Xreferat.com » Рефераты по социологии » Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу

Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу

найбільш популярною є сфера навчання, у якій у 47,3% хабар вимагали, а у 29% він надавався добровільно. В загальному вигляді картина по інших сферах виглядає приблизно так само, відсоток респондентів, що надали хабар добровільно вдвічі менше, ніж тих, з кого хабар вимагали, що свідчить про великий досвід стикання з таким феноменом як корупція пересічних громадян, адже факти добровільного надання хабарів свідчать про попередню освіченість із специфікою надання хабарів, що закріпилася на інституціональному рівні. Становленню і фіксації цих практик сприяє і сама інституційна структура державних органів, адже майже у кожному п’ятому з усіх випадків, коли громадяни України мали справу із чиновниками протягом останніх 12 місяців, вони ставали жертвою вимагання хабара, що свідчить про те, що у великій кількості випадків респонденти, що стикаються з проявом хабарництва просто не мають вибору, тому стають пасивними заручниками ситуації.

Про готовність боротися з корупцією заявив кожен третій громадянин України. Основна група – це молоді та середнього віку, добре освічені люди, які мають середній та високий дохід. Причому найчастіше досвід у боротьби з корупцією мають молодь та люди середнього віку з вищою освітою та, не дивлячись на високу готовність боротись з корупцією (від 30% до 60% муть респондентів в залежності від демографічних характеристик), майже 30% нічого не робитимуть у випадку порушення їх прав, що може означати або незнання реальних методів протидії корупції, або недовіру до правоохоронних інституцій, як вже було визначено вище. Решта респонденті вимагатимуть від чиновника виконання обов’язків (26,7%), звернуться до безпосереднього керівництва (22,8%) або до правоохоронних органів чи суду з приводу захисту прав (20,7%). Однак, більше половини респондентів не вірять у можливість відстояти свої права (51,1%) і тому не буду оскаржувати дії з порушення прав. Парадоксальним з цієї точки зору виглядає той факт, що, не дивлячись на низьку освіченість з питань захисту власних прав, лише 21,2% респондентів зазначили підвищення освіченості і громадського контролю як ефективний засіб протистояння корупції, а найбільш популярною мірою протистояння корупції зазначили заполітизований засіб позбавлення депутатської недоторканності депутатів ВРУ (36,3%), що майже не стосується рівня побутової корупції.

За два роки дані цього дослідження суттєво не змінилися, при проведенні повторного дослідження у 2009 році загальний рівень корупції в Україні у 2009 році зменшився на 5% у порівнянні з 2007 роком. За два попередні роки найбільше скорочення вимагання хабарів зафіксовано під час контактів з органами призову на військову службу (із 32% до 20%), отримання соціальних виплат (з 7% до 3%) та державними медичними установами (з 65% до 63%). Лідерами ж у вимаганні хабарів, як свідчать результати дослідження в 2009 році, є державні медичні установи (63%), заклади середньої освіти (60%), міліція (46%) та ДАІ (40%), вітчизняні вузи (44%) і установи отримання державного житла (40%). Водночас, більша частина опитаних ініціювали добровільні хабарі для прискорення рішення власної справи чи для того, щоб чиновник «закрив очі» на порушення. Найчастіше з пропозицією хабара респонденти зверталися до представників закладів середньої освіти (64%), державної медицини (39%), ДАІ (31%) та вищих навчальних закладів (37%).

У порівнянні з 2007 роком, громадяни України стали більше використовувати особисті зв'язки. Так, збільшилася кількість випадків кумівства та протекціонізму у сферах регуляторної політики та перевірок бізнесу (із 23,6% до 25,2%), земельних відносин (з 16,7% до 18,7%), в системі державного нотаріату (з 6% до 11,5%) та у вузах (з 21,9% до 26,9%).

Значна частина опитаних (51,1%) розглядає корупцію як ринковий механізм для прискорення вирішення власних проблем і вважає таку поведінку виправданою. Як правило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювати власні права через впевненість, що такі спроби будуть марними. Однак, у 2009 р. 36% опитаних засвідчили готовність протидіяти корупціонерам проти 33% у 2007 році.

Протягом останніх двох років українці стали схилятися до більш жорстких методів боротьби з цим негативним явищем. Зокрема, зросла підтримка посилення кримінальної відповідальності чиновників за корупцію і звільнення з роботи із забороною надалі займати таку посаду.

Опитування на тему «Корупція в Україні», що було проведене Інститутом Горшеніна з 12 по 14 червня 2010 року визначило, що попри засудження корупції як явища, українці використовують її для розв‘язання своїх проблем. Зокрема, більшій частині громадян України – 68,8% – доводилося давати гроші або подарунки людям, від яких залежало вирішення їх проблем. А половина українців – 50,3%, дізнавшись про те, що знайомий брав або давав хабар, відповіли, що не втручатимуться.

Дослідження фонду «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» щодо корупції в Україні, окрім загальних тенденцій поширеності корупції, також зазначило цікавий факт, що люди дають хабарі, адже: 23% вважають, що як не дати хабара, то питання не розв’яжеться, 22% – що через хабарі легше вирішувати свої проблеми, 21% – що це вже норма нашого життя, і тільки 19% – що в людей хабарі вимагають, що також свідчить про фіксування феномену хабарництва у побутових практиках українців.

Приведені вище дані опитування свідчать про корупційну зараженість свідомості значної кількості українців. Існує розрив між вербальною (переважна більшість респондентів засуджує корупцію) і реальною поведінкою (більшість опитаних в зазначених дослідженнях для рішення своїх проблем готові давати і дають хабара). Громадяни пострадянської України живуть зі стійким переконанням, що держава їм «недодає», а тому вони керуються тезою: «якщо сам не візьмеш, то ніхто не дасть». Задачу подолання корупції українське населення покладає, у першу чергу, на владу. Це дає підстави допустити, що проголошення боротьби з корупцією може виявитися значно ефективнішим гаслом в очах світової співдружності, ніж в очах українського населення. Замість цього українське населення з цікавістю, але, знаходячись осторонь, буде спостерігати за тим, як корумпована, з його погляду, влада самостійно свою корумпованість і буде викорінювати.

Спробуємо визначити деякі особливості корупції в сучасній Україні. Перша – корупція як феномен пройшла довгу стадію історичного формування, що відобразилося на ментальному відношення до цього явища українців у патріархальному сприйнятті влади, схильністю до нав’язування, небажання боротися за власні права, низька правова культура.

Друга – корупція має схильність до самозбереження, самовідтворення і мімікрії, що ми спостерігаємо у вимаганні хабара, тобто нав’язування нових правил соціальної взаємодії задля особистої вигоди, що можна побачити в аналізі тих підзаконних актів, що видаються окремими службами чи міністерствами задля створення корупційних можливостей.

Третя – особливе корупційне мислення, що, на жаль, є найбільшим гальмом на шляху боротьби з цим злом. Адже часто хабарі, кумівство, зловживання владою сприймаються громадськістю як норма. Сприйняття влади як такої перекручене у свідомості багатьох так, немов для того й існує, щоб нею зловживали і розпоряджалися в корисливих цілях. Сформувався певний прошарок, що уже не уявляє своєї діяльності поза корупційними схемами, що є чудовим засобом конкурентної боротьби і як результат – установлення привілейованого положення.

Корупція в Україні обумовлюється дією сукупності чинників, серед яких, на нашу думку, найбільш важливими є наступні.

Усталені соціальні практики корупційних дій, колишня радянська корумпована номенклатура у значній мірі зберегла і відновила свої позиції в новій системі влади, вносячи в неї свої правила, практики вирішення питань.

Непрозора приватизація послужила економічною основою корупції. Важливим, хоча і не головним, є те, що офіційна зарплатня службовців, співробітників правоохоронних органів – вкрай низька, і це служить моральним «виправданням» хабарництва (інша справа, що розбещені чиновники будуть продовжувати хабарництво й у випадку підвищення посадових окладів, оскільки корумповані практики є досить рутинізованими у свідомості українських громадян) [26, с. 143].

Відсутність сформованих інституцій громадського контролю, що зумовило при переході від закритості і непідконтрольності влади до відкритих форм власних відносин відсутність громадського контролю, яке, безумовно, сприяє процвітанню корупції.

Наступною умовою є економічний занепад і політична нестабільність у державі. Зубожіння населення, нездатність держави забезпечити державним службовцям гідний заробіток підштовхують і тих, і інших до порушень, що приводять до масової низової корупції. Одночасно постійно усвідомлюваний політичний ризик довгострокових вкладень, важкі економічні обставини (інфляція, присутність держави в економіці, дефіцит чітких регулятивних механізмів) формують певний тип економічної поведінки, розрахованої на найкоротшу перспективу, ризикований прибуток, що проявляється і в поведінці як чиновників, так і громадян. Саме такому типу поведінки близький пошук вигоди за допомогою корупції. В умовах економічної кризи держава часто намагається підсилити податковий прес. Це розширює зону «тіньової економіки», а разом з тим і сферу корупції [347, с. 13].

Нерозвиненість і недосконалість законодавства. У процесі перетворень відновлення фундаментальних основ економічної практики сама економіка істотно обганяє її законодавче забезпечення. Економічна лібералізація сполучалася, по-перше, зі старими принципами чиновницького контролю за ресурсами, а по-друге, з відсутністю законодавчого регулювання нових сфер діяльності. Саме це є одним з ознак перехідного періоду і служить одночасно благодатним ґрунтом для корупції.

Дотепер зберігається значна законодавча невизначеність у питаннях власності. У першу чергу це стосується власності на землю, нелегальний розпродаж якої породжує потік корупції. До цього варто додати безліч погано визначених перехідних форм змішаної власності, що розпорошують відповідальність і дозволяють комерсантам почувати себе чиновниками, а чиновникам – комерсантами. Нерозвиненість законодавства виявляється і просто в поганій якості законів, у недосконалості всієї правової системи, у нечіткості законотворчих процедур. Тут різні види корупції породжуються суперечливістю законодавства і, навіть, окремих законів, що дозволяє чиновникам створювати собі ідеальні умови для вимагання і шантажу громадян (клієнтів); незавершеністю законів, що харктеризується двозначністю, пробілами, численними відсильними нормами, в результаті законодавчої невизначеності регулювання перекладається на підзаконні акти органів виконавчої влади, підготовка яких практично непідконтрольна. Так, виникають умови для появи нечітких, «закритих», недоступних інструкцій, що створюють додаткові умови для корупції; відсутність законодавчо встановлених процедур підготовки і прийняття нормативних і інших регулюючих та розпорядницьких актів (законів, президентських указів, постанов уряду і т. п.), істотно полегшують можливості для корупції. Усе це збільшується загальною зневагою до процедурної строгості [30, с. 106].

Слабкість громадянського суспільства, відчуження суспільства від влади. Демократична держава спроможна вирішувати свої проблеми тільки в кооперації з інститутами громадянського суспільства. Погіршення соціально-економічного положення громадян, яке завжди супроводжує початкову стадію модернізації, викликане цим розчарування, що приходить на зміну колишнім надіям, – усе це сприяє відчуженню суспільства від влади, ізоляції останньої. Тим часом ні низова, ні верхівкова корупція не можуть бути подолані без зусиль громадських організацій.

Невкорінення демократичних політичних традицій. Проникненню корупції в політику сприяють несформованість політичної культури, що відбивається, зокрема, на процесі виборів, коли електорат віддає свої голоси за подачки, піддавшись демагогії; нерозвиненість партійної системи, коли партії не в змозі брати на себе відповідальність за підготовку і просування своїх кадрів; недосконалість виборного законодавства, надмірно захищаючого депутатський статус, що не забезпечує реальної залежності виборних осіб від виборців, провокує порушення при фінансуванні виборчих кампаній. Тим самим наступна корумпованість представницьких органів влади закладається ще на етапі виборів. Реальна політична конкуренція служить противагою й обмеженням для корупції в політичній сфері, з одного боку, і для політичного екстремізму – з іншого – в результаті знижуються шанси політичної нестабільності. Так, наприклад, тільки поява такої конкуренції дозволила поступово знизити корумпованість виборів в Англії в середині XIX ст. [33, с. 104] Фіктивне політичне життя, відсутність можливостей для політичної опозиції суттєво впливати на ситуацію, підштовхують політиків розмінювати політичний капітал на економічний. При цьому, з урахуванням інших умов, здійснюється перехід від напівлегітимного лобізму до відвертої корупції.

Збереження широкої сфери державних послуг, охоплених принципом дозволу та ліцензування, що створює широке поле для корупційних діянь, адже в такому випадку підприємець виступає у якості того хто «просить» певний дозвільний документ і при поганій регламентації дій службовця – це створює широке поле для маніпуляцій.

Бачимо, що конструюванню феномену корупції в Україні сприяв цілий ряд факторів, саме тому боротьбу з нею не можна сприймати як коротко часову акцію, вона має нести системний характер і враховувати не тільки боротьбу з наслідками, а й усунення посилань до появи корупційних явищ. Виходячи із специфіки корупції в Україні, антикорупційна політика має будуватися на: удосконалюванні податкового законодавства, щоб зменшити «тіньову» зону економіки; максимальній комп’ютеризації сфери державних послуг задля виключення суб’єктивності у відносинах «громадянин – службовец»; підтримка інститутів громадянського суспільства: залучення громадських організацій до повноцінного співробітництва при рішенні проблеми подібного масштабу, активна пропаганда в ЗМІ, в освітніх закладах; забезпечення всіх державних службовців зарплатнею, яка була мотивацією зберегти посаду, не ризикуючи грошима;

Перераховані вище міри загального характеру торкаються багатьох сфер державного життя й активності громадянського суспільства. Оскільки корупція – багатоскладовий феномен, саме тому і боротьбу з ним запроваджувати у всіх сферах суспільного життя.

Без сумніву, перша середа, де більшість сучасного населення України стикається з корупціє є університетська, саме під час отримання вищої освіти індивід приймає самостійне рішення: чи згідний він платити за певні привілеї під час навчання, бо саме в університеті найчастіше вперше стикаються з випадками вимагання хабара. Саме тому об’єктом авторського дослідження була обрана студентська молодь Дніпропетровська, адже від того, який досвід вона отримає під час навчання, залежить її подальше ставлення і відношення до корупції.

Основною метою дослідження було виявлення ставлення респондентів до корупції і соціальних установок стосовно неї, а також визначення досвіду хабарництва під час отримання освіти. Об'єктом дослідження виступає студентська молодь м. Дніпропетровська, а предметом дослідження – відношення респондентів до корупції і її поширення в сучасному українському суспільстві.

Як метод дослідження був обраний метод анкетно-роздавального опитування. Вибірка – гніздова, випадкова: у якості «гнізд» виступили:

а) студенти класичного ВНЗ (Дніпропетровський Національний Університет ім. Олеся Гончара технічний, гуманітарний та природничий напрямок, II та IV курс).

б) студенти профільних ВНЗ (Національна Металургійна Академія України та Національний Гірничий Університет, II та IV курс) в) студенти приватного ВНЗ (Дніпропетровський Університет Економіки та Права, II курс).

Всього опитано 293 студента, серед яких жінок 54,9%, чоловіків – 45,1%. Студентів II курсу – 58,7%; IV курсу – 33,1%. Серед них стипендію отримують 48,8% опитаних; не отримують – 51,2%. Серед опитаних 34,1% вчаться на контрактній основі; 65,9% на бюджетній. Розподіл по ВНЗ став такий НГУ – 41%; ДУЕП – 10,6%; ДНУ – 37,2%; НМетАУ – 11,3%.

Перше питання опитування стосувалося загальної ситуації в Україні, респонденти зазначили такі проблеми найбільш значущими: 1) Бідність населення та низки зарплати (42%) 2) Безробіття (37,2%) 3) Поширення наркоманії та алкоголізму (35,5%). Однак, важливо зазначити, що найбільшою проблемою, на думку опитаних, є корупція, хабарництво чиновників та службовців – 43,3% опитаних зазначили цю проблему як найбільш значущу. Можемо зазначити, що це певним чином зумовлено актуалізацією цієї тематики з боку політиків та ЗМІ, однак те, що проблема усвідомлюється, є ознакою того, що і в реальному житті вона стала основною. Серед решти варіантів слід зазначити, що більшість проблем, які були обрані, більше ніж 20% респондентів назвали: відсутність ясних цілей та орієнтирів розвитку країни, безпорадність державної влади, забруднення навколишнього середовища та зростання цін. Найменш актуальною респонденти визначили зростання рівня злочинності (9,9%). Виходячи з цих даних, можемо дійти висновку, що на сьогодні в суспільстві є цілий комплекс проблем, що усвідомлюються студентством, однак, той факт, що корупція є найбільш гострою, може свідчити про те, що саме цю проблему більшість вважає першоджерелом, через яке більшість інших проблем й з’являється. Що підтверджує друге питання, в якому більше 94% респондентів визнали корупцію поширеним явищем сучасних українських реалій. В питанні щодо факторів, які впливають на поширення корупції, домінуючого фактору респондентами обрано не було, що підтверджує комплексність та багатогранність цієї проблеми (мал. 1).

корупція феномен суспільство молодь

Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу

Мал. 1. Фактори поширення корупції


Однак, найбільш впливовими факторами було обрано не ефективний контроль держави за діяльністю державних службовців – 18% та звичка населення діяти в обхід закону – 14%. Другий фактор є найбільш цікавим, адже така думка свідчить про визнання вкоріненості корупційних явищ в ментальності українського населення, що підкреслює безпорадність закону в боротьбі з цим явищем. Майже однакові показники в таких факторів як недосконалість законодавства (13%), низький рівень життя більшості населення (12%) та впевненість в безкарності (12%), що в черговий раз підкреслює комплексність проблеми цього явища і те, що розв’язувати її потрібно також системно.

Визначивши поширеність корупції, важливо також відмітити відношення до цього явища в респондентів, адже як і решта суспільних явищ, воно не є зовнішнім та привнесеним в Україну і тому, його така поширеність означає, що певна частина населення підтримує ці практики та поширює їх.

Саме тому наступним блоком було визначення відношення респондентів до оціночних суджень щодо корупції. Так наприклад те, що корупція – протизаконне явище, сумніву в респондентів майже не було – 89,4% респондентів підтримують це. Однак, поняття «хабар» сприймається не так однозначно, адже 27,3% респондентів не погодилися з тим, що це – стимулювання чиновника до порушення або перевищення своїх повноважень заради вигоди хабародавця. І 62,1% респондентів не згодні з тим, що хабарництво призводить до збіднення населення. Отримані дані свідчать про поверхневе сприйняття явища корупції студентською молоддю, адже при визнанні явища поза законом, більшість не розуміє глобальних наслідків цього явища, сприймаючи його поверхнево. Хабар розглядається респондентами як легкий засіб збагачення, або як ефективний засіб вирішення проблем (з цим погодилися 47,4% респондентів), що свідчить про нерозуміння глобальних наслідків хабарництва для всього суспільства в цілому, а не для окремого індивіда. Однак, важливо, що абсолютна більшість респондентів погоджується з тим, що ефективність боротьби з хабарництвом залежить від дій кожного (76,5%), однак, наразі респонденти не готові боротися з цим явищем, адже значна частина впевнена, що хабар допомагає вирішувати проблеми, що виникають через недосконалість законодавства (55,3%).

Одним з важливих факторів широкого поширення корупції в Україні слід вважати те, що вона осуджується тільки на поверхневому рівні сприйняття, а у повсякденній уяві сприймається як норма частиною населення, так, наприклад, 31,4% респондентів згодні з твердженням, що не беруть хабарі тільки ті, кому їх не пропонують, при такій оцінці можна вважати, що у своїх подальших практиках респонденти будуть поширювати ці норми і на свою діяльність. З цим твердження не погоджується 65% опитаних, що свідчить про неоднозначну специфіку сприйняття цього явища і віру в принципових чиновників або державних службовців, які в жодному разі не беруть хабарі, що свідчить про відношення до хабара як до індивідуального вибору окремої людини, а не до зовнішніх обставин, що зумовлюють таку поведінку. 25,9% респондентів вважають хабар справедливою платаю за певні послуги, 70,6% – з цим твердженням не погодились; важливо відмітити ключове слово «справедлива» плата, адже це визначення демонструє двусторонність цього поняття, адже зиск від хабара отримують обидва учасника угоди, і поняття співвідношення ризику і вигоди є ключовим в цьому явищі для його подолання.

Також слід відзначити, що корупція має велику різноманітність форм, і від однозначного трактування цього поняття також залежить успішність боротьби з ним, наразі можемо переконатися, що єдиних універсальних форм корупції, які б сприймалися всіма, немає: найбільша кількість респондентів включило в поняття «корупція» терміни «здирство» 47,1% респондентів та «хабарництво» (46,8%). Також під визначення корупції попав загальноохоплюючий термін «зловживання владою», який віднесли до корупції 42,3% опитаних. «Відкат» та розтрату бюджетних коштів до корупції віднесло більше 30% респондентів. Кумівство та обман визнали корупцією менше 19% опитаних. 17,1% визнали все вищезазначене корупцією.

Правильне визначення поняття так само впливає на відношення до поняття, адже, якщо більшість визнає, що корупція – це протизаконне явище, але розтрату бюджетних коштів не відносить до нього, то це може спричинити викривлення норм закону у свідомості звичайних громадян.

При оцінці небезпеки кожного виду корупції для суспільства респонденти визначали, що найбільш небезпечним є розтрата бюджетних коштів (середнє арифметичне становить 4 з 5 можливих балів). За ним йде зловживання владою (3,8) і здирство (3,9). Обман та хабарництво було віднесено до явищ середньої небезпеки (3,4 та 3,5), найменш небезпечним були визнані кумівство та «відкат». Отримані дані свідчать про те, що найбільш небезпечними респонденти вважають види корупції, що приносять зиск тільки тому, хто порушує закон, адже від цього програє все суспільство в цілому, а індивідуальну винагороду отримає тільки одна людина, або система. Більш лояльно опитані відносяться до видів корупції, що несуть зиск двом акторам взаємодії. Найліпше сприймається респондентами явища кумівства (3) та «відкатів» (2,9), це може бути пов’язано з тим, що це стало звичним елементом суспільної взаємодії, і частина людей вважаює це нормою існування. «Кумівство» взагалі в сучасній Україні стало одним з основних елементів соціальної мобільності, без якого кар’єрне зростання, або пристойне місце роботи більшість населення знайти не може (мал. 2).


Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу

Мал. 2. Рівень шкоди явища корупції для суспільства


Також респонденти схильні виправдовувати корупцію: завжди готові виправдати корупцію 5,5% населення, іноді готові виправдати 48,1% респондентів і тільки 33,1% вважають, що корупція не може бути виправдана ніколи. Такі дані можемо інтерпретувати як схильність пояснювати корупцію зовнішніми обставинами, а не свідомим вибором людини, що відображає конфлікт у сприйнятті цього явища як дії, що детермінується як індивідуальним вибором людини, так і зовнішніми обставинами, що дає підставу маніпулювати у свідомості відношенням до цього явища в залежності від обставин, і фіксує відсутність сталої позиції студентської молоді до цього явища.

При розгляді особистого досвіду корупційних дій важливо розглянути його в залежності від групи чинників (Таблиця 1).


Таблиця 1

ВНЗ Чи давали ви хабар під час навчання в університеті?

Давав особисто Давав через посередника Не давав Відмовляюсь відповідати
НГУ 30,0% 22,5% 40,0% 11,7%
ДНУ 16,5% 3,7% 73,4% 8,3%
ДУЕП 0% 0% 100% 0%
НМетАУ 27,3% 21,2% 45,5% 9,1%

Так, бачимо, що відсоток тих, хто має власний досвід корупційних дій, суттєво залежить від ВНЗ, в якому навчається респондент. Так, у приватному ВНЗ ДУЕП жоден з опитаних не давав хабар під час навчання в університеті. А найбільш корумпованим виявився Гірничий Університет, де більше половини опитаних давало хабар протягом навчання; важливо зазначити, що саме в цьому ВНЗ найбільша кількість респондентів відмовилося відповідати на це питання, що також свідчить про потенційно високий рівень корупції. Після НГУ другу сходинку займає Металургійна Академія, що також має високий рівень корупції, адже майже 50% респондентів давало хабар протягом навчання. В Національному Університеті рівень корупції набагато менший, корупційний досвід в ньому має менше 20% опитаних.

Цікавим було відслідкувати, від чого залежить корупційний досвід респондента. Було висунуто 2 гіпотези 1) він залежить від того, чи отримує студент стипендію, адже тоді заради її збереження він має йти на корупційні дії задля збереження високого рейтингу 2) він залежить від того, яка форма оплати за навчання в студента – контрактна чи бюджетна, адже за логікою бюджетники мають активніше «змагатися» за оцінки, щоб зберегти своє місце навчання.

Задля перевірки першої гіпотези була змодельована таблиця результатів, що зафіксувала хибність цієї гіпотези (таблиця 2).


Таблиця 2


Чи давали ви хабар під час навчання в університеті?

Так, особисто Так, через посередника Ні
Чи отримуєте ви стипендію Так 21,0% 14,3% 64,7%

Ні 22,9% 11,3% 65,8%

Корупційний досвід майже не корелюється з тим, чи отримує певний респондент стипендію.

Задля перевірки другої гіпотези була також сформована таблиця з результатами по двом показникам (таблиця 3).


Таблиця 3


Чи давали ви хабар під час навчання в університеті?

Так, особисто Так, через посередника Ні
Ви навчаєтесь На бюджетній основі 23,7% 13,5% 62,8%

На контрактній основі 18,7% 12,1% 69,2%

Друга гіпотеза також виявилася невірною, адже істотно рівень корупційного досвіду не залежить і від форми оплати навчання.

Проаналізувавши ці гіпотези, можемо дійти висновку, що найчастіше особисті показники не впливають на корупційний рівень студентів. Оскільки він суттєво змінюється від специфіки ВНЗ, то можемо вважати, що це скоріше зовнішній фактор, ніж особливості певного студента, адже, коли корупційне середовище сформовано в певній мікрогрупі (викладацький колектив), то від особистого вибору певного студенту залежить менше, ніж від середовища; також, врахувавши ментальні характеристики студентства і прагнення до спрощення собі навчання, створення можливості вирішити проблеми менш трудомістким засобом сприяє поширенню корупції.

Серед цілей надання хабара найбільш «популярною» є отримання заліку (50%), що можемо пояснити більшим суб’єктивізмом при оцінці знання і відсутністю такого чіткого критерію як фінальна письмова робота. З боку студентства це пояснюється тим, що залікові предмети сприймаються як другорядні, бо у «важкий» передсесійний період витрачати час на заліки стає все важче. 30% респондентів платили за отримання екзамену. Цікавим є те, що корупція сягає навіть глибинних процесів діяльності ВНЗ, що позначається тим, що 3,3% респондентів платили за перехід з бюджетної форми навчання на контрактну, а 8,8% за отримання певної довідки.

Цікавим також є розподілення відповідей щодо того, хто став ініціатором хабара, адже в 29,5% випадків це рішення було прийнято індивідуально, адже так «надійніше». У 22,6% випадків на хабар натякнув той, кому він призначався. У 14% випадків респонденту про це повідомили знайомі.

У підсумку проблема, заради якої надавався хабар, вирішувалася, завдяки зусиллям хабарника у 66,8% випадків, у 20% випадків вона вирішувалася сама, без сторонньої допомоги, а у 3,8% взагалі не вирішувалася.

У 55,4% випадків респонденти прибігали для послуг корупціонера, щоб зберегти час та сили, у 20,7% випадків, щоб покращити результат (наприклад, підвищити оцінку) і у 20,7% – бо вирішити проблему інакше було неможливо, адже рішення залежало від конкретної людини і в 2,7% випадків задля отримання послуг, які взагалі не надаються легально, тобто по суті тільки у 20% випадків ми стикаємося з випадками вимагання, в решті ж випадків причиною надання хабара були або лінощі студентів, або бажання зберегти час.

У випадках, коли респонденти не стали давати хабар, найчастіше (50,5%) це було пов’язано з тим, що у хабарі не було потреби, лише 16% респондентів не дають хабарі принципово і ще для 5,1% – це занадто дорого, а 11,6%, проста не вміють цього робити, що знову підтверджує тезу про те, що у більшості випадків рівень поширення корупції, принаймні у ВНЗ, залежить від тих умов, що створені для її запобігання, адже людей, що принципово будуть вчити всі предмети задля того, що б не платити, не так багато – до цього їх можуть стимулювати або фінансова скрута, або принципи, які у сучасному суспільстві по відношенню до корупції зустрічаються все рідше, тим паче, що навіть студенти, що принципово не платять хабарів, не застраховані від випадків вимагання, яких майже 20% від усіх випадків корупційних дій.

Питання про посади, які студенти вважають найбільш корумпованими було

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: