Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Бiблiографiчна діяльність

Бiблiографiчна діяльність

значну кількість літератури (звичайно більше 50 назв), яка потребує саме тому, що її багато, додаткового розкриття свого змісту і складу за допомогою відповідних «ключів». Покажчик неодмінно має передмову, детальний зміст тощо.

Бібліографічним списком називається посібник з простою будовою бібліографічного тексту, без допоміжного апарата, з невеликою кількістю бібліографічних записів (до 50). Якщо в посібнику менше 20 записів, його називають коротким бібліографічним списком.

Бібліографічний огляд – посібник, побудований у формі послідовної, внутрішньо організованої розповіді про твори друку. В таких посібниках літературно-оповідальний текст переважає над суто бібліографічним, описи творів подаються в літературному тексті, а допоміжний апарат зведено до мінімуму самих необхідних покажчиків (найчастіше це алфавітний покажчик творів, включених до огляду).

Особливе місце в систематизації бібліографічних посібників належить іменним, географічним, предметним та іншим покажчикам до книжкових видань і таким же допоміжним покажчикам до бібліографічних посібників. Ці покажчики не є самостійними посібниками, а розглядаються як довідковий апарат або як частина довідкового апарата літературного або бібліографічного видання. Покажчики до книжкових видань розкривають зміст літературно-документального тексту, покажчики ж у бібліографічних посібниках – зміст бібліографічного тексту. За цими покажчиками можна наводити певні довідки. Наприклад, за іменним – виявити відомості й матеріали про осіб, що згадуються в книзі чи бібліографічному посібнику; за географічним – фактографічний і бібліографічний матеріал про окрему місцевість та населені пункти; за предметним – літературний і бібліографічний матеріал з конкретних, нерідко дуже вузьких, питань з певної галузі знань.

Види посібників. В основі видової систематизації бібліографічних посібників лежать додаткові ознаки й властивості, притаманні тим чи іншим посібникам. Кожна ознака об'єднує кілька видів посібників, які у сукупності охоплюють всю систему бібліографічних видань і публікацій, всі існуючі бібліографічні посібники.

Оскільки кожен посібник наділений різними ознаками, видові групи можуть перехрещуватися між собою, тобто один і той же посібник може належати за різними ознаками до різних видів. Наприклад, універсальний за змістом «Літопис книг» є одночасно реєстраційним за повнотою охоплення творів друку, сигнальним – за способом бібліографічної характеристики, республіканським – за сферою розповсюдження, систематичним – за способом групування бібліографічного матеріалу, первинним – за походженням бібліографічної інформації і т. д.

Основні види посібників показано в таблиці, їх, звичайно, могло б бути й більше, оскільки бібліографічні посібники наділені безліччю різних ознак і за кожною ознакою можна утворити ту чи іншу видову групу. Робиться це, однак, лише тоді, коли в цьому є практична необхідність.

Систематизація бібліографічних посібників і видова класифікація бібліографії (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ») – явища не одного й того ж порядку, хоча між ними є багато спільного. Класифікація бібліографії – це розмежування видів діяльності, спрямованої на забезпечення суспільства бібліографічною інформацією; систематизація ж посібників – це розмежування конкретних бібліографічних творів за їх індивідуальними змістовими й формальними ознаками. Тому й поняття «вид бібліографії» і «вид бібліографічного посібника» неоднозначні.

Жанри посібників. Слід відрізняти жанр посібника від виду. Різниця між ними полягає у тому, що за жанровою ознакою, на відміну від видової, не можна розділити на групи всю сукупність бібліографічних посібників. Існує багато посібників, у яких немає жанрових особливостей.

Виділяються такі бібліографічні жанри:

1) репертуарні покажчики,

2) бібліографічні монографії,

3) бібліографічні путівники,

4) типові каталоги,

5) тематичні плани видавництв,

6)рекламні буклети,

7) бібліографічні словники,

8) календарі знаменних і пам'ятних дат,

9) семінари,

10) кола й плани читання,

11) бесіди про книги,

12) бібліографічні пам'ятки,

13) методико-бібліографічні збірники.

Репертуарними покажчиками називаються посібники, в яких обліковується певний вид друкованої продукції за весь період її існування в тій чи іншій країні. Першим виданням такого характеру був «Опыт российской библиографии» В.С. Сопикова (1765—1818). У п'яти томах цього покажчика зареєстровано всі книги й журнали, що вийшли в Росії від початку книгодрукування до 1813 року,— понад 13 тис. назв.

До бібліографічних монографій належать великі за обсягом покажчики науково-допоміжного призначення, в яких та чи інша тема розкривається на основі глибокого вивчення і всебічної бібліографічної обробки значного масиву літературно-документальних джерел. Бібліографічна монографія по-своєму підсумовує наукове вивчення тієї чи іншої проблеми й розкриває перспективи (можливості) її дальшої розробки.

Бібліографічні путівники – це посібники довідкового характеру, в яких відомості про літературу з певної галузі знань або теми супроводжуються методичними порадами і рекомендаціями щодо використання.

Типовими каталогами називаються систематичні рекомендаційні покажчики літератури на допомогу комплектуванню бібліотек певного типу, наприклад «Каталог районной библиотеки», який у свій час служив взірцем при організації систематичних каталогів у масових бібліотеках.

Видавничо-книготорговельна бібліографія знає такі бібліографічні жанри: тематичні плани видавництв, в яких подаються бібліографічні відомості про всі видання, що вийдуть у зазначеному календарному році, й рекламні буклети (аркушеві видання у вигляді нерозрізаного зошита). В останніх, на відміну від тематичних планів, подаються відомості лише про окремі, найзначніші видання, які уже вийшли або вийдуть в тому чи іншому видавництві. Здебільшого це тематичні добірки літератури, яка потребує активної пропаганди, та проспекти передплатних видань.

Бібліографічними словниками називаються посібники, присвячені діячам науки і культури, а також громадським діячам, в яких біографічні відомості про тих чи інших осіб доповнюються списками їх творів та літератури про них. Весь літературно-бібліографічний матеріал про кожну особу збирається в окремій, так званій персональній, рубриці, а самі рубрики («персональні гнізда») розташовуються в алфавіті прізвищ осіб.

Календарі знаменних і пам'ятних дат – це видання журнального типу, в яких подаються за тематичними розділами літературно-бібліографічні матеріали до найважливіших подій в історичному минулому і в сучасному суспільно-політичному й культурному житті країни та зарубіжних країн.

Семінарії – посібники, що знаходяться на стику науково-допоміжної і рекомендаційної бібліографій і призначені для навчальних та наукових цілей. Можуть бути присвячені певній особі або окремій науковій проблемі, наприклад посібники О.І. Гончара «Григорій Квітка-Основ'яненко» (К., 1993). Складаються здебільшого з двох частин, в першій з яких вміщується огляд найважливіших першоджерел з теми семінарію та довідкові матеріали про життя й діяльність особи, якій призначено семінарії, в другій – теми для самостійних наукових розвідок із списками основної літератури.

Кола читання – рекомендаційно-бібліографічні посібники широкого цільового й читацького призначення, зміст яких присвячено певному циклу взаємопов’язаних чи близьких між собою тем.

Плани читання – невеликі рекомендаційно-бібліографічні посібники, адресовані бібліотекарям і конкретним групам читачів з метою надання допомоги у керівництві читанням та прищеплення читачам навичок систематичного читання.

Бесіди про книги – рекомендаційно-бібліографічні посібники оглядового характеру, призначені головним чином для використання в усній пропаганді книги.

Бібліографічні пам’ятки, або книжкові закладки: короткі, але достатньо аргументовані бібліографічні рекомендації, що читати далі з теми чи іншої книги.

Методико-бібліографічні збірники – видання на допомогу масовій роботі бібліотек.


1.2 Поняття бібліографічної інформації


Бібліографічна інформація (БІ) — це інформація про твори друку, яка дозволяє стежити за літературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції, оперативно виявляти й відбирати для практичного використання конкретні публікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомості про твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або з бібліографічних джерел – каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостями є: прізвище автора; назва твору; рік і місце видання (або джерело Публікації); назва видавництва; обсяг твору (в сторінках); додаткові дані, що уточнюють основні відомості про видання (жанр літературного твору, прізвище редактора, назва установи або організації, яка підготувала видання, тощо).

Бібліографічну інформацію називають ще вторинно-документальною інформацією, або інформацією другого ступеня. Це означає, по-перше, що БІ оперує не конкретними. Знаннями, які містяться в джерелах первинної інформації (книгах, журналах, газетах тощо), а лише відомостями про ці джерела. По-друге, для того щоб перетворитися з абстрактного поняття в предметно-реальне явище, БІ має бути зафіксованою на папері (або на якомусь іншому матеріалі) у вигляд рукописного або друкованого тексту, – тобто набути вигляду документа.

Отже, власне бібліографічна інформація не дає наукові й прикладні знання, як це притаманно книзі, статті чи іншим творам друку; вона лише повідомляє, в яких творах можна знайти ті чи інші знання. Не випадково бібліографію, емблемою якої ще в давнину був золотий ключ, колись тлумачили як «ключ до всіх знань». Ключ до знань, але не самі знання – в цьому суть бібліографічної інформації.

Людство навчилося користуватися бібліографічною інформацією ще задовго до того, коли були осмислені її природа, значення та місце в житті суспільства. Про це свідчать літературні пам'ятки, що дійшли із сивої давнини і відповідають сучасним уявленням про конкретні форми бібліографічної інформації, зокрема переліки книг, зроблені на глиняних плитках (найдавніша, датована 2000 роком до н. е., знайдена при розкопках в Ніппурі – столиці Шумеру), уривки з «Таблиць» вченого і поета Стародавньої Греції Каллімаха (III ст. до н. е.), вітчизняний список «істинних» і «фальшивих» книг в «Збірнику Святослава» (1076 р.) та ін.

Той, хто складав ці списки та переліки книг, займався, якщо вжити сучасну термінологію, бібліографуванням – підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання. Отже, вже тоді формувалася бібліографічна діяльність, до якої в кінцевому підсумку зводиться поняття «бібліографія»– в його сучасному розумінні.

Термін рідко вживався навіть в творах античних письменників, а із загибеллю античної цивілізації на багато століть зник зовсім.

Вдруге він народився у Західній Європі, у XVII ст., і вже означав «книго описання», тобто складання «інвентарів» та «описів» книжкових зібрань.

Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічної галузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все розвиток книготорговельної бібліографії. З середини XVI ст. видавці та книготоргові почали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночас значного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін «бібліографія» перейшов на всі бібліографічні праці, взяті як окремо, так І в сукупності (раніше їх називали «каталогами», «лексиконами», «бібліотеками», «тезаурусами» і т. ін.).

Ще пізніше, починаючи з XVIII ст., коли постала необхідність дати явищам бібліографії науково-методичне обґрунтування, термін «бібліографія» набув ще одного значення: його стали пов'язувати з наукою про книгу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики.

Вчені сформулювали нове визначення терміну: бібліографія як науково-практична діяльність з підготовки і доведення бібліографічної інформації до споживачів. Це зробило всі інші тлумачення терміну, що існували досі, застарілими. Проте поряд з новим поняттям, зафіксованим у державному стандарті у науково-популярній та публіцистичній літературі ще нерідко вживається поняття бібліографії в розумінні покажчик або список літератури.

Форми існування бібліографічної інформації

Бібліографічна інформація може бути явною, доступною кожному читачеві, і завуальованою, «схованою» від читача. Останнє означає, що якийсь час (в принципі нічим не обмежений) вона існує в потенції, в «тайниках» документального масиву, в формі окремих, неорганізованих відомостей про твори друку (документи). Завдання бібліографа полягає в тому, щоб зробити цю інформацію явною. Для цього він виявляє всі передбачені нормами бібліографічної інформації відомості про твори друку й документально фіксує їх у чітко визначеній логічній послідовності.

Отже, бібліографічна інформація є результатом цілеспрямованої бібліографічної діяльності її виникає в процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта цієї діяльності (людини і джерел первинної інформації). Ця обставина має принципове значення для розуміння питання, чому бібліографічна інформація в конкретних своїх формах стає ідейною, соціальне активною. Такою її роблять люди, які займаються бібліографічною діяльністю, і значною мірою твори друку, в яких відбиваються характер і напруга класової боротьби.

Сучасна бібліографічна інформація має справу по лише з книгами, журналами, газетами та іншими пилами друкованої продукції, а й з такими документами, як звукозаписи на платівках і магнітних стрічках, фотографії, кіноплівки, діапозитиви, карти, креслення тощо. За обсягом вона може складатися із відомостей про десятки й сотні документів і може обмежовуватися відомостями про один який-небудь документ (або лише про якусь частину документа).

Елементарною одиницею бібліографічної інформації е так зване бібліографічне повідомлення, яке слід розуміти як упорядковану сукупність основних відомостей про той чи інший твір друку, необхідних і достатніх для його ідентифікації та пошуку.

Бібліографічне повідомлення виступає як зовнішня форма існування БІ і може бути двох видів – усним і письмовим. Бібліографічне повідомлення, зафіксоване в письмово-документальній формі, називається бібліографічним записом.

Поняття «бібліографічне повідомлення» і «бібліографічний запис» відбивають різні фази реального існування бібліографічної інформації. Бібліографічний запис – це структурно цілісний першоелемент всякого інформаційного посібника; він наділений необхідною змістовно-інформаційною закінченістю (тобто подає з достатньою повнотою відомості про відповідний твір друку). Завдяки своїй цілісності й інформаційній закінченості бібліографічний запис може існувати як самостійне джерело інформації (наприклад, каталожна картка, бібліографічне посилання в книзі) і може включатися до бібліографічного посібника як його елементарна одиниця.

Елементи бібліографічного опису

Бібліографічний опис складається з елементів, кожен з яких характеризує твір друку. Елементи утворюють заголовок і текст бібліографічного опису.

За державним стандартом 7.0—77 бібліографічний запис складається з бібліографічного опису, анотації, класифікаційних індексів, предметних рубрик, шифру зберігання та ряду інших даних.

Бібліографічний опис — це набір основних відомостей про твір друку, за якими його можна ідентифікувати, а також скласти уявлення про його зміст, читацьке й цільове призначення, обсяг, довідковий апарат тощо. Елементи бібліографічного опису строго уніфіковані, завдяки чому бібліографічна інформація може бути закладена в пам'ять ЕОМ (електронно-обчислювальної машини). Бібліографічний опис не тільки сприяє пошуку та ідентифікації того чи іншого твору – він ще певним чином характеризує його. Тому бібліографічний опис в цілому кваліфікується також як засіб бібліографічної характеристики.

Бібліографічний опис є основним елементом бібліографічного запису. Всі інші елементи – анотація, індекс, рубрика тощо – включаються до запису за потребою. Тому бібліографічний запис може складатися лише з одного бібліографічного опису. В цьому випадку понятійний зміст термінів «бібліографічний опис» і «бібліографічний запис» збігаються.

У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки:

.- крапка і тире

. крапка

, кома

: двокрапка

; крапка з комою

/ коса риска

// дві косі риски

( ) круглі дужки

[ ] квадратні дужки

+ плюс

= знак рівності

Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (.-), який допускається заміняти знаком крапка (.).

Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами.

Бібліографічна практика знає ще один, головний, спосіб існування (і водночас – розповсюдження) бібліографічної інформації – бібліографічний посібник.

Згідно стандарту на бібліографічну термінологію, «бібліографічний посібник» – це упорядкована сукупність бібліографічних записів». Кількість записів у посібнику в принципі не має обмежень і в кожному конкретному випадку зумовлюється реальною потребою в тій чи іншій бібліографічній інформації. Кожний запис в посібнику має відповідне місце, зумовлене змістом і формою посібника, і вступає у взаємодію з іншими. Завдяки цьому підвищується інформативність кожного окремо взятого запису і посібника в цілому. Отже, упорядкованість записів означає не тільки їх формальну спільність, а й спільність ідейно-тематичну, змістову, означає добір творів друку у відповідності із замислом посібника, його читацьким та цільовим призначенням.

Бібліографічна інформація виступає як бібліографічної посередниця між читачем і творами друку (а в ширшому плані – між споживачами інформації і документами). В якійсь мірі вона усуває протиріччя, що виникають в системі «книга – читач» (або «документ – споживач інформації») в процесі суспільного функціонування творів друку.

Бібліографічна інформація – явище двостороннього зв'язку. Одним боком вона повернена до читача: орієнтує його в океані первинної інформації; другим – до джерел первинної інформації: впорядковує відомості про твори друку. Як в першому, так і в другому випадках бібліографічна інформація спрямована на задоволення документально-інформаційних потреб суспільства. В цьому її соціальна природа й соціальне призначення.

Розрізняють три основні суспільні функції бібліографічної інформації:Комунікативна функція БІ (від лат. communicatio – повідомлення) пов'язана з доведенням до читачів загальних відомостей про існування тих чи інших творів, а також про зміст творів, уже відомих читачеві.

Пошукова функція полягає у вирішенні завдань, зумовлених бібліографічним пошуком тих чи інших документів. Ця функція може бути реалізованою, наприклад, за допомогою алфавітного каталогу. Двом функціям – пошуковій і комунікативній – властивий формальний підхід до бібліографічного матеріалу (джерел первинної інформації).

Оціночна функція БІ пов'язана з безпосереднім практичним використанням творів друку й орієнтується на задоволення запитів конкретних груп читачів. Вона носить ціннісний характер і реалізується всією сукупністю бібліографічних засобів: прямими оцінками творів друку, характером подачі бібліографічного матеріалу, його організацією тощо.

Бібліографічний опис має бути точним, чітким, повним і водночас лаконічним, доступним для швидкого огляду. Тому особливого значення надається уніфікації бібліографічного описання, тобто приведенню описів до єдиної форми. Уніфікація описання створює можливості для впровадження в бібліотечно-бібліографічні процеси електронно-обчислювальної техніки.

Вимоги щодо уніфікації описання фіксуються у спеціальних інструкціях і стандартах.

Бібліографічне описання здійснюється за принципом de visu, як правило, мовою тексту видання, що описується. Лише в окремих випадках, зумовлених особливостями бібліографічних посібників (наприклад, у виданнях книжкових палат), допускається описання іншомовних видань російською мовою або мовою тієї республіки, на території якої знаходиться установа, що займається бібліографуванням. У практиці масових бібліотек, які не займаються публікацією бібліографічних матеріалів, допускається запозичення готових описів із авторитетних бібліографічних джерел без перевірки de visu.

Основним джерелом відомостей для бібліографічного описання є самі твори друку – їхні титульні сторінки, обкладинки, випускні дані тощо. Відомості, взяті не з титульних сторінок, беруться в квадратні дужки – [ ]. Елементи опису подаються у загальноприйнятій для всіх описів логічній послідовності, яку не можна порушувати; кожен елемент наводиться з присвоєним йому розділовим знаком, який проставляється перед елементом (див. «Аналітичну схему»).

Опис книги, наведений у «Аналітичній схемі», у бібліографічному посібнику матиме такий вигляд:

Бойко О.П., Кубрак С.Я. Книга і культура =The book and culture: Від папірусного сувою до мікрофіші: Нариси з історії писемності і книги / Центр, наук; Передмова Л.М. Хмари; За ред. В.Д. Костенка; Худож. Ф.А. Масловатий. – 2-ге вид., доп. Р.І. Михайловим,— Львів : Вища школа, Вид-во при Львів, ун-ті, 1993.—388 с., іл.; 24 см + дод. (15 с.; 24 см).— (Книга на службі миру і прогресу; Вип. 9).— Бібліогр. : с. 377—383. Покажч. імен: с. 384—386.— ІСБН В опр.: 15 грн. 8000 пр.

На відміну від каталогізаційного опису, опис у бібліографічних покажчиках не має абзаців (опріч початкового і абзацу для специфікації), а також інтервалів між зонами і елементами, – всі елементи опису подаються у вигляді суцільного тексту. Переважна більшість елементів опису пишеться з великої букви. Допускається скорочення слів згідно з правилами, визначеними у спеціальних стандартах (за винятком слів, що становлять заголовок опису).

Є ще кілька правил, що стосуються описання книг:

1) основна назва твору в описі повинна відповідати назві, що стоїть на титульній сторінці;

2) при наявності на титулі двох і більше назв окремих творів, включених до видання, і при відсутності загальної назви для книги у описі повторюються назви всіх творів у тій же послідовності, що й на титульній сторінці;

3) порядкові номери видань зазначаються арабськими цифрами, наприклад, «2-е вид.»;

4) назви місць видань пишуться повністю, у називному відмінку.

При наявності на титулі книги двох місць видання у описі зазначаються обидва; при відсутності таких відомостей взагалі – проставляються слова: «Б. м.» (Без місця). Назви видавництв, як правило, пишуться у скороченій формі. Якщо видавництво не зазначено, проставляються слова: «Б. в.» (Без видавництва). Відсутність року видання позначається словами: «Б. р.» (Без року). Слова «Б. м.», «Б. в.», «Б. р.» не беруться в тексті опису ні в лапки, ні в квадратні дужки. Назви видавництв не перекладаються.

Якщо в книзі є аркуші ілюстраційного матеріалу, що не ввійшли до загальної пагінації, їх зазначають в зоні кількісної характеристики слідом за відомостями про пагінацію і ілюстрації.

У заголовку опису ім'я автора пишеться з інверсією, тобто спочатку проставляється прізвище, потім ініціали. В усіх інших випадках імена автора, редактора, художника та інших осіб пишуться у загальноприйнятій для книжкових титулів послідовності: спочатку ініціали, потім прізвище. У тих випадках, коли у заголовку опису замість ініціалів подається повне ім'я автора, ім'я відокремлюється від прізвища комою, що показує на вжиту тут інверсію.

Непорушним правилом професійного оформлення бібліографічних записів є додержання рекомендацій державного стандарту. Не можна нехтувати не тільки жодним елементом опису, а й жодним розділовим знаком.

У масових бібліотеках книги описуються найчастіше під прізвищами індивідуальних авторів, під колективним автором і під назвою твору.

Правила передбачають різні варіанти оформлення описів під прізвищами авторів. Так, твори, що належать одному або двом авторам, описуються тільки під прізвищами цих авторів. Твори трьох авторів можуть описуватися під прізвищами всіх трьох авторів або під прізвищем одного автора, зазначеного у виданні першим, з додатком слів «та ін.». Твори чотирьох і більше авторів описуються під назвою, а прізвища авторів розміщуються у зоні відомостей про авторство – відразу за навкісною рискою, але не більше трьох. Після третього прізвища проставляються слова «та ін.».

Описи видань під колективним автором використовуються здебільшого у каталогах та картотеках; у бібліографічних виданнях вони зустрічаються рідко (виняток становлять «літописи» книжкових палат). У заголовку таких описів наводиться офіційна назва колективу (установи або організації) в називному відмінку, нерідко із зазначенням країни. Книги кількох колективних авторів описуються під назвою одного колективу, зазначеного на титульній сторінці першим. Всі останні елементи тексту опису розташовуються за правилами описання під індивідуальним автором.

Свої особливості має описання багатотомного видання. До всього видання застосовується зведений опис, що складається із загальної частини і специфікації. Якщо описується не все видання, а окремий том, який має конкретну назву, застосовується спосіб описання під індивідуальним автором; відомості про видання в цілому в таких випадках виконують роль серії й беруться в дужки. Наприклад:

Паустовский К. Повесть о жизни: [Время больших ожиданий; Бросок на юг; Книга скитаний].– М. : Худож. лит., 1990.— 574 с,— (Собр. соч.; Т. 5).

Вживається також варіант скороченого опису багатотомного видання, в якому нема специфікації, а саме видання характеризується в цілому, без розкриття особливостей кожного тому. В зоні кількісної характеристики в цьому описі зазначаються лише номери першого й останнього томів.

Об'єктом аналітичного описання є твори надруковані в збірниках або серіальних виданнях. Аналітичний опис складається з двох частин:

1) відомостей про твір, що описується,

2) відомостей про видання.

В якому твір, що описується, надруковано. Ці частини відокремлюються крапкою і тире (.–), при цьому друга частина починається словами: «В кн.». Наприклад:

Стельмах М. Наша любов і святиня.– В кн.: Шевченко, Тарас. Кобзар. К., 1989, с. 3—8.

В аналітичних описах розбивка тексту опису на зони за допомогою крапки і тире не вживається. Крім того, опускається назва видавництва; в зоні кількісної характеристики зазначаються не кількість сторінок, у виданні, а сторінки, на яких надруковано твір, що описується. При описанні публікацій, що входять до авторських Зібрань творів, прізвище автора в другій частині опису не повторюється; опускаються також слова «В кн.:», а назви видань пишуться скорочено. Наприклад:

Мирний, Панас. Лихо давне й сьогочасне. – Твори : В 3-х т. К., 1986, т. 1, с. 356—405.

Астафьев В. Пастух и пастушка: Современная пастораль.– Собр. соч.: В 4-х т. М., 1979, т. 1, с. 299—438.

Винятком з цього правила є описання публікації в зібраннях творів, що належить іншому авторові (вступна стаття, післямова тощо). Наприклад:

Колесник П.Й. Великий художник-реаліст.– В кн.: Мирний, Панас. Твори : В 3-х т. К., 1976, т. 1, с. 5—24.

Описання творів (статей), опублікованих у журналах та газетах, здійснюється за такою схемою: в першій частині опису зазначаються прізвище автора і назва статті (або тільки назва статті, якщо немає автора), в другій – назва журналу або газети. Після назви журналу, яка може бути записана скорочено, проставляються рік видання і номер журналу та сторінки, на яких опублікована стаття, а після назви газети – рік видання, число і місяць. Якщо в газеті більше шести сторінок, зазначаються також сторінки. Наприклад:

Беспалова 9. К. Библиография как деятельность. – Сов. библиогр., 1990, № 6, с. 10—18.

Описання частин твору, яке є різновидністю аналітичного описання, включає:

1) скорочений опис твору в цілому,

2) опис частини твору, який подається з нового рядка.

Якщо треба описати сторінку тексту, яка не має назви, то назва формулюється бібліографом відповідно до змісту сторінки, що описується, й проставляється в другій частині після зазначення-скороченого слова «Сторінка» і пагінації. Наприклад:

Мавричева К.Г. Н.А. Рубакин — М.: Книга, 1992. С. 95 : Літературознавець В.Я. Кирпотін про М. О. Рубакіна.

За таким же способом описуються рецензії і реферати: їх описи приєднуються до скорочених описів творів, про які йдеться в рецензії або рефераті (після відповідної примітки: «Рец.:» або «Реф.»).

У тому випадку, коли рецензія описується як самостійний твір (за способом описання статей із журналів і газет), її опис доповнюється основними відомостями про твір, на який вона складена. Ці відомості, взяті в квадратні дужки, подаються слідом за назвою рецензії (або за прізвищем рецензента, якщо рецензія не має назви) з відповідною поміткою: «Рец. на кн.:», «Рец. на повість:», «Рец. на ст.:». Наприклад:

Мороз Л. Життя — горіння. [Рец. на кн.: Плачинда С. Олександр Довженко. К., 1980] —Дніпро, 1991, № 10, с. 143—147.

В тих випадках, коли елементи опису недостатньо розкривають зміст та особливості того чи іншого видання, опис супроводжується анотацією або рефератом, які подаються після бібліографічного опису з абзацу.

Об’єктом бібліографічного опису є книга, брошура, однотомне чи багатотомне видання, а також окремий том (випуск) багатотомного чи серіального видання, нормативно-технічний і технічний документ (стандарт, технічні умови, техніко-економічні нормативи і норми, патентні документи, промислові каталоги, прейскуранти на матеріали, обладнання та вироби), депонована наукова робота, неопублікований документ ( звіт про НДР, неопублікований переклад, дисертація тощо).

Об’єктом бібліографічного опису може бути і складова частина документу – стаття, для ідентифікації та пошуку якої потрібні відомості про документ, в якому вона наведена.

Загальний вигляд бібліографічного опису статті:

Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є ця стаття.– Місце видання: Видавництво, рік видання. – Сторінки, на яких надрукована стаття.

Подання інформації про автора, назву статті, про книгу, в якій є ця стаття, вихідні дані видання наводять згідно з п.2.7.1-2.7.6.

Скорочення слова Сторінка подається українською мовою як С., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: C.12-32; P.12-32; S.12-32).

Примітки:

1. Бібліографічні посилання і списки стереотипних і перекладних видань допустимо наводити у тому вигляді, як вони є в оригіналі.

2. Назви періодичних видань ( журналів, вісників, бюлетенів, збірників, серійних видань) наводять у вигляді загальноприйнятих скорочень чи абревіатури, які є достатніми для ідентифікації видань.

Бiблioгpaфiчний oпиc джepeл, oпyблiкoвaниx y вcecвiтнiй кoмп'ютepнiй мepeжi Internet (Woгld Wide Web).

Пocилaння на eлeктpoннi джepeлa – явище нове й ocтaтoчнo нeвнopмoвaне. Пpaктикyють такі cтилi цитувань: MLA, APA та ISO. ISO – це cтaндapт ISO 690-2, прийнятий Miжнapoднoю opгaнiзaцiєю cтaндapтизaцiї, пpoтe ще не aдaптoвaний до нaцioнaльниx нopм не aнглoмoвниx країн. Biн пepeдбaчaє oпиc джepeлa вiдпoвiднo до вимог ГОСТу 7.1-84, пicля якого в [ ] зaзнaчaють,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: