективність керування інфраструктурою залежить від:

обліку процесів на всіх рівнях цієї інфраструктури, від цілісності її елементів;

взаємозалежності з іншими міськими інфраструктурами;

рівня її інтеграції у відповідну світову інфраструктуру.

Облік аспектів інформаційного простору України, можливо, істотно вплине на:

Державну інформаційну політику, що покликана охороняти національні інтереси й контролювати кількість й якість російськомовних каналів у телевізійному просторі України.

Інформаційний вакуум, що утворився у зв'язку із припиненням ретрансляції російських телеканалів можуть заповнити представники українського регіонального телебачення, що свідчить про пріоритети охорони власного інформаційного простору.

Інформаційну й національно-культурну само ідентифікацію України.

Збереження, підвищення рівня й розвиток вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних і духовних цінностей України, створення умов для формування в Україні розвиненого інформаційного суспільства. [112. С. 161]

Політизацію телеефіру напередодні президентських виборів.

Ситуаційний моніторинг іміджу України в російському інформаційному просторі за минулий рік показує, що він не відповідає життєво важливим потребам держави та суспільства і це дає підстави зробити надто сумні висновки:

По-перше, медіа-образ України який створюють російські ЗМК, має ознаки цілеспрямованого спотворення на користь тих політичних і фінансових сил, які визначають поточну інформаційну політику найбільш рейтингових мас-медіа. Україна постає у вигляді "кримінализованного государства", "государства, враждебного России й ее интересам", "не соблюдающего прав русскоязычного населення" [112.С.162].

По-друге, наочно спостерігається нееквівалентність інформаційного обміну на користь російської сторони. Наприклад, у багатьох містах РФ, де компактно мешкають етнічні українці, нема можливості сприймати передачі українського ТБ, радіо. Не кращими є справи й з друкованими ЗМІ та з акредитацією українських журналістів у РФ. Недостатньо представлена Україна і в російському сегменті Інтернет-середовища.

По-третє, відсутня єдина політика з формування державного іміджу навіть серед державних засобів масової інформації. Немає чітко відпрацьованої технології з інформаційно-пропагандистського забезпечення "іміджевих" процесів. Так, під час інформаційних баталій довкола ратифікації Великого українсько-російського договору основні медіа-процеси відбувалися в російському інформаційному просторі [112. С. 163].

Головні причини такого стану справ криються передусім у фінансовій, організаційній і творчій неспроможності державних структур, відповідальних за формування інформаційної політики країни. Тож для виправлення ситуації головні зусилля треба зосередити у напрямі прискорення розробки концепції розвитку спільного інформаційного простору з Російською Федерацією. Українські мас-медіа поки що не в змозі на рівних конкурувати з російськими мас-медіа на належному рівні з цілої низки причин, тому поширення російського та українського інформаційного продукту в медіа-просторі обох держав слід хоча б регулювати на законодавчому рівні. Підстави для цього процесу закладено Великим українсько-російським договором, в якому зазначено (ст. 24): "Високі договірні Сторони розвивають співробітництво в галузі культури, літератури, мистецтва, засобів масової інформації..." [112. С. 164].

В цілому, нинішній стан інформаційного простору російсько-українських відносин показує необхідність зближення й формування якісно нового формату співробітництва в сфері телебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.

Оцінюючи стан співробітництва україни і Росії в інформаційній сфері, слід особливу увагу приділити ЗМІ – які мають значний вплив на формування національної культури обох країн.

Адже, засоби масової інформації є посередниками між владою й суспільством, у питаннях, які стосуються суспільної думки, розуміння суспільством логіки розвитку ситуації в державі, дій владних структур і мають вирішальне значення на формування україно-російського діалогу в області інформаційної політики.

Даючи аналіз функціонуванню ЗМІ, їх безпосередній вплив на суспільство кожної із країн ми зіткнулися з складністю і проблемністю їх значення і приналежності.

Але в цілому, нинішній стан інформаційного простору українсько-російських відносин показує необхідність зближення й формування якісно нового формату співробітництва в сфері телебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.


3.2 Книговидавнича справа Україна і Росія


За роки незалежності України нажаль спостерігаємо сумну картину стану українського книговидання, що не скажеш по відношенню до РФ

Для цивілізованої конкуренції на спільному інформаційному просторі повинні бути принаймні однакові умови для всіх його учасників. Враховуючи критичний стан видавничої справи України, для видавців книжкової продукції слід створити умови праці на сучасному інформаційному полі такими ж або й кращими, ніж у Російськім Федерації. Тільки тоді ми зможемо подолати кризу і стати конкурентноздатними з російськими видавцями.

Про значне відставання книговидавничої справи красномовно свідчать такі данні: у 1999 році в Україні на тисячу жителів випущено 409 книг; в Росії — 2729 [103. C. 3].

Наведемо дані щодо випуску книг і брошур з Україні й Росії за 1997-1999 роки (Див. табл. 4—7).


Таблиця 4. Випуск книг і брошур в Україні за цільовим призначенням у 1997—1999 роках [Див.103. С.3 - 4 ]

Розділи цільового призначення К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр.

1997 1998 1999
Офіційні видання 116 2780,1 406 797,8 239 477,3
Наукові видання 945 1144,9 1272 1006,0 1089 1092,8
Науково-популярні видання 489 3320,9 572 2972,9 284 1020,0
Виробничі видання 545 1389,6 485 1004,3 474 907,8
Навчальні видання 1731 25004,5 1895 22032,9 1536 8927,9
Навчально-методичні видання. Навчальні програми 375 1795,9 449 1588,5 288 478,1
Громадсько-політичні видання 303 1554,1 250 1426,2 200 2615,1
Довідкові видання 420 3520,2 506 6127,5 488 2413,1
Видання для реалізації дозвілля 248 3697,7 216 3364,5 36 200,6
Рекламні видання 77 176,0 54 99,9 2 40,4
Літературно-художні видання 849 4700,4 709 1872,5 663 1380,6
Видання для дітей та юнацтва 210 2050,1 251 1857,0 138 760,5
Всього 6308 51134,5 7065 44150,0 5437 20314,2

Таблица 5. Випуск книг і брошур в Росії за цільовим призначенням у 1997— 1999 роках[Див.103. С.3 - 4 ]

Розділи цільового призначення К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр.

1997 1998 1999
Наукові видання 7581 7011,6 8051 7045,4 7600 7020,3
Науково-популярні видання 3240 35213,1 3322 28331,6 3413 29307,2
Виробничі видання 3745 16119,8 4009 13169,8 3985 13143,7
Навчальні видання 9634 121300,4 10435 110602,1 10511 110945,7
Навчально-методичні видання. Навчальні програми 5245 13732,3 3970 13938,0 3901 13921,4
Громадсько-політичні видання 313 2841,0 229 1487,5 200 3921,7
Довідкові видання 2046 16233,9 2142 15633,8 2205 15740,1
Літературно-художні видання

7506


125351,0 7615 107259,5 7701 107845,9
Видання для дітей та юнацтва 2207 47173,0 2560 54267,9 2609 54531,2
Всього 45026 435972,7 46156 407576,1 47300 409371,2

З таблиць добре видно, що в Росії випуск художньої і дитячої літератури з кожним роком збільшується як за назвами, так і за тиражами. В Україні навпаки — маємо різке зменшення. Художньої літератури за назвами в Росії видано в 1999 році в 11,6, а за тиражами в 78 разів більше, ніж в Україні, дитячої літератури за назвами в Росії видається в 19 разів, а за тиражами в 71,5 раза більше. Аналогічну картину маємо і з навчальними виданнями: 9,7 і 101,5. Так можна самостійно зробити порівняльні розрахунки за іншими розділами табл. 4 і 5 й зрозуміти, що дали пільги видавцям Росії.


Таблиця 6. Випуск книг і брошур в Україні за тематичними розділами в 1997 – 1999 роках [Див.103. С.3 - 4 ]

Тематичні розділи К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр.

1997 1998 1999
Суспільно-політичні науки 1745 10481,5 1937 9537,3 1478 5202,5
Природничі науки 424 833,0 443 512,3 350 315,1
Технічні науки 840 2925,2 1084 3440,1 756 1465,1
Сільсько-господарські науки 176 462,3 166 605,2 162 374,6
Медичні науки. Охорона здоров’я 310 1604,3 423 1829,4 316 930,9
Фізична культура і спорт 46 168,8 71 233,8 50 115,6
Освіта. Культура. 1130 20762,7 1465 21880,6 1063 8260,6
Преса. Книговидавництво. Поліграфія 37 326,0 57 189,6 55 463,3
Філологічні науки 443 5832,4 360 1770,9 310 799,6
Художня література 849 4700,4 709 1872,5 664 1400,6
Дитяча література 210 2050,1 251 1857 138 760,5
Мистецтвознавство 63 97,7 66 78,1 67 74,5
Література універсального змісту 35 890,0 33 343,2 28 151,3
Всього 6308 51134,5 7065 44150,0 5437 20314,2

Динаміку книговидання України й Росії за тематичними розділами протягом останніх трьох років охарактеризовано в табл. 5 та 6.

Наведені дані свідчать про те, що тенденція розвитку книговидання в Росії зберігає стійкість, особливо за таким універсальним показником динаміки книгодрукування, як кількість книг. У світовій практиці цей показник є головним при оцінці ступеня розвитку книговидання в тій чи іншій країні, так як визначає кількість різноманітної інформації, що вводиться щорічно до суспільного обігу. Згідно з цим показником визначається рейтинг провідних країн у сфері книгодруку в статистичному щорічнику ЮНЕСКО і матеріалах, які друкуються Секретаріатом Міжнародної асоціації видавців у Женеві.


Таблиця 7. Випуск книг і брошур в Росії за тематичними розділами в 1997 – 1999 роках [Див.103. С.3 - 4 ]

Тематичні розділи К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр. К-ть книг і брошур, друк. од. Тираж, тис.пр.

1997 1998 1999
Суспільно-політичні науки 10960 60398,4 11322 49935,0 16630 51002,5
Природничі науки 4360 5760,1 4047 5447,4 4120 5512,3
Технічні науки 7952 23216,5 7755 21602,7 7810 22113,1
Сільсько-господарські науки 1083 5292,0 1017 3899,4 1010 3881,5
Медичні науки. Охорона здоров’я 1993 17992,6 2286 16201,5 2321 16857,3
Фізична культура і спорт 226 973,4 304 1324,8 308 1310,5
Філологічні науки 2042 7423,3 2144 7781,8 2200 7790,5
Художня література, включаючи літературу для дітей 9085 154472,5 9407 141872,3 9510 142696,4
Мистецтвознавство 649 2649,9 620 2422,9 625 2430,1
Всього 45026 435972,7 46156 407576,1 47300 409371,2

Доречно навести дані, що характеризують випуск книг і брошур у 1999 році видавництвами, що видали найбільшу кількість книг за назвами (за надходженням обов'язкового примірника) (Див. табл. 8) [Див. табл. 5 С. 5].

Дані табл. 4—7 свідчать, що пільги, надані видавцям Росії, допомогли їм вийти з кризового стану і виконати завдання, яке в 1998 році Іваном Лаптєвим. головою Державного комітету Російської Федерації з питань друку, визначено так: "Наша задача використовувати ці пільги так, щоб витрати податківця повернулися до нього доступною ціною книги, газети, журнала" [103. С. 5]


Таблиця 8. Випуск книг і брошур видавництвами України в 1999 році[Див.103. С.5]

№ пор Видавництво Місто Кількість книг
1 Знання Київ 118
2 АстроПринт Одеса 81
3 А.С.К. Київ 80
4 БАО Донецьк 77
5 Богдан Тернопіль 69
6 Підручники і посібники Тернопіль 54
7 Поліграфіст Дніпропетровськ 53
8 Козацький вал Суми 52
9 Перун Ірпінь 48
10 Генеза Київ 45
11 Ранок Харків 45
12 Торсінг Харків 44
13 Баланс-Клуб Дніпропетровськ 40
14 Наукова думка Київ 39
15 Український письменник Київ 39
16 Вежа Луцьк 35
17 Освіта Київ 35
18 Прапор Харків 35
19 Парламентське видавництво Київ 34
20 Логос Київ 33
21 Юрінком Інтер Київ 32
22 Каменяр Львів 30
23 Аграрна наука Київ 28
24 Фоліо Харків 28
25 Віпол Київ 27
26 Еврика Хмельницький 27
27 Вища школа Київ 26
28 Просвіта Запоріжжя 26
29 Надстир’я Луцьк 25
30 Універсум-Вінниця Вінниця 25
31 Академія Київ 23
32 Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України Київ 22
33 Просвіта Київ 22
34 Факт Харків 21

Окремі посадові особи ще й сьогодні не впевнені в тому, що пільги необхідно надавати всім видавцям без винятку, не беручи до уваги мови, якою видасться та чи інша книга. Існує думка, що пільги повинні мати видання українською мовою, а на видання російською мовою ввести додаткові податки. А щоб менше книг надходило з Росії, збільшити мито при перетинанні кордону.

Проте патріотичні почуття, національна свідомість не повинні звужуватись до бажання будь-якою ціною запровадити українську мову. Слід нагадати, що в теорії управління існує закон, який спрощено можна сформулювати так: кожна замкнута система веде себе до знищення. Якщо ми замкнемось на виданні книг державною мовою і не будемо видавати книги російською мовою, ми обмежимо інформаційний простір книгодрукування, і росіяни не будуть знати нічого про нас і нашу державу. Ми повинні видавати книги й російською мовою, щоб у Російській Федерації мали правдкзу інформацію про Україну, про те, чого хочуть українці. Роки заборон й історичних перекручень створили (а окремі російські мас-медіа створюють і сьогодні) в росіян викривлене уявлення щодо нашої історії та нашого майбутнього. Тому потрібно не обмежувати видання книг російською мовою, а стимулювати його, особливо історичні, художні й літературознавчі книги.

Як зазначає головний редактор журналу "Вісник Книжкової палати" М.Сенченко: "Сьогодні в Україні треба терміново ввести пільги, аналогічні тим, що діють у Росії, і умови діяльності на інформаційному полі. Багато українських видавців є патріотами своєї країни і. заробляючи гроші на виданні книг російською мовою, змогли б давати дотації на випуск книг українською мовою, інформаційний простір розповсюдження яких ще занадто вузький, а купівельна спроможність громадянина України значно менша, ніж громадянина Росії" [103. C. 5].

Неоднакові умови конкуренції, коли собівартість книги в Росії в півтора, а в Білорусії в три рази менша, ніж в Україні нищать вітчизняні видавництва і поліграфічні підприємства. не дають можливості для подальшого розвитку.

Більшість бібліотек України, за незначним винятком, у повному обсязі не комплектується вже багато років через відсутність коштів.

Потребує відновлення фінансування й наукових досліджень у галузі книгознавства з таких проблем: сучасний стан книговидання в Україні: соціологічні дослідження попиту на книжкову продукцію: державна політика зарубіжних країн у галузі книговидання: маркетинг у книжковій справі, системи книгорозповсюдження. сучасний стан книгорозповсюдження в Україні (книготорговельні установи, книжкові магазини): інформація у світі книг: авторське право та суміжні права.

На рубежі тисячоліть українське книговидання продовжує занепадати. Приймалися укази і постанови, готувалися проекти змін і доповнень до законів, спрямованих на підтримку книговидання, проте диктат податківців виявився всесильним. Спрацював "довідник зі стелі", а виважених розрахунків ніхто з відповідних депутатських комісій і підрозділів виконавчої вдали ні робити, ні слухати не хоче. Тому й "маємо те, що маємо": повзучу експансію російських, білоруських та інших видавців і величезні втрати в книговидавничій та поліграфічній галузях України. Тому не випадково на початку 2000 року до Книжкової палати України надійшло 4720 назв книг, виданих тиражем 18 млн пр. У 1998 році було видано 7770 назв книг, загальним тиражем 45,4 млн пр. (рис. 1,2) [Див. 35. С. 3].


Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.

Рисунок 1.


У 1998 році Міністр фінансів України визначив величину надходжень до бюджету за рахунок книговидання від податку на додану вартість (ПДВ) у сумі 22 млн грн. Нескладні розрахунки показують, що всього в 1998 році було продано книг на суму 110 млн грн, що визначає середню вартість книги у 2,42 грн. У 1999 році держава за рахунок ПДВ повинна отримати, якщо не враховувати інфляцію, тільки 8,7 млн грн. Відповідно втрати склали порівняно з 1998 роком 13,34 млн грн. Ці розрахунки гіпотетичні, тому що не враховують інфляцію і на сьогодні відсутня інформація щодо повної кількості назв книг, виданих у 1999 році. Крім того, не відомо, чи будуть продані всі книги. Проте розрахунки концептуально відображають стан справ у книговидавничій сфері. Втрати держави в книговиданні значно більші, якщо враховувати чималий обсяг закупівлі населенням України книг з Російської Федерації (РФ). Отже, нерівні умови конкуренції, коли собівартість книги в Росії у півтора, а в Білорусі в три рази менша, ніж в Україні, нищать видавництва і поліграфічні підприємства нашої держави, не дають можливості для їх подальшого розвитку.

Надання видавцям України пільг привело б до збільшення прибутку у видавничій сфері, що дало б можливість розпочати фінансування робіт з оновлення нормативно-методичних документів І стандартів у видавничій сфері, більшість яких діють Іще з часів СРСР. а окремі з довоєнних часів.

Російське книговидання — один з найприбутковіших секторів російської економіки. За станом на 01.10.99 ліцензії на книговидавничу діяльність у Росії мали 14000 видавництв і видавничих організацій, в Україні за роки незалежності зареєстровано 1600. Тільки за 1999 рік у РФ було видано 1500 ліцензій, на Україні зареєстровано 441 видавничу організацію [35. С. 3]. Ступінь інтеграції між країнами СНД у видавничій сфері визначається тим, наскільки активно відбувається імпорт-експорт книжкової продукції. Навіть і тут Україна порівняно з Росією перебуває в нерівних умовах. Ще в 1994 році РФ приєдналася до Флорентійської угоди, де чітко визначено, що ввезення товарів культурного призначення не обкладається митом і податком на додану вартість. Наша держава поки що не приєдналася до Флорентійської угоди.

Згідно з даними, опублікованими Державним митним комітетом Російської Федерації, обсяг експорту друкованої продукції (книги і періодика) з Росії в країни СНД і Балтії складав: у 1997 році — 26,754 млн дол., а в 1998 році— 28,306 млн дол. (105,5% до 1997 року). Це становить у 1997 році — 0,2%, а в 1998 році — 0,3% всього експорту в ці країни. Слід зауважити, що точний обсяг надходження видавничої продукції з Росії до країн СНД і Балтії визначити важко за відсутністю повної державної статистики [35. С.3].

Динаміка експорту книжкової продукції з Росії до країн СНД і Балтії в 1997 і 1998 роках, за даними Російської книжкової палати, наведена в табл. 9 [Див. 35. С. 4].

Аналіз даних митного обліку свідчить про те, що в 1998 році головним імпортером російських книг і брошур була Україна.

Разом з тим при оцінці повного обсягу імпорту друкованої продукції слід враховувати, що в Україну ввозиться багато літератури поза митницею (приватними особами). Вибіркові опитування, проведені Асоціацією книгорозповсюджувачів Росії, стверджують, що в такий спосіб в Україну надходить до 70% усієї літератури [35. С. 4].


Таблиця 9. Динаміка експорту книжкової продукції із Росії до країн СНД і Балтії в 1997 і 1998 роках

№ пор Назва країни Експорт книг
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: