Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

Спеціальність 8.030403 «Міжнародні економічні відносини»

Денна форма навчання 6 курс (магістр)


Магістерська робота

“Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС”


Київ 2010

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції

1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою

1.2 Інвестиційна політика держави

1.3 Інвестиційна політика України на умов переходу до ринку

Висновки до Розділу 1

РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні

2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії

2.2 ПІЗ як фактор розвитку економіки України

2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Висновки до Розділу 2

РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

3.2 Політика східного партнерства ЄС – нові інструменти і можливості

Висновки до Розділу 3

РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин

4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності

4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею

4.3 Прямі польсько-українські інвестиції

4.4 Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС

Висновки до Розділу 4

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА


Вступ


Формування в Україні економіки відкритого типу, її інтеграція у світове господарство здійснюється в умовах трансформації соціально-економічної системи та суспільно-політичного ладу, що породжує суперечливі тенденції, позитивні й негативні явища, які впливають на характер двостороннього співробітництва України та її партнерів. Принципова зміна економічного середовища в Україні, геополітичної ситуації в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ), правового поля діяльності суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринку, обумовили ситуацію, коли елементи старої зовнішньоекономічної моделі (сформованої в умовах панування планово-адміністративної системи і співробітництва в рамках РЕВ), моделей двосторонніх економічних відносин і механізми їх реалізації стали недієвими, а нові – не сформовані та не відпрацьовані в науці та практиці.

Ця проблема особливо загострилася у зв’язку з процесами розширення Європейського Союзу та різним ступенем участі у них України та її західних країн-сусідів. Зазначене детермінує необхідність пошуку шляхів реформування економічних зв’язків України членами ЄС, насамперед з Польщею, яка визначена її стратегічним партнером, що передбачає найтіснішу і найширшу двосторонню співпрацю.

Різні аспекти проблеми функціонування національної економіки у світовій висвітлені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, теорії побудови окремих складових зовнішньоекономічних моделей присвячені роботи І.Бураковського, Дж. Бхаваті, М.Дудченко, Г.Зіберта, А.Кірєєва, Е.Кочетова, П.Кругмана, В.Леонтьєва, П.Ліндерта, В.Новицького, М. Обстфельда, Ф. Рута, Є. Савельєва, В.Сіденка, А.Філіпенка та ін. Теоретичні та практичні аспекти формування глобального економічного середовища і регіоналізації досліджувалися Р.Айзеном, В.Будкіним, В.Горбуліним, Н.Думною, І.Івановим, Б.Кузнєцовим, З.Луцишин, Ф.Махлупом. Теоретичні засади формування інвестиційного клімату, інвестиційної стратегії та політики інвестування викладені у працях О.Гаврилюка, Б.Губського, Дж.Даннінга, А.Кальвета, І.Лукінова, А.Папафілліппу. Питанню транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіональної співпраці присвячені роботи П.Бєлєнького, А.Гаассе, М.Долішнього, Є.Кітовського, М.Лендьєл, П.Луцишина, Н.Мікули, А.Міщука, О.Озембло, Н.Паніковського, С.Писаренко. Проблеми розвитку економічних систем України і Польщі, зокрема в контексті інтеграції посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи в ЄС, досліджували В.Герульський, П.Ебергардт, О.Оксанич, М.Янків.

Одним з перших спеціальних дисертаційних досліджень економічних відносин між Польщею та Україною 1991 — 1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л.Ковач [16]. Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонами цієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузі транспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996 — 1999 рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах інших дисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини, вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланки майбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лише частково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвиток єврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л.Ковач є замала частка неопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивування невелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури) польських джерел у роботі. На наш погляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщею недостатній для всебічного, глибокого аналізу. Написано цілий ряд дисертацій, у яких висвітлюються певні аспекти досліджуваного питання. Вагомий вклад у дослідження українсько-польських відносин внесли українські науковці. Однією з перших спроб дослідити розвиток українсько-польських відносин була дисертаційна робота Д.Горуна [11]. Автор зробив спробу всебічно підійти до розгляду стану українсько-польських стосунків, зосередивши увагу на дослідженні політичної, економічної та культурної сфер двостороннього співробітництва.

Серед перших спроб монографічного дослідження польсько-українських стосунків варто назвати спільну працю В.Гілла та Н.Гілла “Відносини Польщі з Україною в 1989-1993 рр.” [43]. Автори у своєму дослідженні торкаються основних сфер двосторонніх взаємин: політичної, економічної, культурної, питання національних меншин. Попри те, що дослідники через об’єктивні причини не змогли у повній мірі представити всіх факторів і чинників, які впливали на динаміку розвитку українсько-польських відносин, та надати вичерпних висновків і прогнозів, важливість цієї роботи полягає у систематизації значного фактологічного матеріалу з історії польсько-українських стосунків першої половини 90-х рр. ХХ ст.

Проблематика українсько-польського стратегічного партнерства, розширення НАТО та ЄС на Схід, різноманітних аспектів двосторонніх відносин,а також становлення та розвиток діалогу між Києвом і Варшавою часто ставали предметом обговорення на міжнародних конференціях, семінарах і “круглих столах” [13]. Співробітництву наших держав в економічній сфері присвячені розвідки А.Єременко [21], М.Костшевського [25], Л.Парфенова [29], Р.Станішевського [32] та ін..

Важливе місце у розробці проблематики українсько-польських відносин належить журнальним і газетним статтям, зокрема, “Мировая экономика и международные отношения” [11], “Урядовий кур’єр” [24] та інших періодичних виданнях надають потрібний інформативний матеріал для ґрунтовного дослідження. Серед польських фахових періодичних видань на особливу увагу заслуговують “Polityka” [42], “Przegląd środkowoeuropejski” [43], “Przegląd Rządowy” [44], Rocznik Strategiczny [41], Polska w Europie [39], Przegląd Zachodni [40], Biuletyn Ukraiński [2]. Багато корисної інформації розміщується на сторінках таких періодичних видань, як “Materials and Documents”, “Zycie gospodarcze” [45] та ін. польських та західних періодичних виданнях.

Окремо необхідно зазначити інформаційні джерела Міністерства економіки та Ради міністрів Польщі, Польської агенції інформації і закордонних інвестицій (PALiLZ), Економічного відділу Посольства Польської Республіки в Україні, польські спеціалістичні видання: „Ринок: східні партнери” (щомісячне видання Інституту кон'юнктур і цін закордонної торгівлі, Центр ринкової інформації, Варшава), „Аналітичний бюлетень UKIE” та інші.

Світовий досвід свідчить, що країни з трансформаційними економіками, як правило, не в змозі здолати об’єктивні труднощі перехідного періоду без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції, взагалі, створюють необхідні передумови для пожвавлення загальної економічної активності та формування національних інвестиційних ринків, дозволяючи досягти потрібного рівня інвестицій (20-25% ВВП) на фоні дефіциту внутрішніх інвестиційних ресурсів. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), зокрема, сприяють впровадженню технологічних нововведень, забезпечуючи зростання науково-технічного потенціалу, та стимулюють економічний розвиток, даючи змогу здійснювати структурну перебудову і модернізацію господарства в умовах сучасного глобалізованого економічного простору. Водночас, хоча іноземний капітал і може на певний час стати відчутним фактором піднесення економіки, необхідно враховувати і його можливі негативні наслідки, в першу чергу, з погляду перспектив національної конкурентоспроможності.

Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами.

Необхідність державного регулювання ПІІ на макроекономічному рівні обумовлюється їх позитивними та негативними наслідками, які потрібно відповідно стимулювати або обмежувати, застосовуючи певні регулятивні інструменти. Вибір інструментів, які дозволятимуть регулювати процес прямого іноземного інвестування, повинен бути всебічно обґрунтованим з наукових позицій та, зокрема, засновуватись на виявленні важливих причинно-наслідкових зв’язків між ПІІ і чинниками, які впливають на їх динаміку, а також на визначенні кількісних характеристик цих взаємозв’язків.

Питанню дослідження ПІІ присвячено чимало публікацій у вітчизняній літературі, наприклад [1-3, 6, 7], однак вони носять здебільшого описовий характер – автори зупиняються переважно на якісних аспектах іноземного інвестування, залишаючи поза увагою дослідження чинників, що впливають на ПІІ на макрорівні. Лише в окремих роботах [2] ці питання були піддані більш глибокому вивченню, проте дослідження обмежились лише ранжуванням чинників за ознакою важливості для ПІІ.

Розглядаючи ПІІ, потрібно звернути увагу на наступне. Традиційне пояснення міжнародного руху капіталу як фактора виробництва базується на існуванні різних відсоткових ставок у країнах, однак воно розкриває причини руху лише портфельного капіталу та не може адекватно пояснити прямі інвестиції. ПІІ є найважливішою характерною ознакою багатонаціональних компаній, адже ці інвестиції є не просто формою міжнародного руху капіталу, а радше розширенням компанії з вітчизняної країни у приймаючу. Виходячи з цього, у дослідженні іноземних інвестицій в Україні слід обов’язково виокремлювати прямі та портфельні інвестиції, чітко розмежовуючи чинники іноземного прямого та портфельного інвестування.

Вважається [3], що найбільший вплив на обсяги іноземного інвестування в Україні справляють політичні й правові чинники, рівень корупції й організованої злочинності, адміністративні бар’єри та інші фактори неекономічного характеру. Зокрема, зазначається, що причинами незадовільного припливу ПІІ в Україну є низький міжнародний рейтинг країни та нестабільність наявної нормативно-правової бази.

Кількісний аналіз інвестиційного процесу ускладнюється тим, що більшість перелічених чинників не піддаються кількісному вираженню, тому подальший розгляд обмежується лише тими чинниками, щодо яких можливе отримання статистичних даних. Виходячи з вищенаведеного, серед чинників, що можуть впливати на обсяги ПІІ, доцільно назвати наступні:

1. Темп інфляції. Вважається [1], що темпи інфляції обернено впливають на пряме іноземне інвестування, оскільки чим вищий рівень цього показника, тим більшою мірою зменшуватиметься майбутній прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів виявиться до нарощування обсягів інвестицій. Тут потрібно звернути увагу на те, що іноземні інвестори повинні враховувати не поточний, а очікуваний у майбутньому темп інфляції, точніше прогнозний темп на момент отримання доходів від здійснених у поточному періоді інвестицій.

2. Обсяги внутрішнього споживання. Оскільки переважна більшість іноземних інвестицій вкладається в галузі, що виробляють товари і послуги для внутрішнього кінцевого споживання, то інвестори мають коригувати обсяги інвестицій з огляду на прогноз продажу продукції, яку планується виробити в Україні. Причому, доцільно використовувати показники обсягів приватного споживання, зважаючи на переважну спрямованість іноземного інвестування в галузі, що виробляють продукцію для приватних споживачів (харчова промисловість, оптова торгівля, торговельно-посередницькі операції тощо) [5].

3. Обсяги імпорту. Оскільки вважається, що для багатонаціональної компанії експорт та інвестування є альтернативними варіантами вкладання коштів в іноземні країни, то обсяги іноземних інвестицій та імпорту мають бути пов’язані оберненою залежністю.

4. Значення ставки LIBOR. Відомо, що між ставкою відсотка та обсягами інвестування існує зворотній зв’язок, оскільки збільшення ставки робить частину інвестиційних проектів неприбутковими. Отже, до розгляду слід ввести ставку LIBOR, яку можна вважати альтернативною вартістю інвестицій для іноземних інвесторів.

5. Ставка відсотка за кредитами комерційних банків. Як зазначено вище, різниця у відсоткових ставках в різних країнах є причиною міжнародного руху капіталів, однак в першу чергу в формі портфельних інвестицій. Отже, включення у дослідження ставки банківського відсотка дозволить перевірити теоретичний висновок про неможливість пояснення припливу ПІІ різницею у відсоткових ставках.

6. Обмінний валютний курс. Враховуючи, що значна частина іноземних інвестицій в Україну здійснюється у формі грошових внесків [5], то за їх конвертації у гривні іноземні інвестори мають враховувати поточний валютний курс.

7. Валові внутрішні інвестиції. Вважається, що обсяги внутрішнього інвестування нерідко слугують для іноземних інвесторів індикатором привабливості певних галузей економіки та країни взагалі – збільшення цих обсягів свідчить про зростання ділової активності та прагнення внутрішніх інвесторів до розширення виробництва. З іншого боку, можливе й витіснення внутрішніми інвестиціями іноземних, оскільки учасники інвестиційної діяльності звертаються до іноземних інвесторів, у тому числі, й через брак національних заощаджень. Наприклад, як зазначається [6], залучення та використання іноземних інвестицій, насамперед ПІІ, тісно пов’язане із ліквідацією гострого інвестиційного голоду.

У даній роботі нашою метою стало дослідження польсько-українських прямих інвестицій на тлі євроінтеграційних процесів останнього періоду. Особливу увагу хотілося приділити також аналізові негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності з метою прогнозування шляхів стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею.

Серед інших завдань роботи є розгляд інвестиційної політики країн із перехідною економікою, аналіз тенденцій розвитку інвестиційної складової моделі українсько-польських економічних відносин, розглянути критерії і шляхи їхньої оптимізації виходячи з необхідності трансформації моделі українсько-польських економічних відносин у відтворювальну (інвестиційно-виробничу), сформулювати основні цілі використання інвестиційних ресурсів на різних рівнях діяльності суб’єктів ЗЕВ, на основі яких окреслити пріоритетні і небажані сфери залучення польського капіталу в економіку України, проаналізувати інструменти та форми стимулювання інвестиційних потоків, досвід чинних інвесторів.

Методологічними засадами роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які прямих іноземних інвестицій та інвестиційної політики держави. У роботі використано такі методи дослідження: системний аналіз; класифікація; історико-логічний; комперативний аналіз (для визначення ступеня сумісності розвитку економік України і Польщі, торговельних та інвестиційних режимів країн-партнерів); статистичні (для досліджень економік України і Польщі, форм зовнішньоекономічного співробітництва з метою визначення характеру (стану) моделі або її складових.

Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні та Польщі, чий досвід у євроінтеграційних процесах повинен стати для України повчальним, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами [1].

Активізація економічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдяки послідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардною країною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямок транзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України у європейський економічний простір. З іншого боку, трансформація моделі українсько-польської економічної співпраці у інвестиційно-виробничу відповідає цілям внутрішньої економічної політики, зокрема щодо підвищення потенціалу структурної адаптації в умовах відкриття економіки, більш повного використання виробничих факторів, підвищення внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможності вітчизняних чи спільних виробництв [14].

Стратегічне партнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартів економічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об’єктивізує необхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементації ідей партнерства.

Дослідження чинників і тенденцій зрушень у системі ЗЕВ на посткомуністичних теренах ЦСЄ, а також секторний аналіз розвитку економік України і Польщі [45], дозволили науковцям виявити основні детермінанти, що визначають модель українсько-польського економічного співробітництва:

по-перше, несумісність економік країн-партнерів і, зокрема, домінування в Україні в останні роки детенсивного типу відтворення з властивими йому рисами руйнації виробничого потенціалу, низької ефективності його використання, повзучого спаду виробництва, а в Польщі – інтенсивного типу ВЕС з наростаючими темпами виробництва, появою полюсів росту, інтенсивним розвитком підприємництва; переважання в економіці України великих підприємств, які характеризуються низькою мобільністю, непристосованістю до ринкових умов, і, відповідно, – високого ступеня монополізації та концентрації виробництва, недостатнього рівня конкуренції, а в Польщі –підприємств малого і середнього бізнесу, високої конкуренції та, відповідно, формування підприємницької здатності працювати в умовах конкурентного ринку; певна інституціональна несумісність економік, яка полягає у домінуванні в Україні підприємств державної та колективної власності при незначній частці приватної, а в Польщі – приватної, що створює певні бар’єри налагодження партнерських стосунків, як у торгівлі, так і в спільній організації виробництва, а також у нижчому рівні розвитку в Україні порівняно з Польщею інститутів ринкової інфраструктури;

по-друге, неадекватність галузевої структури економік України та Польщі та різна конкурентоспроможність галузей, що, з одного боку, породжує зацікавленість у взаємному обміні товарами, а, з іншого боку, ставить в нерівноцінні умови галузі та підприємства України і Польщі у їх виході на міжнародні ринки та у двосторонній співпраці;

по-третє, спільна орієнтація двох країн на інтеграцію у ЄС при різній спроможності України та Польщі виконати вимоги Європейської спільноти щодо країн-претендентів. На відміну від Польщі, яка проводить послідовну політику корекції торговельної, фіскальної, грошової, в тому числі, валютної систем, Україна довгий час не робила (через об’єктивні та суб’єктивні причини) таких кроків, чим ускладнила умови своєї діяльності на міжнародному ринку, відсунула терміни інтеграції у Європейський Союз і створила певну несумісність умов ЗЕВ з Польщею;

по-четверте, спільність кордону між Україною та Польщею та перебування обох країн в єдиному геополітичному та геоекономічному просторі та спільність визнання за обома країнами транзитних територій, які покликані забезпечити всі форми співробітництва за вектором “Захід-Схід”. Імпульси економічного зростання, які намітилися у Польщі з Заходу у зв’язку з тіснішим співробітництвом з ЄС в макрогеомасштабі, мають тенденцію до подальшого переміщення на Схід, але впираються в політичні та економічні кордони з Україною. Це вимагає поступового їх відкриття і відповідної готовності національної економіки України захистити себе від небажаних наслідків. З другого боку, транзитність території потребує розбудови, особливо на території України, транспортної та супроводжуючої її інфраструктури, щоб не допустити так званого “ефекту лійки”, коли нерозвинутість інфраструктурного забезпечення стане бар’єром для міжнародного руху капіталу і товарів по осі “схід-захід” - “захід-схід”.

Структура магістерської роботи. У відповідності до поставленої мети та завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, додатків та списку використаної літератури і джерел (136 позицій). Загальний обсяг роботи — 175 стор.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, здійснено аналіз дослідженості теми роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про структуру роботи.

У першому розділі — “Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції” — проаналізовано роль іноземних інвестицій у країнах з перехідною економікою, розглянуто поняття інвестиційної політики держави на прикладі України та прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України. У другому розділі — „Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні”, розглянуто інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії, ПІЗ як фактор розвитку економіки України та організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Третій розділ – ”Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу” присвячено розглядові різних аспектів європейської східної політики, зокрема, її найбільш актуальній опції – політиці східного партнерства, у в четвертому – ”Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин”, що має 4 підрозділи –та „Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності”, ”Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею”, ”Прямі польсько-українські інвестиції”, ”Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС”, викладено і проаналізовано фактичний матеріал, зібраний нами з різних джерел і здійснено спробу його систематизації, накреслено шляхи і перспективи розвитку подальшої інвестиційної співпраці між двома державами виходячи з перспективи членства у ЄС та того стану співробітництва, який є актуальним сьогодні.

У висновках підведено загальні підсумки магістерського дослідження.


РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції


1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою


Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніші інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестеційного потенціалу, який формується з рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій . За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвистційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виборничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансовоє підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.

Види іноземних інвестицій: 1) будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конвертованій валюті; 2) будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права; 3) валюта України; 4) іноземна валюта;
5) грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантовані відповідними банками, у конвертованій валюті;
6) права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті відповідно підтверджено; 7) право на здійснення господарської діяльності;
8)Інші цінності;

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними формами здійснення іноземних інвестицій є: часткова участь у підприємствах, що створюються разом з українськими юридичними і фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій і підрозділів іноземних юридичних чи осіб придбання у власність діючих підприємств цілком;придбання не забороненого законами нерухомого чи рухомого майна; придбання самостійне за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; в інших формах, що не заборонені законами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. Іноземні інвестиції могуть вкладатися в будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законодавством.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами. У ролі останніх виступают найчастіше приватні фірми ,але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підпиємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв’язаним із найбільшими зобов’язаннямим з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу). Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною компорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцінзійну угоду. Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали портфельними (пасивними).

Такий спосіб інвестування використовується переважно в процесі приватизаці місцевих підприємств або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарювання на їхні акції. Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації , обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більшість зобов’язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємства: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами. Дане питання вивчали Борщ Л.М., Федоренко В.Г., Діденко Я.О. та ін.

Досліджуючи це питання Федоренко В.Г. наводить переваги та недоліки іноземного інвестування [3, 346]. Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.

Також слід відзначити, що недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.

Треба врахувати і негативні тенденції, які складаються нині в Україні, які пов’язують іноземні інвестиції з своєрідною формою експансії транснаціональних корпорацій, інструментом перерозподілу трудових, інтелектуальних та природних ресурсів на користь розвинутих країн. Іншим проблемним питанням, на думку Борщевського В.В., є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Адже в Україні стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на української території лише екологічно брудні підприємства.

З огляду на позитивні моменти іноземного інвестування актуальним стає планування інвестиційної діяльності в межах окремих регіонів, в умовах активізації інвестування, на стадії економічного підйому. Це дозволить ціліспрямованіше залучати і використовувати інвестиційні ресурси, формувати необхідну будівельну базу, раціонально використовувати потенційні ресурси регіону. Тому що держава та місцева влада входять у процес перенесення фінансової відповідальності на місцевий рівень.

На рівень інвестиційної привабливості впливають: 1. характеристика місцевого ринку; 2. доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища; 3. наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність; 4. ступінь валютного ризику; 5. можливість репатріації капіталу; 6. стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп’ютерів); 7. торговельна політика , яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції; 8. міра державного регулювання економіки , що є важливим для захисту інтересів виборників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій; 9. наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимолюють активне залучення іноземних інвестицій; 10. Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцінність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто небудуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі; 11. Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції; 12. Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі .

Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: з точки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.


1.2 Інвестиційна політика держави


Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвестиції. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізняють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.), Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) та ін.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи: • послідовну децентралізацію інвестиційного процесу; • збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти; • перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; • виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки; • фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі; • надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств; • державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій; • розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів; • удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; • запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний строк; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

В Україні особливе значення мають бюджетні методи регулювання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційних проектів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.

Головною метою приватизації є породження ефективних власників, які здатні здійснити інвестиції та налагодити нормальний виробничий процес. Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних і некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває у державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, але й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати здійснення їх.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність. До методів прямого впливу належать: 1. Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб впливає на встановлення котирування на фондовому ринку. 2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку. 3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності. 4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, здійснюючи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: