Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики
У таблиці наведено конкретні дані, одержані під час експериментального дослідження, які показують зв’язок між методами навчання і методами учіння.
1. Розповідь повідомляюча
2. Розповідь проблемна
3. Бесіда репродуктивна
4. Бесіда евристична
5. Робота з книгою відтворюваного характеру
6. Робота з книгою продуктивного характеру
7. Прослуховування художнього слова
8. Спостереження
9. Демонстрація
10. Вправа
11. Дидактична гра
12. Лабораторні та практичні
13. Самостійна робота
14. Словникова робота
15. Програмоване навчання
16. Проблемне навчання роботи
17. Метод пояснювального читання
+ - існування прямого зв'язку між конкретним методом викладання і методом учіння при традиційному типі навчання.
2. ФОРМИ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ.
Форма учбової діяльності школярів - це їх організація на окремих етапах уроку або його часових відрізках, що характеризується певним типом взаємозв'язку між учнями і вчителем, особливостями керівництва пізнавальною діяльністю школярів.
На основі аналізу теоретичної і методичної літератури з проблем організації діяльності учнів у навчальному процесі можна виділити дві групи форм учбової діяльності школярів: індивідуальну і колективну, які в свою чергу поділяють на:
У першій групі форм "індивідуальні " – загально-групове поняття, "індивідуальні" - видове, різновид.
Характеристику кожної форми учбової діяльності учнів подано в систематизованій таблиці.
На противагу загальновживаним різновидам індивідуальних форм учбової діяльності під колективною навчально-пізнавальною діяльністю розуміємо таку взаємодію вчителя та учнів у навчальному процесі, коли вчитель виконує роль порадника, а між учнями відбувається активне дидактичне спілкування на основі поділу праці й обміну інформацією.
Двоє і більше учнів (максимально - сім) утворюють групи. Найбільш оптимальна кількість учнів у групі - чотири чоловіки.
Колективні форми учбової діяльності реалізуються через різні види взаємодопомоги (робота парами з метою поточного консультування, робота із "зошитами-довідниками" в парах або групах), взаємоконтроль (взаєморецензування, взаємодиктанти, робота із картками взаємоконтролю, взаємоперевірка парами, обмін зошитами для взаємоперевірки тощо) і взаємонавчання (робота "добувачів знань").
Високий дидактичний, виховний і розвивальний потенціал колективних форм учбової діяльності учнів може бути реалізований на всіх етапах уроку. Особливо продуктивні вони під час вивчення нового матеріалу і мотивації навчальної діяльності, коли на основі обміну інформацією і власними думками розв’язують проблемні задачі.
За умов традиційно-пояснювального типу навчання можна використати тільки окремі (елементарні) форми колективної учбової діяльності в поєднанні з індивідуальними, яким надають перевагу.
На уроках розвивального спрямування учень з перших днів перебування в школі готується до дидактичне активної співпраці з товаришами і безпосередньо включається в таку роботу.
Л. Клінберг писав: "Для різностороннього (і навіть всебічного) формування особистості потрібна й різнобічна структура соціальних відносин, в які учень не тільки активно вступає - він також і бере активну участь в їх організації. Така важлива в педагогічному плані позиція кожного учня, як позиція суб’єкта, може бути реалізована тільки у дидактичному контексті, у якому учень стає суб’єктом і соціальних відносин, що позначаються на його особистість".
Критеріями, якими керуються, обираючи оптимальні форми організації учбової діяльності, є вік учнів; рівень їх підготовки до колективної учбової діяльності; тип уроку; етап уроку; дидактична, розвивальна і виховна мета уроку.
Конкретну технологію вибору викладено в розділі "Технологія навчального процесу".
Розв’язання проблеми оптимального поєднання індивідуальних і колективних форм учбової діяльності школярів у навчальному процесі дає змогу подолати суперечність між індивідуальним і колективним, вдосконалити організацію навчання, індивідуалізувати його, уникнути орієнтації на середнього учня й активізувати пізнавальну діяльність школярів. Використання в навчальному процесі школи за умови традиційно-пояснювального навчання справді колективних форм діяльності учнів сприятиме реалізації дидактичного потенціалу організаційного та інших компонентів уроку, продовженню цікавого життя дитини в навчанні.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К.: Радянська школа, 1981.
2. Махмутов М.И. Современный урок. - М.: Просвещение, 1985. - 183с.
3. Онищук В.О. Активізація навчання старшокласників. - К.: Радянська школа, 1978.
4. Функції і структура методів навчання / За ред. В.О. Онищука. - К.: Радянська школа, 1979.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Чому, на вашу думку, вербальні методи учіння переважають в учбовій діяльності?
2. Продовжіть речення:
Методи учіння - це... .
Певний тип взаємозв'язку між учнями і вчителем, характер керівництва учбовою діяльністю, що здійснюється на окремому етапі або його часовому відрізку, зумовлює... .
Колективно-групова учбова діяльність характеризується... .
3. Чим відрізняються форми учбової діяльності школярів в умовах традиційного і розвивального навчання?
4. Які методи і прийоми учіння можна сформувати, використовуючи репродуктивну бесіду в навчальному процесі?
? Висловіть свою думку щодо твердження: "Учбова діяльність у початковій школі тільки формується, тому використання колективних її форм неможливе, оскільки вони передбачають певний рівень сформованості умінь і навичок".
Розділ VI. Аналіз дидактичного процесу
Тема XIII. Методи дидактичних досліджень
1. Методи дидактичних досліджень як засоби вивчення ефективності навчального процесу.
2. Соціологічні методи дидактичного дослідження.
3. Інші методи дослідження дидактичних явищ.
Ключові поняття: методи дидактичного дослідження, системний підхід.
1. МЕТОДИ ДИДАКТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЯК ЗАСОБИ ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.
Методи дидактичних досліджень безпосередньо пов’язані із системою методів, які використовують у педагогіці загалом. Водночас вони мають відмінності, зумовлені специфікою предмета дослідження - навчального процесу.
Методи дидактичних досліджень спрямовані на вивчення суті, специфіки і результативності дидактичного процесу загалом та окремих дидактичних явищ, характеру взаємозв'язків між ними.
У дидактиці використовують такі основні методи:
емпіричні (вивчення літератури, документів і результатів діяльності, спостереження, соціологічне опитування, метод експертів або компетентних суддів; а також вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, дослідна робота, дидактичний експеримент);
теоретичні, за допомогою яких оперують абстрактними поняттями, виділяють сутність, структуру, рушійні сили процесів, що вивчаються.
Системний підхід до аналізу дидактичних явищ полягає в тому, що дослідник вивчає не окремі розрізнені явища або їх частини, а ціле як органічну єдність. Він встановлює взаємовідношення, зв’язки різних елементів цілого, відношення між ними, провідні тенденції й основні закономірності в структурі дидактичних явищ.
Системний підхід зумовлює таку послідовність операцій з дидактичним матеріалом:
а) визначення об’єкта дослідження;
6) з’ясування мети і завдань дослідження, критеріїв вивчення об’єкта;
в) фіксування суттєвих ознак об’єкта;
г) попереднє визначення структури дослідження;
д) встановлення і класифікація зовнішніх зв’язків елементів
об’єкта;
е) вивчення кожного з виділених елементів об’єкта;
є) на основі аналізу сукупності зовнішніх зв’язків визначення
принципів взаємодії системи із середовищем;
ж) виявлення закономірностей вивчення і розвитку елементів
об’єкта;
з) встановлення основних причино-наслідкових зв’язків;
й) виділення остаточної структури й організації системи;
і) аналіз основних принципів та організації системи;
ї) вивчення процесу керівництва й управління системою.
2. СОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДИДАКТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.
Соціологічні методи дослідження як різновид емпіричних належать до групи конкретно наукових. Вони найбільш популярні, але не універсальні за рівнем об’єктивності одержаної інформації, яка має переважно емпіричний характер. Виділяють такі соціологічні методи дослідження:
1. Вивчення документації: літератури і документів для ознайомлення з фактами, що характеризують історію та сучасний стан предмета, створення первинних уявлень про нього, вихідної концепції дослідження, визначення "білих плям", не до кінця розв’язаних проблем; результатів діяльності, зокрема творів, творчих, контрольних і перевірочних робіт, малюнків, виробів, моделей, класних журналів, записів спостережень, характеристик, щоденників.
2. Усне опитування (бесіда, інтерв'ювання) передбачає індивідуальний контакт із респондентом (учителем, учнем). Головний його інструмент - сукупність запитань, відповіді на які дають первинну інформацію.
Під час опитування слід мати на увазі, що воно повинно бути планомірним; запитання, зрозумілі опитуваному, ставлять раніше; запитання мають бути чіткими, лаконічними, конкретними, не повинні порушувати педагогічний такт, етичні норми; частину запитань формулюють так, щоб з їх допомогою можна було б перевірити вірогідність інших; треба враховувати можливі чинники, що впливають на відповідь та її об’єктивність.
Одержані дані і відомості детально фіксують, потім узагальнюють.
Інтерв’ю, які використовують у дидактичному дослідженні, бувають формальні (стандартизовані) - діяльність дослідника і респондента відбувається в рамках наперед визначених формулювань закритих запитань та їх послідовності; з відкритими запитаннями - респондент дає відповіді в довільній формі; фокусовані, використовують тоді, коли треба зібрати дані, що стосуються конкретної проблеми;
вільне інтерв’ю - дослідник організує опитування в ході вільного спілкування.
Для дослідження дидактичних проблем вдаються також до індивідуальних, групових, попередніх, підсумкових або поточних бесід.
Під час інтерв’ю і бесіди дослідник безпосередньо контактує з учнем (учителем). Він має змогу пристосувати їх до особливостей респондента, у разі потреби допомогти, підказати, поставити додаткові запитання. Водночас повинен додержувати попередньо розробленого плану опитування, що зменшує вплив його особистості на респондента. Обов’язковим є докладне фіксування відповіді опитаного (зокрема в процесі інтерв’ю з відкритими запитаннями і бесіди).
Формою фіксації можуть бути: запис із застосуванням стенографії, механічний звукозапис, запис по пам’яті, польове кодування (запис-фіксація через кодування відповіді).
Відповіді, одержані в ході дослідження, уніфікують і класифікують за певними показниками (за характером оцінок, за ступенем дрібності, за змістом).
3. Письмове опитування (анкетування) доцільно застосовувати, коли треба одержати певні фактичні дані, єдино можливі і конкретні відповіді; з’ясувати ставлення опитуваного до чогось; визначити суть певних явищ або назвати їх у порядку переваги.
Анкета - це об’єднана дослідницьким задумом система запитань, спрямована на з’ясування кількісно-якісних характеристик об’єкта і предмета аналізу. Анкетування дає змогу з’ясувати ставлення учня (вчителя) до проблем навчального процесу, його розуміння і пояснення окремих явищ. Слід пам’ятати, що це - індивідуальні оцінки. З’ясувати закономірності, причинно-наслідкові зв’язки допомагає наступна обробка даних у формі соціоматриць, систематизованих таблиць, соціограм, графіків тощо.
4. Шкалування - спосіб перетворення якісних показників у кількісні ряди. Шкала може бути бальною односторонньою, наприклад, ставлення учнів до розумової праці (1 - негативне, 2 - байдуже, 3-4 - зацікавлене, 5-6 - активне, 7-8 - дуже активне, 9-10 - творчо активне), або двосторонньою, наприклад: +1 - дуже задоволений роботою, 0 - байдужий, -1 - незадоволений роботою.
Шкалування, в процесі якого оцінюють якості особистості за допомогою компетентних осіб, називають рейтингом.
Різновидом шкалування є метод попарного порівняння. Його застосовують під час аналізу окремих якостей особистості (зокрема й тих, що виявляються в навчальному процесі).
Якщо експерт вважає, що якість окремих об’єктів виявляється однакою мірою, то він оцінює їх одним балом. Якщо в когось вона виявляється більше, то її оцінюють двома балами, а у іншого об’єкта нулем. Результати заносяться в матрицю попарного порівняння:
|
Прізвище |
Пилипенко |
Кодлюк |
Власенко | Василенко |
Загальна |
|
кількість |
|||||
|
балів |
|||||
|
Пилипенко |
+ |
1 |
2 |
2 |
5 |
|
Кодлюк |
1 |
+ |
2 |
0 |
3 |
|
Власенко |
0 |
0 |
+ |
0 |
0 |
|
Василенко |
0 |
2 |
2 |
+ |
4 |
На основі цих даних створюють таблицю рангової послідовності, в якій учнів розміщуються за рівнем вияву в них якості, котру досліджують.
Частковий випадок - метод самооцінки, в процесі використання якого учні самі оцінюють свої якості за шкалою.
5. Соціометричний метод. За його допомогою можна встановити соціально-психологічні взаємовідносини членів певної групи в кількісних параметрах на основі якогось мотиву (зокрема бажання співробітничати з певною особою в навчальному процесі). Під час дослідження інформацію збирають соціометричним опитуванням (з’ясовують стосунки у групі на підставі того чи іншого мотиву). Опитуваний вибирає того, з ким хотів би співробітничати в тій чи іншій ситуації.
Соціометричне опитування проводять кількома етапами, серед яких виділяють підготовчий; знайомства з колективом, який обстежують; проведення опитування; обробки одержаних даних; одержання висновків і вироблення рекомендацій.
Результати соціометричного опитування заносять у матрицю (соціоматрицю) або в соціограму - наочне графічне зображення зв’язків у середині колективу (групи), встановлених на основі вибору:

Недоліки соціометричного методу: взаємовідносини тільки фіксуються, але не пояснюються; не можна абсолютно точно оцінити членів групи; під час оцінювання стосунків задіяні не тільки реальні, а й бажані вибори.
У дидактиці може бути використаний також метод експертних оцінок, суть якого в тому, що група експертів проводить інтуїтивно-логічний аналіз проблеми з кількісним судженням і формальною обробкою результатів. Узагальнену думку експертів, що склалася під час опрацювання наслідків, приймають як розв’язок проблеми.
Метод експертних оцінок застосовують тоді, коли кількісним, точно вимірюваним явищам треба дати якісну оцінку (наприклад, кількість правильно розв’язаних логічних задач і рівень розвитку логічного мислення).
Різновидами методу експертних оцінок є:
метод комісії (кожний експерт висловлює і мотивує свою думку щодо проблеми, обґрунтовує висновок);
метод мозкового штурму (колективної генеральної ідеї); на відміну від попереднього методу - це творча розробка нових ідей та їх експертна оцінка;
метод Дельфі - послідовне анкетування експертів і виявлення судження щодо проблеми, яке переважає. Проводять у три етапи (за допомогою рангування дають кількісну оцінку явищу, одержані альтернативні думки повідомляють експертам, переглядають і оцінюють відповіді);
метод незалежних характеристик - об’єкт характеризують незалежні один від одного спостерігачі. Висновки роблять на підставі ґрунтовного аналізу кожної характеристики, відкидаючи все несуттєве, випадкове.
3. ІНШІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИДАКТИЧНИХ ЯВИЩ.
1. Тести успішності - серія коротко і точно сформульованих запитань або завдань, на які учень повинен чіткі, вичерпні відповіді. Оцінюють за порядковою або інтервальною шкалою вимірів. За короткий час тести успішності дають змогу перевірити велику кількість учнів.
Функції тестів успішності:
дидактична (допомагають визначити знання, уміння і навички в рамках одного навчального предмета);
вивчення учнів (дослідник з’ясовує відмінності учнів за рівнем знання предмета);
прогнозуюча (уточнюють, чи мають діти знання, потрібні для вивчення наступного матеріалу);
виміру і порівняння (вираження наслідків тестування в цифрах дає точну інформацію про об’єкт дослідження);
зворотного зв’язку (дає інформацію про знання самим учням і вчителю);
навчальну (відповіді аналізують);
зрівнювальну (дає змогу зрівняти вимоги до навчального процесу і з’ясувати посильність матеріалу, що вивчається).
Недоліки тестів успішності: причиною неправильної відповіді може бути не тільки незнання, а й нерозуміння завдання. Не завжди за тестами, що потребують альтернативної відповіді, можна з’ясувати, як учень знайшов відповідь. Важко виявити світоглядні переконання учня та його оцінку явищ. Масове застосування тестів іноді призводить до механічного засвоєння навчального матеріалу.
2. Письмові контрольні роботи - метод дослідження, що передбачає виконання учнем невеликого за обсягом завдання з наступним оцінюванням результативності роботи. Можна використовувати як самостійний або в поєднанні з тестом.
Письмові контрольні роботи певною мірою компенсують недоліки тесту, але охоплюють невелике коло питань, які можна перевірити. Оцінка їх, здебільшого, суб’єктивна. Потрібно багато часу для перевірки.
Контрольні роботи і тести повинні відповідати таким вимогам: сприяти одержанню об’єктивних результатів; бути валідними (тобто дійсними, показовими); мати діагностичну цінність; під час повторного проведення давати приблизно ті самі наслідки (надійні); результати контрольних робіт і тестів мають бути такими, щоб їх можна було зіставити; повинні забезпечувати всебічну перевірку; бути зрозумілими за змістом і посильними в застосуванні.
Якісними критеріями можуть бути: рівень засвоєння навчального матеріалу, рівень розуміння навчального матеріалу, рівень володіння навчальним матеріалом, рівень володіння інтелектуальними навичками.
3. Спостереження - безпосереднє сприймання, візуальне фіксування або опосередковане сприймання дидактичних явищ через описи іншими особами, які безпосередньо спостерігали явище. Використовують як самостійний метод, або як складову частину інших, складніших методів.
Функціями спостереження як методу дидактичного дослідження є забезпечення теоретичного дослідження фактичним матеріалом, перевірка адекватності й істинності теорії на практиці.
До спостереження ставлять такі вимоги: воно повинно мати певну мету і проводитися за заздалегідь накресленим планом; кількість ознак, які досліджують, має бути мінімальною, чітко визначеною;
явища слід спостерігати в реальних умовах; повинна бути можливість порівняти відомості, одержані шляхом різних спостережень; повторювати спостереження треба через однакові проміжки часу; спостерігач повинен знати, які помилки можуть бути припущені під час спостереження, та запобігати їм.
Види спостережень розрізняють за різними показниками, зокрема: за частотою (постійні, повторні, одноразові), за обсягом охоплення об’єкта (суцільні, несуцільні, фрагментарні).
За способом одержання відомостей спостереження поділяють на безпосередні і опосередковані. Залежно від того, хто проводить спостереження (сторонній або безпосередньо вчитель) виділяють зовнішнє (об’єктивне) самоспостереження.
4. Найпоширенішим методом в педагогічній практиці є відвідування навчального процесу з його наступним аналізом (обговоренням). Використання цього методу сприяє професійному зростанню вчителя, об’єктивності в самооцінці.
Дидактична схема аналізу уроку може бути такою:
Тема уроку.
Мета уроку. Наскільки правильно визначено кожну групу цілей.
Тип і структура уроку (мікро- і макроструктура, внутрішній зв’язок між ними, залежність від мети уроку).
Реалізація принципів навчання на даному етапі.
Врахування вікових особливостей школярів (розкрити всі можливі аспекти: зміст, методи, форми організації навчання і форми учбової діяльності).
Для початкової школи - місце гри як методу навчання на уроці.
Види самостійної роботи, її місце в структурі уроку, тривалість, ефективність, способи перевірки та їх різноманітність.
Шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці загалом і на кожному окремому етапі.
Наочність. Обладнання уроку, їх роль в оволодінні учнями програмним матеріалом.
Класна дошка, її використання на уроці. Культура записів.
Навчальна книжка і додаткова література на уроці. Методика їх використання та роль у засвоєнні знань учнями.
Методи і форми перевірки та контролю знань, умінь і навичок на уроці, об’єктивність, повнота мотивації.
Співвідношення теоретичних і практичних методів на уроці.
Учитель на уроці: вміння поводитися в аудиторії; педагогічний такт; контакт з учнями; мова (голос, дикція, інтонації, жести, міміка, тон, манера говорити тощо); зовнішній вигляд.
Загальна оцінка уроку (його ефективність загалом), якість засвоєння знань учнями.
Висновки.
5. Вивчення й узагальнення педагогічного досвіду - метод дослідження, спрямований на з’ясування рівня розв’язання освітніх і виховних завдань у масовій практиці або в передовому педагогічному досвіді організації навчального процесу, складних ситуацій та конфліктів, вивчення доступності й ефективності наукових і методичних рекомендацій, виявлення елементів нового та раціонального в практичній діяльності вчителя.
6. Дидактичний експеримент - метод дидактичного дослідження, в ході якого організовують активний вплив на дидактичні явища шляхом створення нових умов, що відповідають меті дослідження. Якщо експеримент проводять в умовах навчання групи, без порушення природного ходу навчально-виховного процесу, його називають природним. У ході лабораторного експерименту учня або кількох учнів ізолюють від колективу класу, щоб забезпечити точні результати дослідження.
Етапи експерименту: констатуючий (визначення вихідних даних для подальшого дослідження); навчальний або формуючий (навчальний процес відбувається внаслідок використання певного нового чинника, визначають ефективність його впровадження);
підсумковий (після навчального експерименту визначають рівень знань, які учні одержують у процесі експериментальної роботи).
Якщо дидактичний експеримент проводять, використовуючи контрольну й експериментальну групи, тоді його називають паралельним. Коли порівнюють дані, одержані в одній і тій самій групі через певні проміжки часу, - порівняльним.
7. Різновидом теоретичних методів дослідження є моделювання - метод дидактичного дослідження, коли вивчають не об’єкт, а його зображення у формі моделі, а результат переносять з моделі на об’єкт.
Використовують також методи математичної статистики і кібернетичної обробки даних.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. - М.: Педагогика, 1982. - С.68-124.
2. Кыверялг А.А. Методы исследования в профессиональной педагогике. - Таллин: Валгус, 1980. - С.10-135.
3. Рабочая книга социолога. - М.: Наука, 1983.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Які методи дослідження переважно використовують у дидактиці? Чим це зумовлено?
2. У чому сутність системного підходу до вивчення дидактичних явищ?
3. Які соціологічні методи використовують у дидактиці?
4. Назвіть методи, які можна використати на підготовчому етапі дидактичного дослідження.
? Виберіть тему курсової роботи і визначте, які методи використовуватимете на кожному етапі дослідження.
Тема XIV. Контроль, перевірка знань, умінь і навичок учнів
1. Мета, завдання і функції контролю за учбовою діяльністю.
2. Види і методи перевірки знань, умінь і навичок учнів.
3. Оцінювання знань учнів. Оцінка та оцінка-бал.
4. Шляхи вдосконалення контролю і оцінювання в сучасній школі.
Ключові поняття: контроль, перевірка, оцінка, оцінка-бал, мотивація оцінки, оцінне судження.
1. МЕТА, ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ КОНТРОЛЮ ЗА УЧБОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.
В умовах традиційно-пояснювального навчання метою контролю є визначення якості засвоєння навчального матеріалу учнями та підвищення їх відповідальності в навчальній роботі. У розвиваючому навчанні головна мета контролю - індивідуальне з’ясування змін у розвитку учня і визначення конкретних шляхів сприяння цьому процесу.
Зміст контролюючої діяльності вчителя (або учня) полягає в тому, щоб з’ясувати якість засвоєння навчального матеріалу; рівень його розуміння; дієвість знань; глибину володіння способом дії; мотиви учбової діяльності; зміст корекційної роботи (в разі потреби), а також оцінити роботу учнів.
Основними функціями контролю знань, умінь і навичок учнів є контролююча, дидактична, виховна, розвиваюча. Виділяють також стимулюючу, коригуючу, діагностичну, комунікативну функції.
Контролююча функція - основна, притаманна цьому виду дидактичної діяльності, інші - суміжні. Залежно від обставин вони можуть виявлятися в різних поєднаннях з домінуванням тієї чи іншої функції.
Контролююча функція полягає в оперативному визначенні рівня сформованості знань, умінь і навичок (в окремих учнів і класу загалом) для виявлення можливостей подальшого вивчення програми; є засобом контролювання ефективності методів і прийомів навчання, які застосовує вчитель; обрання раціонального шляху засвоєння учнями навчального матеріалу.
Дидактична функція спрямована на формування в школярів навичок самоконтролю шляхом сприймання відповідей товаришів, активної участі у роботі інших (ставлять запитання, доповнюють учителя і товаришів), внесення коректив у власні знання.
Виховна функція контролю полягає в залученні учнів до систематичної навчальної діяльності, у формуванні окремих якостей особистості, зокрема, дисциплінованості, виробленні в школярів вольових зусиль, прагнення самому розібратися в своїх знаннях і здібностях, об’єктивно оцінити власні можливості.
Розвивальна функція пов’язана насамперед з дидактичною та виховною функціями і спрямована на розвиток мислення, пам’яті, уваги, мовлення, емоцій, волі школярів.
Функції контролю зумовлюють такі вимоги до оцінювання й перевірки знань, умінь і навичок учнів: обліку підлягають передусім якість і глибина знань, умінь і навичок; перевірка має бути систематичною і всебічною; треба враховувати індивідуальні успіхи школярів, а не порівнювати їх один з одним; під час перевірки слід брати до уваги індивідуальні особливості учня; методи і прийоми перевірки повинні бути різноманітними, що формує різноманітність методів і прийомів самоконтролю; забезпечити об’єктивність оцінювання окремих учнів та єдність вимог до класу з боку всіх учителів;
створювати атмосферу творчості і доброзичливості під час перевірки й оцінки наслідків праці учнів.
2. ВИДИ І МЕТОДИ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ.
У практичній роботі вчителі вдаються здебільшого до попередньої, поточної, тематичної і підсумкової перевірок. Окремі автори виділяють також періодичну перевірку знань, умінь і навичок: хоча, як на наш погляд, це - різновид поточної перевірки.
Попередню перевірку організують на початку навчального року, перед вивченням нової теми, розділу, виконанням певного виду роботи для з’ясування рівня сформованості базових умінь і навичок, якості і свідомості засвоєння попереднього матеріалу. На основі одержаних під час попередньої перевірки даних учитель планує і проводить корекційну роботу щодо базових знань учнів і вносить зміни в хід пояснення нового матеріалу. Цей вид перевірки доцільно використовувати для активізації пізнавальної діяльності школярів.
Поточну перевірку проводять у процесі сприймання і засвоєння навчального матеріалу щоб з’ясувати, чи всі учні працюють, які є труднощі в сприйманні навчального матеріалу. Учитель перевіряє й ефективність своєї роботи, здійснюючи одночасно контролюючу і навчальну функції.
Тематична перевірка полягає в забезпеченні контролю за засвоєнням нової або раніше сприйнятої теми. її можна розглядати як різновид підсумкової. У центрі уваги вчителя питання і завдання, які розкривають перед учнем головне, суттєве в засвоєному матеріалі.
До підсумкової перевірки й оцінки знань вдаються в кінці уроку, етапу або виду роботи, а також навчального року, чверті, після вивчення розділу чи теми. Завдання вчителя полягає у виявленні результатів навчальної діяльності, зосередженні уваги учнів на основних моментах сприйнятого і перевірці логіки засвоєння.
Залежно від участі учнів у перевірці засвоєного матеріалу виділяють такі її форми: індивідуальну, індивідуально-групову, індивідуально-фронтальну, колективно-групову, колективно-фронтальну. Останні дві форми передбачають активну участь школярів у здійсненні перевірки.
Вимога використовувати різноманітні методи перевірки знань учнів зумовлює необхідність володіти всією системою взаємодії вчителя та учня (учнів), що включає: репродуктивну бесіду, розповідь учня, самостійну роботу (письмову, графічну, з підручником, із роздатковим матеріалом, дидактичними матеріалами тощо), практичні, лабораторні та лабораторно-практичні роботи, програмований контроль, коментування, вправи, дидактичну гру, драматизацію. Доцільно застосовувати й форми взаємоконтролю: взаємоопитування (усне і письмове на основі заздалегідь складених карток), взаєморецензування, взаємодиктанти, роботу в парах змінного складу і в групах. Для одночасного залучення учнів до різних видів робіт проводять так зване "ущільнене опитування".
3. ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ УЧНІВ. ОЦІНКА ТА ОЦІНКА-БАЛ.
Про успіхи учнів у навчальній діяльності свідчать кількісні та якісні показники. За умов традиційно-пояснювального навчання - це насамперед успішність, рівень якої визначають на основі певних стандартних норм оцінки знань, умінь і навичок, зафіксованих у державних документах. У розвивальному навчанні оцінюють індивідуальні успіхи кожної дитини щодо попереднього рівня її розвитку. Особливості двох типів навчання зумовлюють принципово різні підходи до проблеми оцінювання знань учнів.
Оцінка (за традиційно-пояснювального навчання) - показник рівня правильності і точності виконання завдання, самостійності й активності учня в роботі.
Критерії і норми оцінювання, сформульовані в спеціальному методичному листі Міністерства освіти України є орієнтиром для вчителя під час перевірки різних видів роботи з кожного навчального предмета.
Оцінка може бути передана у вербальній і пантомімічній формі, а також допоміжними засобами (фішками, медалями, іншими видами заохочення). Вона узагальнюється у оцінному судженні.
Це широке поняття, що включає емоційне ставлення до результатів роботи учня (у вербальній і пантомімічній формі), мотивацію й оцінку-бал, яка може бути передана в усній чи письмовій формі.
Мотивація - обґрунтування оцінки. Вона передбачає характеристику таких складових: чи вся робота виконана; переваги відповіді або виконаного завдання; недоліки відповіді або виконаного завдання та шляхи їх усунення (конкретні рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей учня); загальна характеристика якості виконаного завдання або усної відповіді у формі словесної оцінки чи оцінки-бала;
Оцінка-бал - форма оцінки якості навчальної роботи, що фіксується в державних документах і відбиває рівень досягнень учнів, якість їх знань, умінь і навичок. В Україні прийнято систему оцінювання балами "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно". Оцінку-бал "погано" майже не використовують, тому можна говорити про чотирибальну систему оцінювання в сучасній школі. Є й інші альтернативні форми фіксації успіхів учнів у навчальній діяльності.
У навчальному процесі використовують поурочну і поточну оцінку-бал. Поурочну оцінку-бал виставляють учню за роботу на уроці загалом, поточний бал - за окремі види робіт чи на певному етапі уроку. Поурочний і поточний бал треба раціонально поєднувати і використовувати з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНТРОЛЮ І ОЦІНЮВАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ.
Вдосконалення контролю і оцінювання в сучасній школі пов'язано насамперед з навчанням без оцінок-балів, тобто навчанням на так званій, безоцінній основі. Такий підхід розроблено в лабораторії експериментальної дидактики НДІ педагогіки Міністерства освіти Грузії. Уся система роботи вчителя спрямована на те, щоб всебічно розвивати особистість учня, а індивідуальний результат навчання оцінюють за показниками розвитку загалом. Цей цілісний підхід підсилюють повним виключенням оцінки-бала з навчання, заміною її змістовою оцінкою, що якісно розкриває особливості учіння школяра.
Цікавим напрямом вдосконалення контрольно-оцінної діяльності є використання комбінованого (складного) опитування. Воно включає: а) виконання письмового (практичного) завдання (10-12 хв) - вчитель проходить між рядами, надає індивідуальну допомогу, фіксує типові прогалини в знаннях; б) усний обмін думками для того, щоб усунути прогалини і з’ясувати рівень засвоєння питань, які не ввійшли в письмове завдання (методика С.І. Векслера).
Подібний спосіб комбінованого контролю практикує й В. Філаталов. З метою перевірки засвоєння теоретичного матеріалу він пропонує учням відтворити в зошитах опорні сигнали (конспект-схему теми), усно розшифрувати зміст записів.
Метод контролю, який пропонує С.Д. Шевченко, є всеосяжним. У кожному класі обирають групу з 9 учнів, серед яких розподіляють обов’язки щодо самоуправління навчальним процесом. Контроль за засвоєнням навчального матеріалу здійснюють поетапно, перевіряючи як теоретичну, так і практичну підготовку. Активну участь у цьому беруть школярі: на першому етапі вони виконують роль контролера в парах змінного складу, на другому (робота над новою темою) приймають залік у своїх товаришів, причому за певних умов кожний може бути екзаменатором. Таким чином широко використовують взаємоперевірку, а для учнів забезпечується свобода творчого самовиявлення.
Цікавий досвід Р.С. Ходос, який свідчить, що вже в початкових класах можна здійснювати всебічний контроль за умови активної участі дітей. Для цього вчителька організовує цілеспрямовану роботу для самопізнання і самоорганізації учнів.
Вдосконалюються прийоми оцінювання. Так, у досвіді В.Ф. Шаталова набуло поширення "відстрочене оцінювання" (учень має розкрити тему протягом визначеного часу, а роль екзаменатора виконує його однокласник). В авторській школі О.А. Захаренка утвердилося самооцінювання (учень сам оцінює свою роботу, а потім це робить учитель).
У сучасній школі використовують також знакові замінники оцінки. Це, зокрема, бальна система, оцінювання знань учнів на основі "зараховано-незараховано", заміна оцінки-бала в початковій школі системою авторських умовних позначок, навчання без оцінки-бала; у класах, де організовано бригадну роботу учнів на уроці, вчителі оцінюють результативність діяльності всієї групи. Для виявлення наслідків навчання використовують і тестування.
Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Амонашвили Ш.А. Обучение. Оценка. Отметка. -М.: Знание, 1980.
2. Древс У., Фридман З. Организация урока (в вопросах и ответах). Оценка и отметка. - М.: Просвещение, 1986.
ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.
1. Які завдання допомагають реалізувати контроль та оцінку знань, умінь і навичок учнів?
2. Охарактеризуйте функції контролю в навчальному процесі.
3. У чому полягає суперечність між формою і змістом оцінного судження: "З нашою Наталею сьогодні щось дивне відбувається! - із сарказмом заявила вчителька після відповіді дівчинки, яка слабо встигає. - Я змушена поставити їй сьогодні... "четвірку".
Який вплив, на вашу думку, це оцінне судження може справити на ученицю?
4. Назвіть компоненти оцінного судження.
5. Які форми невербальної оцінки роботи учнів спостерігали ви у школі?
• Чи праві вчителі, які стверджують, що на уроці потрібно застосовувати тільки поурочний бал, оскільки після оцінювання поточним балом учні перестають працювати. Обґрунтуйте свої відповіді, керуючись змістом поняття "мотивація оцінки".
Розділ VII. Проблеми дидактичної технології
Тема XV. Дидактична технологія - основа оптимізації навчального процесу
1. Проблема оптимізації навчального процесу і дидактична технологія.
2. Технологія вибору методів навчання.
3. Технологія вибору форм учбової діяльності школярів.
4. Технологія вибору доцільного змісту освіти.
5. Алгоритм підготовки вчителя до уроку.
Ключові поняття: оптимізація навчального процесу, дидактична технологія, тематичне планування, поурочне планування, календарне планування.
1. ПРОБЛЕМА ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ І ДИДАКТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ.
Проблема технології навчального процесу в сучасній школі безпосередньо пов’язана з його оптимізацією, звичайно, якщо йдеться про передові технології. Про актуальність оптимізації навчального процесу свідчить той факт, що окремі автори наголошують на виділенні такого принципу поряд з уже відомими.
Характеризуючи принцип оптимізації, Ю.К. Бабанський писав:
"Для досягнення мети наукової організації навчання дуже важливо існуючу систему принципів доповнити принципом оптимізації навчального процесу, який з низки можливих варіантів організації навчального процесу потребує усвідомленого вибору такого варіанта, котрий у даних умовах забезпечить максимально можливу ефективність розв’язання завдань освіти, виховання і розвитку школярів за раціональних витрат часу та зусиль учителів і учнів".
Таким чином, вибір найефективнішого варіанта навчання є однією із складових оптимізації навчального процесу.
Технологія (від грец. - майстерність та слово) - опис сукупності прийомів, способів, процесів, що супроводжують певний вид діяльності і сприяють її ефективності. У дидактиці - це операції, які супроводжують вибір учителем у конкретних умовах класу специфіки діяльності учасників навчального процесу. На жаль, у масовій практиці цей вибір здійснюється стихійно, на основі досвіду вчителя або на рівні його відчуття й інтуїції. Саме тому потрібна науково обґрунтована технологія навчального процесу,