Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики
Критеріями, за допомогою яких визначають тип навчання, є різні показники. У Л.В. Занк’ова, М.В. Звєрєва - це зміст і характер діяльності школярів на початку вивчення нового матеріалу і на кінцевому етапі; у М.І. Махмутова - способи розв’язання дидактичних задач; у Г.І. Щукіної, М.М. Скаткіна - характер взаємодії між учителем і учнями.
Компонентами або структурними елементами будь-якого типу навчання є: задача (її формулювання, подання учням); зміст навчання (його повнота); дидактичні принципи (їх зміст, спрямованість);
методи навчання (які забезпечують не тільки засвоєння програм, а й загальний розвиток учнів); організаційні форми навчання Ох рухливість, варіативність); підхід учителя до виявлення результативності навчання,, наслідків власної діяльності; характер взаємодії між учителем і учнями.
У масовій школі типовим є традиційно-пояснювальне навчання. Спроби оновити його за рахунок використання елементів розвивального без докорінної зміни концепції відчутних стабільних результатів не дають.
6. ВИКЛАДАННЯ (НАВЧАННЯ) Ї УЧЇННЯ ЯК ВИДИ ДИДАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Викладання (навчання) - вид дидактичної діяльності, що ґрунтується на сукупності дидактичних методів і прийомів вчителя, які становлять систему, забезпечують цілеспрямований дидактичний вплив на учня і дають змогу реалізувати визначену дидактичну, виховну і розвивальну мету.
Діяльність учителя в навчальному процесі виявляється в дидактичному проектуванні, організації дидактичного процесу, дидактичному аналізі.
Дидактичне проектування - передбачення вчителем ходу і результатів процесу навчання. Це творчий процес побудови, моделювання і планування.
Організація дидактичного процесу - усі види дидактичної діяльності, спрямовані на безпосереднє керівництво навчанням, конкретну організацію дидактичної комунікації та кооперації для передачі і засвоєння змісту навчання.
Дидактичний аналіз - результативний зв’язок між проектуванням і практичним здійсненням навчального процесу, звіт про хід навчання, аналіз труднощів, неочікуваних ситуацій, поведінки учнів тощо.
Зміст викладання (навчання) як діяльності вчителя визначають об’єктивні чинники: мета, зміст навчання, умови його організації, засоби навчання та обладнання, час, відведений на навчальний процес; суб’єктивні - педагогічні і дидактичні можливості вчителя, стиль викладання, комунікативні якості, уміння об’єднати в процесі навчання всі можливості для досягнення мети.
У навчальному процесі вчитель виконує керівну роль незалежно від типу навчання. Його діяльність має бути цілеспрямованою, щоб забезпечити активну пізнавальну роботу учнів.
Керівна діяльність учителя виявляється у керівництві в процесі навчання і через навчання.
Керівництво в процесі навчання - це вплив на навчальний процес (предмет, тему уроку, клас, його специфіку) або окремі фази навчання (етапи, види робіт), використання конкретних заходів його оптимізації, типів педагогічної комунікації, регулювання психічних процесів учнів.
Керівництво через навчання здійснюється на основі встановлення зв’язку між навчанням та формуванням особистості учня, і розкриває потенціал навчання як чинника розвитку індивіда.
Учіння - діяльність школярів, що характеризується системою методів, прийомів і мотивів навчання і формується під впливом діяльності вчителя. Це той бік навчального процесу, котрий визначають дії учня; це ланка, що пов’язує педагогічний вплив і формування особистості.
Характеризуючи суть учіння, П.Я. Гальперін писав: "Домовимося називати учінням будь-яку діяльність, оскільки внаслідок її у виконавця формуються нові знання і уміння або засвоєні знання і уміння набувають нової якості".
Зміст учіння визначають характер діяльності вчителя; рівень готовності учня до навчального процесу; специфіка предмета засвоєння; тип навчання; вікові особливості учня; його психологічні особливості.
Учіння як процес може здійснюватися через засвоєння, відкриття, переживання, дію (за В. Оконем). Це зумовлюється предметом засвоєння і характером керівництва з боку вчителя.
Залежно від предмета засвоєння теоретичні знання формуються в процесі пізнання, засвоєння мовленнєвих навичок або процесів, фізичних рухів (зокрема у процесі вправляння); через сприймання творів мистецтва (процес естетичного сприймання), через норми поведінки (процес дидактико-виховного регулювання).
Дидактична структура процесу учіння включає: власне процес учіння як систему методів і прийомів діяльності школяра (відбиває техніку учіння); позицію учня щодо учіння (система мотивів та їх природа – особистісно-значущі і соціально-значущі).
Для традиційно-пояснювального типу навчання характерне учіння через засвоєння "готових знань", для розвивального - через "відкриття і дослідження".
Учіння як процес включай такі види учбової діяльності: рецептивні, репродуктивні, продуктивні, творчі. Їх можна взяти в основу класифікації методів учіння - проблеми, ще недостатньо розробленої в педагогічній науці.
Учень у навчальному процесі - суб’єкт соціальних відносин. Він зазнає цілеспрямованого дидактичного впливу з боку вчителя і змінюється, формується як особистість, розвивається; водночас впливає на вчителя. Таким чином, у навчальному процесі відбувається взаємний перехід дидактичних категорій "викладання" та "учіння".
Завдання вчителя - створювати умови для самостійної роботи учнів і через вироблення таким шляхом навичок самостійної діяльності формувати методи учіння - основу самовиховання. А. Дістервег писав: "Навчати - це означає стимулювати учня до того, щоб він навчав себе сам; це керівництво до інтелектуального самовиховання, це процес духовної освіти".
Спільними в діяльності вчителя і учня є функції, що їх виконує кожний суб’єкт навчального процесу, зокрема: пізнавальна, перетворююча, оцінна, комунікативна, художня, контрольно-корекційна.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Просвещение, 1981.
2. Загвязинский В.И. Педагогическое предвидение. - М.: Знание, 1987.
3. Клинберг Л. Проблемы теории обучения. - М.: Педагогика, 1984.
4. Шапоринский С.А. Обучение и научное познание. - М.: Педагогика, 1981.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Поясніть, чому закономірності, що діють у навчальному процесі, мають відносний, вірогідний характер.
2. Продовжіть речення:
а). Поняття можуть бути засвоєні за умови...;
б). Навички можна сформувати, якщо...;
в). Міцність засвоєння усвідомленого змісту навчального матеріалу тим вища,... .
3. У чому полягає взаємозалежність між навчанням (викладанням) і учінням як видами дидактичної, діяльності.
Обґрунтуйте своє ставлення до твердження: "Оскільки процес навчання повинен бути максимально індивідуальним, у ньому не діятимуть певні закономірності і закони".
Тема III. Структура пізнавального процесу
1. Основні ланки процесу пізнання та їх взаємозв’язок.
2. Характеристика окремих ланок пізнавального процесу: а) первинного сприймання; б) усвідомлення; в) осмислення;
г) закріплення; д) застосування.
3. Знання, уміння і навички як компоненти дидактичного процесу.
Ключові поняття: засвоєння, первинне сприймання, усвідомлення, осмислення, розуміння, уявлення, поняття, знання, уміння, навички.
1. ОСНОВНІ ЛАНКИ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК.
Повний і завершений акт засвоєння включає ряд етапів, зокрема, сприймання, усвідомлення, осмислення, закріплення і застосування. Ці складові називають ланками процесу пізнання. Вони забезпечують засвоєння навчального матеріалу.
Засвоєння, якщо перефразувати Ї.М. Сєченова, - злиття нового досвіду з попереднім, нової інформації із засвоєною раніше. Це перетворення сприйнятого в набуток особистості, отже, в її якість.
У І.Я. Лернера "засвоєння" та "учіння" - не тотожні поняття. Учіння він визначає як "діяльність з метою створення умов для засвоєння... змісту соціального досвіду". Воно включає планування власної діяльності, діяльність у процесі навчання і контроль за його ефективністю. В учінні реалізується ряд дій, котрі хоч і не стосуються засвоєння, але є його передумовою. Засвоєння - психічний процес, у той час як учіння - значною мірою практична діяльність, що виявляється зовні. Засвоєння може бути стихійним і цілеспрямованим (в якому виділяють засвоєння в процесі цілеспрямованого навчання і шляхом самоосвіти). Спільним для будь-якого типу засвоєння є:
наслідок (засвоюються знання і зумовлені ними певні дії, способи діяльності);
закономірності і засоби навчальної діяльності;
зовнішня. матеріальна діяльність, що сприяє переводу засвоєного у внутрішній план.
Ланки процесу засвоєння органічно взаємозв’язані і становлять ціле: кожна з них спирається на інші, містить їх у "знятому вигляді". їх послідовність може змінюватися в рамках органічної єдності; вони можуть зливатися одна з одною так, що стають нерозривними у часі, діях, які виконує учень.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЛАНОК ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.
Первинне сприймання - це відбиття в свідомості людини окремих якостей предметів і явищ, що діють на органи чуття, дані безпосередньо органів чуття людини (слуху, зору, тактильні, смакові, нюх), а також попереднього досвіду. Сприймання багатше за відчуття.
Відчуття - первинна елементарна структурна одиниця чуттєвого пізнання, що відбиває окремі якості предметів. Відчуття, які сприймаються певними органами чуття, синтезуються в корі великих півкуль головного мозку, пов’язуються з попередніми даними, становлять основу сприймання. За умови багаторазового повторення відчуттів у корі головного мозку утворюються тимчасові зв’язки, завдяки чому образи, сформовані таким чином, зберігаються в пам’яті у формі уявлень.
Уявлення - чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості без їх безпосереднього впливу на органи чуття. Вони виникають не миттєво і в закінченому вигляді, а формуються поступово, вдосконалюються і змінюються. Уявлення є необхідним кроком на шляху до абстракції й узагальнення, у перетворенні всіх чуттєвих форм у поняття.
Підвищенню ефективності первинного сприймання в навчальному процесі сприяють:
використання можливостей випереджувального відображення, концепція якого сформульована П.К. Анохіним: "Нейрофізіологічний аналіз роботи мозку свідчить, що відображення зовнішнього світу фактично й не може бути іншим, не випереджальним, оскільки з інформаційної точки зору кожний зовнішній вплив на організм неодмінно мобілізує в нервовій системі також молекулярний досвід минулого, пов’язаний з даною ситуацією або із даним подразником. Ця обставина дає змогу мозку поєднати минуле з теперішнім і на цій основі передбачити в детальних параметрах майбутні події";
забезпечення активного характеру діяльності учнів під час первинного сприймання;
опора на життєвий досвід (зокрема цілеспрямоване створення асоціацій з уже відомим);
достатнє унаочнення навчального процесу (використання предметної і знакової наочності, раціональне поєднання слова і наочності, залучення до сприймання комплексу органів чуття);
використання всіх доступних шляхів концентрації й утримання уваги на об’єкті вивчення;
забезпечення оптимального поєднання в поясненні вчителя теоретичного і практичного, узагальненого та ілюстративного матеріалів, виділення головного і другорядного;
опора на базові вміння, навички, знання;
цілеспрямована попередня актуалізація опорних знань, умінь і навичок;
опора на особистісні мотиви учбової діяльності;
використання резервів мимовільного і довільного запам’ятовування, мимовільної і довільної уваги.
На етапі первинного сприймання відбувається явище "імпринтінг" (від англ. - зберігати, закарбовувати), суть якого в довготривалому і детальному збереженні в пам’яті індивіда первинне сприйнятого образу. Термін впровадив австрійський біолог К. Лоренц на початку 40-х років XX ст. Отже, вчитель має пам’ятати, що перше сприймання повинно бути абсолютно точним, чітким і повним, у противному разі всі неточності міцно закарбовуються в пам’яті, а помилки дуже важко усуваються в подальшій роботі.
Усвідомлення - мислительна перебудова і первинне впорядкування одержаної інформації відповідно до досвіду і знань учня.
На цьому етапі пізнавального процесу поняття утворюються завдяки певній підпорядкованості між уявленнями, виділенню суттєвого і другорядного, абстрагуванню, встановленню суттєвих зв’язків із уже засвоєним.
Поняття - форма наукового знання, що відбиває суттєве в речах і явищах і закріплюється спеціальними термінами або позначками. Із усього розмаїття явищ поняттям виділяють найголовніше, те, що притаманне кожному конкретному випадку із урахуванням рівня розвитку науки. Таким чином, поняття з часом можуть переглядатися. У процесі мислення вони є основою суджень і висновків, а також їх наслідком.
Ефективному усвідомленню навчального матеріалу сприяє також виділення головного і другорядного в процесі пояснення; узагальнення, висновки на окремих етапах сприймання; використання схематичної наочності (як різновид - схеми-опори).
На етапі усвідомлення можна говорити про формування знань учнів. Знання - продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ дійсності, законів природи і суспільства. В учнів з високим рівнем підготовки на етапі усвідомлення починають формуватися первинні уміння.
Осмислення - етап, що забезпечує остаточне розуміння на основі розкриття об’єктивних зв’язків між окремими елементами цілого -предметами, явищами, процесами; у друкованому тексті - словами, думками, теоретичними положеннями. Це розуміння в стані розвитку суті явищ і процесів реальної дійсності (їх місце серед інших, причини, взаємозв’язки, наслідки).
Оскільки етап осмислення пов’язаний з важливим психологічним явищем - інсайтом (від англ. - проникнення, осяяння), що має індивідуальний характер, виняткового значення набуває індивідуальна робота школярів. У старших класах можлива колективно-групова або колективно-фронтальна діяльність. Сприяє осмисленню розв’язання проблемних завдань, поставлених перед поясненням нового матеріалу.
На етапі осмислення завершується формування системи уявлень і понять, тобто знань, відбувається остаточне абстрагування від конкретного, відокремлюється суттєве від несуттєвого, формується спосіб дії.
Етапи сприймання, усвідомлення і осмислення становлять основу розуміння, тобто розкриття і відображення зв’язків та відношень між предметами і явищами.
Закріплення - керована і спрямована вчителем діяльність учня, метою якої є засвоєння способу дії та формування умінь шляхом вправляння на різних рівнях пізнавальної активності.
Головним завданням цього процесу має бути поетапне формування розумових дій, теорію якого розробив П.Я. Гальперін.
Вправляння організують на основі репродуктивної діяльності (вправи за зразком і репродуктивні), що дає змогу сформувати спосіб дії в усіх категорій учнів. Доцільно використовувати коментоване управління діяльністю (досвід С.М. Лисенкової). Неприпустима ставка на механічне запам’ятовування. Мета цього етапу - забезпечити усвідомлене засвоєння нового і вільне володіння способом дії, підготовку до його переносу в інші умови.
Уміння - система прийомів, що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, якісно та у визначений час виконати роботу в нових умовах.
Ефективному закріпленню сприяє використання алгоритмів, інструктивних карт, пам’яток; ці засоби треба застосувати, враховуючи рівень підготовленості учнів, доти, поки вони не зможуть самостійно відтворювати спосіб дії.
Застосування - цілеспрямована діяльність школярів, що передбачає вільне оперування знаннями, способом дії в стандартних та варіативних умовах. Завдяки застосуванню знання стають засобом розуміння дійсності, керівництвом до дії, тобто набувають дієвого характеру.
Розрізняють два види застосування: застосування раніше набутих знань і застосування набутих на даному уроці знань з метою оволодіння ними.
Система вправ, варіативних і творчих, які можна пропонувати на етапі застосування, має забезпечувати продуктивну діяльність.
На етапі застосування основну увагу приділяють формуванню умінь і навичок. Навичка - здатність учня в процесі цілеспрямованої діяльності виконувати її складові дії автоматично, без спеціально спрямованої на них уваги, але під контролем свідомості. Навичка - автоматизований компонент уміння, що забезпечує успішність і легкість виконання завдання.
Важливим спрямуванням цього етапу пізнавального процесу є також розширення кругозору учнів у процесі ознайомлення їх із нестандартними виявами, фактами, подіями.
Знання суті кожної ланки пізнання допомагає методично правильно організувати роботу вчителя на окремих етапах навчального процесу.
3. ЗНАННЯ, УМІННЯ І НАВИЧКИ ЯК КОМПОНЕНТИ ДИДАКТИЧНОГО ПРОЦЕСУ.
Знання - це продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і навколишнього середовища, законів природи і суспільства. Це органічна єдність чуттєвого і раціонального. Фізіологічним механізмом формування знань є система тимчасових зв’язків, в утворенні яких провідну роль відіграє аналітико-синтетична діяльність головного мозку.
Знання передаються і засвоюються в процесі цілеспрямованого навчання. Вони мають бути:
науковими, тобто узгоджуватися із знаннями, здобутими наукою, відображенням якої є навчальний предмет;
систематичними (охоплювати все нове в галузі, що вивчається, а також усе суттєве для кожного поняття і водночас становити систему, бути взаємозв’язаними, мати певну логічну структуру і засвоюватися в певній послідовності);
насиченими конкретним змістом, чітко розкривати суть і закономірності явищ, виділяти взаємозв’язки і відношення об’єктів;
глибоко проникати в суть явищ і предметів, що не виключає потреби в точному і міцному засвоєнні фактичного наукового матеріалу;
широкими, тобто повно характеризувати предмети і явища певної галузі дійсності, її особливості, закономірності;
Знання в дії - це уміння, тобто система прийомів, що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, якісно та за певний час виконувати роботу в нових умовах.
Уміння передбачають використання раніше набутих знань і досвіду. Знання і вміння - два функціонально взаємозв’язані елементи будь-якої цілеспрямованої дії. Якість умінь визначається характером і змістом знань про дії, що виконуються. Уміння формуються як на основі вправляння, так і без спеціальних вправ, спираючись у цьому разі на набуті раніше знання і навички, на зразок тих, які мають бути сформовані.
Уміння вдосконалюються в процесі оволодіння навичкою. Високий рівень сформованості умінь дає змогу використовувати різні навички для досягнення однієї і тієї самої мети залежно від умов дії. Про високий рівень сформованості вміння говорять тоді, коли дію виконують у різних варіаціях, кожна з яких забезпечує успішне досягнення мети.
Для формування вміння потрібний більшою чи меншою мірою розгорнутий самоконтроль.
Уміння поділяються на практичні й інтелектуальні (зокрема, доводити свою правоту в розв’язанні завдання; співвідносити дані в умові задачі, її розв’язок із запитанням, перевіряти повноту доказів тощо);
специфічні для даного виду діяльності і загальні;
навчальні, серед яких виділяють загально-навчальні і спеціальні (або предметні).
Оскільки в дидактиці більше уваги приділяють загальнонавчальним умінням і навичкам, виділимо такі їх різновиди: організаційні, загально-мовленнєві, загально-пізнавальні і контрольно-оцінні.
В.О. Онищук виділяє такі види умінь: практичні (або трудові), пов’язані із застосуванням знарядь праці; навчальні, які в свою чергу поділяють на певні групи; мислительні прийоми і операції; перцептивні дії (пошук, виділення властивостей й ознак предметів і явищ).
Уміння включає в себе знання основ дій (понять, законів, теорій);
призначення певного обладнання (апаратури, приладів, інструментів); володіння способом виконання дії, її змістом, послідовністю правил, прийомів; навичками роботи з обладнанням;
практичний досвід виконання аналогічних дій; елементи творчого підходу.
Навичка - дія, з високим рівнем засвоєння; перетворюючись у навичку, вона стає автоматичною - свідомий контроль настільки згорнутий, що виникає ілюзія його повної відсутності; водночас дію виконують як єдине ціле настільки легко й швидко, що здається, ніби вона відбувається сама собою.
Автоматизації підлягають дії, що відповідають відносно постійним умовам діяльності. Дії у варіативних умовах діяльності завжди мають бути під постійним свідомим контролем.
Навички бувають рухові, сенсорні (дії з метою сприймання), інтелектуальні. Основою формування навичок є вправляння.
Психологічні закономірності процесу оволодіння знаннями, уміннями і навичками зводяться до такого:
оволодіти знаннями учень може тільки в процесі активної самостійної діяльності, яку спрямовує й організовує вчитель;
опанування знаннями, діями і формування мислення - єдиний процес, основою якого є дія. Структурним компонентом діяльності вважають дію, що забезпечує оволодіння знаннями. Для того, щоб учні оволодівали знаннями, треба обрати найраціональнішу систему дій і цілеспрямовано й активно формувати їх. Отже, завданням навчального процесу є формування способів дії, що відповідають змісту певного матеріалу;
оволодіння науковими знаннями і способами їх набування - є підвалина для формування творчого самостійного мислення учнів, розвитку їх пізнавальних сил та здібностей;
засвоєння знань і розумовий розвиток учнів нерозривно пов’язані із формуванням їх особистості загалом;
водночас з набуванням знань формуються вміння та навички. Наслідком цього процесу є розумовий розвиток учнів та становлення таких якостей їх розуму, як гнучкість, самостійність і критичність, що в кінцевому підсумку визначають особистість;
оволодіння знаннями - індивідуальний процес, зумовлений психологічними особливостями кожного учня, рівнем його розвитку і здібностями.
У процесі оволодіння знаннями, уміннями, навичками і способами учбової діяльності в учня поступово формується досвід творчої діяльності, що включає:
самостійну екстраполяцію знань, умінь і навичок у нову ситуацію;
бачення нової проблеми у відомій ситуації;
бачення нової функції об’єкта;
самостійне комбінування відомих способів дії в новий спосіб;
бачення структури об’єкта;
альтернативне мислення;
побудову принципово нового способу розв’язання на відміну від інших, відомих способів або їх комбінацій.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.: Радянська школа, 1976.
2. Охитина Л.Т. Психологические основы урока. - М.: Просвещение, 1977.
3. Зльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. - М.: Знание, 1974.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Яке педагогічне поняття характеризує свідоме виконання дій на основі знань або життєвого досвіду: а) знання; б) навчання;
в) навички; г) уміння; д) учіння?
2. Чи забезпечують свідоме формування навичок репродуктивні вправи? Чому?
3. На яких ланках процесу пізнання в учнів формуються вміння і навички? Що є методичною основою їх формування?
4. Продовжіть речення:
Розуміння навчального матеріалу забезпечується...;
Знання - це...;
Дієвий характер засвоєних знань забезпечують шляхом... .
• Які вимоги до роботи вчителя з учнями на етапі первинного сприймання можна сформулювати на основі висловлювання І.П. Павлова про те, що в нашій свідомості нічого не оновлюється, не змінюється, а лише накопичується, доповнюється.
Розділ III. Проектування дидактичного процесу
Тема IV. Принципи навчання в сучасній школі
1. Принцип навчання як дидактична категорія.
2. Характеристика системи принципів навчання;
а) принцип виховуючого навчання;
б) принцип наочності;
в) принцип науковості;
г) принцип систематичності;
д) принцип доступності;
е) принцип міцності знань, умінь і навичок;
ї) принцип свідомості та активності учнів у навчанні;
ж) принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.3. Актуальні проблеми розвитку принципів навчання в сучасній школі.
Ключові поняття: принцип навчання, правило навчання, системний підхід до реалізації принципів навчання.
1. ПРИНЦИП НАВЧАННЯ ЯК ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.
Принципи і правила навчання належать до тієї групи дидактичних категорій, які регулюють процес навчання. Це певні норми дидактичної діяльності.
Чинниками, що впливають на розвиток принципів навчання як дидактичної категорії, є: рівень розвитку педагогічної практики;
соціально-економічні умови в суспільстві; рівень розвитку педагогіки і суміжних з нею наук (психології, філософії, анатомії і фізіології та ін).
У дидактиці розглядають так звані "принципи другого рівня", а саме, норми, що безпосередньо визначають характер діяльності суб’єктів навчального процесу (їх поведінку, спрямованість дій, методи навчання).
Принципи (дидактичні) - це категорії дидактики, що визначають способи використання законів навчання відповідно до мети виховання й освіти (за М.А. Даниловим і В.Ї. Загвязинським). Принципи навчання слід відрізняти від законів та закономірностей. Якщо останні мають об’єктивний характер, тобто не залежать від особистості вчителя, то принципи навчання суб’єктивно-об’єктивні, тобто існують об’єктивно, але реалізуються більшою чи меншою мірою залежно від майстерності і рівня професійної підготовки вчителя.
Найбільш розповсюджене в підручниках таке визначення принципів навчання: "Це основні ідеї, положення, що лежать в основі раціональної організації навчального процесу". Принципи навчання визначають найважливіші його елементи, а саме, зміст, методи, організаційні форми.
Принципи організації навчального процесу зазнають впливу багатьох чинників, змінюються історично, зокрема:
збільшується або зменшується їх кількість;
залежно від потреб суспільства, досягнень передового педагогічного досвіду і науки з’являються нові принципи навчання, що відбивають їх;
із зміною соціальних умов у суспільстві і досягненнями науки неактуальні принципи навчання втрачають дієздатність;
у зв’язку з досягненнями експериментальної дидактики розробляють нові експериментальні системи принципів навчання, що є основою для створення альтернативних концепцій навчальної діяльності загалом;
переглядається зміст традиційних класичних принципів навчання з урахуванням здобутків експериментальних дидактичних досліджень Л.В. Занкова, В.В. Давидова тощо.
Класовий характер принципів навчання зумовлює вплив мети виховання на домінуючий серед них принцип виховуючого характеру навчального процесу. Оскільки мета виховання в класовому суспільстві має класовий, дуалістичний характер, то й принципи навчання відбивають його.
Системний підхід у реалізації принципів навчання зумовлює потребу в їх комплексності, тісному взаємозв’язку, наявності на кожному уроці. Системність забезпечують правила навчання, тобто вужчі за змістом і характером дидактичні категорії, що деталізують і конкретизують принцип навчання. Правила навчання дають змогу з’ясувати, які дії вчителя сприяють реалізації принципу. Одне і те саме правило може конкретизувати кілька різних принципів, що свідчить про органічний зв’язок між ними.
Формулюють їх як узагальнення у категоричній формі, оскільки вчитель має виконувати безпосередні та конкретні дії. Розрізняють правила для вчителя і правила для учнів.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ПРИНЦИПІВ НАВЧАННЯ.
Система класичних принципів навчання включає принцип виховуючого навчання; принцип наочності; принцип науковості; принцип систематичності; принцип доступності; принцип міцності знань, умінь і навичок; принцип свідомості та активності учнів у навчанні;
принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
а) Принцип виховуючого навчання домінує в системі дидактичних категорій, визначаючи зміст роботи вчителя щодо реалізації кожного з принципів навчальної діяльності. Він орієнтує на:
формування окремих рис особистості учня і спрямованості її загалом;
формування елементів світогляду у початкових класах і цілісного світогляду випускників школи;
забезпечення активної учбової діяльності учнів;
вироблення позитивної мотивації до навчання та особистісно значущих мотивів;
створення колективу класу не тільки через змістовий, а й організаційний компонент навчального процесу;
формування свідомого і відповідального ставлення учнів до навчання;
створення умов для максимального розвитку та самореалізації кожного учня в навчальному процесі.
Правила для вчителя:
Будь прикладом для учнів. Поводься з ними так, як ти хотів би, щоб поводилися з тобою. Співпереживай разом з учнями те, про що йдеться на уроці. Поважай особистість кожної дитини. Створюй такі умови на уроці, щоб учень відчував себе активним його учасником.
Правила для учнів:
Поважай своїх товаришів, учителя та себе. Уважно стеж за роботою на уроці і прагни усвідомити все, що сприймаєш. Будь активним на уроці. Із незрозумілим спробуй спочатку розібратися сам, а потім звертайся по допомогу. Усе незрозуміле з’ясовуй відразу.
б) Принцип наочності передбачає:
залучення всіх можливих органів чуття до сприймання навчального матеріалу;
раціональне поєднання в навчальному процесі індуктивного і дедуктивного шляхів пізнання, зокрема через використання конкретної і схематичної наочності;
постійний зв’язок з досвідом учня створенням асоціацій;
врахування вікових особливостей світосприймання, уваги, мислення учнів;
використання останніх наукових досягнень у вивченні процесу розвитку дитини на даному віковому етапі;
раціональне застосування засобів наочності;
ефективне поєднання на уроці слова і наочності.
Правила для вчителя:
Навчай від простого до складного, від конкретного до абстрактного (хоч широко може використовуватися і дедуктивний шлях навчання). Забезпечуй активний характер пізнавальної діяльності учнів, створюй такі умови, щоб учні виступали в ролі дослідників. Використовуй для сприймання нового матеріалу всі можливі органи чуття, забезпечуючи комплексний характер його засвоєння.
Правила для учнів:
Під час пояснення вчителя спробуй уявити те, про що йдеться. Добирай власні приклади до правила, яке засвоюється. Згадай те, що ти знаєш з теми уроку.
Критикуючи класичний підхід до принципу наочності В.В. Давидов писав: "Принцип наочності утверджує не тільки і не стільки чуттєву основу понять, а зводить їх лише до емпіричних понять, що констатують побутово-емпіричне мислення, в основі якого лежить відображення тільки зовнішніх, чуттєво даних властивостей об’єкта. Ця настанова однобічного, вузького сенсуалізму локківського типу - у цьому пункті емпіризм традиційної освіти знайшов свою адекватну основу в тому гносеологічному та емпіричному тлумаченні "чутливості", яке було дане класичним сенсуалізмом". Для розвивального типу навчання характерне інше тлумачення принципу наочності навчання. Суть його в єдності конкретного й абстрактного, в тому, що в кожному навчальному матеріалі, запропонованому для засвоєння, треба знайти раціональну першооснову і залежно від її характеру (конкретна вона чи абстрактна) будувати процес пізнання індуктивним або дедуктивним шляхами.
в) Принцип науковості навчання реалізують через:
засвоєння учнями усталених у сучасній науці положень, відомостей, фактів;
науковий рівень засвоєння навчального матеріалу, адаптованого до вікових особливостей учнів;
оволодіння учнями системою наукових термінів, понять;
використання методів навчання, які своїм характером наближаються до методів відповідної науки;
врахування наукових основ організації праці вчителя та учнів на уроці;
визначення раціонального обсягу знань, який дають учням, із урахуванням їх вікових особливостей.
Правила для вчителя:
Навчай від простого до складного. Повідомляй матеріал стисло, лаконічно і залежно від вікових особливостей учнів, належним чином ілюструй. Спирайся на набутий раніше досвід школярів. Пояснюй незрозумілі слова, словосполучення, терміни. Своєчасно роби висновки, залучай до цього учнів.
Правила для учнів:
Слухай уважно пояснення вчителя і прагни усвідомити основне. Використовуй додаткову інформацію. Добирай власні приклади. Будь активним на уроці.
У розвивальному типі навчання переглядають суть принципу науковості. Новий підхід розкриває В.В. Давидов: "Принцип науковості... розуміють... не в значенні особливого способу мислительного відображення дійсності шляхом сходження від абстрактного до конкретного. Таке сходження пов’язане із формуванням абстракцій та узагальнень не тільки емпіричного, а й теоретичного типу. Таке узагальнення спирається не на порівняння формально однакових явищ, а на аналіз суттєвих зв’язків досліджуваної системи... Справжня реалізація принципу науковості внутрішньо пов’язана із зміною типу мислення, який проектується всією системою освіти, тобто переходом до формування в дітей уже з першого класу засад теоретичного мислення, яке лежить в основі творчого ставлення людини до дійсності".
г) Згідно з принципом систематичності навчання в діяльності вчителя виділяють два аспекти:
1. Систематичність у побудові курсу, навчального предмета, а саме: зв’язок із попереднім досвідом; зв’язок між окремими уроками, темами, роками навчання (проблема наступності, міжпредметні зв’язки, інтеграція окремих навчальних предметів); формування системи знань, умінь і навичок; логіка в поясненні нового матеріалу і логіка тематичного планування.
2. Забезпечення систематичності в знаннях учнів через зв’язок з попереднім досвідом дитини; врахування рівня сформованості базових знань, умінь і навичок; логіку в поясненні нового та її відтворення школярами; наступність у навчанні змісту і методики; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі засвоєння сприйнятого.
Правила для вчителя.
Навчай від простого до складного, від відомого до невідомого. Враховуй досвід дитини. Виділяй під час пояснення головне, другорядне. Обов’язково роби узагальнені підсумки в кінці кожного виду роботи, етапу або уроку.
Правила для учнів.
Постійно готуйся до уроків. Регулярно повторюй попередній матеріал. Прагни згадати, що ти знаєш з теми, яку вивчаєш на уроці.
д) Відповідно до принципу доступності вчитель виконує в своїй роботі такі вимоги:
враховує вікові особливості і максимальні можливості учнів;
пропонує для засвоєння оптимальний обсяг і зміст навчального матеріалу;
забезпечує відповідність змісту і обсягу навчального матеріалу рівню розумового розвитку, запасу уявлень і понять учнів;
встановлює зв’язок із життям, надаючи знанням практичної спрямованості;
використовує доступну логіку пояснення навчального матеріалу;
забезпечує науковість викладу навчального матеріалу на максимально можливому рівні труднощів;
пояснює новий матеріал у достатньому темпі;
добирає вдалу методичну систему навчання;
виділяє головне і другорядне.
Правила для вчителя.
Пов’язуй новий матеріал із вже відомим. Враховуй вікові особливості учнів даного віку при сприйманні та розумінні нового навчального матеріалу. Створюй умови для активної участі школярів у навчальному процесі. Забезпечуй умови для свідомого засвоєння навчального матеріалу.
Правила для учнів.
Постійно готуйся до кожного уроку. Прагни зрозуміти те нове, що пояснюється на уроці. З’ясовуй незрозуміле. Роби спробу самостійно зробити висновки із почутого і порівнюй їх із висновками вчителя.
е) Принцип міцності знань, умінь та навичок реалізується через:
врахування психологічних закономірностей розвитку та роботи пам’яті учнів;
гармонійне поєднання довільного і мимовільного сприймання та запам’ятовування;
можливість здійснення систематичного контролю та самоконтролю у навчальному процесі;
забезпечення належного за змістом та обсягом матеріалу для вправляння;
зв’язок із попереднім досвідом;
забезпечення системи у знаннях, уміннях та навичках;
належне підкріплення теоретичного матеріалу ілюстративним.
Правила для вчителя.
Спирайся на наявний досвід учнів. Враховуй рівень сформованості базових умінь та навичок. Забезпечуй потрібну кількість вправ для вироблення способу дії. Не покладайся тільки на запам’ятовування. Вимагай, щоб учні добирали власні приклади до засвоєного правила.
Правила для учнів.
Намагайся зрозуміти, в чому полягає зв’язок нового з тим, що ти вже знаєш. Добирай власні приклади на нове правило. З’ясовуй незрозуміле. Домашні завдання виконуй регулярно і самостійно.
є) М.А. Данилов писав, що суть принципу свідомості та активності учнів у навчальному процесі "... полягає в тому, щоб забезпечити оптимально сприятливе співвідношення педагогічного керівництва і свідомої творчої праці учнів у навчанні". Додержуючи цієї вимоги, вчитель має:
добирати достатню кількість ілюстративного матеріалу під час пояснення;
забезпечувати дієвий характер знань, умінь і навичок школярів;
формувати основи наукового світогляду дитини,