Xreferat.com » Рефераты по экономике » Основні теорії макроекономіки

Основні теорії макроекономіки

і її вивіз. Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти.


Класична теорія макроекономічної стабілізації


Сутність стабілізації економіки. Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до більш ефективної економічної системи, яка забезпечує оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення такої цілі вимагає економічної стабілізації з наступним переростанням у економічне пожвавлення і піднесення. Сутність макроекономічної стабілізації полягає у подоланні макроекономічної нестабільності (незбалансованості). Макроекономічна нестабільність полягає у коливання обсягу національного продукту, рівня цін, зайнятості та відсутності умов для стабільного зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин носить в основному циклічний характер. Тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди вказаних відхилень та зменшення глибини спаду. Свій конкретний зміст вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. Загальні риси макроекономічної стабілізації носять універсальний характер. Специфіка макроекономічної стабілізації у перехідній економіці. у перехідному суспільстві полягає у формуванні нової системи економічних відносин і не зводиться до певного вдалого набору економічних заходів з метою збалансування певного числа економічних показників. Макроекономічна стабілізація у перехідній економіці носить не функціональний, а трансформаційний характер. Економічна збалансованість досягається за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій. Основні характеристики макроекономічної структурно-виробничої стабілізації зводяться до слідуючого. Проведення активного державного регулювання економіки шляхом поєднання прямого впливу на умови і процеси відтворення з фінансовим регулюванням. Реалізація структурної перебудови економіки з допомогою концентрації зусиль держави на перспективних напрямках економічного розвитку та ліквідації існуючих диспропорцій. Посилення інвестиційної діяльності держави як за її безпосередньою участю в капіталовкладеннях, так і шляхом стимулювання інвестиційної діяльності. Широка підтримка вітчизняних товаровиробників. Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечуються переважно методами фінансової та грошово-кредитної політики. Шляхом фінансової політики здійснюється розподіл доходів між особами або їх групами, якщо ринковий розподіл не співпадає з бажаним з політичних умов. Грошова політика направлена на регулювання кількості грошей і рівня процентної ставки. Провідним органом грошової політики є центральний банк країни.


44. Поняття та інструменти валютної політики


Процес реалізації валютної політики у кожній країні забезпечується практичним використанням центральним банком певної сукупності інструментів. Інструменти валютної політики – це ті прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб’єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні. Усі інструменти валютної політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на економічні та адміністративні.

І. Економічні інструменти валютної політики передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До складу основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать: 1) дисконтна політика; 2) девізна політика; 3) диверсифікація валютних резервів; 4) регулювання режиму валютного курсу; 5) девальвації і ревальвації валют.

1. Дисконтна політика – це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Отже, реалізація дисконтної політики центрального банку має як внутрішній, так і зовнішній аспект. Зовнішній аспект, збільшуючи облікову ставку, центральний банк сприяє зміцненню національної валюти, а знижуючи – її послабленню Внутрішній аспект впливу дисконтної політики на валютний курс визначається зміною грошової маси та впливом останньої на динаміку внутрішніх цін та кон’юнктуру валютного ринку в країні. Так, зниження облікової ставки центрального банку може сприяти розширенню можливостей з рефінансування комерційних банків, а отже і здешевленню їхніх кредитних ресурсів та збільшенню масштабів кредитних вливань в економіку.

2. Девізна політика – це інструмент валютної політики, що впливає на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девіз). Власне, саме поняття девізи означає платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків (звідси і назва політики). Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій. Валютна інтервенція – пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на обмінний курс національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют. Валютні інтервенції можуть проводитися також і для стимулювання експортних операцій. Основними джерелами коштів для проведення валютних інтервенцій є офіційні золотовалютні резерви країни. Валютні інтервенції не можуть бути ефективним інструментом валютної політики в періоди валютних криз і нестабільної фінансової ситуації в країні. 3. Диверсифікація валютних резервів – це інструмент валютної політики центрального банку, який передбачає регулювання структури офіційних валютних резервів шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Основними цілями диверсифікації валютних резервів є: захист від валютного ризику, тобто ризику втрат коштів унаслідок коливання обмінних курсів різних валют; забезпечення міжнародних розрахунків, у тому числі і розрахунків за зовнішньою заборгованістю країни; 4. Регулювання режиму валютного курсу – діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют. Обмінний курс – це вартість грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або в міжнародних розрахункових одиницях.

5. Девальвація і ревальвація валют є інструментом валютної політики, сутність якого полягає у діяльності центрального банку країни, офіційно спрямованої на зміну обмінного курсу національної валюти в бік зниження чи підвищення. Девальвація – це зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Девальвація сприяє експорту за рахунок збільшення норми прибутку в національній валюті, що позитивно впливає на сальдо платіжного балансу і сприяє припливу валютної виручки в країну. Водночас девальвація обумовлює подорожчання імпорту, що може призвести до розвитку інфляційних процесів і, крім того, робить дорожчим процес обслуговування зовнішнього боргу країни, оскільки для погашення заборгованості за іноземними кредитами потрібно купувати, відповідно, іноземну валюту, для чого, у свою чергу, потрібно витрачати більше національної валюти. Втім, центральний банк може вдаватися до свідомих заходів щодо навмисного девальвування національної валюти, потреба в якому пов’язана стимулювати експорт. У цьому разі йдеться про валютний демпінг, тобто знецінення національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Протилежним до девальвації методом реалізації валютної політики є ревальвація. Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти відносно іноземної та міжнародних валютних одиниць. Адміністративні інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень. Валютні обмеження – це сукупність регулятивних заходів, які передбачають установлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями Валютні обмеження – один із найважливіших інструментів реалізації валютної політики держави. Його ключовим завданням є формування правового поля реалізації суб’єктами валютного ринку валютних операцій передусім шляхом регламентування порядку їх здійснення через систему законодавчих і нормативних актів.


45. Поняття та види валютного режиму. Проблеми вибору валютного режиму


Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Розгляд механізму взаємодії грошової маси та обмінних курсів, «поведінки» різних інструментів та заходів макроекономічної політики за різних режимів обміну валют, аналіз реальних ситуацій і прикладів економічного розвитку різних країн дають змогу зробити деякі узагальнення: 1. Характер функціонування економіки, механізм дії та наслідки економічної політики у відкритій економіці суттєво відрізняються від закритої. 2. Рівновага невеликої відкритої економіки за умов абсолютної мобільності капіталу досліджується за допомогою моделі Мандела-Флемінґа – модифікації моделі IS-LM для цих умов. Модель пояснює короткострокові коливання рівнів доходу та обмінного курсу за припущення незмінності цін. 3. Згідно з цією моделлю, наслідки будь-якої макроекономічної політики у малій відкритій економіці залежать від встановленої в країні системи обмінних курсів – фіксованого чи повністю вільного плавання. Який же з курсів вибрати, якщо кожен з них має свої сильні та слабкі риси стосовно наслідків макроекономічної політики? Це питання є предметом гарячих дискусій серед економістів і політичних діячів. Раніше більшість економістів підтримували встановлення гнучких курсів. Проте в останні роки багато з них почали знову висловлюватись за необхідність повернення до фіксованого курсу. Причому як прихильники гнучких курсів, так і захисники фіксованих мають свої досить вагомі аргументи «за» і «проти» обох курсів. Перш за все спробуємо узагальнити всі аргументи.

Переваги та недоліки встановлення у країні системи фіксованого обмінного курсу – це, власне, дзеркальне відображення позитивних та негативних рис гнучкого курсу обміну, тому лише коротко перерахуємо ці риси.

Переваги: 1. Вносить елемент стабільності в систему міжнародних розрахунків. 2. Краще, ніж гнучкі курси, витримує внутрішні шоки та запобігає розбалансуванню економіки. 3. Дає змогу запобігти невиправданому розширенню грошової бази і тим самим «дисциплінує» органи, які контролюють грошовий обіг в економіці. 4. Добрі наслідки мають бюджетно-податкова та зовнішньоторговельна політики.

Недоліки: 1. Не спрацьовує грошова політика, оскільки вона «зав'язана» на необхідності підтримки офіційно оголошеного рівня обмінного курсу. Це гальмує здатність монетарних інструментів реґулювати зайнятість та ціни. 2. Необхідність «захищати» фіксований курс призводить до скорочення торгівлі шляхом введення тарифів та інших обмежень. Саме те, що протекціоністські заходи мають непогані короткострокові наслідки за режиму фіксованих курсів, може провокувати обмеження міжнародної торгівлі, що загалом гальмує технологічний та економічний розвиток країни. 3. Потребує наявності значних резервів іноземної валюти.

Врешті-решт, не обов'язково робити остаточний вибір між фіксованим і гнучким курсом. У залежності від економічної ситуації, стану платіжного балансу країна може вибирати курс, який найбільшою мірою відповідає конкретним умовам, завданням та проблемам. Протягом періоду фіксації курсу країна може переглядати і змінювати його рівень, якщо підтримка такого курсу суперечить досягненню інших економічних цілей. Якщо ж курс гнучкий, то все одно у процесі прийняття рішень про скорочення чи розширення пропозиції грошей країни, як правило, передбачають якісь граничні можливості коливань, встановлення його на якомусь неформально бажаному рівні та ін. Отже, можна лише умовно говорити про існування абсолютно фіксованих чи повністю гнучких курсів.


46. Поняття, сутність та закон сукупного попиту


Можна сказати, що сукупний попит (AD) – сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари і послуги, пропоновані на товарному ринку. З цього витікає також наступне: сукупний попит – модель, що представляє різні об'єми товарів і послуг (тобто реальний об'єм виробництва), які споживачі можуть і готові придбати при будь-якому рівні цін.

Покупцями на ринку благ є чотири макроекономічні суб'єкти: домогосподарства, фірми, держава і закордон. Отже, необхідно визначити об'єм попиту кожного з них. Попит домашніх господарств домінує на ринку благ. На нього доводиться об'єм більше половини кінцевого сукупного попиту. Виокремлюють наступні чинники, що визначають попит домогосподарств на ринку благ: дохід від участі у виробництві, податки і трансфертні платежі, розмір майна, чисельність населення.

Дж.М. Кейнс вивів чотири правила сукупного споживання: Він виходив з так званої гіпотези абсолютного доходу, у відповідність з якою споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини їх поточного доходу. Величина граничної схильності до споживання (Су = DС/Dу) показує, на скільки збільшиться споживання при збільшенні поточного доходу на одиницю і знаходиться в межах від 0 до 1, тобто 0<Cу< 1. У міру зростання наявного доходу, знижується середня норма споживання (частка споживання в доході – С/у) (рис.).

Звідси витікає, що розширення виробництва потенційно містить в собі можливість виникнення перевиробництва, оскільки зменшення середньої норми споживання означає, що все менша частина проведеної продукції споживається домогосподарствами.

Сукупна пропозиція (AS – від англ. аggregate supply – сукупна пропозиція) – загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат. Залежність між сукупною пропозицією і рівнем цін – При високому рівні цін виробник буде зацікавлений збільшувати виробництво товарів і послуг і пропозицію для їх продажу. При низькому рівні цін виробник скорочує виробництво і пропозицію товарів


47. Цінові фактори сукупного попиту. Нецінові фактори сукупного попиту


Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується. Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок, внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується. Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується. Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.


48. Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді. Закон сукупної пропозиції. Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді. Причини жорстокості цін


Довгострокова крива сукупної пропозиції LRAS показана на моделі ADAS вертикальною лінією.

Обсяг сукупного випуску (У) визначається кількістю капіталу (К), праці (L) та їхньою спільною продуктивністю (A): Y=Y (A, K, L). Всі наявні фактори виробництва використовуються повною мірою, а їхні значення при побудові кривої LRAS вважаються незмінними. Тому довгостроковий обсяг сукупного випуску, якому відповідає крива сукупної пропозиції (YLRAS), є постійним і дорівнює потенційному випуску: Y = Y У довгостроковому періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції такий абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.

Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним. Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка – це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках. Короткостроковий період – це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому що не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги. Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва, відповідних кожному можливому обсягу сукупного випуску. Виробництво реаґує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту – зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту – бути меншим. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного регулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін є одночасно факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду. Жорсткість цін зменшує чутливість їх до випуску і робить короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS похилішою.


49. Цінові фактори сукупної пропозиції. Нецінові фактори сукупної пропозиції


Цінові фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи: 1. Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. 2. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного регулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін є одночасно факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду. Жорсткість цін зменшує чутливість їх до випуску і робить короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS похилішою.

Ставка непрямого податку за доходом відіграє роль коефіцієнта, що підсилює чутливість цін короткострокової сукупної пропозиції до випуску, обумовлену впливом інших факторів. Якщо ж ціни в короткостроковому періоді абсолютно гнучкі або, навпаки, абсолютно жорсткі, то непрямі податки не змінюють нахил кривої сукупної пропозиції. Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із зміною обсягів випуску. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію залежить від того, до якого типу змінних – реальних чи номінальних – вони належать.


50. Рівновага сукупного попиту і пропозиції


Стимулювальна політика розширення сукупного попиту. Уряд може стимулювати збільшення виробництва і національного доходу з допомогою заходів, які збільшують сукупний попит. При збільшенні пропозиції грошей, зниженні податків або збільшенні державних закупівель крива сукупного попиту ADзсувається праворуч. Умови початкової рівноваги порушуються, і економіка зазнає шоку попиту.

Розглянемо, як буде змінюватись при цьому рівновага у моделі AD–AS для кейнсіанської моделі короткострокової сукупної пропозиції, у якій припускається абсолютна жорсткість цін та заробітної плати в короткостроковому періоді. На мал. 4.9 вона показана горизонтальною кривою SRASg.

Початкова рівновага. Крива сукупного попиту AD0, довгострокова крива сукупної пропозиції LRAS і короткострокова крива сукупної пропозиції SRASg перетинаються в точці А, де спостерігається довгострокова рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. В точці А заплановані видатки домогосподарств, підприємств, уряду та іноземців (сукупний попит) дорівнюють запланованим доходам виробників від продажу товарів та послуг (сукупній пропозиції). При сукупному випуску Y0=YFта рівноважній ціні ров економіці спостерігається повна зайнятість, найкращий розподіл та використання ресурсів у виробництві.

Короткострокова рівновага. Розширення сукупного попиту з ADg до AD1 порушує довгострокову рівновагу. Але жорстка заробітна плата залишається незмінною. Найближчим часом підприємства не передбачають загального підвищення цін. Тому рівень цін і витрат сукупної пропозиції Рд у точці А також не змінюється. Розширення сукупного попиту дає змогу фірмам збільшити прибутки за рахунок додаткового випуску продукції і стимулює збільшення виробництва товарів. Залежно від гнучкості цін і витрат при розширенні сукупного випуску, економіка може досягти нової точки короткострокової рівноваги при вищих або незмінних цінах. В крайній кейнсіанській моделі з абсолютно жорсткими цінами рівень цін не зростає тому, що середні витрати виробництва при збільшенні випуску залишаються незмінними і виробництво виявляється набагато гнучкішим за ціни. Протягом короткого часу, поки заробітна плата і ціни залишаються незмінними, обсяг виробництва товарів і послуг збільшується з Y0 до Yf і додатковий сукупний попит повністю задовольняється виробництвом при попередньому рівні цін Р0. Рівень витрат матеріальних ресурсів та праці на одиницю виробленої продукції при збільшенні випуску вище його потенційного рівня підвищується, але внаслідок інертності цін і жорсткості заробітної плати не відбивається на цінах продукції, і, фактично, середні витрати виробництва залишаються незмінними протягом усього короткострокового періоду. Точка рівноваги пересувається на кривій сукупної пропозиції SRAS0 з точки А в точку короткострокової рівноваги В. Можливість розширення сукупного випуску в точці корокострокової рівноваги В обмежується сукупним попитом AD1 і припиняється.

Відновлення довгострокової рівноваги. У точці В рівновага AD-AS нестабільна: попит на ресурси з боку підприємств зріс, безробіття знизилось


51. Сукупні видатки і рівноважний ВВП. Мультиплікатор видатків. Рецесійний та інфляційний розриви


У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами (СВ) і ВВП застосовуються дві моделі: «витрати – випуск» і «вилучення – ін’єкції». Модель «витрати – випуск» є кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП, і навпаки. Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП. Тому в моделі «витрати – випуск» під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ + ВІ, то для моделі «витрати – випуск» базовим є таке рівняння: СуВ = СВ + ВІ = ВВП Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ + ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти: 1) вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ + ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит; 2) не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ + ВІ < ВВП; 3) на закупку ВВП спрямовується більша сума доходу порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого в поточному періоді, тобто СВ + ВІ > ВВП. Останні два варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов'язково перетворюються в адекватну величину сукупних витрат. Співвідношення між сукупними витратами і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ < ВВП, виникає перевиробництво, яке супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів. І навпаки, коли СуВ > ВВП, виникає недовиробництво, яке супроводжується незапланованим зниженням товарних запасів. Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані та незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносяться витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але уявлення підприємств про сукупний попит (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. До них відносяться витрати, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси. Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу; СуВ ± ВІн = ВВП, де ± ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси («+» – збільшення, «– «– зменшення інвестицій в товарні запаси); СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф). Із формули випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між сукупними витратами і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю. Отже, рівноважний ВВП – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Іншими словами, при рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).

Подолання інфляційного розриву припускає утримання сукупного попиту і «переміщення» рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного Y складає:Dсукупного доходу Y = – (Величина інфляційного розриву) хD (Величина мультиплікатора автономних витрат). Мультиплікатор видатків – коефіцієнт, який показує відно¬шення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукупних видатків.


52. Сучасні теорії макроекономічної стабілізації


Сутність стабілізації економіки. Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до більш ефективної економічної системи, яка забезпечує оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення такої цілі вимагає економічної стабілізації з наступним переростанням у економічне пожвавлення і піднесення. Сутність макроекономічної стабілізації полягає у подоланні макроекономічної нестабільності (незбалансованості). Макроекономічна нестабільність полягає у коливання обсягу національного продукту, рівня цін, зайнятості та відсутності умов для стабільного зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин носить в основному циклічний характер. Тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди вказаних відхилень та зменшення глибини спаду. Свій конкретний зміст вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. Загальні риси макроекономічної стабілізації носять універсальний характер. Специфіка макроекономічної стабілізації у перехідній економіці. у перехідному суспільстві полягає у формуванні нової системи економічних відносин і не зводиться до певного вдалого набору економічних заходів з метою збалансування певного числа економічних показників. Макроекономічна стабілізація у перехідній економіці носить не функціональний, а трансформаційний характер. Економічна збалансованість досягається за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій. Основні характеристики макроекономічної структурно-виробничої стабілізації зводяться до слідуючого. Проведення активного державного регулювання економіки шляхом поєднання прямого впливу на умови і процеси відтворення з фінансовим регулюванням. Реалізація структурної перебудови економіки з допомогою концентрації зусиль держави на перспективних напрямках економічного розвитку та ліквідації існуючих диспропорцій. Посилення інвестиційної діяльності держави як за її безпосередньою участю в капіталовкладеннях, так і шляхом стимулювання інвестиційної діяльності. Широка підтримка вітчизняних товаровиробників. Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечуються переважно методами фінансової та грошово-кредитної політики. Шляхом фінансової політики здійснюється розподіл доходів між особами або їх групами, якщо ринковий розподіл не співпадає з бажаним з політичних умов. Грошова політика направлена на регулювання кількості грошей і рівня процентної ставки. Провідним органом грошової політики є центральний банк країни.


53. Поняття, необхідність та види макроекономічного регулювання. Державне регулювання


Необхідність та передумови державного регулювання економіки. Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У Другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше – на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у економіку, яка була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.

Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства: 1) відсутність досконалої конкуренції; У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії; 2) для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; національна оборона, наприклад, це «товар», якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого «колективного» товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію; 3) стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг; 4) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили. mОб'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів – природного, національно-історичного, культурного.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом – ресурси інвестицій і процентні ставки. Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Теоретичні основи макроекономічного регулювання. У підгрунт державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні. Сутність форми жорсткого макроекономічного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити. Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так: По-перше, жорсткий план

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: