Кредитна політика комерційного банку
Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.
Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.
Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.
Розвиток міжнародного кредиту, започаткований виходом виробництва за національні межі, характеризується постійним зростанням його масштабів.
До джерел міжнародного кредиту належать:
частина грошового капіталу підприємств, яка тимчасово вивільнюється у процесі кругообігу;
грошові накопичення держав та приватного сектору, які мобілізуються банками.
На відміну від внутрішнього кредиту джерелам міжнародного кредиту притаманні міждержавна міграція та укрупнення за рахунок їх залучення з інших країн.
Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад.
Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт – це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. [15]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування.
Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.
Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички.
Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом.
Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії. Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період.
Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника.
Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії – після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту.
Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням
Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.
Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності. Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.
Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди[45, c.14].
Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.
Принцип строковості – уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.
Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :
короткострокові – термін видачі до 1 року;
довгострокові – більше одного року.
Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.
Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.
З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :
(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;
забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;
можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.
Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.
Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.
З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.
Диференційність – означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб’єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов’язаних з цим для банків збитків.
Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту.
Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов’язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.
Лімітування – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов’язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов’язується надати кредит.
Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.
Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.
Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.
Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як :
показники платоспроможності;
показники фінансової стійкості;
показники “солідності” підприємства[28, c.191].
Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.
Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту.
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :
копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;
техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками
зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);
копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;
бухгалтерська звітність за звітний період ;
інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.
Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку[30, c.172].
На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Це етап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника
На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб’єкта та об’єкта кредитування та оцінку ризиків по позиці на підставі різних джерел інформації.
Кредитний працівник здійснює:
експертизу кредитного проекту;
аналіз фінансового стану клієнта;
прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;
підготовку схеми руху кредитних коштів.
Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.
На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:
- визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;
- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обґрунтування разом з відповідними документами;
- перевіряється обґрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта ;
- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов’язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).
Для розгляду довгострокових проектів обов’язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.
Аналіз фінансового стану клієнта проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом “середніх” очікувань. Тобто обраховується “оптимістичний ” прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та “найгірший” прогноз і приймається середнє значення.
При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.
В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника.
Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.
Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30 % власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30 % .
Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом з відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту.
Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період.
Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різких коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення - перевищення витрат над надходженнями - ризик неповернення кредиту підвищується.
Треба аналізувати рух коштів з питань прозорості розрахунків; стану платежів в реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень в національній та вільноконвертованій валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованій валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків в цих банках; обсяг спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; в якій мірі кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника[48, c.39].
У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується кредит, всі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.
Підготовка схеми руху кредитних коштів між позичальником та його партнерами із зазначенням банків, через які проходитимуть грошові потоки.
Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка – забезпечити успішне виконання проекту, який кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів в банку. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що задіяні в розрахунках. Для цього переважною умовою надання кредиту повинна бути наявність у позичальника основних поточних рахунків в установі банку, яка надає кредит. Вказані рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнта та перерахування позичкових коштів (за товари, послуги) переважно контрагентам, які обслуговуються в установах банку, тобто відкриття поточних рахунків його партнерів по бізнесу в установах банку.
При розгляді кредитного проекту необхідно простежити грошові потоки між позичальником та його дочірніми і посередницькими структурами. З метою не допустити відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, працівник обслуговуючої позичальника установи банку повинен постійно контролювати грошові взаємовідносини між ними.
Кредитний працівник разом з працівниками служби безпеки банку та юридичного підрозділу (та працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником установи банку для визначення ліквідності забезпечення кредиту), повинні впевнитись у можливості реалізації забезпечення як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків. Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту .
Визначення заставної ціни майна здійснюється банком та позичальником з врахуванням висновків незалежної експертної оцінки, зафіксованих у акті. При цьому заставна ціна може бути меншою за ціну, визначену експертизою, оскільки банк може передбачити особливість впливу ринкових факторів та витрат, пов’язаних з реалізацією.
Одночасно з розглядом кредитним працівником можливості надання кредиту та для забезпечення відповідності всіх правовідносин банку, які виникають у процесі кредитування, вимогам законодавства, співробітники юридичної служби банку проводять перевірку установчих документів позичальника, перевіряють наявність повноважень представників позичальника на підписання договорів, наявність державної реєстрації та документів, що підтверджують право власності на заставне майно, наявність проекту договору застави та надають письмовий висновок.
Одночасно з розглядом кредитним та юридичним працівником можливостей надання кредиту працівники служби банківської безпеки проводять перевірку відсутності фактів порушень норм цивільного, кримінального та адміністративного законодавства підприємством та його керівниками, попереджають позичальника про кримінальну відповідальність за надання банку відомостей та документів, що заздалегідь не відповідають дійсності та надають письмовий висновок.
Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника( надання банківської гарантії), в якому відображається:
основні відомості про позичальника;
умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків) ;
висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;
клас позичальника. Якщо позичальник віднесений до класу “Г” та “Д”, навести розрахунок очікуваних доходів банку від кредитування позичальника у порівнянні з розміром витрат на формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями.
висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;
умови страхування;
пропозиції кредитному комітету.
На розгляд кредитного комітету філії банку разом із висновками кредитного працівника, співробітниками юридичної служби та служби безпеки надається заявка на отримання кредиту (надання банківської гарантії) та пакет документів, отриманих від позичальника.
Кредитний комітет філії банку розглядає заявку кредиту та виносить рішення щодо доцільності кредитування, яке оформляється відповідним протоколом, підписаним всіма членами комітету[22, c.119].
Протоколи засідань кредитного комітету зберігаються в окремій справі у металевій шафі у визначеному керівником філії місці.
Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички : вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.
Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.
Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.
За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитує мого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.
Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.
Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.
Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.
З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.
Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.
Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів. Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :
одночасним внеском по закінченню строку позики;
рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;
шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.
Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.
В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел[32, c.41].
Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.
Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю.
Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.
РОЗДIЛ 2. РИЗИК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦIЙ КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ
2.1 Ризик як складова кредитних операцій
Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю , відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище та неможливістю прогнозувати розвиток подій . Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше [198, c.72].
Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не зустрічаються . Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже неможливо . Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду рішення приводять до збитків.
В водночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку . Фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.
Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику :
Вірогідність збитків чи втрат;
Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій;
Ймовірність небажаної події.
Ризик в ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв’язків.
Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації , що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний ризик, де межа , що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.
Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :
1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неординарному, швидкому вирішенні питань , що постають перед людством. Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні , вимусили застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався , природно , що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу .Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко якісно не традиційно , всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити наступну причину ризику
2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення тобто : незалежність нестандартність дій , сміливість , винахідливість , орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й породжують наростання рівня ризику взагалі.
3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру , це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти чисельних банкрутств та крахів .
4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто знищення людства внаслідок власних дій.
Однією з найприбутковіших операцій комерційного банку є кредитування. Але завжди поряд з великими прибутками знаходяться великі ризики , що пов’язані зі втратою чи недоотриманням цих прибутків.
Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у поверненні наданого кредиту у чітко обумовлені строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішної діяльності банку. Цілком очевидно , що при наданні кредиту перед банком стає проблема невизначеності того чи буде його повернуто вчасно і більше того чи буде його повернуто взагалі. Звідси випливає, що основною задачею банка при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз .
Отже кредитний ризик банку можна визначити як ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди. Слід зазначити , що кредитний ризик формується з декількох самостійно діючих видів ризику [44, c.365].
Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел – фінансові можливості позичальника ( об‘єктивний ризик пов’язаний з позичальником ) . Практика показала , що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому , що не мають можливості , а тому , що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може стикнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди . До речі, це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує , що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик .
Особливу увагу в умовах кризи в нашій країні слід також приділяти впливу на кредитний ризик ризику виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються , вони накопичуються та корелюють між собою утворюючи системний ризик. Даний підхід до формуванні кредитного ризику як системи ризиків враховані в структурі кредитного ризику , що наведена у рис.2.1.





