Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

мікрогрупах;

наявність альтернативи вибору рішення запропонованої задачі, точки зору, варіанту [59].

Технологія "рівний-рівному" передбачає роботу волонтерів, членів НУО серед однолітків (як серед дітей, так і серед батьків).

"Рівний-рівному" дозволяє кожному побути лідером у педагогічно доцільному напрямі тим самим самореалізуватись. З іншого боку, лідерство – це і відповідальність.

Предметом роботи з однолітками в аспекті запобігання жорстокого поводження з дітьми можуть бути:

права дітей, їх захист;

установи і особи, які захищають дітей, надають їм підтримку і допомогу;

навички спілкування з дорослими, дітьми;

навички відмови у тому, що є маніпуляцією;

навчання самозахисту в дитячому середовищі, сім’ї, на стадії підліткових побачень, у дитячому закладі.

права та обов’язки батьків, педагогів, їх відповідальність;

побудова міжособистісних стосунків;

формування толерантності [8].

Ця технологія ґрунтується на провідній діяльності підлітків – спілкуванні і бажанні зайняти гідне місце у колективі, мати роль лідера, бути авторитетним (за теорією Берна – дорослим і рівним); самореалізованим і корисним.

Можливість цієї технології в профілактиці насильства в сім’ї:

вона дозволить підліткам займатися тендерною та економічною просвітою однолітків на базі розв’язання їх сім’єю та ними самими сімейних конфліктів і проблем цивілізованими і законними способами;

вона спонукає до самостійного розв’язання різноманітних проблем сім’ї, що буде зразком і для інших;

батьки можуть бути консультантами своїх та чужих дітей, їх батьків, що укріпить батьківський авторитет у сім’ї і надасть нового змісту батьківсько-дитячим стосункам; буде предметом сімейного спілкування;

вона сприяє формуванню відповідальності, дисциплінованості, комунікативних, організаторських, проектувальних, гностичних, конструктивних умінь, які є складовою життєвих умінь і навичок; дозволяє вдосконалити набуті знання про тендерну рівність [16, c. 146].

Виходячи з того, що технологія "рівний – рівному" передбачає спеціальну підготовку лідерів із числа тих, хто найкраще опанував навчання, якісно і творчо виявив себе під час взаємодії з соціальним педагогом і досяг успіху у розв’язанні власних проблем, то необхідно спочатку виявити цих лідерів, залучити їх до здійснення "допомоги для самодопомоги" іншим, навчити їх цьому і консультувати під час роботи, координувати їх дії між собою.

Технологія розв’язує такі завдання:

соціальної профілактики насильства серед молоді;

супроводу неблагополучних сімей з насильством [42, c. 45].

У першому випадку лідери самі можуть обирати тих, з ким працювати; у другому є конкретний клієнт (сім’я). Але в обох випадках лідери розв’язують такі завдання:

визначають причину проблем сім’ї, враховуючи етику роботи з сім’єю, права членів сім’ї у родині, етап розвитку сім’ї, її структуру і ресурси;

допомагають у розробці індивідуального плану супроводу;

спілкуються у демократичному стилі, забезпечуючи позитивне ставлення до співпраці сім’ї із соціальним працівником.

Соціальна реклама і соціальні інформаційні кампанії належать до первинних засобів профілактики, адже метою соціальної реклами є зміна ставлення суспільства або окремих його представників до проблеми чи групи людей, а в перспективі – створення нових соціальних цінностей. Соціальна реклама може бути розрахована на широку аудиторію, проте цільові групи можуть розрізнятись за віковим принципом, статтю, соціальними ролями, професією, місцем проживання, за ознаками здоров’я. залежно від цільової групи обираються засоби, методи та форми донесення інформації, повідомлення [57].

Функції соціальної реклами:

інформаційна;

формування нових поведінкових моделей;

створення позитивного іміджу громадських організацій та соціальних служб, або, навпаки, подолання негативного образу;

консолідація зусиль соціальних установ і спонсорів при розв’язанні соціальних проблем;

формування каналів "зворотного зв’язку" між соціальними організаціями та клієнтами для контролю системи та внесення необхідних коректив.

Засоби та інструменти, за допомогою яких реклама впливає на суспільство: різноманітна поліграфічна продукція,зовнішня реклама, преса, реклама на радіо та телебаченні, реклама в Інтернеті, реклама в мережі мобільного зв’язку, проведення будь-яких акцій та заходів, нетрадиційні види реклами(повітряні кульки, білети та рахунки, сувеніри тощо) [62, c. 143].


2.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій


Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.

Протягом тривалого часу в Україні на рівні суспільства проблеми насильства в сім’ї активно не обговорювалися. Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї [53, с. 86].

З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків [12, с. 12].

Міністерство охорони здоров’я України зробило крок назустріч потребі суспільства у попередженні домашнього насильства та ліквідації його наслідків і розпочало роботу зі створення 16 центрів медико-соціальної реабілітації.

На місцевому рівні функції та завдання Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту щодо попередження насильства в сім’ї, надання допомоги потерпілим та координації діяльності відповідних закладів виконують управління та відділи у справах сім’ї, молоді та спорту у співпраці з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, органами внутрішніх справ, іншими органами й установами.

Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді направляють дітей, що зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких є реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації), проводять профілактичну та роз’яснювальну роботу серед громадськості [69, с. 29].

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві таких осіб. Власне, вони й здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини, терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

Діти, які постраждали від жорстокого поводження, а також діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоров’ю чи життю, мають можливість цілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центру соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх [48].

Підставою для прийняття дитини є звернення дитини (усне або письмове) до адміністрації закладу за допомогою, яке обов’язково реєструється та невідкладно розглядається керівництвом закладу.

Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді здійснюють приймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, направляють дітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації, прийомні сім’ї), проводять профілактичну, роз’яснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокого поводження з дітьми [51, с. 143].

Однак центри соціальної-психологічної допомоги не надають спеціалізованої медичної допомоги, що належить до компетенції закладів медичного спрямування. Більшість осіб – жертв насильства мають ознаки порушення психічного здоров’я (гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, тривожно-фобічні та депресивні розлади тощо) внаслідок тяжкої психічної травми [71, с. 84]. Тому надавати спеціалізовану медичну та психологічну допомогу жертвам насильства в сім’ї повинні лікарі-психіатри та медичні психологи. Апеляція до досвіду інших країн, де подібними розладами опікуються винятково психологи, у даному випадку недоречна, адже наявні істотні розбіжності у навчальній підготовці психологів: вітчизняні психологи готуються у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування (не медичних) і не мають права проводити заходи медичної практики.

Всесвітня кампанія проти домашнього насильства "STOP насильству щодо жінок" була розпочата Міжнародною правозахисною організацією "Міжнародна Амністія" ще в 2004 році Українська асоціація "Міжнародна Амністія" (УАМА) активно включилася до цієї роботи. 21 листопада 2006 року напередодні акції "16 днів проти насильства" ними була представлена доповідь про ситуацію з домашнім насильством в Україні "Насильство в сім’ї: звинувачуючи жертву" та проведена прес-конференція. На регіональному рівні активно працює низка громадських організацій, серед яких можна назвати Західноукраїнський інформаційний жіночий центр (Львів), "Надія" (Харків), "Родинний дім" (Полтава) та інші [32, с. 10].

Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна" з 2004 року розвиває роботу в напрямку запобігання насильству в сім’ї. Одним з основних з напрямків діяльності стало функціонування Національної "гарячої лінії" з питань запобігання насильству та захисту прав дітей.

В Україні також діють програми протидії насильству, які фінансуються Трастовим Фондом ЮНІФЕМ. Їх виконують громадські організації "Школа рівних можливостей" та Міжнародний гуманітарний центр "Розрада", які переважно займаються превентивним напрямком роботи, надають інформаційні, консультаційні та психологічні послуги [39, с. 18].

Загалом можна зазначити, що така кількість центрів не в змозі забезпечити послугами потерпілих. Заклади створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону. Центри можуть створюватися й іншими організаціями та фізичними особами, що зазначено у Законі України "Про попередження насильства в сім’ї". Як приклад недостатньої кількості таких центрів, можемо навести м. Київ, де подібний заклад лише один. Хоча у невеличкому, порівняно з українською столицею, Кракові їх близько 40. І це не означає, що в Кракові гострота проблеми домашнього насильства у 40 разів вища. Просто доступність такої державної послуги, як надання притулку жертвам домашнього насильства, в Києві нижча у 40 разів. До того ж і відшукати його непросто, хоча подібні заклади мають бути в межах безперешкодного права користування.


2.3 Розробка методики виявлення дітей-жертв насильства


Протягом різних вікових періодів дитина по-різному переживає насильство, яке вчиняється по відношенню до неї. Умовно всі прояви можна розділити на три групи: діти дошкільного віку, тобто від немовлят до шести років; молодші школярі та підлітки (в цьому віці починається формування моделі сімейних стосунків, яка, як правило, формується в родині).

Явище насильства потребує ретельного розгляду, важливо вчасно виявити випадок жорстокого ставлення до дитини. Саме з цією метою нами запропоновано методику вияву дітей, які постраждали від насильства з урахуванням вікових особливостей.

Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які свідчать про насильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чи психічного розвитку, затримка мовного моторного розвитку, низька успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо [73, с. 15].

У маленької дитини, яка стала жертвою насильства, спостерігаються специфічні поведінкові реакції, вона може здригатись від звуків, неадекватно реагувати на питання, вона стає знервованою,

Науковці Т. Сафонова, Є. Цимбал, Л. Олефіренко, І. Дем’яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них:

пасивна реакція на біль;

відсутність опору, примиреність з існуючим станом речей;

нічні кошмари, страхи [53, с. 70].

Також можна визначити наступні фізичні та соматичні ознаки того, що з дитиною жорстоко поводяться:

енурез;

енкопрез;

гіперактивність;

синці (на плечах та грудній клітині, сідницях, нижній частині спини, поверхні стегон, щоках, нижній шелепі, внутрішній поверхні вуха) характерної форми (пряжка ременя, пальці, шнур тощо);

множинність та різний "вік" синців (від темних до жовтих);

укуси, опіки (особливо на кінцівках, круглі чіткі опіки від сигарет);

переломи;

"синдром тряски" (крововиливи на кон’юнктиві ока, сліди пальців на грудях);

пошкодження генітальної, анальної ділянок у вигляді синців, припухлостей, розривів, пігментації, кровотеч;

захворювання, що передаються статевим шляхом, інфекції сечовивідних шляхів;

нервово-психічні розлади;

психосоматичні захворювання (непояснювані болі внизу живота, дерматити тощо) [52, с. 75].

Якщо при спостереженні виявлено наявність цих ознак, імовірно, дитина зазнає в родині насильство. Деякі дослідники, наприклад І. Трубавіна, виначають також недостатнє піклування про дитину як елемент жорстокого поводження [69]. Особливо це актуально в ранньому віці, коли дитина не отримує не лише батьківської турботи, але й елементарних речей першої необхідності: одягу, їжі тощо.

Для дітей від трьох до шести років доречно провести методику виявлення страхів у дітей за допомогою малюнків з метою зрозуміти інтереси, захоплення дітей, особливості їх темпераменту, переживань і внутрішнього світу дитини. Загальновідомо, що з допомогою проективних методик більш імовірно отримати правдиві відповіді про переживання дитини, оскільки дитина-жертва насильства може бути заляканою кривдником, або ж, не знаючи іншого до себе ставлення, вважати насильство нормою.

Дітям пропонується малювати на теми: "У дитячому саду", "На вулиці, у дворі", "Сім’я", "Що мені сниться страшне або чого я боюся вдень", "Що було зі мною найгірше або саме хороше", "Ким я хочу стати".

Спочатку дітям пропонується малювати кольоровими олівцями. З метою активізації інтересу до малювання будинку, дітей варто попросити принести свої малюнки, щоб деякі з них показати в класі. На перших двох підготовчих заняттях було запропоновано дітям теми вибрати самим. Діти малювали: ведмедя, машини, дерева, ліс, людей і т.д [66, с. 80].

Після підготовчих занять можна приступати до тематичного малювання. Такі заняття слід проводити двічі в тиждень і зачіпати одну або дві теми.

Малювання страхів дітьми не приводить до його посилення, а навпаки, знижує напругу від тривожного очікування його реакції. У малюнках страх вже багато в чому реалізований, як щось вже відбулося, фактично трапилося; залишається менше недоведеного, неясного, невизначеного. Важливо, по-перше, те, що завдання задає вихователь, дитина якому довіряє. По-друге, саме малювання має відбуватися в життєрадісній атмосфері спілкування з однолітками, забезпечуючи підтримку з їх боку, не кажучи вже про схвалення самого вихователя [17, с. 140].

Наступний етап малювання – спрямоване подолання всіх страхів, до яких схильна дитина. Проводиться індивідуальна бесіда, в якій з’ясовується, чи боїться дитина самоти, нападів (бандитів), захворіти, померти, батьків, деяких людей, покарання, казкових персонажів, темноти, тварин, транспорту, стихії, висоти, глибини, води, вогню, лікарів, крові. Склавши список страхів кожної дитини, вчитель дає завдання намалювати їх.

У жодному випадку не можна квапити дитину з виконанням завдання, оскільки думки про те, як зобразити страх, мають на увазі зустріч з ним, контакт, зіткнення, що само по собі зменшує гостроту його сприйняття.

Існують дослідження, які доводять, що в більшості малюнків сім’ї простежується певний зв’язок між тим, як намальовано членів родини, і реальними взаємостосунками між зображеними особами. Також під час пояснення малюнка дитиною варто звернути увагу, що намальовані тварини, які страшать дитину, часто нею асоціюються з певною людиною.

Перехід від дошкільного дитинства до шкільного життя – один з переломних моментів в психічному розвитку людини. Провідна діяльність дошкільника – гра. Вона є добровільним заняттям дитини: хоче – грає, не хоче – не грає. Переступивши поріг школи, дитина повинна перейти до діяльності учіння. Саме ця діяльність повинна бути тепер ведучою для дитини. Але ця діяльність пред’являє принципово нові вимоги до нього в порівнянні з ігровою [27, с. 82].

Включення в учбову діяльність пов’язане з новим типом відносин дитини як в сім’ї, так і в школі. Удома, з одного боку, до його життя, його заняття шанобливіше відношення, ніж до дошкільних ігор. Одночасно до нього пред’являються суворіші вимоги. У школі головна особа – це вчитель. Від нього виходять всі основні вимоги. Не всі діти легко проходять період адаптації до шкільного життя. Деякі першокласники відчувають себе скуто; інші – навпаки, бувають перезбуджують, важко керовані.

Л.Л. Сідєльнік пропонує такі ознаки виявлення дітей-жертв насильства саме в цьому віці:

прагнення приховати причину ушкоджень і травм;

самотність, замкнутість, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками;

острах йти додому після школи;

низька успішність;

невластива віку сексуально забарвлена поведінка;

неврівноваженість, агресивність, схильність до руйнівних дій та псування речей;

погана увага, уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

страх фізичного контакту;

страх повертатися додому;

відсутність дитини в школі або поява травм чи ушкоджень після отримання дитиною низької оцінки (або після батьківських зборів);

регресивні прояви (дії та вчинки, характерні для більш молодшого віку) [65, с. 105].

При наявності комплексу вищезазначених ознак, на нашу думку доцільно провести анкетування з питань моралі та сімейних стосунків (див. додаток А3) та модифіковану методику Рене Жиля (див. додаток А2). Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет дитини, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з восьми малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також дев’яти текстових завдань. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце серед зображенихлюдей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про відношення дитини до різних оточуючих його людей (у даному випадку сімейного оточення) та явищам.

Окрім якісної оцінки результатів, дитяча проективна методика міжособистісних стосунків, яку ми пропонуємо дозволяє представити результати дослідження за рядом змінних і кількісно. Матеріал дослідження, який характеризує систему особистісних ставлень дитини, можна умовно розділити на дві великі групи змінних:

змінна, яка характеризує конкретно-особистісні відношення дитини: ставлення до сімейного оточення, ставлення до друга чи подруги, то авторитетного дорослого тощо.

змінні, які характеризують саму дитину і проявляються в різних характеристиках: комунікативність, замкнутість, прагнення до домінування, соціальна адекватність поведінки.

Ставлення до певної особи виражається кількістю виборів даної особи, виходячи з максимальної кількості завдань, спрямованих на виявлення відповідного ставлення.

Методику Рене Жиля не можна віднести до числа тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою та проективним тестом. Вона може бути використана як інструмент глибинного вивчення особистості, а також в дослідженнях, які вимагають вимірів та статистичних досліджень [27, с. 105].

В підлітковому віці іде інтенсивне моральне формування особистості, її свідомості, оволодіння моральними і етичними нормами поведінки. Якщо в дитячому віці дитина зорієнтована на світ речей, над сенсом яких вона навіть не задумується, то в підлітковому віці перед ним відкривається світ ідей. У підлітка виникає інтерес до себе, до якостей власної особистості, потреба в самооцінці, в порівнянні себе з іншими. Поведінка підлітка стає соціально значимою. Спостерігається тенденція до вибору поведінки, яка проникнута мріями, пошуками пригод, романтикою. Завищений моральний ідеал характеризується спрямованістю в майбутнє, нерідко без врахування зв’язку з минулим і теперішнім. Зазвичай ідеал іде врозріз з реальністю. Слід враховувати, що підліток – це незріла, ще багато в чому дисгармонійна особистість [29].

Підлітковий вік – це період розвитку дітей від 11-12 до 15-16 років. Він також називається перехідним віком. Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків з дорослими людьми, однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту та здібностей. Відношення в групах однолітків будується на серйозніших, ніж розважальні сумісні ігри, справах, що охоплюють діапазон видів діяльності, від сумісної праці над чим-небудь до особистого спілкування на життєво важливі теми. У всі ці нові відносини з людьми підліток вступає вже будучи інтелектуально розвиненою людиною і маючи в своєму розпорядженні здібності, які дозволяють йому зайняти певне місце в системі взаємин з однолітками [28, с. 110].

За Л.Л. Сідєльнік можна виокремити наступні ознаки жорстокого поводження з підлітком:

депресія, низька самооцінка;

втечі з дому;

асоціальна поведінка;

вживання алкоголю чи психотропних речовин;

загроза суїциду;

сексуалізована поведінка;

демонстрація повної відсутності страху;

намагання справити враження людини, що живе у злиднях;

тривожність;

демонстрація страху перед появою батьків;

нав’язливі страхи (фобії);

насильство стосовно тварин, слабших істот;

почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

проміскуітет (безладні статеві стосунки);

намагання приховати причину травм та ушкоджень;

бродяжництво;

сприйняття себе як безпомічного, бридкого [65, с. 107].

Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми (див. додаток А1). Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.

Для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.

На цьому етапі рекомендуємо такі дії: опитування за анкетою з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А3), яка ширше розкриває взаємовідносини в родині, соціальним паспортом сім’ї, який конкретизує ці дані, використати карту особистості дитини (додаток А4), що дозволить розширити та узагальнити інформацію про досліджуваного.

У психолого-педагогічній літературі перелічені загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім’ї, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в родині, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: від залучення в себе і пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Дім, в якому практикується насильство, зовсім непередбачуваний, він лякає дитину, яка не знає, коли і за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивної поведінки.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть зробити висновок, що насильство є спосіб, яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі діти зазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідують дорослих.

Залучення дитини в боротьбу батьків. Відомо багато випадків, коли діти втягуються в боротьбу батьків. Вони хочуть зупинити потік насильства і конфліктів в родині. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені в конфлікт сім’ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків.

Захисник матері. Не є рідкими випадки, коли дитина залучається в конфлікт сім’ї, намагаючись захистити матір, проти якої спрямований потік агресії.

Розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство, супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, тому часто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть при найменших труднощах.

Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайти виправдання їхнім насильницьким діям.

Почуття непотрібності. У зв’язку з тим, що батьки багато сил та енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил, щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності, занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.

Ізоляція. В більшості сімей, де насильство застосовується як засіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навіть вважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім’я відрізняється від інших.

Суперечливі почуття щодо батька. Дитина, яка втікає з дому, або вилучається з сім’ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків, захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливо поводились з ними [75, с. 25].

Щодо першої групи дітей, окрім поведінкових ознак, описаних вище, варто провести бесіду з дітьми, та змоделювати ігрові ситуації, які допоможуть виявити рівень застосованого ними насильства.

По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.

По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, варто провести діагностичну методику на з’ясування міжособистісних стосунків серед молодших школярів та підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з 42-х малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також текстових завдань. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце серед зображених людей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про ставлення дитини до різних оточуючих його людей (в даному випадку сімейного оточення) та явищам [25, с. 200].

Врешті, для складання цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування. Варто ознайомитися з соціальним паспортом дитини, стосовно якої маються підозри, що над нею чиниться насильство.


Висновки до другого розділу


Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

первинна – як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для благополучних сімей, має таі форми, як: групова профілактична робота (тренінги, інтерактивні дискусії, відеолекторії, семінари, тощо) проводиться силами спеціально підготовлених спеціалістів серед учнівської та студентської молоді, молодих сімей, військовослужбовців та зосереджена на попереджені домашнього насильства у родинах, на створення партнерської сім’ї, та індивідуальна робота з певною категорією населення, яка становить групу ризику, як, наприклад, діти з неблагополучної сім’ї.

вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами) – це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо. Це вже є реабілітаційною роботою безпосередньо з жертвами насильства.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: