Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС
Очевидною перевагою Східного партнерства є присутній в ньому принцип диференціації та інструменталізації. Конкретними інструментами реалізації цих принципів виступають:
нові угоди про асоціацію, включаючи гли бокі та комплексні угоди про зону вільної торгівлі для тих країн, які прагнуть і готові брати на себе відповідні далекосяжні зобов’язання з ЄС;
комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для підвищенняадміністративної спро можності країн-партнерів;
поступова інтеграція в економіку ЄС (із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн-партнерів), включаючи юридичні зобов’язан ня щодо наближення регуляторних норм;
заохочення країн-партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними;
укладення „договорів мобільності та безпеки”, які сприятимуть простішому легальному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією. Ці договори також передбачатимуть приведення системи притулків у відповідність стандартам ЄС і створення інтегрованих структур управління кордонами з остаточною метою запровадження безвізового режиму для усіх країн-партнерів;
Європейська Комісія вивчить можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринків праці ЄС;
програми, спрямовані на соціально-економічний розвиток країн-партнерів, зокрема у напрямі подолання гострих соціально-економічних розбіжностей між цими країнами;
створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн-партнерів;
ключові ініціативи: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлюваних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування;
- посилення соціально-культурних контактів і більше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський парламент [124].
Отже, Східне партнерство — це набір конкретного інструментарію, і немає ніяких зобов’язань, що Україна буде членом ЄС, ніякої перспективи членства в Східному партнерстві немає, але є інструментарій, через який ми можемо відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на терені України. Тобто підтягнути Україну через конкретні проекти, які сьогодні не прописані, але сам формат таких відносин буде сприяти наповненню по мірі знаходження спільних інтересів між Європейським Союзом і Україною. Такий формат буде давати можливість наповнювати цю ініціативу конкретним інструментарієм, конкретними проектами. Це, власне, є стратегія євроінтеграції малих кроків, коли не ставиться, і в цьому, звісно, є вади, кінцева загальна мета, а ставиться питання підтягнути Україну ближче до економічного та політичного клімату Євросоюзу.
Для України, яка вже розпочала переговорні процеси і по угоді про асоціацію, і по зоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східне партнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках намічені й нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному партнерстві і, таким чином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС. Враховуючи найбільш успішне просування України на шляху європейської інтеграції серед країн-партнерів, наша держава може розраховувати на підвищену увагу з боку ЄС. Але єдиним можливим шляхом для України набути в перспективі членства в Європейському Союзі є успішне виконання кропіткої домашньої роботи з реформування всіх сфер життєдіяльності, сприятливі умови для чого можуть бути створені в рамках Східного партнерства [25].
Безпосередньо ЄС не має двосторонніх інвестиційних угод у традиційному розумінні (хоча вони підписуються окремими країнами-членами ЄС). Проте ЄС має низку угод щодо торгівельних преференцій з окремими країнами та їх інтеграційними об’єднаннями, і такі угоди, як правило, містять положення, пов’язані з інвестиційною діяльністю (створення іноземних компаній, репатріація капіталу та дивідендів тощо). І все це потрібно брати до уваги в процесі інтеграції України до Європейського Союзу.
Слід мати на увазі, що взагалі, Європейський Союз забезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливий клімат. Позиція європейської ділової спільноти полягає у визнанні того, що рішення про інвестування за кордоном повинні базуватися лише на аналізі ринкових факторів. При цьому зрозуміло, що до уваги беруть і юридичні аспекти, які мають значний вплив на рівень інвестиційного ризику. Безпосередньо органи ЄС традиційно не встановлюють жодних умов залучення ПІІ країнами-членами. Головна вимога полягає у тому, щоб жодна компанія, створена к країна-члені ЄС (місцева або така, яка належить країні-не члену ЄС) не піддавалася дискримінації на усій території ЄС.
Що ж до інвесторів з самих країн ЄС, то, згідно зі ст. 43 Угоди про ЄС, усі країни-члени Союзу повинні дозволяти їм створювати або купувати компанії на тих умовах, які встановлені і для резидентів. У разі порушення цього зобов’язання, рішення уряду можна оскаржити в Європейському Суді. Більш того, в сучасних умовах у деяких випадках інвестори з інших країн ЄС можуть мати навіть кращі умови, ніж місцеві компанії – скажімо, у фінансовому секторі. Наприклад, німецькі універсальні банки можуть здійснювати в інших країнах ЄС операції з цінними паперами, навіть якщо національне законодавство вимагає чіткого відокремлення кредитно-депозитних та інвестиційних операцій (як у Великобританії).
Слід зазначити, що, в принципі, можливості Європейської Комісії щодо регулювання іноземних інвестицій дещо зросли після того, як у 1993 р. були скасовані бар’єри на рух капіталу, як усередині ЄС, так і між членами ЄС та «третіми країнами». Наприклад, у 1997 р. Комісія видала роз’яснення (підтверджене у 2001 р.) про те, що інвестори з усіх країн-членів ЄС мають право встановлювати контроль над компаніями в інших країнах ЄС. (Це було зроблено у зв’язку з намаганнями деяких країн, обмежити право іноземних інвесторів на придбання контрольних пакетів із правом голосу в процесі приватизації).
Однак такий підхід не означає, що Європейська Комісія взагалі не регулює процес здійснення іноземних інвестицій. Так, право на надання послуг авіаційного транспорту закони ЄС закріплюють лише за компаніями, які повністю належать або контролюються власниками з країн ЄС. Аналогічні обмеження встановлені і для морського пароплавства. лібералізму. А так звана «гідрокарбонатна директива» 1994 р. (Directive 94/22/EC), допускає «дзеркальне» трактування взаємності («mirror-image» reciprocal treatment), яке передбачає, що іноземний інвестор може бути позбавлений ліцензії на роботу з гідрокарбонатними ресурсами, якщо його власна країна не дозволяє резидентам ЄС займатися такою діяльністю на умовах «порівняльних» з тими, які існують у країнах ЄС.
У даний час директива ЄС у питаннях банківського, страхового та інвестиційного бізнесу містить застереження про взаємність трактування, відповідно до якої фінансової компанії «третіх країн» можуть бути позбавлені права на утворення нової компанії в країнах ЄС, якщо буде вирішено, що в такій країні компанії з країн-членів ЄС не мають рівних прав із місцевими. У зв’язку з цим можна згадати (хоча це випадок і більш складної ситуації), що у 2005 р. власники австрійського банку Bank Burgenland – керівництво землі Бургенланд (якій належало 82,12% акцій банку) – оголосили про наміри продати цю фінансову установу. Зацікавленість до банку виявили, серед інших, і українські інвестори. Наприкінці 2005 р. маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, донецький завод «Укрпідшипник», Актив-банк і компанія Slav AG (Австрія) підписали меморандум про створення консорціуму для участі в тендері з продажу банку Bank Burgenland. У березні 2006 р. було оголошено рішення продати його австрійській фінансовій компанії Grazer Wechselseitige Versicherung AG (GRAWE). Однак металургійний комбінат ім. Ілліча й «Укрпідшипник» заявили, що вважають це рішення упередженим, оскільки пропозиція української сторони була набагато більше фінансово привабливою (140 млн. євро – проти 63,5 млн. євро в австрійській компанії). Їхню думку підтримало і Mіністерство економіки України, яке заявило, що вважає дискримінаційним рішення власників банку. На думку Мінекономіки, пропозиція Металургійного комбінату імені Ілліча і компанії «Укрпідшипник», що претендували на придбання Bank Burgenland, з фінансово-економічних і соціальних показників повністю відповідало умовам конкурсу й було набагато вигіднішим, ніж пропозиція GRAWE. Аргументи, на яких ґрунтувалося рішення уряду землі Бургенланд на користь австрійської компанії, зокрема, у частині непрозорості фінансових ресурсів українського консорціуму, мали, на думку Міністерства, дискримінаційний характер і завдали шкоди іміджу України та європейському ринку. А сам консорціум звернувся до Європейської Комісії з проханням оцінити рішення власників австрійського банку.
ЄС і далі продовжує розвиток і вдосконалення свого внутрішнього законодавства щодо питань регулювання іноземних інвестицій. Так, у травні 2006 р. увійшла в силу директива ЄС щодо поглинань (EU Derictive on takeover bids), яка досить детально описує процедуру поглинання компаній інвесторами усередині ЄС (cross-border transaction), яка не тільки захищає права міноритарних акціонерів, а й забороняє захищатися від «недружнього поглинання» (hostile takeovers) такими розповсюдженими методами, як «отруєні пігулки» («poison pills») або акції з багатьма голосами (multiple voting rights).
Висновки до Розділу 3
Активізація економічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдяки послідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардною країною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямок транзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України у європейський економічний простір. Стратегічне партнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартів економічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об’єктивізує необхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементації ідей партнерства.
Отже, Східне партнерство — це набір конкретного інструментарію, що не містить жодних зобов’язань про членство України в ЄС, який, проте, дозволяє відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на терені України. Слід мати на увазі, що Європейський Союз забезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливий клімат.
За прогнозами Україна має усі шанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі. Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу, харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притоку ПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабної приватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повинна стати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів до сектору сільгоспвиробництва.. Величезний потенціал має також енергетичний сектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу. На тепер україна відстає від більшості країн Східної Європи щодо загальних обсягів залучених ПІІ до ВВП та за показником ПІІ на душу населення. Проте чинний рівень потоку ПІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи.
РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин
Однією з найважливіших складових економічних відносин країн-партнерів є взаємне інвестування – інвестиційні потоки, які функціонують між економіками цих країн. Іноземні інвестиції, які є не лише відображенням міжнародного циркулювання капіталу, але й джерелом поповнення недостатніх внутрішніх коштів, і, найголовніше, інструментом залучення новітніх технологій, сучасних методів менеджменту та маркетингу тощо, є могутнім засобом стимулювання процесу згладжування диференціації між країнами на системному рівні.
Формування відтворювальної моделі економічних відносин України з Польщею, основою якої є взаємні інвестиційні потоки, з одного боку, підвищить ефективність ринкової трансформації української економіки, структурних перетворень і оновлення товаровиробництва і структури експорту, а з другого боку, як уже зазначалося, переведе українсько-польське співробітництво на якісно вищий щабель, дозволить реалізувати весь його спектр на принципах стратегічного партнерства та у довгостроковій перспективі сприятиме економічній інтеграції України у Європейський Союз на взаємовигідних партнерських засадах.
У економічній літературі немає чіткого визначення поняття інвестиційного потоку, який здебільшого розглядається як складова фінансового потоку. На нашу думку, інвестиційний потік – це сукупність прямих та портфельних інвестицій, а також іноземних інвестиційних кредитів в основний та оборотний капітал, що здійснюються у формі рухомого і нерухомого майна, валюти, цінних паперів, передачі об’єктів інтелектуальної власності (технологій, ноу-хау) тощо.
Для визначення стану, тенденцій та перспектив функціонування інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин проаналізуємо обсяги та структуру інвестицій, умови, що створені в Україні і Польщі для іноземного інвестування, основні перепони на шляху взаємного інвестування, значення фінансових вливань країн-партнерів для обох країн.
Незважаючи на те, що домінуючою формою українсько-польських економічних відносин залишається торгівля, у співробітництві України з Польщею з’являються перші ознаки формування інвестиційно-виробничої моделі.
Так, обсяги інвестицій з Польщі в українську економіку за період з 1994 по 1999 рр. зросли майже у 6,5 разів, досягнувши у жовтні 1999 р. 54,4 млн. дол. США; причому спостерігався стабільний приріст польських інвестицій, що свідчить про зростання інвестиційних потенцій польської економіки та підвищення її зацікавленості у цьому виді співпраці з Україною. Серед варіантів вкладення капіталу польські бізнесмени віддавали у цей час перевагу прямому інвестуванню, яке гарантує участь у процесі прийняття рішень і є менш ризиковими у порівнянні з придбанням акцій вже існуючих фірм (портфельне інвестування), особливо враховуючи невисокий рівень розвитку українського фондового ринку.
За обсягами ПІІ, здійсненими в українську економіку зарубіжними країнами, Польща посідала на початок 1999 р. 14 місце (46,2 млн. дол.), тоді як ще у 1992 р. – 10-е. Значення Польщі як реципієнта українських ПІІ також зменшується: на початок 1999 р. вона займала 10-у позицію, а у 1995 – 7-му; причому обсяги фінансових вкладень України у польські підприємства надзвичайно малі – 320,7 тис. дол. і не мають тенденції до зростання, швидше навпаки (у 1995 р. ПІІ з України у Польщу становили – 378,1 тис. дол. США). Мізерною залишається частка українського капіталу у загальному обсязі іноземного капіталу, вкладеного у польську економіку (менше 0,1% у 1998 р.) .
За прогнозами Україна має усі шанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі. Аналітичний відділ Інвестиційної компанії «Dragon Capital» прогнозує, що щорічний потік ПІІ в Україну у 2008-2011рр. складе у середньому $7,5 млрд, при тому, що обсяг ПІІ в Україну перевищив рекорд 2005р. і склав $8,5 млрд (без урахування угоди з купівлі Укрсоцбанка групою UniCredit). Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу, харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притоку ПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабної приватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повинна стати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів до сектору сільгоспвиробництва.. Величезний потенціал має також енергетичний сектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу.
На тепер україна відстає від більшості країн Східної Європи щодо загальних обсягів залучених ПІІ до ВВП (близько 22% вУкраїні порівняно із понад 30% у Польщі та 70% в Угорщині) та за показником ПІІ на душу населення. Який сьогодні складає близько $650 порівняно із $7000 в Угорщині та $2700 в Болгарії. Протее чинний рівень потоку ПІІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи.
4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності
Детальніший аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити цілу низку негативних тенденцій:
1. Обсяги надходження інвестицій з Польщі в українську економіку залишаються вкрай низькими і неспівставними з дійсними потребами. Польща зробила незначний внесок у подолання інвестиційної напруженості в Україні у порівнянні з найбільшими інвесторами в українську економіку – США, Нідерландами, Німеччиною, Великобританією, Росією, Республікою Корея та Кіпром, чий капітал у галузях економіки України перевищує 100 млн. дол. (для кожної країни). Для порівняння: загальна сума іноземних інвестицій, накопичених у Польщі – найбільшого реципієнта іноземного капіталу серед країн Центральної і Східної Європи – з 1990 по 1999 р. досягає 30 млрд. дол. США.
2. Галузева структура польських інвестицій не відповідає пріоритетам української економіки. Зокрема, недостатні обсяги фінансових вкладень з Польщі спрямовуються в українську промисловість (30%) та сільське господарство ( лише 0,7% ), обираючи за об’єкти інвестування галузі, що забезпечують швидкий обіг капіталу, такі як торгівля і громадське харчування (21,4%), сфера фінансового посередництва (40,3%). Інвестування, в основі якого лежить мотив максимізації поточного прибутку, а поверхнею цього явища є незначні обсяги інвестицій у проекти зі швидким оборотом капіталу, не матиме бажаного впливу на вибудовування траєкторії довгострокового зростання, яке в сучасних координатах розвитку зумовлюється якісно новим поєднанням техніки і технології, комбінацій виробничих факторів. З іншого боку, визначені державою пріоритети залучення іноземних інвестицій в базові галузі української економіки (металургія, хімічна промисловість, важке машинобудування) відповідають імперативам індустріального суспільства і не вписуються у сучасний розвиток постіндустріального суспільства.
3. Середній обсяг інвестування в конкретні проекти є надто низьким, що унеможливлює кардинальне покращення загальної економічної ситуації на мікрорівні. Ця тенденція тісно пов’язана з попередньою і свідчить як про небажання польських інвесторів вкладати великі суми в бізнес країни з дуже високим рівнем ризику, за яким Україна посідає 126-е місце в світі (Польща – 42-ге), так й існування донедавна серед мотивів інвестування в українську економіку такого чинника, як первісне накопичення капіталу (можливе завдяки використанню податкових пільг для іноземних інвесторів), який потім швидко “утікав” за кордон. Крім цього, інвестування у великих обсягах передбачає довгостроковий і здебільшого виробничий характер фінансових вкладень, що в основному доступне великим ТНК, тоді як серед польських інвесторів в Україну переважають малі і середні фірми.
4. Недосконалою залишається форма залучення польських інвестицій. За даними МЗЕЗторгу України (колишнього), більшість інвестицій з Польщі здійснюється у вигляді нерухомого і рухомого майна, причому часто не найкращої якості, значно менша частина – у валюті. Це пояснюється тим, що ризиковість вкладення грошових активів у системи інвестиційної мотивації в середовищі значної господарської та макроекономічної нестабільності оцінюється як вища, що стримує польських інвесторів від реалізації цієї форми інвестування. Окрім того, молодий польський бізнес, який хоч і знаходиться на вищому щаблі розвитку, ніж український, ще не накопичив достатньо грошових активів для вільного оперування ними у сфері інвестування українських підприємств. Результативність залучення польських інвестицій у формі створення СП також залишає бажати кращого. Так, у 1998р. на території України діяло лише 170 українсько-польських СП, що виробляли продукцію, у той час, як ця форма ведення спільного бізнесу є одним з основних елементів інвестиційно-виробничої моделі. Низька ефективність роботи спільних підприємств значною мірою детермінована відсутністю вільних фінансових засобів в українських підприємств, слабкою позицією на місцевому ринку та низкою інших перешкод, про які йтиметься нижче.
5. Спостерігається відносно висока концентрація польських інвестицій лише в обмеженій кількості регіонів України. Очевидно, що польські інвестори при виборі регіону вкладення коштів, опираються як на показники інвестиційної привабливості регіонів, серед яких спеціалісти виділяють загальноекономічний розвиток регіонів, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, демографічну характеристику регіону, рівень розвитку ринкових відносин, рівень екологічних та криміногенних ризиків [], так і на критерій низьких трансакційних витрат. Так, лідером серед областей-реципієнтів інвестицій з Польщі є Львівська область, яка відноситься до регіонів України з досить високим рівнем привабливості завдяки відносно сприятливому інвестиційному клімату та наявності необхідної для розвитку ринкових відносин комерційної інфраструктури, а також є однією з прикордонних областей, які характеризуються відносно нижчими трансакційними витратами. У загальному обсязі іноземних інвестицій у Львівську область частка інвестицій з Польщі становить 18,5% (2-ге місце після Угорщини). Досить значна частка фінансових вкладень у Польщі спрямовується у Волинську область, яка хоч і оцінюється як регіон з низькою інвестиційною привабливістю, зуміла використати своє прикордонне розташування для розвитку субрегіонального співробітництва з Польщею, що стимулювало притік польських інвестицій.
Незадовільні обсяги надходжень інвестицій з Польщі у розвиток “людського капіталу” та участь польських інвесторів в інноваційних процесах та освоєнні високих технологій в Україні. Так, станом на 1.10.1999 р. у сферу інформаційно-обчислювального обслуговування з Польщі надійшло 61,9 тис.дол.США у науку і наукове обслуговування – 128,1 тис.дол., у культуру і мистецтво – 128,1 тис.дол., а в народну освіту – лише 0,07 тис.дол. причому у всіх цих сферах не спостерігається зростання польського капіталу, а у народній освіті відбулося навіть зменшення (з 0,09 тис.дол. на початок 1999р.).
Охарактеризовані негативні тенденції є результатом існування великої кількості лімітуючих чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, які стоять на заваді розвитку інвестиційної складової українсько-польської співпраці. Детальний аналіз усіх цих чинників, враховуючи рамкові обмеження обсягів дисертаційного дослідження, є неможливим, однак необхідно виділити основні групи перепон на шляху польського інвестора в українську економіку.
В Україні склалася специфічна ситуація, яка характеризується поєднанням значної зацікавленості в іноземних інвестиціях, в тому числі й польських, і перманентно несприятливого інвестиційного клімату, який є відображенням загальної макроекономічної і політичної нестабільності, нерозвинутості ринкової інфраструктури, високого рівня бюрократизації і корумпованості та недостатньо продуманої і ефективної політики залучення іноземного капіталу. До 1996 р. режим іноземного інвестування в Україні характеризувався, з одного боку, нестабільністю і деякою непередбачливістю, що певною мірою пояснювалося відсутністю належного правового досвіду, яка диктувала потребу внесення коректив в інвестиційне законодавство (з 1992 по 1996 р. Україна пережила три спроби реформування правової бази іноземного інвестування), а з іншого боку, акцентуванням уваги на наданні різноманітних пільг (перш за все, податкових) іноземним інвесторам, створюючи для них односторонні переваги перед підприємствами тільки з національним капіталом. Однак цей підхід не лише не викликав відчутного зростання великомасштабних іноземних інвестицій, але й призвів до погіршення умов конкуренції на вітчизняному ринку та суттєвого зниження конкурентоспроможності підприємств без іноземного капіталу. Окрім цього, система преференційного податкового режиму щодо іноземного інвестора створила ідеальні умови для ухилення від оподаткування господарських суб’єктів, що залучали іноземні інвестиції (причому у незначних (часто “символічних”) обсягах, які не спрямовувалися на покращення технологічної бази та підвищення управлінського досвіду), а часто – і для втечі капіталу за кордон.
Очевидна нерезультативність наведеного підходу стала причиною перегляду концепції залучення іноземних інвестицій в українську економіку. Основою нового режиму стало зміщення акценту з пільг та гарантій для іноземних інвесторів до створення однакових умов для підприємств як з іноземним, так і з українським капіталом. Але збереження норм щодо вибіркового надання за рішенням уряду податкових пільг для реалізації конкретних інвестиційних проектів в українських умовах панування лобістських угруповань призвело до загострення активності концентрованих інтересів, що спричинило спотворення параметрів конкуренції та перехід до оперування нерівноважними цінами, наслідком чого є деструкція раціональної системи алокації ресурсів. Іншими негативними характеристиками існуючого режиму іноземного інвестування в Україні, які виступають як лімітуючі чинники щодо залучення польського капіталу, є: збереження дискримінаційних, стосовно іноземних інвесторів умов участі в інвестиційних процесах та відсутність ефективного регулювання земельних відносин, пов’язаних з інвестуванням з-за кордону (іноземні інвестори не лише не мають прав на придбання земельних ділянок у свою власність, але часто відчувають значні труднощі щодо отримання прав оренди землі або відповідних гарантій, що є результатом сваволі й корумпованості місцевих органів влади).
Очевидно, що Польща, не володіючи такими великими інвестиційними можливостями, як західні інвестори, особливо ТНК, віддаватиме переваги вкладенню капіталу в менш ризиковий бізнес, ніж український.
Суттєвою перепоною на шляху польських інвестицій в Україну є високий рівень трансакційних витрат, тобто витрат, пов’язаних з координацією і взаємовпливом економічних суб’єктів. Можна виділити такі групи трансакційних витрат польського інвестування української економіки:
витрати на пошук інформації (зокрема, в Україні немає повноцінного моніторингу попиту і пропозиції, а також використання іноземних інвестицій) та витрати, пов’язані з несумісністю української та прийнятої у світі обліково-інформаційної системи;
витрати на вимір і розрахунки, необхідні для визначення якості інвестиційних об’єктів та ефективності інвестиційних проектів. Невміння українських бізнесменів та експертів, що їх обслуговують, правильно оцінити ефективність, об’єктивно (не занижуючи і не завищуючи) навести переваги і недоліки проектів і правильно обґрунтувати доцільність участі у них можливих інвесторів, надмірно збільшує тривалість передінвестиційної фази інвестиційного циклу, що стримує потенційних іноземних інвесторів, в тому числі й польських;
витрати на захист прав власності. В українському законодавстві нечітко визначені права власності іноземних інвесторів. Польських інвесторів не влаштовують надто високі витрати на страхування і захист, арбітраж, складування тощо;
витрати захисту від третіх осіб (держави, організованої злочинності тощо). Нестабільність українського законодавства обумовлює необхідність великих затрат на юридичні консультації, найму на роботу кількох (замість одного) юристів і бухгалтерів, які повинні постійно поновлювати інформацію про діюче законодавство;
витрати, пов’язані з бюрократизацією і корупцією. Державний апарат, який за нормальних умов повинен розглядатися як сфера послуг, що сприяє розвитку інвестиційного процесу, фактично є інструментом для створення перешкод на шляху іноземного інвестора та унеможливлює так званий “one-stop investment process”, тобто найпростішу процедуру реєстрації іноземних інвестицій;
витрати ухилення контрагентів від виконання умов контракту. Ці витрати виникають у зв’язку з низькою платоспроможністю українських підприємств, недостатнім управлінським і маркетинговим досвідом, а часто й небажанням деяких українських бізнесменів виконувати всі договірні зобов’язання.
Основною причиною високих трансакційних витрат, пов’язаних із залученням іноземного, і, зокрема, польського, капіталу в Україну є невирішені інституційні проблеми ринкової трансформації.
Однією з інституційних проблем, що безпосередньо стосується приваблення польських інвестицій, є неефективність існуючої фінансово-кредитної системи України, що, з одного боку, віддзеркалює недостатність капіталу вітчизняних фінансових і банківських інституцій для забезпечення інвестиційних потреб суб’єктів господарювання, які функціонують на території України, а, з іншого боку, детермінує необхідність залучення польських інвестицій саме в банківський сектор української економіки.
Станом на 1.07.1999 р. в Україні налічувалося 28 банків з іноземним капіталом, з яких 4 – з польським: Київський міжнародний банк (м. Київ), Банк депозитно-кредитний “Україна”ЛТД (м.Луцьк), Акціонерно-комерційний кредитно-інвестиційний банк (м. Харків), АТ “Західно-Український комерційний банк” (м. Львів), Представництво “Банку Гендльового у Варшаві А.О” (м. Київ), причому Банк Депозитно-кредитний – з 100 %-вим польським капіталом [26].
Спостерігається тенденція зменшення частки польського капіталу в загальній структурі іноземних інвестицій у банківську систему України. Так, станом на 1.09.1998 р. обсяг польських інвестицій в банківський сектор України у відсотковому відношенні становив 7,7%, тоді як 1.06.1998 р. – 8,53%, а 1.01.1998 – 11,48% [26]. Послаблення зацікавленості польських інвесторів у вкладенні капіталу в українські банки спеціалісти пояснюють, перш за все, нещодавніми кризовими явищами на світових фінансових ринках [24], які спричинили відтік коштів у більш прибуткові сфери світового господарства.
Відсутність достатньої кількості інституцій, що здійснюють страхування українсько-польських зовнішньоекономічних операцій, а також спільного страхового бізнесу, по-перше, заважає переходу організації торговельних операцій на більш зрілий інституційний рівень, а, по-друге, не сприяє раціонуванню ризиків, які виникають в процесі циркулювання капіталу в рамках моделі ЗЕВ України і Польщі. Це, в свою чергу, з одного боку, звужує інвестиційні потоки між країнами, а, з другого боку, розширює потенціал прикладання капіталу в страховий сегмент інфраструктури фінансового ринку. На сьогодні страхові послуги в системі українсько-польських економічних зв’язків залишаються дуже низькодиверсифікованими (сучасні українські страхові компанії обслуговують в основному туристичні й автомобільні потоки). Однак, якщо зараз певний рівень польських інвестицій спостерігається у банківську мережу України, то наразі ми передбачаємо розширення частки польського капіталу в страховому бізнесі та гарантійних фондах, які обслуговують двостороннє співробітництво, зменшуючи загальну ризиковість інвестиційних операцій, пришвидшуючи оборотність інвестиційного і виробничого капіталу, що ущільнить функціональні зв’язки в рамках моделі ЗЕВ.
Недорозвинутість українського ринку цінних паперів та числення помилки в проведенні приватизації, які стали на заваді створенню в Україні інвестиційно привабливих інституційно консолідованих власників, сповільнюють процес залучення польського капіталу через інституційно зрілі системи міжнародного інвестування (фондовий ринок, депозитарні розписки), що суттєво обмежує моливості циркулювання інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин.
Серед перешкод здійснення польського інвестування в Україну і створення спільних з українськими партнерами підприємств, за даними анкетування польських підприємств основними є неефективна податкова політика, яка не стимулює нагромадження і реінвестування капіталу, примушуючи його обертатися в тіньовій економіці, і низький ступінь розвитку фінансово-банківської інфраструктури (вказали 69,2% респондентів).
На думку польських фахівців [матеріали Еконвідділу], передумовами зростання польського експорту та інвестицій в Україну є як політичні чинники (визначеність європейського або азіатського вибору України), так і ринкові реформи в Україні (прийняття положень СОТ, угоди з ЄС та дотримання їхніх положень як шлях до ліквідації торговельних бар’єрів та зміни методів управління економікою).
Фахівці Торговельно-економічного відділу Посольства ПР в Україні окреслили також основні, на їхню думку, чинники промоційної стратегії – передусім, сприяння і заохочення економічного обміну і діяльності польських підприємців, торговельно-промисових палат та інших об'єднань, а також українських підприємців та їхніх об'єднань, визначення промоційної площини та її аналіз та наявність організацій та інституцій, покликаних заохочувати інвестиційну діяльність, кадрове забезпечення, важелі впливу. Серед основних форм заохочення інвестицій з польського боку повинні опинитися також аналіз і вивчення ринку як основа решти форм промоції у країнах із перехідною економікою, промоція ринкових реформ у країні-партнері, співпраця із мас-медіа, виставки, інформаційні носії, конференції, презентації тощо, консультаційна діяльність і пряма допомога (зокрема, у пошуку працівників) для потенційних інвесторів.
Слід наголосити на тісному зв’язку між іноземним і внутрішнім інвестуванням. З одного боку, збільшення обсягів внутрішніх інвестицій є відображенням підвищення нагромаджувальних потенцій національної економіки, яке забезпечується завдяки зростанню ефективності функціонування вітчизняних економічних секторів,