Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї
Специфіка соціально-педагогічної допомоги жертвам насильства полягає в спрямованості на позитивну зміну середовища, в якому знаходиться жертва насильства.
З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків.
На сьогодні досить гостро стоїть проблема виявлення дітей дітей, які постраждали від насильства, зважаючи на те, що не завжди воно супроводжується фізичними діями. Саме з цією метою нами запропоновано методику вияву дітей, які постраждали від насильства. В межах запропонованої методики, зважаючи на вік дитини, виокремлено декілька кроків з метою виявлення дітей-жертв насильства. По-перше, необхідно звернути увагу на поведінку дитини. Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які свідчать про насильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чи психічного розвитку, затримка мовного моторного розвитку, низька успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо.
По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, варто провести діагностичну методику на з’ясування міжособистісних стосунків підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків.
Врешті, для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.
3. Розробка і апробація методики виявлення дітей, які постраждали від насильства
У даному розділі розкрито основні етапи експериментально-дослідної роботи, подано результати проведення констатувального та формувального експериментів та опрацьовані дані комплексу обраних методів дослідження, розкрито методику вияву дітей, які постраждали від насильства, зазначено основні вимоги до соціального педагога в аспекті соціально-правового захисту дітей.
3.1 Критерії виявлення дітей-жертв насильства
У межах наукового дослідження нами було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми. Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області у вигляді анкетування. До вибірки ввійшло 50 осіб підліткового віку, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи, на основі аналізу шкільної документації. До першої групи входили підлітки з відносно неблагополучних сімей. Друга група складалася з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не таким високим, тобто із зовні благополучних сімей. При підборі експериментальної вибірки нами було враховано, що 18 осіб серед опитуваних проживають в неблагополучних сім’ях, які з тих чи інших причин перебувають на обліку та під супроводом фахівців районного Центру ССДМ. Опитування проводилось для виявлення випадків чотирьох найрозповсюдженіших видів насильства, а саме: фізичного, психологічного, економічного та сексуального (див. додаток А1). Були підраховані результати за чотирма найрозповсюдженішими видами насильства в сім’ї (див. таблиця 3.1):
Таблиця 3.1 Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці

Відповідно вищезазначеним результатам анкетування, можемо визначити, що частота випадків фізичного насильства в експериментальній групі значно вища, ніж в контрольній, що можна пов’язувати з неблагополучністю сімей. Проте в сім’ях, які ми умовно класифікуємо як благополучні, батьки досить часто вдаються до психологічного тиску відносно дітей. Щодо економічного насильства, то діти з неблагополучних родин не вважають, що обмеження кишенькових грошей у їхньому випадку є насильством, на відміну від дітей з контрольної групи. У процесі діагностування нами також проводилась модифікована методика Рене Жиля на виявлення міжособистісних зв’язків підлітка. Зокрема, було обрано 10 шкал, за якими і виводився загальний показник:
Ставлення до матері.
Ставлення до батька.
Ставлення до батька та матері як наслідування.
Ставлення до братів та сестер.
Ставлення до бабусі та дідуся.
Ставлення до друга (подруги).
Ставлення до авторитетного дорослого.
Комунікабельність.
Замкнутість.
Соціальна адекватність поведінки.
Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точно інтерпретувати відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування. Ці емпіричні дані поєднуються з даними спостереження, а також при формуванні контрольної та експериментальної груп ми ознайомились з соціальними паспортами сімей учнів, що надало нам змогу умовно розділити дітей на вищевказані групи. Діагностування проводилось на початку навчального дня. Загальний фізичний стан досліджуваних був добрим. За допомогою анкетування було виявлено, що рівень жорстокого поводження в сім’ях не є високим, в переважаючій більшості відноситься до проявів психологічного насильства. Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, яке здійснювалося в сім’ї чоловічою його половиною, більший, що наочно продемонстровано на рис. 3.1. Згідно з результатами, продемонстрованими на рис. 3.2, можна зробити висновок, що в сім’ях, які в нашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як у контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видів насильства. Внаслідок проведеної діагностики маємо такі загальні результати:
дітям з неблагополучних сімей властива більша турбота про своїх братів та сестер:

Рис. 3.1. Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини

Рис. 3.2. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.
діти з благополучних родин більше цінують сімейні цінності і установки:
згідно з результатами опитування діти контрольної групи не перебувають під значним впливом авторитетного дорослого, на відміну від експериментальної;
діти з благополучних родин менше замикаються в собі, активні, ініціативні, люблять домінувати, і в більшості випадків мають до цього потенціал (див. додаток Б).
Детальніше зупинимось на інтерпретації обраних нами шкал, оскільки методика Рене Жиля є не лише опитувальником, а й проективною методикою, відповідно, ми маємо змогу набагато більше дізнатись про стан дитини, аніж при простому опитуванні.

Рис. 3.3. Ставлення до матері, (%).
Аналізуючи результати опитування в обох групах, можна стверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хто відчуває негативні почуття до матері.
У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамках нашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструють саме чоловіки. У нашій ситуації насторожує досить високий показник невизначеності у відповідях – 38% (рис. 3.4). Це може свідчити як про небажання стороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, так і про відсутність знань з даного питання. Діти чітко відповідають на питання "Що таке насильство?" лише з позиції застосування фізичної сили, інше за насильство не розцінюється.

Рис. 3.4. Ставлення до батька, (%).
Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім’ї, принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім’ю за прикладом власних батьків (див. рис. 3.5). Не так багато серед нашої вибірки молодих людей, для яких шлюб їхніх батьків є взірцем, і майже у всіх випадках є обмовка "якби не…". Це проблема як конкретної родини, так і суспільства в цілому.

Рис. 3.5. Ставлення до матері та батька як наслідування, (%).
Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщо брати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє в багатодітних сім’ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48% опитаних мають сім’ї з трьох чи більше дітей). Цікавим є той факт, що серед підлітків контрольної групи значно більше негативу, спрямованого на брата чи сестру, ніж в експериментальній (див. рис. 3.6). Можливо, проблеми, які можуть переживати діти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчувають відповідальність.

Рис. 3.6. Ставлення до братів та сестер, (%).
У народі побутує думка, що онуків люблять більше, аніж дітей. Звичайно, з позицій психолого-педагогічної науки так стверджувати не можемо, але зерно правди в цьому висловлюванні є. Бабусі та дідусі не відчувають такої відповідальності за онуків, в основному вона лежить на батьках, тому вони можуть потурати їх забаганкам. Окрім того, підліток може знайти підтримку в них, оскільки батьки можуть не завжди бути правими і піддаватись емоціями, а дідусь чи бабуся в деяких випадках більш тверезо оцінювати ситуацію. Звичайно, це не можна вважати за правило. Показники нашого дослідження стосовно цього питання підтверджують висунуте припущення (див. рис. 3.7).

Рис. 3.7. Ставлення до дідуся і бабусі, (%).
Оскільки в підлітковому віці провідною діяльністю є особистісно-інтимне спілкування, не є дивним, що найвищим показником з міжособистісного спілкування та ставлення є позитивне ставлення до друзів – 94%. Ці показники є майже рівними як в експериментальній, так і в контрольній групі (див. рис. 3.8). Дитина якщо і може довірити свої проблеми і непорозуміння в родині, то найперше кращому другові.

Рис. 3.8. Ставлення до друга (подруги), (%).
Підліток завжди потребує допомоги та підтримки авторитетної людини, до якої він прислухається, думка якої є для нього визначальною. Як правило, це людина, яка є старшою за нього. Це може бути як вчитель, так і вуличні друзі. І від того, ким саме є ця авторитетна особистість, від її моральних уявлень та життєвих цінностей нерідко залежить моральний розвиток і формування світогляду дитини (див. рис. 3.9).

Рис. 3.9. Ставлення до авторитетного дорослого, (%)

Рис. 3.10. Замкнутість, (%)
Діти не дуже прагнуть впускати до свого внутрішнього світу "чужинців", тому під час дослідження вони підсвідомо проявили високий рівень замкнутості, це більше стосується експериментальної групи (див. рис. 3.10). Підліток, який є жертвою насильства, не буде розкриватись сторонній людині, він підсвідомо буде намагатись заховати свої почуття, щоб не отримати удару.

Рис. 3.11. Соціальна адекватність поведінки, (%).
Останньою шкалою дослідник Рене Жиль визначав поняття комунікабельності. До предмету нашого дослідження це має пряме відношення, оскільки дитина, яка переживає по відношенню до себе насильство, не буде спілкуватись та відкриватись людям, боячись отримати знущання у відповідь, оскільки в більшості випадків про те, що над нею чиниться насильство в будь-якому вигляді, підліток нікому не розповість через почуття сорому чи острах бути незрозумілим. Судячи з показників цієї шкали, таких випадків серед нашої експериментальної вибірки майже немає, чого не можна сказати про контрольну групу: 30% не досить високий показник, але такий, що звертає на себе увагу. Причиною некомунікабельності в підлітковому віці може бути непорозуміння в колективі, страх викликати осуд чи насмішку з боку інших (рис. 3.12):

Рис. 3.12. Комунікабельність, (%).
Отже, підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, що явище жорстокого поводження є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами було діагностована частота випадків жорстокого поводження з дітьми в сім’ї серед окремо взятої вибірки та з’ясовані аспекти міжособистісних стосунків підлітків, які прямо стосуються предмету нашого дослідження..
3.2 Ефективність дослідно-експериментальної роботи в аспекті виявлення дітей-жертв насильства та їх соціально-правового захисту
З метою апробації розробленої методики виявлення дітей-жертв насильства (див. підрозділ 2.3) було організоване формувальне експериментальне дослідження, яке складалося з двох етапів: інформаційно-рольового тренінгу та послідуючого діагностичного, повторного зрізу результатів.
У ході діючого експерименту необхідно було вирішити такі завдання:
експериментально перевірити ефективність запропонованої методики виявлення дітей-жертв насильства;
виявити динаміку покращення показників виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми за умови проведення інформаційно-рольового тренінгу.
Формуючому експериментальному дослідженню передував підготовчий етап, у ході якого були відібрані контрольна (32 чоловіка) і експериментальна (18 чоловік) групи з учнів 7-9 класів для участі в експерименті, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Вибір здійснювався на основі аналізу шкільної документації. До експериментальної групи входили підлітки з відносно неблагополучних сімей. Контрольна група складалась з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не таким високим, тобто зовні благополучні сім’ї.
Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району, Полтавської області у вигляді анкетувань, модифікованої методики Рене Жиля, вивчення соціального паспорту сім’ї та карти особистості дитини. До вибірки ввійшло 50 осіб підліткового віку. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи.
Інформаційно-рольовий тренінг є формою первинної профілатики насильства і в цілому розрахований на підлітків та старшокласників із відносно благополучних сімей. Ця категорія молоді звертається з проблемами у спілкуванні та взаємостосунками з однолітками та особами протилежної статі, які мають своїм підґрунтям викривлення у сприйнятті оточуючих, неадекватну самооцінку, прагнення домінувати або звичка підкорятись, відсутність толерантності і максималізм у завищенні очікування від ставлення інших. Саме ці недоліки можуть привести до застосування насильства, або прийняття ролі жертви. Тому метою цього тренінгу є формування адекватної самооцінки, толерантності, емпатії, позитивного ставлення до себе та оточуючих, формування вміння домовлятись, показати можливості спілкування як засобу врегулювання конфліктів і налагодження стосунків, здійснення спільної діяльності, сприяє розхитуванню стереотипів сприйняття і поведінки. Тренінг розрахований на 3 години з перервами між вправами; оптимальна кількість учасників тренінгу 10-15 осіб. Тренінг проводиться в колі, в невимушеній атмосфері, наскільки це можливо [31].
Правила роботи в групі:
пунктуальність;
добровільність;
персоніфікація;
доброзичливість;
один говорить – усі слухають;
обговорення дії, а не особи.
Зміст заняття:
Представлення тренера.
Правила.
Очікування.
Знайомство учасників. "Павутиння".
Вправа "Живі руки".
Вправа "Образи".
Міні-лекція "Толерантність".
Вправа "Чарівна лавка".
Завершення. "Валіза у дорогу".
Проаналізуємо окремі етапи тренінгу.
Знайомство учасників.
Мета: познайомитись учасникам групи у нестандартний спосіб; активізує сумісну діяльність, чітко показує взаємозв’язки всередині групи.
Хід: усі сидять або стоять у колі близько один до одного.
Ведучий тренер: "У кожного з вас є можливість назвати своє ім’я та щось розповісти про себе, наприклад, чим ви полюбляєте займатись, ваш улюблений фільм тощо. Подумайте, що б ви хотіли розповісти про себе".
Починає ведучий тренер, він бере клубок ниток і розповівши щось про себе, тримає вільний кінець нитки у руці та кидає клубок будь-кому в групі. По закінченні знайомства всі опиняються в павутинні. Потім павутина розплутується. Кожен учасник повертає клубок попередньому учаснику, називаючи його ім’я, доки клубок не повернеться до ведучого тренера.
Обговорення.
"Живі руки".
Мета: у невербальний спосіб проявити відчуття суперництва або відчуття близькості; допомагає осмислити учасникам групи свої відчуття, поглибити взаємну довіру.
Хід: розбитись на пари, зайняти найзручніше місце. У кожній парі один з партнерів починає вправу як ведучий, а другий – як ведомий. Потім помінятись місцями. Стати один напроти іншого. Долонями уперед (між долонями партнерів приблизно 2-3 см). Ведучий робить спонтанні рухи руками, а ведомий дзеркально повторює їх. Через 7 хвилин партнери міняються ролями.
Обговорення.
"Образи".
Мета: дати можливість відчути емоції, які виникають в учасників під час спілкування, коли їх змушують діяти відносно стереотипів.
Хід: озирніться навколо себе, подивіться на учасників і спробуйте уявити, хто як плаче; кого легко уявити розгубленим; як хитрує; як ображається; який є добрим господарем; коли він є королем, що сидить на троні; романтичним героєм тощо. Під час називання тренером образу група називає того чи іншого учасника.
Обговорення.
Інформативне повідомлення з теми "Толерантність".
Поняття толерантності вперше зустрічається в вісімнадцятому столітті. У своєму "Трактаті про віротерпимість" французький філософ Вольтер писав, що "безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети". Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміється як готовність і здатність без протесту сприйняти особистість, у французів – як певна свобода іншого, його думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів. У китайській мові "толерантний" означає великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність – прощення, терпіння, співчуття до інших. Зараз толерантність розуміється як повага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Толерантність має на меті прийняття інших такими, як вони є і взаємодію з ними на основі згоди. Поділ людей на толерантні або інотолерантних є досить умовним. Кожна людина здійснює у своєму житті як толерантні, так і інотолерантні вчинки. Але здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак – забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги; критично ставляться до себе і не прагнуть в усіх бідах звинувачувати інших; не перекладають відповідальність на інших. Почуття гумору і здатність посміятись над власними слабостями – особлива риса толерантної людини. Така людина не потребує домінування, не ставиться зверхньо до інших. Толерантна особистість знає і правильно оцінює себе; її добре ставлення до себе співіснує з позитивним та доброзичливим ставленням до інших.
Чарівна лавка.
Мета: зосередження на уявленні про себе, про свої особливості, обдумування того, що хотілось би у собі змінити; допомагає замислитись над життєвими цінностями.
Хід: тренер: "Я хочу запропонувати вам можливість подивитись на самих себе. Влаштуйтесь зручно, розслабтесь. Уявіть, що ви йдете по вузькій стежинці через ліс; озирніться навкруги, темно чи світло, ясно у вашому лісі? Які звуки ви чуєте? Що ви відчуваєте? Раптово стежинка повертає до старого будинку. Вам стає цікаво, і ви заходите всередину. Ви бачите полиці, ящики; всюди стоять склянки, короби. Це стара лавка, до того ж чарівна. Вітаю вас! Уявіть,що я продавець. Тут ви можете придбати не речі, а риси характеру, здібності, будь-які. Але є одне правило: за кожну рису, ваше бажання, ви маєте віддати щось, іншу рису, або ж від чогось відмовитись. Хто бажає?"
Обговорення терапевтичного спрямування щодо життєвих цінностей.
Групове малювання.
Мета: ця вправа дозволяє кожному в групі зробити свій внесок у створення малюнка; дозволяє виявити взаємовідносини у групі та вплив одних учасників на індивідуальний досвід інших.
Хід: кожен учасник бере аркуш паперу та кольорові олівці, всі сідають по колу. Кожен починає малювати те, що вважає за потрібне. За сигналом тренера (приблизно 5 хв.) усі передають свої початі малюнки сусідові зліва та отримують початі малюнки від сусіда справа. Після цього кожен продовжує малювати, ніби це власний малюнок, вносячи якісь зміни. За наступним сигналом процедуру повторюють. Так продовжують, доки кожен не отримає малюнок, який почав. Учасникам пропонується усвідомити відчуття, які виникали в них, коли вони сприймають, як було продовжено те, що вони почали.
Обговорення.
Валіза в дорогу.
Мета: завершення тренінгового дня, підведення підсумку.
Хід: тренер: "Наша робота добігає кінця. Ми будемо збиратися, але вже не як тренінгові група. Ми цікаво провели час, багато дізнались про себе, та один про одного. Зараз ми для кожного зберемо "валізу" – зберемо якості та особливості, що виявились на занятті".
Кожен учасник виходить на середину кімнати, а решта учасників на листках пишуть, що подобається в цій людині, що хотілося б, щоб змінилося. Тренер збирає листки в учасників і складає їх в конверти, по закінченні роздає конверти – "валізи".
Тренінг було проведено відповідно до вимог, стан дітей під час заняття класифіувався як добрий. Нами було проведено заняття в контрольній та експериментальній групі та співставлено і праналізовано отримані показники. Зокрема, в експериментальній групі при виконанні вправ "Образа" та "Чарівна лавка" спостерігалась виражена агресія до учасників та ведучого тих дітей, які виховуються в неблагополучних сім’ях. Також фіксувались протест на завдання, неадекватна реакція (сміх, уїдливі репліки тощо). В контрольній групі в цілому реакція була адекватною. На початку тренінгу ігрова форма заходу не досить сприймалась учасниками контрольної групи. Позитивним було те, що поступово підлітки почали сприймати ситуацію гри, більшість активно приймати участь в обговоренні. Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, що явище насильства є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами було проведено повторне діагностування за більш розширеною методикою, яка, на наш погляд, краще діагностує частоту випадків жорстокого поводження, зокрема в рамках даної вибірки, спрямована на з’ясування міжособистісних стосунків та ставлення підлітків, більш широко пояснює родинні відносини, та завдяки "Карті особистості дитини" значно ширше розкриває індивідульні особистісні якості підлітка. Спочатку нами було проведено опитування за "Анкетою на виявлення випадків жорстокого поводження" (додаток А1) та анкетування з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А2). Дане опитування дає можливість виявити сімейну ситуацію підлітка, його особисте ставлення до насильства як явища. Перевагою "Анкети на виявлення випадків жорстокого поводження" є те, що цей опитувальник, не зважаючи на невелику кількість завдань, охоплює психологічний, фізичний та економічний види насильства, та з’ясовує ставлення дитини до певних проблем і складнощів, передумовою яких може виступати жорстокість по відношенню до дітей. Результати наступні: майже 60% в експериментальній та 52% в контрольній групі є жертвами насильства в родині. Дещо різняться лише види насильства – фізичне та психологічне, психологічне та економічне відповідно. Ці показники опосередковано підтверджує і анкета з питань моралі та сімейних стосунків. Дитина, яка є жертвою насильства, не сприймає свою родину повністю, вона не є для неї взірцем. Діти-жертви вказують, що не чекають допомоги від батьків, не бажають знайомити їх зі своїм референтним оточенням, визначають свою родину як конфліктну. Причому в даному випадку суттєво не відрізняються показники експериментальної та контрольної груп. Щоб дещо конкретизувати ці результати та визначити міжособистісні відносини підлітків, було застосовано модифіковану нами методику за Рене Жилем. Цю методику не можна віднести до числа тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою та проективним тестом. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Дитині дається право вибору. Оцінюються 10"шкал, після чого дані узагальнюються та підсумовуються:
Ставлення до матері.
Ставлення до батька.
Ставлення до батька та матері як наслідування.
Ставлення до братів та сестер.
Ставлення до бабусі та дідуся.
Ставлення до друга (подруги).
Ставлення до авторитетного дорослого.
Комунікабельність.
Замкнутість.
Соціальна адекватність поведінки.
Відповідно цим шкалам ми проналізуємо отримані дані, одночасно порівнюючи їх з результатами первинного зрізу даних:
Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, вчинюваного в сім’ї чоловічою його половиною, більший, і він значно підвищений порівняно з первинними даними, що наочно продемонстровано на рис. 3.13:

Рис. 3.13. Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини
Окрім того, видно що суттєво підвищився у порівнянні з попередніми даними відсоток відчуття дитиною загрози з боку інших дорослих, особливо в експериментальній групі.
Згідно результатів, продемонстрованих на рис. 3.14, можна зробити висновок, що в сім’ях, які в нашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як в контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видів насильства.

Рис. 3.14. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.
Проаналізуємо процентне співставлення за показниками шкал ставлення до оточення підлітків.
Аналізуючи результати опитування в обох групах, можна стверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хто відчуває негативні почуття до матері і результати співпадають з покзниами попереднього опитування (див. рис. 3.15).

Рис. 3.15. Ставлення до матері, (%).
У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамках нашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструють саме чоловіки. В нашій ситуації насторожує досить високий показник невизначеності у відповідях – 38% (рис. 3.16). Це може свідчити як про небажання стороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, так і про відсутність знань з даного питання. Про можливість застосування до дитини психологічного насильства чітких відповідей дано не було. Порівняно з попереднім дослідженням, показник негатиного ставлення до батька підвищився, що може свідчити як про зміну реального стану речей протягом дослідження, так і про те, що на даному етапі діти більш відверто відповідають і визначаються з виборами. Ці моменти доцільніше з’ясовувати у