Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС
Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.
Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає вжиття заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захисту інвестицій законодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застрахованіІнвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі.
Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.
Державне регулювання інвестиційної діяльності визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програми розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються стимули у формі пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед у соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян які потребують соціального захисту, впроваджені відкриттів і винаходів, в АПК, в реалізації програм ліквідації наслідків чорнобильської аварії, у галузі освіти, культури, охорони здоров’я і навколишнього середовища.
Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано: 1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій) (рис.1 ); 2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).
Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб’єктів господарювання тощо. Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів. Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.
1.3 Інвестиційна політика України за умов переходу до ринку
Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві: надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50—60%-не зношення; зниження інвестиційної активності суб'єктів; деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер; хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів; напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.
Інвестиційна політика України включає: 1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію. 2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. 3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.
Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є: технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної; структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту; розвиток паливно-енергетичного комплексу України; підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об'єктів.
Державне регулювання інвестиційної політики визначається: · показниками економічного і соціального розвитку України; · регіональними програмами розвитку народного господарства; · державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.
У незалежній Україні з'явилися можливості для започаткування власної регіональної політики, в тому числі інвестиційної. Конституція України (ст. 118, 119, 140—146) визначила головний вектор перерозподілу економічних прав і повноважень на користь регіонів. У реальному житті регіональний розвиток України відбувається досить складно і суперечливо.
Нові соціально-економічні умови господарювання визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, ставлять завдання аналізу моніторингу та пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на всіх регіональних рівнях. Тепер організаційно відбувається процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально-економічних структур — виробничих, посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфра-структурного середовища. У регіонах України поки що не склалася мережа приватних інстутицій-них інвесторів.
Найбільші потенційні приватні інституційні інвестори — це комерційні банки, які здійснюють переважно короткострокове кредитування найпри-бутковіших торгово-посередницьких операцій, а не інвестування. До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва,важко залучити й іноземного інвестора. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися з урахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтації виробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого розвитку, конверсії та розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу.
За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупець інвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції у вигляді технологічного обладнання, матеріалів, прав інтелектуальної власності, ноу-хау, торгових знаків, деяких інших видів цінностей. Доцільність такого варіанта дій підтверджують не тільки деякі зарубіжні спеціалісти, а й досвід окремих країн, наприклад Японії, де закупівля та використання зарубіжних ліцензій значною мірою сприяли її економічному розвитку. На весь період проведення великомасштабних інвестиційних заходів було б доцільно створити фонд довгострокового кредитування на підприємствах, в об'єднаннях — інвестиційний фонд. Створювати такі фонди доцільно і в регіонах з метою використання їхніх коштів на потреби розвитку об'єктів пріоритетних галузей регіону. Сьогодні кожний регіон виробляє свої підходи до активізації інвестиційної діяльності: одні мають надію на розширення дотацій із центрального бюджету щодо підтримки вугільної промисловості, АПК, ВПК, інші намагаються мобілізувати власні ресурси через місцеві податки та інші канали, треті сприяють розвитку недержавного сектору і залученню його фінансових ресурсів у вигляді інвестицій в економіку. У кожному з цих випадків інвестиційна політика регіону будується з урахуванням специфічних чинників. При її проведенні намагаються використати наявні переваги для залучення інвесторів як вітчизняних, так і зарубіжних.
Скорочення внутрішніх інвестицій поки що не компенсується притоком у країну іноземного капіталу, масштаби якого не відповідають потребам нашої економіки. Однією з причин є те, що Україна розглядається як держава з високим ризиком для іноземного капіталу.
Всього іноземними інвесторами з 94 країн світу вкладено інвестицій більше ніж у 3,5 тис. українських підприємств, з яких 77 відсотків — спільні підприємства. Частка СП у загальній кількості діючих в Україні промислових підприємств становить 21 відсоток, а виробництво ними продукції у валовому внутрішньому продукті — близько 3 відсотків. Найбільшу цінність з різних видів інвестицій для України мають новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. Можливості ж вкладення тих чи інших видів інвестицій у іноземних інвесторів часто різні залежно від країни походження. Через це проблему залучення зарубіжних капіталів до економіки України доцільно розглядати диференційовано щодо інвесторів з розвинених країн, країн на терені колишнього СРСР, з інших країн.
Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій в Україну є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічного обладнання або інших товарів виробничого призначення (з метою вивчення та освоєння ймовірного ринку збуту продукції) до створення спільних підприємств з їхньою наступною експансією на ринки за межами України. Обов'язково слід враховувати й жорстку конкуренцію, пануючу на світових ринках техніки й технологій. Успішність таких дій залежить від їх послідовності та від проведення радикальних економічних реформ. Усі рішення щодо укладання контрактів мають приймати незалежні від держави господарські суб'єкти, підприємці, які розпоряджаються власними або позиченими ресурсами і відповідають за наслідки прийнятого рішення своїм майном. Державі має відводитися роль регулятора податкової, митної, а опосередковано — і кредитної політики. Водночас вона зобов'язана захищати вітчизняні та спільні підприємства від протекціоністських дій зарубіжних урядів. Тим більше, що на сучасному етапі виявляється тенденція до посилення протекціонізму в міжнародній торгівлі продукцією сільського господарства, сталеплавильної та текстильної промисловості, тобто тих галузей, де Україна могла б бути солідним світовим експортером. Такий варіант економічної стратегії, як й інші імовірні, має розглядатися в єдиному спеціальному документі (концепції, програмі).
Отже, для вдосконалення політики залучення зарубіжних інвесторів слід звернути увагу на такі проблеми: · вирішення питання власності, особливо на нерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами; · прийняття законів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземного інвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності; · розробка концепції (програми) з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій, виділення пріоритетних сфер (адресатів), механізму реалізації поставлених цілей; · здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту перспективних галузей економіки.
Практика засвідчує, що проводячи політику залучення інвестицій в економіку України, важливо дбати про забезпечення їхньої стабільності та довготривалості. Очевидно, з огляду на національні інтереси, краще використовувати іноземні інвестиції, ніж, скажімо, покладатися лише на кредити Міжнародного валютного фонду.
Ефективне використання іноземних інвестицій потребує упорядкування державного управління ними. Для його здійснення необхідно чітко визначити та розмежувати повноваження об'єктів державного управління в цій сфері з метою узгодження їхньої діяльності та уникнення дублювання повноважень.
У межах загального підходу потрібно передусім визначитися стосовно вибору загальної політики щодо іноземних інвестицій. Така політика може бути ліберальною, контролюючою та обмежуючою. До конкретних аспектів основ державного управління іноземними інвестиціями можна віднести визначення системи органів державної влади, відповідальних за контроль над іноземними інвестиціями, створення ефективної системи спеціального законодавства та підзаконних актів щодо іноземних інвестицій, вибір пріоритетних галузей, секторів та проектів для інвестицій у цих галузях, а також галузей, обмежених для іноземного інвестування. Сюди належить також встановлення інвестиційних пільг, зокрема створення експортоорієнтованих чи спеціалізованих економічних зон, податкових, тарифних, регіональних пільг тощо, або встановлення обмежень у системі державного управління діяльністю іноземних інвесторів.
Територіальний розподіл іноземних інвестицій в Україні досить нерівномірний. Це зумовлено рівнем інвестиційної привабливості підприємств, галузей та регіонів у цілому.
В Україні формується регіональна інвестиційна політика, адекватна умовам ринкової економіки. Все більшою мірою вона стає політикою самих регіонів, а не лише центру. Без об'єднання зусиль центральних, регіональних, місцевих органів влади, державного й альтернативного секторів економіки важко розраховувати на достатньо швидке подолання інвестиційного спаду в країні, на перехід економіки в стадію оживлення, а згодом і піднесення. Погодження інтересів різних ієрархічних рівнів і господарських суб'єктів різних форм власності потребує розробки відповідного механізму регулювання і стимулювання інвестицій.
На загальнодержавному рівні мають бути створені економічні умови для активізації інвестиційної діяльності завдяки використанню переважно фінансово-економічних методів регулювання та стимулювання інвестицій, адекватних ринковій економіці. До таких методів належить регулювання ставок оподаткування і рефінансування, норм обов'язкових резервів у НБУ, валютного курсу, митних платежів тощо. Методами економічного регулювання є субсидіювання позикового відсотка з кредитів для фінансування інвестицій. Це відповідатиме пріоритетам регіональної інвестиційної політики, сприятиме заохоченню спільного фінансування інвестицій з державних і приватних джерел.
Державна інвестиційна політика має будуватися з урахуванням регіональних інвестиційних програм. Адже включені до державної програми інвестиції будуть реалізовуватися, а об'єкти будуватимуться в конкретних регіонах на певних територіях, економічні інтереси яких не можна не враховувати. Способами врахування цих інтересів можуть стати спільне пайове фінансування з державних і регіональних джерел, надання пільгових централізованих інвестиційних кредитів під гарантії місцевих адміністративних банків.
На регіональному рівні важливе значення має закріплення фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгостроковових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3—5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.
Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал У проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Досить істотним є розмежування функцій у сфері інвестицій між Регіональним і місцевим рівнями. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.

Мал.1.1 Розподіл рпяміх іноземніх інвестицій по регіонам станом на 1.01.2009р.
Присутність іноземних інвесторів в Україні вже не є чимось надзвичайним чи особливим. З кожним роком зовнішні інвестиції відіграють все помітнішу роль в економічному житті України – як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні окремих областей, районів, міст і навіть містечок.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будівництва. Ліквідовано будівельні міністерства. Розукрупнено та приватизуються будівельні організації.
У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України.
Певне покращання інвестиційного клімату вітчизняної економіки було визнано, зокрема, рейтинговою агенцією Moody’s, яка у листопаді минулого року підвищила суверенний рейтинг України на одну позицію – до В1. У рейтинговій таблиці Moody's Україна тепер знаходиться на одному рівні з Румунією і на чотири позиції нижче Росії. За оцінками інших грандів рейтингового бізнесу - Standard&Poor‘s та Fitch – Україна все ще перебуває у так званому спекулятивному класі, що свідчить про досить високий рівень інвестиційних ризиків. Така ситуація впливає на структуру походження іноземних капіталів: найактивнішими на українському ринку протягом останніх років залишаються нерезиденти з офшорних островів (17,4% загального обсягу) та інвестори з США (16,4%). У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість - $946,7 млн. (15,2% загального обсягу інвестицій) та торгівля - $913,2 млн. (14,7%). З іншого боку, самі ці галузі є пропорційно представлені у структурі всіх регіональних економік України. Таким чином можна стверджувати, що регіони конкурують між собою за залучення капіталу.
В умовах сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились утричі), увага до Центрально- та Східноєвропейських країн залишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіон залишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол.США. Водночас Європейський союз послідовно поширюється на Схід.

Мал. 1.2 Галузевій розподіл прямих іноземних інвестицій станом на 1.01.2009р.
Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщення нового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи, підприємці з країн СНД прагнуть виходу на Європейський та світовий ринки. Україна, що межує з обома економічними культурами, є не тільки привабливим самостійним середовищем для ведення бізнесу, а й ідеальним плацдармом для виробництва товарів та послуг, орієнтованих на обидва ринки.
Для цього є, як мінімум, 5 основних причин:
1. Найдинамічніша у Східній Європі економіка
Зростання ВВП у 2004р. досягнуло 12% при інфляції 12,3%, таким чином Україна досягла найбільших темпів економічного зростання серед країн Східної Європи та колишнього СРСР. Крім того, українська економіка продемонструвала найвищий темп росту інвестицій у основний капітал - 35%. Індекс фондового ринку S&P/IFCF-Україна, якій розраховується міжнародною агенцією Standard & Poor's, зріс протягом 2004 року на 170,33% до 114,35 - це максимальний розмір зростання серед ринків, що розвиваються. Динаміка зростання індексів країн СНД та Центральної Східної Європи в 2004 році була набагато нижчою: Словаччина (129,3%), Румунія (100,13%), Угорщина (93,7%), Болгарія (82,71%), Чехія (76,3%), Польща (59,3%), Словенія (41,01%), Туреччина (32,9%), Росія (12,8%). Експорт збільшився на 40%, імпорт – на 30%. Крім того, на позитивні зрушення вказує нещодавнє підвищення індексу економічної свободи на 43 позиції фондом Heritage та кредитного рейтингу України міжнародною агенцією Fitch, а також заяви інших агентств про наміри перегляду рейтингу найближчим часом.
2. Значні ринки збуту
Динамічний розвиток української економіки призвів до зростання доходів населення та розширення середнього класу. Разом із підвищенням попиту, спостерігається розширення старих та поява нових нерозподілених ринків збуту.
Таким чином, можливості вибору сфери діяльності практично безмежні. До того ж, як зазначає директор Російсько-євразійської програми фонда Карнеги за міжнародний мир Андерс Аслунд, "За розміром Україна більша за Німеччину та Великобританію разом узяті, в ній мешкає понад 47 млн. людей, вона має найдовший кордон з Європейським Союзом". Якщо навіть вичерпаються внутрішні ринки збуту, стратегічне розміщення країни завжди залишає можливості для легкого входження як на ринки країн СНД, так і членів ЄС.
3. Дешева та якісна робоча сила
Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата в Україні становить біля 80 дол. США, середня – близько 250 дол. США. Це один з найнижчих показників у Центральній та Східній Європі. У галузі сільського господарства середня зарплата – менше 70 дол., у будівництві та промисловості – 150-160 дол., у сфері транспорту – близько 170 дол. При невисокій ціні на людські ресурси, робоча сила є традиційно освіченою: понад 65% населення віком старше 10 років має загальну середню освіту, а понад 31% - вищу.

Мал.1.3 Оплата за годину праці у Східній та Центральній Європі
4. Стратегічне розміщення
Україна межує, з одного боку, з чинними членами Європейського Союзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а з іншого – з колишніми республіками СРСР: Росією та Білоруссю. Таке розміщення відкриває для компаній, що працюють в Україні, доступ на ринки із загальним населенням близько 200 млн.осіб. Через Україну проходить більшість наземних транспортних шляхів з Центральної до Східної Європи та Азії, країна має вихід до Чорного та Азовського морів, річкових магістралей та розгалужену систему аеропортів.
Завдяки такому географічному розташуванню та системі двосторонніх економічних домовленостей, вона є ідеальною базою як для підприємств, що орієнтуються на Західно- та Центральноєвропейські ринки збуту, так і для компаній, що планують реалізовувати продукцію в країнах колишнього СНД. Крім того, значна кількість інвесторів використовують таку позицію країни для залучення ресурсів Східної Європи у виробництві продукції для Західної Європи.
5. Різноманіття ресурсів
Україна є традиційно багатою на ресурси як для агропромислового комплексу, так і для промисловості. Країна має одні з найкращих в Європі чорноземів, що дозволяло Україні бути основним постачальником сільськогосподарської продукції ще за часів СРСР, запаси деревини. Водночас в Україні розвинений видобуток корисних копалин: вугілля, залізних руд, нафти і газу, каміння, солі тощо. Країна посідає провідне місце в Європі і світі за покладами нерудних корисних копалин. Родовища озокериту та самородної сірки - найбільші у світі. Поклади графіту – найбільші на європейському континенті. В останні роки зростає активність використання рекреаційних ресурсів – півострова Крим та Одеси на узбережжі Чорного моря влітку та Карпатських гір взимку, існує потужна база для зеленого туризму
В економіку України в 2007 році було інвестовано 159.899,3 мільйони гривень капітальних інвестицій. Структура капітальних інвестицій по напрямках майже не претерпіла змін у порівнянні з 2002 роком. Переважну частку (85,2%) освоєних коштів складали інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і оснащення). На поліпшення об'єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 10% інвестицій, на придбання і створення інших необоротних матеріальних активів — 1,6%, на формування основної череди робочої і продуктивної худоби в сільському господарстві — 0,8% всіх інвестицій.
Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2003 році освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів у структурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2000 роком на 7,2 процентних пункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних за рахунок позикових засобів.
Висновки до Розділу 1
Отже, уповільнення динаміки іноземних інвестицій, за оцінками багатьох фахівців, стає реальністю, а у наступному році може набути вигляду різкого спаду інвестиційної активності. І причина не лише в тому, що українська економіка раптово стане менш привабливою для іноземних інвесторів (хоча це теж неминуче з огляду на очевидне зменшення темпів росту внутрішнього попиту, інфляційні процеси та валютні ризики), але й у тому, що для багатьох іноземних інвесторів фінансова криза означатиме різке скорочення власних інвестиційних витрат, зміну стратегії із розвитку на внутрішню фінансову оптимізацію та оздоровлення. Як наслідок, багато інвесторів (незалежно від величини – від міжнародних банківських груп до невеликих приватних компаній із сусідніх країн) змушені переглянути та призупинити реалізацію власних інвестиційних планів як в себе на батьківщині, так і на ринках, що розвиваються.
У нових умовах знову актуальним стає завдання підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів та реальної конкуренції за інвестиції з економіками сусідніх держав (у першу чергу, країн Центральної та Східної Європи). Конкуренції, головними інструментами якої є реальне, а не декларативне покращення інвестиційного клімату, зменшення бюрократичних процедур, спрощення регуляторно-реєстраційних вимог та вжиття радикальних заходів щодо дієвого захисту інвестицій.
Реальними кроками із боку держави повинні стати: - спрощення реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних, митних та інших процедур, зниження бюрократизації економічної діяльності. Враховуючи кризову ситуацію та дефіцит ресурсів терміново прийняти поправки до положень НБУ, Державної комісії по цінних паперах інших державних органів про скорочення термінів розгляду документів про реєстрацію іноземних інвестицій (зокрема, прямих позик та збільшення капіталу акціонерних товариств); - забезпечення захисту інтересів та прав інвестора у судах, підвищення ефективності судової системи, створення системи контролю за ухваленням судами відверто не правових, рейдерських рішень; - усунення корупційної складової, що крім відверто кримінального вимагання хабара, нерідко набуває форм добровільно-примусових внесків для розвитку населених пунктів; - зменшення кількості податків та спрощення їх адміністрування, забезпечення стабільності податкового законодавства, розв’язання питання податку на додану вартість (якщо він потрібен, тоді його треба вчасно відшкодовувати експортерам; якщо не можемо відшкодовувати, то тоді він не потрібен); - лібералізація ринку землі, визначення чітких і простих процедур її викупу та оренди для провадження господарської діяльності.
РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні
2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії
Визначальним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є створення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування в економіку України суб’єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих і цивілізованих принципах, поліпшення структури інвестиційних джерел.
Україна пройшла важливі етапи на шляху до інтеграції в світовий економічний простір:
1 березня 1998 року набула сили Угода про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом.
ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою.
Сенат США скасував поправку Джексона-Вєника щодо України.
Підписано міждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій з 70 країнами світу.
Укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і кількома країнами Африки.
16 травня 2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також в інвестиційній сфері.
Станом на травень 2009 року індекс інвестиційної привабливості України, за розрахунками Європейської Бізнес Асоціації, зріс до 2,6. Попередній індекс вираховувався станом на лютий 2009 року та складав 2,2. Індекс інвестиційної привабливості розраховується як середнє арифметичне оцінок п’яти аспектів інвестиційного клімату. Оцінка проводиться 78 інвестиційними компаніями, що працюють в Україні, та є більш оптимістичною, ніж рейтинги міжнародних агентств, які здійснюють оцінку інвестиційного клімату на підставі макроекономічних показників.
Правове середовище
В Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Законами України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» передбачено: державну гарантію захисту інвестицій незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора; повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі у разі припинення інвестиційної діяльності; застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення.
Першочерговими заходами в умовах фінансової кризи для України є відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, стабілізація кредитної системи.
У I півріччі 2009 року Національний банк України прийняв низку нормативних актів, які суттєво вплинули на стабілізацію кредитної системи та сприяли покращенню інвестиційного клімату. Серед них, зокрема:
Постанова Правління Національного банку України від 30.01.2009 № 33, яка набрала чинності 1 лютого 2009 року, якою було спрощено умови залучення банками коштів на зовнішньому ринку, зокрема, окремо встановлено норматив резервування за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів у розмірі 2 %.
Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 30.01.2009 № 38, якою було запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку.
З метою недопущення порушення прав інвесторів та недобросовісної конкуренції Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішенням від 02.02.2009 № 52 затвердила Порядок визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною.
Верховна Рада України у I півріччі 2009 року прийняла:
Закон України від 05.02.2009 № 959-V-I «Про внесення зміни до Закону України «Про оцінку земель», у якому, зокрема, встановлено терміни проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів не рідше ніж один раз у 5-7 років.
Закон України від 04.02.2009 № 913-VI «Про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».
30 квітня 2009 року набув чинності Закон України від 17.09.2008 № 514-IV «Про акціонерні товариства», який удосконалює правові засади діяльності акціонерних товариств, сфери корпоративного управління та підвищує рівень захисту прав акціонерів.
Макроекономічні чинники
Основною ознакою, яка зумовила зміни макроекономічних показників економіки України у I півріччі 2009 року, була світова фінансова криза.
31 липня 2009 року рейтинговим агентством Standard&Poors прогноз рейтингу для України змінено з негативного на позитивний. За підсумками І півріччя 2009 року з’явились перші ознаки пожвавлення виробничої діяльності.
Після проведення моніторингу стану економіки МВФ прийняв рішення про виділення Україні третього траншу кредиту в розмірі 3,3 млрд. дол. США під 4 % річних та зобов’язання, зокрема, скоротити дефіцит бюджету, схвалити закони про спрощення рекапіталізації комерційних банків.
Обсяги промислового виробництва у I півріччі 2009 року знизились на 31,1 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року. При цьому по відношенню до травня 2009 року обсяги промислового виробництва у червні поточного зросли на 3,1 %.
Обсяги валової продукції сільського господарства у січні – липні зросли на 3,8 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року, при цьому у сільськогосподарських підприємствах обсяг збільшився на 5,9 %, а у господарствах населення скоротився на 1,8 %.
Інвестиції в основний капітал за січень-липень поточного року по відношенню до показників I півріччя 2008 року становили 56,7 %. Таке скорочення відбулося за рахунок поглиблення кризових явищ, які зумовили значні коливання курсу долара США до гривні, недовіру до фінансової системи. Слід зазначити, що вплив світової фінансової кризи на економіку України виявився не одразу. Фінансові установи першими потерпали від кризи ще у П – Ш кварталах 2008 року, а у IV кварталі 2008 року її відчула більшість населення. Наслідком вказаних явищ стала реакція населення та суб’єктів підприємницької діяльності, які почали масово акумулювати кошти поза межами фінансової системи.
Підприємствами та організаціями усіх форм власності у І півріччі 2009 року за рахунок усіх