Xreferat.com » Рефераты по математике » Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

Дипломна робота:

Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

ЗМІСТ


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.ВВЕДЕННЯ

1 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

2 РІШЕННЯ ЗАДАЧ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ВЛАСТИВОСТЕЙ ФУНКЦІЇ

2.1 Використання монотонності функції

2.2 Використання обмеженості функції

2.3 Використання періодичності функції

2.4 Використання парності функції

2.5 Використання ОПЗ функції

3 ДЕЯКІ ШТУЧНІ СПОСОБИ РІШЕННЯ РІВНЯНЬ

3.1 Множення рівняння на функцію

3.2 Угадування кореня рівняння

3.3 Використання симетричності рівняння

3.4 Дослідження рівняння на проміжках дійсної осі

ВИСНОВОК

ДОДАТОК

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

ВВЕДЕННЯ


Не всяке рівняння або нерівність у результаті перетворень або за допомогою вдалої заміни змінної може бути зведене до рівняння (нерівності) того або іншого стандартного виду, для якого існує певний алгоритм рішення. У таких випадках іноді виявляється корисним використовувати інші методи рішення, мова про які й піде в ході даної роботи. Вище сказане визначає актуальність дипломної роботи. Об'єкт дослідження - рівняння й нерівності, що не піддаються рішенню за допомогою стандартних методів, або що відрізняються громіздкістю стандартного рішення.

Метою даної роботи є ознайомлення з нестандартними методами рішення рівнянь і нерівностей.

Для досягнення поставленої мети в даній роботі вирішувалися наступні задачі:

Зібрати відомості з історії математики про рішення рівнянь.

Розглянути й застосувати на практиці методи рішення рівнянь і нерівностей, засновані на використанні властивостей функції.

Розглянути й застосувати на практиці додаткові нестандартні методи рішення рівнянь і нерівностей

Практична значимість роботи полягає в тому, що не завжди при рішенні складних рівнянь або нерівностей варто йти по «торованій колії», намагаючись знайти рішення «у чоло»: досить лише глянути на нього й знайти зачіпку, що дозволяє уникнути складних обчислень і перетворень. Дипломна робота складається із введення, трьох глав і списку використаних джерел. У першому розділі наведені деякі відомості з історії математики про рішення рівнянь. У другому розділі розглянуті методи рішення, засновані на використанні властивостей функції. Третій розділ присвячений розгляду додаткових (штучних) методів рішення.

Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.1 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА


Рівняння й системи рівнянь математики вміли вирішувати дуже давно. В «Арифметиці» грецького математика з Олександрії Диофанта (III в.) ще не було систематичного викладу алгебри, однак у ній утримувався ряд задач, розв'язуваних за допомогою складання рівнянь. Є в ній така задача:

«Знайти два числа по їхній сумі 20 і добутку 96». [16]

Щоб уникнути рішення квадратного рівняння загального виду, до якого приводить позначення одного із чисел буквою і яке тоді ще не вміли вирішувати, Диофант позначав невідомі числа 10 + х і 10-х (у сучасному записі) і одержував неповне квадратне рівняння 100-х2 = 96, для якого вказував лише позитивний корінь 2.

Задачі на квадратні рівняння зустрічаються в працях індійських математиків уже з V в. н.е.

Квадратні рівняння класифікуються в трактаті «Коротка книга про вирахування алгебри й алмукабали» Мухаммеда аль-хорезми (787 - ок. 850). У ньому розглянуті й вирішені (у геометричній формі) 6 видів квадратних рівнянь, що містять в обох частинах тільки члени з позитивними коефіцієнтами. При цьому розглядалися тільки позитивні коріння рівнянь.

У роботах європейських математиків XIII – XVI ст. даються окремі методи рішення різних видів квадратних рівнянь. Злиття цих методів у загальне правило зробив німецький математик Михаель Штифель (1487 - 1567), що розглядав уже й негативні коріння.

У найвідомішому російському підручнику «Арифметика» Леонтія Пилиповича Магницького (1669-1739) було чимало задач на квадратні рівняння. От одна з них:

«Якийсь генерал хоче з 5000 чоловік баталію вчинити, і щоб та була в особі вдвічі, ніж осторонь. Кілько баталія буде мати в особі й осторонь?», тобто скільки солдатів треба поставити по фронті й скільки їм у тил, щоб число солдатів по фронту було в 2 рази більше числа солдат, розташованих їм «у тилу»?

У вавилонських текстах (3000 - 2000 років до н.е.) зустрічаються й задачі, розв'язувані тепер за допомогою систем рівнянь, що містять і рівняння другого ступеня. Приведемо один з них:

«Площі двох своїх квадратів я склав: 25Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. . Сторона другого квадрата дорівнює Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. сторони першого й ще 5».

Відповідна система в сучасному записі має вигляд:


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.


Цю задачу вавилонський автор вирішує правильно методом, що ми тепер називаємо методом підстановки, але він ще не користувався алгебраїчною символікою.

В XVI в. французький математик Франсуа Виет (1540 - 1603), що служив шифрувальником при дворі французького короля, уперше ввів літерні позначення не тільки для невідомих величин, але й для даних, тобто коефіцієнтів рівнянь. Ф. Виет для позначення нерозшифрованих букв у повідомленнях супротивника використовував рідкі букви латинського алфавіту х, у и z, що й поклало початок традиції позначати невідомі в рівняннях буквами х, у и z. Особливо цінував Виет відкриті їм формули, які тепер називаються формулами Виета. Однак сам Виет визнавав тільки позитивних корінь.

Лише в ХVII в. після робіт Декарта, Ньютона й інших математиків рішення квадратних рівнянь прийняло сучасний вид.

Повернемося в початок XVI в. Тоді професор математики болонського університету Сципион дель Ферро (1465-1526) уперше знайшов алгебраїчне рішення рівняння третього ступеня виду


x3+px=q, (1)


де р и q - числа позитивні.

Це відкриття, по звичаях того часу, професор тримав у строгому секреті. Про нього знали лише два його учні, у тому числі якийсь Фиоре. Утаювання математичних відкриттів тоді було звичайним явищем, тому що в Італії практикувалися математичні диспути-двобої. На багатолюдних зборах супротивники пропонували один одному задачі для рішення на місці або в певний строк. Найчастіше це були задачі по алгебрі, що називали тоді великим мистецтвом. Перемагав той, хто вирішував більше задач. Переможець не тільки нагороджувався славою й призначеним грошовим призом, але й міг зайняти університетську кафедру, а потерпілий поразку часто втрачав займане місце. От чому учасникові диспуту було важливо мати невідомий інший алгоритм рішення деяких задач.

Після смерті професора дель Ферро його учень Фиоре, що сам не був глибоким математиком, викликав на публічний диспут одного з найвизначніших математиків того часу Никколо Тарталья (1499-1557). Готуючись до диспуту, Тарталья відкрив формулу для знаходження корінь кубічних рівнянь у радикалах, тому що припускав, що Фиоре вже мав цю формулу. Пізніше Тарталья писав: «Я приклав всю свою запопадливість, ретельність і уменье, щоб знайти правило для рішення кубічних рівнянь, і, завдяки благословенній долі, мені вдалося це зробити за 8 днів до строку».

Диспут відбувся 20 лютого 1535 р. Тарталья протягом двох годин вирішив 30 задач, запропонованих йому супротивником, а Фиоре не зміг вирішити ні однієї з 30 задач, запропонованих Тартальєй. Після диспуту Тарталья став знаменитим у всій Італії, але продовжував тримати відкриту формулу в секреті.

Інший італійський математик Джерол (1501 - 1576) довідався від Тартальи правило рішення кубічного рівняння (1) і дав «священну клятву», що нікому не розкриє цієї таємниці. Правда, Тарталья лише частково розкрив свою таємницю, але Кардано, познайомившись із рукописами покійного професора дель Ферро, одержав повну ясність у цьому питанні. В 1545 р. Кардано опублікував знамениту свою працю «Про велике мистецтво, або про алгебраїчні речі, в одній книзі», де вперше опублікував формулу для рішення рівняння (1), а кубічне рівняння загального виду пропонував звести до рівняння (1).

Після виходу у світло цієї книги Кардано був обвинувачений Тартальей у порушенні клятви, але формула, відкрита дель Ферро й Тартальей, і донині називається формулою Кардано.

Така повна драматизму історія відкриття формули корінь кубічного рівняння (1).

У тій же книзі Кардано привів алгебраїчне рішення рівняння четвертого ступеня. Це відкриття зробив один з його учнів Лудовико Феррари (1522 - 1565). Після цього почалися наполегливі пошуки формул, які зводили б рішення рівнянь вищих ступенів до добування корінь («рішення в радикалах»). Ці пошуки тривали біля трьох сторіч, і лише на початку XIX в. норвезький учений Нильс Хенрик Абель (1802 -1829) і французький учений Еварист Галуа (1811 -1832) довели, що рівняння ступенів вище четвертої в загальному випадку в радикалах не вирішуються.

Математик і філософ Рене Декарт (1596 -1650) уперше сформулював у своїй книзі «Геометрія» основну теорему алгебри про число корінь рівняння n-й ступеня. При цьому Декарт припускав існування не тільки щирих (позитивних) і помилкових (менших, чим нічого, тобто менших нуля - негативних) корінь, але й уявлюваних, мнимих (у Декарта - imaginaires), тобто комплексних корінь.

Ще в стародавності математики в процесі рішення задач зіштовхувалися з добуванням кореня квадратного з негативного числа; у цьому випадку задача вважалася нерозв'язною. Однак поступово з'ясовувалося, що рішення багатьох задач, що задаються в дійсних числах, одержує просте пояснення за допомогою виражень a + bi, де i2 = -1, які зрештою теж стали називати числами, але вже комплексними. Перше обґрунтування найпростіших дій над комплексними числами дав італійський математик Раффаеле Бомбелли (1530 -1572) в 1572 р., хоча ще довгий час до комплексних чисел ставилися як до чого надприродному.

Академік Петербурзької академії наук Леонард Ейлер (1707 -1783) вніс істотний вклад у питання теорії комплексних чисел. Після його робіт комплексні числа одержали остаточне визнання як предмет і засіб вивчення. Сама назва «комплексне число» було запропоновано в 1831 р. німецьким математиком Карлом Фрідріхом Гауссом (1777 - 1855).

У цей час комплексні числа широко вживаються в багатьох питаннях фізики й техніки.

Вище мова йшла про алгебраїчні рівняння, тобто рівняннях f(x) = O, де f(x) - багаточлен відносно х.

Крім алгебраїчних рівнянь, є ще й трансцендентні рівняння: показові, логарифмічні, тригонометричні й ін. Рішення трансцендентних рівнянь, а також нерівностей істотно опирається на властивості функцій, які вивчаються в математику відносно недавно.

Особливе місце серед алгебраїчних рівнянь займають так звані диофантові рівняння, тобто рівняння, у яких невідомих більше однієї.

Найбільш відомими з них є лінійні дофантові рівняння. Приклади задач, що приводять до лінійних дофантових рівнянь, знаходимо в збірнику задач ченця Алькуїна, запрошеного в 795 р. Карлом Великим викладати в першу з відомих шкіл у м. Аахен. От ця задача:

«100 шеффелей (грошових одиниць) розділили між чоловіками, жінками й дітьми (число персон 100) і дали при цьому чоловікам по 3 шеффеля, жінкам по 2 і дітям по Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. шеффеля. Скільки було чоловіків, жінок і дітей?»

Позначивши кількість чоловіків за х, кількість жінок за у, ми прийдемо до рівняння


Зх + 2y+Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. ( х-y)= 100


Загального рішення лінійних дофантових рівнянь у ті часи ще не знали й задовольнялися лише декількома рішеннями, що задовольняють умові задачі. У самого Алькуина було наведено лише одне рішення цієї задачі: чоловіків, жінок і дітей було 11, 15 і 74, а задача має 784 рішення в натуральних числах.

Задачі, що приводять до лінійних дофантових рівнянням, були в Леонардо Пизанського (Фибоначчи) (1180 - 1240), в «Арифметиці» Л. Ф. Магницького.

Відоме рівняння Піфагора (VI в. до н.е.) х2 + в2= z2 вирішують у натуральних числах. Його рішеннями служать трійки чисел (х; в; z):


x = (m2-n2)l, y = 2mnl, z = (m2 + n2)l,


де т, п, l - будь-які натуральні числа (т> п). Ці формули допомагають знаходити прямокутні трикутники, довжини сторін яких є натуральними числами.

В 1630 р. французький математик Пьер Ферма (1601 — 1665) сформулював гіпотезу, що називають великою (або великий) теоремою Ферма: «Рівняння хп + уп = zn для натурального п ≥ 3 не має рішень у натуральних числах». Ферма не довів свою теорему в загальному випадку, але відома його запис на полях «Арифметики» Диофанта: «...неможливо куб записати у вигляді суми двох кубів, або парний ступінь у вигляді суми таких же ступенів, або взагалі будь-яке число, що є ступенем більшої, ніж друга, не можна записати у вигляді суми двох таких же ступенів. У мене є воістину дивний доказ цього твердження, але поля ці занадто вузькі, щоб його вмістити». Пізніше в паперах Ферма було знайдене доказ його теореми для п= 4. З тих пор більше 300 років математики намагалися довести велику теорему Ферма. В 1770 р. Л.Ейлер довів теорему Ферма для п = 3, в 1825 р. Адриен Лежандр (1752 1833) і Петер Дирихле (1805 - 1859) - для п = 5. Доказ великої теореми Ферма в загальному випадку не вдавався довгі роки. І тільки в 1995 р. Ендрю Вайлс довів цю теорему.

2. РІШЕННЯ ЗАДАЧ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ВЛАСТИВОСТЕЙ ФУНКЦІЇ


Не всяке рівняння f(x) = g(x) або нерівність у результаті перетворень або за допомогою вдалої заміни змінної може бути зведене до рівняння або нерівності того або іншого стандартного виду, для якого існує певний алгоритм рішення. У таких випадках іноді виявляється корисним використовувати деякі властивості функцій, такі як монотонність, періодичність, обмеженість, парність і ін.


2.1 Використання монотонності функції


Функція f (x) називається зростаючої на проміжку D, якщо для будь-яких чисел x1 і x2 із проміжку D таких, що x1 < x2, виконується нерівність f (x1) < f (x2).

Функція f (x) називається убутної на проміжку D, якщо для будь-яких чисел x1 і x2 із проміжку D таких, що x1 < x2, виконується нерівність f (x1) > f (x2).

На показаному на малюнку 1 графіку


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

Малюнок 1

Функція y = f (x), Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей., зростає на кожному із проміжків [a; x1) і (x2; b] і убуває на проміжку (x1; x2). Зверніть увагу, що функція зростає на кожному із проміжків [a; x1) і (x2; b], але не на об'єднанні проміжків Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

Якщо функція зростає або убуває на деякому проміжку, то вона називається монотонної на цьому проміжку.

Помітимо, що якщо f – монотонна функція на проміжку D (f (x)), те рівняння f (x) = const не може мати більше одного кореня на цьому проміжку.

Дійсно, якщо x1 < x2 – корінь цього рівняння на проміжку D (f(x)), те f (x1) = f (x2) = 0, що суперечить умові монотонності.

Перелічимо властивості монотонних функцій (передбачається, що всі функції визначені на деякому проміжку D).

Сума декількох зростаючих функцій є зростаючою функцією.

Добуток ненегативних зростаючих функцій є зростаюча функція.

Якщо функція f зростає, то функції cf (c > 0) і f + c також зростають, а функція cf (c < 0) убуває. Тут c - деяка константа.

Якщо функція f зростає й зберігає знак, то функція Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. убуває.

Якщо функція f зростає й ненегативна, то fn де nДослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. N, також зростає.

Якщо функція f зростає й n – непарне число, то f n також зростає.

Композиція g (f (x)) зростаючих функцій f і g також зростає.

Аналогічні твердження можна сформулювати й для убутної функції.

Крапка a називається крапкою максимуму функції f, якщо існує така ε-околиця крапки a, що для будь-якого x із цієї околиці виконується нерівність f (a) ≥ f (x).

Крапка a називається крапкою мінімуму функції f, якщо існує така ε-околиця крапки a, що для будь-якого x із цієї околиці виконується нерівність f (a) ≤ f (x).

Крапки, у яких досягається максимум або мінімум функції, називаються крапками екстремуму.

У крапці екстремуму відбувається зміна характеру монотонності функції. Так, ліворуч від крапки екстремуму функція може зростати, а праворуч - убувати. Відповідно до визначення, крапка екстремуму повинна бути внутрішньою крапкою області визначення.

Якщо для кожного Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. (x ≠ a) виконується нерівність f (x) ≤ f (a) Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей., те крапка a називається крапкою найбільшого значення функції на множині D:


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.


Якщо для кожного Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. (x ≠ b) виконується нерівність f (x) > f (b) Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей., те крапка b називається крапкою найменшого значення функції на множині D.


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.


Крапка найбільшого або найменшого значення функції на множині D може бути екстремумом функції, але не обов'язково їм є.

Крапку найбільшого (найменшого) значення безперервної на відрізку функції варто шукати серед екстремумів цієї функції і її значень на кінцях відрізка.

Рішення рівнянь і нерівностей з використанням властивості монотонності ґрунтується на наступних твердженнях.

1. Нехай f(х) - безперервна й строго монотонна функція на проміжку Т , тоді рівняння f(x) = З, де З - дана константа, може мати не більше одного рішення на проміжку Т.

2. Нехай f(x) і g(х) - безперервні на проміжку T функції, f(x) строго зростає, а g(х) строго убуває на цьому проміжку, тоді рівняння f(х) = =g(х) може мати не більше одного рішення на проміжку Т. Відзначимо, що як проміжок T можуть бути нескінченний проміжок (-?;+?) , проміжки (а;+?), (-?; а), [а;+?), (-?; b], відрізки, інтервали й напівінтервали.

Приклад 2.1.1 Вирішите рівняння


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. [28] (1)


Рішення. Очевидно, що х ≤ 0 не може бути рішенням даного рівняння, тому що тоді Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. Для х > 0 функція Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. безперервна й строго зростає, як добуток двох безперервних позитивних строго зростаючих для цих х функцій f(x) = х і Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. Виходить, в області х > 0 функція Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. приймає кожне своє значення рівно в одній крапці. Легко бачити, що х = 1 є рішенням даного рівняння, отже, це його єдине рішення.

Відповідь: {1}.

Приклад 2.1.2 Вирішите нерівність


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. (2)


Рішення. Кожна з функцій в = 2x, в = 3x, в = 4х безперервна й строго зростаюча на всій осі. Виходить, такий же є й вихідна функція Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. Легко бачити, що при х = 0 функція Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. приймає значення 3. У силу безперервності й строгої монотонності цієї функції при х > 0 маємо Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей., при х < 0 маємо Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. Отже, рішеннями даної нерівності є всі х < 0.

Відповідь: (-?; 0).

Приклад 2.1.3 Вирішите рівняння


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. (3)

Рішення. Область припустимих значень рівняння (3) є проміжок Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. На ОПЗ функції Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. й Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. безперервні й строго убувають, отже, безперервна й убуває функція Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.. Тому кожне своє значення функція h(x) приймає тільки в одній крапці. Тому що , Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. те х = 2 є єдиним коренем вихідного рівняння.

Відповідь: {2}.


2.2 Використання обмеженості функції


При рішенні рівнянь і нерівностей властивість обмеженості знизу або зверху функції на деякій множині часто відіграє визначальну роль.

Якщо існує число C таке, що для кожного Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. виконується нерівність f (x) ≤ C, те функція f називається обмеженої зверху на множині D (малюнок 2).


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

Малюнок 2

Якщо існує число c таке, що для кожного Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей. виконується нерівність f (x) ≥ c, те функція f називається обмеженої знизу на множині D (малюнок 3).


Дослідження нестандартних методів рішення рівнянь і нерівностей.

Малюнок 3


Функція, обмежена й зверху, і знизу, називається обмеженої на множині D. Геометрично обмеженість функції f на множині D означає, що графік

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: