Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Межі та обмеження права власності

Межі та обмеження права власності

з таких способів зменшення статутного капіталу – шляхом купівлі та погашення частини акцій – АТ ще й подвійно обмежується вказівкою у ч. 1 ст. 157 ЦК на те, що це допускається лише в разі, якщо така можливість передбачена у статуті АТ.

В) Межі та обмеження, передбачувані для АТ, створених в процесі приватизації, покликані враховувати специфіку правового статусу цих юридичних осіб, що виникають у своєрідний спосіб для «роздержавлення» власності, внаслідок чого встановлюється публічно-приватний порядок їх створення. Такими межами є наступні:

1) заборона подальшого відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону чи викупу;

2) заборона АТ та державним органам приватизації до виконання плану приватизації (розміщення акцій), якщо передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій:

відчужувати майно (необоротні активи), що належить АТ, та здійснювати операції з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідного правочину балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу АТ;

приймати рішення про злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення АТ;

змінювати номінальну вартість або кількість акцій без зміни розміру статутного капіталу АТ;

приймати рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу АТ (ст. 140 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] );

3) припис про обмеження розміру пакета акцій, що вноситься до інших господарських товариств, об'єднань юридичних осіб та промислово-фінансових груп 20 відсотками статутного капіталу АТ у разі прийняття рішення загальними зборами АТ про участь у них до виконання плану приватизації (розміщення акцій) (ст. 142 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] );

4) обов'язок АТ здійснити оцінку своїх активів, виходячи з балансової вартості, та викуп акцій акціонерів, які вимагають цього, в разі, якщо ці акціонери голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення правочинів або кількох взаємопов'язаних правочинів щодо відчуження майна (необоротних активів) АТ та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на момент укладення відповідного правочину балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим НБУ, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу АТ, у порядку, встановленому органом приватизації (ст. 144 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] ).

Обмеженнями прав АТ є:

1) встановлення обов’язку нового власника на виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, та можливості застосовування до нього органом приватизації в разі їх невиконання санкції згідно з із законом (ст. 130 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67]);

2) обов’язок визначення умовами договору купівлі-продажу пакетів акцій при приватизації порядку внесення інвестицій з розподілом за роками та кварталами (ст. 132 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] ).

Вказане приводить до висновку про наявність специфічних обмежень права власності АТ, створеного в процесі приватизації, при наявності у держави пакета акцій порівняно зі звичайним режимом майна АТ.

Г) Інші межі також можуть мати місце і є жорсткими приписами виконувати певні вимоги закону, а не діяти на свій розсуд. Прикладом може бути встановлення обов’язку АТ, які проводять відкриту підписку на акції, щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом (ч. 5 ст. 152 ЦК).

Обмеження акціонерів у правах стосовно їх об’єкта права – акції

Їх характеристика зумовлюється загальноприйнятим поділом прав акціонера на «права на акцію» та «права з акції». Перші є правами на акцію як на певну річ, тобто акціонер як власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися акцією як будь-яким іншим об’єктом права власності. Другі ж являють собою ті права, які надаються акцією. Вони мають як майновий, так і немайновий характер. До майнових прав належать право на дивіденди, на одержання майна ліквідованого АТ, що залишилося після розрахунків з його кредиторами, на переважне право на акції додаткового випуску та на викуп акцій у певних зазначених вище випадках. Немайновими правами з акції є право на участь в управлінні АТ та право на інформацію. Слід відмітити, що здійснення прав з акції і є фактично здійсненням права на користування як правомочністю власника, тобто складовою права на акцію [183] 352.

При цьому ми вже не будемо торкатися питання про межі, встановлювані для певних суб’єктів, яким заборонено мати у власності акції, наприклад, реєстратору та його учаснику, які не можуть прямо чи опосередковано володіти акціями емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [81] 353). Про такі заборони зазначалося вище.

А). Межі та обмеження в правах на акцію.

Акціонер є власником акцій, але постає питання: з якого моменту? Від відповіді на нього залежить й відповідь та питання про межі та обмеження, що встановлюються для акціонерів. Розглянемо це питання з двох позицій: 1) при створенні АТ або придбанні акцій у відкритій підписці при додаткових емісіях акцій та 2) при придбанні акцій на фондовому ринку.

1) Згідно з ч. 2 ст. 155 ЦК всі акції при створенні АТ розподіляються між його засновниками. При цьому слід враховувати таке: по-перше, що засновники АТ після державної реєстрації останнього становляться його акціонерами; по-друге, оплата акцій може відбуватися протягом року після державної реєстрації АТ; по-третє, відкрита підписка на акції може провадитися лише після повної сплати статутного капіталу.

Внаслідок цього може виникнути ситуація, коли акції не оплачені повністю засновниками або особами, які їх придбали у відкритій підписці. Тим не менш і ті, й інші йменуються акціонерами [188] 354. Але постає питання про обсяг їх прав та про обмеження, які виникають внаслідок цього у акціонерів та у АТ.

З цього приводу можна відмітити, що особи, які не повністю оплатили вартість придбаних акцій, хоч і йменуються акціонерами, але не мають повного обсягу прав, що надаються акцією. Вони не набувають повноцінних прав на акцію як на окремий об’єкт, який має бути й оборотоздатним (ст. 178 ЦК). Та й акції як такі йому навіть не видаються до їх повної оплати, якщо вони мають випускатися в документарній формі. Тобто акціонер не може реалізувати своє право на розпоряджання цим об’єктом права власності.

Крім цього, існують обмеження як наслідок недодержання припису про оплату вартості акцій протягом року. Вони полягають у припиненні корпоративних прав осіб, які не повністю сплатили вартість своїх акцій. Отже протягом року акціонери і так не мали повного обсягу прав, а з його спливом для них настають ще негативніші наслідки. Конкретизація цих наслідків з прийняттям нового ЦК стала неоднозначною порівняно з чинним ЗУ «Про господарські товариства», в частинах другій та третій ст.33 якого встановлюється, що у разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу АТ має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства. Подібної норми ЦК не містить, а стосовно порушення аналогічного обов’язку учасників товариства з обмеженою відповідальністю сплатити протягом року вартість вкладів передбачає наслідком оголошення товариством про зменшення свого статутного капіталу і реєстрацію відповідних змін до статуту або прийняття рішення про ліквідацію товариства (ч. 3 ст. 144 ЦК). Якщо виходити з того, що подібний механізм має застосовуватися й щодо акціонерів, які не повністю оплатили вартість своїх акцій (що є виправданим), то як відповідно до ЗУ «Про господарські товариства» [65] , так і відповідно до ЦК акціонер позбавляється своїх прав (за зазначеним Законом – через реалізацію його акцій іншим особам, а за ЦК – їх анулюванням).

Порівняно з російським корпоративним законодавством українське більш жорстко та однозначніше ставиться до зазначених ситуацій. Так, за редакцією п. 4 ст. 34 Федерального закону РФ «Про акціонерні товариства» [209] 355, що діяла до 1 січня 2002 р., акція не надавала права голосу до її повної оплати, за винятком акцій, які придбавалися при створенні АТ. Можливим було й відчуження акцій до їх оплати. Такі можливості з прийняттям Закону “Про захист прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів” (п. 2 ст. 5) [210] 356 виключаються. При цьому в літературі відмічається необхідність для покупців акцій цікавитися наявністю доказів повної оплати акцій [101] 357. В Україні ж Положення про складання адміністративних даних щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів та подання відповідних документів до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.2003 N 290 [154] 358 взагалі не допускає таких можливостей.

Позбавлення прав на акції також спостерігається в процесі банкрутства АТ, акції якого можуть продаватися іншим особам. Тобто незважаючи на те, що при банкрутстві підлягає розпродажу майно самого АТ, а акціонери не відповідають за його боргами своїм майном (а акції АТ, що їм належать, є їхнім майном), тим не менш ці акції обезцінилися внаслідок банкрутства АТ. Оскільки ж акціонери несуть ризик збиткової діяльності АТ, проявом якого і є обезцінення акцій, то вони мають втрачати право на них. Якщо ж хтось бажає купити не майно АТ, а його акції, цю можливість йому слід надати для того, щоб зберегти існування юридичної особи і задовольнити інтереси як її кредиторів, так і суспільних інтересів. Однак при цьому акціонери будуть позбавлені своїх прав на акції.

2) При обороті акцій слід додержуватися певних вимог щодо оформлення прав на них.

Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власникові шляхом повного індосаменту. Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі цінних паперів. У випадку відчуження знерухомлених цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника в зберігача. Право на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника в зберігача (ст. 5 ЗУ «Про Національну депозитарну систему» [81] 359).

Внаслідок цих приписів виникає обмеження права власності на іменні акції, які не можуть бути передані простим врученням без додержання певної процедури оформлення передачі у незалежного реєстратора. Це викликано тим, що Закон не пов’язує однозначно виникнення права власності на акції з внесенням відповідних відомостей до реєстру, оскільки в ньому йдеться про те, що до цього моменту придбавачем акції не можуть реалізовуватися права, що надаються акцією. Відтак, виходить, що особа, яка придбала акції, стає їх власником, але не в змозі реалізувати «права з акції».

Б) Межі та обмеження в правах з акції

За загальним правилом, що відпрацьовано законодавством України та відповідає Принципам ОБСЕ, всі акціонери мають рівні права (або інакше: встановлюється рівність прав акціонерів, рівність прав, що надаються акцією). Принцип рівності закріплено в Другій Директиві ЄС, значення якого «вбачається в тому, що його застосування виключає свавілля більшості, бо рішення, прийняті більшістю акціонерів, рівною мірою повинні діяти щодо всіх» [39] 360 . Однак існують випадки меж та обмежень цих прав за різними підставами. Можна позначити правомірні та неправомірні межі та обмеження прав акціонерів.

До правомірних меж та обмежень слід віднести обмеження, передбачені законодавством та локальними актами АТ: 1) обмеження, зумовлені видом акцій; 2) особливостями набуття прав на акції в процесі приватизації; 3) ситуативні обмеження; 4) обмеження як наслідки порушень приписів законодавства; 5) обмеження, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції; 6) обмеження прав акціонера щодо передачі прав участі в загальних зборах.

До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам в здійсненні ними своїх прав.

Слід також вказати на ті механізми, які схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є (порядок відчуження акцій ЗАТ, порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам).

1) Межі, зумовлені видом акцій. Враховуючи те, що є різні види акцій як цінних паперів (ст. 195 ЦК, ст.ст. 3 та 4 ЗУ «Про цінні папери та фондову біржу» [96] 361), ними надається й різний обсяг прав їх власникам. Тобто права з простої акції відрізнятимуться від прав з привілейованої. Так, власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Навпаки, вони мають переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ у разі його ліквідації. І навпаки – власники простих акцій обмежуються в праві на одержання дивідендів при неприбутковій діяльності АТ, а власники привілейованих акцій – ні, оскільки вони в будь-якому разі їх отримують. В рамках одного класу всі акціонери повинні мати однакові права голоса. Тобто неприпустимо, щоб одні з акціонерів-власників привілейованих акцій не мали права голосу, а інші – мали.

2) Другим випадком меж прав з акції є зумовленість особливостями процесу приватизації, що викликають необхідність для акціонерів протягом певних строків не здійснювати свої права участі в управлінні АТ. Так, особи придбають акції в процесі акціонування державної юридичної особи, повністю оплачуючи їх вартість, тобто стають повноправними акціонерами. Однак до спливу певного строку, вказаного в плані розміщення акцій (плані приватизації), вони не можуть здійснювати своїх прав на управління, що надаються їм акціями, оскільки триватиме строк, протягом якого будуть розміщені акції, що належать державі.

3) Третім видом меж є позбавлення деяких прав акціонерів, які не повністю оплатили акції. Українським законодавством таких обмежень не встановлюється на відміну від акціонерного законодавства РФ, яким передбачається обмеження права таких акціонерів голосувати на загальних зборах. Це стосується як тих осіб, які виступали засновниками АТ, так і тих, хто придбав акції додаткової емісії. Тобто навіть протягом року після створення АТ їм такого права не надається.

Заслуговує на увагу й те, що в такому разі не виключаються ситуації, коли певні акціонери оплатили вартість акцій і набувши повний обсяг прав з них, вимагають скликання або самі скликають загальні збори акціонерів і приймають на них ті рішення, в яких вони зацікавлені. Тобто в такому разі обмеження прав одних акціонерів має місце поряд із безпідставними перевагами інших. До того ж якщо виникне необхідність у прийнятті певного рішення загальними борами протягом року з моменту створення АТ, а акції ще не бути повністю оплаченими, зробити це буде неможливо (наприклад, відсторонити виконавчий орган від здійснення своїх повноважень внаслідок виявлення порушень в його діяльності).

Таким чином, подібний підхід є хибним і доводить дієвість саме підходу, запровадженого українським законодавством. Однак його також слід змінити, надаючи можливість АТ реалізувати несплачені акції для збереження АТ, зменшувати статутний капітал якого не можливо.

4) Межі, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції (інвестиційні ризики, а не цивільно-правова відповідальність учасників по зобов'язаннях АТ [110] 362), стосуються ситуацій, коли АТ стає неплатоспроможним. Згідно із Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [62] на певних стадіях процесу відновлення платоспроможності боржника органи АТ спочатку повністю підпадають під додатковий контроль сторонніх осіб (розпорядника майна, керуючого санацією), а в подальшому й взагалі не діють (після винесення постанови про визнання боржника банкрутом). Внаслідок цього акціонери фактично не реалізують своє право на участь в управлінні АТ.

Також до цієї категорії меж належить заборона виплати дивідендів, зокрема, при зменшенні вартості чистих активів АТ до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду (ч. 3 ст. 158 ЦК).

5) Межі прав акціонера щодо передачі права участі в загальних зборах спостерігається на підставі ст. 100 ЦК, якою встановлюється, що право участі в товаристві не може окремо передаватися іншій особі. Оскільки в статті не вказується про те, окремо від чого воно не може передаватися, науковцями робиться висновок про те, що очевидно, окремо від майнових прав. Як наслідок, вважається неможливим передавати право участі акціонера іншій особі за довіреністю [196]363. З цим не погоджується О.Р. Кібенко, вказуючи на неправомірність та недоцільність такого обмеження прав акціонерів [111]364.

О.М. Вінник пропонує на законодавчому рівні встановити обмеження можливості акумулювання голосів акціонерів одним представником [30]365. Протилежна позиція [226] 366 заснована на тому, що встановлювати таке обмеження недоцільно, оскільки воно позбавить акціонера, що володіє більш як 10% акцій, можливості передачі права на участь у загальних зборах іншим особам.

Цей аспект проблематики стосується насамперед корпоративних правовідносин, але їх глибину становлять відносини власності, оскільки акція як об’єкт права власності має надавати певний обсяг прав акціонеру. Ці права стосуються як поведінки з акцією як з будь-яким майном, так і здійснення корпоративних прав (майнових і немайнових), що нею надаються. Тісна пов’язаність між собою цих прав дає змогу стверджувати, що обмеження в будь-якому з них відіб’ється на іншому, і тому їх розмежування є лише прийомом, а насправді всі вони мають свої витоки у праві власності. Отже неможливість реалізувати права акціонера не особисто, а шляхом передання їх іншій особі є обмеженням права власності акціонера.

З цього приводу слід висловити таке бачення: акціонери не мають обмежуватися у своїх правах безпосередньої участі у загальних зборах акціонерів. Для забезпечення їх прав слід запроваджувати заочне голосування для тих, хто не в змозі взяти участь у зборах. Представники ж акціонерів можуть представляти їхні інтереси в загальних зборах лише тоді, якщо цими акціонерами є особи з неповним обсягом дієздатності або визнані недієздатними.

Як обмеження прав акціонерів можна позначити такі ситуації, які вимагають одноразового усунення акціонерів від реалізації своїх прав, що надаються їм акціями. Це стосується випадків, коли акціонер не може брати участь в голосуванні на загальних зборах з певних питань, а саме: при вирішенні питання щодо дозволу на укладення значних правочинів (якщо члени виконавчого органу є акціонерами), а також правочинів із заінтересованістю (якщо в них заінтересовані певні акціонери внаслідок різних причин для цього, в тому числі через належність їх до афілійованих осіб з тими, які будуть стороною цього правочину) [197] 367.

Дехто з дослідників наголошує на можливість обмеження права голосу акціонера в окремих випадках, якщо для цього існують такі підстави:

акціонер не повинен мати право голосу при прийнятті загальними зборами акціонерів рішення про придбання в нього АТ будь-якого майна або при посіданні ним посади члена правління;

акціонер, який уклав договір застави своїх акцій, також повинен бути позбавлений права голосу для запобігання порушенню прав інших акціонерів [208] 368.

При цьому зазначається, що в таких випадках право голосу акціонера не припиняється, а лише тимчасово зупиняється користування цим правом. Перелічені випадки не впливають на існування самого права на голос у будь-якого акціонера.

Неправомірні обмеження, на відміну від правомірних, безпідставно позбавляють акціонерів можливості здійснення своїх прав. Як правило, вони зводяться до прямих або прикритих засобів усунення акціонерів від голосування на загальних зборах передусім шляхом недопущення їх участі в них. Цими засобами є:

несвоєчасне повідомлення або неповідомлення акціонерів про проведення загальних зборів;

перенесення місця проведення загальних зборів для неможливості окремих акціонерів та/або їх груп взяти в них участь;

організаційні недоліки проведення зборів, наслідком яких стає відмова у наданні в оренду приміщення, тощо. Серед інших відомих порушень прав акціонерів при підготовці і проведенні загальних зборів найбільш цікавим прикладом є стягнення з акціонерів плати за вхід до приміщення, де проводяться загальні збори [226] 369;

помилки при складенні списків акціонерів, які мають право брати участь у загальних зборах;

ненадання інформації акціонерам про ті чи інші аспекти діяльності АТ, необхідної для голосування на загальних зборах;

при запізненні подачі документів реєстраторові внаслідок недбайливості відчужувача або його небажання це робити може спричинити низку несприятливих наслідків для особи, яка їх придбала, бо її не запросять на збори акціонерів та не виплатять дивіденди по акціях;

внаслідок деномінації акцій, проведеної з порушеннями прав акціонерів, які позбавляються внаслідок цього не лише правомочностей, наданих ним акціями, а й самих акцій.

Як ілюстрацію останнього можна навести приклад з Миколаївським глиноземним заводом, на якому деномінація акцій, що супроводжувалася консолідацією, призвела до того, що дрібні акціонери вимушені були продати свої акції внаслідок збільшення їхньої номінальної вартості або виникнення права спільної власності на акції у кількох акціонерів, з тим, щоб обміняти сукупність належних їм акцій на одну, власниками якої вони становляться [7] 370 .

Слід також вказати на ті механізми, які схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є. До них належать: 1) порядок відчуження акцій закритого АТ; 2) порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам.

1) Законодавство України, як і раніше, так і з прийняттям нових ЦК та ГК, неоднозначно врегульовує питання можливості вільного обороту акцій закритого АТ. До 1 січня 2004 р. проблема полягала у тому, що закон не розрізняв права акціонерів закритого і відкритого АТ. У редакції ст. 28 ЗУ «Про господарські товариства», що діяла до 1997 р., містилося правило, згідно з із яким статутом АТ могли передбачатися особливості реалізації акціонерами своїх акцій. У чинній же редакції зазначеної статті взагалі йдеться про право акціонерів реалізовувати належні їм акції згідно з чинним законодавством.

У зв’язку з цим вирішення спорів з цього питання ґрунтувалося або на помилковому уявленні про ототожнення права власності акціонерів на акції із правом спільної власності, або на застосуванні норм про спільну власність для акціонерів закритого АТ по аналогії закону, якщо подібне було передбачено в статуті АТ. Останнє яскраво демонструється відомими судовими справами по спорах між закритим АТ НПЦ “Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод” і закритим АТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та між закритим АТ пивзаводами «Сармат» та «Оболонь». [177; 133] 371 372 . Внаслідок цього судами виносилися рішення про застосування порядку відчуження акцій закритого АТ із додержанням переважного права інших акціонерів на їх придбання. Існувала й протилежна практика, яка базувалася на відсутності необхідності для акціонерів АТ додержуватися певних приписів статуту, оскільки це обмежує їх право власності на акції, а такі обмеження суперечать ст. 4 і 13 ЗУ «Про власність» [63].

Такої ж позиції додержуються фахівці Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Ними зазначається, що не можливо передбачати жодних обмежень щодо реалізації акціонерами своїх акцій. Так само неможливо встановлювати акціонерам й обов’язки перш за все запропонувати свої акції для продажу іншим акціонерам цього товариства або самому АТ. Таке тлумачення ними ст. 28 ЗУ «Про господарські товариства» [65] базується на забороні для власників встановлення будь-яких обмежень.

З 1 січня 2004 р. ситуація з цього питання певною мірою змінилася, оскільки в ч. 3 ст. 81 ГК відтепер передбачено, що акціонери закритого АТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. ЦК ж не знає поділу АТ на закриті та відкриті і тому такого права акціонерів не встановлює.

Абстрагуючись від оцінки співвідношення ЦК та ГК та зосередившись на проблемі обмеження прав акціонерів закритих АТ таким правилом, відмітимо, що воно насправді не встановлює ніяких обмежень для акціонерів. Останні не позбавлені і не обмежені у вільному розпоряджанні своїм об’єктом права власності – акцією. Якщо акціонер хоче продати свої акції, він їх безперешкодно продасть. За договором купівлі-продажу продавець має на меті отримання коштів від продажу свого майна і йому байдуже, хто йому ці кошти надасть. Іншим же акціонерам закритого АТ не байдуже, хто купить такі акції, оскільки для того це товариство і створювалося як закрите. Тому їх інтерес може задовольнитися встановленням переважного права на придбання відчужуваних акцій. Обмежень при цьому для продавця акцій ніяких не вбачається.

Саме таку позицію підтримав Конституційний Суд України, яким в рішенні по справі № N 1-11/2005 від 11 травня 2005 року вказано на можливість передбачати в установчих документах закритого акціонерного товариства переважне право акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами товариства [163]373.

2) При спільній власності на акцію порядок здійснення прав, що надаються нею її співвласникам, вимагає узгодження їх дій по реалізації прав, які надаються акцією, зокрема щодо участі в загальних зборах та голосуванні. Співвласники акції мають дійти згоди щодо відпрацьовування їх єдиної волі, яку вони виражатимуть при вирішенні питань порядку денного. Для цього вони попередньо обговорюють ці питання та надають повноваження одному з них по представленню їх спільних інтересів на зборах, оскільки дії загальне правило: одна акція – один голос.

Як і в попередньому випадку, при цьому не виникає ніяких обмежень, а встановлюється лише порядок здійснення співвласниками акції своїх прав.

3) Не може вважатися й обмеженням права на дивіденди їх невиплата акціонерам у таких випадках: якщо прийнято рішення загальних зборів акціонерів про спрямування всього прибутку на розвиток АТ; якщо АТ працювало неприбутково; якщо збори не скликалися або були неправомочні приймати рішення.

Акція не може вважатися документом, який являє собою «юридичне обґрунтування права на прибуток» [121]374. Такої точки зору дотримуються і деякі сучасні автори [143] 375. Тим самим припускається, що мовби право на дивіденд виникає в акціонера із самого факту його власності на акцію. Однак це не так, бо право кожного акціонера залежить від інших чинників, тому що може бути реалізовано всіма акціонерами за умов отримання АТ прибутку за результатами господарського року і скликання загальних зборів акціонерів та прийняття ними рішення про

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: