Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Використання народознавчого матеріалу на уроках "Я і Україна" в початковій школі

Використання народознавчого матеріалу на уроках "Я і Україна" в початковій школі

і досить складної рими: „Слово - полова, а праця - диво".

Прислів’я та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів - сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: „Ніколи вгору глянути”, „Накивати п’ятами" тощо.

Тематика прислів’їв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислів’ях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя - особисте, родинне та громадське - в його історичному розвитку.

Найдавнішими є прислів’я і приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю та побут людини. Вони відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступає в них, то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що дійшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те, чи інше явище змінювалися, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислів’їв. Лише в окремих із них можна відчути відголоси давньої епохи.

Прислів’я та приказки про пори року вживаються переважно в їх прямих значеннях. Це й спостереження над природою різного часу, і поради, як вести господарство, і своєрідна народна агрономія. Переважно про стан природи й погоди інформують прислів’я з назвами місяців в основі:

Січень не так січе, як у вуха пече.

Лютий - острокутий.

Березень невірний: то сміється, то плаче.

У серпні серпи гріють, а вода холодить.

Як вересніє, то дощик сіє.

Жовтень ходить по краю та й виганяє птиць із гаю.

З листопада бабам рада: ховатися на піч.

Грудень поле грудить, а землю студить.

Слов’янські прислів’я та приказки про хліборобство такі ж давні, як і про природу. Найдавніші з них відображають процеси землеробської праці слов’ян ще в докласовому суспільстві, адже орне господарство було вже добре розвинуте. У сучасному фонді прислів’я про хліборобство становлять велику тематичну групу, в якій відображено процеси весняних, літніх і осінніх робіт, погляди хлібороба ще із часів натурального господарства. Це переважно прості істини про потребу удобрювати землю („Клади гній густо, на току не буде пусто”), поради вчасно орати й засівати ріллю добрим зерном („Добрим зерном землю засівай - збереш гарний урожай”).

Чимало є прислів’їв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислів’ях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: „Зірко до зірка, то й буде мірка", „Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку! ”.

Значні за обсягом тематичні ряди складають прислів’я та приказки, в яких змальовується хлопець і дівчина, розкривається їхня краса, зображуються любовні взаємини. У фольклорі нерідко дівоча врода зіставляється з образом калини або цвіту взагалі: „Гарна дівка як у лузі калина”, „Красна як калина". Краса, постава парубка зіставляються з образами орла, сокола: „Знати сокола по польоту, а молодця - по походці”, „Сокіл - не парубок, орел - не козак”.

Не менш велика й розгалужена тематична група прислів’їв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя („Свого доправляйся, роду не чужайся”, „Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече”), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.

Прислів’я та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності („Гляди, не забудь, людиною будь”). Тільки завдяки чесній праці, добрим вчинкам людина здобуває собі авторитет („Не місце чоловіка красить, а чоловік місце”), в житті прагне забезпечити собі краще життя, ніж має („Риба шукає, де глибше, а чоловік, де ліпше”).

Серед прислів’їв, що характеризують риси характеру людини, найповнішим є цикл з опорними словами розум (розумний) - дурний (глупий). За народними переконаннями розум - найбільший скарб людини. Діапазон значень прислів’їв зі словами дурний дуже широкий: він охоплює родинну сферу („Дурному синові батькове багатство не в поміч”), навчання („Дурного учити, що мертвого лічити”), сферу взаємостосунків, коли прислів’я не радять зв’язуватися з недалекоглядними людьми („Дурному вступися з дороги”).

В усний кодекс народної моралі ввійшли і прислів’я про чесність, совість, моральну чистоту. Ці якості особливо високо цінилися серед народу: „Добро стратиш - наживеш, честь утратиш - пропадеш". Несумісні з моральними принципами народу і такі риси людського характеру, як скупість, заздрість, жадібність („В скупого посеред зими льоду не випросиш", „Заздрий від чужого щастя сохне”).

Окремий цикл складають вислови, що передають життєвий досвід, застерігають людину від небезпеки („Не спитавши броду, не лізь у воду", „Оглядайся на задні колеса”). В цілому прислів’я цієї тематичної групи відтворили всі риси людського характеру, поведінки, схвалюючи позитивне в житті людей і засуджуючи негативне. Вони створили кодекс моральних норм, що складалися протягом багатьох століть. Недаремно І. Франко називав прислів’я та приказки „багатим і важним скарбом... у скарбівні нашої мови... її коштовними перлинами" [34], а М. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, „щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів” [22].

Своєрідним фольклорним жанром, широко використовуваним у педагогічній практиці, є скоромовки. Скоромовки (спотиканки) - це жартівливі вислови, побутові на зумисне утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються в швидкому темпі. В основі ігрового ефекту скоромовок лежить опанування дитиною звуком. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту, викликаному відповідним розташуванням приголосних звуків.

Летів горобець через безверхий хлівець,

Вхопив гороху без червотоку,

Без червоточини, без прачервоточини.

Специфіка цього фольклорного явища виходить за межі власне фольклористики. Зміст творів відіграє другорядне значення; вони, як правило, є невеликим повідомленням, твердженням. Зрідка скоромовки наповнюються глибшим змістом, набуваючи рис і значення народного прислів’я:


Сидить Прокіп, кипить окріп.

Пішов Прокіп, кипить окріп.

Як при Прокопові кипів окріп,

Так і без Прокопа кипить окріп.

Суне сова свої слова.

Яка сова, такі й слова.


Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні чи оригінальних засобах художнього вираження, а в такому доборі і розстановці слів, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що, в свою чергу, підвищує культуру усного мовлення. Крім того, завдяки скоромовкам прищеплюється увага й повага до кожного вимовленого звука, слова до якості і чистоти мовлення.

Інформаційний потенціал скоромовок дещо вужчий, хоча і вони займають велике місце в скарбниці духовної культури українського народу. Найбільшу тематичну групу становлять скоромовки, в яких часто повторюється певна буква, а також ця буква стоїть на початку скоромовки. Також чималу групу складають скоромовки про тваринний і рослинний світ.

Окрему групу становлять скоромовки, в яких йдеться про господарську діяльність людини. В них лише подається коротка стисла розповідь про якийсь трудовий процес: „Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі”, „Пиляв Пилип поліно з лип, притупив пилку Пилип".

Невелику за обсягом тематичну групу становлять скоромовки з дещо повчальним змістом, або ті, в яких висміюється ледарство людей та їх незграбність. Наприклад: „Був господар, був господар, та й розгосподарився", „Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп - кипить окріп, як при Прокопові, так і при Прокописі і при Прокопенятах".

Прислів’я, приказки, загадки скоромовки - ці золоті зернята народної мудрості маленькі, але дорогоцінні. Вони служать і служитимуть справі морального й естетичного виховання нашого народу і особливо дітей та юнацтва - майбутніх знавців українського фольклору.

У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка - це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.

За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.

Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:

фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;

наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;

гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології.

За допомогою казок, які вчитель використовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках із людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.

„Казка - животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем”, - писав В. Сухомлинський [54].

Казка - найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, „через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу".

Поступово перший етап розумової праці переходить у другий - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, „наповнити його додатковою інформацією", „ввійти в нього".

Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запам’ятовування (пам’ять). Тому слід створювати умови для запам’ятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації.

Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вмішує у собі і четвертий - мислення. Створення проблемної ситуації, а потім її роз’яснення - це вже робота логічного мислення.

Народні казки - перші підручники життя в кожній сім’ї.І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони „вкорінюють" у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. „Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу”, - писав В. Сухомлинський [54, с.157].

Таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам’ять, мислення, які допомагають учням в оволодінні навчальним матеріалом.

На основі вивчення педагогічної літератури [12; 17; 25; 29], ми спробували з’ясувати значення використання казок на уроках у початковій школі, а саме:

1. Казка захоплює молодших школярів яскравими поетичними образами, динамічними діями героїв, викликає у них позитивні емоції, закріплює світле, радісне сприймання природи;

Оскільки народні казки виникли у результаті тривалих спостережень за життям і поведінкою різноманітних представників фауни, то багато з них прямо повчають учнів бережливо ставитися до живих істот. Наприклад, казка „Справедливий вуж" починається словами: „Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого..."

Народні казки, в яких зображено протилежні типи ставлення людини до природи: чуйне та лагідне ставлення до живої і неживої природи та корисливе ставлення, повчають молодших школярів. Наприклад: „Про дідову дочку та бабину дочку", „Про бідного парубка і царівну”, „Чудо-груша" та інші. Використання таких казок дає змогу показати учням, як герої, що дбайливо та бережливо ставляться до живих істот і до неживої природи, винагороджуються щастям, добробутом, повагою людей і, навпаки, коли герой ставить на перший план свої корисливі інтереси, не звертає уваги на потреби природи, його спіткають невдачі, розорення, зневага громадян і навіть смерть.

Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, „Рукавичка", „Солом’яний бичок", „Півник і котик", „Лисичка-сестричка і вовк-панібрат".

Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І. Франко. Видаючи збірку „Коли ще звірі говорили", він писав у передмові, що звідси малі читачі „винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи" [2, с.74].

На думку педагогів, народні казки краще використовувати в 1-2 класах, а в 3-4 доцільно включати до навчального матеріалу легенди та перекази. Слід зазначити, що в практиці сучасної початкової школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоча вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках у початковій школі.

Легенди - це народні оповіді про події чи явища, оповиті казковістю, фантастикою. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них обов’язково є вказівка на достовірність зображеної події, явища. У легендах поряд із реальними компонентами використовуються домисел і вигадка. Вони близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.

У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій, учинків окремих осіб, явищ природи. Із багатьох легенд і переказів діти можуть почерпнути цікавий матеріал про рослинний і тваринний світ. Зокрема, такими є легенди про походження рослин. Наприклад: легенди про звіробій, кульбабу, деревій материнку, підсніжник, проліску, лілії тощо пояснюють виникнення місцевих рослин. Відомі легенди про те, звідки з’явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т. ін. Використання легенд про рослини і тварини на уроках в початковій школі стимулюють виникнення в учнів бажання захищати їх, висаджувати рослини в саду, на подвір’ї, на пришкільній земельній ділянці. У деяких легендах, крім основного - інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.

Із найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей, їхньої праці, збереження здоров’я і т. ін. У народних прислів’ях і приказках, загадках і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального та естетичного розвитку учнів початкової школи, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.


1.2 Використання відомостей народного календаря


У період відродження української державності й культури повертаються до вжитку народні традиційні свята, обряди та звичаї.

Велику виховну силу мають традиції, звичаї та обряди, пов’язані з народним календарем, що є також складовою педагогіки народознавства. Народні свята кожної пори року мають конкретну ідейно-виховну спрямованість (Новий і Старий рік, масляна тощо). Народні свята були пов’язані з урочистими заходами щодо річного природного циклу. Хліборобські та інші народні свята пов’язані з досвідом мудрості та краси людей праці.

Звичаї, традиції та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють молодшим школярам зрозуміти, що історична пам’ять зберегла єдність людини з навколишньою природою.

Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому, вони охоплюють усі галузі громадського і родинного суспільного життя [9].

Ознайомлення учнів початкової школи з народним агрокалендарем - важливий фактор у формуванні у дітей почуття господаря рідної землі, в оволодінні трудовими вміннями і навичками. Використовувати такий матеріал доцільно посезонно. Народний агрокалендар побудований за системою свят, дат, подій, які в певній послідовності відзначаються протягом усього року.

Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навколишнього середовища, звичаями, обрядами, святами, які відзначали наші предки.

Прихід весни, оновлення природи, оранка і сівба, догляд за культурними рослинами й збирання врожаю, закінчення польових, городніх і садових робіт та підготовка до зими - ці віхи у річному циклі життєдіяльності людини відображені у святах та подіях народного календаря, що супроводжувалися відповідною обрядовістю.

Найбільше народних прикмет і традицій пов’язано з весною. Зокрема, „На теплого Олексія (30 березня) щука лід хвостом розбиває", день Юрія (6 травня) пов’язаний з богом сонця, Ярилом - покровителем весни, родючості, весіль.

Багато свят і в літньому народному календарі. У народній творчості оспіване таке свято, як Івана Купала (7 липня). Це свято давало практичні поради щодо погоди: „Після Івана Купала не треба жупана”, „По Петрі на дворі пусто, а в полі густо", „Минув Спас - держи рукавиці про запас" [49].

Певну роль у житті українського народу відігравали символи. Символи - це обереги етнічної пам’яті: верба над ставом; калина в лузі; тополя край дороги; явір над водою; соняшник на городі тощо.

Звичаї й обряди зимових свят спрямовані на прославлення життя, його вічне оновлення, підбиття підсумків минулого року, утвердження творчих планів на майбутнє, оспівування господарської діяльності, мудрості хазяїна тощо.

У зимові свята на Україні здавна шанували 19 грудня Святого Миколая, 7 січня - Різдво Христове, народження Ісуса Христа, 14 січня - Новий рік.

Усі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі. Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів в Україні. Слід також зазначити, що кутя - це символ урожаю, писанка - це символ народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються, як вони вірили, разом із весною, із воскресінням природи, від русалок, мавок, перелесників. Купало - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами.

До навчального процесу з курсу „Я і Україна" потрібно вводити народні звичаї та обряди. Матеріал про ведення здорового способу життя, правила особистої гігієни буде цікавим при вивченні розділу „Людина - частина живої природи”.

Засвоєні й примножені не одним поколінням традиції та звичаї містять у собі духовні, моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки тощо), які мають величезне значення для сучасної системи шкільного навчання і виховання.

Як зазначають Т. Дем’янюк [19], А. Синцова [47], Л. Хренов [55], В. Скуратівський [59] народний календар є своєрідним збірником прикмет, влучних висловів і нормативів поведінки людини.

Народні прикмети є складовою культурно-історичного досвіду народу. Вони узагальнюють багатовіковий досвід трудової діяльності людей, тривалі спостереження за взаємозв’язком і взаємозалежністю явищ у природі та праці.

Народні прикмети - складова народної метеорології, медицини, астрономії, хліборобської праці, моралі тощо. У прикметах відображена синівська любов до рідної землі, природи, необхідність їх збереження. Народні спостереження допомагають передбачити і врахувати життєві явища, події, наприклад: „Ранній грім - родючий рік" [55].

За допомогою народних прикмет вчитель переконує школярів в цілісності природи. Наприклад, показуючи учням 2 класу нерозривний зв’язок, взаємозалежність неживої природи і представників рослинного і тваринного світу в процесі вивчення теми „Жива і нежива природа", вчитель використовує прикмети: „Ластівки літають низько - перед дощем", „Риби вискакують із води і ловлять комах - на дощ". Разом з учнями він з’ясовує, що перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони опускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби, тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Можна запропонувати приклади із життя рослин. Дуже поширеною є прикмета: „Перед дощем квіти сильніше пахнуть". Чи правда це? Це справді так. За цих умов рослини погано випаровують воду, яка накопичується у нектарнику; випаровуються лише пахучі речовини.

Велика кількість народних прикмет і завбачень базується на спостереженнях за фізичними явищами в атмосфері. Чому ж так говорять: „Дим стовпом - на мороз, на гарну погоду”? Справа в тому, що перед негодою частинки диму зволожуються і опускаються вниз - дим стелиться, передвісником ясної сонячної погоди влітку є роса - ознака різних добових змін температури. Поширена прикмета: сильна роса - на ясну погоду. Всі ці прикмети учні легко можуть перевірити.

Використання у навчально-виховному процесі таких народних прикмет дає змогу школярам краще зрозуміти взаємозалежність у природі, уявити її як цілісне утворення.

Народний календар об’єднував ритми людини, природи й суспільства в єдине ціле і організовував життя згідно з рівновагою цього цілого. Дотримання вимог народного календаря забезпечувало тісний зв’язок людини і природи. На сучасному етапі цей зв’язок став драматичним і трагічним для природи і для самої людини, а тому традиційна народна культура, уособлена в народному календарі, є дуже цінною для відновлення рівноваги у системі людина-природа, вирішення завдань екологічного виховання.

Використання народного календаря на уроках дає змогу показати учням, що календар чітко регулював відносини людини з природою, наприклад, полювання на птахів заборонялось від Петрового дня (12 липня). Рибна ловля дозволялась лише від Івана пісного (11 вересня). Збирання лікарських рослин відбувалось у дні Аграфени купальниці й Івана Купала. Чому? Дві причини: дозрівання природних багатств і забезпечення їх відтворення.

Об’єднання у народному календарі всіх ритмів людського і природного світу - важлива екологічна риса.

Уже в 1 класі, де учні знайомляться з порами року, їх характерними ознаками, вчитель може показати, що навіть у назвах місяців і пір року відображені живі спостереження народу за проростання трави, розпукуванням квітів, листків на деревах, за періодами землеробської праці (сінокіс, жнива, збирання врожаю), за змінами у природі. Наприклад, грудень - від грудок мерзлої землі із снігом, січень - січе зиму наполовину, січе людину морозом, березень - від білої берези, яка в цей час „плаче” солодким соком, травень - земля вкривається молодою травою.

Вивчення літератури [14; 15; 55] свідчить, що у сиву давнину календар брав свій початок із весни. З її приходом пробуджується природа, активізується людська діяльність. Оновлення природи, польові роботи, підготовка до зими - все це відображене у святах та подіях народного календаря. Саме з весною найбільше пов’язано народних прикмет.

15 лютого - свято Стрітення, вважалося, що в цей день зустрічається зима з весною. Дійсно, з наукової точки зору, цей час - час зимового сонцестояння - відзначає поворот на весну. Яка погода на Стрітення, така й весна буде. Люди помітили: коли на стрітення мороз - то можлива рання весна, а коли відлига - то зима буде довга. Сьогодні вчені підтверджують багато з цих прогнозів, а це, в свою чергу, свідчить про надзвичайну спостережливість і допитливість нашого народу, і, на думку педагогів, цього варто навчати дітей [21].

Одним із цікавих жанрів фольклору також тісно пов’язаним із народним календарем є примовки. Вони надзвичайно широко використовуються в народних традиціях.

Примовки є елементом обрядової культури українців. Ці невеличкі тексти є компактним вираженням традиційних народних уявлень про навколишній світ, про природу речей. У минулому примовки мали магічне призначення, їх виконання в тій чи іншій ситуації мусило вплинути на навколишній світ, природу, людину [24]. Наведемо кілька прикладів.

Коли дикі гуси летять, то підкидають угору трохи соломи і кажуть: „Гуси, гуси, нате вам на гніздо”. Потім цю солому збирають, роблять з неї гніздо для квочок; тоді квочка виведе стільки курчат, на скількох яйцях була підсипана солома - жодного бовтуна не буде.

6 травня - свято Юрія. В цей день до сходу сонця обсипають подвір’я свяченим маком, він є оберегом від усіх хвороб. Обсипаючи маком, примовляють: „На всякий лик сиплю мак".

Дожинаючи свою ниву, господар колись не зрізав усі стебла повністю, а останні колоски залишав, зав’язуючи їх по-особливому. Казали, що це - Спасова борода. Потім зерна зі Спасової бороди сіють між стебел, примовляючи: „Роди, Боже, на всякого долю - і бідного, і багатого” [49].

Окремі прикмети дають прогнози і господарські поради, конденсуючи багатовікові спостереження хлібороба: „Сухий березень, теплий квітень, мокрий май - буде хліба урожай”, „Як у маю дощ не спаде, то й золотий плуг нічого не виоре" та інші.

Як стверджує О. Біда [9] традиції, звичаї та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють зрозуміти учням, що історична пам’ять зберегла єдність людини з природою, народний календар побудований за системою свят, дат, подій, які в певній послідовності відмічаються протягом року. Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навколишнього середовища, звичаями та обрядами, святами, які відзначали наші предки [47].

Таким чином, у традиційній українській культурі народний календар відігравав роль своєрідного нормативного документа, який забезпечував єдність людини і природи, єдність світу. У нього органічно були вплетені прикмети розвитку природи, рослинного і тваринного світу, сонячного і місячного циклів, відповідні правила харчування та праці, норми соціальної організації, сімейних відносин, шанування батьків.

Розділ 2. Методика використання народознавчого матеріалу на уроках „Я

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: