Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

її переконань;

організувати активну діяльносте учнів у навчанні (по можливості - самостійний пошук через організацію колективної діяльності);

виховувати свідоме ставлення до навчальних занять;

оптимально поєднувати педагогічне керівництво і свідому самостійну творчу працю учнів у навчанні.

Правила для вчителя.

Зацікавлюй учнів новим матеріалом. Пояснюй, де нове може бути потрібне дитині, де його можна використати в житті. Добирай вправи, для виконання яких потрібні різні рівні пізнавальної активності.

Правила для учнів.

Будь активним у навчанні. Прагни зрозуміти зміст сказаного вчителем на уроці. Самостійно шукай додаткову інформацію з теми, запропонованої вчителем на уроці.

Особливого значення набуває принцип свідомості та активності учнів в умовах розвивального навчання. "Будь-яке поняття, - писав О.М. Леонтьєв, - це продукт діяльності... Можна організувати, можна побудувати в учнів адекватну поняттю діяльність, забезпечивши їх відповідне ставлення до дійсності... Не тому виникає в дитини понятійна діяльність, що вона оволодіває поняттям, а навпаки, вона оволодіває поняттям, тому що навчається діяти понятійне, тому що, коли можна так висловитися, сама його практика стає понятійною". Тобто, для ефективного засвоєння змісту основ наук треба обирати адекватну йому діяльність учнів, внаслідок якої вони оволодівають науковим знанням як наслідком і засобом пізнання й перетворення навколишнього світу. Саме це зумовлює зв’язок змістового і процесуального аспектів навчання, єдності навчання і розвитку, оскільки організація діяльності учнів в засвоєнні наукових знань залежатиме від типу знання, характеру узагальнення і забезпечує можливість його творчого використання.

ж) У принципі врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів виділяють два аспекти.

1. Врахування вікових особливостей школярів, тобто середніх показників їх розвитку в даному віці, що зумовлює макроструктуру уроку (зокрема в початкових класах найпоширеніший комбінований тип уроку з кількома варіантами макроструктури); кількість, перелік і послідовність методів навчання; наявність окремих нетипових етапів уроку (зокрема організаційної частини на перших уроках у першому класі, фізкультхвилинки в початковій школі);

цілеспрямоване формування властивостей особистості, потрібних у навчальному процесі для певних категорій учнів тощо.

2. Врахування індивідуальних особливостей кожного учня, зокрема: характеру перебігу мислительних процесів; рівня сформованості знань, умінь, навичок, способу дії; працездатності; рівня пізнавальної і практичної самостійності; темпу розвитку; мотивації учбової діяльності; характеру перебігу пізнавальних процесів; рівня розвитку вольової сфери.

Правила для вчителя.

Систематично вивчай кожну особистість. Здійснюй корекційну роботу на уроці та в позаурочний час, залучаючи до неї сильних учнів. Будуй навчальний процес на основі диференціації та індивідуалізації.

Правила для учня.

Сприймай учителя та своїх товаришів як людей, що прагнуть допомогти тобі. Усе незрозуміле з’ясовуй. Не бійся помилитися - помилка це також шлях до істини. Не обмежуйся матеріалом, який ти засвоїв на уроці, прагни знайти нову інформацію і поділитися нею з товаришами.

3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПРИНЦИПІВ НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ.

Принцип навчання - категорія змінна. Хоч і є так звана "класична система" принципів навчання, кожний з них постійно переосмислюється у зв’язку з розвитком суспільства.

Це зумовило утвердження актуальних в умовах перебудови суспільства принципів навчання, зокрема розвивального навчання; педагогіки співробітництва; використання схем-опор; випереджувального навчання; укрупнення дидактичних одиниць; оптимізації навчального процесу.

Кожний з них має своє джерело, оскільки він сформувався під впливом одного із чинників: досягнень передового педагогічного досвіду, результатів наукових досліджень або, безпосередньо, вимог суспільства до школи.

Суттєві зміни в організації навчального процесу в сучасній школі спричиняють цілеспрямовані наукові дидактичні дослідження, висока ефективність яких дає змогу по-новому підійти до концепції навчального процесу, змінити її на засадах нової (назвемо її експериментальною) системи принципів. Зокрема в процесі експериментального дослідження з проблеми розвивального навчання, проведеного Л.В. Занковим, утвердилися такі принципи навчання:

навчання на високому рівні труднощів; іти вперед швидкими темпами; провідної ролі теоретичних знань; усвідомлення школярами самого процесу навчання; цілеспрямованої роботи вчителя над загальним розвитком усіх учнів, зокрема слабких і сильних.

Перегляд суті і змісту традиційних або класичних принципів навчання є ще одним напрямом вдосконалення цієї дидактичної категорії.

Свій підхід до проблеми принципів експериментальної системи розвивального навчання пропонує В.В. Давидов, який здійснив порівняльний аналіз класичних принципів навчання і розробив нові, експериментальні.

За В.В. Давидовим:

принцип доступності - принцип розвивального навчання;

принцип свідомості - принцип діяльності (знання набувають у процесі діяльності і у формі теоретичних понять, відображають внутрішні властивості предметів та забезпечують орієнтування на них під час розв’язання практичних завдань);

принцип наочності - принцип предметності, згідно з яким визначають специфічні дії, які треба виконати з предметами, щоб, з одного боку, з’ясувати зміст поняття, з іншого, передати зміст у формі зразкової моделі (матеріальної, графічної, літерно-словесної).

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Просвещение, 1981. - С.62-129,138-142.

2. Давидов В.В. Принципы обучения в школе будущего // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. / Под ред. И. И. Ильясова и В.А. Ляудис. - М.: изд. МГУ, 1981. - С.296-299.

3. Стрезикозин В.П. Актуальные проблемы начального обучения. - М.: Просвещение, 1976. - С.143-178.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. У чому полягає взаємозалежність між принципом виховуючого навчання і забезпеченням зв’язку теорії з практикою в навчальному процесі: а) це ідентичні ідеї, вони мають однакове значення; б) принцип виховуючого навчання є одним з аспектів ідеї зв’язку теорії з практикою в навчанні; в) ідея зв’язку теорії з практикою - одна з умов реалізації принципу виховуючого навчання; г) принцип виховуючого навчання не можна здійснити без комплексного підходу, яким передбачено, зокрема забезпечення зв’язку з життям через активну життєву позицію учня; д) правильної відповіді немає?

2. Назвіть правило навчання, яке одночасно деталізувало б принципи наочності, доступності, систематичності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3. Проілюструйте поняття "системний підхід" до реалізації принципів навчання конкретним прикладом.

4. Що зумовлює виникнення нових принципів?

• Висловіть своє ставлення до твердження: "Оскільки навчальний процес поступово докорінно змінюється, то система "класичних" принципів навчання застаріє і буде замінена новою, що відповідатиме новим вимогам суспільства."


Тема V. Діяльнісний підхід у дидактиці


1. Пізнавальна діяльність як основа розвитку особистості учня.

2. Мотивація учбової діяльності школярів.

3. Проблема пізнавального інтересу й активізація учіння.

Ключові поняття: діяльністний підхід, пізнавальна діяльність, пізнавальна потреба, мотив, мотивація учіння, навчально-пізнавальна діяльність, активізація пізнавальної діяльності.

1. ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ.

Діяльністний підхід у навчанні зумовлює потребу включення учня в різні види розвивальної діяльності, врахування співвідношення мети і мотивів, внутрішньої позиції особистості, механізму перетворення учня з об’єкта в суб’єкт діяльності.

О.М. Леонтьєв діяльністю називав такий процес активності людини, коли "... те, на що спрямовано даний процес загалом (його предмет) збігається з тим об’єктивним, що спонукає суб’єкт до даної діяльності, тобто мотивом". Наприклад, якщо учень читає книжку, щоб засвоїти її зміст, то це можна вважати діяльністю, бо предмет діяльності збігається з мотивом. Коли він читає книжку, щоб скласти екзамен, то предмет діяльності з мотивом не збігається, оскільки читання є дією, яка входить у діяльність підготовки до екзамену.

Феномен діяльності в навчальному процесі має свої особливості, зокрема:

1. Діяльність учня пов’язана з діяльністю інших людей через обмін досвідом, види, способи діяльності. Завдяки цьому збагачуються всі суб’єкти навчального процесу: впливає зіставлення своєї діяльності з діяльністю інших, збагачується її мотивація, спілкування між учасниками навчального процесу.

2. Вдосконалення діяльності у навчальному процесі зумовлює розвиток особистості, оскільки змінюється характер її взаємодії з оточуючим середовищем (виконавська - активно-виконавська - активно-самостійна - творчо-самостійна).

3. Зміна характеру діяльності істотно впливає на зміну позиції учня (від виконавської - до активної - до позиції суб’єкта).

4. Становлення особистості учня в навчальному процесі зумовлено змінами регулятивних механізмів (зовнішніх і внутрішніх). Рівень саморегуляції - основний показник і механізм формування особистості школяра.

5. Зміна позиції учня залежить і від міжсуб’єктних стосунків учителя й учнів (учень під впливом діяльності вчителя спочатку не виявляє турботи про саморегуляцію учіння, він виконує його вказівки; до саморегуляції учня підводять особисті утворення: активність, самостійність, пізнавальний інтерес, що сприяє власному самоусвідомленню).

6. Під впливом самоаналізу поступово змінюється й позиція учня. Він має стати активним учасником навчального процесу - в нього формується функція саморегуляції.

Основним чинником розвитку особистості є мета, досягти якої прагне учень. Мета будь-якої діяльності виникає під впливом потреби. Пізнавальна потреба в навчальному процесі є умовою цілеспрямованої діяльності учня в навчанні і підвалиною розвитку його здібностей.

Пізнавальна потреба в онтогенезі проходить ряд етапів: у дошкільників вона характеризується прагненням до нових вражень; у школяра виявляється в допитливості і задовольняється "відкриттям" нового; у дорослого - через цілеспрямовану пізнавальну діяльність.

Спільним для всіх етапів розвитку пізнавальної потреби є її суть, тобто одержання нової інформації.

Основні характеристики пізнавальної потреби: "ненаситність" її в пізнанні нового; постійний розвиток; спрямованість безпосередньо на процес пізнання; "безкорисливість"; в основі лежать особисті мотиви (за винятком випадку зсуву мотиву на мету в О.М. Леонтьєва);

зв’язок з позитивними емоціями; усвідомлене підвищення рівня складності задоволення пізнавальної потреби. Учні самі задають собі новий, вищий рівень пізнавальної діяльності (складніша задача).

Ускладнення пізнавальних потреб особистості - основа механізму самовиховання. Умовами самовиховання (в плані забезпечення розвитку) є:

висока самооцінка учня, віра в свої сили. В.О. Сухомлинський писав: "Успіх учня повинен бути не кінцем роботи, а її початком";

доброзичливе ставлення до учня з боку вчителя й однокласників;

атмосфера прагнення до знань, радісного ставлення до процесу пізнання:

створення можливості розвивати інтерес відповідно до потреб індивідуальності;

наявність мети, якої учень прагне досягти в навчальному процесі;

радість і задоволення від виконання роботи;

можливість для учня вибирати види занять і способи діяльності.

2. МОТИВАЦІЯ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ.

Мотиви - внутрішнє спонукання до дії, що відбиває об’єктивні потреби й інтереси людини. Вони визначають спрямованість особистості, її успіхи і помилки. Мотиви можна розглядати як рушійну силу процесу навчання. Характер мотивів залежить від взаємодії різних зовнішніх обставин і внутрішніх стимулів, що визначають спрямованість особистості, її досягнення і невдачі.

Ш.О. Амонашвілі вважає, що мотивація учіння залежить від таких чинників: характеру процесу навчання, стилю спілкування між педагогом і учнями, способу організації навчального матеріалу і навчально-пізнавальної діяльності, системи оцінювання наслідків учіння.

Вчитель повинен враховувати все, що впливає на мотивацію учбової діяльності школярів. Важливу роль у навчально-виховному процесі відіграють такі зовнішні і внутрішні чинники:

а) зовнішні - зміст навчального матеріалу (наскільки новий, цікавий, незвичний), методика викладання (спрямовує на запам’ятовування і відтворення чи спонукає до пошуку, напруженої мислительної діяльності); особистість учителя (зовнішність, стиль спілкування з учнями, інтелект, рівень професійної підготовки, енциклопедичність знань, риси особистості, комунікабельність тощо);

атмосфера в класі (стосунки, що склалися в колективі загалом, в окремих мікрогрупах); унаочнення навчального процесу;

емоційність викладу матеріалу;

б) внутрішні - здібності і задатки школяра, стан здоров’я; рівень сформованості базових знань, умінь і навичок; інтелектуального розвитку, розвитку основних психічних процесів.

Мотиви навчання не пов’язані безпосередньо з біологічними потребами учнів. Природною основою їх виникнення є орієнтувальний рефлекс (рефлекс "що таке"?).

І.П. Павлов писав: "Навряд чи належно оцінюється рефлекс, який можна було б назвати дослідницьким рефлексом або, як я його називаю, рефлекс "Що таке?", також один з фундаментальних рефлексів. І ми, і тварина в процесі найменшого коливання навколишнього середовища встановлюємо відповідний рецепторний апарат у напрямі до агента цього коливання. Біологічний сенс цього рефлексу величезний. Якби в тварини не було реакції, то життя її щохвилини, можна сказати, було б під загрозою. А у нас цей рефлекс іде досить далеко, виявляється, нарешті, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає й обіцяє нам найвищу, безмежну орієнтацію в навколишньому світі".

Вчений виділив спільний момент для ситуацій, що спричиняють орієнтувальну реакцію, діяльність - новизну. Вона "... як своєрідний подразник породжує неузгодженість з нервовою моделлю минулого досвіду, неузгодженість вимикає механізми автоматичного реагування і вмикає механізми діяльності щодо орієнтування в ситуації на основі її психічного відбиття". Орієнтувальний рефлекс перетворюється в соціальних умовах життя дитини в пізнавальні, читацькі та інші інтереси. Мотиви навчальні (пізнавальні) з’являються у процесі учбової діяльності. Між мотивами учбової діяльності та учбовою діяльністю є двобічний зв’язок: характер учбової діяльності (її продуктивність) визначає зміст мотивів і, навпаки, мотиви учбової діяльності забезпечують ефективність навчального процесу загалом.

Мотиви учіння є причиною того, що особистість ставить ту або іншу мету щодо нього.

Виділяють позитивні, нейтральні і негативні мотиви в навчанні, а також особистісні і соціальні мотиви учіння; для дошкільників - ігрові мотиви, для школярів - мотиви учіння (слід пам’ятати, що початкова школа - перехідний етап у розвитку мотивів діяльності, для неї характерні ігрові і навчальні мотиви), для старшого шкільного та юнацького віку - трудові мотиви поряд з учбовими, що поступово втрачають свою провідну роль. У шкільному віці посилюється роль соціальних учбових мотивів в умовах традиційно-пояснювального навчання, у той час як в розвивальному навчанні акцент роблять на формуванні особистісних мотивів.

Активізація пізнавальної діяльності учня - шлях формування позитивних мотивів у навчанні.

3. ПРОБЛЕМА ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ Й АКТИВІЗАЦІЯ УЧІННЯ.

Пізнавальний інтерес - вибіркова спрямованість учня на процес пізнання, його предметний зміст та оволодіння знаннями. Прогресивна роль пізнавального інтересу в тому, що він стимулює індивіда до оволодіння сутністю, а не залишає на поверхні знань.

У дидактиці пізнавальний інтерес є:

засобом навчання: учитель використовує об’єктивно привабливі властивості предметів, явищ, подій, процесів (ігрові дії, наочність, цікаві справи);

мотивом навчання: пізнавальний інтерес - один з найвагоміших мотивів навчання, у загальній структурі мотивації навчання він усвідомлюється насамперед як "цікаво-нецікаво".

Джерелом пізнавального інтересу є процес зосередженої, заглибленої діяльності, спрямованої на розв’язання пізнавальних завдань. Пізнавальний інтерес розвивається поетапно. Виділяють такі його рівні: репродуктивно-фактологічний, описово-пошуковий, творчий.

Репродуктивно-фактологічний рівень - це елементарний відкритий, безпосередній інтерес до нових фактів, цікавих явищ, що є в інформації, яку одержує учень.

Описово-пошуковому рівню відповідає інтерес до пізнання суттєвих властивостей предметів або явищ, що становлять їх глибинну суть, не лежать на поверхні; це так звана "стадія опису", коли однаковою мірою фіксують зовнішні ознаки і суттєві властивості.

Для творчого рівня характерний інтерес до причинно-наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей, визначення загальних принципів різних явищ. Це не тільки засвоєння змісту, й глибоке опосередковане усвідомлення найважливіших, найсуттєвіших особливостей, діалектики явищ, їх закономірностей.

Показниками сформованості пізнавального інтересу є спрямованість на об’єкт пізнання (основний показник), її стабільність, локалізованість, усвідомленість.

Значення пізнавального інтересу для ефективності навчального процесу полягає в тому, що він являє єдність об’єктивного і суб’єктивного в пізнавальній діяльності; відбиває закономірності переходу зовнішнього у внутрішнє, що становить суть розвивального навчання; активізує мислення, емоції, волю, що впливає на ефективність навчального процесу, всю пізнавальну діяльність загалом і психічні процеси, які лежать в основі творчої, пошукової, дослідницької діяльності (сприймання, увага, уява, пам’ять, емоції).

Сформованість пізнавального інтересу, інтелектуальної активності виявляється в запитаннях учнів, прагненні з власної ініціативи брати участь у діяльності, активно оперувати набутими знаннями і уміннями, у бажанні поділитися з іншими інформацією.

Важливими показниками сформованості пізнавального інтересу учнів є також їх емоційні вияви (динаміка емоцій - піки і спади), інтелектуальна радість, міміка і пантоміміка, вигуки, обмін враженнями із сусідом, побоювання порушити тишу; вольові вияви (зосередженість уваги і незначне відвертання її від об’єкта, прагнення до завершення навчальних дій, негативна реакція на дзвоник про закінчення уроку); спрямованість на вільний вибір діяльності.

Умовами формування інтересу до знань є опора на активну мислительну діяльність; орієнтація навчального процесу на оптимальний рівень розвитку учнів; позитивний емоційний тонус навчального процесу; сприятливе спілкування.

Навчально-пізнавальна діяльність - це діяльність з метою оволодіти узагальненим досвідом людства, і водночас так засвоїти знання, щоб це сприяло розвитку духовних сил людини, піднімало її в пізнанні на вищий рівень, наближало до глибшого і повнішого оволодіння істиною. Тобто, навчально-пізнавальна діяльність спричиняє цілеспрямоване формування і розвиток пізнавального інтересу.

У навчально-пізнавальній діяльності, як і в інших її видах, (ігровій, трудовій, громадській, художній тощо), виділяють певні складові, зокрема:

мету - забезпечення максимального розвитку учнів;

мотиви, безпосередньо значимі для особистості;

зміст, як джерело інтересу до пізнання, що постійно оновлюється, поглиблюється, розкривається в новому ракурсі, ускладнюється, спонукає до творчості, ознайомлення з різними видами діяльності людини;

предметні дії, які сприяють утворенню нових понять і формують потяг до нового пошуку;

способи, операції, уміння (відпрацьовані і мобільні), що мають забезпечувати перенос на нову ситуацію, сприяти виробленню складніших способів діяльності;

результат - стійкий пізнавальний інтерес.

Навчально-пізнавальна, як і будь-яка інша діяльність пов’язана з активністю. Розрізняють внутрішню (мислительну) і зовнішню (моторну), репродуктивну і творчу активність. У процесі навчання виявляються обидва види активності, але активізація пізнавальної діяльності безпосередньо пов’язана насамперед з мислительною активністю.

Активність пізнання - це вияв перетворюючого ставлення суб’єкта до навколишніх явищ і предметів (за Л.П. Аристовою). Основними психологічними чинниками, що зумовлюють активність учня в навчальному процесі (за Ї.І. Родаком) є напруження уваги, опора на уяву, аналіз і синтез, догадки і припущення, сумніви та їх перевірка, інтерес, наполегливість, ентузіазм.

Пізнавальну активність розглядають як мету діяльності, засіб її досягнення і результат. Пізнавальна активність - якість особистості учня, що виявляється в його ставленні до змісту і процесу діяльності, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, у мобілізації морально-вольових зусиль для досягнення навчально-пізнавальної мети.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є суперечності між ситуацією, що виникла в навчанні, і наявним досвідом. Рівень активності в навчальному процесі залежить від ступеня неузгодженості між наявною ситуацією та її прогнозованим розвитком на основі випереджувального відображений, тобто від того, наскільки вона далека від стереотипної. Таким чином, основа активізації навчання - це загострення ступеня неузгодженості й акцентування на ньому уваги учнів.

Критеріями рівнів пізнавальної активності є ставлення учня до навчання, прагнення зрозуміти суть явищ та їх взаємозв’язок, оволодіти способами діяльності (послідовність і наполегливість). Виділяють такі рівні пізнавальної активності (за Т.І. Шамовою):

відтворювальна активність (прагнення учня зрозуміти, запам’ятати і відтворити знання, оволодіти способом його застосування за зразком. Критерії: прагнення зрозуміти явище, що вивчається, з’ясувати у вчителя запитання типу "що це?", репродуктивна практична діяльносте під час виконання завдань учителя, систематичне виконання домашньої роботи;

інтерпретувальна активність (бажання учня збагнути суть явищ, встановити зв’язки між явищами (процесами), оволодіти способами дії в змінених умовах. Критерії: запитання типу "чому?", уміння самостійно пояснити взаємозалежності та взаємозв’язок явищ, стійкість вольових зусиль, епізодичне прагнення до самостійної пошукової діяльності;

творча активність (прагнення знайти новий спосіб діяльності, перенести знання і спосіб діяльності в невідомі до цього часу учневі умови). Критерії: інтерес до теоретичного осмислення явищ, що вивчаються, самостійного пошуку шляхів розв’язання проблем, які постають у процесі пізнавальної і практичної діяльності, високі вольові якості (наполегливість, цілеспрямованість, широкі стійкі пізнавальні інтереси).

На кожному із згаданих рівнів роль учителя (його безпосередня допомога) зменшується, зростає пізнавальна самостійність учнів, тобто здатність особистості діяти в процесі пізнання без сторонньої допомоги.

Шляхи активізації пізнавальної діяльності школярів постійно вдосконалюються. Найефективніші з них: проблемне навчання;

самостійна робота учнів; поєднання індивідуальних і колективних форм учбової діяльності школярів; диференційований підхід у навчанні; використання нових форм обліку і контролю навчальної діяльності; раціональне поєднання методів навчання в навчальному процесі; створення єдиної системи урочної і позаурочної навчально-пізнавальної діяльності тощо.

Суттєвою особливістю майстерності вчителя є вміння різними засобами активізувати пізнавальну діяльність учнів.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Аристова Л.П. Активное учения школьников. - М.: Просвещение, 1968.

2. Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. - К.: Радянська школа, 1982.

3. Шамова Т.И. Активизация учения школьников. - М.: Педагогика, 1982.

4. Щукина Г.И. Роль деятельности в учебном процессе. - М.: Просвещение, 1986.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. Для якого типу навчання характерна наведена мотивація? Чому? Який характер вона має?

Сергій В.: Мені дуже подобається редагувати. Певним чином перевіряєш свої думки, твір.

Сергій 3. (дуже слабенький учень): Я завжди перевіряю і відразу, як напишу. Але тоді здається, що все добре. Треба, щоб пройшов час, тоді можна знайти помилки.

2. Продовжіть речення:

Розвиток особистості, статус учня у навчальному процесі залежать від...

Внутрішнє спонукання до дії, що відбиває об’єктивні інтереси і потреби людини - це... .

Навчально-пізнавальна діяльність - це... .

Висловіть своє ставлення до твердження: "Оскільки в житті людини орієнтувальний рефлекс відіграє величезну роль, то не варто в навчальному процесі спеціально зосереджувати зусилля на додатковій активізації пізнавальної діяльності школярів".


Тема VI. Дидактичні аспекти розвивального навчання


1. Ідея розвивального навчання в дидактиці Характеристика складових системи розвивального навчання (за дослідженнями Л.В. Занкова).

2. Дидактичні аспекти розвивального навчання у дослідженні Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова.

Ключові поняття: розвиток, розвивальне навчання.

1. ЇДЕЯ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ В ДИДАКТИЦІ. ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДОВИХ СИСТЕМИ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ (ЗА ДОСЛІДЖЕННЯМ Л.В. ЗАНКОВА).

Одним із завдань у дослідженні проблеми навчання і розвитку є розкриття характеру об’єктивного зв’язку між ними. Учені-психологи, зокрема Л.С. Виготський, обґрунтували наявність зв’язку, пряму взаємозалежність між навчанням і розвитком як двома процесами. На підставі визначення понять "зона актуального розвитку" і "зона найближчого розвитку", їх ролі у формуванні особистості, вивчення потенційних можливостей учнів кожної вікової групи в навчанні вони зробили однозначний висновок про те, що навчання є розвивальним, коли випереджає розвиток і орієнтується на зону найближчого розвитку дитини.

Згадані теоретичні положення методично розробили і втілили в практику роботи школи експериментальна лабораторія під керівництвом Л.В. Занкова і група дослідників на чолі з відомими психологами В.В. Давидовим та Д.Б. Ельконіним.

Л.В. Занков та його лабораторія в 50-60-х роках організували експериментальне дослідження (триває й тепер), яке підтвердило ідею, свого часу обґрунтовану Л.С. Виготським, про провідну роль навчання в розвитку, залежність розвитку від навчання й апробували нову концепцію початкової освіти. На основі дослідження в 1969р. здійснено перехід початкової школи на нові навчальні програми із внесенням істотних змін у методику викладання, скорочено строк навчання в початковій ланці освіти з чотирьох років до трьох. Основні ідеї організації навчального процесу згідно з концепцією розвивального навчання зводяться до такого:

1. Це особливий тип навчання. Хоч Л.В. Занков не вживає терміну "тип навчання", але зміст експериментального дослідження свідчить, що розуміти його слід комплексно, як сукупність таких факторів: основного завдання, змісту навчання, дидактичних принципів, методів та організаційних форм, підходу вчителя до результативності роботи учнів. Головним учений вважав "... дружні стосунки між учителем і учнями, створення внутрішнього стимулу до навчання, всю атмосферу живого пізнання".

2. Завдання розвивального навчання полягає в тому, щоб забезпечити високий рівень загального розвитку учнів і на цій основі сформувати в них відповідні знання, уміння і навички, які розвивають розум, волю і почуття. У традиційній школі вчитель орієнтується на забезпечення розвитку, але навчання з точки зору методичного керівництва здійснює по-старому.

3. Зміст освіти зорієнтований на "загальну картину світу, на основні цінності науки, літератури, мистецтва". Він збагачується завдяки включенню в навчальний план (без збільшення тижневого навантаження) нових навчальних предметів: природознавства і географії - з другого класу, історії - з третього. Змінюється статус мови і математики з одного боку, та образотворчого мистецтва, фізкультури, музики і трудового навчання, з другого. Немає головних і другорядних предметів. Зміст навчання урізноманітнюють, використовуючи на уроках мови, математики, читання цікавий матеріал, здатний збагатити особистість школяра.

4. Дидактичні принципи експериментальної системи навчання, як зазначав Л.В. Занков, не заміняють, не розвивають і не доповнюють "класичні" принципи. Вони утвердилися в процесі дослідження і взаємодіють у певній системі.

Так, принцип навчання на високому рівні труднощів відкриває простір для активного мислення дитини на уроці, спрямування її духовних сил. Це відбито в методиці викладання навчального матеріалу, зорієнтованій на підведення учнів до відкриття нових знань і самостійного пошуку. Ступінь складності в кожному конкретному випадку передбачено в експериментальній програмі.

Принцип провідної ролі теоретичних знань нерозривно пов’язаний з попереднім, чітко окреслює характер труднощів, зумовлених пізнанням явищ, їх внутрішніх суттєвих зв’язків. Ставка робиться на пізнавальний бік навчання. Хоча це не означає, що єдиним шляхом пізнання в експериментальній системі є дедукція.

Принцип "у вивченні програмного матеріалу іти вперед швидкими темпами" виконує службову роль щодо принципу навчання на високому рівні труднощів. Він орієнтує вчителя на глибоке розуміння закономірностей розумової діяльності дитини, безперервне збагачення, оновлення її змісту. Неправомірно змішувати цей принцип з вимогою поспішати, давати якнайбільше завдань на кожному уроці.

Принцип усвідомлення учнями процесу навчання відрізняється від класичного принципу свідомості та активності учнів у навчанні обсягом і характером усвідомлення. Якщо останній спрямований на відомості, уміння та навички, якими треба оволодіти, то об’єктом названого раніше принципу є процес учбової діяльності (як пов’язані між собою знання, що засвоюються; різні аспекти оволодіння правописом чи обчислювальними навичками; механізм виникнення помилок та їх запобігання); розуміння генезису, витоків знань, причому з особистих і загальнолюдських позицій; суті різних видів діяльності, з якими мають справу учні під час вивчення окремих навчальних предметів.

Принцип цілеспрямованості навчання на загальний розвиток усіх учнів, які встигають і не встигають, зумовлює відсутність єдиного, загального еталону в оцінці результатів діяльності школярів, потребу в створенні умов для розвитку індивідуальності кожного.

5. Методи навчання базуються на описаній системі принципів і забезпечують розвиток мислення, врахування скачкоподібного характеру цього процесу, а не опанування прийомів розумової діяльності, які даються ззовні. Вони допомагають організувати навчання, щоб у учбовій діяльності розкривалися воля, почуття, емоції учнів, як, наприклад, в іграх, бесідах, зустрічах із товаришами. Виділяють чотири типові особливості методичної системи:

багатогранність (методичні прийоми сприяють не тільки засвоєнню знань і навичок, а й розвитку учнів, включенню в навчальний процес різних сфер їх психічної діяльності). Навчальна діяльність має впливати на емоції і прагнення. Основний чинник їх формування - процес пізнання, а не оцінка виконаної роботи у вигляді бала чи зауважень;

процесуальний характер (кожний відрізок навчального курсу, що вивчається, перебуває як залежний елемент в органічному зв’язку з іншими елементами, стимулює усвідомлення єдиного цілого й окремих його частин у рамках класу і навчального предмету;

колізії використовують як стимул в інтенсивному навчанні школярів, у сходженні їх на новий щабель розвитку;

варіантність ґрунтується на пошуку шляхів і засобів видозміни методичної системи відповідно до побудови навчального процесу; на відмінностях між учителями з різним стилем і досвідом роботи; на індивідуальних особливостях учнів. Варіанти можливі в рамках розробленої експериментальної системи.

6. Організаційні форми навчання в експериментальній системі гнучкіші порівняно із традиційною і включають, крім уроку (він є основною формою), екскурсії, домашню роботу тощо.

Екскурсія переконує, що джерелом пізнання є не тільки книжка, слово вчителя, а й навколишня дійсність - природа, матеріальна культура, суспільне життя. Проводять як планові, так і незаплановані екскурсії різної тривалості: на день, на урок, на частину уроку. Велику допомогу в їх організації і проведенні надають батьки. Так порушується традиційна структура уроку, а пізнання здійснюється в процесі постійного переплетення засвоєного із новим.

Домашні завдання за змістом спрямовані не стільки на репродуктивну діяльність, скільки на спостереження за об’єктами, з’ясування окремих питань у дорослих тощо. Вони дуже різноманітні, через те не перевантажують учнів, а стимулюють їх потребу в пізнанні.

7. Характер взаємодії учнів і вчителя визначає його прагнення створити добрі, довірливі, насичені позитивними емоціями відносини, радісну обстановку, атмосферу захопленості і задоволення навчальним процесом через багатство видів діяльності і можливість самореалізації для всіх і кожного зокрема. Учитель стає рівноправним учасником навчального процесу, старшим товаришем.

8. Наслідки навчальної роботи оцінюють за показниками індивідуального розвитку. Оцінка-бал на мотиви учіння не впливає.

9. Критеріями ефективності діяльності вчителя є створення на уроках можливостей для вияву різних якостей особистості школяра;

заглиблення у внутрішній світ дитини з фіксацією змін її почуттів, емоцій і прагнень, а не тільки успішності.

2. ДИДАКТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ В ДОСЛІДЖЕННІ Д.Б. ЕЛЬКОНІНА І В.В. ДАВИДОВА.

Розроблення Д.Б. Ельконіним і В.В. Давидовим свого напряму в теорії розвивального навчання ґрунтується на авторських принципах:

принцип розвивального навчання (передбачає закономірне управління темпами і змістом розвитку через організацію навчальних ДІЙ);

діяльності (забезпечує можливості одержувати знання не в готовому вигляді, а через з’ясування загальних умов їх походження шляхом безпосередньої взаємодії з предметом);

предметності (орієнтує на точне визначення змісту тих специфічних дій, які треба виконати з предметами, щоб, з одного боку, з’ясувати суть поняття, а з другого, - зобразити його первинний зміст у вигляді знакових моделей).

В.В. Давидов стверджує, що в традиційній школі більшість понять подають емпірично, теоретичне мислення формується здебільшого стихійно, дедуктивним шляхом (тобто сходинками від абстрактного до конкретного). Теоретичне мислення відбиває внутрішні зв’язки об’єктів, закони їх розвитку. Саме його бере на озброєння вчений під час наукового пошуку. Тому теоретичне мислення ще називають науковим на відміну від емпіричного, яке відображає тільки зовнішні зв’язки об’єктів, не вникаючи в їх суть.

Дослідники ставили перед собою три мети:

1) визначити загальні способи побудови навчальних програм на основі теорії змістового узагальнення;

2) з’ясувати резерви інтелектуального розвитку дітей, тобто вікові можливості засвоєння відповідного змісту;

3) вивчити закономірності формування теоретичного мислення дітей, зокрема, молодшого шкільного віку.

Характерна особливість експериментальних програм у тому, що діти з самого початку ознайомлюються з умовами і законами походження понять, котрі є базовими в тій чи іншій галузі знань. У процесі виконання певних предметних дій під керівництвом учителя вони з’ясовують і фіксують такі суттєві особливості об’єктів, орієнтація на які дає змогу розв’язувати будь-які задачі даного класу. У цьому суть ідеї змістового узагальнення.

Нове поняття за цією методикою вводять після:

ознайомлення учнів з пропонованою вчителем ситуацією математичної, лінгвістичної чи іншої задачі, орієнтування в ній;

оволодіння зразком такого перетворення матеріалу, що виявляє найсуттєвіші відношення, які лежать в основі розв’язання задачі певного типу;

фіксації відношення у формі предметної чи знакової моделі;

з’ясування тих властивостей виділеного відношення, завдяки яким можна вивести умову і способи розв’язання пропонованої задачі.

Паралельно з впровадженням теорії змістового узагальнення вчені реалізують у своїй методиці ще кілька важливих ідей, зокрема, заміни концентричної системи навчання лінійною, що пов’язано безпосередньо із створенням систематичних навчальних курсів уже з першого класу; заперечення універсального використання принципу наочності в школі І ступеня.

Остання ідея пов’язана з тим, що, як стверджують автори дослідження, наочний образ не є достатньою умовою для ознайомлення із суттєвими ознаками того чи іншого

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: