Поетична творчість Юрія Клена
Якась потвора, чудище стооке,
за нами стежить пильно день і ніч,
думки відгадує і числить роки [с. 194]
Поглиблено цей образ у портреті двійників, які "зрослись тілами" (тут, мабуть, натяк на зображення Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна на радянських плакатах), де зафіксовано "чотири шиї, восьмеро очей". Юрій Клен накладає реальні історичні образи на легендарно-міфологічний зміст, переносячи на них традиційні ознаки потвори. У Вергілія Сивіла кидає Церберу "коржика, заправленого зіллям чарівним / З медом солодким" [19:138]. У Данте "три пащі" "шматують" по грішнику, і з кожної пащі тече "кривава слина" [28:152]. У Клена теж присутня ця деталь, проте її наповнено ще жахливішим змістом:
Текло із пащі четвертної сало,
Стирчали в них огризки рук і ніг,
А під зубами черепи тріщали [с. 229]
У поемі Данте перед нами, власне, драматична історія загибелі (Пекло), переродження (чистилище) і відродження (Рай) людської душі. Данте прагне провести читача через страждання до пізнання вищої істини. Його душа, шукаючи духовний ідеал, мандрує до Пагорба Спасіння. Поет почав пошук шляху до врятування людства увечері Страсної П’ятниці і завершив у страсну Суботу, що само по собі наповнено християнською символікою: саме наприкінці Страсного тижня завершилося земне життя Ісуса Христа і настав день Спасіння людства – Воскресіння. Тема "новітнього пекла" у Кленовій поемі – знищення душі. В. Сарапин пише: "Дантове пекло в інтерпретації Юрія Клена набуває гротескного оформлення. Людські страждання там абсурдні, методи тортур винахідливі й жорстокі. Радянське тоталітарне пекло, так би мовити "антропоморфізується", оскільки каральні функції виконують не містичні злі сили, а люди" [57:228]. У пеклі Данте муки грішників мають свою логіку, здійснюються за біблійними словами: "Хай кожному віддасться за гріхи його". Насильники, що жадали крові ближнього свого, нині захлинаються у кривавій ріці. У брехливих пророків голова звернута на 180° назад, щоб вони більше не могли читати "майбутнього" і одурювати людей. Лицеміри ходять в одязі зі свинцю, вкритому оманливим блиском золота. У заздрісників зашиті очі. Гордії, які ніколи ні перед ким не схиляли голови, тепер не можуть підняти її - до шиї прив’язаний важкий тягар. У першому колі, Лімбі, знаходяться душі нехрещених немовлят і язичники (серед них і Вергілій, який супроводжує Данте); у другому – порушники шлюбної вірності, серед яких Франческа і Паоло; третьому – душі ненажер; четвертому – скнари і марнотрати, серед яких багато духовних осіб; п’ятому – душі гнівні і ліниві застрягли в болоті; шосте – пекельне місто Діш, де у вогняних лампах горять єретики; тут і Фарінат – політичний ворог; сьоме – грішні душі тиранів; розбійників, ґвалтівників; восьме – у десяти пазухах страждають звідники, спокусники жінок, алхіміки, брехуни тощо; дев’яте коло – кульмінація поеми - тут у колодязі, біля центру землі, в льодяному озері, мерзнуть зрадники. У самому центрі Люцифер, що має три пащі з яких стирчать Іуда, Брут і Кассій.
У "Попелі імперій" поет і Данте потрапляють у перше коло – "В’язничний двір", "де двері обабіч, глухі й важкі" [с. 195].
"Дивись, що діється вікам на сором! –
супутник мій, поет, прошепотів. –
тут чавиться безсмертний дух між жорен" [с. 195]
Саме "безсмертний дух", людська душа вбивається у цьому новітньому пеклі: "чудна кабалістика" – символ дисгармонії, "трикутники і ромби, і квадрати" [с.196] вливають "свій ритм у в’ялу кров". [с. 196]. Поет свідомо розраховував на читача, здатного оцінити гру поетичних рядків, які перегукуються з конкретними сторінками кантівського "Пекла", скажімо, побачивши в рядках "хтось борсався у ньому, / топивсь, і хлюпався, і виринав..." цитату з опису Стікського болота:
Я, придивившись, що то за сквернота,
Побачив тіней гомін гурт тісний,
Занурений в драговину болота.
Не лиш руками билися вони,
А й головою, і грудьми, й ногами,
А хто й зубами гризся, навісний. [28:54]
Так само у поемі Ю. Клена описано болото, у якому мордуються не душі "тих, кого вразила лють" [28:54], а живі люди, "людина смирна":
І ось вода, сягнувши аж до віч,
Спадала в водозборі, у якому
Той ляпатися мусив день і ніч.
Він мить стояв, засапаний і голий,
Та знову розтинавсь той самий клич,
Бо налинала знов вода поволі. [с. 197]
Цей спосіб тортур спрямовано лише на те, щоб розв’язати язика людині, сподіваючись, що вона "буяючи поміж життям і смертю, / не стулюючи сім ночей повік, / невинного тортурою ізжертий, / він нагородить правди і брехні / і ліпших друзів принесе у жертву"[с. 197]. Заради того, щоб людина взяла на себе "ту вину, яку їй примха слідчого накине" [с. 198], в’язнів садовили на лід, тиждень тримали "на стільці при допиті, не давши відпочити" завдавали інших страшних мук Пекло Юрія Клена перевернуте до абсурду: пекельних мук тут зазнають чесні і талановиті люди:
Поет, що оспівав колись весну,
Був, виявилось, змовник небезпечний:
Весною звав реакцію страшну;
Професор тихий, лагідний і гречний,
Що жодних, крім книжок, не мав розрад,
Був ворог потайний і, безперечно,
Вже готував кривавий атестат.
Дівчат, які читали Хвильового,
Яких сп’яняв неокласичний чад,
У дальню виряджалося дорогу. [с. 199]
Фізичних катувань, спрямованих на знищення душі, зазнали українські митці Лесь Курбас, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович. У поемі маємо приклад свідомого протистояння тоталітарною режимові, що виявляється в уявному діалозі, звідси ремінісценції, цитування творів "неокласиків", відгуки театральних подій тощо [57:229]
Так, один із в’язнів заявляє:
Що ти спроможний вдіяти моїй
Душі безсмертній, що прийшла на учту
І викликає вас на вічний бій?!
Вона є поза досягом чекіста.
А тіло на тобі, катуй, пали... [с. 205]
У в’язневі з розкраяного головою впізнається образ зухвальця Берірана де Борна, що ніс у Данте власну голову в руках. Як зауважує Л. Косяк, мотив безликості, безголовості, мертвої душі домінує в поемі, тут неодноразово повторюється також гротескний образ відділеної від тіла людської голови, мотив гри в футбол людським головами і тілами як символ тортур, страждання, маніпулювання свідомістю". [44:94] Голову мертвої дитини мати варить у казані під час голодомору. Головою ліричного героя грають у футбол під час засідання:
А я... я голову шпурляю:
Ось нате, грайте у м’яча!
Ану ж, відважні футболісти,
Вдаряйте сміло чобітьми
І мозок мій місіть, як тісто. [с. 183-184]
В. Сарапин зауважує, що "художньо осмислюючи українську трагедію, спричинену голодомором і масовими репресіями, поет звертається до "відгуків" творчості Данте Алігєрі у попередній вітчизняній традиції. Його художня модель починає відрізнятися від пратвору й наближається до кантівського дискурсу "Іржавець" Тараса Шевченка" [57:230]. Як приклад, науковець наводить картини під радянської України, що витікають із шевченківського сприйняття дійсності, якого "перелякать / Саме блекло можна. А Данта старого / Полупанком нашим можна здивувать". Автор підсумовує: "В основі обох творів лежить інтерпретація "Божественної комедії", що ґрунтується на гіперболізації і трагічному сприйнятті соціально-політичної реальності" [57:230].
Закінчується друга частина поеми ще одним промовистим відписанням до Данте:
Він височів, незбагненний і темний,
Та вже не в галіфе, в плащі своїм,
В якому він ходив в краї підземні,
У тому чорному плащі, в якім
Він на посту зустрівся з Беатріче.
І далі я пішов шляхом нічним,
Бо знав: назад мене він не покличе
Над обрієм спливав вже Оріон.
Дивилась долина мені у вічі. [с. 232]
Якщо оцінювати поему Юрія Клена з огляду смаків та уподобань сьогоднішніх постмодерністів, то до неї будуть цілком застосовані слова Еліотового Данте: "Слова вчорашні втратили свій сенс, / А завтрашні промовить інший голос." У поемі Клена присутня спроба показати долю України в широкому європейському культурному контексті. І спробу цю здійснила людина, для якої європейські культурні реалії не були чимось зовнішнім і нечітко усвідомленим, а річчю добре знаною і глибокою відчутною [59:90].
Таким чином, проведене дослідження провідних мотивів "Божественної комедії" та образу Данте в поемі Юрія Клена "Попіл імперій" дає можливість зробити наступні висновки: твір Данте здійснив великий вплив на ідейний зміст і художню структуру поеми "Попіл імперій"; використовуючи відомі кантівські образи і мотиви Юрій Клен надає їм сучасного звучання, співвідносить із реаліями української дійсності і, порівнюючи себе з великим Данте, поет увиразнює свою опозицію тоталітарному більшовицькому ладу. Образи "Божественної комедії" набувають у поемі Юрія Клена глибоко символічного змісту.
2.2 Образ Енея в поемі Юрія Клена як втілення українського національного характеру
Якщо в другій частині поеми "Попіл Імперій" перед читачем розгортається масштабна картина "новітнього пекла", наземного, влаштованого сталінським режимом, то в третій йдеться про другий, так само злочинний режим – фашистську Німеччину. Третя частина поеми містить численні ремінісценції, зберігає тональність і розмір "Енеїди" І.Котляревського. Як і поему І. Котляревського, цю частину написано п’ятистопним ямбом і десятирядкового строфою. Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського властиве уособлення українських національних рис у героях поеми Вергілія. Загальні події розвиваються так, як і в поемі Вергілія. Коли греки зруйнували місто-державу Трою, син троянського царя Анхіза і богині Венери Еней зібрав уцілілих троянців і поплив морем до Італії, де мав за повелінням богів Зевса заснувати місто Рим і могутнє царство. По дорозі троянцям трапляється чимало пригод. Поема І.Котляревського відображає історичну долю українського народу. У мандрах троянців після зруйнування Трої, у спільних перебореннях ними труднощів і небезпек відбились драматичні події недавнього минулого України – блукання й поневіряння запорожців по світу після знищення військами Катерини ІІ Запорозької Січі. Отже, Еней та троянці наділені рисами українців, а сама поема насичена прийомами бурлеску. Поема, таким чином, представляє химерний, точніше сміховинний варіант "Енеїди" Вергілія. Тому при зустрічі з ліричним героєм поеми Юрія Клена Котляревський, "що на пальцях ямби скандував", на запитання "хто ви?" відповів:
Пане,
Ви не пізнаєте, бо вже ніч,
Котляревського Івана,
Що Вергілія затяг у Січ
І в козацькій шаровари
Зодягнув троянців і римлян". [с. 225]
Проте прохання оповідача провести його в "геєну Вашу, у яку ходив Еней" Котляревський відмовляється виконати і пропонує йому за провідника Енея. Тут використовується пряме цитування:
Але я мого героя
Вам даю, щоб він Вас проводив
По геєні, до якої
Він, сердешний, сам колись ходив
Він же парубок моторний
І хлопчина хоч куди козак. [с. 255]
Спритний, в’юнкий Еней повністю зберігає образні характеристики твору Котляревського:
Богу, хтось там, щоб не потонути,
У високі чоботи узутий
Спритно скаче поміж тих баюр
По тих острів очках кучугур...
Обминувши всі ковбані в’юнко,
Раптом ставши, витягся він струнко,
Спритний і обсмалений, як чорт,
І відразу склав мені рапорт:... . [с. 257]
Для художнього світу "Енеїди" І. Котляревського характерна гра зі смертю, що виражається у специфічному нанизуванні смертельних випробувань та в комічному їх потрактуванні. Вже з перших рядків з другої частини поеми Юрія Клена, де описана мандрівка по пеклі фашистських таборів, відчувається ця ж характерна риса. Пекло починається прямо по дорозі, "де ті верби". Його сторожить знову цербер – триголовий лютий пес, але тут він має іншу природу (згадаймо, що у другій частині Цербер уособлював Леніна, Сталіна, Маркса і Енгельса як зображали засновників марксизму-ленінізму на радянських плакатах). Тут три пащі гавкають по-різному (по-німецьки, угорськи і румунськи). Цербер уособлює фашистську імперію. Триголовий пес зустрів на дорозі Енея і Сівілли за Стіксом. У сміховинній традиції поеми його названо Бровком: Еней злякався Бровка і вже хотів "назад тікать":
Аж баба хліб Бровку шпурнула
І горло глевтяком заткнула
Навчений "попереднім досвідом" Еней у поемі Юрія Клена не розгубився (тепер вже він провідник знайомими йому шляхами):
Але Еней не стратив нервів:
В німецьку пащу, як мастак,
Шпурнув бляшанок п’ять консервів;
В мадярську, вилаявшись так,
Як лаються у нас в Одесі,
Здихнув сигар пачок із десять.
Румунській, що весь час: "гав-гав"
І ні на хвильку не вгавала,
Бо і собі чогось жадала,
Він тільки дулю показав. [с. 260]
Лайка, доброзичливо-недбале ставлення до ворогів, різноманітні розбишацькі витівки і забавки Енея забезпечують сміхову традицію (до речі, у І. Котляревського Еней мандрує пеклом також у третій частині поеми). Еней сам наголошує на своїй сміховинній вдачі, порівнюючи себе з "поважним" Данте:
"Була у Данта інша вдача, -
сказав Еней. – Зірками значить
шляхи він. Він носив бурун.
Дант малював на стінах фрески,
А я даю лише гротески,
Бо я – пустотник і жартун." [с. 262]
На подібність сталінського і фашистського пекла автор натякає далі:
Та правда тут і там та сама.
Дається тільки різний сос.
Тож відчінімо правді браму! [с. 262]
У другій частині колами пекла були в’язничні камери, кабінети, двори сталінських таборів, у третій – фашистських. Методи і способи тортур повторюються (в’язнів вішають, мордують у багнюці, грають ними у футбол), що помічає ліричний герой:
"Бачив я канкан той,
мені – вже показав це Данте.
Невже ті самі тут і там
Методи й спосіб катування
Якими вичавлять зізнання
Так конче хочеться катам? [с. 277]
Різниця проте існує, і її в своєму гумористичному, сміховинному стилі розкриває Еней:
"Ріжниця є, хто в тямки візьме, -
мовляв Еней, - Впровадив чорт
гру там в ім'я соціалізму,
а тут вона – веселий спорт.
Все німець переймає швидко,
Бо вже він має п’ятилітку
Та концентраки заснував
Що в нього звуться "Nacht und Nebel" [с. 277]
Українську націю, народ знищували і в радянській країні, і фашистській імперії, різниця тільки в тому, що
Більшовики:
"Ліквідували нас як клясу, -
Тут ліквідують нас, як расу" [с. 269]
Попри бурлескну природу, сміхове звучання поеми, у ній повсякчас нанизуються одна на одну картини смерті. Вона поступово наповнюється різними відтінками змісту: як "чорна маса", "чортівський бенкет", на якому замість гопака танцюють чарльстон, страшні картини Де-Сада якого "зуміли тут перевершить" та ін. У "Енеїді" І. Котляревського символічним наповненням відзначається сцена спасення Дідони.
Пекло – це нестерпний вогонь, нелюдська спека. Вогонь, спалення ілюструє ідею реінкарнації, перевтілення. Кремація, як спосіб поховання, відома була ще давнім слов’янам. Дідона у поемі І. Котляревський розводить вогнище з уже готових до спалення стосів очерету, що асоціюється з інквізиційним ритуалом спорудження багать. Подібні мотиви спостерігаємо у поемі Юрія Клена:
До клунь замкнувши баб із дітьми,
Солому, складену кругом,
Щоб засвітити їм у пітьмі,
Підпалювали сірничком.
Палахкотіли ті багаття,
І полотіли, мов латаття,
Там полум’янисті язики,
Що даром прискали, як просом
Ревла худоба стоголосо,
Вилущувались кістяки [с. 264-265]
Семантичний ряд поняття "вогонь" наповнюється своєрідним змістом: вогонь – вогнища інквізиції, на яких спалювали ворогів церкви. Проте у поемі Клена спалюють невинних людей – "баб із дітьми", на старовинність звичаю спалювання вказує Еней, посилаючись на героїчний епос:
Вогонь – то є старий звичай,
То не закон жорстоких джунглів.
Частину другу "Нібелунгів"
З років дитячих пригадай. [с.266]
У поемі І. Котляревського, відповідно до бурлескної поетики, смерть змальовується як накопичення розшматованих частин тіла. Мотиви героїки та розчленування тіла в поемі переплітаються й становлять цілісність. Так, наприклад, Ентелл, ідучи на двобій з Даресом заявляє:
Я роздавлю тебе, як жабу,
Зітру, зімну, мороз як бабу,
Що тут і зуби ти зітнеш. [45:64]
В іншій батальній сцені "Енеїди" зустрічаємо також накладання описових картин понівеченої плоті:
Ось Ретій в бендюхах летить!
Сього Паллант стягнув за ногу,
Ударив, як пузир об дрогу,
Мазка із трупа капотить. [45:200]
Йдеться не просто про загибель когось одного, а про масове явище смерті в бою, яке, втім, потрактовується не героїчно, не пафосно, не трагічно, а у сміховому ключі. Смерть при цьому сприймається як мить життя. У поемі Юрія Клена збережено бурлескну поетику опису смерті як накопичення мертвих тіл:
Там скрізь розкидані лежали
Зчорнілі, бляклі стовбури,
І мовив я: "Тут дров чимало,
Їх вистачить на зими три.
Які колоди довжелезні!"
І рік Еней: "Це миттю щезне,
Щоб ліпше оком огорнуть,
Вдягніть-но ваші окуляри.
Не дрова то, а трупи. Зараз
У спільну яму їх шпурнуть. [с. 261]
У іншому місці поеми:
Коли я до Дніпра дотопав,
Побачив я, що під мостом
Повішені гойдались трупи,
Мов продавалися гуртом. [с. 263]
По всіх колах фашистського пекла масово знищували людей: "жидів сто тисячами гнали / з усіх околиць і кошар"; "А то дідів, жінок, дівчат / розстрілювали пачками. / Скидали трупи всі до ями / і долучали немовлят". [с. 266]. Мотив розчленування тіла є наскрізним у цій частині поеми:
Від операцій люди мруть;
Для дослідів, як у вивірки,
Їм вирізають мозок, нирки,
І ліки впорскують від ран,
Які утишують печалі... [с. 271]
У фашистів нічого не пропадає даремно, до людських рештків вони відносяться "по-господарськи": зуби, в яких є золото, складають окремо, людські шкури "на вироби піде": "на рукавички, абажури" [с. 271]. Як і у другій частині поеми, тут присутній, як наскрізний мотив, людської голови, відділеної від тіла:
Там, де було все голо-пусто
І в жовтих розсипах піски,
Біліли качани капусти.
"Тож то є голови людські!" [с. 275]
У змалюванні цих картин Кленова поема відрізняється від "Енеїди" І.Котляревського: мотиви накопичення мертвих тіл, їх розчленування, масове явище смерті у І. Котляревського органічно поєднане з героїкою бою; у поемі Юрія Клена героїки немає, є просто нищення маси безневинних людей.
Попри гумор, притаманний поемі Юрія Клена, у ній повсякчас звучать трагічні ноти, що зумовлені усвідомленням трагічної долі народу під важким чоботом імперій - чи то сталінської, чи фашистської. "Пустотник і жартун" Еней допоміг знайти героєві поеми "поетну, ніжну, як вербену, / що край дороги розцвіла, / що їй дзвінке ім'я Оксана. / Що зачарована пішла / повз таємничі звабні двері / на дальній і "прекрасний берег, / на клич задимлених вогнів" [с. 278]. Цитування рядків із поезії Олени Теліги вказує, що йдеться саме про неї. Жартівник Еней сумно говорить, вказуючи на в’язницю: " Оце житло її сумне, - / сказав він. – Тут їй казка сниться" [с. 278].
У картині смерті поетки звучить мотив чаші, сповненої вином страждання, який є наскрізним у поетиці Юрія Клена: "Не холодне умирання / послав Господь. Вином страждання / мені налив Він чашу вщерть". [с. 279]. Пустотливий, сміховинний тон Еней втрачає, коли говорить про поетку, її долю і узагальнює:
Священних жертв таких немало,
Бо гестапівський однострій
Енкаведисти повдягали;
Гудуть, як той джмелиний рій,
Скрізь українську молодь ловлять,
І вже пішло тут безголов’я [с. 279].
Цікавим у цьому сенсі є семантична пара ловля – безголов’я. І енкаведисти і фашисти ловлять людей, українську молодь, щоб знищити в них живу українську душу, маніпулювати їхньою свідомістю, що в поетиці Юрія Клена виливається в мотив безголовості.
Співіснування страшного і комічного як у поемі І. Котляревського, так і творі Юрія Клена, має свої глибокі корені, що вкладені в українській язичницькій ментальності, оскільки період розваг і жертовного задобрювання покійників-предків не мали в язичництві чіткого розмежування. Тризна могла закінчуватися грищами, в ході свят могли з’явитися образи Смерті та її слуг (у вигляді масок, перевдягання тощо). Елементи таких ігрищ, перевдягань збереглися ще й до сьогодні. І.Котляревський не вигадав сусідства жаху зі сміхом, а лише увиразнив його в своєму гуморі, що Юрій Клен переніс у свою поему, втіливши ці риси в образі Енея.
Мотив подолання смерті, безсмертя людської душі звучить у відправі за померлим, панахиді, поминанні. Так, гостюючи у царя Ацеста, Еней у поемі І. Котляревського раптом згадує про роковини смерті свого батька й починає організовувати поминки, які означають вторгнення потойбіччя в життя троянської ватаги. Поминки стають ще одним аргументом на користь подолання смерті.
У поемі "Попіл імперій" цей мотив втілено у сцені відправлення панахиди, яку в таборі здійснили як могли – мовчанкою:
Ввійшли ми в табір. Мертвий спокій
Там панував. Він весь затих.
В задумі начебто глибокій,
Смутні, по камерах своїх
Стояли в’язні і молились.
Суворо очі їх світились,
І пойняла їх глухот.
Слова на дні душі зростали,
Де загорялись, мов опали.
Не ворушилися уста. [с. 280].
Показово, що подолати смерть можуть тільки герої, єпископ, який правив панахиду наголошує на цьому:
"Героям слава.
Герой загиб, і я по нім
Мовчазну правив панахиду.
Нікого з спільників не видав,
Себе не зрадив він нічим.... [с. 280].
Це був поет, воїн, лицар, який "уславив" "вік золотий і срібний, і той, що з міді" . [с. 281], який йшов тільки вперед з гаслом "Ні кроку зі шляху, ні думки назад" [с. 281]. У житті, творчості, незламному духові Ольжича поет бачить надію майбутнього відродження України, її перемоги над ворогом:
Він знав, що всі мури земного впадуть,
Як серце своє він оберне на сурму,
Що вежі найвищі духовності ждуть
Його необорно-шаленого штурму. [с. 281]
Поетизація смерті в поемі Котляревського вивершується алегоризованою постаттю самої Смерті, яка зустрічає Енея й Сівіллу при вході в пекло. Змальовується вона в оточенні всіх тих лих, що мордують людину протягом життя: чума, війна, холод, голод тощо. Гіперболізовано велика свита смерті є своєрідним продовженням її портретної характеристики. У поемі Юрія Клена Смерть не має традиційно-української характеристики (згадаймо, що в обрядових дійствах вона має гротескний характер – з косою, в темному одязі, у супроводі своєї свити), оскільки її наділено символічною семантикою червоного кольору: "Смерть у пурпурі гряде..." [с. 270]. Хоча свита цієї пурпурової Смерті збережена, та не персоніфікована. Це – тортури, жах, голод, злидні, чума, хвороби тощо. Її споряджено неабиякою свитою "катів людських": Гітлер, Сталін, Ленін, енкаведисти, фашисти і навіть підліток, який вправляється у влучності, стріляючи у в’язнів.
Таким чином постає цілісна картина єдиного пекла, бо на першому етапі – "новітнє пекло", "не давнє звикле", його жахається сам Данте, на другому – "роїлось пекло на землі..." На третьому етапі – "Князь тьми узяв гігантський пензель / відром у пеклі фарб зачерп / і ось на тлі небес малює / якісь жахливі краєвиди". На верховину (вершину дерева життя, в небесний світ, де бороть бою білих і чорних сил подорож закінчується, героя виводить Фауст.
Отже, образ Енея в художній структурі поеми Юрія Клена сприяє організації художнього часу і простору: через нього здійснюється екскурс в час зруйнування Трої, в якому автор знаходить аналогії до української дійсності. Продовжуючи традицію І.Котляревського, Юрій Клен втілює в образі Енея риси українського характеру, про що свідчить характер героя, висловлювання , гумор, намагання крізь сміх сприймати трагічні події сучасності.
2.3 Фаустівські мотиви у поемі Юрія Клена "Попіл Імперій"
Погляд на сьогодення крізь призму минулого і його осмислення виступає у Клена у поезії, присвяченій зображенню Німеччини після приходу до влади нацистів.
У вірші "Франкфурт-на-Майні", написаному на другому році диктатури Гітлера, роздуми над державою, її великою культурою досягають особливої емоційної сили. Ліричний герой поезії мандрує містом і згадує знакові символи німецької культури:
Гете, Фауста, Мефістофеля, Маргариту. "Синє небо", тісні завулки нагадують ліричному героєві про Гете, який "колись закоханий блукав" ними. Спогади, традиція тісно переплетені у свідомості героя Кленової поезії:
О, певне, Фавста теж водив
В ці нетрі хитрий Мефістофель,
На цій стіні лишив свій профіль
І пиво з цих шухляд цідив [с. 71]
Попри варварство існуючих імперій, які з часом перетворяться на попіл, залишаться вічні цінності культури, духовності:
Входжу в собор, де вічна мла,
І з мороку середньовіччя
Всміхається мадонн обличчя
На синім візеру шкла
Христос, незмінний у роках,
Прозорий, пломенем прошитий
Отут могила Маргарита
І гірко каялась в гріхах [с. 71]
Ліричний герой переконаний, що минуле відроджується і спостерігає це відродження в оточуючому світі типового німецького міста з його бароковими храмами, тісними вуличками:
Потужну повінь ллє орган.
Стара легенда оживає.
На