Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

Кодекс про шлюб та сім’ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків [14, c. 56].

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

Жорстоке поводження з дитиною.

Алкоголізм або наркоманія батьків.

Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини [65, c. 95].

15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон "Про попередження насильства в сім’ї".

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КупАП [14, c. 213].

7 червня 2003 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису" (ст. 173.2 КУпАП) [14, c. 213].

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають "живим товаром" для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України "Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей" (від 10 липня 2006 р. №952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном [21, c. 146].

Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей" (від 3 серпня 2006 р) [14, c. 38]. Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист [14, c. 37].

5 березня 1999 р. було прийнято Закон України "Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок", який спрямовано на зміцнення інституту сім’ї, формування партнерських відносин в родині, рівного розподілу обов’язків між подружжям [14, c. 46].

У Кримінальному кодексі України (№2341-ІІІ від 5.04.2001 р.) визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.

У січні 2006 року Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини" та ст. 303 "Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією", що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією [14, c. 94].

Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Часто злочини, пов’язані з домашнім насильством, трактуються правоохоронними органами як "хуліганство". В таких випадках мова йде тільки про порушення "громадського порядку" та вияв "неповаги до суспільства", що є підставою для застосування cт. 173 Кодексу України про адміністративні порушення (№8073-Х від 07.06.2003 р.). Важливо зазначити, що саме п. 2 цього документу дає роз’яснення про міру відповідальності за вчинення насильства особою або невиконання захисного припису (у вигляді штрафу чи проходження виправних робіт) [14, c. 118].

Дитина вправі особисто звернутися в органи опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно Закону "Про попередження насильства в сім’ї" визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

служба дільничних інспекторів міліції;

кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

органи опіки і піклування;

кризові центри;

центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування [18].

У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Існують спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї, регламентовані Законом України "Про попередження насильства в сім’ї":

Офіційне попередження про недопустимість здійснення насильства в сім’ї (виноситься, при умові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під розписку).

Взяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку (членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження про недопустимість насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція в справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік. Зняття з обліку відбувається в тому випадку, якщо протягом року особа ні разу не здійснить насильства в родині).

Захисне попередження (воно не вимагає узгоджень з ознаками злочину. Забороняє особі, якій воно винесене: здійснювати конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо та за власним бажанням знаходиться в місці, невідомому особі, яка здійснила насильство; приходити до жертви насильства в сім’ї, якщо та тимчасово знаходиться не за місцем сумісного проживання членів родини; вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї).

Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї в спеціалізованих закладах (приймається у судовому порядку).

Члени родини, які здійснили насильство по відношенню до своїх близьких, також несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність у відповідності з законом [18].

Згідно зі ст. 4 згаданого Закону України підставами для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї, є:

Заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

Висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

Отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї [18].

Орган, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення, та в межах своїх повноважень вживає передбачені законом заходи з попередження насильства в сім’ї [18]. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік. Зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, проводиться органами, які брали на облік особу, якщо протягом року після останнього факту вчинення насильства в сім’ї особа жодного разу не вчинила насильства в сім’ї. Відповідно до ст. 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

Міністерство України в справах сім’ї, молоді та спорту, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я;

притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;

суди;

кримінальну поліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань [14, c. 183].

Збереження до останнього часу традиційної радянської системи захисту прав дитини обумовило накопичення багатьох соціальних проблем дитинства: швидкими темпами збільшувалось соціальне сирітство, безпритульність, за останні 10 років – на 60%: значно зменшилась ефективність інтернатного виховання і збільшилась кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються в інтернатних закладах; дитяча безпритульність набула критичних обсягів і характеристик.

Висновки до першого розділу


Насильство часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Насильство – це умисна фізична, сексуальна, психологічна чи економічна дія чи її загроза, примус з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей. Дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди.

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатись і розв’язуватись в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.


2. Соцально-педагогічна робота з дітьми, які постраждали від насильства


У даному розділі нами окреслено особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми-жертвами насильства, розкрито функції соціального педагога стосовно роботи з такими дітьми, а також проаналізовано специфіку профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства.


2.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми


Соціальна робота з дітьми та молоддю – це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб (Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю").

Соціальна робота в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:

інформувати про сутність і наслідки жорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;

показувати моделі сімейного та суспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних і демократичних засадах;

роз’яснювати права членів сім’ї, вчити їх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейного життя і сімейного виховання;

змінювати ставлення суспільства до жорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;

сприяти самореалізації дітей і дорослих [55, c. 217].

Методологією соціально-педагогічної роботи в аспект протидії жорстокого поводження з дітьми є концепція "допомоги для самодопомоги", яка змінює свідомість і поведінки дорослих і дітей.

"Допомога для самодопомоги" розглядає людину як суб’єкта соціальної роботи і власного життя, передбачає комплекс послуг, які спрямовані на підтримку, допомогу і самодопомогу особистості. Особливістю цієї концепції в нашому випадку є стимулювання людини до навчання самостійному розв’язанню проблем через навчання:

правам людини;

життєвим умінням і навичкам, які реалізують ці права в реальному житті, дозволяють запобігти їх порушенню;

толерантності, зміну ставлення до жорстокого поводження з дітьми на неприйняття та відмову від такого поводження [54, c. 10].

Таке навчання поєднується із соціальною підтримкою (психологічною, педагогічною, юридичною), яка дозволяє стабілізувати, не погіршити ситуацію, закріпити позитивні зміни в особистості. Разом з цим, необхідною є спрямованість соціальної роботи на самодопомогу: в нашому випадку це здійснення рефлексії свого поводження тими, хто жорстоко ставиться до дітей, у поєднанні із самоконтролем. Цьому теж треба навчати: як оцінити ситуацію з огляду на жорстокість, як загальмувати свої емоції та поведінку, нагадувати про батьківські та професійні обов’язки щодо дітей. При цьому опора в соціальній роботі здійснюється як на життєвий досвід дорослих і дітей, так і на зразки гуманної поведінки з дітьми.

У "допомозі для самодопомоги" акцент робиться на відповідальність кожної людини, яка здійснює жорстоке поводження з дітьми, на бажанні змінитися, на власному виборі життєвого шляху. Це реалізує добровільність прийняття послуг у соціальній роботі і це є можливістю попередити застосування правових норм і покарання [47, c. 168].

Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю, в якій є жорстоке поводження з дітьми, здійснюється за напрямами:

деінституалізація дітей у прийомних сім’ях;

нормалізація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку в біологічних і прийомних сім’ях;

громадська опіка сімей;

формування усвідомленого батьківства;

"укріплення" неблагополучних сімей;

організація групи само- та взаємопідтримки та допомоги, діяльності фасилітаторів із сімейної просвіти;

формування гендерної рівності, захист жіночих та дитячих прав у сім’ї та суспільстві;

запобігання та боротьба з насильством в сім’ї;

попередження і боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, проституцією, які є факторами, що провокують жорстоке поводження з дітьми;

навчання членів сім’ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримці тяжкохворих, догляду за ними, спілкуванні з ними та мікросередовищі);

підтримка членів сім’ї в екстремальних ситуаціях (смерть члена родини, початок дитиною самостійного життя, випадки насильства в сім’ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім’ї);

народження дитини з особливими потребами;

адаптація сім’ї у новому мікро- та макросередовищі; забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов’язками і з життєвими інтересами людини;

охорона материнства та дитинства;

планування сім’ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей;

об’єднання поколінь (непрацюючих, але досвідчених пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [55, c. 114].

Таким чином, ця робота спрямована:

на виконання та відновлення сім’єю своїх функцій;

реалізацію нею своїх прав у суспільстві та прав членів сім’ї у родині і через це – відновлення родинних стосунків, покращання стосунків з мікро- та макросередовищем;

компенсацію неповної структури сім’ї та реабілітацію сім’ї, спрямування її через співпрацю до самовизначення та самореалізації;

реалізацію прав людей на сім’ю і проживання в найкращих умовах для виживання, захисту і розвитку, природному середовищі та основному осередку суспільства – у сім’ї.

У зв’язку з тим, що захист прав членів сім’ї у самій сім’ї з одного боку є необхідним, коли сім’я є неблагополучною; з іншого боку – можливий у більшості країн тільки за згодою членів сім’ї, а вхід у сім’ю обмежений законодавством і можливий лише у разі порушення членами сім’ї морально-правових норм, доцільним стало введення в Україні контрактної моделі соціально-педагогічної роботи з сім’єю, де є жорстоке поводження з дітьми. Ця модель розглядає соціальну роботу різних напрямів з сім’єю як останній шанс для сім’ї перед тим, як у розв’язанні її проблем будуть приймати участь органи державної влади і силові структури. Соціальний педагог і сім’я на початку їх стосунків визначають цілі спільної діяльності і на цій основі офіційно приймають робочу угоду про шляхи досягнення цих цілей, час, дії та інші складові, необхідні для досягнення цих цілей. Сім’я одержує завдання, виконання яких контролюється, попереджається про відповідальність за їх невиконання (передачу справи у інші структури) [36, c. 17].

У договорі записується, що соціальний працівник відвідує сім’ю, може опитувати сусідів про життя сім’ї, але лише з дозволу цієї родини, заходить у такий простір, куди його пускають, отже, він не порушує права на приватну власність і таємницю сімейного життя. Таку угоду в соціальній роботі з сім’ями, які перебувають під соціальним супроводом, заключають і центри соціальних служб для молоді в Україні.

Враховуючи сутність і причини жорстокого поводження з дітьми, ґрунтуючись на концепції "допомоги для самодопомоги" в соціальній і соціально-педагогічній роботі з означеної проблеми, треба здійснювати роботу з дітьми щодо забезпечення соціальних умов для реалізації їх права на висловлювання власних поглядів паралельно із роботою в мікро- та макросередовищі щодо реалізації ними цього права. Жорстоке поводження з дітьми, про яке вони можуть сказати – засторога для тих, хто його здійснює. До того ж, жорстоке поводження може бути меншим, коли дитина вміє сказати про свої права та інтереси, довести їх до інших осіб. Тому важливим є почути голос дитини, її думку і на цій основі будувати роботу по забезпеченню реалізації її прав, її захисту [44, c. 14].

Основи для вивчення реальних потреб дитини заклала Конвенція ООН про права дитини. Ця Конвенція є міжнародним документом, в якому містяться законодавчі основи послуг для дітей. Конвенція дає напрями надання послуг дітям. Ініціатива з розвитку прав дитини, передбачає санкції держав за порушення прав дитини. Тобто Конвенція розкриває підхід до прав дитини як до цінностей суспільства.

Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд:

соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій, а також уявлень і переваг, які удосконалюють його психологічні можливості і надання відповідної підтримки і допомоги (методи психодіагностики і психокорекції, психологічне консультування тощо);

соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методи освіти і просвіти, педагогічної корекції і педагогічного консультування);

соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги (лікування, соціально-медична реабілітація і адаптація, організація необхідного і комфортного середовища існування тощо);

соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону і права (юридичний і правовий захист інтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції);

соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування тощо);

соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в дитячому колективі, організація дитячих колективів, які орієнтовані на позитивну діяльність) [24, c. 28].

Соціальна профілактика, згідно Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" – це робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей і молоді та запобігання такому впливу.

Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

первинна (як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для нормальних, благополучних сімей);

вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами. Це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

третинна (з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо) [54].

Соціально-профілактична робота з батьками щодо жорстокого поводження з дітьми складається з :

батьківської просвіти: права та потреби дітей, права та обов’язки батьків щодо дітей, особливості розвитку дітей, родинного виховання, жорстоке поводження з дітьми і насильство в сім’ї: його сутність, наслідки, відповідальність;

формування толерантності, життєвих сімейних умінь і навичок (комунікативних, прийняття рішень, прогнозування, управління собою).

Формами соціально-профілактичної роботи є :

лекторії;

батьківські університети;

батьківські збори;

тренінги;

соціальне інспектування сім’ї;

школи батьківських почуттів;

школи молодих батьків [18].

Одночасно необхідна соціально-профілактична робота з дітьми, змістом якої є:

знання дитини про власні права у сім’ї:

вміння захиститись від насильства;

знання дитини про дії у кризовій ситуації;

інформованість, до кого і як звертатись у подібних випадках.

Формами соціально-профілактичної роботи з дітьми є:

ігри;

аматорські театри;

міні-лекції;

перегляд відеофільмів;

бесіди;

розповіді;

вікторини і конкурси (про права дітей) [43, c. 248].

Зміст соціально-профілактичної роботи з педагогами загальних навчальних закладів в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми передбачає:

учительську просвіту (курси підвищення кваліфікації, семінари, вчительські конференції, методичні та педагогічні ради); про права та потреби дітей, відповідальність вчителів за дітей; взаємодію вчителя з сім’єю учня, права, обов’язки і відповідальність батьків за дітей, сутність жорстокого поводження з дітьми, насильства щодо дітей в сім’ї та школі, відповідальність за них, професійна педагогічна етика, суб’єкт-суб’єктне спілкування, взаємодія суб’єктів захисту прав дітей;

формування у вчителів умінь і навичок розпізнавати і виявляти жорстоке ставлення до дітей і насильство, толерантного ставлення до дітей з різних сімей, комунікативних умінь суб’єкт-суб’єктного спілкування, майстерності управління собою і ситуацією, розв’язання конфліктів раціональним способом (тренінги, семінари, рольові та ділові ігри);

усунення феномену професійного вигорання (навчання та організація правильного режиму роботи, сприяння професійного зростання, психотерапевтичні сеанси, консультації психолога, покращення психологічного клімату в колективі, створення кімнати емоційного розвантаження) [37, c. 203].

Батьківська просвіта і просвіта вчителів повинна спиратись на їх пам’ять дитинства. Саме це сприятиме кращому розумінню дітей і перегляду поводження з ними.

Соціально-профілактична робота з дітьми щодо протидії жорстокого поводження з дітьми в дитячих установах передбачає:

роз’яснення прав дітей і дорослих педагогів, медиків тощо;

роз’яснення сутності жорстокого поводження і насильства та навчання звертанню щодо їх проявів в установи, організації, за телефонами довіри.

Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми в дитячих колективах становить:

формування толерантності в сім’ї, мікросередовищі, школі;

просвіта про права дітей, суб’єктів їх захисту:

формування вміння протистояти насильству і жорстокому поводженню.

формування життєвих умінь і навичок щодо ситуації жорстокого поводження і насильства;

організація предметного дозвілля і відпочинку дітей на засадах гуманізму.

створення умов для самовиявлення лідерів, позитивних якостей особистості;

показ прикладів кращих стосунків (відеолекторії, радіо, книги, ЗМІ, життєві історії тощо) і перенесення їх на конкретні ситуації в житті дитячого колективу [20, c. 43].

Технологія – це сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки матеріалів; опис виробничих процесів, інструкцій з виконання, а також технологічні правила та вимоги, карти, графіки тощо. Соціальною називають технологію, в якій вихідним і кінцевим результатом є людина, а основним параметром виміру виступають її якості та властивості [62, c. 48].

Соціально-педагогічна технологія – це способи взаємодії соціального педагога/соціального працівника із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію (самовизначення і саморозвиток).

Технологіями роботи в цих напрямах є: особистісно-орієнтована, технологія "Рівний-рівному", рекламно-інформаційні технології.

Особистісно-орієнтована, за Є. Степановим, – це методологічна орієнтація в педагогічній діяльності, яка дозволяє за допомогою опори на систему взаємопов’язаних понять, ідей і способів дій забезпечити і підтримати процеси самопізнання, само будівництва і самореалізації особистості дитини, розвиток її неповторної індивідуальності. В цій технології дитина – суб’єкт взаємодії, а суб’єкт це індивід чи група, які характеризуються усвідомленою і творчою активністю і свободою у пізнанні і перетворенні себе і навколишньої дійсності, як визначає Є. Степанов. Отже, треба створювати умови для перетворення потенційної активності в реалізовану, організовувати рефлексію себе, оточуючих, ситуації. Він виділяє й наступні принципи особистісно-орієнтованого підходу: самоактуалізації, індивідуальності, суб’єктності, вибору, творчості та успіху, довіри та підтримки [50, c. 13].

В особистісно-орієнтованій технології використовуються методи і прийоми, які відповідають таким вимогам: діалогічність, діяльнісно-творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, надання дитині необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту і способів учіння та поведінки [58, c. 319].

З дорослими ця технологія реалізуються через:

визначення мети просвіти у формі рольової перспективи і завдань, спонукання до самоаналізу, самооцінки, самопізнання;

роботу творчих груп, наявність варіативних навчальних планів, програм, лекційних занять і змодельованих проблемних ситуацій;

опис ситуацій і типів професійно-педагогічних дій і прийомів спілкування;

включення власного досвіду тих, хто навчається поведінці, у зміст навчання;

індивідуальні темп і стиль просвіти;

врахування стану емоційно-позитивної напруги людей; авансування успіху, активізація особистісної та інтелектуальної взаємодії; задоволення пізнавальних потреб у самореалізації;

застосування знань на практиці;

комфортне освітнє середовище;

діалог, дискусії, обмін думками, враженнями;

рефлексія;

демократичні форми організації педагогічної взаємодії;

поєднання індивідуальної роботи і роботи в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: