Підручник

систему управління в першу чергу на ліквідацію такої диспропорційності, як правило, через створення нових диспропорційних факторів. Тому виникає необхідність розгляду можливості створення таких підсистем і таких комплексних АСУ, які б могли постійно розви­ватися. З'являється потреба в розробленні такої системи уп­равління, такого її математичного забезпечення, які б дозволили представити систему не у статичному, не в завершеному вигляді. Такий підхід має враховувати, що докорінним чином можуть змінитися кількісні показники функціонування об'єкту, його якісні характеристики, склад продукції, що випускається на діючих агре­гатах, та ресурси матеріальні, паливні, енергетичні. Проблему створення таких рухливих систем управління та АСУ, що не ма­ють чітких меж, на сьогодні поки що не розв'язано теоретично, ме­тодологічно та тим більше практично. Але саме на практиці, на підприємствах є вихідні передумови для її розв'язання.

Створення таких систем в основному базується на розв'я­занні проблеми розроблення інтервалів змін, які відбуваються в умовах виробництва, можливих інтервалів кількісних змін інфор­мації, що характеризує ці умови виробництва. Якщо спробувати описати будь-який об'єкт управління не у статичному вигляді, в якому він знаходиться в момент, коли його починають описува­ти, а у вигляді якихось динамічних характеристик, то в основно­му цю проблему можна розв'язати. Отже, коли описують якийсь цех як об'єкт управління, характеризують можливі умови чи можливі коливання умов його функціонування.

Описуючи склад техніко-економічних показників, можна прогнозувати коливання кожного з них та передбачити логічно можливі їх поєднання. Цим самим усувається певною мірою жорсткість передбачених раніше розрахунків. Описуючи таким чином об'єкт управління (цех, підприємство) та склад техніко-економічних показників, що характеризують їх діяльність, в ре­зультаті можна вирішити завдання опису такого об'єкту як не-жорсткої системи, що розвивається. Отже, з певною набли­женістю можна сказати, що передумови для розв'язання пробле­ми створення автоматизованої системи управління динамічної системи на підприємствах в основному вже є. Разом з тим часто

157

О. А. Подсолонко


Менеджмент: теорг'я


та практика


відбувається так, що деякі розробки припиняються чи завершу­ються без впровадження, коли розробник не ставив перед собою таке завдання або коли її не вважали необхідною. Є достатня кількість прикладів жорсткого семантичного опису виробничо-економічних процесів, програмування завдань, що вирішуються за допомогою ЕОМ, що так само було жорстко сформульовано. Най­менші зміни інформації в цих завданнях навіть у числі агрегатів та показників, складі продукції, що випускається, видів матеріалів, з яких виробляється продукція, призводять до непридатності роз­роблених програм. На жаль, такі помилки були. Разом з тим ці по­милки були ніби навчальною базою, що охоплювала величезний іноземний та вітчизняний досвід, який характеризував результати роботи в галузі створення АСУ за півтора-два десятиліття.

Вирішувати завдання створення АСУ, що розвиваються, так само важко, як важко створити та передбачити можливі зміни в розвитку об'єкту управління. Напевно, створення такого гнучкого інформаційного забезпечення на сьогодні можна забез­печити, якщо залучити до цього кваліфікованих спеціалістів, які, з одного боку, знають усю систему виробничого управління, а з іншого — вимоги до постановки завдань, до інформації, яка на­далі оброблюватиметься за допомогою електронно-обчислю­вальної техніки. Ще важче вирішити завдання створення матема­тичного забезпечення, що задовольняє такі вимоги: воно має бу­ти гнучким та нарощуватися з року в рік відповідно до умов, що змінюються. Основною причиною стримання було те, що темпи оновлення обчислювальної техніки на підприємствах були настільки швидкими, що було неможливо передбачити, які технічні засоби використовуватиме підприємство в найближчій перспективі через 5-Ю років. Крім того, було технічно складно та економічно недоцільно пов'язувати різнорідну техніку, якою підприємство було устатковано, наприклад, на початковому етапі формування АСУ на підприємстві, та ту, якою воно було устатковано наступними роками.

Ті методи програмування та рівень постановки завдань для вирішення їх за допомогою ЕОМ часто не дозволяли швидко ре­алізувати проблему цільового управління у вузьких місцях вироб­ництва. Так, до моменту видання готового комплексу програм, що дозволяють оперативно здійснювати процес управління ви­робництвом у вузькому місці за допомогою ЕОМ, ця ділянка мог­ла перейти з зазначеного розряду у такий, що цілком задовольняє

158


вимоги виробництва, в результаті проведення цільового комплек­су організаційно-технічних заходів. Через це зникла необхідність у посиленому контролі діяльності цієї ділянки. В цей момент мог­ло виникнути інше вузьке місце. Якби постановка завдання та вихідні форми було жорстко орієнтовано на умови виробництва, що спричинили появу цього вузького місця, тоді й комплекс ма­шинних програм втрачав би своє практичне значення, виконуючи лише функцію звіту із зробленої, але не втіленої роботи.

Тому особливого значення набуває напрям розроблення АСУ, що орієнтований на підготовку до видання з ЕОМ інфор­мації, яка є результатом вирішення нестандартних завдань з уп­равління підприємствами та цехами. Така нестандартність забез­печується завдяки відсутності жорсткого прив'язування до форм інформації, що видається з ЕОМ. При цьому необхідні дані для управлінського персоналу можна надавати за їх запитами та довільно за керованими ними елементами чи сторонами діяль­ності об'єкту, на основі спеціально розроблених цільових, ло­кальних та комплексних алгоритмів. Алгоритми довільного ком­понування інформації при цьому орієнтовано на видання лише таких даних, які потребують втручання управлінського персона­лу. Такі розробки в АСУ є досить перспективними.

Вирішення таких завдань є можливим лише за умови наяв­ності певної бази в галузі інформаційного, математичного та тех­нічного забезпечення, а також певного банку даних на підпри­ємстві. Чим більше відгалуженими є розробки банку даних, тим ефективнішими будуть цільові орієнтовані алгоритми довільного компонування та видання з ЕОМ інформації для управління.

Цільова організація управління

В основі вирішення завдання подальшого розвитку та підви­щення ефективності інформатизації має лежати програмно-цільо­вий метод. Аналізуючи питання створення АСУ, на сучасному етапі доцільно розглядати їх через призму взаємозв'язку всіх тра­диційних підсистем АСУ з підсистемою управлінських рішень. Традиційні підсистеми АСУ направлені в більшості своїй на вирішення завдань видання за допомогою ЕОМ в основному тра­диційно складеної документації чи оперативно-технічної звітності. Остання витісняє різні журнали та довідники, що заповнюються вручну, проміжні документи та інформацйні довідки. Сам по собі

159

О. А. Подсолонко

цей факт є позитивним. Через те, що відпадає необхідність ручно­го заповнення та переписування цих документів, в управлінського персоналу на виробничих ділянках вивільняється час.

На окремих підприємствах одержано непогані результати: первинні документи готують безпосередньо на робочих місцях за допомогою персональних комп'ютерів чи відповідних технічних пристроїв, одночасно видаючи цю саму інформацію на машинних носіях, що дозволяє здійснювати її введення до ЕОМ та подальшу обробку. У частині підприємств перший етап оформлення інфор­мації залишився на старому рівні, а для введення її до ЕОМ ще за­повнюють нові, проміжні форми, з яких інформація переноситься на машинні носії. Але в обох випадках коло завдань, що виріщу-ються на ЕОМ, на основі цієї вихідної інформації значно розши­рилося та перевищило фізичні можливості ручної її обробки уп­равлінським персоналом та аналітичними працівниками.

Треба зазначити, що всі ці результати в основному вида­ються у вигляді документів, які відображають у статичному ви­гляді деякі сторони діяльності підприємства чи його підрозділів та містять великий набір техніко-економічних показників, кількісних значень технологічних параметрів, які характеризу­ють різні етапи процесу виробництва продукції. Аналізуючи досвід щодо цих питань, можна прийти до висновку, що в усіх до­кументах міститься 70-90% надлишкових, зайвих даних, які не використовуються безпосередньо для ухвалення управлінських рішень, а є основою ніби підготовчого етапу процесу управління, тобто етапу підготовки управлінських рішень. З урахованням відомих можливостей ЕОМ у математичній та логічній обробці інформації, виникла необхідність переорієнтування всіх розро­бок із створення АСУ та їх підсистем у напрямку видання з ЕОМ інформації не у формі традиційних документів, а у вигляді інфор­мації, що є підготовлена для ухвалення управлінських рішень. Всі роботи із створення традиційних підсистем в АСУ треба орієнту­вати в напрямку забезпечення цими підсистемами інформацією кінцевого завдання, яке вирішує управлінський персонал.

У своїй постановці питання ухвалення управлінських рішень не є новими, їх досить широко висвітлено в економічній літературі. Але поки що не можна сказати, що їх втілено в тих АСУ, які вже функціонують. Відомо, що склад офіційно затверд­жених підсистем АСУ довгими роками не займався питаннями підготовки управлінських рішень як таких. Цілком своєчасною є

160


Менеджмент: теорії я та практика

постановка перед розробниками АСУ завдання задоволення за­питів управлінського персоналу інформацією, що є безпосеред­ньо необхідною для ухвалення рішень. Основою вирішення за­значеного завдання багато в чому має слугувати той заділ в роз­робках АСУ, що накопичено на кожному підприємстві, де ство­рюють зазначені системи. Вирішення цієї проблеми має бути орієнтоване не на створення принципово нового інформаційного чи математичного забезпечення, а на їх нарощування, на основі того, що з підсистем видобувається інформація, що її було вже одного разу введено до ЕОМ, та обробляється за новими розроб­люваними алгоритмами, які разом з виданням традиційних доку­ментів за "старими" постановками завдань видають інформацію, що є підготовленою для ухвалення управлінських рішень.

Структура цієї проблеми відповідає вимогам відомої спря­мованості формування цільових, рухливих організаційних струк­тур управління.

Спрямованість господарських систем на підвищення якості та ефективності виробництва має бути відображена в розробках із створення АСУ. Постановка завдання цільової переорієнтації діючих систем управління, в тому числі й автоматизованих, озна­чає, що при розробленні та впровадженні АСУ мають відбутися не якісь різкі зміни в їхній структурі, а потрібні певні додаткові розробки, які дозволяють ніби здобувати інформацію для всіх ла­нок управління в усіх підрозділах підприємства для вирішення за­вдання цільового управління якістю на всіх степах процесу ви­робництва продукції. У зв'язку з цим виникає необхідність ство­рення та обгрунтування структури та підтримання таких цільо­вих підсистем управління в АСУ. Саме в таких цільових підсисте­мах і здійснюватиметься підготовка управлінських рішень за конкретними елементами діяльності підприємства.

Часто нові питання з удосконалення системи управління пе­ревіряються на практиці ще до їх офіційного організаційно-юри­дичного оформлення. Тому не виключено, що на окремих підприємствах це завдання вже частково вирішено, але комплекс­ного рішення за всім підприємством поки що немає за жодним з елементів діяльності. Це стосується як результатів діяльності, які відображаються в обсязі виробництва продукції, її якості та рівні виконання замовлень конкретних споживачів, так і її вихідних елементів, які характеризує рівень використання закріплених за підприємством та кількісно обмежених засобів, предметів та

161

О.А. Подсолонко

власне живої праці. Ті розробки з оперативного управління, тех-ніко-економічного планування, матеріально-технічного забезпе­чення, збуту та інших підсистем, які існують на даний момент, не є єдиним взаємопов'язаним комплексом розрахунків, відсутня єдина інформаційно-математична модель управління обсягом виробництва цілого підприємства, починаючи від надходження ресурсів для виконання виробничої програми та закінчуючи відвантаженням готової продукції до споживачів. Так само це стосується питань цільового (наскрізного) управління якістю продукції та ефективністю виробництва.

На кожному підприємстві є певне усталене коло техніко-еко-номічних показників, які характеризують стан його діяльності. Залежно від специфічних особливостей підприємств та окремих підрозділів ці показники виступають як основа критеріїв уп­равління, яких досягає колектив підприємства. В умовах вироб­ництва в однакових цехах та для однотипних агрегатів критерії управління можуть бути різними. Але у загальній постановці пи­тання склад критеріїв управління — глобального, проміжних та локальних — є відносно постійним як для підприємства, так і для його цехів. Разом з тим досягнення проміжних критеріїв забезпе­чують цільовим колом локальних критеріїв, що відображають, з одного боку, комплексні та локальні результати діяльності цехів, а з іншого — окремі, спільні для всіх цехів та підприємства в ціло­му локальні результати з використання матеріалів, палива, енер­гетичних ресурсів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, рівня якості праці та продукції, ритмічності виробництва і т.і.

Виходячи із спрямованості робіт із створення АСУ в сучас­них умовах, комплекс цілей управління підприємством практич­но можна представити у вигляді графу, за допомогою якого мож­на прослідкувати всі взаємозв'язки зазначених критеріїв уп­равління. Орієнтація системи управління підприємством та всіх розробок з АСУП у напрямку одержання якихось цільових ре­зультатів при комплексному управлінні чи за окремими складо­вими діяльності підприємства (окремих його цехів) має проходи­ти через досягнення цих критеріїв.

Наразі у структурі управління підприємствами із застосу­ванням сучасної обчислювальної техніки можна виділити три провідні підсистеми: управління матеріально-технічним забезпе­ченням, оперативне управління виробництвом, управління збу­том. Якщо розглядати при цьому об'єкт управління як систему з

162


Менеджмент: теор/я та практика

кібернетичних позицій, то побачимо всі її узагальнені ознаки: вхід (матеріально-технічне забезпечення), вихід (збут продукції) та "чорна скриня" (як процес виробництва продукції у раніше розглянутій логістиці виробництва).

Такі підсистеми є як у вітчизняних системах управління, так і в закордонних. Практика довела, що лише цих трьох підсистем недостатньо для ефективного комплексного управління діяльніс­тю підприємства. Виникає потреба в розчленуванні цих трьох сторін діяльності на складові елементи; при управлінні ними ок­ремо на основі відповідної спеціалізації можна забезпечити одер­жання найбільшого комплексного результату. Не відкидаючи проблеми комплексного управління підприємством, можна од­ночасно вирішувати завдання управління особливо важливими (на певний момент часу) елементами діяльності.

Прикладом вирішення такого завдання може бути розроб­лення підсистеми загального управління якістю на підприємстві. Ця підсистема охоплює не лише кінцевий для підприємства чи га­лузі переділ продукції. Ця загальна для підприємства проблема підвищення якості праці та продукції, починаючи з моменту над­ходження ресурсів на підприємство, разом з якістю різних до­поміжних робіт та послуг, та закінчуючи власне якістю напівфа­брикатів, готової продукції.

Разом з необхідністю виділення таких загальних для всіх сто­рін діяльності керованих елементів треба вдосконалювати також структуру самих зазначених трьох підсистем управління. Як прави­ло, їх структура та зміст традиційно направлені не безпосередньо на вирішення проблеми управління, коли на ЕОМ формують певні підготовлені варіанти управлінських рішень, а на видання макси­мально можливої кількості форм з інформацією, яка характеризує, якщо є можливість, усі елементи керованої сторони діяльності, при­чому в основному ці фонди охоплюють минулі періоди часу.

Враховуючи можливості ЕОМ, варто зазначені підсистеми управління перебудувати з точки зору підготовки ними та вида-ня управлінському персоналу інформації з ЕОМ у вигляді ком­пактних та необхідних інформаційних сукупностей. Не можна сказати, що весь традиційний набір показників, що є в альбомах, довідниках і т.і., не потрібний для процесу управління. Кожний з показників може в певний момент діяльності з'явитися в центрі уваги управлінського персоналу, наприклад, у випадку відхилен­ня його величини від нормативної чи оптимальної. Тому стоїть

163

О.А. Подсолонко

завдання видання управлінському персоналу цих даних лише тоді, коли дійсно потрібне його втручання. Причому відхилення від заданої величини лише одного показника може призвести до необхідності видання інформації, яка розкриває причини цього відхилення та можливі варіанти його усунення, відразу до кількох рівнів управління, на верхньому рівні доцільно подавати дані ЕОМ про причини та можливі наслідки відхилення із зазна­ченням того, хто винен. На середньому рівні наводяться де­тальніші дані, які характеризують причини та наслідки відхилен­ня. Крім того, пропонуються варіанти його усунення силами пер­соналу середнього рівня, а також методи управлінського впливу на керівників нижнього рівня з метою недопущення в майбутнь­ому негативних відхилень чи заохочення за позитивні. На нижнь­ому рівні максимально деталізуються причини відхилення аналізованого показника, наводяться в динаміці дані про стан первинних параметрів та факторів, що на це вплинули, порівня­но з найкращими даними за минулий час за іншими агрегатами та цехами свого підприємства, з найкращими даними по галузі та з рівнем світових стандартів. Наводяться рекомендації з можли­вих варіантів використання передового досвіду для підтримання технологічних параметрів на оптимальному рівні, з можливих при цьому розмірів зростання оплати праці залежно від різних варіантів ведення технологічного процесу.

На даний момент єдиним позитивним результатом вирішення завдань у зазначених підсистемах є прискорення про­цесу оброблення інформації, який виконувала велика кількість висококваліфікованих фахівців. Інакше кажучи, вивільняється час персоналу, що знає нюанси управління окремими елементами діяльності підприємства при досягненні його кінцевої мети. Тому доцільним є залучення таких вузьких спеціалістів до участі в ком­плексній проблемі розширення та вдосконалювання кола за­вдань, які вирішуються на ЕОМ, на основі введеної до них вихідної інформації та здійснення її систематизації, селекції з ме­тою відсіювання статичної, проміжної інформації. В цьому ви­падку з ЕОМ видається лише дійсно корисна, потрібна для уп­равлінського рішення інформація.

Необхідно зазначити, що будь-який об'єкт управління, будь-яке підприємство можна розглядати як складну систему, в якій час від часу відбуваються певні порушення, які відхиляють кінцеві результати діяльності від запланованих. Класифікація та-

164


теорія та практика ких порушень має відображати внутрішні та зовнішні причини їх виникнення, ступінь повторюваності, межі коливання кількісних факторів та повинна дозволити розробити динамічну інфор­маційно-математичну модель об'єкту. Важливим завданням при цьому є обгрунтування управлінських функцій та інформації, що потрібна для їх реалізації, які направлено на нейтралізацію, усу­нення небажаних для підприємства порушень.

В основі вирішення цього завдання лежить вивчення та опис конкретних ситуацій на підприємстві та в цехах, які впливають на зміну кінцевого, проміжних та локальних результатів їх діяль­ності. На вході системи, як відомо, до негативних порушень відносять порушення у постачанні сировини, матеріалів, палива та енергетичних ресурсів, погіршення їхніх якісних характерис­тик. До внутрішніх порушень відносять різні аварійні ситуації, які пов'язані як з якістю роботи допоміжних служб підприємства, так і з відсутністю кваліфікованих виконавців, а також інші причини. На виході системи як порушення розглядають різку зміну струк­тури споживачів та продукції, яку вони замовляють, вимог до го­тової продукції, яку традиційно виготовляє підприємство і т.і.

Опис цих ситуацій, функцій персоналу та інформації, що не^ обхідні для їх усунення, лежить в основі проблеми підготовки уп­равлінських рішень за окремими елементами діяльності, тобто є основою переорієнтації традиційних підсистем у напрямку цільо­вого управління діяльністю підприємства.

Взаємодія управлінського персоналу з комп'ютером

Організацію взаємодії управлінського персоналу з комп'ю­тером останніми роками в основному розглядають з точки зору діалогу людини з ЕОМ. Цей діалог не всі розуміють однаково. Дехто вважає, що людина має працювати та спілкуватися з ЕОМ в якомусь вільному режимі: робити запити щодо того, що може бути потрібне, та відразу отримати відповідь. Інші вважають, що запити мають бути стандартизованими та їх треба здійснювати у певній послідовності. Тобто відповіді мають бути так само не Довільними, а стандартними. Як у першій, так і в другій поста­новці питання є раціоальне зерно. Тому треба вибрати з них най­краще. Перша постановка є досить перспективною та заслуговує на велику увагу, але її досить важко реалізувати через технічні труднощі, через обмежені можливості ЕОМ. Другу постанову

165

О.А. Подсолонко

простіше втілити в життя, у ній можна уникнути майже всіх технічних труднощів, стандартизувавши запити управлінського персоналу та відповіді комп'ютера (рис. ЗО).













1


































1










2






3
















1






І












І




4








5




6



























І



7







8






9


10

|


І

І


^



,






1


1

п






1

2






ІЗ


14

Рис. ЗО. Декомпозиція запитів управлінського персоналу (загальний вигляд):

/ — оглядові запити, 2 — запит про виконання плану виробництва, З — запит про ефективність процесу виробництва, 4 — запит про те, що перешкоджає нормальному ходові виробництва, 5 — запит про сприят­ливі фактори, що впливають на хід виробництва, 6 — повторюваність не­гативних та позитивних відхилень, 7 — очікувані наслідки негативних відхилень, 8 — очікувані наслідки позитивних відхилень, 9 — очікуваний комплексний результат, 10 — очікувані фонди економічного стимулюван­ня, 11 —оптимальний варіант внутрішніх рішень, 12—необхідне залучен­ня зовнішньої допомоги, 13 — варіанти поєднань внутрішніх рішень та зовнішньої допомоги при оптимізації комплексного результату, 14 — варіанти управлінських впливів на виконавців процесу.

Недоліком її є певна обмеженість можливостей людини в задаволенні потреб у інформації, які можуть бути майже неперед-бачуваними. Практично дуже важко, а часто навіть неможливо обмежити та передбачити всі ситуації в діяльності підприємства, описати їх у якомусь стандартному, систематизованому вигляді.

166


Менеджмент: теор/я та практика Але все-таки не зникає необхідність у розробленні класифікації управлінських ситуацій на підприємстві, що охоплюватиме нор­мативами всі можливі відхилення ходу виробничого процесу. В основі її лежить вивчення фактичних ходу виробничого процесу, змісту виробничо-економічних ситуацій, що виникаютьпри ви­робництві та реалізації продукції споживачам.

Вивчення виробничих ситуацій та побудова на їх основі відповідних моделей управління останніми роками поширюють­ся та розвиваються під назвою ситуаційне управління. Проблеми управління тут розглядають стосовно до великих систем, не за­глиблюючись у їхню виробничо-технологічну суть. Такий підхід є однаково прийнятним для таких систем, як підприємство якоїсь одної чи будь-якої іншої галузі, для таких систем, як будівництво об'єкту, що триває протягом року, більше року і т.і. Тут можли­во знайти якісь спільні закономірності виникнення ситуації з уп­равління великими системами. Але це не знімає з порядку денно­го питання про необхідність вивчення конкретних ситуацій для кожного цеху, агрегату та опису можливості типізації цих ситу­ацій для рівня всього підприємства чи всієї галузі. Тому розроб­ники завдань для АСУ підприємствами та підрозділами мають приділяти найбільшу увагу питанням класифікації виробничо-економічних ситуацій, які потребують управлінського впливу. Потім на цій основі вивчають та класифікують відповідні функції управлінського персоналу за всіма рівнями та ланками уп­равління, які здійснюються для усунення небажаних виробничо-економічних ситуаці чи для закріплення та розвитку сприятливих ситуацій, які покращують діяльність підприємства.

Це складне об'ємне питання, яке наразі перебуває на по­чатковій стадії розвитку. Але без його вирішення неможливо здійснити другий з зазначених напрямків, що лежать в основі про­блеми зв'язку людини з ЕОМ. Взаємозв'язок цих двох напрямків проявлятиметься в процесі пропрацювання спеціальної системи запитів управлінського персоналу, яка дозволятиме усунути неба­жані та розвинути сприятливі ситуації. Питання розроблення кла­сифікації запитів управлінського персоналу так само перебувають у стадії розвитку, є багатоманітними; деякі дослідники їх ро­зуміють неоднозначне. Одні фахівці вважають, що запити мають бути жорсткими, інші — що запити мають бути довільними в часі та за змістом. Для відповідності цих двох напрямків треба розгля­дати не так запити управлінського персоналу, як особливості по-

167

О.А. Подсолонко

будови відповідних алгоритмів розрахунку та видання інфор­мації, що необхідна для задоволення цих запитів.

Заслуговує на увагу новий напрямок, який передбачає ав­томатичне видання для кожної ланки, на кожнім управлінськім ступені лише тієї інформації, яка дійсно потрібна людині, тієї, за якою він може прийняти певне рішення, певним чином діяти. При цьому алгоритми видання інформації мають бути побудовані так, щоби внутрішня, програмна логіка дозволяла визначити, чи потрібно надавати інформацію управлінському персоналу, чи во­на не є потрібною для нього. В цьому напрямку в останні роки є певні позитивні результати, а відповідні роботи можна віднести до проблем ситуаційного управління. Інформація надається уп­равлінському персоналу лише тоді, коли виникає відповідна нега­тивна ситуація, яку можна усунути; тому виникає інформація за нею. Якщо процес проходить нормально, якщо не виникає таких ситуацій, то відповідно інформація управлінському персоналу не надається. При розробленні таких алгоритмів передбачають ство­рення масивів величин негативних відхилень, причин, що призво­дять до них, та можливих варіантів їх оперативного усунення, а також поточного недопущення. Крім того, передбачається авто­матичне створення різних інформаційних масивів, які лежать в ос­нові вирішення завдань оперативно-технічного та бухгалтерсько­го обліку, статистики, аналізу та планування.

Всі ці завдання призначені, як правило, для поточного та перспективного управлінь (за винятком оперативно-технічного обліку, що лежить в основі оперативного управління вироб­ництвом).

Всю цю інформацію призначено для відповідних ланок управління для вирішення спеціалізованих завдань. При цьому слід враховувати певні особливості зв'язку персоналу різних рівнів управління з електронно-обчислювальною технікою, особ­ливості видання управлінському персоналу з ЕОМ потрібної інформації. На будь-якому підприємстві (об'єкті) можна виділи­ти кілька уніфікованих рівнів (ланок) управління. Як правило, розглядають три рівні управління, найвищим з яких є управління заводом, що безпосередньо ототожнюється з директором підприємства, його заступниками та начальниками відділів. Се­редній рівень — це управління цехами та виробництвами, пред­ставлене начальниками цехів, служб, керівниками технологічних комплексів. Нижній рівень — це управління ділянками та агрега-

168


Менеджмент: теорг'я та практика

тами всередині цехів. Якщо ми говоримо про взаємозв'язок всіх цих ланок з електронно-обчислювальною технікою, то варто за­значити, що зміст його багато в чому залежить від складу за­вдань, які вирішує кожна ланка, від періоду часу, для якого вони вирішують ці завдання. Від цих характеристик залежить тип технічного пристрою, з яким має справу кожний керівник ланки. Деякі керівники вищої та середньої ланок вирішують завдання перспективного, поточного та оперативного управлінь. Основна маса керівників нижньої ланки в основному вирішує завдання оперативного та іноді (дуже рідко) поточного управління. Пер­спективним управлінням ця ланка майже не займається.

У зв'язку з цим можна досить чітко накреслити структуру інформації, що є необхідною для управління в кожній з цих ла­нок. На нижній ланці, як правило, виникає необхідність у ство­ренні масивів оперативної інформації, що є необхідною для уп­равління в ході виробничих процесів. На середньому та вищому рівнях у масивах інформації переважатимуть ті, що дозволять ха­рактеризувати діяльність підприємства за періоди часу поточно­го та перспективного управлінь. Структури інформаційних ма­сивів для них суттєво відрізняються через те, що є досить різкі відмінності у змісті завдань, які вирішують поточне та перспек­тивне управління. Структура та зміст звернень управлінського персоналу до цих масивів та, відповідно, технічна реалізація так само суттєво відрізнятимуться. Так, для перспективного уп­равління галуззю чи підприємством потрібна інформація, яка дозволяє побачити основні шляхи їх подальшого розвитку. Для реалізації такого завдання потрібні великі обсяги інформації, яка характеризує досягнення науково-технічного прогресу, а також інформації, у якій би відображалися, наприклад, питання чисто­ти патенту, що дозволило б зробити висновки про стан у вирішенні багатьох технологічних процесів у нашій промисло­вості та за кордоном. Так само тут мають відображатися питан­ня, наскільки виконані розробки охоплені серійним вироб­ництвом, які його резерви: як сильно вітчизняні розробки відста­ють від рівня світових стандартів чи випереджають їх. За якими характеристиками, яка орієнтовна потреба у нових видах про­дукції та що необхідно для освоєння її виробництва. Інформація такого типу дозволить ухвалювати рішення про перспективи по­дальшого розвитку керованого об'єкту. Завдання перспективно­го управління із застосуванням ЕОМ практично в галузях поки

169

О.А. Подсолонко

що не вирішені достатнім чином, але є відповідні технічні переду­мови для їх вирішення.

За допомогою сучасних комп'ютерів можна виконувати складні проектно-конструкторські розрахунки, виводячи резуль­тати розрахунків у вигляді графічних зображень на екран та ко­ректувати їх, стирати зображення, переміщати його, робити вибірку, повертати і т.і., якщо це необхідно. Фахівці можуть от­римувати на екрані зображення об'єкта в загальному вигляді, різних його проекцій та розрізів, характеристики матеріальних, кольорових та інших форм його рішення. Якщо ці характеристи­ки влаштовують фахівця, то він відправляє всі ці зображення до того, хто будує графи. Це — сьогоднішній рівень взаємозв'язку людини з ЕОМ у напрямку вирішення перспективних завдань.

Завдання перспективного управління підприємством тре­ба вирішувати таким чином. Припустимо, що директор підпри­ємства хоче знати, як протягом певного майбутнього періоду ча­су забезпечити на підприємстві досягнення нових вимог спожи­вачів до продукції, що випускається. На екрані персонального комп'ютера він може отримати відповіді на такі питання:

  • якою має стати генеральна схема всього підприємства,
    кожного цеху, які характеристики мають бути в кожного агрега­
    ту та ділянки кожного цеху;

  • як треба змінити систему управління підприємством, які
    вимоги мають

    Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
    Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

    Поможем написать работу на аналогичную тему

    Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
    Нужна помощь в написании работы?
    Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: