Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
Враховуючи ці надходження, слід вважати, що фактичні обсяги ввезення книжкової продукції до країн СНД і Балтії в 1998 році були значно більшими. За даними Російської книжкової палати, всього було експортовано з Росії в 1998 році 25—30 млн пр. видань (Див. табл.10) [Див. 35. С. 4].
Таблиця 10. Обсяги ввезень книжкової продукції із Росії до країн СНД і Балтії в 1998 році
| № пор | Країна | Кількість книг, тис. пр. |
| 1 | Азербайджан | 700 - 800 |
| 2 | Вірменія | 250 – 350 |
| 3 | Білорусь | 6000 – 7000 |
| 4 | Грузія | 250 - 300 |
| 5 | Казахстан | 3500 – 4000 |
| 6 | Киргиз стан | 2000 – 2300 |
| 7 | Латвія | 200 – 250 |
| 8 | Литва | 200 – 250 |
| 9 | Молдова | 2000 – 2300 |
| 10 | Таджикистан | 450 – 550 |
| 11 | Туркменістан | 250 – 350 |
| 12 | Узбекистан | 1200 – 1400 |
| 13 | Україна | 8000 – 9000 |
| 14 | Естонія | 500 – 600 |
| Всього | 25500 – 29450 |
Експерти вважають, що в Україну фактично завозиться не 8—9. а 12—13 млн книг. Неврахована частина їх продасться на ринках і лотках, тому бажання податківців отримувати податок від продажу російських книг перетворюється в ілюзію. Весь прибуток осідає в кишенях книгопродавців.
Асортимент російськомовної літератури, що надходить з Росії, за даними Асоціації книжкової торгівлі незалежних держав, характеризується (у % до загального обсягу): підручники і навчальні посібники для середньої і вищої школи — 5; російська і світова класична література — 5—7; бестселери (детективи, фантастика, сентиментальні романи) — 15—22; книги для дітей — 8—10; книги для дому, побуту і дозвілля — 10—15; ділова і юридична література — 10—15; філософія, історія, релігія — 15—20; науково-технічна література — 6—7; образотворчі видання — 5—7; передплатні видання — 1 —2[35. С. 4].
Аналіз показує, що близько 40% імпорту становлять бестселери, видання з питань філософії, історії та релігії (тобто за заниженими оцінками майже 3,6млн пр.). Якби Україна мала рівні умови з видавцями РФ і видавала стільки бестселерів й інших книжок з наведеного асортименту імпорту українською мовою, то можна запевнити, що проблем з упровадженням української мови в повсякденне життя громадян України не було б. Мабуть, є "невидима рука", яка здійснює "контроль" за мовною політикою в Україні і перебуває десь у коридорах влади.
Вивчення ситуації в книжкових магазинах Києва свідчить, що видавцями РФ в основному задовольняється попит за наступними розділами асортименту: бестселери (детективи, фантастика, книги про кохання), книги для дітей молодшого віку (художня література, фольклор), книги для побуту (кулінарія, садівництво, мода, здоровий спосіб життя тощо).
У той же час не задовольняється попит на: підручники і навчальні посібники; зібрання творів класиків зарубіжної літератури і письменників XX ст.; книги з історії Росії, особливо про період Великої Вітчизняної війни і другу половину XX ст.; альбоми з російського і світового образотворчого мистецтва; словники; енциклопедії універсальні та з окремих галузей знань; монографії з природничих наук, медицини, проблем техніки; видання російського фольклору; нотні видання; картографічні видання.
У Російський Федерації на сьогодні відсутня система централізованого постачання друкованої продукції в Україну. В зв'язку з цим уявлення про структуру асортименту імпорту цієї продукції можна отримати на підставі експертних оцінок й аналізу договорів, що укладають окремі видавці й книготорговельні установи Росії й України.
Книги імпортуються з Росії за двома схемами. Перша — за принципом "замовлення-доставка", коли після отримання замовлення російські видавці й книготорговельні фірми формують партію книжкової продукції й пересилають її поштою чи залізничним транспортом. Інша схема полягає в закупівлі книг і само вивозі.
Щоб мати уявлення про книжкову торгівлю російською літературою, розглянемо співпрацю України з РФ на прикладі видавничо-торговельного дому (ВІД) "Инфра-М". Так, через ВТД "Инфра-М", який пропонує для реалізації понад 12 тисяч книг з 28 видів літератури, книготорговельні підприємства України закупають 36,3% назв російських книг. Найбільшим попитом користуються такі види літератури: підручники з іноземних мов — 8,9%; художня література і книги гуманітарного профілю — 7%; книги з зовнішньоекономічної діяльності, бізнес, економіка, підручники — 6%. Малим попитом користується юридична література, кодекси і коментарі, нормативні акти й документи — менше ніж 1% [35. С. 4].
Обсяг торгівлі книгами за схемою "замовлення-доставка" між ВТД "Инфра-М" і України торговельними підприємствами становить 20% від загального обсягу імпорту України. ВТД "Инфра-М" має власний митно-транспортний відділ, що виконує митне оформлення і доставку літератури в залізничних контейнерах від 3 до 5 тонн і в автофургонах — від 3 до 9 тонн.
Експортують книги в Україну також ВТД "КноРус", видавництво "Радуга" й інші видавничі та книготорговельні організації.
На XII Московському міжнародному книжковому ярмарку, що відбувся 1— 6 вересня 1999 року, з країн СНД і Балтії брали участь Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Грузія, Естонія і Молдова. Найбільшими були делегації з Білорусі, в основному представники державних видавництв, і з України, незважаючи навіть на те, що приїхала тільки половина із заявлених представників. Видавці України привезли багато спеціальної і навчальної літератури. Практично кожне видавництво надавало можливість ознайомитись зі своєю продукцією, пропонуючи каталог або проспект, в окремих випадках прайс-лист. На жаль, майже всі українські каталоги було підготовлено українською й англійською мовами, що, на думку експертів, створювало ускладнення для російського читача.
Україна і Білорусь — найбільші виробники російськомовної книжкової продукції серед гостей ярмарку. Слід зазначити, що Білорусь випереджає за виробництвом російськомовних книг на душу населення не тільки Україну, а й Росію (Білорусь — 12 книг; Росія — 2,8; Україна — 0,3). Спеціалісти констатують, що на початку 90-х років видавці трьох слов'янських держав умовно поділили тематичну спрямованість видань. Так, з України переважно поставлялась література для користувачів комп'ютерів і програмістів. Проте ця тенденція змінюється ле на користь України, нині Росія видає достатню кількість аналогічної літератури.
Поліграфічний бізнес завжди вважався досить рентабельним: за окремими оцінками, книговидавнича галузь займає четверте місце за річним обігом і поповнює мільярдами доларів бюджети розвинених країн. За даними "Книжного обозрения" від 17 січня 2000 року, пересічний росіянин купляє друкованої продукції на 33 німецькі марки в рік, що більш ніж у 2 рази нижче загальносвітового показника. Всього в Росії на придбання друкованої продукції витрачається майже 5 млрд німецьких марок, з яких 3,5 млрд осідає в західних друкарнях.
На думку менеджера фірми "Гейдельберг — Східна Європа" Вернера Альбрехта, за останні чотири роки на російському поліграфічному ринку відбулася революція: частка невеликих приватних друкарень суттєво зросла і сьогодні становить 65%. Так, у 1998 році в РФ було встановлено 250 нових друкарських секцій загальною продуктивністю 340 млн аркушів-відбитків. За прогнозами компанії "Гейдельберг", якщо ПДВ відмінити ще на три роки, за цей час можна створити ЗО тисяч робочих місць. А це приведе до зростання обсягів виробництва в друкарнях на суму 2 млрд німецьких марок і інвестицій у поліграфію до 1 млрд марок, а також значного збільшення податкових надходжень до російського бюджету[35. С. 4].
Для України таке й не снилося. Тому дешевше друкувати книги за кордоном — у Білорусі, Німеччині, Польщі, Фінляндії, Росії. Якщо ж наших книговидавців і поліграфістів зрівняти в правах з закордонними, видавнича галузь почне стрімко розвиватися. А сьогодні українське законодавство є гальмом для подальшого розвитку галузі. Податки на ввезення паперу й обладнання не дають можливості оснащувати нові сучасні друкарні, яких у країні не вистачає. Західні компанії готові виступити інвесторами поліграфічної гатузі в тому випадку, коли виробництво буде рентабельним, що слід закріпити відповідними законодавчими актами. Тимчасова відміна ПДВ на всі процеси книговидання і в частині поставок "технологічного обладнання, паперу, матеріалів для поліграфічної промисловості, що не мають вітчизняних аналогів, дасть можливість створити необхідну виробничу базу.
Книга, як і будь-який товар, вимагає реклами й формування відповідного інформаційного поля книжкового бізнесу. Проте загальна кількість реклами книг у спеціалізованих засобах масової інформації значно зменшилась. Інформація про нові книги України щодекадне подається у видавничому бібліографічному покажчику "Нові видання України", який започатковано в 1996 році, і в державному бібліографічному покажчику "Літопис книг'', що виходить раз на місяць з 1924 року. Газет типу російського "Книжного обозрения" в Україні немає. Газета "Книжковий кур'єр" (друкується з 1995 року) подає бібліографічну інформацію про книги, що вийшли у світ, рекламує окремі видавництва, наводить перелік книг, які можна замовити в Київській обласній організації товариства "Знання". Газета "Книжковий клуб" (друкується з серпня 1995 року) рекламує окремі українські видання, наводить інформацію про нові книги України та Росії, інформаційно-аналітичні огляди українського та російського книговидання. На жаль, припинено видання газети "Книжкова тека", де публікувалася цікава інформація про нові книги.
Багато надій покладалося на журнал для видавців та книгорозповсюджувачів "Книжкові справи", засновником якого є Благодійний фонд "Українська асоціація видавців", а видавцем ТОВ "Видавництво ІРИНА". В журналі планувалися постійні рубрики: "Моніторинг книжкового ринку", "Рейтинги", "Ціноутворення", "Таблиці котировок" та ін. Проте вийшло тільки два номери цього досить цікавого журналу, і видання його за браком коштів припинено. Ще один професійний журнал "Вісник Книжкової палати" рекламує в основному видання Книжкової палати. Окремі академічні журнали (наприклад, "Київська старовина"), подають бібліографічну інформацію про суто фахові видання. На цьому перелік друкованих видань, що рекламують чи рекламували книги, можна й закінчити.
Найвпливовішими засобами масової інформації є радіо й телебачення. Регулярні передачі про книги існують тільки на радіо, інколи невигадливі за сценарієм передачі про книги відбуваються і на окремих каналах телебачення. В цілому можна дійти висновку, що радіо й телебачення України не достатньо інформують потенційних читачів про нозі видання.
Без ефективної книжкової торгівлі книговидавнича справа не поліпшиться. Мало видати книгу, її ще необхідно продати, а для цього слід зробити так, щоб про неї знали покупці. Потрібна чітко відпрацьована інформаційна структура за типом "Вook in print", яка б сприймалася ринком, видавцями й постійно працювала. Потрібна допомога держави щодо інформаційного забезпечення книговидання.
Враховуючи, що є державні видавництва, слід, мабуть, мати й державну систему книжкової торгівлі, яка б працювала в ринкових умовах на прибуток для держави.
Аналіз ситуації на книжковому ринку України показує, що сьогодні ринок книг формується за рахунок російських видань. Собівартість російської книги знизилась порівняно з українською, і майже всі книготорговельні організації перейшли на реалізацію російської книги. Багато українських книг сьогодні друкується за межами України, використовуються бартерні операції.
Значне зменшення тиражів книг призводить до підвищення їх ціни і, відповідно, до зменшення закупівлі дорогих українських книжок громадянами України, що знову ж таки сприяє монополізації вітчизняного ринку видавцями Російської Федерації.
За словами Миколи Сенченка (директор Книжкової палати України, віце-президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачив України, професор, доктор технічних наук): "Ситуація у видавничій сфері дійсно катастрофічна І якщо впродовж року не відбудеться позитивних змін у податковому законодавстві, що сприятимуть розвитку видавничої справи, то є всі підстави передбачати затяжну кризу українського книговидання, руйнацію видавництв і поліграфічної бази" [35. С. 5].
Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку, що книговидавнича справа на Україні довгий час знаходилась по за увагою владних структур країни. Адже книговидавництво, щоб мати конкурентноспроможну продукцію повинно всіляко відчувати підтримку з боку своєї держави.
Політика України в книговиданні і в книгорозповсюдженні повинна бути жорсткою, слід заохочувати видання української книги різними мовами, здійснювати книгообмін для розповсюдження інформації і знань через книгу на весь світ.
3.3 Стратегія інформашйно-бібліотечного співробітництва
На думку автора почати характеристику інформаційно-бібліотечного співробітництва необхідно з діяльності Бібліотеки української літератури у Москві, яка була заснована у 1920 р, а припинила своє існування 1938 р. Лише через декілька десятків років вона відновила свою діяльність. Так 17 грудня 1989 р. В читальному залі Центральної бібліотеки № 122 Калишенського району Москви на шосе Ентузіастів, 20, відбулося відкриття Бібліотеки. В травні 1997 р. Указом голови комітету з культури Москви на базі бібліотеки-філіалу №147 була створена Бібліотека російської і української літератури[116. С. 2].
Комплектування фондів бібліотеки здійснювалося, переважно, шляхом отримання літератури на засоби міського бюджету Москви, а також безкоштовної передачі друкованих видань, які видаються бібліотеками і видавництвами українських суспільних організацій, приватними особами. Міжнародний фонд "Відродження" в 1997- 1999рр. передали бібліотеці більшу кількість українських музичних компакт-дисків, а також книг, які були видані за його підтримкою.
З 1994р. Бібліотека являється постійним учасником однією з найбільших в Україні виставки-ярмарки та – Форуму видавців у Львові. З 1999р. - Міжнародна книжкова виставка в Києві.
З 1996 р. в Бібліотеці проводяться заняття окремих груп, недільні школи, Українського національно-образотворчого центру. Діти вивчають українську мову, літературу, історію, а також англійську мову, навчаються працювати на комп'ютерах. Систематичними стали зустрічі Українського історичного клубу Москви.
З жовтня 1998 р. коли відкривався Культурний центр України, Бібліотека проводить вечори, книжкові виставки, які регулярно проводяться з початку 1999р.
В 1997 – 1999 рр. на основі документів фонду (фонди Бібліотеки налічували більш ніж 50 тис. одиниць зберігання), Бібліотекою були організовані виставки (наприклад "Україна – книжкова" (1991 – 1997 рр.)).
Бібліотека в міру своїх можливостей здійснює видавничу діяльність перш за все, це відома серія "Палати Мазепи".
В 1992-1993 рр. Бібліотека бере активну участь в підготовці і випуску інформаційного бюлетеня. Завдяки Об'єднанню українців Москви, щомісячно виходить бюлетень нових надходжень в Бібліотеку, які направляють бібліотекам Москви і іншим зацікавленим організаціям[2. С. 22].
З 1994р. широко використовуються можливості електронної пошти і Інтернету в цілому. З грудня 1996 р. на Web-сторінках Бібліотеки публікуються активні тематичні списки видавництв і аудиовізуальні матеріали нових надходжень, новини й ін. інформація.
Протягом 12 років постійну допомогу Бібліотеці надають Публічна бібліотека ім. Лесі Українки, Національна бібліотека України ім.В.І.Вернандського, Державна бібліотека України для дітей, бібліотеки "Українських Правничих Фундацій", державного відкритого акціанерного товариства "Укркнига". Систематично надсилають свої книги в дар Бібліотеці видавництва "Каменяр", "Либідь", "Мистецтво". Доволі значною є допомога пошти Українського державного підприємсва "Преси", а атакож пошти "Державної фельд'єрської служби України".
В свою чергу Бібліотека сприяє книгообміну між видучими бібліотеками України і Росії.
Велику підтримку Бібліотеці надає Міністерство культури і мистецтва культури України, Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, Державний комітет по справам національностей і міграцій, і особливо Посольство України в Російській Федерації і Культурний центр України в Москві.
Слід також відмітити допомогу і російських державних органів: Міністерство по справам федерації і національностей РФ, Комітету суспільних і міжрегіональних зв'язку Уряду Москви.
Плідна діяльність Бібліотеки було б не можливою без активної участі Українських організацій – Український молодіжний клуб, Об'єднання українців Росії і Москви, Товариства любителів української музики, Український історичний клуб Москви[2. С. 28].
Ще одною важливою ланкою інформаційно-бібліотечного співробітництва є Рада директорів наукових бібліотек, яка була створена при Міжнародній асоціації академії наук в 1996 р. Раду директорів наукових бібліотек (НБ) та науково-інформаційних центрів (НІЦ) академій наук - членів МААН. До Ради ввійшли і директори НБ академій наук Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, України та директори п'яти Н1Ц- Всеросійського інституту наукової і технічної інформації (ВІНІТІ), Інституту наукової інформації з суспільних наук (ІНІСН) (Росія), Інституту проблем реєстрації інформації НАН України. Казахстанського ДНТІ Міністерства науки - АН Республіки Казахстан, Центру наукової інформації в галузі гуманітарних наук АН Республіки Молдова. Головою Ради директорів обрано генерального директора Національної бібліотеки України імені В. 1. Вернадського (НБУВ), академіка НАН України О. С. Онищенка.
По суті, Рада директорів стала правонаступницею Міжнародної асоціації академічних бібліотек і науково-інформаційних центрів.
Згідно з "Положенням Про Раду директорів...", її основними завданнями є[64. С. 43]:
визначення пріоритетних напрямів та координація інформаційної взаємодії НБ і НІЦ національних АН;
вироблення механізмів регулярного обмін інформаційними матеріалами, взаємовикористання інформаційних ресурсів для оптимальної організації інформаційного забезпечення науки в академіях - членах МААН;
організація обміну продуктами професійної наукової та інформаційно-бібліографічної діяльності бібліотек й інформаційних центрів, підготовка спільних інформаційних та наукових видань, розробка спільних наукових програм;
розвиток міжнародних наукових зв'язків з бібліотеками та інформаційними закладами світового співтовариства.
Керівництво Ради МААН надає виключно важливого значення стану інформаційного обслуговування потреб науки. У надзвичайно важкому з фінансового огляду 1994 році, зазначається у звіті МААН, "Президією НАН України затверджені нові принципи і пріоритети бюджетного фінансування. Прийнято рішення про цільову підтримку за рахунок бюджету Академії бібліотечних фондів і архівів, унікальних колекцій, які мають виключне значення для інтелектуального і культурно-освітнього потенціалу України". І далі: "До пріоритетів бюджетного фінансування віднесені також теоретичні дослідження, рівень яких відповідає світовому, цілеспрямовані фундаментальні дослідження, що є основою нових високих технологій, і, безумовно, ті конкретні наукові розробки, які можуть відіграти важливу роль у виході України з кризи". Послідовність названих пріоритетів красномовно свідчить про ставлення Ради МААН до проблем інформаційного забезпечення науки.
Після затвердження Радою МААН Положення про Раду директорів НБ і НІЦ та її складу багато зусиль було докладено на вирішення організаційних проблем, оскільки на шляху книгообміну постала неузгодженість податкового та митного законодавства країн, академії яких утворили Асоціацію. Щоб сприяти узгодженню законодавства різних країн щодо обміну літературою, Рада директорів НБ і НІЦ організувала взаємообмін проектами документів, що розроблялися в країнах Співдружності, сприяла підписанню ними Флорентійської угоди.
Діяльність Ради директорів сприяла збагаченню й досвіду законотворчої діяльності у сфері бібліотечної справи та інформації. Всі академічні бібліотеки брали участь у розробці національних нормативних актів про бібліотеки і бібліотечну справу, інформаційну діяльність, обов'язкові примірники творів друку і завдяки оперативності дій Ради директорів мали можливість враховувати позитивні напрацювання одне одного.
Під час засідань Ради директорів НБ і НІЦ, які щороку проходять на міжнародних наукових конференціях, що їх проводить базова бібліотека Ради директорів - Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, - обговорюються раціональні шляхи розв'язання проблем, що постали перед бібліотеками в процесі переходу до інформаційного суспільства і є актуальними для всього директорського корпусу: впровадження новітніх високоефективних технологій для створення інформаційної бази інноваційного розвитку країни, забезпечення користувачів оперативною і релевантною їхнім потребам інформацією, вдосконалення бібліотечно-бібліографічних послуг, підвищення культури обслуговування, інформаційної культури читачів, трансформація бібліотечних фахівців у технологів і організаторів інформаційної сфери, спеціалістів з аналітико-синтетичної обробки документальних інформаційних потоків, реорганізація з цією метою системи безперервної бібліотечної освіти, де основну увагу буде приділено новим інформаційно-освітнім технологіям, інноваційним формам навчання, розвитку системи дистанційної освіти. Актуальні питання бібліотечно-інформаційної діяльності розглядаються на щорічних міжнародних конференціях "Бібліотеки та асоціації у світі, що змінюється: нові технології та нові форми співробітництва" (Автономна Республіка Крим, Судак), співорганізатором яких є НБУВ, а бібліотеки й інформаційні центри національних академій наук - активними учасниками. Головна тема форуму 2002 р., в якому взяли участь фахівці Бібліотеки з природничих наук РАН (БПН РАН), ДПНТБ Сибірського відділення РАН, ЦНБ НАН Білорусі, ЛНБ ім.В. Стефаника та інші - "Електронні інформаційні ресурси і соціальна значущість бібліотек майбутнього суспільства". Особливо актуальною для бібліотек національних академій наук - членів МААН є проблема інтеграції інформаційних ресурсів на національному та міждержавному рівні, вирішенню і реалізації завдань якої сприятимуть корпоративна каталогізація, стандартизація, лінгвістичне та програмне забезпечення, що розробляються фахівцями НБУВ -учасниками низки програм і проектів. Було отримано перші результати зі створення національного формату представлення бібліографічних даних, наявність якого є передумовою інтеграції бібліографічних ресурсів провідних бібліотек України. З урахуванням вимог цього формату уточнено технологію формування електронного каталогу НБУВ для подальшого переходу до кооперативної каталогізації обов'язкового примірника творів друку України спільними зусиллями НБУВ та інших бібліотек.
Плідною є діяльність НБУВ у Міжнародній асоціації користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій (ЕБНІТ), під егідою якої з 1998 р. спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України (Інститут - член Ради директорів МААН) реалізується корпоративний проект формування загальнодержавної реферативної бази даних "Україніка наукова", яка нині містить 78 тис. записів, що розкривають зміст монографій, енциклопедій, довідників, словників, збірників наукових праць, матеріалів конференцій, авторефератів дисертацій, препринтів, статей з наукових журналів. З 1999 р. щоквартально виходять друком три галузеві серії Українського реферативного журналу "Джерело". Поряд з друкованими версіями цього журналу здійснюється випуск його електронних копій на компакт-дисках, а на веб-сайті НБУВ підтримується онлайновий доступ до реферативної бази даних засобами глобальних комп'ютерних мереж. Інформація на сайті стає доступною користувачам мережі Інтернет ще до виходу з друку Українського реферативного журналу.
Реферативні ресурси користуються підвищеним попитом у міжнародному інформаційному співтоваристві, вони є інтеграційною основою інфосфери науки. У зв'язку з цим представники ВІНІТІ, ДПНТБ Росії та ІНІСН РАН виявили зацікавленість у отриманні тематичних фрагментів загальнодержавної БД "Україніка наукова". Натомість російські колеги пропонують надати свої ресурси, що становлять інтерес для України [64. С. 44].
Сьогодні можна відзначити, що регулярного характеру набув безвалютний обмін науковими журналами національних академій наук, що визначені на основі ознайомлення з планами видань всіх академічних установ.
Активізувався книгообмін НБУВ (як базової організації Ради директорів) з центральними науковими бібліотеками Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, БАН (Санкт-Петербург) та ДПНТБ Сибірського відділення Російської академії наук. Розпочато книгообмін з новими асоційованими членами МААН - науковими бібліотеками МДУ, Московського фізико-технічного університету, Білоруським фондом фундаментальних досліджень. НБУВ відправлено бібліотекам академій наук - партнерам з книгообміну в 2002 р. 3578 прим, наукових видань (493 монографії, 3085 періодичних видань), отримано 1217 прим. (837 монографій, 380 прим, журналів). Як завжди, цінні наукові видання надсилав Російський гуманітарний науковий фонд - 368 монографій [64. С. 45].
У зв'язку з Роком України в Російській Федерації і зважаючи на традиції наукового співробітництва наших країн Російська академія наук у 2002 р. передала в дар НАН України 3500 прим, книг і журналів - видань РАН, зокрема 150 назв (1900 номерів) періодичних видань. У формуванні книжкового дарунка НАН України для Російської академії наук, координатором якого стала НБУВ, активну участь взяли науково-дослідні інститути НАН України Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Миколаєва тощо. До складу дарунка ввійшли видання, серед яких монографії, збірники наукових праць, періодичні видання, що репрезентують сучасний рівень розвитку української науки, освіти, культури.
Бібліотеки академій наук Білорусі, України, Росії обмінюються списками іноземних наукових видань, замовлених за валюту чи одержаних шляхом міжнародного книгообміну, а також списками іноземної літератури, що надійшла в установи академій децентралізовано (обсяги її з року в рік зростають), оскільки ця інформація с основою для регіонального кооперування комплектування, організації доукомплектування копіями документів, служить довідковим апаратом для роботи міжбібліотечного абонемента.
Дієвою формою обміну інформацією визнано виїзні книжкові виставки, література для яких добирається з урахуванням побажань країни, що замовляє виставку і після експонування її закуповує. НБУВ організувала в найбільших бібліотеках усіх країн Балтії книжкові виставки до 10-річчя незалежності України. Виставки "Латвія - Україна: дружба крізь віки" та виставка кераміки народного майстра Антона Ушпеліса, організовані Латвійською академічною бібліотекою, "Відродження Литви. 1988-1998" (з фондів Національної бібліотеки Литви імені Мартінаса Мажвідаса), книжково-ілюстративна виставка "Незалежному Казахстану - 10" (за сприяння Посольства Республіки Казахстан в Україні) експонувалися в НБУВ.
Разом з тим, члени Ради директорів вважають: для того, щоб обмін друкованими виданнями, який сьогодні, в основному, здійснюється на засадах двосторонніх угод між бібліотеками, був взаємокорисним, він має здійснюватись на основі попереднього замовлення літератури за темами видавництв та академічних установ.
Для ретроспективного комплектування активніше мають використовуватися, на думку членів Ради, обмінні фонди бібліотек та броньовані фонди Академій.
З року в рік збагачується досвід академічних бібліотек з організації обміну інформаційними ресурсами по глобальних комп'ютерних мережах шляхом виставлення на веб-серверах бібліотек електронних каталогів, списків нових надходжень, бібліографічних, реферативних, фактографічних, повнотекстових баз даних власної генерації, а також баз даних світових інформаційних центрів, записаних на CD-ROM.
Інший напрям, який посилено розвиває Рада директорів НБ і НІЦ, - координація зусиль у професійній діяльності. Рада директорів забезпечує головні бібліотеки академій - членів МААН зведеним планом наукових конференцій "і семінарів, що проводяться в бібліотеках протягом року, інформацією про тематику дисертаційних досліджень та науково-дослідних робіт. Незважаючи на економічні труднощі, які ускладнили здійснення професійних контактів, провідні спеціалісти центральних бібліотек - членів МААН беруть участь у спільних конференціях, семінарах, "круглих столах". Так, бібліотеки Білорусі, країн Балтії беруть участь у семінарах з проблем автоматизації, що їх проводять БПН та БАН Російської Академії наук. Дослідники з Москви, Мінська, Санкт-Петербурга, Брянська виступали з науковими доповідями з проблем розкриття і збереження історико-культурних фондів академічних установ, наукового опису рукописів, каталогізації пам'яток книгодрукування на міжнародній науковій конференції "Львівському апостолу - 425", яка відбулась у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Щорічно члени Ради директорів зустрічаються тут на міжнародних наукових конференціях, що їх організовує НБУВ [64. С. 46].
На веб-серверах головних бібліотек академій-членів МААН вміщується інформація про значні події в житті бібліотек, масштабні заходи з актуальної тематики, діяльність бібліотечних асоціацій, електронні версії наукової та інформаційно-бібліографічної продукції установ тощо. Найважливіші з цих матеріалів, передовий досвід академічних бібліотек та інформаційних центрів висвітлюються на спеціальній сторінці веб-сайту НБУВ. Зокрема, члени Ради високо оцінили матеріали ДПНТБ Сибірського відділення РАН про організацію регіональних зон інформації та електронних проблемно-орієнтованих бібліотек, а також навчальних тематичних планів і програм курсів підвищення кваліфікації, розроблених створеним при цій бібліотеці Центром безперервної освіти. Актуальними визнано також матеріали про досвід корпоративної роботи бібліотек Білорусі під егідою Білоруської бібліотечної асоціації.
Бібліотеки України, Білорусі, Росії обмінюються по електронній пошті підготовленими ними інструктивними та методичними матеріалами, оперативно висловлюють зауваження та пропозиції, проводять телеконференції з дискусійних фахових проблем.
У гой же час неефективно використовуються такі реальні можливості взаємодії, як співробітництво у створенні національних бібліографій, обмін розробленими методиками досліджень з актуальних для бібліотек питань, звітами про завершені дослідження, програмами і навчальними планами підвищення кваліфікації, розробленими для системи перепідготовки бібліотекарів курсами лекцій, тренінгами, методичними посібниками.
За роки роботи Ради сформувалась практика обміну публікаціями у фахових журналах, наукових збірниках. Спеціалісти з Білорусі, Латвії, Казахстану, Росії оприлюднюють фундаментальні та прикладні дослідження на сторінках науково-теоретичного і практичного журналу "Бібліотечний вісник", а фахівці НБУВ і Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника надсилають свої матеріали па замовлення фахових видань близького зарубіжжя [64. С. 46].
Оскільки погреба у професійному спілкуванні гостро відчувається спеціалістами всіх академічних бібліотек, Рада директорів прийняла рішення про видання збірника, на сторінках якого знайшли б відображення пошуки нових шляхів розвитку наукової бібліотек й, визначення її місця в соціальній структурі сучасного суспільства, підходи до управління розвитком бібліотек, формування їхніх фондів, впровадження сучасних інформаційних технологій, зусилля з оптимізації бібліотечно-інформаційного обслуговування вчених і спеціалістів, трансформації ролі бібліотекаря в новому інформаційному середовищі. Конкретні рішення фахівців з багатьох названих проблем, спроби теоретичного осмислення практичної бібліотечної діяльності, результати наукових досліджень, що проводяться бібліотеками, представлені в першому випуску науково-практичного і теоретичного збірника "Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционировання, тенденции развития" (Київ, 2000) [5, 72]. Збірник підготовлений міжнародною редакційною колегією, до якої увійшли директори і провідні спеціалісти академічних бібліотек, виданий Національною бібліотекою України імені В.І.Вернадського.
Таким чином проаналізувавши стан інформаційно-бібліотечного співробітництва України і РФ можна дійти висновків, що це співробітництво проходить на належному рівні. Механізм цього співробітництва складають: існування та діяльність Бібліотеки російської і української літератури, яка є прямим сполученням двостороннього бібліотечного спілкування та Рада директорів бібліотек та науково-інформаційних центрів, яка основні свої зусилля спрямовує на розширення інформаційного обміну між науковими бібліотеками та інформаційними центрами академій - членів МААН з метою інтеграції наявних інформаційних ресурсів, сприяють створенню єдиного інформаційного простору науки - одного з пріоритетних напрямів інформатизації суспільства.
Отже розглянувши проблему присвячену співробітництву в інформаційній сфері України і Росії ми приділили увагу засобам масової інформації, які є організуючою і об'єднуючою силою, без якої неможливо формування культурного середовища та становлення і розвитку громадянського життя обох країн. Даючи аналіз функціональним ЗМІ, їх безпосередньому впливу на суспільство кожної із країн, ми зіткнулися із складністю і проблемністю їх значення і приналежності. В цілому нинішній стан інформаційного простору українсько-російських відносин указує необхідність зближення і якісно нового формату співробітництва в сфері телебачення, радіомовлення, друкованих ЗМІ.
Також інформаційне співробітництво неможливе без її невід'ємних складових – книговидавництва та бібліотечної сфери.
Так з вище проведеного аналізу, книговидавнича сфера на Україні довгий час залишалася поза увагою владних структур держави. Охарактеризувавши стан книговидавництва можна зазначити, що поки що українська книговидавнича спроможність не може знаходитися на одному рівні з книговидавництвом РФ.
Стан інформаційно-бібліотечного співробітництва України і РФ можна дійти висновків, що це співробітництво проходить на належному рівні.
Висновки
Українсько-російські культурні відносини мають велике значення як для України так і для Російської Федерації. Адже спільна, братня, побудована спорідненими традиціями та звичаями культури тримала і ще довгий час буде тримати ці країни в тісних зв'язках.
Відносини України і Російської Федерації в області культури пройшли певний період у своєму розвитку. З розпадом Радянського Союзу та утвердження та утвердженням суверенних України і Російської Федерації, утворилися і