Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

Рис. 3.16. Ставлення до батька, (%).
Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім’ї, принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім’ю за прикладом власних батьків (див. рис. 3.17). Показники досить різко відрізняються від попередніх, що говорить про зниження сімейних цінностей у вибірці, а це може бути наслідком жорстокого поводження з дитиною в родині.

Рис. 3.17. Ставлення до матері та батька як наслідування, (%).
Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщо брати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє в багатодітних сім’ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48% опитаних мають сім’ї з трьох чи більше дітей) (див. рис. 3.18). Цікавим є той факт, що серед підлітків контрольної групи значно більше негативу, спрямованого на брата чи сестру, ніж в експериментальній. Можливо, проблеми, які можуть переживати діти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчувають відповідальність. Значно показники обох зрізів не відрізнються, що говорить про певну стабільність даного аспекту дослідження.
Оскільки в підлітковому віці провідною діяльністю є особистісно-інтимне спілкування, не є дивним, що найвищим показником з міжособистісного спілкування та ставлення є позитивне ставлення до друзів – 94% (див. рис. 3.19). Ці показники є майже рівними як в експериментальній, так і в контрольній групі. Дитина якщо і може довірити свої проблеми і непорозуміння в родині, то найперше кращому другові. Ці результати також є в певному сенсі сталими, найчастіше діти власні проблеми довіряють саме друзям, тому, на наш погляд, профілактика насильства повинна враховувати цей аспект, і розробляти напрями, що стосуються цього питання.

Рис. 3.18. Ставлення до братів та сестер, (%).

Рис. 3.19. Ставлення до друга (подруги), (%).
Підліток завжди потребує допомоги та підтримки авторитетної людини, до якої він прислухається, думка якої є для нього визначальною. Як правило, це людина, яка є старшою за нього. Це може бути як вчитель, так і вуличні друзі. І від того, ким саме є ця авторитетна особистість, від її моральних уявлень та життєвих цінностей нерідко залежить моральний розвиток і формування світогляду дитини (див. рис. 3.20). Під час другого зрізу результат покращився, але це може бути позитивним за умови, що вплив авторитетного дорослого не завдає шкоди підлітку, формує в нього світогляд, який не суперечить нормам та правилам, прийнятим в суспільстві.

Рис. 3.20. Ставлення до авторитетного дорослого, (%)
Під час дослідження діти підсвідомо проявили високий рівень замкнутості, це більше стосується експериментальної групи, що пояснюється певними переживаннями, які відбуваються під час того, як над ними діється насильство. Тому дитина не надто прагне розкритися, зокрема дорослій людині, через острах знову пережити біль чи жах (див. рис. 3.21).

Рис. 3.21. Замкнутість, (%)
Досліджувані контрольної групи цілком сприймають, визнають і підкорюються нормам та правилам поведінки, які закладені в суспільстві. Порівняно з попередніми результатами, показник соціальної неадекватності значно підвищився (див. рис. 3.22), що може бути продиктовано різними чинниками: розчаруванням дитини, впливом референтної групи, установками родини, навіть "модною" поведінкою.

Рис. 3.22. Соціальна адекватність поведінки, (%).
Показник комунікабельності прямопропорційно пов’язаний з шкалою замкнутості, адже одним з проявів поведінки, за якою можна визначити чи не коїться над дитиною насильство дослідниця Т.Я. Сафонова називає саме "комунікабельність – замкнутість" [44, c. 75]. Дитина не надто прагне спілкування, оскільки не бажає переживати знов відчуття болі та страху, так сказати, "перестраховується". Судячи з показників цієї шкали, таких випадків серед нашої експериментальної вибірки майже немає, чого не можна сказати про контрольну групу: 30% не досить високий показник, але такий, що звертає на себе увагу. Причиною некомунікабельності в підлітковому віці може бути непорозуміння в колективі, страх викликати осуд чи насмішку з боку інших (див. рис. 3.23):

Рис. 3.23. Комунікабельність, (%).
Даний етап досліджування включав в себе ознайомлення з інформацією про дитину, використовуючи "Карту особистості дитини" (див. додаток А4) та соціальний паспорт сім’ї (див. додаток А5). На нашу думку, це суттєво полегшує роботу в аспекті виявлення дітей-жертв насильства.
Порівнявши результати двох зрізів, можемо з впевненістю підсумувати, що проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.
3.3 Методичні рекомендації соціальним педагогам і вчитеям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства
Беручи до уваги результати нашого дослідження, нами було розроблено такі методичні рекомендації для соціального педагога загальноосвітнього закладу у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства:
Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування;
Спеціаліст повинен вивчати особистість та його референтну групу, у відповідності до цього має знати засади психолого-педагогічної діагностики і вміти розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як дитини, так і її оточення;
Соціальний педагог повинен обов’язково повідомляти про вчинене над дитиною насильство, якщо така інформація стала йому відома, до відповідних органів. Відповідно до цього необхідно внести корективи до етичного кодексу соціального педагога, оскільки він не має права розголошувати приватну таємницю клієнта, і в деяких випадках це може зашкодити безпосередньо дитині.
Соціальний педагог за необхідності має допомогти в госпіталізації дитини, яка потребує медичної допомоги і є жертвою насильства. Він має володіти необхідним базисом медичних знань, щоб розпізнати характерні ознаки насильства.
Соціальний педагог має приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою. Відповідно до цієї функції пропонуємо схему діяльності соціального педагога на трьох рівнях профілактики явища жорстокого поводження та перелік основних дій:
І. Первинна профілактика:
Інформованість суспільства про проблему.
Соціально-економічна підтримка сім’ї.
Програми з соціальної охорони здоров’я.
Робота з суспільними організаціями і молодіжними центрами.
Якісна медична допомога вагітним, матерям, новонародженим, дітям.
Пропаганда позитивного материнства і батьківства.
Пропаганда ненасильства, включаючи шкільні заходи.
ІІ. Вторинна профілактика:
Виявлення сімей високого ризику.
Пропаганда ненасильства (сім’я, школи, ЗМІ).
Аналіз законодавства, виявлення недоліків і проблем регулювання законодавства.
Створення міжвідомчої системи попередження насильства в сім’ї (міжвідомчі комісії; органи охорони здоров’я і соціального розвитку; правоохоронні органи; органи освіти; РАГС; органи опіки і піклування; суспільні організації і молодіжні центри).
ІІІ. Третинна профілактика:
Рання діагностика і кваліфікація.
Реабілітація постраждалих від насильства
Міжвідомче співробітництво, включаючи медичну, соціальну допомогу, юридичне, психологічне, інформаційне консультування тощо.
Підготовка кадрів в системі правоохоронних органів, соціального захисту, освіти, охорони здоров’я тощо.
Розробка статистичних форм, збір статистичної інформації.
Розробка пропозицій про внесення змін до законодавства.
Розробка і проведення освітніх програм.
Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Наводимо перелік знань, які, на наш погляд, є необхідними для роботи соціального педагога.
Визначають:
Соціальний педагог повинен знати:
Права дитини в сім’ї, суспільстві, в освітніх закладах, обов’язки та відповідальність батьків, педагогів щодо дітей.
Перелік та повноваження служб, які опікуються дітьми, захищають їх права, створюють умови для реалізації прав та свобод, законних інтересів.
Свої права та обов’язки при захисті прав дітей(у випадках представництва інтересів дітей в установах і службах), виявлення ситуацій жорстокого поводження з дітьми.
Права дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основи соціального захисту дітей.
Сутність насильства щодо дитини та його юридичні наслідки.
Ознаки торгівлі дітьми, безпритульність, експлуатації праці дітей, соціального сирітства, комерційної сексуальної експлуатації дітей.
Соціальний педагог повинен вміти:
Розпізнавати випадки порушень прав дитини, жорстокого поводження з нею.
Звертатись до державних та недержавних установ і організацій з метою захисту та представництва прав та інтересів дитини.
Взаємодіяти з сім’єю дитини, державними та недержавними установами з проблем захисту прав дитини.
Передбачати можливі ситуації порушення прав дитини і створювати умови для запобігання їх виникнення.
Висновки до третього розділу
У даному розділі нами було розкрито основні етапи експериментально-дослідної роботи, подано результати проведення констатувального та формувального експериментів та опрацьовані дані комплексу обраних методів дослідження, розкрито методику вияву дітей, які постраждали від насильства, зазначено основні вимоги до соціального педагога в аспекті соціально-правового захисту дітей.
У межах наукового дослідження було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми.
Порівнявши результати двох зрізів експериментального дослідження, можна визначити, що проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.
Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вже зазначалось вище.
Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.
Загальні висновки
1. Жорстоке поводження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основі жорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті і родинного виховання в конкретній сім’ї. Виділяють такі види насильства: фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство в сім’ї, яке має комплексний характер. Причинами виникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чи обох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутність прив’язаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитись.
Наслідки такого поводження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічному плані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей є міждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних, медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.
2. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.
2. Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має три рівні: первинна профілактика, вторинна і третинна.
первинна (як загальна просвіта населення з приводу цього явища):
вторинна (цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей);
третинна (реабілітація постраждалих від жорстокого поводження та корекція тих, хто чинить насильство).
Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд: соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій; соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень; соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги; соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону; соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини; соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини.
При проведенні профілактики жорстокого поводження з дітьми в сім’ї слід враховувати травматичний досвід батьків у дитинстві, відсутність чітких цілей як у вихованні дітей, так і стосовно власного майбутнього, перевага деструктивних партнерів спілкування в сім’ї, відсутність навичок конструктивної взаємодії, внутрішньо-особистісні порушення дитини.
Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .
3. Проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.
4. Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вже зазначалось вище. Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.
Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства:
систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури;
соціальним педагогам, психологам, учителям, вихователям та іншим педагогічним працівникам використовувати методичні рекомендації щодо соціально-правового захисту дітей від насильства.
Досліджувана проблема багатоаспектна і не може бути вичерпана даною працею. Багато питань чекають подальшого вивчення і вирішення. Зокрема: вивчення особливостей соціально-правового захисту дітей від сексуального насильства, незаконного використання дитячої праці, купівлі-продажу дитини тощо; а також потребує розробки окремих методик для роботи з такими категоріями дітей.
Список використаних джерел
Абдель-Хаді Н. Дитина та її права: система дотримання прав людини в сім’ї та стратегії запобігання дитячим психологічним травмам // Психолог. – 2004. – № 3-4. – С. 5-10.
Агарова Н.Г. Проблема жорстокості у шкільному середовищі // Соціально-правовий захист молоді: 3б. наук. статей. – Ужгород, 2002. – С. 6-12.
Алексеева Л.С. О насилии над детьми в семье // Социологические исследования. – 2003. – №4. – С. 24-25.
Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – М.: ТЕИС, 1994. – С. 67-80.
Асанова Н.К. Жестокое обращение с детьми: основные методологические вопросы, практические и правовые аспекты // Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н.К. Асановой. – М.: ВЛАДОС, 1997. – С. 16-45.
Бабенко К. Насильство в сім’ї. Бесіди з батьками // Завуч. – 2004. – №22. – С. 26-40.
Балакірєва О., Бабак О. Права дітей в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – №1. – С. 3-8.
Безукладникова Л.А. Исследование насилия в семье на основе системного похода в семейной психотерапии: Дипломная работа. – Цит. [18.11.2007] // ref/work/det-27242.html
Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ – Студіо, 1999. – 64 с.
Волавка Я. Біля витоків насильства: агресивність батьків – причина агресивності їхніх нащадків? // Безпека життєдіяльності. – 2003. – №10. – С. 24-25.
Гайдаренко Н.В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко, Н.Д. Ярославцева. – М.: Психология и Педагогика, 1994.
Громадська програма запобігання насильству в сім’ї: Проект "Гармонія". – Львів, 2004. – 95 с.
Дети социального риска и их воспитание: Учебно-методич. пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипицыной. – СПб.: Изд-во "Речь", 2003. – 144 с.
Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Збірник документів. – Ч. II. – К.: АТ "Видавництво "Столиця", 1998. – 292 с.
Дмитренко Н.И. Предотвращение домашнего насилия: Методичeские рекомендации / Н.И. Дмитренко, Н.В. Тропин, П.А. Власов. – Днепропетровск: Днепропетровский юридический институт МВД Украины, 2001. – 50 с.
Жестокое обращение с детьми // Социально-психологические и медицинские аспекты жест окости / Сост. В.Симпсон. – К.: Сфера, 2002. – №1 (2). – С. 148-157.
Забадыкина Е.В. Памятка социальному работнику. Основные сведения о насилии в семье // Социальные работники за безопасность в семье / Под ред. М.И. Либоракиной. – М.: РИК Русанова, 1999. – С. 138-142.
Закон України "Про попередження насильства в сім’ї" від 15 листопада 2001 року №2789-ІІІ // rada.gov
Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 серпня 2001 року №2558-ІІІ // rada.gov
Запобігання і протидія насильству в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників. – К.: ДЦССМ, 2004. – 192 с.
Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. посібник / К.Б. Левченко, О.А. Удалова, І.М. Трубавіна та ін.; Заг. ред. К.Б. Левченко та О.А. Удалової. – К.: "ВЕРСО-04", 2005. – 210 с.
Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Издательство "Фенікс", 1997. – 520 с.
Карпенко Н.В. Дитячі страхи. Психологія їх подолання. – К.: Главник, 2007. – 144 с. – (Психологічний інструментарій).
Квашис В.Е. Зарубежное законодательство и практика защиты жертв преступлений. – М., 1996.
Кинард Э.М. Дети, страдающие от плохого обращения // Энциклопедия социальной работы: В 3 т. – Т. 1. – М., 1993. – С. 197-202.
Когаловская А.С. Вопросы профилактики семейного насилия и жестокого обращения с детьми // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. – М.: Консорциум "Социальное здоровье России", 2002. – №3. – С. 82-86.
Кон И.С. Ребенок и общество: Историко-этнографическая перспектива. – М.: Наука, 1998. – 325 с.
Кон И.С. Психология старшеклассника: Пособие для учителя. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 149 с.
Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. – М., 1999.
Кулагина И.Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособие. – 2-е узд. – М. Изд-во УРАО, 1997. – 176 с.
Левченко К.Б. та ін. Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. посібн. / К.Б. Левченко, О.А. Удалова. – К.: Міленіум, 2005.
Левченко К.Б. Чи може Україна стати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. – 2007. – №9. – С. 9-12.
Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2007. – №4. – С. 65-69.
Лиханов А.А. Драматическая педагогика: Очерки конфликтных ситуацій. – М., 1990.
Мазур О. Дитячі страхи. Діагностика та корекція // Психолог: Додаток до газ. "Шкільн. Світ". – 2007. – №39. – С. 15-18.
Максимова Н.Ю. Конфліктна сім’я потребує допомоги: про психологічні аспекти попередження насильства в таких сім’ях // Практична психологія та соціальна педагогіка. – 2004. – №7. – С. 14-19.
Максимова Н.Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми насильства / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна. – К.: Комітет сприяння захисту прав дітей, 2003. – 344 с.
Мансудов Р.П. Защита от насилия в семье: проблема, разработчики и запуск комплексной социальной технологии // Социальные работники за безопасность в семье / Р.П. Мансудов, М.Т. Кимер. – М., 1999. – С. 84-89.
Мельник Ю.В. Надання допомоги дітям – жертвам насильства / Ю.В. Мельник, С.В. Шаргородський // Психологічна газета. – 2007. – №8. С. 9-20.
Меньшикова Е.С. Жестокое обращение с детьми и его возможные отдаленные последствия // Психологический журнал. – 1993. – №6.
Моргун В.Ф. Кваліфікаційні наукові роботи з психології: курсова, дипломна, магістерська: Метод. рекомендації для студентів / В.Ф. Моргун, Л.С. Москаленко. – Полтава: ТОВ "Фірма "Техсервіс", 2007. – 72 с.
Московка М.М. Жорстокість та насильство до дітей у сім’ї як соціальний феномен // Все для вчителя. – 1999. – №1. – С. 43-46.
Меш Э. Детская патопсихология. Нарушение психики ребенка / Э. Мэш, О. Вольф. – С-Пб: Прайм-Еврознак, 2003. – 384 с.
Нарицын Н.Н. Семейное насилие. Цит. [7.12.2007] // mariamm/ doc_593.htm
Нечерда О. Коли в сім’ї насильство // Науковий світ. – 2000. – №8. – С. 14-15.
Онищенко Ю.В. Насильство в сім’ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. – №3-4. – С. 39-47.
Основы социальной работы / Отв. ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 395 с.
Права дитини: сучасний досвід та інновації / Заг. редакція Г. Лактіонової. – К.: Либідь, 2005.
Реан А.А. Социальная и педагогическая психология / А.А. Реан., Я.Л. Коломинский. – С-Пб., 1999. – С. 87-93.
Ролінський В. Соціально-педагогічна проблема запобіганню насильства над підлітками та подолання його // Психолог. – 2004. – №19. – С. 10-16.
Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Араковой. – М., 1999. – 347 с.
Сафонова Т.Я. Жестокое обращение с детьми / Т.Я. Сафонова, Е.И. Цымбал, Н.А. Иванова, И.М. Демьяненко // Социальная педагогика. – 2003. – №3. – С. 73-82.
Сафонова Т.Я., Цымбал Е.И. Жестокое обращение с детьми и его последствия // Жестокое обращение с детьми: сущность, причины, социально-правовая защита. – М., 1993. – 98 c.
Свистунова С. Насилие в семье. Цит. [23.11.2007] // mayak.rfn/schedules/112/9458.html
Система захисту дітей від жорстокого поводження: Навчально-методичний посібник / За ред.: К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 396 с.
Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. E.И. Холостовой. – M.: Юрист, 2000. – 424 с.
Социальная педагогика и социальная работа за рубежом. – Вып. 1. – М., 1991.
Социальная работа / Общ. ред. проф. В.И. Курбатова. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1999. – 576 с.
Социальная работа с семьей / Под ред. Т.В. Шеляг. – М.: Институт социальной работы, 1995.
Социальная работа: теория и практика / Отв. ред. Е.И. Хол остова, А.С. Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 168 с.
Социально-правовые проблемы борьбы с насилием / Ом. юрид. ин-т. – Омск, 1996.
Соціальна педагогіка: теорія та технології: Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.
Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.
Соціально-економічні причини насильства в сім`ї в Україні: аналіз проблем та шляхи запобігання: Матеріали за результатами соціологічного опитування. – К.: Державний ін-т проблем сім`ї та молоді, 2004. – 144 с.
Стандарти соціальних послуг: Збірка проектів