Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг

Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг

Климента Олександрійського (Стром., ІІ), Тертуліана (Проти Праксея, 15), Орігена (Євсевій «Церк. історія», 6,24), Діонісія Олександрійського (Євсевій «Церк. історія», 7,25).

Блаженний Феофілакт, наслідуючи святителя Афанасія Великого, пише: «Той же Іоан, котрий написав Євангеліє, писав і це послання з метою утвердити тих, котрі вже увірували в Господа. І як в Євангелії, так і в цьому посланні найперше богословствує про Слово, показуючи, що Воно завжди в Бозі; і вчить, що Отець є світлом, щоб ми з цього пізнали, що Слово є відображенням Отця»69.

Святитель Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній Історії», свідчить: «Із послань Іоана, крім Євангелія, як сучасні, так і стародавні християни визнають без будь-яких суперечок Перше його послання». Це дає підставу стверджувати, що питання богодухновенності, канонічності Першого Соборною послання апостола і євангеліста Іоана Богослова з найдавніших часів ніколи і ніде не піддавалося сумніву.

Водночас про автентичність Першого послання апостола Іоана Богослова свідчать і його внутрішні ознаки: зміст, мова – вони такі ж, як і в його Євангелії. Весь зміст послання проникнутий живими споминами про ті приклади чистоти, жертовності, безгрішності, праведності, а особливо любові, які Спаситель показав християнам усім Своїм земним життям. «Хто говорить, що він перебуває в Ньому, - пише Апостол, - той повинен робити так, як Він робив… Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не відкрилося, що ми будемо. Знаємо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, бо Він чистий... І ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха... Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як і Він праведний... Любов досягає в нас такої довершеності, що ми маємо сміливість в день судний, бо робимо в цьому світі, як Він» (1 Ін. 2,6; 3,2-3,5,7; 4,17).

Водночас священний письменник згадує в посланні про Христові слова і заповіді. Як живий очевидець він, пише: «Ось благовістя, яке ми чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви. А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповідав нам... І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1 Ін. 1,5; 3,23; 4,21). Свідчить Апостол і про події, що мали місце під час Його Хрещення і Хресної смерті. «Цей є Ісус Христос, Котрий прийшов водою, і кров’ю, і Духом; не водою тільки, але водою і кров’ю, і Дух свідчить про Нього, бо Дух є істина» (1 Ін. 5,6).

Послання проникнуте тим же духом любові і ревності за славу Божу, що й Євангеліє. Характерними рисами послання є повчання і викривання. Апостол, підносячись своїм духом над тимчасовими життєвими обставинами, подібно як і в Євангелії, наголошує на вічних потребах членів Христової Церкви – укріплює в них віру в Ісуса Христа як істинного Сина Божого й істинного Чоловіка, Котрий відкриває всім шлях до вічного життя. «Це написав я вам, віруючим в ім’я Сина Божого, - на завершення говорить апостол і євангелист Іоан Богослов, - щоб ви знали, що, віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне... Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло розуму, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі. Цей є істинний Бог і життя вічне» (1 Ін. 5,13,20). Ці завершальні слова Першого Соборного послання співзвучні зі словами Євангелія: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін. 20,31).

Така внутрішня спорідненість Першого соборного послання апостола Іоана Богослова з його Євангелієм доводять його достовірність, богодухновенність, канонічність. Не тільки одноголосні свідчення Священного Передання, але і відмітна особливість 1-го послання, спільність його думок, мовного складу70 і душевного поруху з четвертим Євангелієм служать незаперечним доказом того, що той, хто написав його і не назвав себе на ім’я, не хто інший, як євангелист Іоан Богослов. Послання було розіслано як послідування до щойно написаного Євангелія, щоб вселити віруючим, що найвищі істини, розкриті в ньому, повинні увійти до їх плоті і крові, освятити цілком їх життя і обернути його в діяльне вивчення любові.71

Однак деякі західні біблеїсти більш пізньої пори, вбачаючи в тих лжевчителях, яких викриває послання, гностиків, котрі у повній мірі проявили себе аж у II столітті, намагалися доводити, що це послання було написане не в апостольський час, а пізніше кимсь із учнів апостола Іоана Богослова. Але це не відповідає дійсності. У II столітті вчення гностиків отримало свою більш-менш завершену форму. Однак почало воно свою діяльність якраз в апостольський період. Тому апостол Іоан Богослов, який, між іншим, дожив до початку II століття, з цим ученням був уже знайомий.72


4.1.3 Час, місце і причина (побудження) написання послання

Про час написання апостолом Іоаном Богословом його Першого Соборного послання конкретних відомостей немає. Немає про це згадки і в самому посланні. Однак зі слів послання можна зробити висновок, що писалося воно в більш пізні роки життя Апостола.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов зосереджує свою увагу не на заснуванні й утвердженні християнських громад, а вже на нагадуванні й утвердженні тих християнських істин, які їм були подані раніше. Звертаючись до християн, Апостол пише: «Ви ж маєте помазання Святого і знаєте все… А втім помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, і ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому і воно істинне і неложне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте» (І Ін. 2,20,27).

Отже, на час написання цього послання християнські громади в Малій Азії, до яких воно було адресоване насамперед, уже давно отримали належну церковну організованість. Крім того, серед старшого покоління, наверненого у свій час апостолом Павлом, звичайно, були вже й такі, що народилися в християнських сім’ях. Про це може свідчити звернення апостола Іоана Богослова: «Пишу вам, батьки, бо пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, отроки, бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли лукавого» (1 Ін. 2,13-14).

Про те, що це послання більш пізнього походження, свідчить також відображений у ньому внутрішній ріст Церкви. У ньому вже не видно тих юдейських суперечок, якими наповнена книга Діянь Апостольських, і які досить гостро відчутні у посланнях апостола Павла – тут немає найменших натяків на боротьбу між Мойсеєвим законом і Євангелієм. Юдейство і язичництво вже не виступають як самостійні ворожі для християнства конфесії.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов говорить про появу нових ворогів християнства – лжеучителів, які хоч і вийшли із надр Церкви, тепер своїм вченням намагаються спотворити основний її догмат – втілення Бога на землі (Боговтілення). Про таких Апостол пише: «Вони вийшли з нас, але не були наші, бо якби вони були наші, то залишилися б з нами, але вони вийшли і через те виявилося, що не всі наші» (І Ін. 2,19).

Для того, щоби в Церкві відбулися такі значні переміни в її внутрішньому житті, у порівнянні з тими, що були за часів проповідницької діяльності апостола Павла, і тими, про які йдеться у Першому Соборному посланні апостола Іоана Богослова, необхідно було, щоби пройшло бодай декілька десятиліть.

З огляду на те, що Євангеліє від Іоана і його Перше послання за змістом близько споріднені, вважають, що послання є своєрідним вступом до Євангелія. В Євангелії відображено земне життя, діяльність і вчення Спасителя Ісуса Христа, а в посланні – вчення і настанови самого священного письменника.

Тому можна вважати, що Перше Соборне послання було написане апостолом Іоаном Богословом після повернення із заслання з острова Патмос і після написання Євангелія. Церковні історики визначають, що це могли бути 97-98 роки.

Місцем написання Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова вважається місто Ефес, адміністративний центр Асії, в якому, після повернення із заслання, він проживав і проповідував аж до кінця свого життя. Тут він багато трудився після Успіня Пречистої Діви Марії, а особливо після мученицької смерті апостолів Павла і Петра.

Причиною звернення апостола Іоана Богослова до малоазійських християн з цим посланням було прагнення застерегти їх від лжеучителів, які, як видно зі змісту послання, намагалися спотворити вчення про Божество і втілення Сина Божого Ісуса Христа, а також про благодатне єднання віруючих з Богом і Христом. Апостол пояснює: «Я написав вам не тому, що ви не знаєте істини, але тому, що ви знаєте її, і що всяка неправда не від істини. Хто лжець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Сина і Отця» (1 Ін. 2,21-22). Далі Апостол застерігає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі. Духа Божого і духа омани пізнавайте так: всякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, є від Бога, а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Котрий прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде і тепер вже є у світі» (1 Ін. 4,1-3).73

Зі змісту першого послання можна зробити висновок, що призначалося воно для християн малоазійських церков, вже давно заснованих і таких, що складалися в переважній більшості з язичників, аніж з іудеїв (див. 1 Ін. 5,21). Із змісту послання видно, що до часу його написання надзвичайно примножилися в Малій Азії ті витончені псевдовчення гностиків, які змінили собою і грубе плотське іудейство і язичництво і проти яких боролися вже свв. апостоли Іуда і Петро в своїх соборних посланнях, і св. апостол Павло в своїх пастирських посланнях. Небезпека, що загрожувала малоазійським церквам з боку цих псевдоучителів, і спонукала св. апостола звернутися до них з соборним посланням. На це є ясні вказівки в самому посланні (2,19-22; 4,1-3,5 та ін.). Ці псевдоучителі-гностики відкидали Божество Ісуса Христа і гідність Його як Спасителя світу, відкидали тому і дійсність Його втілення, чванилися своєю уявною мудрістю (2,3,4,29; 4,6), робили послаблення порокам (3,4-10), стверджували, що знання дає людині право на повну свободу, етичний розгул і розпусту, до якої і вдавалися. Апостол утверджує головний принцип церковного життя – безперервність апостольського передання в Церкві: «щоб ви мали єднання з нами, а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).

Відповідно до цього загальний характер послання настановчий і викривальний, хоча прямої полеміки і немає, як немає і в Євангелії. Апостол переслідує ту ж мету, що і в Євангелії — утвердити віру в Ісуса Христа як Сина Божого, щоб всі отримали через Нього життя вічне і перебували в Істині і Любові.


4.1.4 Зміст 1 соборного послання святого апостола Іоана Богослова

Перше послання Іоана Богослова складається з п’яти глав з наступним змістом:

Перший розділ: Безперечна істинність благовістя про Слово Життя (1-4). Бог — світло (5). Спілкування з Богом і Христом (6-10).

Другий розділ: Христос — умилостивлення за гріхи всього світу (1-2); пізнання Його і спілкування з Ним, як з світлом в любові (3-11); можливість цього спілкування для всіх (12-14); протилежна цьому любов світу (15-16). Остання година, антихрист і антихристи (17-19). Істинне вчення Христове, на протилежність антихристиянському (20-29).

Третій розділ: Сини Божі і діти диявола (1-10). Братська любов до ближнього і ненависть (11-18). Заспокоєння серця в Бозі (19-22) Віра і любов (23-24).

Четвертий розділ: Дух Божий і духи-спокусники (1 -6). Любов Божа і любов до Бога (7-10). Любов до ближніх (11-12). Любов до Бога і ближнього (14-21).

П’ятий розділ: перемога віруючого і люблячого над світом (1-5). Три свідки на небі і на землі про одне (6-9). Внутрішнє свідоцтво віруючого (10-13). Відвага віруючого (14-15). Брат, що грішить (16-19). Бог істинний (20-21).74

Послання складається з окремих афоризмів, часто надзвичайної глибини, але дуже складно знайти чіткі грані розвитку основних думок. Тому розділення на складові частини умовне.

Ввідна частина 1,1–2,14: Мета послання – спілкування читачів з Апостолом, який перебуває в спілкуванні з Отцем і Сином. Умова богоспілкування є ходіння в світлі, яке протиставляється гріху.

Боротьба з гріхом:

1-очищення від гріха вже вчиненого (досягається спокутним подвигом Христа, як заступника перед Отцем).

2-уникнення нових гріхів (досягається дотриманням заповідей Божих, зосереджених в любові). Звертається до читачів як до дітей:

1- як батько

2- оскільки потребують навчання.

Дві вікові групи серед дітей: отроки (більш зрілі), юнаки (менш зрілі).

Застереження проти світу – 2,15-19. В світі, що протиставляється Богу, панує Трояка хіть – хіть плоті, хіть очей, гордість житейська. Присутність антихристів, що вийшли з середовища віруючих, доводить настання останніх часів.

Протистояння віруючих світу – 2,20-28: у володінні “помазанням від Святого” - тут мається на увазі благодатний дар Св. Духа (сім’я Боже), яке ставиться в зв’язок з пришестям Духа Утішителя як виконання обіцянки Прощальної Бесіди, і перебування Його в Церкві. Дар Св. Духа, з яким пов’язане знання, несе в собі позитивне вчення про Сина, що протиставляється псевдовченню антихристів, як е в свою чергу полягає в запереченні Ісуса Христа і Його богосинівської гідності. З цим навчанням пов’язане для віруючих перебування в Христі і життя вічне – це є надбання всіх віруючих.

Християнське життя – перебування в Христі 2,29 – 5,12: Початок богоуподібнення є народження від Бога. Богоуподібнення є межею, до нього, як до кінцевої мети, веде шлях вольового зусилля.

Вчення про християнську праведність: Народження від Бога виражається в християнській праведності, яка зосереджується в діяльній любові і в пізнанні Бога. Здійснення християнської праведності робиться можливим завдячуючи народженню від Бога і перебуванню Його сімені – дару Духу Святого. Об’єктивна норма добра дана в заповіді любові і відтіняється по контрасту, вказівкою на диявола. В основі внутрішньої підстави християнської праведності лежить сім’я Боже – дар Св. Духа.

Пізнання Бога: Заклик випробовувати духів. Критерій – Боговоплочення. Єретики, що заперечували месіанство Ісуса, применшували силу Боговоплочення (Керінфа розділяв Христа від людини Ісуса). Пізнання Бога здійснюється в любові. Початок любові є любов Божа до нас, що отримала своє вираження в служінні Сина Божого. Любов до Бога неминуче пов’язана з любов’ю до брата. Любов є вираженням істоти Божої, отже, невіддільна від віри істинної, сама є предметом віри і заповнює неприступність Бога.

Точний зміст віри – “Три що Свідчать на небі” , ні в одному із стародавніх рукописів не значиться, і був, мабуть, приписаний пізніше, у відповідності до повчання Апостола про три, що свідчать на землі.

Про Ісуса Христа Сина Божого маємо на землі потрійне свідоцтво: свідоцтво Отця при хрещенні Спасителя в Йордані, Свідоцтво крові Господа, пролитої за нас на Голгофі, свідоцтво Духа, що зійшов на Апостолів в день П’ятидесятниці, діючого в Церкві і відкриваючого серця наші до пізнання істини. Навчання Апостола від початку до кінця говорить про таємницю Святої трійці.

Висновок 5,13-21: Віра в Сина Божого є початком життя вічного. Заохочення читаючих до молитви про брата, що грішить не до смерті. Згадка основних думок послання – протиставлення Бога і світу і конкретне застереження.75


    1. Друге і третє соборні послання святого апостола Іоана Богослова

4.2.1 Достовірність послань

Друге і Третє соборні послання апостола Іоана Богослова у стародавній Церкві ще IV століття, відповідно до класифікації святителя Євсевія Кесарійського, належали до групи «суперечливих» книг. До того ж сам Євсевій Кесарійський, а також блаж. Ієронім інколи ці послання приписували якомусь пресвітерові Іоанові з Ефеса, про якого згадував Папій Ієрапольський.

Через це деякі богослови теж дотримувалися цієї ж думки, а дехто навіть намагався стверджувати, що Друге і Третє послання апостола Іоана Богослова були написані євангелистом Марком, у якого було друге ім’я Іоан (Діян. 12,12,25; 15,37).

Причина сумнівів щодо автентичності цих послань була викликала, по-перше, тим, що вони дуже короткі, а по-друге, будучи адресованими окремим церквам чи особам, - «Старець – обраній господині і дітям Її» (2 Ін. 1,1), «Старець – улюбленому Гаєві» (3 Ін. 1,1), - вони не були відомі широкому загалу християн. Водночас у посланнях відсутнє ім’я священного письменника – він називає себе старцем, у грецькому тексті - o presbiteroV, - що дослівно одне і те ж. Цим священний письменник вказує на свій похилий вік, а не на священичий сан, як думали історик Євсевій Кесарійський та блаженний Ієронім.

Те, що Друге і Третє послання апостола Іоана Богослова не згадувалися в Церкві перші три століття, що їх немає в сирійському перекладі II століття «Пешіто», ще не говорить про сумніви всієї Церкви щодо їхньої достовірності й канонічності. Поряд із сумнівами окремих церковних письменників є авторитетні свідчення, які підтверджують богодухновенність цих послань. Наприклад у «Мураторієвому фрагменті» вказано, що апостол Іоан Богослов написав не одне, а декілька послань. Св. Іриней Ліонський, учень Полікарпа Смирнського, котрий, у свою чергу, був учнем апостола Іоана Богослова, у своїх творах цитує слова із Другого Соборного послання, в яких йдеться про лжеучителів і заборону спілкуватися з ними як достовірні слова Христового Апостола (2 Ін. 1,7-8,10-11) (Проти єресей ІІІ,16,8).

Святитель Климент Олександрійський написав тлумачення на Друге Соборне послання як на істинно канонічне. Визнає, що апостол Іоан Богослов написав Друге послання, й Діонісій Олександрійський (Євсевій «Церк. історія», 7,25). Оріген у свій час писав: «Йоан залишив, можливо, Друге й Третє послання, хоч не всі визнають їх за справжні»76. І, незважаючи на те, що цих послань немає в сирійському перекладі «Пешіто», св. Єфрем Сирін усе ж цитує у своїх творах Друге Соборне послання як канонічне.

Сам дух послань, їхній характер, мов є незаперечним свідченням їхньої спорідненості із Першим Соборним посланням, а відповідно і приналежності їх перу апостола і євангелиста Іоана Богослова – великого Апостола любові. Будь-які сумніви щодо канонічності цих послань були розвіяні Лаодикійським (364 р.; 60-е правило) і Карфагенським (397 р.; 47-е правило) помісними соборами.

Кому адресоване Друге Соборне послання апостола Іоана Богослова? Тією «обраною господинею», до якої разом з її дітьми звертається Апостол, конкретних відомостей немає. Одні, серед який св. Афанасій Великий, вважають, що «господиня» (по-гр. - Kuria), - це конкретна особа – жінка-християнка, можливо, дияконіса. Інші говорять, що це Марфа (Марта), сестра воскрешеного Христом Лазаря, тому що сирійською мовою «Марта» - те ж саме, що грецькою «Kuria» - господиня.

Однак все це тільки припущення. Найбільш вірогідним є те, що апостол Іоан Богослов «обраною господинею» називає одну із малоазійських церков з її духовними дітьми. Цієї думки дотримувалися святитель Климент Олександрійський і блаженний Ієронім.

Щодо особи Гая, до якою звертається апостол Іоан Богослов у своєму Третьому Соборному посланні, теж одностайності немає. Ним міг бути Гай, про якого згадує апостол Павло у своєму посланні до римлян як про особливо гостинного (Рим. 16,23). Так є і Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов: «Улюблений! Ти вірно твориш у тому, що робиш для братів і для подорожніх. Вони засвідчили перед Церквою про твою любов» (3 Ін. 1,5-6). Про Гая македонянина йдеться у книзі Діянь Апостольських у розповіді про бунт жителів Ефеса, організований срібляником Димитрієм. «У всьому місті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая і Аристарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулися на видовище» (Діян. 19,29). Гай, як свідчить апостол Павло, був ним навернений у християнство і охрещений (1 Кор 1,14).

Отже, можна допускати, що тим Гаєм, до якого звертається Апостол любові, є саме той супутник апостола Павла, про якого йдеться в книзі Діянь Апостольських та у посланнях самого апостола Павла. Однак все це може бути тільки припущенням. Із самого змісту послання видно, що Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов, не займав жодного ієрархічного становища – Апостол не називає його ані єпископом, ані пресвітером Церкви, а звертається як до простого побожного, щирого християнина.

Соборність Другого і Третього послань апостола Іоана Богослова, попри те, що вони звернені до конкретних адресатів, визначається не їхнім зверненням, а змістом. Зміст цих обох послань дуже близький до змісту Першого послання і має особливе повчальне морально-догматичне значення не тільки для будь-якої окремої Церкви чи особи, а для всієї Христової Церкви у всій її повноті, для всіх віруючих.77


4.2.2 Місце і час написання 2-го і 3-го соборного послання святого апостола Іоана Богослова

Місце і час написання як Другою, так і Третього соборних послань апостола Іоана Богослова, на думку більшості богословів, співпадають із місцем і часом написання його Першого послання, а отже приблизний час їх появи – незадовго після Першого, тобто в 97-98 році у місті Ефесі.


4.2.3. Коротка характеристика змісту послань

Три послання ап. Іоана взаємозв’язані між собою. А саме, повчання 1-го послання додається в 2-ому до потреб окормлюваних апостолом Церков, а в 3-ому звернене до предстоятеля цієї Церкви.

Найзагальніша характеристика другого послання наступна: апостол виражає свою радість про те, що діти вибраної пані ходять в істині, обіцяє відвідати її і з наполегливістю переконує не мати ніякого спілкування з псевдоучителями.

Послання починається зі звернення, яким Апостол підкреслює свою любов. Істина, як основа любові, примушує думати в Іоанновому Богослів’ї про дію Св. Духа. Апостол, даючи повчання, починає із заповіді любові і переходить до застереження проти спокусників і антихристів – мандруючих місіонерів, які поширювали псевдовчення. Згідно 1 Ін. ознака, за якою визначається антихрист – заперечення Боговоплочення. Послання показує, що в місцевій Церкві, до якої звертався Апостол, були в наявності небезпеки, що викликали складання 1-го послання. 2 Іоана є додатком до повчань 1-го його послання до однієї з асійських Церков, які він окормляв своїм служінням (в заключенні послання Апостол бажає особистого спілкування і посилає Церкві привіт від її сестри, іншої асійської Церкви, можливо Ефеської).

Хто така “eklekth kuria” не відомо. Єп. Авєркій вважає, що “в понятті “вибраної пані” полягає поняття жінки-християнки, іменитої, шанованої, яка володіла, мабуть, і високим положенням, як, наприклад, римські матрони”78. З того, що в посланні говориться про дітей, але не говориться про чоловіка, можна вивести, що ця жінка вдова. Згідно іншого тлумачення під пані можна розуміти не фізичну особу, а колектив, більше того, одну з Асійських Церков. Підтвердження такого тлумачення можна бачити і в закінченні послання, де апостол посилає вибраній пані привіт від “дітей сестри її вибраної”, тобто, можливо, від членів іншої Асійської Церкви.

Основні богословські категорії, якими оперує апостол в посланні, - це істина і любов. Причому істина, “яка перебуває в нас і буде з нами довіку” вважається підставою любові, бо далі апостол нагадує заповідь про любов один до одного. І ця “любов в тому, щоб поступати по заповідях”.

Потім апостол застерігає проти спокусників. Мабуть йдеться про мандруючих місіонерів, які могли бути розповсюджувачами псевдовчень. В Іоанових посланнях зустрічається термін “o anticristoV” (2,7). Вжите разом з артиклем це поняття має значення власного імені. Ознака, за якою визначається антихрист, - що зустрічалася вже в першому посланні, - заперечення Боговоплочення.

Третє послання адресоване Гаю, причому про нього майже нічого не відомо. Якщо єп. Авєркій вважає його просто благочестивим християнином, що не посідає ніякої ієрархічної посади, то, навпаки, єп. Кассіан допускає можливість ототожнення цього Гая з єпископом Пергамським, який згадується в “Апостольських ухвалах”. Таке тлумачення узгоджується з тією думкою єп. Кассіана, що 2-е послання адресоване одній з Церков, а 3-є – предстоятелю цієї Церкви.

Найзагальніший зміст цього послання наступний. Апостол хвалить Гайя за його добродійне життя, твердість у вірі і “ходіння в істині”, а особливо – за його чесноту гостинності до подорожуючих (особливо у відношенні до проповідників слова Божого), засуджує якогось Діотрефа, звинувачує його у відсутності братської любові до мандруючих проповідників Євангелія, а потім хвалить якогось Димитрія, в якому іноді тлумачі бачать єпископа Філадельфійського.79

В цьому посланні, так само як і в 2-ому, центральним поняттям є істина, апостол радіє “ходінню в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: