Поетична творчість Юрія Клена
Он был со мной со страхом давних дней,
Такой, как со страниц он дряхлый старик,
В кровавых заревах, седых кошмарах,
Каким его видал в те дни Моисей. [с. 367]
Для порівняння приведемо приклад: як відомо, у книзі "Левіт" із Мойсеєвого пятикнижжя є фраза, не раз повторювана в Біблії, яка є формулою закону помсти: "І кожен, коли робить своєму ближньому, - як хто робив, так буде зроблено йому: ламання за ламання, око за око, зуб за зуб, - яку ваду зробить хто кому, така й буде зроблена йому" [Бут. 24:19-20]. У Новому Завіті ця формула спростовується; Ісус Христос в одній зі своїх проповідей каже: "Прощайте ворогам своїм..."
У трактуванні Клена Бог – добра космічна сила, що розтікається зоряними струмками в цілому всесвіті, допомагаючи жити і творити:
Но я везде собрал его клочками
И, словно плащ, подбросил в небеса.
И там течет он звездными ручьями
Сквозь сонмы солнц, разплетшиих волоса,
Спокойными попутными ветрами
Мне раздувал жизни паруса [с. 367]
У ранніх поезіях, молодий поет, перейнятий юнацьким максималізмом, переосмислюючи істини буття; у трактуванні Бога доходить "до майже блюзнірського образу" [14:66].
Таким ми бачимо Бога у вірші " Добро и Зло, Христос – Люципер", у якому контрастні образи створюють своєрідне й неминуче поєднання: Починається вірш мотивом нерозуміння протиставлення ключових символів буття:
Добро и зло, Христос – Люцифер,
Рожденье – смерть, эдем и ад, -
Все это непонятный шифр
И непонятный мне распад,… [с. 362]
Для ліричного героя "сущность-то всегда едина":
Одно – и сатана, и Бог.
Сливает луч огонь и льдины,
И к Богу много есть дорог [с. 362]
Надією і вірою у прийдешню могутність України сповнений віри "Символ", у якому органічно поєднані біблійні мотиви і національний колорит. Данило – князь у молитві "на горі під ясним дубом, Де хрест зчорнілий з дерева стояв" свої слова звертав до Бога "руки, склавши чашею". Молитва асоціюється з молінням про чашу Ісуса Христа у саду Гетсиманським. Ісус "упав долілиць, та молився й благав: "Отче мій, коли можна, нехай обмине ця чаша мене, та проте, - не як Я хочу, а як Ти". [Мт.: 26:39]. Ішлося про смерть на Голгофі, якої не можна було уникнути, бо інакше не справдилося б обіцяне Богом спасіння грішників: його можна було досягти лише жертовною смертю Сина Божого, Ісуса, Спасителя. Мотив молитви про чашу-долю відтворений у вірші Клена майже повністю. І вірші згадується притча про гірчичне зерно. Доповнена і заново осмислена вона символізує подальше життя у його невичерпному розмаїтті:
І пригадалося забута притча,
Що про зерно гірчичне склав Христос [с. 105]
Притчу про гірчичне зерно Ісус подав, кажучи про Царство Небесне: "Царство Небесне подібне зо зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його" [Матв.:13:20]
Дозрілий жолудь, що як знак упав в долоні – чаші Данила – князя, теж символізує нескінченність життя.
"Всміхнувся князь, бо вже в уяві бачив,
Як бурий жолудь пагінці пускає,
Як виростає з нього дуб гіллястий,
І як навколо згодом постає
Родина з нових дубів кремезних,
Як по роках зростає темний гай,
Де кубляться птахи в зеленім віті,
А в темних лігвах сплять звірі кудлаті". [с. 105]
Розгорнення поетичного образу є біблійною ремінісценцією, яка будується на основі образів-символів: гірчичне зерно – жолудь:
І все, чим є вагітний час прийдешній,
Поразки потужний дзвін і рокіт слави
У собі крив звичайний, простий овоч,
Життя довічного безсмертний символ,
Борсання Духа – відповідь ясна. [с. 106]
Знак, що подає Бог Данилові – жолудь – нагадує ще про одну біблійну оповідь – знак, даний Божому Гедеонові про перемогу над численним ворогом. У книзі Суддів говориться про сумнів, що охоплює Гедеона і що прохання дати знак, щоб цей сумнів покинув його і сповнив вірою: "Якщо знайшов я милість в очах твоїх, то зроби мені ознаку, що Ти говориш зо мною" [Суд.:6:14]. Гедеон отримав знак, який він просив. І казав Гедеон до Бога: "Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, - то ось я розстелю на тоці вовняне руно; якщо роса буде на самім руні, а що всій землі сухо, то буду я знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!" І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстелив руно, і почавив росу з руна, - повне горня води. І сказав Гедеон до Бога: "Нехай не запалиться гнів Твій на мене, нехай я скажу тільки цей раз: нехай сухо буде на самій руні, а на всій землі буде роса". І Бог так тієї ночі, - і було сухо на самім руні, а на всій землі була роса" [Суд:6,7:36-40]. Жолудь, який впав князеві до рук, простягнених до Бога, є символом, прозрінням крізь віки.
Символічним є також сам образ жолудь – дозрілий плід дуба. У Книзі Суддів говориться про те, як Гедеон за наказом Ангела Господнього: "І Гедеон увійшов до хати, і спорядив козеня, і опрісноків з ефи муки, м’ясо поклав до коша, а юшку влив до горщика. І приніс він до Нього під дуб, та й поставив перед Ним" [Суд:6:19]. Саме під дубом Господь прийняв від Гедеона пожертву. На знак цього під дубом він "збудував жертівника для господа і назвав ім'я йому: Єгова-Шоломі" [Суд.:6:24]. Єгова-Шолом означає "Господь – мир". З волі автора дуб є символом невмирущості, через нього і його плід розкривається майбутнє, передається програма подальших дій:
Коли твій нарід лихо поневолить,
Не кутай скаргами твій рідний край,
Схований для засіву насіння голе.
Дрімає в темній шкарлупці жолудь:
Погрій в руці його, тули до чола,
Вслухайся, як росте прийдешній гай. [с. 106]
Самобутній і невичерпний у своїй творчій потенції світ поезії Клена духовно тісно пов’язаний з українським світом. Історичні шляхи розвитку, своєї Батьківщини поет осмислює через світові образи, складовою частиною яких є біблійні образи, символи, мотиви і ремінісценції. Образ України невіддільний від образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої. Глибока віра поета тісно пов’язана з вірою в щасливе майбуття України, її звільнення від ворожого ярма. Така віра втілена у рядках поезії "Терцини". Довгий шлях, сповнений страждань та поневірянь, закінчиться зрештою перемогою над "драконом" – ворогом Батьківщини:
Зостанься безпритульним до сконання,
Блукай та їж недолі хліб і вмри,
Як гордий флорентієць, у вигнанні.
Та перед смертю дітям повтори
Ту казку, що лишалась, як спомин
Прадавньої, забуті пори,
Як у грозі, у блискавці і громі
Колись страшну потвору переміг
Святий Георгій в ясному шоломі...
І як дракон, звитяжний, поліг. [с. 79-80]
Віра у перемогу втілена в образі святого Георгія, який у легенді переміг дракона, що символізує перемогу християнської віри. Святий Георгій, за легендами, зображений як величний воїн, одягнений в обладунки. Він сидить на коні (звичайно білому – алюзія на чистоту). У руках у нього меч. Його меч вже зламаний і лежить на землі – частина його встромлена в шию дракона. Святий створює алюзію летаргічного сну нації. Як Господь воскресив мертвого Лазаря, що спав чотири дні, так і воскресив він Україну від тьми:
Настане день... світ спалахне, й полуда
Тобі спаде з засліплених очей.
"Світ спалахне" світлом, адже: "Бог є світло: і немає в нім жодної темряви" [Ап. Ів.:1:5] І в цьому світлі Божому постане Свята Софія, ясна й нерушима" [с. 78].
Мотиви вірша-медитації "Софія" перекликаються з сонетом "Христос", де чудо в Кані пов’язане з чудом оздоровлення сліпих, коли їм полуда спаде з очей, бо Христос – "світло світу", із воскресення Лазаря, бо Христос – "воскресіння і життя".
Поет вбачає національний ідеал у бутті, сфокусованому в релігійно-культурній сфері, у галузі загальнолюдських цінностей, які акумулює традиція віри-храму, тому-то ні Софія, ні Лавра не підвладні знищенню [4:314].
Згідно з Юрієм Кленом, прийдешність України має лежати на духовних підвалинах, якими є віра в Бога, прагнення гармонії із собою і світом. Задумуючись над творчістю поета, Богдан Босічук і Богдан Рубчак зазначають: "У своїй суті філософія Юрія Клена – ідеалістична філософія західного християнського гуманізму" [43:5].
Як уже було зазначено, того ж дня були створені "Терцини" – інвокативна лірика, звернення до сучасника, у якому злилися біблійні мотиви з ремінісценціями з Дантових терцин. Авторська примітка до вірша "Терцини" проголошує: "В цій поезії вжито строфу, що нею писав Данте свого "Di Vina commedia", щоб підкреслити паралелізм: Дантове пекло – сталінізована Україна" [38:448]. Сталінізована Україна – "дальний край. Де ждуть тебе безчестя і наруга" все, що відбувається на рідній Батьківщині, заставляє поета згадати "Слова над пеклом Дантовим": "Per me siva nella citta dolente!" (Крізь мене йдуть у селище печалі). Із Дантового твору запозичено й інші слова: "Сюди йдучи, в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту". Цей вислів використав Іван Багряний у романі "Сад Гетсиманський – при вході у сталінську тюрму він проголошує невідворотну жорстокість режиму, тенета якого нагадують пекло. Сталінська Україна – край, де запанувала "магія страшна чисел" – землі частина шоста. "Останній в пеклі круг, дев’ятий круг. О фабрики й кремлі з людської кости!" [с. 78-79]. Кола Дантового пекла складають ідейну основу вірша, у якому одним з "опорних" є образ душі:
"Тікай, тікай і не життя рятуй,
А душу... [с. 79].
Ця поезія є своєрідним прологом до написаного пізніше масштабного "Попелу імперій", у якому Дантове пекло мотиваційно накладається на трагічну картину історичної дійсності 30-70-х років ХХ століття.
Особливістю індивідуального стилю поета є органічне вилітання біблійних мотивів, біблійної "аури" у поетичну розповідь.
Так, у поезії "Жорстокі дні" історичні події пронизані мотивами біблійного апокаліпсису:
Скажені вихори, що кришать гори,
З глибинних надр – підземний грім,
І порох Метеорів,
Розбризканий у гніві золотім:
Так нас доба вітала на порозі
Ще не початого життя... [с. 92].
Трагічність доби увиразнюється образом Трьох царів:
Та не зійшли там зорі,
Що Трьох Царів у темряві вели [с. 92].
Образ Трьох царів запозичено із біблійної легенди про поклоніння волхвів. Волхви, яких вела зоря, прийшлі зі Сходу, щоб побачити царя іудейського. Іродом їх було послано у Вифлиєм. Під приводом, що вони хочуть поклонитися Дитині, Ірод наказав їм повідомити, де Боже Дитя знаходиться Християнський письменник Тертулліан (біля 160-230) був першим, хто по-іншому ідентифікував їх, а саме, як царів. Відтак вони зображені на фресках і скульптурах, а також манускриптах пізнього середньовіччя. Власне сцена поклоніння представляє Каспара (або Яспара), найстаршого, він стоїть на колінах перед Христом, Каспар підносить золоті дари. За ним стоїть Балтазар (негр) і Мельхіор (наймолодший). Символіка дарів така: золото – знак поваги для Царства Христового, ладан – признання божественності Христа, мирра, яку використовують при бальзамуванні, - пророцтво смерті Христа. Цей сюжет набув великого значення в християнському мистецтві. Свято Богоявлення прославляє різні моменти, зокрема, поклоніння волхвів, коли Христос став перед народом (Різдво Христове) [63:440-441].
Біблійні сюжети підкреслюють трагічність і неминучість загибелі світу, у якому не народився Син Божий, у якому не може бути свята народження, Божого благословення. Таким чином, нове осягнення світу постає у поетичному світі Юрія Клена через трансформацію, суб’єктивне відтворення Біблії. У численних ремінісценціях маніфестується біблійна тематика, яка є, за світовідчуттям поета, органічним складанням життя народу "Освальд Бургард був наснажений енергією духовного відродження України , органічною часткою і творцем якого він почувся. І тому трагедію творчої інтелігенції, яка, бувши однією з перешкод на шляху здійснення імперської політики сталінізму, прирікалась на масове знищення (три чверті українських письменників було репресовано у 30-х роках), він сприймав як особисту трагедію" [41:9].
Отже, образи світової літератури у ліриці Юрія Клена розкривають прекрасний світ, навчають сучасників бачити його, розуміти, цінувати красу життя і поезії. Клен використовує біблійні, античні, літературні, історично-культурні образи для філософського осмислення сучасного йому життя, створення масштабної картини української дійсності. Образи літератури, літературні сюжети і персонажі (тексти) втрачають таким чином свою конкретно-хронікальну прикріпленість і набувають у рецепції Юрія Клена універсальної природи.
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЇ ЛІТЕРАТУРНИХ ОБРАЗІВ ТА РЕМІНІСЦЕНЦІЙ В ПОЕМІ ЮРІЯ КЛЕНА "ПОПІЛ ІМПЕРІЙ"
2.1Мотиви "Божественної комедії" та образ Данте в поемі Юрія Клена
Поема "Попіл імперій" є яскравим свідченням того, що автор постійно веде діалог із світовою культурою, включаючи в текст твору цитати, ремінісценції, образи з різних літературних джерел, згадки про письменників та діячів інших видів мистецтва, що дозволяє уявити високий рівень поетової ерудиції, коло його читання, улюблених авторів книг, митців тощо.
Проаналізувавши з позиції інтертекстуальності цей твір, ми виділили в ньому наступні різновиди образів світової літератури:
Античні: скринька Пандори, віщий крик Касандри, Сцилла і Харибда, Харон, Стікс, Орфей, Вергілій, Геракліт, Гомер, Горацій, Сократ, Демосфен.
Біблійні: потоп, Вавілонська вежа, святий Георгій, Пилат, Мойсей, Саломея, Іван Хреститель, Ісус Навин, Сінай, Адам, Єва, Єгова, Каїн, пекло і рай, Содом і Гомора, Страшний Суд, плачі Єремії, Бог, Діва, Христос.
Образи української літератури: І. Котляревський, Еней, Т.Шевченко, Леся Українка, Г. Сковорода, Лесь Курбас, Микола Зеров, М. Драй-Хмара, Олег Ольжич, Олена Пчілка.
Образи і діячі німецької літератури: епос "Нібелунги", Гете, Фауст, Мефістофель, Новаліс, філософи Кант, Ніцше.
Діячі французької літератури: парнасці Леконт де Ліль і Р. М. Ередіа, Ш.Бодлер і його збірка "Квіти зла".
Російські письменники: О. Пушкін, М. Гоголь і його герой Хома Брут ("Вій"), А. Фет, О. Блок, Віктор Гофман.
Італійська література: Данте і його твір "Божественна комедія", Петрарка.
Крім того, в поемі згадується англійський поет Шеллі, австрієць Густав Мейрінк, бельгійський драматург М. Метерлінк і поет П. Верхарн.
У культурологічне поле поеми включені також художники Ван Гог, Рембрандт, Ватто, Гоген, Рубенс, Реріх і композитори: Р. Вагнер, Ф. Шопен, Ф. Ліст.
Поет використовує образи фольклорних і літературних казок, міфів: Чорномор, Іван-дурник, Жар-птиця, гидке каченя, Кощей, Шехеризада, Одін, валькірії, Ормузд, Аріман та інших.
Але найбільш активно Юрій Клен у цій поемі звертається до таких авторів як Данте, Гете і І. Котляревський у відповідних частинах свого твору.
Постать Данте належить до найбільш універсальних у світовій культурі. Важко знайти помітного письменника чи митця, який бодай побіжно, бодай один раз не звертався б до образу великого флорентійця. Т. Еліот у своєму відомому есе про Данте спробував відповісти на запитання: чому італійський поет і досі ближчий і зрозуміліший, аніж чимало його геніальних сучасників і наступників: "Причина не в тому, що Данте вищий як поет, а в тому, що він писав коли Європа ще була більш або менш єдина. Навіть якби Чосер та Війон жили в ті самі роки, вони – й за мовою, й за місцем – були б далі від центру Європи. Однак Данте простий також і з другої, доволі складної, причини. Він не лише мислив, як мислив тоді кожний й освідчений європеєць, але й метод який він застосовував, був усім зрозумілий". [32:177]. Автор точно підмітив момент усеєвропейськості Данте.
Ще одною причиною інтересу до творчості Данте, є насиченість "Божественної комедії" образами, які кожний митець може інтерпретувати по-своєму, вкладати інший зміст, часто відмінний від дантівського, дозволяючи таким чином цій поемі бути одним із найпоширеніших творів ось уже протягом майже семисот років. Тому для кожної національної культури історія її дантеани є водночас своєрідним літописом власного націєтворення.
Певний сплеск зацікавлення Данте в українській культурі відбувся на зламі епох, коли визвольні змагання, незважаючи на їхню приреченість, витворили новий рівень свідомості й самоусвідомлення українців. На початку ХХ століття в національній культурі постав і "антирадянський Данте, який своїми терцинами закликав до боротьби проти "комуністично-московського гноблення". Арешти, божевілля, терор, моральна напруга, геноцид проти української інтелігенції породили антирадянські кантівські мотиви у молодого Тичини ("Відповідь землякам"), Т. Осьмачки ("Містерія", "Пост"), В. Підмогильного ("Невеличка драма") та ін. Цілком природно, що до творчості Данте звернулися й українські неокласики. У трагічні 30-ті роки розпочав роботу над перекладом "Божественної комедії" М. Драй-Хмара. У М. Рильського є датований 1939 роком вірш "Давидові Гофпелінові", якому передує епіграф із Данте: "На середині віку життєвого потрапив я в дикий, темний ліс", який є контрастом до початку вірша "На середині віку життєвого ти опинився в радіснім саду".
Проте найголовніша парадигма "антирадянського Данте" виявилася, безперечно, в Юрія Клена, спочатку у віршах і сонетах збірки "Каравели", а потім в поемі "Попіл імперій".
Як вже зазначалося, до текстів, які перекликаються з Дантовою творчістю, належить сонетний диптих "Беатріче", вірш "Зимові дні", у якому протиставлення спогадам молодості ("полустанкові у сніжних заметах", "швидкому бігові санок" і " чистому та невинному профілеві") постають "... покриті пилом фоліанти, та на столі розкритий Данте – (кохання Паоло і Франчески" (с. 74). У наступних творах "Каравел" звертання Юрія Клена до автора "Божественної комедії", як зазначає М. Стріха, є концептуальним: авторська примітка до вірша "Терцини" засвідчує концептуальну значимість паралелізму "Дантове пекло – сталінізована Україна". Ця поезія є своєрідним прологом до масштабного твору "Попіл імперій".
Про роботу над "Попелом імперій" Юрій Клен пише у листі до Г.Карпової від 27 листопада 1944р.: "Я тепер пишу поему, велику поему, свого роду "Божественну комедію", яка має охопити всю сучасність, починаючи перед першою світовою війною і кінчаючи теперішніми діяннями" [41:19].
У поемі "Попіл імперій" – вершині творчого піднесення – мотив неволі України, страждання її народу, його синів в умовах тоталітарних режимів ХХ століття. У цій епосі відтворено не лише затоптане відродження України, а й воєнне божевілля Європи. У тексті поеми п’ять частин, кожна з яких має свою тему, репрезентовану на ідею, спільну для всіх, винесену в заголовок – "Попіл Імперій" – руйнування імперій.
Перша частина поеми – розлога автобіографічна розповідь про поетове дитинство, юність, першу світову війну, визвольні змагання, літературну діяльність двадцятих років із надзвичайними теплими й зворушливими спогадами про друзів-неокласиків. Центральна сюжетна лінія, як і її тема, - Російська імперія, що йде до своєї загибелі, і народження іншої, більшовицької, злочинність якої є об’єктом художнього осмислення в другій частині.
Друга частина і за формою і за змістом повністю навіяна "божественною комедією" Данте. В. Сарапин зауважує: " інтертекстуальний підхід до "Божественної комедії" проявлений не тільки у цитуванні, але й у використанні Юрієм Кленом ритмічних структур, інтонаційного ладу твору. Уся друга частина, за винятком інтродукції "At astra", написана п’ятистопним ямбічним віршем, укладеним у форму терцини". [57:227]
Терцина – (італ. "tezzina" від "tezza" – третя) – тверда строфічна форма, що складається з низки віршів у яких серединний неримований (холостий) вірш кожної попередньої строфи римується з крайнім віршами наступної (ава всв сес і т. д.); закінчується терцина самотнім холостим віршем (тому Й.-В. Гете казав, що терцина ніколи не закінчиться). Терцина постала з італійських фольклорних тривіршів ("сторнелло"), у яких кожний наступний підхоплює риму попередньої. Склалася терцина в кінці ХІІІ століття, була канонізована Данте Алігєрі в "Божественній комедії". Ця поема написана італійським 13-складником". [38:562]
Як уже говорилося, майже всю, окрім невеликого вступу, другу частину поеми, створену під інсбрухом восени 1944-го, написано терцинами і наскрізь пронизано кантівськими алюзіями, починаючи з найперших слів:
Я в нетрі йшов, а навкруги чорнів
Той бір, в якім на півдорозі Данте
Зблукав та рятувався від звірів. [с. 192]
"Божественна комедія" починається терциною, до якої прямо звертається Юрій Клен:
На півшляху свого земного світу
Я трапив у похмурий ліс густий,
Бо стежку втратив, млою оповитий. [28:23]
Образ самого Данте в Клена далекий від трафаретного, він модернізований і припасований до сучасності:
Стрункий і худорлявий, височів
Він понад мороком – таємна постать
У френчі й галіфе, - і кольт висів
На пасі шкірянім. Когось він ростом
І профілем нагадував мені. (с. 192)
Саме такий образ Данте пасує до початку ХХ століття, бо ж власні Дантові часи "були лихі, і та не були вони такі ще підлі, і такі до скарг і до благань глухі" [с. 194].
Поемі Ю. Клена знаходимо пряму цитату з "Божественної комедії", яка, на думку В. Сарапин, "слугує розширенню інформаційного поля Кленового тексту" [57;226]
Лев, пантера, вовчиця
Мене стежать у хащах,
Стежать душі пропащих [с. 191]
Порівняймо з Дантовими рядками:
Пора була навкруг квітнева,
Та я не чув нічого, тільки ляк
Од вигляду уже близького лева.
І так, здавалось, на мене йшов хижак,
Наївшись, страшенно зголоднівши,
Що рух повітря вплив, здалось, закляк.
Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -
Її не утомлена худорба
Примушує людей конать збіднівши. [28:24]
Алегоричний зміст Дантових образів такий: лев – жорстокість, гордість, жадоба до влади, насильство, вовчиця – егоїзм, скнарість, пантера – леопард – брехня, зрада. О. Алексеєнко у вступній статті до "Божественної комедії" зазначає: "Твір має чотири сили: буквальний, алегоричний, моральний і аналогічний. Згадаймо першу пісню поеми. Герой опиняється в густому пралісі. Шлях до рятівного пагорба, що ним закінчується страшна долина, поетові заступає три звіра: пантера, лев і вовчиця.
Перед нами образу розкривається химерний світ багатозначності Дантових образів. Три звірки, виходячи з морального змісту, це є людські пороки: любострастя, гордість і корисливість. Найпоширенішим є, проте, аналогічний символ: це сили зла, що перетинають людині шлях до досконалості [1:5]. У поемі Юрія Клена , збережено алегоричну наповненість образів, спроектованих на сучасність: звірі " символізували тодішні політичні сили країни, а також темні сили, що поборювали дух його" [38:451].
З безсмертною поемою Данте твір Юрія Клена зближує основна сюжетна лінія – подорож до пекла. У "Попелі імперій" – ця подорож зазнає суттєвого переосмислення; на релігійно-містичний та політичний аспект літературного зразка накладається алегоризований, зримий зміст, утілений в імперський тоталітарній системі: "На перше місце Кленові художньої художньої обсервації висувається відображення не тільки людського страждання, але й смерті – нетипового для пекельних картин процесу. Юрій Клен переміщує пекло на землю і до того ж ще й "перевертає" його. У радянському пеклі страждають праведники, безвинні [57:227-228]. Видіння сталінського пекла в поемі займають понад тисячу рядків, більшість з яких вражають поетичною силою опису страшних картин зла, втіленого в тоталітарному режимі. В інтерпретації Клена картини людських страждань насичені реаліями абсурдності і жорстокості.
Колами новітнього пекла супроводжує поета Данте. Як і в Дантівському пеклі, їх оточує морок і страхіття і "якась потвора, чудище стооке", яке "стежить пильно день і ніч, думки відгадує і числить роки". Данте і Клен подорожують разом, бо у них є багато спільного (основні ідейні та сюжетні лінії поем), а також доля вигнання з рідної сплюндрованої землі:
І, як вигнанець-Данте, я покинув,
Вітавши обшир невідомих лон,
В ту ніч мою Флоренцію-Вкраїну.[с. 232]
Увиразнює мотив єдності долі й творчостей обох поетів образ чаші, що є одним із провідних у творчості Юрія Клена:
"Скажіть, товаришу, чи в давні дні
не схрещувались дороги наші?"
Він відказав: "І в яві, і вві сні!
Хіба ж не з спільної ми пили чаші
Терпке винно страждання і розлук?
Згадай, як для свого Пегаса каші
Ти в мене позичав, тулив до рук
Моїх, стомившись, своє обличчя!" [с. 192]
Початкові ознаки "новітнього пекла" у Юрія Клена виходить за рамки міфологічної традиції: пекло в нього – простір:
А я став без думки і без тями,
Мені простяг він руку і повів
Крізь темний бір якимись манівцями,
Туди, де простір мороком чорнів. [с. 194]
І тільки "тьма", що огортає пекло, "глибиніла". У Вергілія пекло – "вир", у Данте – форма зрізаного конуса, направленого вглиб, "безодня".
Збережено й атрибутивні ознаки підходу до нього – "бір", що "навкруги чорнів", "нетрі", "туман", "горби". У Данте – ліс, жахаючий зміст якого підсилено системою градаційних епітетів: "похмурий", "дикий", "дрімучий". Вхід до пекла теж означений традиційними міфічними прикметами: У Вергілія – "гирло відкрите печери", у І. Котляревського – гора, і "в ній велика нора, у Клена – "тьма глибиніла".
У структурі оповіді про пекло теж простежується подібність до "Божественної комедії" Данте. І.Голеніщев-Кутузов у післямові до російського видання "Божественної комедії" зазначав, що Данте "назвав себе самого геометром. У світовій поезії Данте – найбільш досконалий архітектор (...). У "Божественній комедії" сто пісень, тобто квадрат 10 – досконалого числа в поезії Данте" [26:467] До геометричних фігур тяжіє і Юрій Клен. Час як частка світобудови визначається як "антракт" між безчассям, "мить атома і війн", як хаос:
Він, що нещадний до життя,
Він, що вміщує смерть імперій
І що в Європі в небуття
Розкрив широко навстіж двері [с. 142]
"Мотив світового хаосу окреслюється через трансформацію кола в квадрат, ромб (квадрат – символ дисгармонії). [26:462] Центром світобудови в Юрія