Підручник

території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих ре­сурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість про­дукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству.

Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формуван­ня прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість.

115

О.А. Подсолонко

На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи.

Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, ок­реме підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) Сп Вихід зі "скри­ні" також є типізованим. Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні харак­теристики Р0, їх якісний рівень Рк та рівень відповідності кон­кретним вимогам споживачів цієї продукції чи результатів Рп.

Якщо абстрагуватися від технологічної суті процесів одержання зазначених результатів, можна зазначити, що су­купність вихідних елементів (F+ Сс + CJ дає можливість одержа­ти сукупність кінцевих результатів (Р0 + Рк + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання вихідних елементів при досягненні необхідних для суспільства ре­зультатів, який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві:

(Р0 + РК + РП) - (V+ Сс + Q = m, m -> мах.

Забезпечення територіально-технологічної взаємодії всіх підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи

Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного процесу будь-якого підприємс­тва та один етап допоміжного обслуговування виробництва, що присутнє в усіх попередніх етапах.

Така структура характерна також для вищих техно­логічних рівнів — об'єднання, галузі.

В цілому в народному господарстві аналогічний підхід та­кож може бути взято за основу та застосовано для всіх тери­торіальних підрозділів. 116


Менеджмент: теорія та практика

Конкретний зміст кожного з етапів може істотно відрізня­
тися для різних рівнів суспільного виробництва. Щоб уникнути
плутанини та для забезпечення єдності в системі управління на­
родним господарством у процесі взаємодії територіально-техно­
логічних підсистем при досягненні кінцевого результату виникає
еобхідність розроблення класифікацій підрозділів, видів їхньої
діяльності, складу продукції, яку вони випускають. В умовах об­
роблення інформації, яка використовується в управлінських
рішеннях на ЕОМ, на базі таких класифікацій необхідно розроб­
ляти відповідні класифікатори. ,.А

• В Забезпечення єдності об'ємних, якісних та споживчих

характеристик розвитку системи

Дотримання цього принципу в узагальненому вигляді на­правлене на порівняння всіх проміжних (локальних) результатів з кінцевими результатами розвитку. В даному випадку є ціль випус­ку такої проміжної продукції та одержання таких локальних ре­зультатів, які дозволятимуть одержати найвищі кінцеві результати.

При цьому необхідно забезпечити єдність абсолютно різних характеристик розвитку керованої системи — об'ємних, якісних та споживчих. Але перш ніж вирішувати це завдання, треба дати визначення поняттю "забезпечення єдності характе­ристик розвитку системи". Тут ідеться про вимірювання кількісно-якісного значення кожної з перерахованих характерис­тик у показниках, що дозволяють порівняти їх між собою та з кінцевим результатом. Безумовно, вирішення такого завдання має базуватися на застосуванні специфічних показників для кож­ної з характеристик, всі вони в результаті мають бути приведені до єдиного показника у вартісному вираженні, наприклад товар­ної продукції. Показник прибутку в даному випадку не застосо­вується, так як ідеться не про порівняння з витратами вихідних ресурсів. За цією самою причиною тут не застосовується показ­ник нормативної чистої продукції.

На практиці саме так аналізують результати кількісно-якісного розвитку підприємств у вартісному вираженні (валова чи товарна продукція, обсяг реалізації). Сума цих локальних ре­зультатів дає можливість оцінити кінцеві результати розвитку си­стеми, показати частку в загальному результаті кожної з його складових.

117

О.А. Подсолонко

Мінімізування витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів

Цей принцип у методичному відношенні має охоплювати як безпосередньо процеси виробництва продукції на основі вияв­лення поточних та оперативних резервів поліпшення викорис­тання вихідних ресурсів, так і процеси технічної та технологічної підготовки виробництва. Технічна та технологічна підготовка є ч досить важливою, оскільки саме тут відбувається технічне вдос­коналення виробництва. Обидва напрями, їхня результативність відображаються у прибутку підприємства.

Питання управління рівне використанню вихідних елемен­тів процесу праці доцільно розглядати як окремий напрям у про­блемах науково-технічного прогресу за результатами його прояву.

Оскільки додаткове залучення вихідних матеріальних ре­сурсів до народногосподарського обігу з кожним роком стає до- [~ рожчим, то в сучасних умовах посилюється актуальність1 мінімізації їх витрат. Вирішувати це завдання в регіоні доцільно за наведеними типовими етапами виробичо-технологічних про­цесів, порівнюючи рівень витрат вихідних ресурсів на кожному з цих етапів.

Забезпечення структурної єдності обробки інформації з методів управління та адекватності методів управління і суті процесів, які вони відображають

Цей принцип спрямовано на методологічний взаємозв'я­зок усіх етапів процесу управління та ухвалення рішень.

В основі структурної єдності лежить уявлення про об'єкт
управління як про систему, що характеризується зовнішніми па­
раметрами (вхідними — V, Сс, Сп та вихідними Р0, Рк, Р^) та

чіткою внутрішньою структурою. Ці вихідні структурні елементи відображено в кожному з методів управління, починаючи з пла­нування. Ще на стадії формування нормативного стану об'єкту, при плануванні його розвитку, передбачається така структура плану, яка враховує зазначені вихідні елементи. Далі в ході ви­робничого процесу облік його стану та контроль досягнення за­планованого рівня розвитку проводяться також за всіма цими елементами. Причому при розгляді підприємства як об'єкта уп­равління в якості елементів виробничо-технологічної структури

118


Менеджмент: теорія та практика

виступають цехи та служби підприємства, а при розгляді окремих цехів — ділянки та агрегати. Облік елементів (V + Сс + CJ та ре-зультаіов праці (Р0 + Рк + -PJ ведеться не лише за виробничо-тех­нологічними складовими, а й за бригадами виконавців процесу, навіть за окремими виконавцями. Саме тут зароджується основа підготовки рішень з управління станом вихідних елементів та ре­зультатів праці, коли в ході економічного аналізу виявляються відхилення фактичного рівня розвитку від нормативно-планово­го та причини цих відхилень.

Госпрозрахункова оцінка всіх відхилень, приведення їх до "спільного знаменника" через прибуток підприємства завершують процес підготовки рішень. Тут оцінюється вплив діяльності під­розділу, їх робочих бригад та ланок на зміну прибутку підпри­ємства за зазначеними складовими та елементами проти плану.

Ухвалення рішень із зміни стану тих чи інших параметрів керованого процесу, пріоритет цих рішень залежать від значен­ня, важливості підготовлених рішень з впливу на розмір прибут­ку підприємства чи його зміни та на рівень виконання договірних потреб. Ухвалені рішення охоплюють конкретні ланки вико­навців виробничого процесу та проявляються, з одного боку, у розмірах фондів економічного стимулювання (матеріального та морального), а з іншого — у коректуванні (якщо є така необхід­ність) нормативів планового розвитку об'єкта. Отже, провідні економічні методи управління — планування та економічне сти­мулювання с завершальними у процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень (див. рис. 12).

Таким чином, структурна єдність інформації в різнорід­них методах управління забезпечується на основі єдиного підхо­ду до змісту зовнішніх параметрів, що характеризують об'єкт уп­равління, та внутрішніх, що дозволяють виявити його виробни­чо-технологічну структуру. Адекватність методів управління суті процесів, які вони відображають, можна забезпечити відобра­женням в усіх розглянутих методах зазначених складових еле­ментів шляхом їх порівняння через міру впливу відхилення кож­ного з елементів від плану на зміну прибутку підприємства у на­прямку зведення до мінімуму розміру упущеного прибутку в про­цесі підготовки та ухвалення рішень.

119

О.А. Подсолонко

Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи

Системи управління підприємствами, галузями, народним господарством країни розглядають у часі, в динаміці їхнього роз­витку. Наведені раніше підсистеми фактично ввібрали в себе весь досвід розподілу в часі систем управління, окремих їх методів.

Цілі та зміст управління в реальному масштабі часу, в опе­ративні періоди, в поточні та перспективні істотно відрізняються. Це саме стосується змісту залежно від періодів часу та окремих методів управління, наприклад, планування, економічного аналізу, стимулювання.

У процесах підготовки та ухвалення рішень питання ди­намічного взаємозв'язку результатів розвитку системи проявля­ються практично в усіх методах управління.

Ухвалення рішень у реальному масштабі часу в основно­му зводиться до ліквідування негативних відхилень у ході техно­логічних процесів. Разом з тим тут вирішується завдання підго-3 товки рішень про уникнення (недопущення) виявлених негатив-' них відхилень у наступні оперативні проміжки часу (технологічні цикли, робочі зміни, доби). Практично ухвалення рішень систе-й ми оперативного управління готується в процесі управління в ре-' альному масштабі часу. Більше того, саме на цьому етапі — ви- . явлення моментних, миттєвих відхилень ходу технологічного процесу від запланованих (нормативних, тих, що встановлені 1 ГОСТами) параметрів — здійснюється інформаційна підготовка управлінських рішень поточного та перспективного управління. В оперативному управлінні основним змістом рішень, що приймаються, є організація безперебійної роботи всіх виробничо-технологічних ланок у напрямку виконання поточних планових за-; вдань з оперативного випуску продукції у кількості, якості та асор­тименті відповідно до замовлень споживачів, а також із забезпечен­ня заштановоного рівня використання (або найкращого, залежно від ситуації) вихідних ресурсів та виробничих потужностей з метою одержання підприємством можливого максимуму прибутку.

Ухвалення рішень у поточному управлінні направлене на закріплення у планових завданнях рівня розвитку підприємства, • що базується на сучасних досягненнях науково-технічного про­гресу, що відображаються в організації технологічних процесів, нормах використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів. Так само тут готуються та схвалюються рішен-

120


Менеджмент: теорія та практика

ня з оцінки виконання поточних завдань, адекватності методів уп­равління реальним процесам розвитку виробництва, тенденцій зміни рівня використання вихідних елементів та стану організації виробничих процесів, вимог споживачів до готової продукції. Рішення, ухвалені за цими оцінками, можуть охоплювати як по­точні, так і перспективні періоди часу та втілюватися відповідно в річних чи перспективних планах розвитку підприємства.

У перспективному управлінні основний зміст ухвалюва­них рішень — вибір варіантів докорінного технічного переосна­щення підприємства на період 5-10 років. Для досягнення зба­лансованості планів необхідно поряд із забезпеченням підпри­ємств сировиною та матеріалами передбачати планомірне онов­лення основних виробничих фондів, заміну їх активної частини, а при розподілі капітальних вкладень та інших ресурсів варто на­давати пріоритет вирішенню саме цих проблем. Це відповідає об'єктивній закономірності систематичного оновлення та технічного переоснащення народного господарства відповідно до потреб людини, що постійно змінюються, розвитку науки й техніки, нових можливостей суспільного виробництва, що відкриваються при цьому.

Відповідність управлінських рішень змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня

Поділ праці та ієрархія управління визначають структуру та зміст управлінських рішень на кожному рівні. При цьому мож­на виділити в ухвалюваних рішеннях те, що об'єднує зміст та структуру їх на всіх ієрархічних рівнях, та те, що є відмінним.

(/"о + Рк + Рп) — 0 = m, m -> мах

Спільною ознакою є єдність підходу до показників та кри­теріїв розвитку (V, С„ Сп, Р0з />к, Рп, m). На будь-якому з рівнів уп­равління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р0, Рк, Рп при забезпеченні ефективного використання V, С„ Сп в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кож­ного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме ко­лективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного

121

О.А. Подсолонко

рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по-перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку сис­теми. Тут мають чітко виконуватися такі умови:

  • керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку ке­
    рованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня в
    ухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними;

  • керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про пер­
    спективу розвитку системи та підсистем, що її складають (пер­
    спективне управління);

- оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (ви­щий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення за­вдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" (V, Сс, С„) та "виходах" результатів (Р0, Рк, Ри).

У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рів­нів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління.

Повнота і достатність усіх видів забезпечення системи управління та її підсистем

Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у ви­кладених вище принципах управління, являють собою своєрід­ний фундамент системи.

В економічній літературі деякі з наведених видів забезпе­чення розглядають у складі методів управління нарівні з еко­номічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до уп­равлінського персоналу, вони охоплюють також методи (еко­номічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління.

Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе-

122


та практика

Менеджмент: теорія

мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети.

Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одно­го боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах.

Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюва­них у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами).

Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну f технічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково-технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих на­прямках та формах реалізації заходів з науково-технічного про­гресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП.

Інформаційно-алгоритмічне забезпечення властиве автомати­зованим системам управління та разом з тим має досить велике зна­чення для процесів підготовки та ухвалення рішень. Таке забезпе­чення фактично вирішує проблему підготовки та видання на кож­ний ієрархічний рівень та в кожну ланку управління інформації, що є необхідною для реалізування функцій, властивих саме цій ланці.

Маметатичне забезпечення з'явилося в умовах оснащення підприємств ЕОМ. На його основі реалізується підготовка уп­равлінських рішень на ЕОМ. В умовах постійного ускладнення систем управління значення цього виду забезпечення для підго­товки та ухвалення рішень зростає.

Організаційно-економічне забезпечення фактично покли­кане вирішити проблему адекватності методів управління суті ке­рованих процесів. Тут удосконалюються економічні методи уп­равління, що пронизують весь процес підготовки та ухвалення рішень, методи організації виробництва та праці.

Аналізуючи застосування в системі управління розглянутих видів забезпечення, можемо зробити висновок про те, що ухва­лення рішень завершується практично необхідністю внесення змін до одного з видів забезпечення системи управління або її

123

О.А. Подсолонко

підсистем на основі проходження через усі етапи підготовки та ухвалення рішень у всіх економічних методах управління.

Таким чином, в основі методології ухвалення рішень у ієрар­хічних системах управління лежить розроблення принципів уп­равління виробництвом. На базі врахування принципів розробля­ють методи системного взаємозв'язку процесів ухвалення рішень. В умовах аспектного підходу до проблем управління роз­роблені принципи дозволяють спрямувати систему управління суспільним виробництвом у регіоні (промисловим виробницт­вом— у галузі, об'єднанні, на підприємстві) на досягнення кінце­вих результатів, забезпечити системний взаємозв'язок усіх підси­стем системи управління.

У якості показника, на основі якого порівнюються кінцеві результати діяльності будь-якої підсистеми з витратами на їх от­римання та з кінцевими результатами всієї системи, виступає прибуток. Спрямованість на кінцевий результат розвитку всієї системи забезпечується за всіма локальними складовими вироб­ничо-економічного процесу розвитку системи.

Взаємодія територіально-технологічних підсистем при до­сягненні кінцевого результату розвитку системи забезпечується шляхом типізування складу технологічних підрозділів, видів діяльності, продукції, що випускається, та відповідних кла­сифікаторів, які використовуються в системі автоматизованої об­робки інформації в процесі підготування управлінських рішень.

Ухвалення управлінських рішень охоплює конкретні вироб-ничо-технологічні ланки, безпосередніх виконавців процесу ви­робництва за результатами (обсяг, якість, споживчі характерис­тики) чи вихідними елементами процесу праці (жива праця, пред­мети та засоби праці) та проявляється через систему економічно­го стимулювання у плануванні та розвитку об'єкту управління. Яж правило, ці рішення в основному проявляються в одному з видів забезпечення, що складають фундамент системи уп­равління: юридичному, кадровому, соціальному, технічному та технологічному, екологічному, інформаційно-алгоритмічному, математичному, організаційно-економічному.

124


Менеджмент: теорія та практика

2.1.6. Спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом

Методичні основи спеціалізації рішень

Розглядаючи об'єкт управління як систему, можна умовно виділити три ієрархічних рівні управління: найвищий, середній та найнижчий (рис. 26).

Структурно-графічна модель підприємства як об'єкта уп­равління, яку ми використовуємо цього разу, являє собою досить відому в системах управління виробництвом модель. Тут в основі моделі об'єкта лежить виробничо-технологічна структура підприємства, яка пронизує весь об'єкт, що розглядається з кібернетичних позицій як "чорна скриня", на вході до неї — вихідні ресурси, на виході — результати діяльності підприємства.

Кожний з рівнів управління такою системою (абстрагує­мось від конкретного набору цехів та служб підприємства) вирі­шує власні завдання. Так, на найнижчому рівні керівники цехів та служб підприємства забезпечують безперебійну роботу своїх підрозділів з досягнення запланованих результатів виробництва та рівня використання вихідних елементів процесу виробництва при оперативному та поточному плануванні.

Середній рівень управління на підприємстві забезпечує уз­годження діяльності всіх цехів та служб у часі за обсягами, якістю та споживчими характеристиками в напрямку отримання кінце­вих виробничих результатів для підприємства та максимуму при­бутку при цьому.

Найвищий рівень вирішує завдання подальшого розвитку об'єкта, вдосконалення на перспективу технологічних процесів з урахуванням підвищення вимог споживачів до продукції, що ви­пускається, та на цій основі — до складу та якості вихідних еле­ментів виробництва.

Специфічною особливістю процесів підготовки управлінсь­ких рішень для персоналу кожного з перерахованих ієрархічних рівнів є інформаційна єдність вихідних даних про хід виробничо-економічних процесів, а також, що найголовніше, єдність вироб­ничо-технологічних ланок, де безпосередньо здійснюються про­цеси виробництва та реалізації продукції. Ця особливість спро­щує здійснення спеціалізації управлінських рішень для будь-якого

125

Рис. 26. Структурно-графічна модель об'єкта управління: By — найвищий рівень, Су — середній рівень, Яу — найнижчий рівень

з зазначених рівнів. На основі інформаційної єдності створюють­ся умови раціонального використання інформаційної бази підго­товки та ухвалення рішень як складових частин всієї системи уп­равління, а також з'являється можливість підкорити цілі розвитку всіх нижчих проміжних, підсобних та допоміжних виробництв кінцевим цілям розвитку системи.

На цій самій основі та відповідно до змісту основних етапів процесу ухвалення управлінських рішень можна вирішити за­вдання спеціалізації рішень шляхом створення класифікації уп­равлінських ситуацій та рішень, що за ними приймаються, на кожному рівні системної ієрархії. Фактично така робота спрямо­вана на вдосконалення функцій управлінського персоналу, на вирішення завдання стандартизації ухвалюваних рішень.

Саме в цьому напрямку доцільно здійснювати спеціаліза­
цію управлінських рішень у системній ієрархії управління вироб­
ництвом. , ••


- j.

Аналіз (наявної) спеціалізації функцій та рішень в управлінні

Наведена узагальнена спеціалізація рівнів управління на вирі­шенні завдань та спеціалізація ухвалюваних рішень, що відповідає цим завданням, на практиці майже не витримуються. Фактично керівники вищого рівня управління на підприємстві, а часто навіть у галузі, регіоні більшу частину свого часу займаються оперативни­ми, поточними завданнями, й тому на перспективні проблеми роз­витку системи в них майже не залишається часу. Аналіз витоків та­кого стану дозволив виявити основні причини та найголовніші нас­лідки такої організації роботи керівників вищої ланки управління. Однією з причин була відсутність належної гнучкості у тра­диційній системі планування, відсутність передбачуваних у госпо­дарському механізмі резервів для маневрування у випадку непе­редбачених змін у постачанні, освоєнні капітальних вкладень та виробничих потужностей, у вимогах до готової продукції і т.п. Все це в свій час призвело до надмірної централізації системи управ­ління та посилення частки оперативного управління у загальній динамічній структурі системи. В результаті керівники найбільших об'єднань, що включають десятки промислових підприємств, ма­ють сотню агрегатів та установок, сотні тисяч працівників, майже щоденно займаються розглядом фактів та причин виходу з ладу та тимчасової зупинки того чи іншого агрегату на тому чи іншому підприємстві об'єднання. До процесу усунення причин, що поро­дили таку ситуацію (зупинка агрегатів, зрив завдань плану вироб­ництва та реалізації продукції), залучається майже весь керівний персонал об'єднання та підприємства, на якому відбулося пору­шення оперативного плану чи графіка роботи.

Приблизно так само це виглядає й на рівні регіонального управління, де або перший керівник, або (це відбувається часті­ше) один з його заступників щоденно вирішує аналогічні завдан­ня за своїм регіоном (район, місто, область). Оскільки систему господарювання побудовано на умовах дотримання принципу максимально можливих взаємозв'язку та збалансованості, зриви виробництва в одній галузі ланцюгове приводили керівників ба­гатьох галузей та регіонів до необхідності займатися оператив­ним управлінням. У зв'язку з безупинним кількісним ростом сус­пільного виробництва, ускладненням економічних відносин у ньому кількість неузгоджень у системі управління має тенденцію зростання. Відповідно зростає зайнятість персоналу вищих

О.А. Подсолонко

ієрархічних рівнів оперативним управлінням.

У таких ситуаціях керівники галузей позбавлені можливості працювати над пошуком перспективних шляхів розвитку галузі. В них немає часу на те, щоби цілеспрямовано керувати перспек­тивними розробками з удосконалення технологічних процесів, методів управління розвитком виробництва проблемами на "сти­ку" галузей народного господарства. В результаті керовані ними ланки, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації так само орієнтуються на миттєві дослідження, що мають давати оперативні результати, в кращому випадку — наступного року. За таких умов нижчий рівень у системній ієрархії галузі — керів­ники підприємств, що представляють одночасно вищий рівень управління підприємством, так само змушені вирішувати не пер­спективні завдання, що випливають з наведеної узагальненої спе­ціалізації, а займатися оперативними та поточними роботами.

В такій ситуації найважливішим виходом є подальше по-тлиблення спеціалізації функцій управлінського персоналу та '' максимальна стандартизація управлінських рішень.

Стандартизація управлінських рішень як відображення спеціалізації функцій управлінського персоналу

J : ' і

Досвід ухвалення рішень на різних ієрархічних рівнях систе-

" ми управління свідчить, що висновки про провідну роль методів планування та стимулювання цілком справедливі. При цьому тут 1 чітко помітний пріоритет кожного з цих методів залежно від охоплюваного періоду розвитку об'єкта. Так, у поточному та перспективному управлінні основні рішення стосуються безпосе­редньо планування та його методів, а в оперативному управлінні ухвалення рішень в основному обмежується заходами еко-' комічного стимулювання — матеріального та морального.

З проведенням складу та змісту ухвалених рішень, що доку­ментовані як розпорядження, стало можливим кількісне оцінення • значення окремих методів у системі управління. Так, у мартенівсь­кому цеху великого металургійного комбінату України в системі оперативного управління цехом (на прикладі трьох місяців роботи) з 125 документованих рішень 68 обмежувалися заходами еко­номічного впливу (44 матеріального та 24 морального), причому, як правило, лише у формі покарання за недогляди в роботі (додаток 4). Ухвалені рішення тут були досить стандартними і мали на-

128


Менеджмент: теорія та практика багато меншу кількість видів, ніж кількість видів управлінських ситуацій. Так, з 44 рішень матеріального впливу 36 стосувалися позбавлення премії: повністю (14), на 50% (11), 30% (3), 25% (6), 20% (1), 2 рішення — утримання з зарплатні 1/3 місячного за­робітку чи тарифної ставки, 3 переведення на роботу, що опла­чується нижче. Лише три ухвалених рішення були позитивними: одне стосувалося скасування розпорядження про зменшення премії на 50%, а два — підвищення розряду і відповідно оплати. У моральному впливі переважали оголошення догани (час­то разом з рішенням про позбавлення премії). Протягом досліджуваного періоду було оголошено 13 доган, 3 зауваження, винесено 3 попередження, 1 пропозицію обговорити вчинок у ко­лективі та виголошено лише одну подяку.

Аналогічний вибірковий аналіз змісту оперативного уп­равління в цеху безшовних труб одного з трубопрокатних за­водів України (на прикладі одного місяця) свідчить, що, незалеж­но від того, що підприємство має власну специфіку та певні тра­диції персоналу в системі управління, тенденції в структурі уп­равлінських рішень тут приблизно такі самі, як і в попередньому прикладі. Так, з 26 ухвалених рішень 19 стосувалися матеріально­го впливу у вигляді позбавлення премії: повністю (1), на 50% (6), 25% (5), 15% (4), 10% (1), переведення на роботу, що оплачується нижче (1). Лише одне рішення було направлене на виділення премії за економію фонду заробітної платні. Заходи морального впливу було зафіксовано у шести рішеннях: догана (2), сувора до­гана (3) та обговорення провини в колективі (1) (Додаток 3).

При всьому різноманітті управлінських ситуацій, якщо аб­страгуватися від їхньої технологічної суті, можна звести всі ситу­ації та причини, що їх породили, до кількох узагальнених груп. Так, ситуації, точніше їхні наслідки, поділяють на такі групи:

  • випуск браку (зміна якості продукції);

  • випуск продукції поза замовленням;

  • втрати виробництва (зменшення обсягу);

  • простої устаткування (погіршення використання основ­
    них фондів);

  • перевитрати (економія) паливних, енергетичних та ма­
    теріальних ресурсів;

- перевитрати (економія) фонду заробітної платні.
Неважко помітити, що ці групи, що їх узято з реальних уп­
равлінських ситуацій різних цехів та підприємств повністю збіга-

129

О.А. Подсолонко

ються з узятими раніше елементами, які характеризують діяль­ність будь-якого об'єкту управління.

Серед передумов управлінських ситуацій можна виділити також певну кількість груп:

  • порушення технологічних інструкцій (технологічної дис­
    ципліни, правил технічної експлуатації);

  • невиконання (інструкцій);

  • порушення трудової дисципліни; *

  • порушення правил техніки безпеки.

Порівнюючи ухвалені рішення у двох взятих для прикладу це­хах, не можна не зауважити, що в цеху безшовних труб порівняно з мартенівським досить багато рішень типу "підвищити вимоги до підлеглих", "вказати на слабкий контроль виконання інструкцій". Виникає природне запитання: в чому полягають причини такої відмінності? Технологічні особливості? Стиль керівництва? Чіткість технологічних інструкцій? Чіткість посадових інструкцій?

Напевно, технологічні особливості тут майже не мають зна­чення. Чіткість технологічних інструкцій також не повинна вик­ликати сумнівів, а якраз стиль керівництва та чіткість посадових інструкцій дають велику свободу дій підлеглим (виконавцям ви­робничого процесу та нижчій ланці управління).

У масовому безупинному виробництві часто досить важко виділити конкретну участь кожного працівника в одержанні тих чи інших результатів діяльності підрозділу. Тому з'являється рішення про одночасне покарання декількох виконавців в одна­кових чи різних розмірах. В одному випадку майстра позбавля­ють премії так само, як і його підлеглих, безпосередніх виконавців технологічного процесу (мартенівський цех), в іншому випадку при позбавленні підлеглих премії майстру лише вказують на не­обхідність підвищення вимог до підлеглих (цех безшовних труб). Напевно, в цьому випадку позначається стиль керівництва. Який з них є ефективнішим? Напевно, перший. Тим більше що другий стиль є ближчим до організуючих рішень, ніж до стимулюючих.

Чіткість посадових інструкцій лежить в основі чіткості ух­валення рішень. Не розглядаючи деталі цього важливого та до­сить специфічного й змістовного питання, зазначимо лише, що в даному випадку головне — оцінити вплив кожного з виконавців технологічного процесу, керівників нижчого рівня управління на одержання в кожній управлінській ситуації результатів, що впи­суються в якийсь з елементів зазначених груп ситуацій. Потім

130


Менеджмент: теорія та практика

треба за цими результатами оцінити обгрунтований захід ма­теріального чи морального впливу. Вирішити це завдання можна лише шляхом порівняння усіх зазначених локальних результатів через єдиний критерій управління та фонди економічного стиму­лювання, що пов'язані із цим критерієм (рис. 27).

Рис. 27. Спеціалізація управлінських рішень при оперативно­му управлінні на найнижчому рівні системної ієрархії підприємства:

А — виробничо-технологічні підрозділи: Лг, Л2, Л3, Л4, Л5, Л6;

Б — наслідки управлінських ситуацій: Р0 — обсяг виробництва продукції та послуг, Рп — споживчі характеристики продукції та по­слуг, Рк — якість продукції та послуг, Сп -— предмети праці, Сс _ засо­би праці, V— жива праця;

В — передумови управлінських ситуацій: 1 — порушення правил техніки безпеки, 2—порушення трудової дисципліни, 3 — порушення по­садових інструкцій, 4 — порушення технологічних інструкцій; управ­лінські рішення: 1 — організуючі, 2 — кваліфікаційні, 3 — стимулюючі;

Г — критерій ефективності управління.

Як було зазначено, серед прийнятих рішень при оператив­ному управлінні крім стимулюючих важливе значення мають ор­ганізуючі. У двох аналізованих цехах ці рішення чітко відрізняли-

131

О.А. Подсолонко

ся. У мартенівському цеху вони носили характер попередження (попередження появи небажаної ситуації), а у трубному — кон­статували ситуацію, що вже сталася. Безумовно, перший вид є ефективнішим та свідчить про науковість організації оператив­ного управління в мартенівському цеху. Другий вид свідчить про відсутність системного, наукового підходу до організації опера­тивного управління в цеху безшовних труб.

Результати аналізу структури та змісту організуючих рішень, що приймаються, дозволили зробити висновок, що їх спеціалізація здійснюється за елементами об'єкту управління, який характеризує його виробничо-технологічну структуру. Так, протягом досліджуваного періоду в мартенівському цеху було прийнято рішення із створення комісій з перевірки стану ор­ганізації виробництва та праці, устаткування, техніки безпеки, протипожежної техніки на всіх виробничо-технологічних ділян­ках: шихтовому та міксерному відділеннях, у трубному та розли-вочному прольотах, газовому господарстві (Додаток 2).

На стику оперативного, поточного та перспективного уп­равлінь знаходяться рішення, які стосуються навчання робітників та інженерно-технічних працівників цехів. Умовно їх можна назвати кваліфікаційними рішеннями. Певною мірою во­ни тяжіють до організуючих рішень, але за своєю специфікою, за часом, який витрачається на їх здійснення, виходять за їх межі та виділяються окремим класом. До них належать рішення з підви­щення кваліфікації робітників та ІТП (на основі проведення спеціальних занять з наступним складанням іспитів), з настав­ництва та передання досвіду висококваліфікованих працівників менш кваліфікованим, з тимчасової роботи одного працівника замість іншого (на період хвороби, відпустки, виконання гро­мадських чи державних обов'язків і т.п.).

Наведені спроби виявлення спеціалізації рішень, що прий­маються, в реальних системах управління дозволили дати уза­гальнену класифікацію управлінських рішень, що підлягають стандартизації, для цехів підприємств:

  • планові рішення (для поточних та перспективних періодів
    часу) з розроблення норм продуктивності праці та агрегатів, ви­
    трат паливних, енергетичних та матеріальних ресурсів;

  • стимулюючі рішення (для оперативних періодів часу) ма­
    теріального та морального впливу на всіх працівників цеху (ма­
    ють характер попередження і констатації);

132


теорія та практика

  • організуючі рішення (для оперативних періодів часу), що
    мають характер попередження і констатації та охоплюють усі
    елементи виробничо-технологічної структури цеху;

  • кваліфікаційні рішення (для оперативних, поточних та
    перспективних періодів часу).

Поєднання в одному документі передумов та наслідків управ­лінських ситуацій з рішеннями, які за ними приймаються, дозволяє створити за ними "таблицю" стандартних управлінських рішень для всіх рівнів системної ієрархії в цеху, на підприємстві, в міністер­стві та тим самим забезпечити системність та науковість процесів управління. "Таблиця" — це умовна назва, оскільки це завдання не­можливо розв'язати у двовимірному просторі через об'ємне уявлен­ня об'єкту управління. Напевно, це має бути структурна модель прийняття рішень, яка базується на моделі об'єкту управління. Це

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: