Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

що значною мірою, може завдячувати припливу інвестицій з-за кордону. З іншого боку, активізація внутрішньої інвестиційної діяльності є індикатором покращення інвестиційного клімату в країні, що заохочує іноземних вкладників до інвестування саме в цю країну (“демонстраційний ефект”).

Втілення ідеї стратегічного партнерства і формування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ передбачає не функціонування однієї країни лише як реципієнта (в нашому випадку – України), а другої країни (контрагента) лише як інвестора (в нашому випадку – Польщі), а перехід на такий рівень економічного співробітництва, домінуючою формою якого є взаємний (двосторонній) рух інвестицій. З огляду на це, необхідним є дослідження умов іноземного інвестування не лише України, але й Польщі – реципієнта українських інвестицій.

На відміну від України, Польщі, завдяки комбінованій дії заходів заохочення і досягнутої первинної і вторинної макростабілізації, яка створила передумови для мікрорівневої трансформації та економічного зростання, вдалося стати країною вельми привабливою для іноземного інвестора. Фундаментальні зміни, спрямовані в бік лібералізації режиму іноземного інвестування, внесли такі законодавчі акти, як Закон про іноземні інвестиції (спільні підприємства), Закон про подоходний податок, валютне законодавство та низка нововведень в банківське право. Вони забезпечили зростання притоку іноземного капіталу (до кінця 1998 р. обсяг ПІІ в економіку Польщі досягнув 30,7 млрд. дол. США) і приходу в Польщу бізнесменів високого класу, які сприяють її переходу до ринкової економіки. Окрім традиційних чинників, які визначають інвестиційний клімат держави як сприятливий (великий, ємний внутрішній ринок, системні перетворення, які охоплюють, зокрема, інтенсивний процес приватизації, дешева робоча сила, політична та відносна економічна стабільність), для Польщі притаманні ще й специфічні чинники, такі як близька перспектива членства в Європейському Союзі, вигідне географічне положення, завдяки якому інвестиційні проекти, що реалізуються на території Польщі, можуть бути основою для експортної експансії як в країни ЄС, так і на східноєвропейські ринки, надзвичайно висока динаміка економічного розвитку і перспективи її зростання, вступ Польщі в НАТО, який підвищив безпеку інвестування (маються на увазі в основному інвестиції, пов’язані зі стійким використанням виробничих фондів). Як і в Україні, у Польщі застосовувалася практика надання підприємствам з іноземними інвестиціями податкових пільг, проте вони використовувалися з метою спрямування іноземного капіталу на подолання регіональних диспропорцій і структурного безробіття, впровадження новітніх технологій, переорієнтацію підприємств на експорт тощо. Слід підкреслити, що, незважаючи на надання податкового кредиту підприємствам, які залучали понад 2 млн. ЕКЮ (діяло до 31 грудня 1993 р.), серед 37 тис. суб’єктів з участю іноземного капіталу, зареєстрованих у Польщі, переважають малі і середні підприємства (МСП).

В основі політики регулювання іноземних інвестицій, що надходять у Польщу, лежить принцип національного режиму, який практично виключає будь-яку дискримінацію по відношенню до іноземних вкладників. Однак існує декілька сфер, для ведення діяльності у яких іноземні інвестори повинні отримати спеціальні дозволи (зокрема концесії); деякі обмеження існують щодо купівлі іноземцями нерухомості та землі. Галуззю, яка повністю недоступна для прямих вкладень іноземних інвесторів, є азартні ігри й лотереї.

Динамічний розвиток польського фінансового ринку розширив поле діяльності індивідуальних та інституціональних інвесторів, в тому числі й іноземних. Зростають масштаби ринку акцій, який характеризується значними темпами підвищення капіталізації, а також значення найважливішого елемента вторинного ринку капіталу – Варшавської фондової біржі, де, крім акцій і казначейських облігацій, котируються також акції національних інвестиційних фондів. Зазначене відображає досить сприятливі умови для портфельних вкладень в польську економіку.

Усвідомлюючи потребу у розширенні діапазону послуг, що надаються як фірмам, так і приватним особам, та намагаючись задовольнити вимоги зростаючого усвідомлення суспільства щодо страхування, польський страховий ринок широко відкривається перед діяльністю іноземних страхових організацій, що посилює конкуренцію і сприяє розширенню страхової оферти.

Одним з найважливіших напрямків іноземної інвестиційної діяльності у Польщі є участь зарубіжних вкладників у приватизаційних процесах. За даними Міністерства приватизації Польщі, лише за період з 1990 по 1996 р. прямим іноземним інвесторам було продано 80 державних підприємств, а 67 державних підприємств було придбано на правах володіння контрольним пакетом акцій. Інтенсифікація приватизації польського банківського сектора збільшує участь у ньому іноземного капіталу, що сприяє зростанню серед банків організаційно-технологічної еволюції, розширює сферу їх діяльності та коло послуг, які надаються як корпораційним, так й одиничним клієнтами (консалтингові послуги, гарантована емісія акцій і облігацій тощо). Однак, за показниками кредитного рейтингу, доступу до банківського фінансування, доступу до короткострокового фінансування, Польща хоч і випереджає Україну, проте значно відстає від економічно розвинутих країн. Це свідчить про те, що трансформація польської банківської й фінансової системи ще не вступила у свою заключну фазу.

Регулювання іноземних інвестиційних потоків, які надходять в Польщу здійснює АТ Державне агентство іноземних інвестицій (ДАІІ), основною метою якого є популяризація Польщі як країни, привабливої для іноземних інвесторів, і заохочення їх для здійснення інвестиційної діяльності в Польщі. Агентство розповсюджує допомогу у встановленні контактів між вітчизняними й іноземними партнерами, надає інформацію про потенційні інвестиційні проекти, здійснює повне обслуговування іноземних інвесторів, проводить статистичні дослідження й аналізи, що стосується іноземних інвестицій. Діяльність організації спрямована на максимальне спрощення бюрократичних процедур, пов’язаних з залученням іноземного капіталу, а також на координування функціонування інвестиційних потоків з метою сприяння економічному розвитку Польщі. В Україні ж численні організації та установи, покликані регулювати іноземні інвестиції, часто, не здійснюючи взаємної координації своєї роботи, створюють додаткові бюрократичні перепони на шляху іноземного інвестора й ускладнюють його роботу на українському ринку.

Основними особливостями сучасного етапу процесу надходження іноземного капіталу в економіку Польщі, які, на нашу думку, можуть бути використані як орієнтири розробки стратегії інвестування з України в Польщу є:

зміщення пріоритетів вкладення капіталу з торгівлі до виробництва. Так, за даними ДАІІ Польщі, в галузевій структурі ПІІ у Польщу частка промисловості (виробничої діяльності) становить 58,3%, фінансового посередництва – 17,6%, торгівлі й ремонтів (10,8%). Така структура інвестування пов’язана із зростанням машин і обладнання у польському імпорті;

зміщення акцента з створення нових підприємств за участю іноземного капіталу до вкладення інвестицій у вже існуючі підприємства, особливо у ті, в яких вже задіяний зарубіжний капітал і які відрізняються найвищою ефективністю серед польських підприємств завдяки модернізації виробництва та підвищення продуктивності праці;

значні диспропорції у регіональній структурі іноземного інвестування в Польщу. Найбільшою популярністю серед зовнішніх інвесторів користуються Варшава, Гданськ, Гдиня, Краків, Лодзь, Познань, Щецин і регіон Сілезії []. Найвищою інвестиційною напруженістю і водночас значною абсорбційною здатністю щодо іноземного капіталу характеризуються східні воєводства, в тому числі й ті, що межують з Україною: Подляське (м. Білосток), Люблінське (м. Люблін), Підкарпатське (м. Жешув), що створює великі інвестиційні можливості для українських вкладників, особливо з прикордонних регіонів.

Однак, незважаючи на сприятливий інвестиційний клімат та широкі перспективи, які відкриваються перед іноземним інвестором, що здійснює вкладення капіталу в економіку Польщі, а також те, що Україна є однією з 64 держав, з якими Польща підписала угоду про уникнення подвійного оподаткування [112], обсяги закордонних інвестицій з України в Польщу, як уже зазначалося, залишаються незначними і низькодиверсифікованими (2/3 інвестицій з України, або 0,2 млн. дол., що вкладені в польську економіку, здійснено в хімічну промисловість) [98]. Основними причинами такого стану речей є:

брак ресурсів у вітчизняних підприємств для здійснення інвестування у зарубіжну економіку;

недооцінювання економічного потенціалу Польщі, яке є результатом недостатньо вивчених українськими підприємцями абсорбційних можливостей польського ринку та перспектив ведення спільного бізнесу. Частково це пов’язано з відсутністю українсько-польських спільних структур, які б займалися заохоченням, інформаційним забезпеченням і координацією українсько-польської інвестиційної співпраці;

обмеження на трансферт капіталу з України за кордон.

Можна також припустити, що українські бізнесмени віддають перевагу вкладенню капіталу у економіку країн, які, згідно міжнародних рейтингів, відзначаються нижчим агрегованим показником ризику й вищою економічною ефективністю. Однак ми вважаємо, що це не є беззаперечним чинником невисоких обсягів інвестування українців у економіку Польщі. Так, на початок 1999 р. у географічній структурі ПІІ з України 1-е місце посідала Росія, рейтинговий номер якої у шкалі країнного ризику – 161, 2-е місце – В’єтнам, який за основними економічними й політичними показниками також відстає від Польщі.

Невисокі обсяги офіційно зареєстрованих закордонних інвестицій з України у Польщу, на нашу думку, не відображають реальної картини експорту капіталу, що пов’язано із значними розмірами нелегального вивозу його з країни. Оцінити кількісні масштаби неофіційного вивезення капіталу в Польщу неможливо, однак припускаємо, що вони в декілька разів перевищують обсяги офіційних інвестицій, а можливо й обсяги залучення польських фінансових ресурсів в Україну. Основна небезпека нелегального експорту капіталу полягає у тому, що він не використовується як ефективний механізм покращення конкурентних позицій українських підприємств на польських ринках (зокрема у формі прямого інвестування), а спрямовується на придбання нерухомості, короткострокові банківські вкладення, набуваючи ознак “гарячих грошей”. Таким чином, Україна, вважаючись офіційно реципієнтом польського капіталу, фактично інвестує польську економіку, не розвиваючи при цьому вигідного для себе співробітництва у рамках інвестиційно-виробничої моделі.

Визначення основних напрямків інтенсифікації і вдосконалення інвестиційного співробітництва України і Польщі, а також механізмів, які б забезпечили реалізацію цих напрямків, повинно здійснюватися на основі критеріїв оптимізації структури взаємного інвестування.

Враховуючи багатоцільовий характер формування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ, ці критерії мають відповідати пріоритетам України як реципієнта польських інвестицій, ієрархізованим за рівнем активності суб’єктів ЗЕВ (внутрішнім, міждержавним/двостороннім, геополітичним). За цих умов, якісне оновлення моделі українсько-польських економічних відносин може бути забезпечене при орієнтації на такі цілі використання інвестиційних ресурсів:

1) на внутрішньому рівні – покращення вітчизняної структури виробництва та експорту в напрямку збільшення частки товарів з високим ступенем обробки, підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому ринку;

2) на міждержавному (двосторонньому) рівні – оновлення та/або посилення відносних переваг України у системі українсько-польських торговельних відносин, ущільнення функціональних зв’язків у рамках моделі ЗЕВ, включаючи реалізацію проектів на субрегіональному рівні;

3) на геоекономічному рівні – підвищення спільної конкурентоспроможності на ринках ЄС, що є результатом активізації і зростання ефективності українсько-польської співпраці, перш за все інвестиційно-виробничої, і виключає антагоністичні зіткнення суб’єктів ЗЕД країн-партнерів.

Узагальнення цих цілей як критеріїв оптимізації структури польських інвестицій в українську економіку дозволяє сформувати пріоритети залучення інвестицій з Польщі в Україну (див.мал.4.1.) та виділити “бажані” і “небажані” інвестиції.

До “бажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

інвестиції, які б максимально сприяли налагодженню технічного і технологічного обміну, залученню ноу-хау, управлінського досвіду, розвитку виробничо-коопераційного співробітництва й кооперування та сприяли підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зарубіжних ринках тим самим забезпечуючи пожвавлення двосторонньої торгівлі;

інвестиції в “інтелектуальний капітал”, тобто фінансові вкладення в науково-дослідну діяльність у вигляді інновацій у виробництві, послугах, венчурних проектах, формуванні нових дослідних колективів, інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, підготовку кадрів. Реалізація цього напрямку інвестиційного співробітництва України і Польщі повинна передбачати також створення відкритих для ЄС та інших країн світу програм, які дозволять задіяти додатковий капітал, використати найсучасніші досягнення науково-технічного прогресу. Таким чином, залучення польських інвестицій в інтелектуальний розвиток України безпосередньо пов’язується з попереднім напрямком пріоритетного інвестування і є його матеріальною основою, а також тим інструментом, який дозволить Україні будувати незалежну зовнішньоекономічну політику і тактику, а не перетворюватися у придаток інших країн, і розглядається нами як засіб прискорення інтеграції у Європейський Союз та світогосподарський простір;

інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної, прикордонної і т.п. інфраструктури. Вкладення в інфраструктуру, по-перше, розширюють поле для активізації інвестиційної діяльності, по-друге, зменшують трансакційні витрати для суб’єктів бізнесу, а по-третє, з огляду на вищевказане, викристалізовують відносні переваги, очищаючи відносні ціни від різноманітних нашарувань фінансового і нефінансового характеру, і, відповідно, знижуючи їх.

Фахівці Торговельно-економічного відділу Посольства ПР в Україні визначають, зокрема, такі провідні напрямки інвестиційного експорту в Україну: електроенергетика, видобувна промисловість, с/госп обладнання, модернізація промисловості.

Базовий інституційний і системно-структурний рівень розвитку Польщі і, особливо, України, з одного боку, потребує переходу до вищеперелічених напрямків інвестиційної співпраці, а, з другого боку, не дозволяє повною мірою сприйняти й реалізувати у бізнесовій площині усі ці напрямки. Досягнення пріоритетних цілей інвестування можливе за умов реформування моделі двосторонніх економічних відносин, а також входження обох країн у простір нових геоекономічних структур.

До “небажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

інвестиції, що викликають негативні екстерналії (наприклад, пов’язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв);

інвестиції, які здійснюються у безперспективні з макроекономічної точки зору галузі української економіки, тобто валютні надходження, які деформують структуру розміщення ринкових ресурсів (фінансових, матеріальних, людських), відволікаючи їх з більш ефективних підприємств (галузей) у менш ефективні, що призводить до консервації кризового стану української економіки;

інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста. Вкладаючи великі кошти у найперспективніше і найбільше у галузі підприємство, іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробників галузі, а нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг, що для національної економіки є явищем вкрай небажаним (приклад – АвтоЗАЗ Daewoo).

Розв’язання проблеми залучення польського капіталу в українську економіку через формування відтворювальної моделі українсько-польських відносин вимагає врахування чинників, які стримують цей процес і чинників, які йому сприяють. Їх глибокий аналіз дозволить більш об’єктивно здійснювати корекцію політики обох держав в питаннях розвитку економічних відносин, а також внутрішньої політики щодо розвитку національної економіки в цілому. Незважаючи на наявність перелічених перепон, що заважають розвитку ефективної інвестиційної співпраці України і Польщі, у 2000р. 50% польських експертів оцінювали міжнародний імідж України як “скоріше позитивний”, 11% – як “позитивний”, 27% – як “скоріше негативний” і лише 3% – як “негативний”.





Мал.4.1. Чинники, що стримують формування інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських економічних відносин


Таким чином, переважна більшість (61%) державного, наукового і бізнесового істеблішменту Польщі вважала міжнародний імідж нашої держави загалом позитивним, при цьому 54% польських експертів були переконані, що імідж України “покращується” .

Специфіка цих оцінок ґрунтується на сприятливому ставленні польських експертів до посилення європейського вектору зовнішньої політики України, а також на позитивній динаміці двосторонніх відносин між Україною і Польщею, яка характеризувалася 35%-ами експертів як “активний прогрес”, а 47%-ми як “помірний прогрес” [76]. Такі оцінки свідчать, по-перше, про значний потенціал розвитку українсько-польських економічних відносин, а, по-друге, про можливість розвитку двостороннього співробітництва не лише в ширину, а й вглиб, охоплюючи нові сфери та насичуючи новим змістом вже існуючі.


Мал. 4.2. Чинники, які сприятимуть формуванню інвестиційно-виробничої моделі в системі Українсько-польських відносин


4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею


За коефіцієнтом транзитності території Україна посідає перше місце у Європі, маючи, за висновками англійського інституту “Rendall”, транзитний рейтинг – 3,75 (найвищий у Європі). Однак, відсутність шляхів міжнародного рівня протягом тривалого періоду не дозволяла їй повною мірою використовувати свій геополітичний ресурс. Рішення про будівництво через територію України чотирьох транспортних коридорів (№3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, №5 Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Львів-Київ-Москва, №9 Гельсінкі-Київ-Одеса-Будапешт-Александрополіс, №7 Водний-Дунайський, що проходитиме через порти Ізмаїл і Рені)1, а також розроблена спільно з Польщею концепція коридору Гданськ-Одеса, що має отримати статус загальноєвропейського, створили реально перспективні можливості для України підвищити обсяги товарообігу з країнами Західної, Центральної і Східної Європи, в тому числі Польщею, покращити якість пасажирських перевезень, вирішити низку регіональних проблем, зокрема зменшити соціальну напругу у депресивних районах за рахунок створення мережі побутового і технічного сервісу для учасників руху, зменшити собівартість перевезення пасажирів та вантажів за рахунок оптимізації маршрутів та збільшення швидкості руху.

Однак реалізація інвестиційних проектів розбудови транспортних шляхів потребує напрацювання відповідного досвіду, зокрема вивчення питань функціонування фінансових, інвестиційних та виробничих структур на стадії будівництва і функціонування платних автодоріг, залізничних колій за міжнародними стандартами, сучасних, технічно оснащених складських приміщень. Особливо загострюється потреба залучення іноземних інвестицій (в тому числі польських) та налагодження ефективних коопераційних відносин у зв’язку з неспроможністю держави щодо фінансування, майнової гарантії проектів, а також проблематичністю отримання кредитів вітчизняних банків та інших фінансових структур. Тому підприємства, які відповідатимуть за будівництво та наступну експлуатацію об’єктів залізниці й автошляхів, а також за обслуговування вантажоперевізників та пасажирів, здійснення рекламної, туристичної та іншої діяльності, повинні бути створенні у формі недержавної власності, що значно підвищить обсяги залучення додаткових приватних іноземних інвестицій, а для забезпечення високої ефективності проектів, інвестор повинен обиратися на основі тендерних конкурсів.

Важливою проблемою, що постане перед потенційним польським інвестором проектів розбудови транспортних коридорів, є впевненість у надійності механізму повернення коштів, дія якого повинна бути тривалою (в межах окупності), а обсяги грошових надходжень – чітко обумовлені в часі. Розв’язати цю проблему фахівці пропонують за допомогою передачі автомобільних доріг, побудованих із залученням нетрадиційних джерел фінансування в концесію, з правом концесійної компанії (що складатиметься з учасників з України та, можливо Польщі і третіх країн), справляти плату за проїзд з користувачів дороги.

Для вирішення гострих для України і Польщі проблем забезпечення паливно-енергетичними ресурсами важливе формування портфеля інвестиційних проектів спорудження нафто- та газопроводів через територію обох країн. З точки зору трансформації моделі українсько-польських економічних відносин, створення такого довгострокового активу, як трубопровід, на основі міжнародного кооперування і кооперації, є надзвичайно важливим напрямком співробітництва, оскільки потреба у його експлуатації та відповідній сервісній інфраструктурі призводить до мультиплікації двосторонніх економічних контактів. Однак можливість спільного спорудження трубопроводів зустрічає такі перепони, як нестача коштів в українських потенційних партнерів і невпевненість польської сторони щодо геополітичної, а часом й економічної (мається на увазі неспівмірність потужності майбутнього трубопроводу з витратами на його будівництво) доцільності реалізації проекту (приклад – нафтопровід “Одеса-Броди-Гданськ”). Розв’язати проблему фінансування будівництва трубопроводів через територію України і Польщі можна було б залучаючи кошти підприємств, що знаходяться у ЦСЄ і зацікавлені у їх функціонуванні, зокрема, нафтопереробних. При цьому Польща отримає переваги від надійності українського транзиту, а Україна збереже, а може й збільшить свою частку на ринку постачання (транзиту) енергоресурсів.

Розв’язання завдань, пов’язаних із трансформацією зовнішньоекономічних відносин України з Польщею в реальному секторі, викликає низку інших організаційних вимог, що полягають у переорієнтації застарілої організаційно-функціональної та управлінської структури ЗЕД з обслуговування торговельно-посередницьких і торговельних зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема із Польщею, до забезпечення функціонування інвестиційно-виробничої (відтворювальної) моделі ЗЕВ. Нова організаційно-інституційна структура повинна створити для іноземного (в тому числі польського) інвестора належні умови інвестиційної діяльності, відповідати за результати інвестування та пов’язані з ними перетворення, забезпечити ефективність експорту національного капіталу.

Це зумовлює необхідність активного функціонування у її складі не лише державних, регіональних, муніципальних органів влади, зовнішньоторговельних об’єднань, спільних підприємств, а й банків, інвестиційних фондів, бірж, довірчих товариств, страхових компаній тощо, насамперед із спільним володінням капіталу, що передбачає розвиток міжнародного кооперування й кооперації не лише у реальному секторі, а й фінансовому (секторі фінансового посередництва). По-перше, створення спільних фінансових інституцій найкраще забезпечить функціонування спільного капіталу у реальному секторі. По-друге, спільні фінансові структури сприятимуть формуванню стійких каналів руху виробничих факторів. По-третє, орієнтуючись на максимізацію прибутку, фінансові інституції забезпечать недержавний (ринковий) контроль за оптимальністю використання інвестиційного потенціалу шляхом максимізації корисності споживачів по обидва боки кордону.

Потужними і складними фінансово-організаційними структурами, які могли б забезпечувати реалізацію коопераційних відносин одночасно у реальному й фінансовому секторі, є, на наш погляд, фінансово-промислові групи (ФПГ). Об’єднання українського і польського капіталу та управлінського ноу-хау в межах ФПГ з метою технологічної чи/й економічної інтеграції для реалізації спільних інвестиційних проектів може суттєво сприяти покращенню становища підприємств та інших організацій з обох країн, що об’єднали свої капітали, на вітчизняних і зарубіжних ринках, отриманню державної підтримки і, головне, втіленню в життя конкретних господарських завдань, в тому числі й геополітичного та геоекономічного значення. ФПГ може бути сформована навколо промислового підприємства, дослідного інституту, торговельної фірми за обов’язкової участі банку чи іншої кредитної установи і користуватися різними засобами державної підтримки, серед яких надання державних гарантій для залучення різного роду інвестицій, зниження норм обов’язкового резервування для банків, що входять в склад ФПГ, урядова фінансова підтримка ФПГ, що беруть участь у проектах загальнодержавного чи міжнародного значення, надання митних і податкових пільг тощо. Однак, враховуючи зарубіжний досвід діяльності ФПГ, а також недосконалість української законодавчої бази, однозначно говорити про доцільність створення і можливість ефективного функціонування українсько-польських ФПГ поки що передчасно. Формування фінансово-промислових груп може спричинити монополізацію ринку, використання урядових пільг не для підвищення ефективності реалізації конкретних проектів, а для покриття поточних операційних витрат підприємств, диверсифікації власності банків та отримання їх (банків) доступу до безпосереднього володіння і управління підприємствами, що, можливо, і не загрожує економічній безпеці держави, однак заважає оптимальній алокації ресурсів. Досягненню високої ефективності діяльності ФПГ не сприяє і вітчизняне законодавство. Закон України “Про промислово-фінансові групи” не точно визначає організаційну форму ФПГ, орієнтує підприємства на використання застарілих форм управління коопераційними зв’язками за допомогою договорів, обмежує строки функціонування ФПГ лише терміном реалізації затвердженої виробничої програми, консервує державно-монополістичне регулювання процесів створення, функціонування і ліквідації ФПГ. Ще одним суттєвим недоліком Закону “Про промислово-фінансові групи” є те, що він передбачає участь лише одного банку у ФПГ, а це суттєво обмежує її інвестиційні можливості.

Фінансове забезпечення реалізації спільних інвестиційних проектів, зокрема стратегічного геополітичного і геоекономічного значення із вищим строком окупності, може здійснюватися шляхом синдикованого кредитування, яке передбачає кооперування українських і польських банків, тобто об’єднання їх у синдикати з метою мобілізації інвестиційних ресурсів для надання кредиту в особливо великих розмірах. На відміну від кооперації в банківському секторі, що полягає в участі у капіталі, на обсяги якої накладаються законодавчі обмеження, кооперування банків здійснюється на основі добровільної згоди учасників, може мати різностроковий і менш ризиковий характер, а суттєвою його перевагою є створення можливостей для розширення масштабів кредитування. Незважаючи на те, що у високорозвинутих країнах популярність синдикованих кредитів зменшується у зв’язку з інтенсифікацією процесів сек’юритизації, для України і, певною мірою, Польщі, через обмеженість доступу до міжнародного ринку капіталу, утворення банківських синдикатів з метою надання інвестиційних кредитів є одним з найперспективніших механізмів, формування стійких і водночас мобільних каналів переливу капіталу.

Аналіз і оцінка інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин і необхідність трансформації моделі ЗЕВ у відтворювальну, що передбачає розвиток двостороннього кооперування і кооперації, свідчить про необхідність активної позиції держави, урядових структур щодо стимулювання іноземних інвестицій. Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що таке втручання опирається на використання різних форм й інструментів, які неоднаково і часто неоднозначно впливають на інвестиційну активність. Це вимагає порівняльного аналізу цих форм та інструментів з точки зору їхньої ефективності, що дозволить вибрати їх оптимальний набір в залежності від цілей і завдань іноземного інвестування. Вивчення літературних джерел, вітчизняного та зарубіжного (зокрема польського) законодавства дозволяє побудувати порівняльну таблицю (див. табл.4.3.).

Існує велика кількість варіантів об’єднання охарактеризованих у таблиці форм та інструментів стимулювання інвестиційних потоків у систему, в рамках якої максимізуються їхні позитивні риси і мінімізуються недоліки. Умовно поєднання тих чи інших форм та інструментів можна розділити на дві групи: ті, що на фоні оптимізації макроекономічних (оптимальна відсоткова ставка, виважена політика грошової пропозиції, стримана фіскальна політика, активні структурні зрушення з метою мінімізації інфляції витрат, підтримка довгостроково рівноважного валютного курсу), правових та інфраструктурних складових інвестиційного клімату сприятимуть активізації процесу інвестування в цілому, а також ті, що забезпечуватимуть підтримку конкретних інвестиційних проектів.


форми інструменти позитивні риси (переваги) негативні риси (недоліки)
податкове стимулювання

зменшення ставок оподаткування для іноземних інвесторів;

податкові канікули;

податковий кредит;

звільнення від оподаткування об’єкта або продукту;

інвестиційна податкова знижка;

відміна податків на реінвестиції;

безмитний імпорт сировини і/або обладнання;

угоди про уникнення подвійного оподаткування.

стимулює іноземного інвестора вкладати капітал; надає йому можливості закріпитися на ринку; підвищує конкурентоспроможність продукції, випущеної на підприємстві з іноземним капіталом; заохочує до майбутніх капіталовкладень. призводить до появи асиметрії у розподілі податкового тягаря між вітчизняними й іноземними інвесторами; спричиняє зловживання у залученні іі; зменшує податкові надходження у бюджет.
фінансово-кредитне стимулювання

прискорена амортизація;

можливість використання амортизаційного режиму країни інвестора;

пільгові кредити;

надання субсидій і гарантій, компенсацій;

тарифні знижки для підприємства з іі;

пільгове страхування;

державні дотації при інвестуванні в пріоритетні сфери.

забезпечує адресність підтримки; знижує витрати і підвищує прибутковість підприємства; полегшує доступ до капіталу на стадії реалізації інвестиційного проекту; зменшує ризиковість бізнесу; концентрує зусилля на досягненні конкретних результатів від втілення проектів; стимулює вкладення у проекти з тривалим терміном окупності, що потребують підтримки в процесі реалізації проекту призводить до зростання видатків бюджету; підвищує небезпеку нелегітимного використання суспільних коштів.
грошово-кредитне стимулювання

пільги по обов’язковому резервуванню для банків, які входять у інституційні утворення з іноземним інвестором;

реінвестування.

розширює доступ іноземного інвестора до банківських послуг країни-реципієнта. може призвести до надлишкової прибутковості банківського сектора, дискримінації вітчизняних позичальників.
валютне стимулювання

зміна курсу національної валюти;

лібералізація валютного ринку;

введення конвертованості національної валюти по поточних і капітальних операціях, включаючи можливість використання валюти країни-інвестора і/чи країни-реципієнта для розрахунків по експортно-імпортних операціях та операціях з материнською компанією.

забезпечує доступ інвестора до каналів руху капіталу; зменшує трансакційні витрати; підвищує гарантії щодо можливості репатріації прибутків; забезпечує додаткову прибутковість за рахунок курсових премій. може призвести до втрати рівноваги платіжного балансу, девальваційного тиску, втрати резервів національним банком; створює легітимні канали втечі капіталу.
контроль над капіталом кількісне і часове обмеження припливу або відпливу капіталу обмежує притік капіталу у “небажані” сфери (галузі) або втечу капіталу з країни. стримує інвестування крупномасштабних проектів та/або проектів з тривалим періодом реалізації.
політика власності розширення права власності іноземців у країні-реципієнті збільшує коло сфер залучення іноземного капіталу; розширює можливості участі іноземних інвесторів у приватизаційних процесах та в операціях на фондовому ринку. сприяє переходу стратегічно важливих об’єктів у власність нерезидентів, що може загрожувати економічній безпеці держави.
адміністративне стимулювання

спрощення системи реєстрації іноземних інвестицій та підприємств з піі;

лібералізація режиму ліцензування іноземного і закордонного інвестування;

наближення технічних і технологічних вимог до міжнародних стандартів;

надання підприємству з іі у безкоштовне користування або за пільговими цінами земельних ділянок або приміщень.

знижує бюрократичні перепони на шляху іноземного інвестора; прискорює інвестиційний процес; зменшує трансакційні витрати; мінімізує вартість входження на ринок. загрожує підвищенням корупції (в деяких випадках); не є нейтральним щодо секторних обмежень; створює прецеденти трансферту неякісних технологій.

Табл.4.3. Форми та інструменти стимулювання інвестиційних потоків


Безумовно, сформувати чітку деталізовану схему використання форм та інструментів стимулювання інвестиційної активності, особливо у системі двосторонніх, в нашому випадку українсько-польських, відносин, неможливо, однак вважаємо за доцільне окреслити основні напрямки використання і потенційну роль інструментарію стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків у трансформації моделі зовнішньоекономічних відносин України – Польщею.

У світовій практиці широке застосування знайшов диференційований підхід щодо надання цільових податкових знижок і податкових пільг, зорієнтованих на активізацію інвестиційної діяльності в окремих галузях чи за визначеними державою напрямками соціально-економічного розвитку. Проте більшість країн, насамперед високорозвинутих, відходить від застосування податкового стимулювання іноземних інвестицій, опираючись на принцип національного режиму і надаючи перевагу іншим важелям регулювання інвестиційних потоків, а податкові використовують переважно локально (у офшорних центрах, ВЕЗ тощо). Усі податкові пільги, пов’язані із підвищенням конкурентних переваг іноземного інвестора на ринку країни-реципієнта, є недоцільними, що довела практика України (див.2.3). Однак, якщо реалізація українсько-польського проекту сприятиме експансії вітчизняного підприємства з польським капіталом на зарубіжні ринки, насамперед західноєвропейські, то з метою підвищення конкурентного потенціалу продукції такого підприємства доцільно знизити податковий тиск, щоб мінімізувати ціну одиниці товару. Після закріплення підприємства на зовнішньому ринку, потрібно відновити податкове навантаження на нього, а негативні наслідки цього кроку будуть компенсуватися дією ефекту масштабу. Проте зазначимо, що можливості використання такого напрямку податкової політики обмежені, оскільки воно може бути негативно сприйняте ВТО, якщо розцінюватиметься як інструмент прихованого протекціонізму чи тіньовий демпінг.

В умовах активізації інтеграційних процесів принциповою стає роль валютних інструментів стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків. Ступінь лібералізації валютного законодавства визначає: по-перше, рівень еластичності мобільності факторів виробництва; по-друге, доступність каналів руху капіталу для інвесторів і реципієнтів, вплив на які у зв’язку з дією неринкових чинників (наприклад, трансакційних витрат) нівелюється; по-третє, стійкість і стабільність фінансової інфраструктури. Відповідно, процес ущільнення економічних зв’язків у рамках інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських відносин має базуватися на рішенні щодо поступової лібералізації валютного режиму, що дозволить формувати фінансові канали між двома країнами не на спорадичній, а на системній основі і регламентуватиме фінансові контакти мікроодиниць фінансових і грошових секторів обох країн.

Це дасть можливість: суттєво зменшити трансакційні витрати, підвищити у ринковий спосіб гарантії ведення бізнесу для обох країн; диверсифікувати валютно-фінансові контакти, спрямовані на покращення обслуговування фінансовими посередниками суб’єктів фізичної економіки; завдяки лібералізації руху капіталу в рамках моделі українсько-польських відносин випробувати потенціал валютного сектора економіки України, який функціонуватиме у режимі відкритості (що відповідає вимогам ЄС), у відносинах з Польщею як кандидата на вступ у ЄС, що повинно виступити локомотивом зрушень в інтеграційних процесах та підвищити адаптаційні можливості грошового і реального секторів української економіки до стандартів фінансових ринків ЄС. Внаслідок цього утворюється своєрідний фінансовий коридор “Україна – Польща – ЄС”, через який вільно рухатимуться міжнародні інвестиційні потоки; завдяки використанню польського злотого та української гривні в розрахунках по двосторонніх трансакціях без посередництва третьої валюти знизити втрати від валютообмінних операцій, підвищити попит як на гривні, так і на злоті в рамках двосторонніх контактів, що сприятиме включенню національних валют обох країн у валютно-диверсифікаційні рішення українських і польських банків, суттєво спростить систему міжнародних розрахунків і платежів, мінімізує системні, курсові та інші ризики, які виникають в процесі міжбанківських розрахунків в інших валютах.

Використання грошово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційної активності в системі українсько-польських економічних відносин є важливим з огляду на каталізацію розвитку фінансово-банківського посередництва для забезпечення руху капіталу та обслуговування капітальних та інших трансакцій, що пов’язані з реалізацією спільних проектів. Оскільки рух коштів в рамках втілення в життя довгострокових проектів опосередковується використанням кредитних ліній або делегуванням уповноваженому банку обов’язків здійснювати оперативний менеджмент рахунків інвестора, то з метою підвищення надійності банків-учасників проекту та мінімізації тарифів за банківські послуги для учасників проектів доцільно розглянути можливість зменшення для банків тягаря по обов’язковому резервуванню. Це може досягатися шляхом виключення певної суми з кредитної лінії або залишків на рахунках інвестора з бази нарахування обов’язкових резервів чи через зменшення норми резервування щодо таких банківських пасивів.

При реалізації довгострокових проектів в рамках двосторонніх контактів принципово важливою є системна надійність здійснення платежів та організації поточного та інвестиційного кредитування. Тому з метою мінімізації структурних дисбалансів ліквідності банків, що обслугують чи кредитують проекти (в тому числі беруть участь у синдикованому кредитуванні), доцільно передбачити застосування важелів рефінансування. По-перше, рефінансування сприятиме подальшому цільовому спрямуванню коштів на реалізацію інвестиційного проекту завдяки підвищенню потенціалу банків-учасників проекту щодо розширення своїх активних операцій. По-друге, рефінансування забезпечить збалансованість поточних вимог та зобов’язань банку у випадку тимчасової незрівноваженості його позиції. По-третє, надходження коштів центрального банку у регіон реалізації значного інвестиційного проекту мультиплікує можливості банків щодо розширення поточного кредитування інституцій-сателітів проекту, малих і середніх підприємств, від активності яких залежить добробут регіону і успішність реалізації проекту.

Враховуючи складність розробки і застосування механізму компенсацій втрат держави, фінансово-банківського сектору, що виникають внаслідок використання фінансово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційних потоків (особливо в перехідних умовах), відносно нейтральними і практично однозначно доцільними вважаємо лише ті з них, що стосуються амортизаційної політики. Інші ж фінансово-кредитні важелі бажано зберегти для українсько-польських проектів геополітичного і геоекономічного значення, а право прийняття рішення щодо їх використання рекомендуємо делегувати регіональним і місцевим органам влади.

Як перший важливий етап інтеграції економіки України в європейську економічну систему український Уряд розглядає створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС. З огляду на прогрес, досягнутий Україною на шляху вступу у ВТО, Уряд України вже зараз готовий почати предметні консультації щодо підготовки відповідного угоди.

Реалізуються Програма розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002-2010 р. і Програма “Інвестиційний імідж України" з метою створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності і поширення про це інформації серед потенційних інвесторів. Прогнозується, що реалізація заходів Програм дозволить досягти в 2010 році обсягу прямих іноземних інвестицій у розмірі 10 млрд. дол. США, хоча при повному її виконанні прогнозований обсяг іноземних інвестицій може бути досягнуть і раніш. Загальний обсяг інвестицій в основний капітал сягнув 55,8 млрд. гривень у 2005 році, що у 2,4 рази більше в порівнянні з 2000 роком, а в 2010 році

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: