Теоретичні основи вивчення сутності грошей
Кон’юнктурну політику за способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів, що спираються на регулювання грошового обороту можна поділити на заходи фіскальної політики, грошово-кредитної (монетарної), та заходи прямого впливу.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансових витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб’ктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює
Стимули до нарощування інвестицій , розширення виробництва, що пригнічеє сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування дердавного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте, якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію. Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб’єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.
Грошово-кредитна політика - це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк, зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює подвавлення процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва. Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики: експанційна (допускавється неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, налідок - інфляція, тобто, це "політика інфляції", ), рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошекй, наслідок - гроші "дорожчають", СуПо скорочується, - зниження цін і різке падіння економічної активності). Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути їх, застосовують дещо альтернативні до них політики : дезінфляції і політику рефляції.
Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги і недоліки. Потиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кенсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, визначили такі переваги фіскальної політики: Чинять більш вітчутний вплив на активність економічних суб’єктів, реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики, вплив фіскальних заходів виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Монетаристи на чолі з Фрідманом, абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, довели, що , зокрема, діям фіскальних заходів властивий такий самий, а той більший часовий лаг, як і заходам монетарної політики, недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскальної політики. У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічний політиці. Хоча, зараз, фіскальні і монетарні заходи розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнюючі в єдиній системі кон’юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит.
42. Суть, цілі та інструменти грошово - кредитної політики.
Грошово-кредитна політика - це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово - кредитної політики є загальноекономічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Інструменти крошово - кредитної політики це: 1)інструменти прямиого впливу на грошовий ринок та економічні процеси - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового процента, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти; 2) інструменти прямого впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків,установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.
43. Проблеми монетизації бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продукту в Україні.
Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами: 1)Збільшити оподаткування екон. суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.2)Дозволити уряду (казначейство) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їх статус законного платіжного засобу. 3)Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи зрвнішньому ринках. 4)Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку. Найдоцільнішим є третій - шляхом реалізації держ цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (при умові - бюдж дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП). Систематичний, зростаючий бюдж дефіцит, яким би способом не монетизувався, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.
Проблема монетизації ВВП полягає у доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів і послуг, погашення боргових зобов’язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси.
Про достатність монетизації ВВП можна судити з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Показник фактичного стану монетизації ВВП прийнято розраховувати як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП: Км=М/ВВП, де Км-рівень монетизації, М-маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3. На 1.01.2000 рівень монетизації в Україні становив - 17,4%. Його оцінка забезпечується порівнянням з показниками попередніх років або з показниками інших країн. В УКраїні демонетизація економіки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок чого скоротився По на гроші і відповідно була скорочена Пр грошей. Тому ремонізувати економіку України не можливо нагнітанням Пр грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток По на гроші. Для збільшення По на гроші як єдино реального шляху ремонетизації економіки України, необхідно: перейти до політики екон зростання, що забезпечуватиме зростання реального ВВП, полдолати бартер у відносинах між господарюючими суб’єктами, підвищити стабільність нац грошей та банківської системи, довіру до них усіх економічних суб’єктів, підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного процента, забезпечити високий рівень розвитку ціних паперів та валютного ринку.
44. Сутність, закономірності розвитку та види інфляції. Способи вимірювання інфляції.
Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зросання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих державою цінах. Закономірністю інфляції є те, що вона не виникає раптово, а розв-ся поступово, як тривалий процес, який можна розділити на стадії, що відрізняються співвідношенням темпів зростання Пр грошей і темпів їх знецінення. І.- теми зрост. Пр грош. випереджають знецінення грош, це випереджання поступово зменш-ся, наближаючись до вирівнювання. Причинами цього є: надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підп-ва, товарно-грош від-н, підвищення прод-ті праці, що призводить до розширення в-ва і реалізації товарів і поліпшення співвідношення між По і Пр на товарних ринках. ІІ. - темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.Це зумовлюється: у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів, що прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний По порівнянно з поточною емісією; одночасно зменш-ся відплив у нагромадження нових Пр грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу; Знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери в-ва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння в-ва і товарообороту, через що зменшується По на гроші. За формами прояву інфляції можна виділити цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін, інфляцію заощаджень, коли знеціненнягрошей проявляється у зростання вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах, та девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют. За темпами знецінення інфляції розрізняють повзучу - до 5 % на рік, помірну, відкриту - 5 - 20 %, галопуюча - 20 - 50, а іноді і 100% на рік. Також розрізняють інфляцію витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат) та інфл попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках).
Точно
виміряти відкриту
цінову інфляцію
можливо за
допомогою
індексу цін
за певний період
- рік, квартал,
місяць. Для
вимірювання
інфляції найчастіше
застосовуються
три види ідексів
цін: індекс
споживчих
товарів ( індекс
спож. цін), індекс
цін на засоби
виробництва
(індекс цін
виробників),
індекс цін ВВП,
або дефлятор
ВВП. Перший
характеризує
зміну в часі
загального
рівня цін на
товари і послуги,
які купує населення
для особистого
споживання.
Визначається
з відношення
ринкової вартості
фіксованого
"кошика" в
поточному році
до ринкової
вартості фіксованого
"кошика" в
базовому році.
Другий характеризує
зміну в часі
загального
рівня цін на
засоби виробництва,
які купують
юридичні особи
для виробничого
споживання.
Цей індекс
чутливіший
до змін и витрат
на виробництво,
ніж до зміни
попиту. Визначається
за формулою
агрегатного
індексу цін
Ласпейреса:,
де Р1 і Р0 - рівень
цін на одиниці
товару поточного
і базового
періодів, g0
- кількість
товарів (випадків
надання послуг)
у базовому
періоді, що
взяті в розрахунках.
Дефлятор характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, що характеризує інфляційні зміни всіх цін. Визначається теж за гарегатним індексом цін Ласпейреса.
45. Причини інфляції. Монетаристський та кейнсіанський підходи щодо визначення причин інфляції.
Дослідники причин інфляції визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "Рівняння І. Фішера" MV=QP. Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті.Вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. Це покладено в основу грошової теорії інфляції, якої дотримується монетаристська школа. Фрідман вважає, що єдиною причиної інфляції є надмірна пропозиція грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний По. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається грошово-кредитною політикою держави. Монетарна політика може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Кейнсіанці погоджуються, що інфляція розвивається лише при тривалому зростання Пр грошей, можливому за ліберальної грош-кред політики. АВони не заперечують, що дія затратних чинників інфляції може привести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. Відмінність в тому, що ліберальну грощш-кред політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричиною - чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозицій. Тому, неможливо ефективно вирішити проблеми стримування інфляції лише ужорсточення монетарної полятики, а потрібно "докопуватися" до першопричин її.
Поте обидва види причин тісно переплітаються і, по суті, зливаються в одну - лібералізацію державної монетарної політики і зростання на цій основі пропозиції грошей, без чого ні перший, ні другий вид чинників не може матеріалізуватися у тривале зростання цін.
46. Економічні та соціальні наслідки інфляції.
У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшиє реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушують купувати товари за зростаючими цінами. Але підприємці не тільки продають, а й купують товар за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свою робочу силу, ціна на яку теж в період інфляції зростає. Тобто, усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб’єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо. Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень, які внаслідок інфляції помітно знецінюються чи навіть зникають. Негативним соціальним наслідком є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму.
В економічній сфері інфляція особливо відчутно впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Негативними наслідками інфляції в економічній сфері є: можливий занепад і застій виробництва в результаті перекидання грошей в галузі зі швидким зростанням цін, скорочення капіталовкладень і затухання нуково-технічного прогресу, звуження ринку збуту як результат скорочення платоспроможного попиту, цетеж призводить до затухання і навіть скорочення обсягів виробництва, переплив капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією. Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. В таких умовах економічним суб’єктам не вигідно тримати свої активи в грошовій формі, тому відповідно порушуються кредитні відносини та грошовий обіг. Інфляція може спричинювати нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господаврських зв’язків, уповільнює товарооборот, викликає додаткові витрати обігу. Виникає "голод" на грошові знаки, зростає потреба в великих купюрах, падає курс національної валюти відносні валют країн, де інфляція відсутня або розвивається нижчими темпами.
47. Особливості інфляції в Україні.
В 1991 році В Україні проголошений курс на незалежність і Україні охопила глибока інфляція (390% на рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2000р. Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Укр. є гіперінфляція Це пояснюється двома причинами: обвалом "інфляц навісу", одерж. Укр у спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін 91-92рр, що спровокувало зрост платоспроможного По і цін за цей період більш ніж в два рази. Тобто роздрібні ціни зросли швидше, ніж зростала грошова маса; Надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили Уряд та ЦБУ. Другою особливістб є чітка однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтації її на антиінфляц ціль з 2 половини 93 р. В 94 р уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньоражу та його роль у поліпшенні стану держ фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошової маси. Третьою ос. - є форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економ. зростанню, а навпаки, поглиблювали економ спад та зростання безробіття. Інфляц процес у 94 році був "переламаний" завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП. Четверта ос полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляц в 96р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позиції розвинутих країн не дало так давно очікуваного пожвавлення в-ва, яке продовжувало скорочуватися. Причина цього - структура української економіки, яка і після переходу до антиінфляц політики залишалася неадекватною ринк механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах прямої монетарної політики. П’ята проявилася вже на стадії проведення антиінфл. Політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держбюджету і вкрай повільних темпів ринк реструктуризації в-ва різко погшасити інфляц не вдається.
Ще одна особливість - розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Хоча інфляц процес в Україні в 90рр відповідає в цілому монетаристським трактуванням сутності і причинам інфляціїї, але має такі відмінності: 1) надмірне затягування інфл процесу на досить високому рівні (близько 20% на рік) без відчутного стимулюючого впливу на екон зростання, внаслідок чого інфл-я набула форми стагфляції,2) атниінфл держ політика супроводжується поглибленням платіжної кризи, яка перетворюється в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушує органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робить антиінфл толітику не достатньо послідовною та ефективною.
48. Державне регулюваня інфляції: основні напрямки та інструменти.
Антиінфляц політика більшості країн з розвинутою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання По), політики доходів чи за одним і другим напрямком одночасно. Дефляц. Політика включає ряд методів обмеження платоспроможного По через фін і кредитно-грошовий механізми.Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджетк, передусім на субсидії підп-вам, соц потреби, інфраструктуру, на потреби військово - промислового комплексу, посилення податкового тиску на доходи. Необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск держ позик. Важливим інструментом дефляц політики єк редитна рестрикція та пряме лімітування ( таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи процентні ставки за пасивними і активними опрераціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та інш. методами, держ скорочує банківське кредитування економіки, і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного По. Політика доходів передбачає держ контроль за зарплатою і цінами. Цей контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні (заморожування), або встановленням темпів їх зростання в певних межаж, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці, або до того й й іншого водночас. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соц напруження. Досвід держ регулювання інфляції з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій має велике значення для еконм теорії і практики: 1) інфл може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести джо тяжких економ і соц наслідків. Тому більш надійною виявилась чітко виражена антиінфляц політика; 2) Антиінфляц політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у в-во, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому, вона не може обмежуватися дефляц заходами, а повинна бути комплексною, включати заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку в-ва на ринк засадах; 3) антиінфляц політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фін підтримку з боку держдави і не одержали її. Тому проведення такої політики вимагає від її творців значної мужності і політ воля, певних жертв з боку сусп-ва, проте вони повністю окупляться завдяки забезпечення економіки стабільними грошима.
49. Сутність, цілі та види грошових реформ.
Грошові реформи - це повна чи часткова перебудова грош системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош обороту стосовно нових соц - економ умов, чи одне і друге водночас. За глибиною реформаційних заходів виділяють структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого мономенталізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. При цьому потьрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в держ фінансах, банк і валютній системах тощо. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош системи. Сама база грош. системи та структура економіки і грошкредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1)формальні реформи, за яких купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; 2) деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса горшей в обігу зменшується , а грошова обиниця збільшується. За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи, коли за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові і безготівкові запаси тощо). Так була проведена грош реформа в Україні в 1996 р. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від фолрми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для держ власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу ( випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно).
50. Особливості проведення грошової реформи в Україні.
У 90-ті рр. в У. була проведена грош реф-ма, яка за своїм хар-ром може бути віднесена до категорії провних або структурних реформ. До найхаратерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особливо соц спрямованість реформ та інше. Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що крім суто економ причин, були і досить могутні політичні причини їх проведення. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало найменше 3 мети :1) створити нац гроші і грошову систему, 2) забезпечити стабільність нацгрошей; 3) сформувати і ввести в дію нові методи інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку. Довготривалість реформи полягає в тому, що почалася в січні 92 року випуском в обіг купонокарбованців багаторазового використання, а закінчилася у вересні 96 вируском в обіг гривні, тобто тривала майжу п’ять років. Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектовано і свідомо проведеною складовою грошоіої реформи. Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грош реформи в Україні з двох причин: до початку реформи такого механізму в Україні не було; для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання. Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальнії аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь - якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення. Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 році, за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ.
51. Поняття валюти та валютних відносин. конвертованість валюти, її суть, види та значення. Поняття валюти широко використовується в екон літературі та практиці. Валюта обслуговує зовнішньоекономічні відносини, фунціонування світової економіки та інтеграцію до неї нац. економік окремих країн, на її основі функціонує валютний ринок. Валюта - будь-які грошові кошти, форм-ня та вик-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономіч відносинами. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності нац походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни. Валюта класиф за кількома критеріями. За емітентською належністю валюту розрізняють: нац, іноз, колективну (СДР, євро). За режимом вик-ня валюти поділяють на: неконвертовані, конвертовані. Неконвертовані є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноз. валюти за ринк курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Конвертованими є валюти, які вільно обмін-ся на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановл порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість валюти можна класиф за кількома критеріями: 1.За повнотою конвертації: повна і часткова конвертованість. 2. За видами суб’єктів: зовнішня, внутрішня. 3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою: за поточними операціями, за переміщенням капіталу. Повна конвертованість означає можливість вільного обміну нац валюти на іноз для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або операцій (австалійські долари, бельгійські франки, долари США, італійсікі ліри і т. д. ). Резервні валюти не тільки вільно використ у міжнарод. платежах, а й вільно накопич-ся ав резервах міжнарод. ліквідності. Часткова - нац. валюта обмінюється на іноз. з певними обмеж. Значення: конвертація дає поштовх для розвитку зовнішньої торгівлі, відкриває шлях до посилення крнкуренції між нац. і іноз. виробниками, срияє вирівнюванню нац. і світових цін, розширенню споживання за рах. збільш. імпорту. Валютні відносини - це сукупність екон. відносин, які виникають у прцесі взаємного обміну рез-ми д-ті нац. госв-в і обслуг-ся валютою.
52. Валютний ринок: суть та структура, чинники, що визначають кон’юктуру валютного ринку. За екон. змістом: валютний ринок - це сектор грош. ринку, на якому урівноваж-ся попит і пропозиція на такий спрецифічний товар, як валюта. За своїм признач. і організац. формою валютний ринок - це сук-ть спец. інстимтутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити нац. і іноз. валюту. Об’єктом купівлі-продажу на цьму