Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Бiблiографiчна діяльність

Бiблiографiчна діяльність

пicля cлoвa Цuт. aбo Cited дaтy вiдвiдaння cтоpiнки в Internet. Пicля цього зазначають: Дocтyпний з: aбo Available from: i в < > URL aдpecy cтоpiнки.

Приклади оформлення бібліографічного опису у переліку посилань ( у звітах про ндр), у списку використаних джерел (у дисертації), у списку опублікованих робіт ( в авторефераті):

Монографія (один, два або три автори)

Василенко М.В. Теорія коливань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1992.- 430 с.

Буров Є. Комп’ютерні мережі / За ред. В.Пасічника. – Львів: БаК, 1999.- 468 с.

Опанасів В.В., Василевський О.Н. Розрахунки електричних кіл на програмованих калькуляторах.– К.: Техніка, 1997.- 85 с.

Меликов А.З., Пономаренко Л.А., Рюмшин П.А. Математические модели многопотоковых систем обслуживания. – К.: Техніка, 1991.- 265 с.

або

Меликов А.З. и др. Математические модели многопотоковых систем обслуживания.–К.: Техніка, 1991.-265 с.

Монографія ( чотири, п’ять і більше авторів)

Гелле К. та ін. Історія Норвегії / Кнут Гелле, Столе Дюрвік, Ральф Даніельсен та ін./ Пер.з норв.Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.–Львів: Літопис, 2001.- 351с.

Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет / С.А.Давимука, А.Ф.Колодій, Ю.А.Кужелюк, В.М.Подгорнов, Н.Й. Черниш – Львів,2001.-351с.

Багатотомне видання

Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Книга 1.– Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997.- 424 с.

Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. / НАН України.-К.: УРЕ ім.М.П. Бажана,1990.

Збірка наукових праць

Обчислювальна і прикладна математика: Зб. наук. пр.– К.: Либідь, 1993.- 99 с.

Задорожний Б. Проблеми загального та германського мовознавства: Зб.праць / ЛНУ ім. Івана Франка. – Львів, 2000.- 250 с.

Словники

Библиотечное дело: Терминол.словарь / Сост. И.М. Суслова, Л.Н. Уланова.-2-е изд. – М.: Книга, 1986.- 224 с.

Довідники

Плиса В.Й.Страхування: Довідник.– Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.- 197 с.

Перекладні видання

Гроссе Э., Вайсмангель Х. Химия для любознательних / Пер.с нем.-М.: Химия, 1980.- 392 с.

Складові частини (статті) з:

книги

Дюрвік С. 1536-1814 // Історія Норвегії / Пер. з норв .Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.– Львів: Літопис, 2001.- С. 91-167.

Черниш Н. Стан духовної культури та життєві орієнтації населення // Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет.– Львів, 2001.- С.3 24-351.

збірника

Хоронжий А. Соціальний контроль в умовах ринкових відносин //Трансформація економічної системи в Україні: Наук. зб. / За ред. З.Г. Ватаманюка.- Львів: Інтереко, 2000.- С. 382-384

журналу

Коржанський М.Й. Про принципи кримінального права України // Право України.- 1995.- №11.- С. 69.

Табак Ф.Український фольклор у творах Карла Францоза // Народна творчість та етнографія.– 1969.- №1.- С. 24-29.

Бобак Я., Черник Я. Генетичні нестабільності ліній Lozenge Drosophila melanogaster // Вісн. Льв. ун-ту. Сер. біол. Вип. 26.- 2000.- C.39-46.

іноземного журналу

Perez K. Radiation therapy for cancer of the cervix // Oncolgy.– 1993.- Vol.7, №2.-P. 89-96.

енциклопедії

Костюченко В.А. Дитяча література // УЛЕ.- Т.2.- К.:УРЕ ім. М.П. Бажана,1990.

тези доповідей

Пономаренко Л.А., Жучкова И.В. Оптимальное назначение приоритетов при организации доступа в локальных сетях АСУТП // Труды Междунар.конф.”Локальные вычислительные сети” (ЛОКСЕТЬ 88).- Т1.-Рига: ИЭВТ АН Латвии, 1995.- С. 507-515.

Камишин В.В. та ін. Система оцінки науково-технічних програм та напрямків за допомогою експертного опитування методом “ДЕЛЬФІ” //VIII Междунар. науч.-практ. конфер.”Система научно-технической информации: проблемы развития и функционирования”/ Тез. док. и сообщ., 30-31 мая 2001 г.- К.: УкрИНТЭИ, 2001.- С. 71-76.

Депоновані наукові праці

Тріщ Б.М. Оптимізація температурних полів і напружень у квадратній пластині з отвором / ЛНУ ім. Івана Франка.– Львів, 2000.-14 c.- Деп. в ДНТБ України 11.12.2001, №239 - Ук01.

Дисертації

Луус Р.А. Дослідження обладнання з пневмо-вакуумним приводом для захоплення, переміщення і фіксації при обробці пористих будівельних виробів: Дис. канд. техн. наук: 05.05.04.- К.,1992.- 212с.

Автореферати дисертації

Куницький Р.Й. Соціальний захист населення в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.01.- Львів,1995.-37 с.

Звіт про НДР

Проведення досліджень і випробувань теплотехнічних властивостей камер типу КХС: Звіт про НДР (заключний) / Київський політехнічний інститут (КПІ).- №ДР0096U001456; Інв. № З 1154799.- К., 1999.- 90 с.

Стандарти

ДСТУ 3008-95 Документація. Звіти у сфері науки і техніки: Структура і правила оформлення.– К.: Держстандарт України.-1995.- 37 с.

Авторські свідоцтва

Линейный импульсный модулятор: А.С. 1626362.Украина, МКИ НОЗК7/02/ В.Г. Петров.- №4 653428.21; заявлено 23.03.92; опубліковано. –№13.- 4 с. ил.

Патенти

Пат.4601572 США, МКИ G 03 B 27/74.Microfilming system with zone controlled adaptive lighting:Пат.4601572 США,МКИ G 03 В 27/24/ D.S.Wise (США); McGraw-Hill Inc.-№ 721205; Заяв. 09.04.85; Опубл. 22.06.86; НКИ 355/68.- 3 с.

Каталоги

Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен-современность / АН СССР, Зоол.ин-т / Под ред.И.М. Громова, Г.И. Барановой.– Л.: Наука. Ленингр. от-ние,1981.- 456 с.

Відомості з Інтернету (рекомендовано)

Гpaбинcький I.M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi вiднocини: Плани пpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy. – Львiв, 2000.- [Цит. 2001, 5 ciчня].– Дocтyпний з: <geocities/ihoг hrabynskyi/ier/plan seminar.htm>.

Львівський yнiвepcитeт. – Львів, 2000.– [Цит. 2001, 5 ciчня].–Дocтyпний з: <franko.lviv/general/aboutu.html>.

Li S., Crane N. Electronic Souгces: MLA Style of Citation.-199б.-[Cited 2000, 12 June].- Available from: <uvm.edu/~ncrane/estyles/mla.html>

Timoshenko V.P. New Soviet Economic Plan: Its Agricultural Aspect // The Journal of Political Economy.- 1953.- Vol.61, Issue 6.-P.489-508.- [Cited 2000, 8 Dec.].- Available from:<http ://www.jstor/>.

International Standard ISO 690-2: Information and Documentation:

Bibliografic References: Part 2. Electronic Documents or Parts Thereof: Additional Examples.- 1999.- [Cited 2001, 5 Jan.].-Available from: <nlc-bnc.ca/iso/tc46sc9/standrd/690-2ex.htm>

Реферат (від лат. referre – доповідати, повідомляти) – стислий виклад змісту твору друку з наведенням основних даних і висновків.

В деяких інформаційно-бібліографічних виданнях і на каталожних картках бібліографічний опис супроводжується класифікаційними індексами, певними довідками (див. дод. 3). Класифікаційний індекс – це умовне буквено-цифрове позначення розділу схеми класифікації, до якого за змістом належить даний твір друку. Предметна рубрика –- словесне позначення предмета (питання), що розглядається в книзі чи статті.


1.3 Анотація: структура, методика анотування


Анотація (від лат. annotatio – зауваження, помітка) — це коротка, стисла характеристика письмового твору.

Анотуванням називається процес виявлення її організації (компоновки) у структурно цілісний текст відомостей, які, доповнюючи бібліографічний опис, храктеризують зміст, ідейно-політичну спрямованість, призначення, походження, оформлення та інші особливості творів друку. Завдяки анотаціям підвищується інформативність бібліографічних записів і бібліографічного посібника в цілому.

Анотації бувають двох типів – довідкові та рекомендаційні. В основі цього поділу лежить суттєва ознака – функціональне призначення анотацій (див. дод. 3).

За способом розкриття змісту твору, то анотується (формальна ознака), анотації поділяються на загальні аспектні; за обсягом літературно-документального матеріалу, що анотується (також формальна ознака), – на аналітичні, індивідуальні й групові (зведені).

Довідковою називається анотація, яка уточнює й поширює інформацію, що міститься в бібліографічному описі, з метою кращої орієнтації читача в тематиці, змісті, призначенні твору друку. Довідкові анотації полегшують вибір творів, але не виконують безпосередніх завдань. Залежно від характеру бібліографічного посібника, для якого призначена анотація, й особливостей твору, що анотується, довідкова анотація може бути короткою, утвореною з кількох слів або фраз, і розгорнутою, оціночною за своїм характером. Інколи довідкова анотація містить простий перелік творів або розділів, що становлять той чи інший збірник або ту чи іншу монографію.

Різновидом довідкової анотації є так звана пояснювальна анотація, яка доповнює бібліографічний опис відсутніми в ньому відомостями, необхідними для орієнтації в тематиці і змісті твору друку. Вона включається безпосередньо в текст бібліографічного опису і, будучи взята в квадратні дужки, займає в ньому місце другої назви твору. Найчастіше такі анотації зустрічаються у виданнях державної бібліографії.

Приходько Л. Мости дружби: [Про співробітництво між укр. театрами і театрами інших країн]. – Укр. театр, 1998, № 5, с. 4—6.

Задорнов Н. Первое открытие: Роман [о рус. землепроходцах XVIII в. Василии Пояркове и Тимофее Хабарове].— М.: Воениздат, 1984.—420 с., ил.

Рекомендаційною називається анотація, яка цілеспрямовано характеризує тематичні, змістові й формальні вартості твору друку відповідно до його цільового й читацького призначення. Така анотація пропагує твір, виходячи із завдань суспільства і інтересів читачів, визначає місце конкретного твору в систематичному читанні. Рекомендаційна анотація нерідко насичена ілюстративно-пізнавальним матеріалом, взятим із першоджерела.

Степанов А. Порт-Артур / Вступ, статья А. Полосиной. – М.: Худож. лит., І 971. Кн. 1. 655 с. Кн. 2. 638 с.

Загальною називається анотація, яка всебічно характеризує твір, створює досить повне й чітке уявлення про його автора, тему, зміст, призначення тощо. Найчастіше такі анотації вживаються в універсальних й тематичних рекомендаційних посібниках, у виданнях видавничо-книготорговельної бібліографії, у друкованих анотованих картках.

Висоцький С. О. Про що розповіли давні стіни.— К. : Наук, думка, 1998— 143 с.

Аспектна анотація, навпаки, характеризує твір друку лише в певному розрізі, зумовленому характером і темою бібліографічного посібника.

Шекспир В. Король Иоанн, – Полн. собр. соч. В 8-ми т. М 1958 Т. З, с. 311—408.

Аналітичною прийнято називати анотацію, що характеризує або розкриває зміст частини твору (розділу, параграфу, сторінки), яка, на відміну від статті із збірника, не може бути відокремлена й описана як самостійний твір.

Тичина, Павло. Із щоденникових записів.— К.: Просвіта, 1991.

Індивідуальною називається анотація, присвячена лише одному окремому моно виданню чи одній окремій публікації в збірнику, журналі, газеті; груповою, або зведеною, – анотація, що характеризує кілька творів друку, близьких між собою в тематичному, хронологічному, типологічному чи якомусь іншому відношеннях, не дивлячись на те, належать вони одному й тому ж авторові чи кільком різним авторам, опубліковані окремо чи в збірниках.

Марков С.Н. Земной круг: Книга о землепроходцах и мореходах.– М.: Современник, 1986.—623 с., ил.

Марков С.Н. Вечные следы.– М.: Мол. гвардия, 1993.— 496 с., ил.— (Бригантина).

Марков С.Н. Летопись / Предисловие акад. А.П. Окладникова; Послесл. Й. Иноземцева.– М.: Мол. гвардия, 1988.—288 с., ил.— (Бригантина).

Оскільки кожна анотація наділена всіма видоутворюючими ознаками, за якими систематизуються анотації в цілому, то одна й та ж анотація може бути одночасно довідковою і загальною, довідковою і аналітичною, аспектною і груповою і т. ін. Отже, кожне окремо взяте термінологічне визначення тієї чи іншої анотації (довідкова, рекомендаційна, аналітична тощо) відбиває або підкреслює лише один бік, одну властивість певної анотації, на якій акцентується увага. Якщо ж треба дати всебічну характеристику тієї чи іншої анотації, то перераховуються всі її видові особливості, тобто анотація характеризується за всіма трьома розділами класифікаційної схеми.

Анотація складається із внутрішньо цілісних частин анотаційного тексту, або елементів, якими є:

а) відомості про автора,

б) характеристика ідейно-політичної спрямованості твору,

в) характеристика центральної теми (основного змісту) твору,

г) відомості про тип видання і його структуру,

д) характеристика форми викладу матеріалу,

е) відомості про призначення твору,

є) характеристика художньо-поліграфічного й редакційно-видавничого оформлення книги,

ж) методичні вказівки (поради) щодо вивчення та використання твору.

Кожен елемент анотації, характеризуючи певним чином твір друку, конкретизує читацьке уявлення про його зміст, вартості й призначення. Так, відомості про автора нерідко включають дати життя і діяльності автора, характеризують його як вченого, громадського й культурного діяча, інколи містять характеристику епохи, за якої жив автор. Наприклад:

Повість «Fata morgana» — одне із найвидатніших явищ української літератури, її автор – Михайло Михайлович Коцюбинський (1864—1913) – з великою художньою силою показав...

Уїльям Фолкнер (1897—1962) належить до того покоління американських письменників, яке увійшло в літературу після першої світової війни, їх прозвали тоді «загубленим поколінням»...

Характеристика ідейно-політичної спрямованості твору нерідко поєднується з характеристикою основного змісту (центральної теми) твору. Разом вони пояснюють назву твору, розкривають його проблематику, наукову, практичну й естетичну цінність. Досягається це різними способами: акцентуванням уваги читача на актуальності й новизні теми, на значущості теоретичного внеску в науку, на багатстві фактичного матеріалу, посиланням на відгуки преси, провідних спеціалістів тощо. Наприклад:

Роман Ю. Яновського «Вершники» — один із найсвоєрідніших творів української літератури про громадянську війну, книга високої романтичної напруги. Написана кришталево чистою, поетичною мовою, в формі новел, вона передала пафос боротьби за революцію...

Характеристика ідейно-політичної спрямованості передбачає також непримиримість до будь-яких проявів буржуазної ідеології, фіксацію в анотації суттєвих недоліків, якщо такі є в творі, що анотується, зазначення рецензій.

Відомості про тип видання («наукова праця», «навчальний посібник», «збірник документів», «мемуари», «науково-популярний нарис», «довідник» тощо) дають уявлення про читацьке призначення видання; відомості про структуру допомагають зрозуміти зміст і проблематику книги, особливо, коли в анотації перераховуються основні розділи книги. Не випадково в довідкових анотаціях цим елементом нерідко обмежується характеристика змісту. Характеристика форми викладу, нерідко дуже стисла, обмежена кількома словами (чи навіть одним побіжним, але виправданим словом – «популярно», «поетично», «цікаво» і т. ін.), орієнтує бібліотекаря і читача відносно доступності твору, отже, уточнює його читацьку адресу. В анотаціях на художні твори визначається також жанр: історичний роман, науково-фантастична повість, поема тощо.

Відомості про цільове та читацьке призначення твору коригують вибір творів читачем, підказують можливості їх використання в певній сфері діяльності: виробничій, навчальній, науковій тощо. Однак у посібниках, укладених за певною програмою, призначення кожного конкретного твору не завжди розкривається, оскільки їх добір здійснено відповідно до призначення посібника в цілому. Конкретні відомості такого змісту найчастіше зустрічаються у анотованих друкованих картках та посібниках видавничо-книготорговельної бібліографії.

У анотаціях відзначаються також такі риси книжкових видань, як оригінальність оформлення, наявність ілюстрацій, супровідних матеріалів (креслень, карт, та ін.), допоміжного довідкового апарату тощо. Ці відомості становлять окремий елемент анотації – характеристику художньо-поліграфічного й редакційно-видавничого оформлення.

У принципі кожна анотація може вміщувати всі названі елементи. Однак на практиці цього не буває або буває дуже рідко. Кількісний склад елементів конкретної анотації залежить від багатьох чинників, серед яких найважливіше значення мають:

а) читацька адреса анотації,

б) повнота і якість бібліографічного опису,

в) бібліографічний контекст посібника,

г) зміст і характер твору, що анотується,

д) тип самої анотації.

Як показують наведені приклади, довідкові анотації, в порівнянні з рекомендаційними, більш формалізовані й складаються здебільшого з двох-трьох основних елементів – відомостей про автора, про тип і структуру видання, про тему та зміст твору.

Методика анотування

При всій різноманітності анотацій існують загальні положення і вимоги щодо методики їх складання. По-перше, як один із засобів реалізації в бібліографії принципу партійності, анотація завжди має бути чіткою і ясною за ідеологічною спрямованістю. По-друге, спираючись на об'єктивну оцінку твору друку, анотатор не переказує його зміст, а характеризує твір, розкриваючи й підкреслюючи його основні, найважливіші сторони. По-третє, зміст, характер і стиль анотації узгоджуються з тематикою і характером твору, що анотується, а також з тематикою і характером бібліографічного посібника, для якого складається анотація. (Наприклад, більш значні твори характеризуються детальніше, повніше; книги анотуються ширше, ніж журнальні та газетні статті; по-різному анотуються твори суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої літератури, масово-політичні, наукові, науково-популярні, виробничі, довідкові видання, література для посібників різного цільового й читацького призначення). По-четверте, при всій складності й широті завдань, які постають перед анотатором в кожному окремому випадку, анотації мають бути максимально лаконічними й простими за формою, ясними й конкретними за змістом.

Анотування здійснюється поетапно, у відповідності з тими завданнями, що ставляться перед конкретним бібліографічним посібником, для якого анотуються твори.

Перший етап – вивчення твору друку і аналіз його змісту. Шляхом вдумливого знайомства з виданням анотатор з'ясовує для себе саме ті запитання, на які має відповісти анотація. Своїм змістом ці запитання відповідають суті й призначенню основних елементів, з яких складається анотація: хто автор твору і чим він цікавий; що про нього відомо? До якої галузі належить цей твір, яка його тема, проблематика, основна ідея? Яке суспільно-політичне значення цього твору; його ідеологічна спрямованість? До якого типу видань (публікацій) належить твір, яке його призначення? Що є характерного в цьому виданні з точки зору його друкарського й редакційно-видавничого оформлення? Яку громадську оцінку одержав твір, в чому його наукова новизна, ідейно-виховне значення, науково-практична цінність? Як краще скористатися цим твором читачеві, бібліотекареві?

Саме вивчення твору передбачає наступні заходи:

1) суцільне або вибіркове читання тексту твору,

2) знайомство з рецензіями та критичними відгуками на твір,

3) пошук необхідних, але відсутніх в творі відомостей за допомогою енциклопедій, бібліографічних словників та довідкових видань,

4) перевірку окремих фактів, спостережень і висновків автора за відповідними першоджерелами.

В процесі вивчення складач добирає так званий робочий літературний і фактичний матеріал, необхідний для написання анотації.

Відомо, що кожен твір вимагає індивідуального підходу. Метод і глибина вивчення залежать від типу видання, від обізнаності анотатора з темою твору, відповідною галуззю знань, від його, анотатора, професійного досвіду, від типу анотації та інших факторів. Підхід кожен раз визначається самим анотатором на підставі власного досвіду і своїх знань об'єкта та методики анотування. Зауважено, що ґрунтовнішої підготовки й більшого часу вимагає написання рекомендаційної анотації. Тому тут читання всього тексту твору є обов'язковим. Довідкові ж анотації досвідчені бібліографи складають на основі перегляду видання, вибіркового читання окремих частин тексту, та знайомства з довідковим апаратом видання.

Другий етап – остаточний відбір робочого матеріалу й компоновка тексту анотації. На цьому етапі анотатор синтезує (об'єднує) розрізнені матеріали, що характеризують твір друку, у структурно цілісний й логічно завершений анотаційний текст. Шляхом порівняння інформаційно-змістової значимості кожного факту відбираються ті із них, які найкраще, найповніше і найяскравіше розкривають (характеризують) вартості твору, його особливості. При цьому додержуються наступних правил:

1) ті відомості, які є в бібліографічному опису, не повинні без крайньої потреби повторюватися в анотації;

2) із кількох однаково важливих оцінок вибирається та, яка належить авторитетнішій особі (або установі, організації);

3) добір фактографічного матеріалу мусить строго відповідати читацькому призначенню анотації;

4) ілюстративно-пізнавальний матеріал повинен бути не тільки цікавим, а й безумовно новим.

Компоновка анотаційного тексту – складний творчий процес. Він вимагає від бібліографа не лише практичного досвіду, а й літературного хисту, вміння працювати над словом. Дуже рідко вдається досягти належного професійного рівня уже в першому варіанті анотації саме тому, що стандартизована форма й обмежена площа анотації (приблизно 600—800 друкарських знаків) «не вміщує» весь робочий матеріал, а також тому, що належні, єдино можливі й потрібні слова-характеристики не лежать на поверхні, а ховаються в надрах того змісту, який треба викласти в анотації.

Спочатку пишеться чорновий варіант анотації, де в логічній послідовності фіксуються всі відомості про твір друку. Виклад повинен бути діловим і конкретним, запис – без довільних скорочень, стилістичної недбайливості, нібито дозволених у чорновику. В рекомендаційних анотаціях допустима певна «белетризація» тексту – використання образних засобів, цитат, переказу окремих епізодів тощо. Якщо анотування провадиться для бібліографічного покажчика, написання анотацій треба робити в тій же послідовності, в якій розташовані бібліографічні записи в посібнику: це дозволить шляхом варіювання тексту уникнути одноманітності тих анотацій, які в покажчику стоятимуть поряд. Уже під час написання чорнового варіанту необхідно орієнтуватися на читача, якому адресується бібліографічний посібник. В анотаціях, призначених для масового читача, бажано пояснювати нові терміни й визначення; в анотаціях для спеціалістів, навпаки, – використовувати ключові поняття, якими оперують автори твору. Це дозволить при одному й тому ж обсязі анотації вмістити в ній більше корисної інформації. Слід пам'ятати: спеціаліста здебільшого цікавить реальний «багаж» твору (про що йдеться в творі; які нові факти, ідеї можна почерпнути з нього; чим цей твір відрізняється від інших, аналогічних за змістом; який у ньому е довідковий апарат тощо); читача ж масово-політичної, науково-популярної й художньої літератури перш за все цікавлять актуальність теми, ступінь і характер її розробки, документально-фактографічна й життєва основа твору, характер викладу матеріалу, жанр.

Третій етап – літературна обробка й редагування анотації. Суть цієї роботи заключається у підготовці анотації до розповсюдження і використання читачами; Для цього чорновий варіант анотації треба довести до «норми» — усунути виявлені в ньому змістові й стилістичні недоліки, перевірити вірогідність імен, дат, цитат і назв, вимогливо оцінити значення і необхідність кожної фрази і кожного слова.

Літературно-редакційна правка анотації провадиться не відразу після написання чорнового варіанту, а через деякий час, коли текст анотації стане для складача ніби сторонньо-чужим. Це дозволить об'єктивно, самокритично оцінити анотацію. Особлива увага звертається на трактовку соціально-політичних проблем, на правильність вживання наукових термінів, на чіткість і точність формулювань. В тексті анотації не повинно бути загальних місць, позбавлених конкретного інформаційного навантаження. Необхідно уникати складної побудови речень, об'єднання в одній фразі кількох думок.

Бібліографічні посібники, призначені для публікації, редагуються, як правило, спеціальним науковим редактором, В його обов'язки входить остаточна перевірка всього науково-понятійного й фактографічного матеріалу, що становить зміст бібліографічних записів.

Анотування творів друку – науково-творча робота, в якій високого професіоналізму можна досягти лише наполегливою працею, постійним збагаченням власного досвіду, вдумливим аналізом бібліографічних зразків.


2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читача (РБО)


Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів здійснюється на основі широкого використання посібників рекомендаційної бібліографії. Для забезпечення ефективності РБО потрібні певні умови.

Перша умова – максимальне розкриття книжкового фонду, призначеного для відкритого доступу. Кожна тематична полиця оформляється на основі конкретного рекомендаційного посібника, а відкритий фонд в цілому – відповідно до вимог і принципів рекомендаційної бібліографії. На абонементі, в читальному залі і всюди, де провадиться робота з читачами, не повинно бути нічого випадкового, не узгодженого з вимогами РБО і не виправданого методикою рекомендаційної бібліографії.

Друга умова – створення на абонементі і в читальних залах довідково-бібліографічного фонду. Відповідно до читацького контингенту бібліотеки на абонементі зосереджуються головним чином рекомендаційні посібники, в читальному залі (залах) – довідники й видання рекомендаційної та науково-допоміжної бібліографії. У сукупності посібники, сконцентровані у відділі обслуговування, становлять своєрідну інформаційно-пошукову систему (ІПС), структурно пов'язану з ДБА бібліотеки.

Довідково-бібліографічний фонд розташовується так, щоб ним зручно було користуватися читачам і бібліотекареві. Найактуальніші посібники знаходяться безпосередньо біля стола видачі літератури.

Третя умова – створення на абонементі допоміжного апарата із спеціальних картотек: систематичної картотеки рекомендаційних посібників, картотеки спостережень і картотеки читання.

Четверта умова – постійне, планомірне вивчення бібліотекарями:

а) літератури, що надходить на абонемент,

б) фонду бібліотеки в цілому,

в) ДБА,

г) нових бібліографічних посібників,

д) читачів, яких обслуговує бібліотека.

П'ята – систематичне підвищення бібліографічної майстерності й грамотності бібліотечних працівників, оволодіння методикою бібліографічного пошуку та рекомендаційного бібліографування.

Шоста – належний контроль роботи, систематичне вивчення і аналіз рекомендаційно-бібліографічного обслуговування читачів.

Розрізняють два типи РБО: опосередковане і безпосереднє, або пряме. Перший тип об'єднує всі види бібліографічного обслуговування її ДБА, другий — всі види використання бібліографічних методів і бібліографічних посібників в роботі з читачами. Такий поділ доцільний для планування й аналізу РБО; на практиці ж бібліографічна робота з фондом і читачами провадиться в органічній єдності.

До опосередкованих форм РБО належать:

а) доукомплектування фонду бібліотеки літературою згідно посібників, що використовуються бібліотекою,

б) розкриття відкритого фонду відповідно до вимог і принципів рекомендаційної бібліографії,

в) організація книжкових виставок і тематичних полиць на основі рекомендаційних посібників,

г) створення у відділі обслуговування фонду рекомендаційних і довідкових видань, структурно пов'язаного з ДБА бібліотеки,

д) відбиття рекомендаційних посібників у ДБА,

е) удосконалення частин і розділів ДБА відповідно із систематизацією бібліографічного матеріалу в рекомендаційних посібниках,

є) наочне розкриття структури і змісту каталогів і картотек,

ж) відображення в бібліографічних посібниках наявної в бібліотеці літератури.

Безпосередні форми РБО – це всебічне використання рекомендаційних посібників в індивідуальній роботі з читачами (укладання індивідуальних планів читання, проведення бесід про книги, рекомендація літератури й бібліографічних посібників при обміні прочитаних книг), у груповій і масовій роботі (складання рекомендаційних списків літератури, проведення оглядів літератури і бесід біля книжкових виставок, вибір тем читацьких конференцій й формулювання питань для обговорення, підготовка й проведення громадських переглядів літератури, днів спеціаліста тощо).

З точки зору ефективності РБО найважливішою формою роботи є індивідуальна робота з читачем. У взаєминах з читачем керівництво читанням виступає як «педагогічний процес, в ході якого бібліотекар цілеспрямовано формує зміст, послідовність і культуру читання». Приводом для бесіди з читачем може й повинен стати будь-який інтерес читача до книги, письменника, науки, мистецтва й культури, до суспільно-політичного життя, будь-яка реакція читача на прочитану чи рекомендовану книгу, на пораду бібліотекаря ознайомитися з тим чи іншим виданням або бібліографічним посібником, будь-яка спроба читача скористатися довідково-бібліографічним апаратом, матеріалами виставок і т. ін. Бібліотекар повинен активно шукати шлях до читача і бути готовим до бесіди з ним.

Характерною рисою рекомендаційно-бібліографічного обслуговування є сполучення РБО з пропагандою бібліотечно-бібліографічних знань. Стан і рівень РБО знаходиться в прямій залежності від стану і рівня цієї пропаганди. Бібліографічний пошук – одна з най бібліографічний важливіших частин рекомендаційно-бібліографічного обслуговування.

Особливість і відмінність пошуку в РБО полягає в тому, що, по-перше, він ґрунтується на посібниках рекомендаційної бібліографії; по-друге, бібліографічний пошук у РБО – це не тільки добір літератури, а й активний вплив на формування інтересів читача. По-третє, бібліографічний пошук відбувається в складних, постійно мінливих умовах роботи абонементу.

Ефективність бібліографічного пошуку залежить від повноти використання бібліотечно-бібліографічних засобів як системи. Бібліотекареві, як відомо, доводиться щоразу міняти засоби пошуку відповідно до характеру читацьких запитів, а відсутність конкретних творів, рекомендованих у посібниках, компенсувати рівнозначною літературою інших авторів. Тому треба Знати, як і в яких випадках один засіб бібліографічного пошуку можна замінити іншим, тобто знати ті взаємозв'язки, які існують між окремими частинами ДБА, видами і групами бібліографічних посібників.

Систему засобів бібліографічного пошуку становлять: систематична картотека рекомендаційної бібліографії, каталоги і різного роду картотеки, фонд довідкових і бібліографічних видань, підручний книжковий фонд, виставки літератури.

В індивідуальній роботі розрізняють два аспекти РБО:

1) обслуговування при конкретних запитах читачів;

2) обслуговування при невизначених запитах.

Конкретні запити – це вимоги на літературу, потрібну читачеві у самоосвітніх і наукових цілях, для виконання виробничих, навчальних та інших завдань. Читач може назвати книги, якщо знає, які конкретно твори й видання йому потрібні, і може сформулювати тему як орієнтир для добору книг. Такі запити, навіть нечітко окреслені, порівняно легко задовольнити за допомогою каталогів, картотек і друкованих бібліографічних посібників.

Невизначені запити – це здебільшого напівсвідоме бажання читача розібратися у своїх літературних інтересах, долучитися до систематичного, ефективного читання. Задоволення таких запитів вимагає від бібліотекаря значно більше зусиль, знань і педагогічного хисту, ніж відповіді на конкретні запити. Однак невизначені запити сприятливіші з точки зору керівництва читанням: вони містять великі можливості для формування читацьких інтересів. При таких запитах рекомендаційні посібники виступають безпосередньо як один із засобів керівництва читанням і нерідко стають темою для першої бесіди з читачем.

При невизначених запитах неправильно обмежовуватися найпростішим – видачею популярних творів художньої літератури. Необхідно обов'язково виявити справжні інтереси читача, повівши з ним розмову на широкі теми. Робиться це, як правило, за допомогою рекомендаційних посібників, книжкових виставок та спеціальних добірок книг на столі у бібліотекаря.

Існує кілька правил, яких треба дотримуватися в процесі РБО:

1) кожна зустріч з читачами має бути ретельно і заздалегідь підготовленою, продуманою і якоюсь мірою спланованою. Для цього бібліотекар перечитує записи в робочому щоденнику, поновлює свої знання змісту бібліографічних посібників, добирає літературу, переглядає читацькі формуляри, де можуть бути вкладиші із замітками щодо керівництва читанням того чи

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: