Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства

Суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства

така взаємопов’язаність породжує певні труднощі, оскільки для вирішення цих питань недостатньо одного життєвого досвіду, потрібні правові знання, які може мати лише юрист-професіонал. Дана проблема ускладнюється, на їх думку, також складністю українського законодавства і недосконалістю юридичної техніки, внаслідок чого положення закону потребують численних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України і науково-практичних коментарів, які широко використовуються суддями-професіоналами [, с. 6].

Складність розмежування питань права і факту визнають також і прихильники судочинства за участю суду присяжних, але розглядають її дещо в іншому аспекті. Вважається, що присяжні засідателі беруть, хоча й опосередковано, активну участь у вирішенні питань права: щоб суддя міг визначити міру покарання, спершу слід визначити юридичний характер діяння, тобто, чи дійсно воно відповідає ознакам вказаного у законні злочину [, с. 220]. Так само і професійний суддя вирішує, на думку деяких дослідників, не лише питання права, але і факту – чи є допустимими ті чи інші докази. Як показує сучасна практика судочинства США, у деяких штатах присяжні мають право вирішувати не тільки питання факту, але і права. Внаслідок певних труднощів при вирішенні правових питань допоміжним засобом для присяжних є методика інструктажу, що затверджується верховним судом відповідного штату. Більше того, з метою визначення спроможності присяжних виносити правильні вердикти у 1966 р. у США провели дослідження, згідно яким мали встановити наскільки рішення присяжних відрізняються від рішень суддів по тим же справам. При вирішенні кримінальних справ думки професійних суддів і присяжних засідателів співпадали на 78 %, однак 19 % становили справи, де присяжні виправдали, а судді професійні винесли б обвинувальний вирок, та 3 % становили справи, де присяжні винесли обвинувальний вердикт, а судді виправдали б. Що стосується цивільних справ, думки професійних суддів і присяжних розходилися приблизно на 22 %: 12 % становили справи, де присяжні виносили вердикт на користь позивача, а суддя відповідача, та 10 % становили справи, де суддя приймав сторону позивача, а присяжні відповідача [, с. 18-19].

Психологічні дослідження показали, що у випадку розходження думок між суддею і присяжними висновки присяжних могли б бути точнішими. В той же час рішення, які приймаються групою осіб більш вірні, ніж прийняті одноособово, внаслідок динаміки, що властива прийняттю групових рішень. Дослідження Барлунда, який вивчав ефект групової динаміки на прикладі тестування силогічної здатності студентів коледжу формулювати основу для винесення рішення, показали, що індивідуальні рішення найкращих студентів були менш задовільними, ніж результати групи слабких студентів. Таких студентів-відмінників відволікала їх емоційність. Наявність же у членів групи різних емоційних реакцій дозволила виправити тих, у кого починали проявлятися зайві емоції, або ж збалансувати їх сприйняття іншою емоційною реакцією.

Неефективність діяльності суду присяжних вбачається у затягуванні розгляду справи по суті через процедуру підбору присяжних і неможливості взагалі передбачити результат судової тяжби внаслідок їх участі у справі. Беззаперечним є положення про високу вартість процесів за участю суду присяжних: спершу кожен присяжний проходить допит і, якщо йому не було заявлено відвід, приносить присягу та бере участь у справі. Відвід може бути заявлено тільки до принесення присяги. Ця процедура може тривати іноді не один місяць і вимагає зайвих витрат. Крім того обов’язок присяжного засідателя оплачується і вимагає компенсації всіх витрат, пов’язаних з його виконанням.

Стосовно галузевої компетенції суду присяжних, зменшення обсягу його юрисдикції відбулося спершу у цивільному судочинстві. В Англії Закон 1933 р. про судочинство зменшив юрисдикцію суду присяжних у цивільному судочинстві. Відповідно до положень цього Закону, право вимагати участі суду присяжних при розгляді цивільних справ обмежене випадками наклепу, дифамації, зловмисного судового переслідування, незаконного ув’язнення, звідництва, ухилення від одруження, якщо тільки суд не вирішить, що судовий процес вимагатиме тривалого вивчення документів або такого розслідування обставин справи, яке виходить за межі компетенції суду присяжних. У США право вирішувати справу за участю суду присяжних у цивільному судочинстві регулюється положеннями Сьомої поправки. Однак це право має бути закріплено у конституції відповідного штату. Сьому поправку трактують таким чином, що дане право розповсюджується лише на «позови за законом», але не на «тяжби по праву справедливості». Тобто суд присяжних не залучається до розгляду тих справ, що вимагають особливих засобів судового захисту, а саме: позов про отримання судової заборони, позов про розлучення, позов про порядок регулювання особливих умов контракту. Однак суд присяжних бере участь при розгляді справ про спричинення майнової шкоди на суттєву грошову суму, порушення умов контракту, що тягнуть фінансові втрати, при розгляді позовів про відшкодування збитків у зв’язку з завданням тілесних пошкоджень і протиправним спричиненням смерті тощо.

Особливо рішуче проти залучення присяжних засідателів до розгляду цивільних справ виступають адвокати і страхові компанії. В основу їх обґрунтувань лягли факти присудження присяжними невиправдано великих сум на користь позивачів у справах про нанесення особистої шкоди. Однак прихильники суду присяжних звинувачують у цьому суддів, які вправі зменшувати розмір суми, що присуджується, чи вимагати нового судового процесу, але залишаються у таких ситуаціях пасивними [, с. 20-21].

У кримінальному судочинстві також відбувається значне зменшення юрисдикції суду присяжних, однак воно має менший обсяг порівняно з цивільним судочинством. В Англії, за даними 1998 р., загальна кількість кримінальних справ, що розглядалися за участю присяжних засідателів, становила менше 5 %, в новому столітті – 3 % від загальної кількості справ у кримінальному судочинстві, що направляються в суд. Така зміна обсягу юрисдикції суду присяжних пояснюється декількома факторами. По-перше, велика кількість злочинів перекваліфікована у злочини, що становлять меншу суспільну небезпеку і проступки, тому розглядаються магістратськими суддями у порядку сумарного провадження. По-друге, більшість обвинувачених відмовляється від залучення присяжних засідателів до розгляду справи, зізнаючись у здійсненні менш тяжкого злочину.

В той же час за законодавством Англії обвинувачений продовжує мати право вимагати розгляду справи судом присяжних по всім злочинам, що передбачені загальним правом. Однак думка обвинуваченого враховується не завжди. Так, якщо обвинувачений відмовляється від такого права, суддя самостійно вирішує чи буде справа розглядатися судом у сумарному провадженні, чи за участю присяжних. Отже, суд присяжних залишається судом, де розглядаються кримінальні справи про злочини, що мають більш високий ступінь суспільної небезпеки: державні злочини; злочини проти життя та здоров’я особи; злочини проти власності.

Слід окремо відзначити таку форму суду присяжних, як коронерське журі. Характерним для даного виду журі є те, що вердикт є лише констатацією факту смерті на основі досліджених фактів й обставин справи, а не визнанням вини конкретної особи. Такий вердикт не обов’язково приймати одностайно, однак розходження в думках має становити не більше, ніж у 2 голоси. Вердикт не є актом віддання до суду, він разом з матеріалами дізнання передається до суду або прокурору. Однак, незважаючи на те, що присутність присяжних у кількості від 7 до 11 чоловік, сприймалася суспільством як гарантія об’єктивності висновків коронера про причину смерті, у XIX ст. коронерське журі поступово стало втрачати свою значимість внаслідок зростання повноважень поліції. Законами про кримінальне правосуддя від 1977 р., про коронерів від 1980 р., про коронерське журі від 1983 р. обсяг юрисдикції коронерського журі було настільки мінімізовано, що деякі дослідники сприймають це як його повне скасування [, с. 23].

Незважаючи на критику вердиктів суду присяжних та зменшення його юрисдикції, слід відмітити, що всі спроби скасувати даний інститут не були реалізовані. Результати дослідження показують, що позиція суду присяжних в Англії, США, Франції залишається міцною, не виявлено наміру влади витіснити повністю даний інститут професійним елементом: в Англії здатність присяжних засідателів розглядати кримінальні справи про найбільш тяжкі злочини в цілому ставиться поза сумнівом, більше того, англійський суд присяжних вважається основою буржуазної демократії; у США суд присяжних відображає особливості специфіки американської системи цінностей; у Франції громадяни ставляться до суду присяжних позитивно в силу традиції [, с. 44].

Сприятливий вплив суду присяжних має місце й у питанні зниження рівня корупції і хабарництва. Соціологічні опитування показують, що міцна позиція суду присяжних в американській системі судочинства є результатом недовіри американців до суддів, що зумовлено існуючими методами їх обрання і поганим функціонуванням судової системи. Право обвинуваченого бути судимим судом присяжних вважається реальним захистом проти корумпованих обвинувачів і необ’єктивних суддів.

Отже, аналіз діяльності суду присяжних розкриває як недоліки, так і переваги судочинства за участю суду присяжних, що спонукає ґрунтовно досліджувати середовище його діяльності з метою вироблення теоретичних розробок створення таких умов, які б сприяли його найбільш ефективному функціонуванню. Провести таке дослідження можливо шляхом аналізу мети, з якою створюється інститут, і середовища, в якому він функціонує найбільш успішно. Вважається, що можливість діяльності будь-якого суспільно-політичного інституту зумовлюється в кожному суспільстві необхідністю його органічного поєднання з іншими інститутами, відповідністю його суті морально-етичним вимогам членів суспільства, а також рядом інших умов, без яких цей інститут буде поступово відмирати.

Звертаючись до теоретичних досліджень і напрацювань наших попередників з даного питання, а також зауважень сучасних юристів, можна виділити ряд умов, які сприятимуть ефективній діяльності суду присяжних.

Суд присяжних може функціонувати у будь-якій державі незалежно від форми правління, однак у державі правовій, де має місце реальне визнання і нормативне закріплення панування правового закону і забезпечення законності. Враховуючи те, що запровадження суду присяжних в Україні передбачається саме у сфері кримінального судочинства, слід зосередити увагу на якості кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового законодавства, оскільки не можна сподіватися на адекватні вимогам законодавства вердикти суду присяжних, якщо право, що застосовується судом, буде супротивне совісті присяжних.

Законодавець з метою захисту приватних і публічних інтересів від злочинного посягання може перейти межу справедливості, якою вона є у понятті народному, і закон буде суперечити поглядам суспільства на злочин і покарання. Враховуючи зазначений недолік законодавства, теоретики права стверджують про необхідність забезпечення адекватності міри покарання, що зазначена у кримінальному законі, ступеню суспільної небезпечності протиправного діяння, де наріжним камінням має виступати поняття справедливості саме в народному баченні. Прийняття Кримінального кодексу, де теоретичні положення неузгоджені з такими загальноприйнятими у суспільстві поглядами, зазвичай, як показує практика, створює перепони на шляху діяльності суду присяжних, що, в свою чергу, буде викликати невдоволення суспільства цим інститутом [, с. 41].

В той час як професійний суддя керується у своїй діяльності приписами закону, незважаючи на те, що закон може бути недосконалим чи несправедливим, присяжні засідателі не обтяжені вимогами закону при постановленні своїх рішень і керуються лише поняттям і почуттям справедливості, користуючись повною свободою як при визначенні достовірності факту, так і визнанні діяння злочинним. Якщо закон, який їм роз’яснюють, недосконалий чи незрозумілий, або суперечить вимогам справедливості, вони його ігнорують при розгляді конкретної справи, не даючи йому застосування. Послідовність дій присяжних засідателів, що полягає в ігноруванні такого закону кожним новим складом суду присяжних, змушує законодавця переглянути положення даного закону. Виходячи з цього, прихильники суду присяжних стверджують, що присяжні засідателі виконують у таких випадках коректуючу функцію, в той час як суд професійних юристів має своїм рушійним началом виконання своїх повноважень у суворому дотриманні букви закону: суддя зобов’язаний застосовувати такий закон, оскільки правнича функція не входить в межі його повноважень. З іншого боку, правова вимога суворого дотримання закону має на меті обмеження свавілля судді.

Виходячи з вищезазначеного, деякі науковці заперечували закріплення творчої ініціативи виключно за законодавцем, який не творить, а лише надає праву форму закону. М.Д. Сергієвський розглядав таку кореляцію дій законодавця і народу в аспекті прав більшості і меншості. На думку вченого, мірилом народної правосвідомості є погляд більшості на те, чи є дане діяння порушенням правопорядку, чи ні, тобто що більшість у даній державі буде вважати у даний час за правовий порядок, то і повинно охоронятися санкцією кримінального закону. Думка меншості, хоча може і більше відповідати положенням теорії права, але не буде представляти собою народної правосвідомості, а тому не може слугувати основою правопорядку, що охороняється кримінальним законом. Тому суд присяжних корегує законодавство, а отже, законодавча влада, яка виступає в ролі меншості, не може нав’язувати своєї думки [, с. 84].

Оскільки кримінальне правосуддя є вираженням народних поглядів про «праве» і «неправе», суд присяжних, на думку О.Ф. Кістяківського, сприяє більш повному вираженню народних переконань про справедливе і несправедливе у кримінальній юстиції, а критика щодо неправомірності вердиктів має бути спрямована на адресу законодавця, а не присяжних засідателів. Такий підхід аргументується тим, що причина виправдання злочинців у більшості випадків полягає у надто суворому покаранні, що не відповідає уявленням пересічних громадян про справедливість, чи небажанні піддавати особу, яка вперше оступилася морально, тому негативно-руйнуючому впливу, що існує у середовищі місць позбавлення волі, знаючи, в якому стані знаходяться заклади пенітенціарної системи. Лише за умови створення ефективної і гуманної пенітенціарної системи можна досягнути збільшення репресії вердиктів суду присяжних: присяжні засуджують, знаючи, що покарання не є жорстоким, а спрямоване на перевиховання і виправлення злочинця.

Досліджуючи питання правосвідомості присяжних, О.М. Бобрищев-Пушкін вказував на те, що при вивченні правосвідомості присяжних потрібно сприймати її результати як соціальні факти позитивної якості, з якими слід рахуватися і законодавцю. Присяжні засідателі, як представники громадської думки, ігнорують закон, щоб в інтересах сторін – як потерпілого, так і обвинуваченого – здійснювати «суд правий», тобто карати те, що дійсно шкідливе для суспільства, враховуючи не тільки порушення закону, але і тяжкість покарання. Дослідження О.М. Бобрищева-Пушкіна привело його до висновку, що вердикти присяжних – не випадковий результат нервової самовпевненості чи апатичного нерозуміння, оскільки закони, за якими діє суд присяжних, мають науковий характер [, с. 41-42].

Враховуючи недосконалість юридичної техніки, фахівці наголошують, що норми кримінального законодавства мають бути сформульовані таким чином, щоб бути доступними розумінню громадян, не озброєних знанням правової теорії, науковими способами тлумачення закону, оскільки вердикт присяжних засідателів будується з відповідей на запропоновані професійним суддею запитання, що складаються з юридичних термінів, які містяться, зокрема, у Кримінальному кодексі.

На даний час занепокоєння українських юристів викликає більше стан кримінально-процесуального законодавства. Фахівці вважають, що суд присяжних, як форма змагального судочинства, не може діяти задовільно в режимі змішаного процесу, що запроваджений як у чинному КПК, так і в проекті. Даний проект не відповідає стандартам Ради Європи, гарантованих Європейською Конвенцією з прав людини, та судовій практиці Європейського Суду з прав людини. Репресивність даного проекту полягає в обмеженні можливості змагального дослідження доказів, відсутності принципу змагальності на стадії досудового слідства, натомість збережено принцип таємності, що робить докази, здобуті під час закритого слідства, неприйнятними для присяжних засідателів. Таким чином, фахівці вважають, що сподіватись на ефективну роботу суду присяжних за таких умов не доводиться [, с. 82].

Однією з передумов дієвості кримінального закону є необхідність усвідомлення громадянами, що даний закон надає реальні гарантії у розкритті злочинів і викритті справжніх злочинців. Громадяни повинні усвідомлювати, що кожний з них зобов’язаний сприяти досягненню загальної мети – практичному забезпеченню справедливості.

Рушійним моментом у діяльності суду присяжних виступають ідеї, що панують у певному середовищі. Для функціонування суду присяжних, в якому засідають люди з різних прошарків, потрібно, щоб у суспільстві були розповсюджені правові вчення про державу, законність, свободу та їх співвідношення. Отже, ефективна діяльність даного інституту можлива за умови поваги членів суспільства до права, що представляє результат цілком сформованого юридичного побуту. Враховуючи специфіку слов'янської ментальності щодо терпимості до злочину, яка, на думку Л.Є. Владимирова, близько межує з фаталізмом, вчений відмітив, що «саме там, де почуття обов’язку становить енергійний мотив життя, там суспільство суворо ставиться до злочину, оскільки така суворість слугує на користь виправлення злочинця, а сентиментальність є моральнісною індиферентністю» [, с. 24].

По-друге, негативним чинником, що породжує таку індиферентність, є недолік організації матеріального забезпечення діяльності суду присяжних. Дане питання є проблемою для всіх держав, де функціонує суд присяжних, однак практичне його вирішення очікує кращих часів. Українські юристи, аналізуючи дане питання, проводять аналогію з проблемами діяльності інституту народних засідателів. Питання непристосованості приміщень судів для нормальної життєдіяльності інституту народних засідателів обговорювалося неодноразово, а стосовно діяльності суду присяжних (більш чисельного) навіть не йдеться. Іншою проблемою, виходячи з узагальнених даних Верховного Суду України, є ігнорування значною частиною народних засідателів виконання покладеного на них законом обов’язку, що призводить до повторного залучення тих самих народних засідателів до участі в розгляді багатьох справ. Причиною такого уникнення є несплата народним засідателям їх середнього заробітку за час здійснення ними повноважень у суді за місцем основної роботи, а також невідшкодування судами витрат на проїзд міжміським транспортом, винаймання житла та добових. Трапляються випадки, коли деякі судді за свій рахунок оплачують проїзд засідателя. Наявна проблема матеріально-технічного забезпечення судів дає всі підстави стверджувати, що оплата обов’язків присяжних засідателів буде такою ж проблематичною. Крім того, держава навряд чи буде спроможною встановити розмір такої компенсації, який задовольняв би всіх. За таких умов присяжні засідателі не будуть матеріально зацікавленими з’являтися до суду для виконання свого громадянського обов’язку. У такій ситуації не допоможуть навіть заходи адміністративної відповідальності, що передбачені Законом «Про відповідальність за неповагу до суду». Інший бік цієї проблеми становлять побоювання громадян бути звільненими з роботи через тривалу відсутність. Хоча у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України зазначається про недопустимість звільнення присяжного з роботи або його переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді, що тягне передбачену законом відповідальність винних осіб за грубе порушення законодавства про працю, однак насправді такі порушення можуть стати масовими, особливо у комерційних структурах. Довести грубе порушення вимог чинного законодавства керівником установи і притягнути його до відповідальності досить складно, оскільки найбільш гнучким прийомом у таких ситуаціях є посилання керівника на невідповідність особи займаній посаді чи неналежне виконання нею своїх функціональних обов’язків. Довести протилежне – досить складне завдання. На думку фахівців, законодавче врегулювання процедури формування корпусу народних засідателів, як і присяжних засідателів, було побудоване за міжнародними принципами без врахування національних особливостей. Так, наприклад, законодавством не передбачено при складанні відповідних списків засідателів погодження кандидатур з роботодавцями і трудовими колективами за місцем їх роботи. Враховуючи такі моменти в діяльності юридичних осіб, як госпрозрахунок і самофінансування, існують реальні побоювання зриву судових засідань, оскільки неявка присяжних засідателів до суду, на думку багатьох юристів, буде масовою. Все це породжує негативне ставлення до суду присяжних.

В той же час деякі українські юристи, незважаючи на наявність таких проблем, все одно вважають, що не слід більше очікувати на кращі матеріальні умови, натомість запроваджувати негайно цей інститут і не вибірково, а в усіх областях держави. Можна не погодитися з такою думкою, оскільки залежно від якості забезпечення таких умов залежатиме якість рішень присяжних засідателів. Запорукою сумлінності присяжних має стати як виховання почуття моральнісного обов’язку, так і належне матеріально-технічне забезпечення діяльності суддів і судів.

Ефективна діяльність суду присяжних можлива, якщо забезпечена індивідуальна свобода членів суспільства. Тому наступною умовою є необхідність забезпечення особистої безпеки присяжних засідателів. При вирішенні кримінальних справ, які іноді мають політичний характер, присяжним необхідно почуватися безпечно та усвідомлювати, що свобода присяжного не зазнає ніяких посягань. Практика показує, що мають місце як погрози здійснити розправу над засідателями, так і реальне заподіяння шкоди майну і життю особам, які виконували свій громадянський обов’язок.

Ще однією необхідною умовою ефективної діяльності суду присяжних є відсутність соціально-політичного протистояння між різними верствами і групами суспільства. Як зазначали наші попередники, якщо суспільство поділено на два ворожі стани внаслідок політичної, етнічної, расової чи релігійної боротьби, там важко сподіватися на правильне функціонування народного суду. Такі приклади репрезентує історія становлення і розвитку суду присяжних у Франції часів державних переворотів. У США крізь увесь історичний розвиток суду присяжних червоною ниткою проходить проблема расової дискримінації як по відношенню до присяжних (обмеження прав темношкірих громадян щодо участі у здійсненні правосуддя), так і до обвинувачених чи потерпілих (необ’єктивність й упередженість щодо захисту прав цих осіб). Запорукою неупередженості присяжних має стати виховання почуття законності та моральності, що повинні домінувати над почуттям своєї могутності судити та вирішувати долю іншої людини. В іншому випадку, інститут суду присяжних перетвориться, на думку Л.Є. Владимирова, на школу безправності і свавілля [, с. 20].

Отже, всі вищезазначені умови досить важливі та тісно переплітаються між собою. Для повноцінного становлення суду присяжних в Україні необхідно визначити, чи створені всі вищезазначені умови в нашому суспільстві для запровадження й ефективного функціонування даного інституту. Українські юристи слушно зазначають, що механічне копіювання певних положень зарубіжного законодавства без урахування особливостей політичного й економічного розвитку нашої держави, національних правових традицій, розвідок вітчизняної юридичної науки, а також особливостей ментального забарвлення нашої суспільної психології, не буде для нас корисним.


2.2 Економічні та соціально-культурні чинники ефективності суду присяжних


2.2.1 Проблеми формування колегії присяжних засідателів

Під організацією суду присяжних слід розуміти діяльність і процедури, відповідно до яких, по-перше, здійснюється відбір громадян для виконання функцій присяжних; по-друге, перевіряється відповідність цих осіб вимогам, встановленим у законі до присяжних; по-третє, присяжні викликаються для відправлення правосуддя. Крім того, у це поняття включаються всі інші організаційно-правові аспекти, що виникають у період виконання ними своїх обов’язків (надання послуг і приміщення для присяжних; використання часу присяжних; компенсація витрат присяжним; забезпечення безпеки присяжних).

Присяжні відіграють важливу роль у системі правосуддя України. Ці громадяни привносять в суд життєвий досвід і ціннісні орієнтації суспільства в цілому. Функції присяжних одночасно є почесними і повчальними. Для багатьох осіб ці функції часто є першим знайомством із системою правосуддя. Через те існує потреба в розробленні науково-практичних методів роботи з присяжними, які враховували б як питання, що цікавлять присяжних особисто, так і вимоги, що ставляться законом до присяжного. Ефективна організація суду присяжних дозволить знизити витрати, пов’язані з розглядом справ цим судом і значною мірою сприятиме при цьому підвищенню авторитету судової влади в суспільстві.

Організація суду присяжних повинна починатися з процесу відбору присяжних. Процес відбору присяжних містить у собі декілька етапів.

На першому етапі голова апеляційного суду відповідної області складає список на підставі списків виборців. В Україні, на відміну від інших країн, немає необхідності використовувати які-небудь інші списки, наприклад, реєстрацію осіб, що одержали права водія, оскільки історично активність виборців завжди була високою і найбільш повними списками осіб, що проживають на відповідній території, є списки виборців.

На другому етапі комісія з уповноважених представників суду, органів юстиції і відповідної ради, склад якої затверджується головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київськими та Севастопольським міськими головами, формує список присяжних.

На третьому етапі список присяжних затверджується рішенням відповідної ради – Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради, Київської і Севастопольської міських рад.

Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду.

Від кожного гарнізону до списку присяжних включаються від п’ятнадцяти до двадцяти військовослужбовців, які відповідають вимогам ст. 69 Закону «Про судоустрій України». Список присяжних апеляційного військового суду затверджується рішенням відповідної ради, на території якої розташовано гарнізон.

Списки присяжних затверджуються не пізніше одного місяця з дня одержання подання голови суду і в той же строк надсилаються до суду, а також публікуються в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки (ст. 68 Закону «Про судоустрій України»).

Серед найбільш гострих проблем, пов’язаних зі складанням списків присяжних, слід виділити:

– складання списків присяжних і проблему обчислення необхідної кількості присяжних;

– формування найбільш оптимальної системи органів, що здійснюють складання списків присяжних;

– порядок складання списків присяжних;

– порядок подання і розгляду заяв громадян про неправильності у списках присяжних;

– визначення форми даних у списках присяжних.

Цікавим для вдосконалення сучасної процедури складання списків присяжних є досвід Франції часів Наполеона. Французьке законодавство передбачало щорічне складання загальних і запасних списків присяжних засідателів. Так, департаментський список містив від 400 до 600 присяжних (по 1 чоловіку на 500 жителів), а департамент Сени – 3000 чоловік. Таким чином, закон установлював точну кількість осіб, що підлягали внесенню до списків, а не віддавав вирішення цього питання на відкуп суддівському корпусу.

У сучасних зарубіжних правових системах процедура формування списків присяжних, аналогічна російській дореволюційній, діє в Австрії. Згідно із Законом про реєстр присяжних і шеффенів, муніципальна комісія складає список на 4 роки. З нього районна комісія відбирає найбільш придатних осіб і подає список цих осіб голові суду першої інстанції. Затверджений ним реєстр стає початковим реєстром. На базі початкового реєстру комісія при Вищому Суді потім формує річний реєстр, що складається з головного і додаткового списків (в останній включаються особи, що проживають у найближчих околицях суду). Шляхом жеребкування річний реєстр розбивається на реєстр присяжних (для кожної сесії) і два реєстри для шеффенів (місячні) [, с.34].

Перевага цієї моделі очевидна: по-перше, немає необхідності складати явно завищені за кількістю річні списки присяжних. У разі недостатності присяжних у річному списку можна поповнити його із загального. А по-друге, голові суду не потрібно займатися плануванням кількості присяжних на наступний рік.

Своєчасне виявлення осіб, не здатних швидко й ефективно включитися в діяльність колегії присяжних, і виключення їх з числа кандидатів у присяжні з метою формування якісного складу колегії з числа соціально зрілих, морально добропорядних і розсудливих осіб забезпечуються за допомогою спеціальних організаційних заходів, насамперед шляхом складання списків присяжних згідно з вимогами ст.ст. 66, 67, 69 і 70 Закону «Про судоустрій України» і перевірки апаратом суду відповідності вимогам закону кандидатів, включених до списків.

При складанні списків присяжних, створюваних окремо по кожному району або місту області, до якого включаються тільки громадяни, що постійно проживають у місці знаходження суду присяжних, кандидатури присяжних відбираються шляхом випадкової вибірки зі списків виборців, складених до останніх виборів народних депутатів України по районах або містах області. Слід зазначити, що до кандидатів у присяжні ставляться набагато більш суворі вимоги, ніж до виборців. До списків присяжних не включаються особи, не внесені до списків виборців на виборах, що передували складанню списків присяжних, а також особи, що не досягли до моменту складання списків присяжних віку 30 років, які мають не зняту або не погашену судимість, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними.

Соціальний контроль за дотриманням цих вимог до кандидатів у присяжні повинні забезпечуватися такими організаційними заходами:

1) списки публікуються в місцевій пресі для відома населення;

2) громадяни, представники підприємств, установ і організацій мають право звертатися до комісії з заявами про незаконне включення або невключення конкретних осіб до списку або про виключення їх зі списку, про інші неправильності у списку;

3) комісія повинна розглядати заяви, що надійшли, і приймати рішення, які можуть бути оскаржені в суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством;

4) комісія зобов’язана регулярно перевіряти і за необхідності змінювати списки присяжних, виключаючи зі списків осіб, що втратили право бути присяжними, і включаючи тих, хто був відібраний за поданням голови апеляційного суду додатково.

Закон «Про судоустрій України» зобов’язує громадян, посадових осіб державних органів, підприємств, установ і організацій подавати комісії за її запитом інформацію, необхідну для складання списків присяжних. За неподання такої інформації, а також за подання неправдивої інформації зазначені посадові особи і громадяни несуть відповідальність, передбачену законодавством про адміністративні правопорушення.

Згідно з ст. 70 зазначеного Закону зі списку присяжних виключаються на їх письмову заяву особи, не здатні швидко й ефективно включитися в діяльність колегії присяжних з розгляду складних кримінальних справ і вироблення якісного (правильного і справедливого) колективного рішення з питань про винність: особи,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: