Теоретичні основи вивчення сутності грошей
53. Функції та операції валютного ринку. Вал. ринок виконує певні ф-ції, в яких виявляється його призначення й екон. роль. Осн-ми його ф-ціями є: - забезп. умов та мех-мів для реал-ї валютн. пол-ки дер-ви; - створення суб’єктами вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і капітальними розрах-ми та сприяння завдяки цьому розв-ку зовн. торгівлі; - забезпечення прибутку уч-кам вал. відносин; - форм-ня та урівноваження попиту та проп-ї валюти і регулювання вал. курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів. Названі ф-ції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями: 1) за терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти: - касові або операції з негайною поставкою; - строкові. 2) За мех-мом здійснення операції: операції спот; - форвардні оп-ї; - ф’ючерсні оп-ї; опціоннні оп-ї. 3) За цільовим призначенням: - операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрах-ми; - операції з метою страхування від валютн. ризиків (операції хеджування); - операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4) За формою здійснення: - безготівкові; - готівкові. 5) За масштабами операцій:- оптові (здійснюються між банками); - роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). Касові операції полягають у купівлі продажу валюти на умовах її поставки не пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти у той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові - "операції спот". Операції спот дають можливість їх уч-кам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах. Строкові валютні операції полягають у купівлі продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції підрозділяються на кілька видів залежно від мех-му їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форв. контр-х строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписання ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Ф’ючерсні оп-ї - це теж різновид cтрокових оп-й, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Опціонні оп-ї - це різновид строкових оп-й, за яки між між уч-ками укладається особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.
54. Валютний курс: сутність, роль та фактори, що визначають його динаміку та рівень. Вал. курс- це співідн., за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї кр-ни, що визначена в грош. одиниці іншої кр-ни. Установлення курсу називається котируванням валют. Вал. курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні хар-ки кожної валюти формуються у межах нац. госп-в, то їх кількісне порівняння відбувається у зовн-ек. операціях. Вал. курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовн-ек. операцій. Вартісною основою вал. курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютн. курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політ. та військово-політ. обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку вал. курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої нац. грош. одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники: 1) зростання нац. доходу; 2) темпи інфляції - чим ↑ темпи інф. в кр-ні, тим ↓ курс її валюти; 3) стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ нац. валюти, пасивний - навпаки; 4) різниця прцентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки; 5) діяльність вал. ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнар. розрах-х; 7) ступінь довіри до валюти на нац. та світовому ринках;8) валютна пол-ка; 9) ступінь розвитку фондового ринку.
55.Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в У. При золотому стандарті в основі вал. курсу лежав золотий паритет - відношення вагової кількості чистого золота , що містилося в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. В умовах золотого стандарту відх. вал. курсу від вал. паритету не могло бути значним. Воно обмежувалося витратами, пов’язаними із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну валюту, або здійснення прямих платежів. Це відх. фактично не перевищувало 1% від паритету у кожний бік. Межі такого відх. називаються золотими точками. Базою вал. курсу до середини 70-х р. був офіційний золотий паритет валют. Унаслідок Ямайської вал. реформи 1976-78 рр. юридично була оформлена відмова кр-н від від золотих паритетів як основи вал. курсів. Офіційний золотий паритет утратив реальне екон. значення. Нині основою визначення вал. курсів є співвідн. купів. спроможностей нац. валют. Купівельна спроможність в-ти - це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за нац. грош. одиницю. При зростанні курсу нац. в-ти товари, які експортовані з цієї кр-ни, стають дорожчими за кордоном, а імпортовані товари - дешевшими, і навпаки. Сучасні типи режимів вал. курсів у світовій вал. с-мі включають фіксований і плаваючий режими. При фіксованому режимі вал. курс фіксується до однієї валюти або кошика валют. Плаваючі курси змінюються в залежності від попиту та проп-ї на вал. ринку. Головними методами регулювання вал. курсу є валютна інтервенція та дисконтна пол-ка. Вал. інтервенція - це пряме втручання центр. банку або казначейства у вал. ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центр. банком або казначейством інвалюти. Центр. б-к купує інвалюту, коли її проп-я надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежується коливання курсу нац. валюти. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтн. ставки центр. емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткостр. капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центр. банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Методами вал. регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення вал. курсу. Україна використовувала кілька режимів вал. курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р. було визначено ринковий (плаваючий) режим вал. курсу укр. карбованця. На практиці така с-ма означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відпов. екон. умов: конкурентоспроможної стр-ри ек-ки, гнучкої с-ми цін, розвитку банківської інфрастр-ри та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на вал. ринку, доларизація внутр. обороту та бартеризація зовнішньоторг. обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій ,зменшення надх. іноз. в-ти на внутр. р-к, зростання внутр. боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділят иринковим методам стабілізації вал. курсу , і фіксований вал курс було замінено на так зв регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринк. мех-м визначення курсу на основі попиту і проп-ї. Протягом 1996 та першої половини 1997 рр. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленог овал. коридору. Наприкінці 1997 р. змінилась міжнар. кон’юнктура, почався відплив короткостр. капіталів із нових ринків, до яких належить і У. Нерезиденти У. стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило проп-ю і водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабліьності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі вал. коридору. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від вал. коридору та проголосив перехід до гнучкого вал. курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалися умовами, які склалися на ринку після фін. кризи 1998 р. НБУ установлює офіційний вал. курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільноконвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнар. розрах-х, котируються на міжнар. ринках або щоденно використовуються у розрах-х між центр. банками кр-н СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торгівельні операції та неторгівельні розрах-ки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.
56.Поняття та призначення валютних систем. Елементи національної валютної системи. Розвиток валютної системи в Україні.
Валютна система- це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову.
Національні валютні системи базуються на національних грошах і , по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні , вони визначаються загальнодержавним законодавством.
Міжнародні та світова валютні системи грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних ) валютах (євро, СДР і ін) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.
Призначення національної валютної системи:
1)розроблення та реалізація валютної політики,2)валютне регулювання, 3)валютний контроль.
Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є : назва, купюрність та характер емісії національної валюти, ступінь конвертованості національної валюти,режим курсу національної валюти, режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті, режим формування і використання державних золотовалютних резервів, режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні, регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів, регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин, визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, ДПА, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку України.
Розвиток валютної системи в України можна умовно поділити на три етапи:
1) Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже законом України " Про банки і банківську діяльність", ухваленому в 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни.
2) Цей етап тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів та ін.
3) Цей етап розпочався після випуску в обіг постійної національної валюти гривні ( з вересня 1996 р.), на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні, введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень, певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах, подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями, приєднання України (у травні 1997 р.) до 7 статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.
Щоб не допустити обвального паління гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998 р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку: відновлено обвязковий продаж 50% валютних надходжень резидентів, розширено валютний коридор, посилено контроль за обгрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку, посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.
57.Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні.
Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно- правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими ціляти валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі- зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.
Крім загальномонетарних цілей валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це ,зокрема:
1) лібералізація валютних відносин в Україні,
2) забезпечення збалансованою ті платіжного балансу та стабільних джерел іноземної валюти на національний ринок,
3) забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти,
4) захист іноземних та національних інвестицій у країні,
5) забезпечення стабільного курсу національної валюти.
Валютне регулювання- це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на :
1) процес курсоутворення,
2) виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни,
3) діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку,
4) здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу,
5) здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни,
6) ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон,
7) кредитні відносини резидентів з нерезидентами,
8) формування та використання золотовалютних резервів.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду , були: введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті ( на 100% чи на 50%); заборона ( чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни; заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це зокрема:
1)курсова політика,
2) облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики,
3) валютна інтервенція (девізна політика),
4)регулювання сальдо платіжного балансу,
5) формування та використання золотовалютних резервів.
58. Платіжний баланс: сутність, структура та роль в механізмі валютного регулювання.
Платіжний баланс- це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних між країни ( нерезидентів) за певний період часу ( рік, квартал, місяць).
Структура платіжного балансу:
Розділ 1. Стаття "Баланс товарів": відображаються всі переміщення товарів через економічні межі країни з переходом права власності: експорт відбивається у графі "Надходження", імпорт- у графі" Платежі".Співвідношення обсягів надходження і платежів по цій статті називається торговим балансом. По статті " Баланс послуг" враховується рух коштів у взязку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними і ін. По статті " Доходи" враховується рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном, доходами від портфельних інвестицій, доходами від інших інвестицій. По статті " Поточні трансферти" враховується рух коштів на без еквівалентних засадах- гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам.
Розділ 2 "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій". Стаття "Капітальні трансферти": враховуються всі операції, пов'язані з передачею права власності на основний капітал або анулювання боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі.
У розділі" Фінансовий рахунок" показуються операції з купівлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції.
Протягом року технологічно неможливо адекватно відкоригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому в процесі беруть участь статті розділу 3 " Резервні активи", на яких відображається централізований золотовалютний запас країни.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він дає грунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення конюктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.
59.Золотовалютні резерви: сутність, призначення та роль в механізмі валютного регулювання.
Золотовалютні резерви-це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.
Призначення золотовалютних резервів (цілі накопичення золотовалютних резервів):
1) трансакційне призначення- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим , щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями,
2) інтервенційне призначення-забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку грошей, з тим , щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти.
Ролі золотовалютного резерву:
1)оптимізація обсягу золотовалютних резервів,
2)інтервенційне їх використання,
3) розміщення резервів та ін.
60.Поняття, розвиток та основні елементи світової та міжнародної валютних систем.
Світова валютна система-це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.
Складовими світової валютної системи є:
1) форми міжнародних засобів платежу, 2)уніфікований режим валютних паритетів та курсів, 3) умови взаємної конвертованості валют, 4) уніфікація правил міжнародних розрахунків, 5)режим валютних ринків та ринків золота, 6)міжнародні валютно-фінансові організації, 7) міжнародне регулювання валютних обмежень.
Розвиток світової валютної системи:
1) система, заснована на золотому стандарті (платіжний оборот обслуговувався переважно золотом),
2) механізм золотодевізного стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.)
3)Бреттон-вудська валютна система. На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи даного валютно-фінансового устою,
4) Ямайська валютна система створилась внаслідок угоди, що була досягнута на нараді країн-учаснць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р.
Міжнародна (регіональна) валютна система-договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн.
Щоб протистояти гегемонії долара у світовій системі, в березні 1979 р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему-Європейську валютну систему (ЄВС)- форму міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Механізм ЄВС містив 3 елементи:європейська валютна одиниця -ЕКЮ, режим сумісного коливання валютних курсів-"суперзмія", Європейський фонд валютного співробітництва.
Маастрихтсьька угода 1992 р. визначила 2 етапи становлення ЄВС:
1)липень1990р.-грудень1993р.: повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС, завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку ЄС, розроблення заходів щодо зближення (конвергенції) ряду економічних параметрів для країн-членів,
2)січень 1999 р.: створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком, установлення фіксованого курсу для валют країн-членів ЄВС між собою, а також відносно ЕКЮ, емісія єдиної грошової одиниці, проведення єдиної валютної політики країнами- членами ЄВС.
61.Загальні передумови та економічні причини, що визначають необхідність кредиту.
Передумовою кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту,- коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.
Кредит не існував завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі -продажу товару не міг відбутися І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит-за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит.Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення- виробництва, споживання.
Суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит. Звідси існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.
62. Сутність кредиту, його структура, еволюція та зв'язок з іншими економічними категоріями.
Кредит-це суспільні відносини, що виникають міжекономічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу зявилися на грунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин. Водночас кредит- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.
Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту , фінанси формуються в процесі розподілу (кредит у процесі перерозподілу).
Першою формою кредиту , що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників- незаможні ( селяни,ремісники). З переходом до товарно- капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.
Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому поняття кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту.На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і капіталотворчу.
63.Стадії та закономірності руху кредиту на мікро- і макрорівняхх. Причини кредитування.
Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:
ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де
ВВ-формування вільної вартості у кредиторів,
НП-розміщення вільних коштів у позички,
ОП-одержання додаткових коштів позичальником,
ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби,
ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника,
ПК- повернення позичальником коштів кредитору,
ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку.
Стадії руху кредиту:
1-а стадія- формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ),
2-а стадія- розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),
3-а стадія- використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),
4-а стадія- вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),
5-а стадія- повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.
Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: зворотність руху вартості, що передана в позичку; тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; збереження позиченої вартості руху і повернення її кредитора в повному обсязі; залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних