Поетична творчість Юрія Клена
Концепція краси як головна для неокласичного світогляду втілилась у диптисі "Антоній і Клеопатра", в основу якого лягла "синтагматична пара "жертва Палладі – жертва красі", яка генерувала думку, що вірність красі має більшу цінність, ніж вірність Палладі [3:2].
Перший романтичний вірш поета "Антоній" цілковито будувався на "парадигматичному зв’язку "кохання-смерть" і утверджував думку, що через кохання Антоній програв війну" [3:2]. Після нищівної поразки, Клеопатра не покидає свого коханого і гине разом з ним.
Настрій сонету сумний і трагічний, але пронизаний світлою величчю любові, яка не терпить зради:
І в бурі пристрасті, жаги й одчаю
В її знеможених руках
Шаленства прапор полум’ям замає
Й горітиме в віках [с. 32]
Сонетний диптих "Цезар і Клеопатра", у якому осмислено історію кохання Клеопатри і Гая Юлія Цезаря, сповнений іншим настроєм: кохання змальована як двобій, битва двох сил:
Схрестились їхні погляди в двобої.
Рожевий усміх, лотос і алое –
І сонна тиша в серці зацвіла [с. 33]
Цезар покорив Клеопатру своєю мужністю воїна, він нагадував їй минулу славу Риму:
У тумані осяяний виплив Рим
І слава, що її в вінку із лілій
Колись вікам трубитиме Вергілій
Поглянув він – неначе і безсила,
Цариця мовчки голову схилила. [с. 33]
Образи Цезаря і Клеопатри можна інтерпретувати і як традиційні, тобто історичні факти античної історії, і як ті, що мають прихований зміст. Клеопатра була "з трояндами в волоссі, в білим строї". За свідченням Плутарха, єгипетська цариця з’явилась перед Антонієм у шатах Афродіти. Як відомо, Афродіта народилась з білосніжного шумовиння морських хвиль, саме тому вона в білих шатах. Цезаря змальовано в чорно-червоних тонах, що дозволяє припустити, що образ Клеопатри уособлює Україну в білосніжному вбранні, а Цезар-поневолювача, радянський імперський режим, перед яким їй довелося схилити покірно голову.
Серед алегоричних образів світової літератури, що уособлюють "метафоричні позначення сутностей життя, що закріпилося за антропоністами, загальними і власними назвами"[49:110], цікавим є образ Жанни Д’Арк, що перекинув міст із романського середньовіччя до української сучасності. Серед жіночих образів Жанна д’Арк вирізняється, тим, що в уяві автора вона не є втаємниченим образом як Беатріче, Мелісандра, Клеопатра.
М. Богач зауважує: "Він хоч і проступав з перших рядків з "золотих полів Шампані", однак поступово набував відтінку специфічно-української метакультури, де Юрій Клен в конкретному історичному образі реалізує потребу адекватної відповіді українства, позбавленого державотворчої волі, на суворий виклик історії: "Чи прискаче в зелені луги Рятівниця, незаймана діва? Бо забракло мужської снаги Україні, господнього гніву". В даному разі головним критерієм "вічної жіночності" автор виводить попри (фізичну) цнотливість елемент героїчної етики, що має компенсувати рабську психологію так званого мало росіянізму, згуртувати дезорієнтований народ на оборону власної гідності.
Юрій Клен сподівався у спаралізованому національному Життєпросторі на появу української Жанни д’Арк [12:15]
Юрій Клен змальовує Жанну Д’Арк дещо з біблійним відтінком, то як поводиря, пастиря:
"Ти, яка пасла отари,
Геть іди від мрійних меж!
За собою, наче хмари,
Збройні сили поведи" [с. 42]
то як позначену богом Діву Марію:
Слухай Божого наказу:
Ти, яка в житті своїм
Не кохала ще ні разу,
Покохаєш битви дим.
Не селянку просту Жанну,
Що не вміє вести рать,
Наче на Пречисту Панну,
Сходить грізна благодать. [с. 42]
Її образ як воїтельки змальовано в контрасті – "білий лицар на чорному коні". Саме такої воїтельки, на думку автора, потребує зараз Україна,
бо забракло мужської снаги
у країні Господнього гніва. [с. 46]
Як зауважує А. Мединська, "Жанна д’Арк – образ, у який поетом вкладено ідею справжнього народного правителя, без користолюбства й гордині що дбає про кращу доллю" [49:112].
З образами провансальських трубадурів – Бернара де Вентадура, Бертрана де Борна, Жоффруа Роселя пов’язані твори, що утворили цикл "Прованс". Для Юрія Клена – "це давня область Південної Франції – колиска сучасної європейської лірики" [17:54]. Ліричний герой Юрія Клена намагається зрозуміти життя, світову культуру, природу людини і світу через долі, філософський і культурологічний світогляд трубадурів. "Християнська література дає нам два основних типи образів, - зазначає С. Тачев, - це картина світу, який взятий з кінця, перевернута в фантазії і освітлена ідеєю Страшного Суду (Апокаліпсис), (тьма наступних апокрифічних і канонічних видінь), і історія життя, страждань смерті і воскресіння Христа"[22:99-100]. Ці два типи активно функціонують, переосмислюються в модерні стичній літературі, набуваючи метафізичних чи містичних рис. У творчій спадщині неокласиків вони, однак, не позначені виразно модерністичною харизмом.
Біблійні образи, сюжети і мотиви примножують культурологічне підґрунтя поезії Ю. Клена.
Серед значного розмаїття біблійних образів у творах поета домінує образ Ісуса Христа, а точніше – "страждущого" Христа. А. Нямцу вважає, що інтерес до образу Месії є цілком виправданим для митців будь-якої епохи, а для митця ХХ століття він є провідним, "адже у періоди соціально-політичної нестабільності, принципового руйнування основних критеріїв суспільної свідомості євангельські персонажі в силу своєї загальновідомості часто відіграють роль абсолютних етичних орієнтирів, зрозумілих і прийнятних для основної частини суспільства" [54:24]
У поезіях Клена "Голгофа" і "Христос" інтерпретуються мотиви терпінь і смерті Ісуса Христа. Вірші написані російською мовою і перші його рядки відтворюють події великої П’ятниці – Хресної дороги Ісуса Христа:
В толпе Иудеев он идет, согбенный
Под непомерной тяжестью креста.
Улыбкой строгой сведены уста,
И вьется путь, когда-то предречённый [с. 364]
Мотив дороги і страждань сягає своїм корінням Старого Завіту, знаходить своє продовження у Новому Завіті, бо "Христос – дорога, правда і життя" [Ів.:14:6]. Мотив дороги наскрізно присутній у сорокарічній подорожі ізраїльського народу з Мойсеєм до землі обітованої, коли Господь опікувався обраним народом. Христос – новий Мойсей , який веде за собою: "Ідіть за мною!" [Мт.: 4:19]. Дорога Христа, дорога страждання і спасіння: "Я – дорога! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене" [Ів. 14:6]. У сонеті Клена створено глибоко психологічний образ Христа, особливістю зображення є акцентування уваги на людській природі Сина Божого. В рецепції поета Ісус Христос – людина, яка прощається зі своїм земним життям, згадуючи його світлі й прекрасні миті:
И вспоминает час он незабвенный,
Когда, вечерним светом залита
(Казалось ей, то сон или мечта),
Предстала женщина в красе нетленной [с. 304]
У сонеті є згадка про весілля в Кані Галілейській та вино:
Он вспоминает, как давно –
На шумной свадьбе в Кане Галилейской
В сосудах пело белое вино [с. 364]
Мотив перетворення води у вино присутній і у сонеті "Голгофа":
Все это не было лишь тяжким сном,
И уксус, десна кислым омывая,
Не стал, как в Кане влага ключевая,
Во рту его запекшимся вином [с. 366]
У сумну хвилину свого земного життя у спогадах Христа виникають дивні і, здавалося б, недоречні картини веселощів, весілля, на якому було створено перше чудо Ісуса – перетворення води у вино. І. Дмитрів інтерпретує цей аспект таким чином: "Розповідь євангеліста Івана про присутність Христа на весіллі в Кані Галілейській своїм простим стилем представляє глибокий богословський зміст, оскільки окреслює програму спасительного завдання Ісуса Христа: воно в Кані починається, а на Голгофі – сягає вершин. Отож, подія в Кані має глибоке христологічне значення. Христос дає вино, яке є символом месіанського дару – вічне життя. Коли Христос каже: "Ще не прийшла моя година", то тим вказує, що та година сповниться під час страждань. Тому ми можемо казати про антиномії у наведених сонетах Юрія Клена: Кана Галілейська – Голгофа, весілля – похорон, початок – кінець (проповіді). [30:75]
У сонеті "Голгофа" Юрій Клен поетично відтворює сцену розп’яття Ісуса Христа. Ця трагедія в інтерпретації поета набуває масштабів космічної катастрофи:
Когда ж на миг Он возникал крестом,
От проходящих солнце закрывая,
Он там, где даль текла, вся золотая,
Казался только выцветшим пятном
Когда же тьма дохнула вдруг ветрами,
И даже занавесу в пыльном храме
Передался неровный ритм земли [с. 366]
Така інтерпретація пов’язана з усвідомленням трагічних подій в Україні 20-х років саме як космічної катастрофи. Голгофа у Юрія Клена, як і інших неокласиків, не має чітко визначеної, конкретної просторової "прописки" – вона всюди. Отже, у Клена образ Голгофи має українську інтерпретацію. Порівняймо, як у вірші М. Рильського "Крізь бурю і сніг" біблійний образ має співзвучне потрактування:
Кому і що твоя скорбота
І сніг твоєї самоти?
Хіба твій біль дрібний – Голгота?
Хіба слова твої – хрести? [56:228]
Драматичний образ Голгофи звучить трагічною нашою вірші М. Драй-Хмари "Я полюбив тебе на п’яту":
І знов горбатіла Голгота
Там, де всміхалися лани,
Вилазив ворог на ворота,
Кричав: розпни її, розпни. [31:46]
Вірш написаний у 1924 році коли більшовики уже не приховували геноцид проти українського народу. З трагічними картинами пост революційного буття країни пов’язані біблійні символи та образи поезії "Потоп" Юрія Клена. Диптих створює своєрідну паралель – біблійний потоп – сучасність. Перший вірш – переспів легенди про всесвітній потоп:
Коли Господнім гнівом вщерть налита,
Перекипала чаша, яку мав
Пролити ангел крови, наказав
Бог Ноєві ковчега спорудити [с. 380]
Поетичні рядки, наповненні біблійними образами і символами, створюють почуття тривоги і неминучості вселенської трагедії: Господній гнів, чаша, ангел кари. Ноїв ковчег – символ спасіння, надії на нове життя:
А корабель у тріскоті грішниць
Спокійно плив, зберігши від негоди
В осмоленім нутрі звірів і птиць,
Що мали, стрівши в дні нової вроди
Відродження благословенну мить,
Життям безсмертним землю запліднить. [с. 360]
Друга частина диптиху – картини реального життя, які асоціюються у свідомості поета із всесвітнім потопом і також сповнені трагічних тривожних барв:
Так ми над мертвими просторами років
Пливем. Затоплені міста під нами
Із замками, воротами, церквами,
Багряний вечір їхній догорів. [с. 360]
"Спадщину віків", "скарби забуті" у ковчезі буде збережено і принесено нащадкам "крізь добу страшних, великих кар". Диптих закінчується утвердженням філософії пан естетизму: все підпорядковано ідеї краси, яка осмислюється як вічна сила творення:
Дар невмирущої краси: всі чуті
І нами бачені дива століть,
Щоб людську думку вдруге запліднить. [с. 360]
Подібно до Кленової інтерпретації всесвітнього потопу як символу революційних і післяреволюційних подій давню біблійну легенду осмислює інший поет-неокласик М. Драй-Хмара.
В умовах духовного дискомфорту його ліричний герой почуває себе самотнім і, немов біблійний Ной, очікує закінчення цього "червоного потопу":
Вітер, вітер з хмарних кубків...
Став ковчег посеред гір,
І, як Ной, я жду голубки:
Хочу вийти на простір! [31:42]
Біблійні образи не тільки моделюють ситуацію дійсності, але й драматизують її, емоційно насичують, передаючи тривогу й відчай ліричного героя у вирі життєвих катаклізмів в умовах тоталітарного режиму. Образ України в поезії Юрія Клена невіддільний від "образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої, святих християнської і перш за все української церкви та від християнства взагалі"[16:157] упродовж усього творчого шляху поета. Вірш "Божа Матір" оспівує образ Богоматері, яка шукає по дорогах України свого "синьоокого Христа":
Чи не стрівся вам десь по дорогах
Синьоокий Христос?
Волосся у Нього
Золоте, як осінній покос...
На усіх перехрестях Його розп'яли
І помер твій веселий Ісус... [с. 85]
У примітках до книги Юрій Клен. Вибране (1991р.), де використано авторські коментарі, вказується, що образ Божої Матері "навіяний ранніми віршами Тичини про Мадонну".
Твір Клена пронизаний глибоким болем і невимовною розпукою і тугою матері за втраченим сином, які наштовхуються на байдужість, а, можливо, страх людей:
Люди мовчки сахалися вбік
(Лиш поважно дивилися в слід ті корови,
Пес безхатній за нею до царини біг). [с. 85]
Трагедія Божої Матері співзвучна до трагедії земних матерів, які втратили своїх дітей у безжалісних лещатах тоталітарного режиму. Тому зрозумілим є страх людей, їх сахання від чужого горя, адже саме страх народної маси став символом цілої епохи режиму. Показовим є те, що ніхто не говорить Матері про долю її сина, і тільки корявий дідусь відкриває їй правду. Одразу на думку приходять асоціації з долею багатьох матерів, які навіть не могли довго взнати, де "розіп’яли" і як померли їх діти.
Саме тому заключна частина першого вірша і другий вірш диптиха сповнені мотиву віддалення Богоматері від цього жорстокого і кривавого світу. Проте на землі залишилося багато слідів "скорботної Матері": "синя птаха лісів", "синій пояс", що "річкою в’ється", "колосся" землі, над яким "курличуть журавлі". Образ Богоматері в останньому вірші диптиха є символом безсмертя:
Заставши останній вогонь,
Так тихесенько б’ється
В ніжнім теплі твоїх долонь
Під дощами твого волосся
Бідне серце землі.
І росте з нього буйне колосся.
І курличуть над ним журавлі. [с. 86]
Образ "буйного колосся" асоціюється з біблійним мотивом зерна, з якого проростають плоди.
Вітальність людського життя на землі символізує образ журавлів у небі, які, згідно язичницького світогляду, на своїх крилах приносять на землю оновлені в небесному чистилищі душі для немовлят. Хоча поезії Клена "Божа Матір" і П. Тичини "Скорбна мати" схожі за темою- пошук страченого (розп’ятого сина), проте у Тичини немає відтінку єднання Богоматері з природою у своїй тузі й своєму болі.
У багатьох творах Клена біблійні образи виконують емоційно-оцінну функцію, генерують всю його тональність. За Храпченком, "... художній образ не тільки має на собі відбиток домінуючого тону твору, але так чи інакше включений у систему реалізованих у ньому тональності. Саме він, втілюючи життєву, психологічну правду, виражає також і сприйняття її в конкретному емоційному втіленні" [64:72]
У поезії "Предтеча" образ Христа не є центральним, він виконує функцію емоційного фону, символічного тла твору. Тут розповідається про Йоана Хрестителя – останнього із пророків, який розчищає дорогу для Спасителя прикладом свого аскетичного життя:
Круг чересел верблюжа шерсть,
І прості з дерева сандалі.
Яку Тропу в далекі далі
Тобі вказав невхильний перст? [с. 40]
Наступні строфи є ремінісценцією Книги Йова про грім і блискавку: "Її гуркіт звіщає про неї, і прихід її відчуває й худоба" [Йов: 36:33].
Це ознаки Бога. " Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, - його Він пускає попід усім небом, а світло Своє – аж на кінці землі. За ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величності, і його Він не стримує, почувається голос Його.
Бог предивного гримить своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми" [Йов: 37:1-5]
Дух Божий і подуві вітрів.
Акриди, дикий мед, брусниці,
Вода з скелястої криниці
І ложе з моху й камінців. [с. 40]
Предтеча виконує роль рупора Божої волі:
Майбутнього страшний сурмач,
Ти трубиш іншому дорогу,
Яка вже стелиться під ноги
Тому, хто йде крізь бурю й плач [с. 40]
У Біблії сурма символізує не лише інструмент, який сповіщає про прихід Бога, не лише будить і сповіщає волю Всевишнього, але може бути зброєю у боротьбі з ворогами: " Зроби собі дві срібні сурми, куттям зроби їх, і будуть вони тоді на скликання громади та на рушання таборів. І засурмлять у них, - і збереться до тебе громада при вході скиній зборів.
А якщо засурмлять в одну, то зберуться до тебе начальники, голови Ізраїлевим тисяч. А засурмлять на сполох, то рушать табори, що таборують на сході.(...) А коли підете війною в вашому краю на ворога, що гнобить вас, і засурмите на сполох, то ви будете згадані перед лицем Господа Бога вашого, - і будете спасенні від ваших ворогів". [Мав.:10:1-10]
У вірші стикаються дві хвилі у двобої – потужний гул сурмача, який трубить "іншому дорогу", тому, хто
... перетворить у вино
З твоїх криниць зачерпну воду
Сп’яняючи жагою вроди,
В віках співатиме воно
Він обдарує щедро світ
Царською ласкою своєю
І нас одягне, як лілей,
У кольори барвистих літ. [с. 41]
Тут знову поет послуговується євангельською розповіддю про перетворення води у вино, що опосередковано незримо створює ефект присутності Христа, або очікування його близького з’явлення.
Його прихід поет поєднує з символами білого прапору, білим цвітом вишень і яблунь (згадаймо, що в традиції української поетики білі пелюстки вишень є символом згадки про Україну, наприклад, у І. Франка у поемі "Іван Вишенський").
Христос принесе під білим прапором добро, мир і радість людям, зламавши тим самим "жорстокий заповіт":
Він твій жорстокий заповіт,
Мов дерево сухе, зламає.
І білим прапором зламає
Вишень і яблунь білий цвіт. [с. 41]
У вірші Клена є рядки, сповнені ще одним біблійним мотивом – "шлях, накреслений мечем":
Та тільки клич, який вогнем
Вже перескакує по хмизу,
Благословенний дзвін заліза
І шлях, накреслений мечем . [с. 41]
Слова викликають асоціації їх свідченням євангеліста Матвія про Ісуса Христа, який сказав: "не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, - Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов "порізнити чоловіка з батьком його, а дочку з матір’ю, а невістку з свекрухою її" і: "вороги чоловікові – домашні його! Хто більш, як мене, любить батька чи матір, той мене недостойний. І хто більш, як мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний" [Мт.:10:34-37]. Двосічний меч виокремлює тих, котрі обрали дорогу повернення до Отця – дорогу, прокладену жертвою на Голгофі, від тих, хто вибрав залишитися з гріхом. Ще одна хвиля, що стискається у двобої – хвиля гріха, що звучить у поезії. У Клена Предтеча відкидає від себе земні спокуси задля виконання своєї великої місії. Гріх втілено в образі Іродіяди:
Хай кличе ревом розкіш міст,
Хай в затишку холоднім саду
Грішний танець Іродіади
Гру похоті вкладає в хист
Мов розбиваючись об мідь,
Відлине хвиля зваб і шалу. . [с. 40]
Відкинувши рішуче "гріх похоті" пророк має виконати свою місію:
А ти, за ким ми в грози йдем,
Такий нещадний і суворий,
Твій плуг тропу нам тільки оре,
Що має ввести нас в Едем . [с. 41]
"Гріх похоті" пов’язаний у Клена з образом Іродіади. Іродіада – дочка Арістовула, внучка Ірода Великого. Була одружена із своїм дядьком Іродом Філіном, але залишила його і зійшлася з братом Іродом Антипою" [10:419]
У біблійній легенді долі Івана Хрестителя та Іродіади тісно пов’язані. Іван Хреститель привселюдно осуджував і картав Ірода Антипу за зв’язок з Іродіадою, вимагаючи відіслати її додому, до законного чоловіка. Довідавшись про це, Іродіада розгнівалась і просила Ірода умертвити Івана, але той не погодився: він знав, що народ любить Івана Хрестителя і в разі його смерті підніме бунт. Тому Ірод наказав схопити Івана, посадити у в’язницю. На бенкеті до дня народження Ірода танцювала дочка Іродіади – Саломея, яка за порадою матері в нагороду за свій танець попросила на тарелі голову Івана Хрестителя. [42:166-167]
Мотиви гріха плоті звучать у сонеті "Книга Бытия", у якому біблійні факти тісно переплетені з сміливою поетичною фантазією. Сонет перекликається з першою книгою Мойсеєвого п'ятикнижжя, яка має назву "Буття". Люди так часто звертались до цієї книги, в якій розповідається про створення світу і всього живого на землі, що вислів "Книга Буття" став крилатим. Перші рядки сонету нагадують третій день Буття, Коли Бог сказав: "Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний" [бут.:1:9]
О, был прекрасный первый волн разбег
И раскаленней солнце в тверди ясной [с. 364]
Проте новостворений світ вже насичений і пройнятий гріхом:
Сходили ангелы с высот алмазных
И вовлекались в дивные соблазны,
И отдавали грешницам весь пыл…[с. 364]
У сонеті-диптисі "Лот" поет звертається до алегоричної біблійної образності, яка наповнює твір органічним поєднанням старозавітних і новозавітних символів. На цю своєрідність диптиху вказує І. Дмитрів: "Характерною ознакою біблійних символів є тілесний зв’язок між Завітами: старозавітний символ має свій глибокий вияв у Новому Завіті, натомість новозавітній символ сягає своїми коренями старозавітних часів" [30:76]. З цього ж приводу Р. Мене зауважує: "Святе Письмо традиційно сприймається як світ символів... Принципова особливість біблійного символізму полягає у тому, що він сам по собі "діалогічний, оскільки репрезентує діалог двох Завітів і двох культур". [?:79]
Зв’язок диптиха зі Святим Письмом (як і "Предтеча") виявляється вже на рівні назви. За біблійною легендою ім'я Лота пов’язане з історією міст Содоми і Гоморри. Про ці міста в Біблії говориться, що "люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом" [13:13] Тому Бог вирішив знищити ці міста разом з їх жителями.
Авраам, великий праведник, заступився за жителів Содоми перед Богом, бо там жив його племінник – Лот – людина віруюча, праведна і безгрішна. Два ангели йдуть до Содоми, щоб виконати волю Божу, а водночас попередити Лота про загибель міста. Саме цим мотивом починається твір Юрія Клена:
Коли тобі являтимуться в снах,
Віщуючи руїну, смерть і горе,
Страшні архангели, що двинуть зорі
І долю світу важать на мечах,... [с. 34]
За біблійною легендою, ангели кажуть Лотові: "Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста" [19:15]
Лот іще вагався, та ангели схопили за руку його і за руку жінку його, і за руки обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом" [19:16]
Тоді один із них сказав: "Рятуй свою душу, - не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околицях. Ховайся на гору щоб тобі не загинути" [19:17] . Цей мотив біблійної оповіді переспівується в наступних рядках вірша:
Тікай, покинь скарби свої в містах.
Позаду хай шумить вогняне море:
Страшний Содом і проклята Гоморра.
Тебе ж нехай веде у далеч шлях
Не озирайсь, а то кільцями гада
Жахне тобі у вічі чумний дим,
І скам’янієш миттю соляним
СТОВПОМ.
Як бачимо, в поезії має місце трохи не пряме цитування Старого Заповіту. В. Плітка зауважує, що "тире на початку катрена вказує, по-перше на діалог між Лотом і Апостолами (Бут.:13:12-13,17), зумовлений особистісним аспектом ліричного суб’єкта, по-друге, на діалог між синами Ізраїлевим й Ісусом Навином (Об: 6:16-19), зумовлений національним аспектом, по-третє, на "голос гучний, немов сурми", який почув святий Іван на Патмосі (Об.1:10-11) зумовлений загальнолюдським аспектом. Очевидно, шлях антигероя на всіх трьох рівнях: особистісному, національному, загальнолюдському – виявлене бажання підкоритися Слову Божому – жінка Лотова була перетворена на соляний стовп, бо обернулась назад, коли Єгова закликав її залишити місто та йти вперед. Така логіка тричі об’єднує Старий Заповіт із Новим, підкреслюючи спільність езотеричного змісту, який приховано і в Об’явленні" [55:155-156].
Руйнація попередніх життєвих цінностей подібна до спустошення від повені, але у цьому контексті навіть не є покаранням за гріхи, а перш за все – очищенням і оновленням:
Ні, зерна із садка душі твоєї
Ти пронеси крізь бурю і вогонь
У тихому теплі твоїх долонь,
Щоб знав колись хтось викохав лілеї [с. 34]
Бо знов колись лоза горби покриє
І знов постові звінчає скронь
Зазеленіє знову оболонь,
І хвилі весен чорний намул змиє [с. 34]
В. Плітка зауважує, що мотив очищення водою і вогнем є провідним у Книзі пророка Ісаї, алюзією до якої створює Юрій Клен, об’єднавши мотив "живої води" і метафору саду: "і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагадує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають" [Іс.:58:8], а у Новому Завіті читаємо: "Коли прагне хто з вас – нехай приходить до мене тай п’є! Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої потечуть із утроби його" [Ів.:7:37-38]. Отже, маємо ще один символічний вияв особи Христа як води живої. Ще одним символічним виявленням Ісуса Христа є виноградне гроно:
Крізь полум’яний шум страшних пожеж
Лови теж ти чуйним слухом дальні дзвони,
Що вітер їх несе з незримих веж.
Майбутні дні, мов виноградні грона,
До рук твоїх крізь дим, крізь град і жар
Схиляють важко свій п’янкий тягар. [с. 35]
Христос пролив кров за людей: "Я – виноградина, ви – галуззя! Хто в мені перебуває, а я в ньому, той рясно зароджує , бо без мене нічого чинити не можете ви" [Ів.: 15:5] . У Старому Завіті виноградне гроно символізувало плодючість, достаток; Новий Завіт наголошує на містичній єдності з Христом, який дає життєдайну енергію тим, хто вірить в нього [30:77] .В.Плітка простежує, що образи-символи кожної строфи другого сонета – зерна та лілеї, лоза та хвиля весен, дальні дзвони та незримі вежі, майбутні дні та виноградні грона – утворюють метафору меси. [55:163].
Серед образів-символів одним із провідних у поезії Юрія Клена є образ далеких дзвонів : "Це далека вершина великої духовності людства, яку люди не раз утрачали або є якої так і не могли досягнути. Шлях до цієї вершини нелегкий і проходить крізь важкі полум’яні роки" [14:66].
У сонеті "Бог" поет звертається до старозавітного Бога часів Мойсея – страшної, караючої сили. У Клена цей образ силою поетичної фантазії переосмислюється: Бог –