Використання народознавчого матеріалу на уроках "Я і Україна" в початковій школі
використання народознавчого матеріалу в навчальному процесі має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;
під час розробки методики використання народознавчого матеріалу необхідно враховувати вікові особливості молодших школярів, специфіку навчального предмету „Я і Україна" і спиратися на пізнавальну активність учнів.
На основі аналізу навчальної програми курсу „Я і Україна”, ми здійснили відбір народознавчого матеріалу до уроків в 2 класі. Під час відбору матеріалу ми враховували, що підготовка і проведення уроків „Я і Україна" із використанням народознавчого матеріалу повинні включати такі етапи:
Ретельний аналіз змісту теми, що вивчається, з точки зору можливостей використання народознавчого матеріалу.
Добір до теми необхідного народознавчого матеріалу.
Визначення, з якою метою буде застосовуватися народознавчий матеріал.
Визначення етапу уроку, на якому доцільно використати народознавчий матеріал (актуалізація знань учнів, перевірка засвоєних знань, умінь і навичок, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу).
Для перевірки гіпотези, що результативність засвоєння учнями природничих і суспільствознавчих знань значно покращиться, якщо на уроках „Я і Україна" в початковій школі систематично, цілеспрямовано й послідовно використовувати народознавчий матеріал, ми провели експериментальне дослідження впродовж 2007-2008 навчального року на базі загальноосвітньої школи № 15 м. Тернополя.
У контрольному класі навчальний процес здійснювався за традиційною методикою, а для проведення уроків „Я і Україна" в експериментальному класі нами було підібрано народознавчий матеріал до тем, що вивчалися. За допомогою різноманітних жанрів фольклору (загадки, легенди, народні ігри, казки, скоромовки, прислів’я та приказки) ми намагались ознайомити учнів з історією, культурою, традиціями і звичаями українського народу, поведінкою, способом життя тварин, показати, яку користь приносять рослини, тварини людям, узагальнити знання учнів про взаємозв’язки в природі, розвивати у дітей мислення, увагу, спостережливість, любов до природи тощо.
Отримані результати експериментального навчання дали змогу обґрунтувати його ефективність. Загалом під час аналізу результатів формувального експерименту виявилося, що наприкінці вивчення курсу „Я і Україна" в 2 класі рівень навчальних досягнень учнів експериментального класу вищий, ніж учнів контрольного класу. Зокрема, високого рівня навчальних досягнень в експериментальному класі досягли 28% учнів, а в контрольному - 12%. Крім того, низький рівень знань в експериментальному класі не виявив жоден учень, а в контрольному класі цей показник становив 4%.
Таким чином, систематичне, послідовне і цілеспрямоване використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна”, в позакласній роботі сприяє удосконаленню відповідних знань, умінь і навичок молодших школярів, зацікавлює учнів і формує позитивну навчальну мотивацію, допомагає учням зосередити увагу на фактах, подіях і явищах оточуючої дійсності, сприяючи тим самим формуванню правильних уявлень і понять, з яких складаються усвідомлені й міцні знання про навколишній світ. У невимушеній обстановці діти набувають знань, які нагромадив наш народ протягом усього свого розвитку. Разом з тим, встановлено, що систематичне використання народознавчого матеріалу на уроках „Я і Україна" сприяє позитивному ставленню учнів до цього навчального предмету та підвищенню інтересу школярів до вивчення історії, культури, природи і традицій рідного краю.
Список використаних джерел
Байбара Т.М. Методика навчання природознавства початкових класів: Навчальний посібник. - К.: Веселка, 1998. - 334 с.
Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 класу. - К.: Форум, 2002. - 176 с.
Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 4 класу. - К.: Форум, 2003. - 176 с.
Барвистий світ навколо нас. Методичний посібник з питань екологічного виховання. - Тернопіль: Мальва - ОСО, 2007.
Бібік Н.М. До відродження традицій - через інтерес дитини // Початкова школа. - 1995. - № 3. - С.16-18.
Бібік Н.М., Коваль Н.С. Особливості змісту й методики інтегрованого курсу „Я і Україна" // Навчання і виховання учнів 2 класу. - К.: Початкова школа, 2003. - С.384-411.
Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна. Віконечко: Підручник для 1 класу. - К.: Генеза, 2007. - 112 с.
Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: Підручник для 2 класу. - К.: Форум, 2002. - 144 с.
Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2000. - С.321-333.
Вакалюк П.Г. Оповіді про дерева. - К.: Урожай, 1991. - 108 с.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр „Академія", 2001. - 576 с.
Волкова С.В. Український фольклор у контексті формування морально-ціннісних орієнтацій особистості // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Вип.34. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С.132-136.
Воспитание и развитие детей в процессе обучения природоведению: Из опыта работы / Сост. Л.Ф. Мельчаков. - М.: Просвещение, 1981. - 158 с.
Вострікова Л.Д. Роль фольклору в процесі національного виховання особистості // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. - Вип.34. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С.136-141.
Горленко В.Ф., Раулко В.І. Народні знання і світоглядні уявлення українців // Радянська школа. - 1991. - № 1. - С.29-38.
Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1978. - 224 с.
Гагарін М. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С.55-58.
Грущинська І. Реалізація українознавчого принципу у процесі навчання // Початкова школа. - 2004. - № 1. - С.28-31.
Дем’янюк Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі. - К., 1996. - 106 с.
Довженок Г.В. Український дитячий фольклор. - К.: Наукова думка, 1984. - 470 с.
Екологічне виховання учнів молодших класів на українських народних традиціях: Методичні рекомендації для вчителів початкової школи / Укл. Л.М. Різник. - К.: ІСДО, 1994. - 64 с.
Ємець А., Шапка О. Українські літературні загадки в початковій школі // Початкова школа. - 2006. - № 5. - С.42-46.
Жаркова І.І., Мечник Л.А. Я і Україна. Зошит для 2 класу. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - 48 с.
З перлин народної мудрості / Упоряд. В.А. Юрович, М.Ф. Бриняк, З.М. Кочмар. - Жидачів, 1997. - С.5-52.
Загрева В.Я. Народознавство в навчально-виховному процесі // Початкова школа. - 1995. - № 5-6. - С.13-19.
Запереченко Н. Цікаві завдання з природознавства // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С.28-30.
Запорожан З. Є. Екологія в початковій школі. - Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний університет, 2005. - 252 с.
Іваницька А.І. Українська музична фольклористика (методологія і методика). - К.: Заповіт, 1997. - 391 с.
Клепач Н. Використання народознавчого матеріалу на уроках навчання грамоти // Початкова школа. - 2004. - № 11. - С.6-8.
Коровин А.И., Коровина О.Н. Календарь природы // Биология в школе. - 1991. - № 1-4.
Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчик З.О. Основи національного виховання: Концептуальні положення. - К.: Інформ.-вид. центр „Київ", 1993. - 108 с.
Кузьмич Л.В. Цікавий додатковий матеріал для уроків природознавства // Розкажіть онуку. - 2005. - № 19-20. - С.69-71.
Кучинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів // Початкова школа. - 1993. - № 1. - С.8-13.
Миронов А.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 360 с.
Міщенко М. Дивосвіт. - К.: Веселка, 1990. - 205 с.
Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавства в початкових класах. - К.: Вища школа, 1990. - 302 с.
Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1990. - 192 с.
Парнюк М.О. Народні прикмети і передбачення. - К.: Наукова думка, 1975. - 128 с.
Похила Л.С., Степанюк А.В., Яцук Г.Ф. Народна мудрість та її використання в процесі вивчення біології (розділ „Рослини”). - Тернопіль, 1992. - 89 с.
Програма з народознавства // Початкова школа. - 1990. - № 8, 9,10.
Програми для середньої загальноосвітньої школи.1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2006. - С.246-276.
Рєпа Н.О., Рєзник Н.О., Євграфова Л.І., Чугаєвський В.Г. Значення народознавства у вихованні культури школярів // Початкова школа. - 1993. - № 4. - С.39-41.
Рощин А.Н. Сам себе синоптик. - К.: Радянська школа, 1990. - 195 с.
Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр-S, 1997. - 256 с.
Сивачук Н. Виховний потенціал українських народних колискових пісень // Початкова школа. - 2006. - № 1. - С.51-55.
Сидоренко Н., Веснянко Л. Уроки з курсу „Я і Україна" в 2 класі // Початкова школа. - 2007. - № 3. - С.36-37.
Синцова А.А. Использование на уроках элементов устного народного творчества // Начальная школа. - 1996. - № 5. - С.15-19.
Система виховання національної самосвідомості учнів загальноосвітньої школи / За ред. Д.О. Тхоржевського. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1999. - 294 с.
Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. - К.: Мистецтво, 1993.
Стельмахович М.Г. Етнопедагогічні основи вивчення народознавства в школі // Початкова школа. - 1990. - № 12. - С.2-8.
Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К.: Вища школа, 1992. - 312 с.
Ступак Ю.П. Виховне значення українського фольклору. - К.: Радянська Україна, 1960. - 32 с.
Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти. - 1996. - № 1. - С.24-27.
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. - К.: Радянська школа, 1988. - 272 с.
Хренов Л.С. Народные приметы и календарь. - М.: Агропромиздат, 1991. - 64 с.
Черуха З.В., Давидюк Л.П. Українська етнопедагогіка. - Рівне, 1995. - 68 с.
Шевченко Н. Уроки з природознавства // Початкова школа. - 2007. - № 10. - С.37-39.
Школьна З.І., Іващенко В.А. Обрядові свята весни // Початкова школа. - 1993. - № 4. - С.24-26.
Щур-Храплива Л. Українські народні звичаї в сучасному побуті. - Львів: Фенікс, 1990.
Юрович В. Фольклор про природу як засіб підвищення ефективності уроків природознавства // Початкова школа. - 2005. - № 6. - С.34-38.
Додатки
Додаток А
Українські народні казки
ЧОМУ ЗАЙЦІ СІРІ
На золотім престолі засів Всемогутній володар світу, щоб вислуховувати просьби різних звірів. Прийшла черга до зайців. Тоді виступив найстарший з них перед володарем і каже:
Всесильний Володарю, усіх звірів ти оздобив гарними кожушками, один тільки наш рід дістав просту сіру одіж. Дай нам іншу шерсть - чорну, білу, рябу, щоб звірі з нас не сміялись.
Добре, любі дітоньки, хай буде по волі вашій.
І тільки це Володар сказав - змінилась шерсть у зайців. Одні дістали білі кожушки, інші - чорні, ще інші - червоні, а другі - рябі. Дуже втішились зайці і розбіглись по лісу і полю. Та тільки де не показались, зараз побачили їх орли, яструби, лисиці і стрільці та почали за ними ганятись і убивати. Насилу вдалось їм утікти в гущавину.
Ой, тяжко жити, кожен ворог тепер нас бачить, - сказав найстарший заєць, - у нас їх багато. Скоро вигублять увесь заячий рід. Ходімо до Всемогутнього, щоб повернув нашу одіж.
Як сказали, так і зробили - пішли. Вислухав їх володар і каже:
Знав я, що ви знову прийдете до мене.
Сіру одіж я вам дав на те, щоб ваші вороги не могли вас так скоро побачити і так скоро убивати. Бачите тепер, що це було для вашого добра. Та хай буде по вашій волі. Дістанете знов сірі кожушки, але на вічну пам’ятку вашої немудрої забаганки деякі з вашого роду зостануться в різнокольоровій одежі, та будуть жити біля людської хати, як свійські зайці - кролики. І з того часу мають зайці свою давню сіру шерсть.
ЛИСИЦЯ І ЖУРАВЕЛЬ.
На болоті, в очереті, на купині жив журавель. Там же, трохи оддалік, жила лисиця. Вони щодня зустрічалися, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості:
Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою вже давно познайомились, а досі одне в одного не були в домі.
Добре, кумасю, сьогодні зайду.
Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці, стала дожидатись гостя. Прийшов журавель. Лисиця заходилась його угощать.
Їж, їж, куме, не стісняйся, будь як вдома.
Журавель нахилив голову до тарілки, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот ні одної крихти не попало А лисиця не дрімала: швиденько язиком лизь, лизь і вмить, спорожнила тарілку, потім каже журавлеві:
Не положи гніву, куме, бо потчувать нічим. Чим багата, тим і рада.
Журавель дуже розгнівався на лисицю, за її безсовісні хитрощі, але нічого на це не сказав, а тільки подумав:
Погоди, я тебе угощу ще не так, будеш довго згадувать кума.
Ідучи від лисиці, журавель, в свою чергу, попросив її на обід:
Приходь же ти, кумасю, до мене завтра. Я приготую смачний обід.
Добре, добре, прийду, твоя гостя.
Журавель здобув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик кинув мишку, і став дожидатись гостю. Дивиться - мчить лисиця. Він низенько поклонився і каже:
Милості просю, кумасю, обідать. В мене обід з двох блюд.
Почали вони обідать. Журавель раз за разом встромляє голову у кубушку, на весь рот ковтає кашу, а лисиця вертиться біля кубушки, хвостом виляє, та тільки облизується. Каші дістати так і не змогла. То понюхає, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться в середину, а голову ніяк не може просунути. Лисиця бачить, що журавель доїдає кашу, одійшла од кубушки і прийнялась до глечика. Побачивши в глечику мишку, сказала:
Ти, куме, доїдай, а я за друге блюдо приймусь, аби швидше.
Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшло. Просунула голову в горло, почала клацать зубами, ловити мишу. Мотала головою, доки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй освободити свою голову. Журавель доїв кашу і каже:
Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим. Чим багаті, тим і раді.
Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунути звідти голову. Побрела од журавля з глечиком лисиця, зблудила з дороги і поплелась куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю. Вона куди не поткнеться - все на кийок наткнеться. Один хлопець невзначай ударив кийком по глечику і розбив його. Лисиці тоді видно стало куди тікати. Шмигнула од пастухів і помчала щодуху, аж курява встала.
З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше ніколи з журавлем не зустрічалась.
ОРЕЛ І КРІТ
Весною орел надумав майструвати гніздо. Вибрав старий-престарий, густий та високий, а на кінці гілчастий. Коли орел почав майструвати гніздо, з-під землі виліз кріт і побачив, що орел працює над гніздом. Йому жаль стало, що орел дарма прикладав своє старання, бо він знав, що дуб не сьогодні так завтра повалиться. Всі корені дуба потрощені. Кріт підняв голову і сказав:
Не мости на цьому дубі гніздо, у нього всі корені підгнили. Коли підніметься буря, він повалиться, дарма пропаде твоя праця, і ти занапастиш своїх дітей.
Орел розсердився і з серцем відповів:
Твоє діло в землі копатися, а не учити того, хто більше забув, чим ти знаєш.
Кріт каже:
Хоч ти, орел, і багато знаєш, а того знать, що я ти не можеш знать. Не хочеш мене послухати, і не опісля будеш жалкувати.
Орел сердито крикнув на крота:
З таким сліпцем, як ти, я і розмовляти не хочу.
Кріт поліз під землю. Пройшов тиждень, пройшов другий, вилупились орлята. Орел з орлихою були дуже раді, не могли налюбуватись на своїх діток. Не пройшло і трьох днів, як піднялась велика буря: ліс зашумів, загудів, піднялася тріскотня. Як налетіла буря на том самий дуб, де було орлине гніздо, він бідняга скрипів, скрипів і не видержав - разом із землею вивернуло його. Впав дуб на землю, а орлятам попадавши з такої вишини на землю, розбились. Орел з орлихою поплакали, а горю своєму все ж таки не допомогли. Тоді орел згадав про крота: „Дурний я, чого не послухав крота, не прилучилось би такого нещастя".
Недарма кажуть старики, що і з великим умом без практики і досвіду можна в дурнях зостатись.
СОНЦЕ, МОРОЗ І ВІТЕР
Ішли Сонце, Мороз і Вітер битим шляхом усі три і зустрічають чоловіка. Глянув він на них і каже:
Доброго здоров’ям! Та й пішов собі.
Стали вони між собою сперечатись; кому з них він сказав „Доброго здоров'я!" Доганяють його й питаються:
Кому з нас, чоловіче, ти доброго здоров'я побажав? А він каже:
А ви хто такі будете?
Один каже:
Я - Сонце.
Другий:
Я - Мороз.
А третій:
А я, - каже, - Вітер.
Ну то я Вітрові сказав.
От Сонце й каже:
Я тебе в жнива спалю.
А Вітер:
Не бійся, я повію холодом і буду тебе холодити.
А Мороз нахваляється:
Я тебе взимку заморожу.
А як ти, Морозе, будеш морозити, то я ані повійну, - от він і не замерзне.
ЯК КВІТЕНЬ ДО БЕРЕЗНЯ В ГОСТІ ЇЗДИВ
Колись давно покликав Березень Квітня до себе в гості. Квітень поїхав возом, а Березень заходився та такого наробив, що мусив Квітень додому вернутися: сніг, мороз, завірюха! - не можна возом їхати.
На другий раз знов поїхав Квітень до Березня в гості, та на цей раз уже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися, - знов мусив вернутися Квітень.
Зійшовся квітень з травнем і скаржиться:
Скільки вже разів зриваюсь їхати до Березня в гості, та ніяк не доїду - ні возом, ні саньми. Поїду возом - зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; доїду саньми - теплінь така стане, що ні возом, ні саньми.
А Травень і каже:
Я тебе навчу, як доїхати. Зроби так: візьми воза, сани й човен, то тоді, певне, доїдеш.
Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень: їде саньми, а на санях воза й везе. Березень дав тепло, і сніг розтав. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і таки далі їде. Став знову мороз і сніг - Квітень знов поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило скрізь річки, і не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості так, що той і не сподівався.
Здивувався Березень та й питає:
А хто тебе навчив, як до мене дістатися?
Та, спасибі йому, Травень порадив, як їхати.
Березень і каже тоді:
Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю!
Так від цього й тепер часто в Травні березневі морози бувають, бо Березень і досі сердиться на Травня.
Додаток Б
Легенди
ЛЕГЕНДА ПРО БЕРЕЗУ
У незапам’ятні часи над сивим Дніпром жив молодий і ставний красень Доброслав. Був він один у матері-вдови, то ж стара жінка мала його за єдину опору в житті, за єдину надію і втіху.
Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. І пішов Доброслав із княжою раттю проти супостата. Серце материнське кров’ю обливалося за сином, сльози туманили старі очі.
Якось почула стара мати кінське іржання під ворітьми. В надії і тривозі вийшла з хати і побачила сивого коня, на якому син поїхав битися з ворогами. Осідланий, стояв він під ворітьми без вершника і жалісно, мовби когось оплакуючи ржав.
Усе зрозуміла мати, заплакала гірко, схилилася на ворота в тузі. Цілу ніч отак стояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому мабуть, що хата вдовина стояла при самім березі, то й назвали те дерево березою.
Від материного доброго серця має береза багато цілющих ліків. З лікувальною метою використовуються бруньки, листя, кора та сік берези. А що гарна, як тиха сумовита пісня, то теж не диво, бо хіба може бути на землі хтось кращий, ніж мати для сина?
ЛЕГЕНДА ПРО ПІДСНІЖНИК
Колись, дуже давно, квіти цвіли круглий рік. Сніг падав на землю, але він був безбарвний, і його ніхто ніколи не бачив. Захотів сніг, щоб і на нього люди дивились і щоб ним, як квітами, милувалися. Пішов сніг до червоної рути і попрохав її, щоб вона дала йому трохи свого кольору. А рута йому відповіла: „Я червона, і все навкруги буде червоним", - і не дала йому свого кольору. Тоді пішов сніг до зеленої травички і нумо її прохати, щоб вона дала йому трохи свого кольору, але й травичка йому відмовила. Звертався він і до айстри, і до І ніхто не допоміг снігові. Лише коли сніг звернувся до білого підсніжника, той дав йому трохи білого кольору. І відтоді, коли сходить сніг, з’являються підсніжники.
ЛЕГЕНДА ПРО КАЛИНУ
Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і потрапили в трясовину. Там, де сконали вороги, - з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.
НАРЦИС
В одному селі жив дуже вродливий парубок. Він любив ходити на берег річки і, схиливши голову, дивитися у воду на свою вроду. Одного разу повз того хлопця йшов лихий чаклун. Йому стало заздрісне, що парубок гарний.
Чаклун розсердився і сказав хлопцеві:
Віднині ти завжди дивитимешся у воду, - і перетворив його на нарцис.
У цієї гарної квітки голівка схилена і ніколи не підводиться. Ніби сидить красень-хлопець і дивиться у воду.
ЯК ЛЕЛЕКИ ДІТЕЙ ВРЯТУВАЛИ
Давно це було, коли на українську землю? нападали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, виженуть худобу, заберуть у полон жінок і дітей. А малюків кидали напризволяще на згарищах. Це побачили лелеки і стукотом дзьобів почали кликати козаків на допомогу. Але далеко були козаки, не почули. І тоді птахи, підхопивши на крила потерпілих малюків, піднялися високо-високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. А лелеки кружляли над ними, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу лелекам на Україні завжди раді.
Додаток В
Прислів’я і приказки
Людина і суспільство:
Добре в тій сім’ї живеться, де гуртом сіється і жнеться.
Хто старших зневажає, той добра не знає.
Гостре словечко коле сердечко.
Шабля ранить голову, а слово - душу.
Умій сказати, умій і змовчати.
Від теплого слова і лід розмерзає.
Дружби дружбою шукають.
Ввічливості всі двері відчиняються.
У кого серце вовче, той їсть кого хоче.
Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
На добро відповідають добром.
Неправдою світ пройдеш, а назад не вернешся.
Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводилися із тобою.
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Все купиш, лише тата й мами - ні.
Сім’я без батька - як хата без даху.
На сонці тепло, а біля матері добре.
У дитини заболить пальчик, а в мами - серце.
Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
Бабусине слівце - плідне зеренце.
До свого роду - хоч через воду.
Здоров’я - найбільше багатство.
Хто здоровий,