Xreferat.com » Рефераты по менеджменту » Ефективне управління виробництвом

Ефективне управління виробництвом

(ефект)

Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом


Ефективне управління виробництвом Ефективність виробництва

Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом (продуктивність системи)


Мал.1. Формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи).

Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг. Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.

Ефективне управління виробництвом

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) провадиться зазначеним вище способом.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, обмірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.

Види ефективності.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (мал. 2).

Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом

Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомПо наслідках - Економічна

- Соціальна


Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом

Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомПо місцю одержання - Локальна (госпрозрахункова)

- Народногосподарська


Ефективне управління виробництвом

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

(ПРОДУКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ)

Ефективне управління виробництвом


Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом

Ефективне управління виробництвом По ступені - Первісна

Ефективне управління виробництвомпідвищення ефекту - - Мультиплікаційна


Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом

Ефективне управління виробництвом По меті - Абсолютна

Ефективне управління виробництвом визначення - Порівняльна


Мал.2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) по окремих ознаках

Відповідні види ефективності виробництва виділяються переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д.. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають особливість – не усі з них піддаються кількісному виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.

Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі керування виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника (показників) можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.

У наступному розділі розглядається система показників ефективності виробництва, що здатна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники.


1.2.2 Ефективність виробництва: система показників

Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.

У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують яку-небудь певну сторону діяльності.

Узагальнюючі показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.

Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.

Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності – інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.

Однак було б помилково зі сказаного робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко-економічних показників.

Як уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва була введена система показників, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи (і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище):

Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.

Показники ефективності використання праці.

Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень.

Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

Наочно систему показників ефективності суспільного виробництва можна представити у виді схеми (див. Додаток 1).

1.2.3 Класифікація факторів підвищення ефективності виробництва

1.2.3.1 Класифікація істотних характеристик

Рівень економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак – це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої розмаїтості факторів підвищення ефективності (продуктивності) може здійснюватися по трьох ознаках: 1) видам витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкам розвитку й удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі керування виробництвом.

Групування факторів по першій ознаці надає можливість досить чітко визначати джерела підвищення ефективності: підвищення продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капиталоємності) і матеріалоємності продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перерахованих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, що по своєму смислу характеризують основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва (друга ознака групування факторів). Визначальними напрямками є насамперед прискорення темпів науково-технічного й організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці й кінцевої продукції; механізація й автоматизація виробничих процесів; упровадження прогресивних методів і форм організації виробництва й праці; спорудження й регулювання ринкового механізму господарювання).

Варто помітити, що велике значення має впровадження класифікації факторів ефективності по місцеві реалізації в системі управління виробництвом (третя ознака групування факторів), особливо виділення з них двох категорій факторів – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також ділення сукупності внутрішніх факторів на так називані “тверді фактори” й “м'які фактори” (класифікація внутрішніх факторів на “тверді” й “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою й використовуваною на підприємствах зарубіжних країн). Терміни “тверді” і “м'які” фактори запозичені з англійської комп'ютерної технології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м'яким товаром”. При цьому “твердими факторами” позначають ті з них, які можна вимірювати й мають фізичні параметри, а “м'якими” – ті, котрі не можна відчути фізично, але, проте мають велике значення для економічного управління виробництвом (інформація, знання й кваліфікація кадрів, методи й системи організації різних процесів і т.д.).

1.2.3.2 Спрямованість діяльності й використання факторів підвищення ефективності виробництва

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові по ступені дії (впливу), використанню й контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних фахівців (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх факторів на різних рівнях керування виробництвом (див. табл. 2).

Таблиця 2

Інтегрована модель факторів ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

Класифікаційні ознаки факторів ефективності виробництва

Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності) основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва

місце реалізації факторів у системі управління виробництвом

Продуктивність праці


Фондомісткість продукції


Матеріалоємність продукції


Природні ресурси


НТП

структура виробництва

організаційні системи керування

форми і методи організації виробництва

якість продукції

планування і мотивація виробництва


внутрішні зовнішні


«тверді»

технологія

устаткування

матеріали й енергія

вироби

“м'які”

робітники

організація і система

методи роботи

стиль управління

Державна економічна й соціальна політика


Інституційні механізми


Інфраструктура


Структурні зміни


Ефективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвомЕфективне управління виробництвом

Фактори підвищення ефективності виробництва


Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів – економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.

Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.

Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.

Організація й системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування – типовий “м'який” фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м'яких”) факторів на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їхнього використання, узгодженості взаємодії в часі і просторі. Наприклад, можна використовувати новітні технології й устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці чи мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що в такому випадку позитивних змін в ефективності виробництва не відбудеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній або непрямий вплив здійснюють зовнішні фактори ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. От чому ці фактори варто знати й вивчати, зрозуміти їхню дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) й здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність істотної характеристики й визначення напрямків дії окремих зовнішніх факторів ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових закладів і державних структур; законодавчу діяльність; фінансові заходи й стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані й контрольовані економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль цін, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності і т.д.); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності й приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери і т.д. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами й організаціями, між підприємствами й державою визначаються законодавством України (зокрема, Законами Украйни: "Про підприємництво", "Про власність", "Про оподатковування підприємств" і ін.), основні положення, якого керівникам і фахівцям підприємств необхідно добре знати й спиратися на них у своїй практичній діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже відзначалося, залежить від багатьох факторів – внутрішніх і зовнішніх (стосовно підприємства), завданням держави є створення не тільки на національному рівні, не тільки відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування й постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організацій (дослідницьких і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких орієнтована на: визначення й вирішення основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії й тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовку (перепідготовка, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується близько 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності й управлінню. Зокрема, у світовому співтоваристві відомими й визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці й продуктивності, Американський інститут організації праці й виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.

Інфраструктура. Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них – підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни в суспільстві в залежності від якості керування діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія в довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не тільки результатом, але й причиною економічного й соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних погрішностей у прийнятті урядових рішень, більш реалістично й цілеспрямовано планувати діяльність підприємств, розвивати ринкову й соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим крім політичних, вважаються структурні зміни економічного й соціального характеру. Істотні економічні зміни відбуваються в таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначається розмірами фонду нагромадження й інвестицій за ознаками інтенсивності відновлення, терміну використання, ступеня втілення технологічних новин, рівнем капіталоємності; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій із залученням іноземного капіталу й вітчизняних технологічних розробок, упровадження нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами в цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частини дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати й стають конкурентноздатними за умови їхньої необхідної спеціалізації і наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлену ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру стосуються, головним чином, персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються важливими зрушеннями в їхньому складі по ознаках – статі, освіти, кваліфікації, національних особливостей характеру і ін.


Розділ 2. Аналіз ефективності виробництва ВАТ «Ударний»

2.1 Характеристика об'єкта дослідження

2.1.1 Особливості технологічного процесу виробництва. Техніко-економічна характеристика підприємства

Об'єктом дослідження є підприємство – ВАТ «Ударний», розташоване: м. Тарутине, Одеська область; здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як – виноробство (вторинне виноробство).

Продукція винзавода ВАТ «Ударний» займає заслужене місце серед алкогольних напоїв, що випускаються в Україні, що підтверджується численними нагородами, отриманими на різних виставках. Використовувана на винзаводі високоякісна сировина і класичні рецепти готування вин забезпечили підприємству популярність і гарний збут.

Процес вторинного виноробства, являє собою частину процесу виноробства – збереження й витримка виноматеріалів. У даному випадку мова йде про відособлене виноробне підприємство, що займається в основному розливом одержуваних готових оброблених виноградних вин, виробленням невеликої кількості виноградних вин власного купажу. З 1998 р., винзавод ВАТ «Ударний», освоїв випуск шампанського за спеціальною технологією із шампанських виноматеріалів, одержуваних на підприємствах первинного виноробства й виноматеріалів власного виробництва.

У вторинному виноробстві можна виділити ряд особливостей, які необхідно враховувати при виборі показників економічної ефективності виробництва.

Винзавод вторинного виноробства відрізняє відома спеціалізація: тут розливають в основному тихі вина, головним чином, у скляні пляшки на автоматичних лініях розливу. Інші технологічні процеси, здійснювані на заводі вторинного виноробства, є необхідними підготовчими етапами до розливу вина в пляшки (витримка, збереження) або ж виробляються з метою виправлення неякісних (нерозливостійких) вин, отриманих із заводів первинного виноробства. Уся продукція, що випускається заводом, обчислюється в одному вимірі декалітр (дал).

Ці особливості виробництва у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: