Xreferat.com » Рефераты по финансам » Госбюджет, дефицит бюджета

Госбюджет, дефицит бюджета

органів місцевого самоврядування не може бути виправданим. Так, у Свердловському міськви­конкомі Луганської області цілий рік (із 1 травня 1995 року до 1 травня 1996 року) виплачувалась надбавка, не передбачена законодавством, до заробітної плати державним службовцям. Незаконні виплати становили 101,3 тис. грн.

Треба вжити всіх можливих заходів щодо скорочення чисельності і ви­датків на утримання органів виконавчої влади й самоврядування, а також значно посилити попередній і поточний контроль з боку фінансових, казна­чейських та контрольно-ревізійних органів за економним і цільовим витра­чанням коштів на цю мету.

Це конче потрібно для вирішення одного з найголовніших завдань сьо­годення, яке постало перед усіма органами виконавчої влади, керівниками підприємств, установ і організацій, фінансовими й казначейськими органа­ми, а саме: забезпечити виконання Указу Президента України від 12 травня 1996 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат" і Указу, який буде видано з цих питань найближчим часом.

Міністерством фінансів, його місцевими органами, територіальними ор­ганами Державного казначейства, контрольно-ревізійною службою та подат­ковою адміністрацією здійснено ґрунтовну перевірку із зазначеного блоку питань. За її результатами Мінфіном подано інформацію та проект постано­ви Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо притягнення до персо­нальної відповідальності керівників центральних і місцевих органів виконав­чої влади, з вини яких незадовільно або неналежне виконано вимоги Указу та постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗІ серпня 1996 р. № 1033 "Про залучення додаткових надходжень до бюдже­ту та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпе­чення фінансування соціальних виплат населенню", яку прийнято відповід­но до Указу Президента України. Проведено роботу і щодо залучення зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету. Станом на 10 січня 1997 р. державним бюджетом України одержано кошти на загальну суму 680 млн. дол. США та здійснено цілий ряд інших заходів.

Водночас аналіз погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат за підсумками роботи у 1996 р. свідчить, що заходи, які вживаються центральними і місцевими органами виконавчої влади, фінансовими й казначейськими органами, керівниками підприємств, установ і організацій, є недостатніми і докорінно не поліпшили стану справ у цій важливій ділянці роботи.

За друге півріччя 1996 р. заборгованість місцевих бюджетів із заробітної плати та інших соціальних виплат зросла в Івано-Франківській області — на 121%, Рівненській — 70, Донецькій — 60, Запорізькій — на 41%, а у Во­линській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Миколаївській, Одеській, Рівненській та Тернопільській областях станом на 1 січня 1997 р. — найвищий по Україні показник заборгованості місцевих бюджетів із соціаль­них виплат на одного жителя регіону.

Що стосується визначення напрямків роботи на 1997 р. щодо ліквідації заборгованості із соціальних виплат, то ця робота має бути спрямована на подолання тих негативних проявів у соціальній, економічній, фінансовій сферах, які в першу чергу вплинули на виникнення заборгованості із заро­бітної плати та інших соціальних виплат.

Таку заборгованість із соціальних виплат спричинило те, що у бюджеті на 1996 р. були видатки, які мають здійснюватись в обов'язковому порядку, але вони не забезпечувались неінфляційними джерелами фінансування. Міністерства і відомства, місцеві органи виконавчої влади, керівники бюд­жетних установ були зобов'язані Законом України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" ужити заходів щодо приведення мережі штатів та кон­тингентів підвідомчих установ і закладів у відповідність із розмірами коштів, передбаченими у державному і місцевому бюджетах на їхнє утримання у 1996 р. Але така робота зазначеними органами проводиться дуже повільно.

Так, у Полтавській області штатна чисельність установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів, станом на 1 січня 1997 р. на 10,9% пере­вищувала штатну чисельність, що була на 1 січня 1990 р., у Рівненській — 8,1, Івано-Франківській — 8, Тернопільській — 6,6, Чернівецькій — 4,3 та в м. Севастополі — на 16,1%.

Збільшується заборгованість із видатків на утримання бюджетних установ, у тому числі на оплату праці, за опалення, електроенергію, комунальні послу­ги, медикаменти тощо. Станом на 1 січня 1997 р. допущено заборгованість бюджетних установ соціально-культурної сфери із зазначених видатків на за­гальну суму 4,8 млрд. грн., із них по місцевих бюджетах — 1,2 млрд. грн.

Несвоєчасні розрахунки бюджетних установ за надані послуги негативно впливають на фінансовий стан підприємств і є однією з причин кризи пла­тежів у народному господарстві, затримки виплат заробітної плати у вироб­ничій сфері.

Наявність заборгованості із соціальних виплат обумовлюється і тим, що в нинішніх економічних умовах немає можливості забезпечити бюджетними коштами надання і виплату всіх пільг і компенсацій, передбачених законо­давчими актами, більшість із яких приймалися на хвилі популізму в перші роки незалежності України, без економічних обгрунтувань. За розрахунками Мінфіну, тільки з 16 видів пільг із 22, що надаються згідно з законодавст­вом, у 1997 р. необхідно передбачити бюджетні кошти у сумі 15,3 млрд. грн.

Це гірка правда. В умовах, що склалися, треба йти шляхом допомоги тим громадянам, які не в змозі забезпечити собі відповідного рівня життя, і зупинити безпідставні виплати тим, хто може самостійно створювати своє благополуччя.

У 1997 р. заходи щодо запобігання порушень фінансової та податкової дисципліни повинні передбачити передусім персональну відповідальність посадових осіб, які припускаються цих порушень, та дії з визначення пла­тоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності і, в разі необхідності, примусити їх до банкрутства.

На стан погашення заборгованості з соціальних виплат із бюджетів усіх рівнів впливає й те, що надання пріоритету у фінансуванні соціальних вип­лат ще не стало обов'язковою нормою. Кабінет Міністрів України весь час ставить питання, щоб на виплату заробітної плати й інші соціальні виплати спрямовувати 75—80% бюджетних коштів, що надійшли. Водночас керівни­ки окремих фінорганів і казначейських органів роблять навпаки. Так, за да­ними перевірок робочими групами з обласного бюджету Вінницької області у листопаді 1996 р. на соціальні виплати спрямовано 17%, а в грудні — 14,8, Закарпатської — відповідно 44 та 34,1, Запорізької — 14,2 та 19, Київської — 38,9 та 27,3, Одеської — 33,5 та 30,8, Рівненської — 15,8 та 18,9%.

Не виконано вимогу щодо пріоритетного фінансування соціальних вип­лат із районних бюджетів у Волинській, Кіровоградській, Рівненській облас­тях, м. Києві та інших регіонах.

Невизначеність щодо поданого пакету документів до проведення подат­кової реформи і затримка у зв'язку з цим прийняття бюджету на 1997 р. за­гострює фінансову ситуацію.

Платники податків, м'яко кажучи, сплачувати їх не поспішають. Це, безперечно, стверджується попередніми підсумками надходжень до­ходів зведеного бюджету за січень 1997 р., оскільки новий бюджетний рік почався дуже невдало. В січні різко знизилися надходження майже по всіх дохідних джерелах, що становили лише 73% від середньомісячних надход­жень минулого року, або менше прогнозу на січень на 18%. Проти грудня 1996 р. скорочення доходів становило 57%.

Фактична питома вага січня в проекті бюджету на 1997 р. становила ли­ше 3%, тоді як минулого року в січні надійшло 5,5% річної суми. І такі циф­ри — майже по всіх областях.

Ситуація, яка склалася сьогодні, зрозуміло, зобов'язує фінансові й каз­начейські підрозділи у тісному співробітництві з економічними, банківськи­ми та податковими органами встановити причини падіння доходів, розроби­ти і подати конкретні пропозиції місцевим державним адміністраціям щодо поліпшення виконання дохідної частини бюджету і забезпечення фінансу­вання першочергових видатків.

Основними напрямками фінансової політики в 1997 р. мають бути: — жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

— фінансування із бюджету тільки під державні програми і державне за­мовлення:

— розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

— розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

— розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та інших соціальних виплатах;

— завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

— забезпечення повного й своєчасного погашення зовнішнього і внут­рішнього державного боргу та його обслуговування.


ДОХОДИ БЮДЖЕТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Досвід країн із ринковою економікою свідчить про великі можливості використання бюджету як основного інструменту державного регулювання соціально-економічних процесів.

У і 996 р. зроблено вагомий крок до запровадження чітко визначеного законодавством бюджетного процесу. Застосування в повному обсязі Закону України "Про бюджетну систему України" дало можливість організаційно й методично вдосконалити його. Водночас прогноз макропоказників та умов розвитку економіки, що не справдився торік, зашкодив досягненню запланованих параметрів бюджету. Так, у 1996 р. Зведений бюджет України по до­ходах виконано лише на 87,6%, а по видатках - на 86,5%.

У прогнозних розрахунках на рік третину всіх доходів зведеного бюджету передбачалося забезпечити за рахунок податку на додану вартість, податку на прибуток, акцизного збору, другу третину — за рахунок прибуткового податку у громадян, внесків до Чорнобильського фонду. Пенсійного фонду і Фонду зайнятості населення, 10% передбачалось отримати за рахунок рент­них платежів за нафту та за різницю в цінах на газ.

З попередніми даними, до бюджету надійшло ПДВ 6293,3 млн. грн., або 95,3% до річних призначень, акцизного збору — 652,1 млн. грн. (90,4%); податку на прибуток підприємств 5450,8 млн. грн. (90,2%); прибуткового податку з громадян — 2639,2 млн. грн.(109,2%); відрахувань до Чорнобильського фонду ~ 1487,6 млн. грн. (82,1%) рентної плати за нафту і природний газ та різниці в цінах на газ - 1873,3 млн. грн. (70,9%); відрахувань до Фонду зайнятості населення — 267.9 млн. грн. (69,1%).

Серед названого вище переліку виділимо групу непрямих податків, або податків на споживання. До таких західна фінансова статистика відносить: податки на покупки, на продаж, ПДВ. акцизи, податки на експорт та імпорт (мита), податки на переведення власності, майна чи цінних паперів.

Найбільший серед податків — акцизи. Найпоширеніша його форма — ПДВ. Суттєвим зрушенням у структурі податків розвинутих країн є зменшення відносної частки податків на споживання. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося і переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Державний фіск завжди прагнув до універсальності податків на споживання. Розвиток галузей виробництва товарів споживання, постійні зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце серед усіх непрямих податків акциз в універсальній формі . Його перевага в тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж, окрім того, досить широко він застосовується у сфері послуг.

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих податків — специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах держав невпинно зменшувалася. Середній показник у країнах ОЕСР знизився із 33,7% у 1965 р. до 27,6% у 1990 р., країнах ЄС - із 35,6% до 29,5% відпо­відно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН — із -31,1% до 23,4%, Канаді - з 35,3% до 26%, Італії - з 36,6% до 23,1%, Бельгії — з 35,5% до 22% і навіть у Франції, країні, де історично переважали непрямі податки, — з 37,6% до 28,3% відповідно.

Таке становище пояснюється двома основними причинами, По-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на со­ціальне страхування; по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку. В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила дисципліновано сплачує ці податки, а тому вони ста­ють масовими.

Податок на додану вартість уведено протягом останніх років у Канаді, Японії, Кореї, Мексиці, Новій Зеландії. Тут запроваджено єдину ставку по­датку, Навіть ті країни, де раніше застосовувалося кілька ставок (наприклад, Франція й Італія), скоротили їхнє число. У США Федеральна адміністрація ' відмовилася від уведення ПДВ. За підрахунками фінансистів, його введення вимагало б збільшення апарату федерального податкового відомства США на 20 тисяч службовців, а витрати на його утримання мали 6 зрости на 700 млн. дол. щороку. Але річ була не так у зростанні витрат, як у прагненні об­межити державне втручання у підприємницьку діяльність.

Без сумніву, запільна тенденція полягає у застосуванні меншого числа по­даткових ставок. Так, Європейська Співдружність рекомендує використовува­ти тільки дві ставки: стандартну — від 15 до 20% і знижену — від 4 до 9%.

ПДВ за своєю суттю — це акциз, який громадяни України сплачують, купуючи товар. Порядок його вирахування за чинним законодавством не має нічого спільного з доданою вартістю. Об'єктом оподаткування в цьому разі є оборот від реалізації продукції, що створює його призначення і поси­лює податковий тягар в економіці (передусім щодо тил, хто працює, і най­більше щодо людей із фіксованими доходами).

Запровадивши акцизний податок, держава забезпечує стабільний при­плив доходів до бюджету. Але певною мірою вона діє несправедливо. Оскіль­ки товар, у ціну якого закладено акцизний податок, однаково потрібен і бідному, і багатому, то, зрозуміло, перший віддає державі більшу частину свого доходу, ніж другий. Мабуть, тому держава часто намагається звести до мінімуму список товарів, що обкладаються акцизним податком. До речі, у США майже 60% федеральних доходів від акцизного оподаткування дають лише три види товарів — алкогольні та тютюнові вироби і бензин. Розширення цього списку чи підвищення станок акцизних податків, як правило, здій­снюється тільки за надзвичайних обставин і з відома законодавчих органів.

Основними причинами невиконання доходів бюджету України в 1996 р. є зниження виробництва (на 5,1%) і зменшення обсягу вдового внутріш­нього продукту (близько 10%).

Податок на додану вартість та акцизний збір за сумою очікуваних до­ходів становлять найвагоміше джерело бюджетних коштів, а проценти їхньо­го виконання одні з найнижчих.

Бюджет залишається ефективним інструментом регулювання темпів і пропорцій розвитку не тільки всієї економіки держави, а й окремих її ре­гіонів. У найближчій перспективі потребує вдосконалення бюджетний про­цес у такому напрямку, як розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів.

Досвід розвинутих країн переконує, що вплив держави на територіаль­ний розвиток залишається найвідчутнішим. Вона контролює явища і проце­си, на які об'єктивно не можуть вплинути приватновласницькі структури і навіть асоціації підприємств. Державою регулюються загальні територіальні пропорції, стимулюється розвиток депресивних районів, здійснюється раціональний підхід до розміщення продуктивних сил, у тому числі розосередження промислових підприємств і обмеження їхньої концентрації у великих містах, розробляються та реалізуються великомасштабні державні регіональні програми різного спрямування тощо.

3 1972 р. в Україні вперше почали планувати комплексний економічний розвиток областей. Його план не мав директивного значення і давав зведену інформацію про наміри й можливості, закладені у територіальний розріз відомчо-галузевих планів.

Міжнародний досвід переконує, що розрив між регіонами у 30—50 пунктів щодо середньодержавного рівня є загрозливим, створює напруженість у відносинах між регіонами, спричиняє некеровані міграції населення і за­охочує автономізацію й сепаратизм. Останніми роками немало зроблено для вдосконалення таких понять, як "рівень життя" та "якість життя". Під егідою ООН вироблено стандарт, що складається приблизно з 10 блоків показників, які відображають рівень соціально-економічного розвитку регіону.

Співвідношення надходження дохідних джерел до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у зведеному бюджеті України у 1996 р.

(млн. грн.)

Доходи

Зведе-ний бюджет

Бюджети АРК, областей, міст Києва та Севастополя

Питома вага у зведеному бюджеті (%)

1. Податок на додану вартість

6602,6

35,64

54

2. Податок на прибуток підприємств

6042,5

4321,3

71,5

3. акцизний збір

721

148,6

20,6

4. Прибутковий податок із громадян

2415,8

1267,9

52,5

5. Плата за землю

976,6

683,6

70,0

6. Податок на промисел

6,7

6,7

100

7. Податок із власників транспортних засобів

128,9

128,9

100

8. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

21,2

4,3

20,3

9. Плата за спеціальне використання водних ресурсів

87,5

15,7

17,9

10. Плата за спеціальне використання Надр при видобуванні корисних копалин

62,1

37,5

60,4

11. Державне мито

149,4

86,4

57,8

12. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності (імпортне мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності)

384,8

20

5,2

ІЗ. Надходження коштів від приватизації майна державних підприємств

120

120

100

14. Місцеві податки і збори, що запроваджуються радами

189,6

189,6

100

15. Збори та інші неподаткові доходи

980,6

310,8

31,7

16. Внески до бюджету сум від перевищення фонду споживання

50

50

100

Всього надходжень

18939,3

10955,3

57,8


У 1996 р. для збалансування дохідної та видаткової частин бюджетів ок­ремим регіонам передавалося 100% під надходження податку на додану вартість, а також кошти (дотації) державного бюджету України.


Області

Податок на додану вартість

Дотація (млн. грн.)

Вінницька

100

82

Волинська

100

74,7

Житомирська

100

123,2

Закарпатська

100

126,2

Кіровоградська

100

71,4

Миколаївська

100

13,1

Рівненська

100

20,2

Тернопільська

100

65

Херсонська

100

92,6

Хмельницька

100

70,8

Чернівецька

100

56,3

м. Севастополь

100

15,5


Економічна ситуація минулого року не дала змоги повною мірою забез­печити фінансовими ресурсами гарантований рівень соціально-економічного розпитку адміністративно-територіальних утворень. Майже 90% від загальної суми видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя становили видатки на фінансування соціального захисту на­селення й утримання соціально-культурних закладів і установ.

Вважаємо справедливою точку 'зору, що при регулюванні доходів окремих регіонів слід ураховувати рівень їхнього соціально-економічного розвитку.

Доцільною була б розробка подібного класифікатора областей України за рівнем їхнього економічного розвитку, внутрішня структура якого поєдну­вала б чотири якісних рівні: високий, середній, низький, спеціальний. Кри­терії віднесення окремих областей до певної категорії повинні цілком базу­ватися на стандартах соціально-економічного розвитку регіонів, розроблених під егідою ООН. Для кожної категорії в законодавчому порядку необхідно закріпити відповідні проценти відрахувань від державних податків і зборів. У такому разі місцеві органи влади могли б чітко прогнозувати дохідну базу і не залежати від вольових рішень центральної влади.

У результаті проведеної в Україні лібералізації цін внутрішні ціни не є фіксованими. Зовнішні ціни стали менш визначеними через скорочення об­сягів торгівлі, що здійснювалась на основі двосторонніх домовленостей і роз­ширення нічим не обмежованої торгівлі за конвертовану валюту. Обсяги екс­порту й імпорту також стали менш визначеними внаслідок скасування плану­вання, витіснення (чи відміни) монополії зовнішньоторговельних організацій і надання права різним структурам вести зовнішню торгівлю. Вони отримали велику автономію в питаннях інвестування, ціноутворення, маркетингу, мож­ливості вибору напрямків торгівлі на зовнішніх ринках. Водночас посилилися бюджетні обмеження і впливовішою стала міжнародна конкуренція.

Слід визначитися, яким чином належить оптимізувати систему нинішніх тарифів. Спираючись на досвід світової практики, треба уніфікувати шкалу особистих і комерційних ставок. Наступним кроком може бути фіксація більш низької ставки тарифу на імпорт товарів першої необхідності і більш високої ставки на імпорт предметів розкоші. Виходячи з міркувань справедливості, ефективніше надавати адресні субсидії найменш забезпеченим верст­вам населення і обкладати акцизом предмети розкоші. Рівень тарифу має бу­ти скоординований з іншими податками для того, щоб можна було визначи­ти внесок кожного податку в загальний обсяг необхідних бюджетних доходів.

Координація між податками на зовнішню торгівлю і внутрішніми подат­ками має бути спрямована на скорочення числа податкових ставок. Доціль­ною була б єдина ставка податків як на зовнішню торгівлю, так і на ПДВ, що застосовується однаково і до імпортованих товарів, і до місцевих. Така уніфікована ставка чітко визначає масштаб захисту, відтворений у різниці собівартості товарів іноземного й місцевого виробництва. Крім того, вона залежить від лібералізації торгівлі, яка повинна координуватися з лібераліза­цією товарних ринків, фінансового сектора, контролю над капіталом і ре­формами валютних курсів.

Необхідно змінити ставлення до зовнішньої торгівлі. Це означає, що на зміну диференційованим тарифам, особливим стимулам (у формі податкових пільг і субсидій), ліцензуванню, квотовим та іншим нетарифним бар'єрам має прийти система прямих тарифів. Ставки повинні бути достатньо однотипними для забезпечення прозорості, простоти, ефективного розміщення ресурсів. Л з плином часу, в міру поширення торговельного партнерства у просторі з'явить­ся можливість використовувати пільгові ставки чи інші форми пільг.

Нині преференційні тарифи (частіше нульові) застосовуються щодо імпор­ту з країн, які розвиваються (відповідно до Всезагальної системи преференцій). Нижча тарифна ставка існує для імпорту з країн, із якими Україна має домов­леності про "вільну" торгівлю (середня незважена ставка цих тарифів стано­вить 6,3%). Окрім імпортного мита та акцизних зборів з усієї вартості імпорт­них товарів, разом з імпортними та акцизними зборами, стягується податок на додану вартість у розмірі 20%. Цеп ПДП береться з усього обсягу імпорту, включаючи бартерну торгівлю, за деякими несуттєвими винятками.

Очевидно, що в середньостроковому плані тарифи необхідно буде посту­пово знизити. Це зниження відбуватиметься за встановленим графіком і до­водитиметься до широких підприємницьких кіл на початковому етапі здій­снення програми. Слід також зняти зовнішньоторговельні субсидії — за дуже малим винятком, якщо вдасться запровадити реалістичну валютну політику.

І, нарешті, успіх реформи оподаткування зовнішньої торгівлі залежатиме від наявності відповідного адміністративного потенціалу. В умовах України, де поки що не завершено створення дійової митної служби, завдання поліп­шення цієї ланки є першочерговим. Водночас модернізацію митної служби, в тому числі уведення міжнародних стандартів із номенклатури й оцінки то­варів, слід почати негайно. Це також справедливо і для проведення інших заходів, що забезпечать дотримання нових законів і правил оподаткування зовнішньої торгівлі.


ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій прак­тиці, характеризується соціальне орієнтованим господарством, яке допов­нюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі рин­кових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частка ринкових стосунків і одно­часно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва,

Бюджет необхідно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і фінансову кризу. Прерогативними за цих умов є правильні відповіді на запитання, як стабілізувати економіку, забезпечити ефек­тивність господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як збільшити прибуткову частину Державного бюджету, знизити бюджетний дефіцит та ін.

Державний бюджет як один з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установа­ми всіх форм власності і фізичними особами - з іншого приводу утво­рення централізованого фонду грошових коштів держави і його викорис­тання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у бюджеті централізується значна частина грошових коштів, які є необхідною умовою для виконання дер­жавою своїх функцій. І тільки із збільшенням масштабів виробництва, удосконаленням господарських зв'язків можна розраховувати на істотне збільшення централізованого фонду держави. За теперішнього соціально-економічного стану України виникає потреба збільшувати грошові ресур­си централізованого фонду для забезпечення безпосередніх державних заходів.

Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті зале­жить від конкретних умов господарювання і завдань, які необхідно ви­рішувати на конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується високим ступенем централізації фінансових ре­сурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Нині бюджет Ук­раїни становить 55% від валового внутрішнього продукту. Така централіза­ція грошових коштів має забезпечити своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат.

Однак якщо проаналізувати бюджетну політику останніх чотирьох років, то можна переконатися, що значна централізація коштів у руках держаки не завжди давала позитивні результати. Так, у 1994 році видатки на соціально-культурні заходи профінансовані тільки на 76,5%, а на на­родне господарство, у тому числі на так звані бюджетні позички, тобто пільгові кредити за рахунок бюджетних коштів вузькому загалу привіле­йованих підприємств, - аж на 115,1%. Крім того, дивними є затрати, не передбачені законом, на загальну суму 30,7 трлн. крб., а також затрати на суму 10 трлн.крб., які були профінансовані у грудні 1994 року і пов'язані з підготовкою до осінньо-зимового періоду. Аналогічна картина з виконан­ням бюджету і в 1995 році.

Ці цифри достатні для принципових узагальнень. Практика виконан­ня бюджету останніми роками переконливо свідчить, що закон про бюд­жет не є у нашій державі справжнім законом, оскільки іноді бюджетні кошти встановлюються у змінених пропорціях відносно бюджетних по­казників) з урахуванням соціально-економічної політики, затвердженої Верховною Радою через закон про бюджет на поточний рік.

Головною причиною такої ситуації є порушення бюд­жетної дисципліни. Жоден бюджет починаючи з 1992 року, не був зав­часно поданий на розгляд і відповідно не був затверджений Верховною Радою України. Закономірно, що більшість показників Державного бюд­жету формується за результатами фактичного його виконання і підга­няється під нормативи, яких вимагають міжнародні фінансові організації, що надають Україні реабілітаційні позики для стабілізації народного гос­подарства.

Отже, для стабілізації бюджетної 'дисципліни, передусім, необхідно, щоб бюджетний процес відповідав Законові "Про бюджетну систему України", прийнятому у червні 1995 року. Згідно із Законом, Державний бюджет на наступний рік має подаватися Президентом України на розгляд Верховній Раді до 15 вересня, а затверджуватися до 2 грудня поточного року. Тобто всі бюджетні процедури повинні реалізовуватися до початку нового бюд­жетного року. Як свідчить досвід, неприйняття Державного бюджету фак­тично паралізує роботу усього народногосподарського комплексу.

Для вирішення проблем, пов'язаних з бюджетним процесом, треба орієнтуватися на наступні критерії.

1. Як відомо, Державний бюджет України формується за чинною у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розра­хунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. Залежно від того, як він визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України. Якщо рвп буде заниженим, то це адекватно відобразить­ся на доходній частині бюджету. В цьому випадку відбудеться недофінансування галузей народного господарства, соціально-культурних установ та інших галузей, передбачених бюджетом. Крім того, не буде належної го­тівки, що призведе до затримки розрахунків.

У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, яка призведе до зростання грошової маси, а звідси до інфляції і різкого зростання цін; будуть передбачені нереальні доходи, що, природно, спричинить зростан­ня бюджетних витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами.

Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точ­но визначити обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золо­ту середину", враховуючи всі реалії нашої економіки - інфляцію, вироб­ництво товарів і послуг, споживання, нагромадження.

2. Технологія складання Державного бюджету потребує докорінних змін. Зараз практикується система, за якої прибуткова частина бюджету "підганяється" до видаткової, тобто спочатку згідно з вимогами міні­стерств і відомств формується видаткова частина. Після цього перегляда­ються можливості прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти закони про нові податки або змінити податкові ставки. Таким чином виконання бюджету "прив'язується" до майбутніх змін.

А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед нау­ково обгрунтовано в межах чинного законодавства про податки розрахо­вувати прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості бюджетної політики на майбутній рік.

В основу побудови прибуткової частини бюджету мають бути закла­дені такі принципи, які дозволяють державі мати хоча б мінімально дос­татні фінансові ресурси для її діяльності і одночасно використовувати по­датки як інструмент регулювання фінансового стану платників, стимулю­вання зростання виробництва. До даних принципів належать:

- встановлення таких податків, які б забезпечували регулярну мо­білізацію фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, дос­татніх для фінансування запланованих заходів;

- застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність формування її централізованого фонду;

- запровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-економічного становища держави;

- вилучення /повне або часткове/ до бюджету доходів, не пов'язаних із фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.

3. Питання удосконалення стосунків між ланками бюджетної системи завжди є актуальними. Чинник бюджетний механізм, при якому Ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу органів місцевого самоврядування. Тому необхідно розподіли­ти сфери Державного бюджету і бюджетів місцевих органів. На державно­му рівні доцільно фінансувати податки, які мають вирішальне значення для фінансування економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальне питань і підтрим­ку їхнього економічного розрахунку в частині комунальної власності.

Інакше кажучи, необхідно якнайшвидше чітко розподілити компетен­цію між центральними органами влади й органами місцевого самовряду­вання і законодавче закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи самостійності у складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не зміцнені економічним механізмом, а тому не працюють.

У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх рівнів, на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма ланками бюджетної системи, тобто мати визначену законом доходну базу, а стосунки між державним і .місцевими бюджетами будувати з урахуван­ням умов соціально-економічного розпитку регіонів. Такої мети можна досягти, спрямовуючи 100% податку на прибуток підприємств і орга­нізацій усіх форм

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: