Суд присяжних як організаційна форма змагального кримінального судочинства
Орієнтація присяжних на безсумнівну доведеність доказів, щоб при винесенні обвинувального вердикту не залишалося сумнівів у винуватості обвинуваченого, часто призводить до винесення виправдувальних вердиктів. Слід зазначити, що помилковість вердиктів суду присяжних виникає, у більшості випадків, внаслідок необізнаності присяжних засідателів з особистісною характеристикою підсудного, що призводить до виправдання злочинця-рецидивіста [, с. 186].
Наступним аргументом є ймовірний вербальний вплив головуючого судді на присяжних засідателів. Такий вплив, як зазначають дослідники, не завжди носить спланований характер. У більшості випадків він несвідомий, а тому більш небезпечний, оскільки розкрити його своєчасно дещо складно. Саме тому досить важливо виявити цей феномен у взаємовідносинах головуючого судді з присяжними і зробити неусвідомлене очевидним.
Одним із ефективних засобів суддівського впливу є лист з питаннями. Так, суддя виділяє із вказаних основних питань спірний фрагмент і містить його вкінець листа під певним номером. Присяжні, зазвичай, при відповіді на вказані питання не обговорюють цей спірний момент, оскільки щодо нього є окреме питання. Коли присяжні доходять до нього, в наявності вже більшість позитивних відповідей. Саме в такий спосіб головуючий суддя сприяє винесенню присяжними обвинувального вердикту.
Наступним інструментом такого впливу можна зазначити гру у солідарність з присяжними. Акцентуючи увагу присяжних на необхідних моментах зі словами «ми з вами судді», суддя, як показують психологічні дослідження, заздалегідь орієнтує тим самим присяжних на ідентифікацію їхньої позиції з власною. Однак, якщо така солідарність не буде встановлена, існує небезпека винесення навмисно протилежного вердикту, навіть коли суддя і правий, що призведе до покарання невинної особи чи звільнення від відповідальності справжнього злочинця.
В той же час, незважаючи на приведені вище факти, прихильники суду присяжних, погоджуючись з наявністю такого впливу, однак стверджують його можливість виключно в діяльності народних засідателів і абсолютно неможливим по відношенню до колегії присяжних засідателів із дванадцяти осіб, наголошуючи, що прийняти незаконний вердикт неможливо. З таким твердженням не можна погодитись, оскільки такі юристи, нажаль, забувають про провідну роль заключної промови головуючого судді. Так, за даними соціологічних досліджень, вердикт більшою мірою визначається змістом самої суддівської інструкції. Як виявилося, різниця у варіантах суддівських інструкцій щодо достатності доказів призводила до зміни внутрішнього переконання у 15 % присяжних засідателів, а різниця в оцінці значення попередньої судимості обвинуваченого для встановлення його винуватості призводила до зміни внутрішнього переконання у 30 % членів журі [, с. 43].
2.3 Взаємообумовленість етапів судового розгляду кримінальних справ та вплив їх розташування на ефективність діяльності суду присяжних
Кримінальну справу, за обвинуваченням кількох осіб, розглядається судом за участю присяжних засідателів стосовно всіх підсудних, якщо хоча б одна з них заявляє клопотання про розгляд кримінальної справи судом у такому складі (ч. 2 ст. 325 КПК України). Виробництво у суді присяжних врегульовано загальними вимогами кримінального процесу (ст. 324 КПК України).
Склад суду присяжних - суддя і дванадцять присяжних засідателів. Їм можуть розглядатися діла, в яких хоча б одна з поставлений обвинуваченому злочинів підсудна Верховного суду республіки, крайовій або обласному суду, суду міста федерального значення, суду автономної області та суду автономного округу (п. 2 ч. 2 ст. 30 КПК України).
На попередньому слуханні і у судовому розгляді обов'язково участь захисника (п. 6 ч. 1 ст. 51 КПК України) та прокурора.
Специфіка виробництва в суді присяжних складається з п'яти груп положень:
І. Загальних для всього виробництва;
ІІ, Що мають місце на стадії попереднього розслідування;
ІІІ. Характерних для стадії призначення судового засідання;
IV. Визначають особливості судового розгляду;
V. Деяких додаткових вимог до основ і порядку виробництва на подальших судових стадіях.
Кримінально-процесуальні особливості, пов'язані з можливістю розгляду справ судом присяжних з'являються ще на стадії попереднього розслідування справ підсудних суду другої ланки російської судової системи. При оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред'явленні для ознайомлення всіх матеріалів справи він вправі заявити клопотання про розгляд його справи судом присяжних. Якщо він це не зробить, друге можливості йому вже не випаде. Призначення Після судового засідання підсудний не має право заявляти клопотання про розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів (ч. 5 ст. 231 КПК України).
На слідчому лежить обов'язок забезпечити участь у цьому процесуальному дії захисника і, крім того, роз'яснити обвинуваченому, особливості розгляду кримінальної справи судом присяжних, права обвинуваченого в судовому розгляді і порядок оскарження судового рішення. Незалежно від того, чи ні обвинувачений заявив клопотання, думка обвинуваченого з приводу необхідності розгляду його справи судом присяжних слідчий зобов'язаний зафіксувати в що складається при цьому протоколі, який підписується слідчим і обвинуваченим.
Законом, крім того, передбачено спеціальну підставу виділення діла, що застосовується, коли обвинувачені розходяться у своїх бажаннях з приводу доцільності дозволу їх справи судом присяжних.
Підготовка до судового засідання в суд присяжних відрізняється від звичайного здійснення кримінально-процесуальної діяльності на даній стадії наступними ознаками.
Стан підготовки до судового засідання в суд присяжних завжди включає в свій зміст попереднє слухання. Попереднє слухання проводиться у всіх випадках, коли хоча б один з обвинувачуваних у кримінальній справі заявляє клопотання про розгляд його справи судом присяжних.
Саме на цій стадії обвинуваченого надається остання можливість відмовитися від розгляду його справи судом присяжних.
У постанові про призначенні кримінальної справи до слухання судом за участю присяжних засідателів повинно бути визначено відкритим, закритим або частково закритим буде судове засідання. В останньому випадку суд вказується, у якій частині судове засідання буде закрито (ст. 325 КПК України).
Одночасно з призначенням судового розгляду суддею визначається число кандидатів в присяжні засідателі, які підлягають виклику в судове засідання. Кандидатів у присяжні засідателі повинно бути не менше двадцяти.
На даній стадії здійснюється відбір кандидатів в присяжні засідателі для участь в розгляді кримінальної справи за першої інстанції і складається їх попередній список.
Кандидатам у присяжні засідателі, які включено до попереднього списку не пізніше, ніж за 7 діб до початку судового розгляду повинні бути вручені повідомлення із зазначенням дати і часу прибуття до суду. Судовий розгляд судом присяжних повинно бути розпочато не пізніше 30 діб з дня винесення суддею постанови щодо призначення судового засідання.
Правила відбору кандидатів у присяжні засідателі та складання попереднього списку присяжних засідателів були розглянуті вище.
Структура судового розгляду в суді присяжних така ж, як і у звичайному порядку. Тим часом чотири з п'яти етапів в судового розгляду суд присяжних (крім останнього слова підсудного) свої особливості мають.
Після виконання звичайних дій, обов `язкових для даного етапу судового розгляду в закритому судовому засіданні проводиться відбір кандидатів в присяжні засідателі шляхом вирішення питань про їх самовідводи та мотивованих відводи.
Потім державний обвинувач має право заявити відвід невмотивований не більше ніж двом кандидатам у присяжні засідателі. Він погоджує свою позицію з відведень з іншими учасниками карного судочинства з боку звинувачення. Після нього невмотивований відвід заявляє підсудний (захисник), так аби кандидатів в присяжні засідателі залишилося не менше чотирнадцять - дванадцять комплектних присяжних засідателів і двох запасних.
Коли ж кількість невідведених кандидатів у присяжні засідателі чотирнадцять перевищує, то до протоколу судового засідання за вказівкою головуючого включаються чотирнадцять першого за списком кандидатів.
Колегія присяжних засідателів може бути розпущена судді постановою, якщо останній визнає обгрунтованим заява однією з сторін про те, що колегія може виявитися нездатною винести об'єктивний вердикт.
Вибирається старшина присяжних засідателів, присяжні засідателі приймають присягу і їм пояснюються їх права та обов'язку.
Відмінності судового слідства в суді присяжних від звичайного судового слідства саме такі:
1. Судове слідство починається зі вступного заяви державного обвинувача, в якому викладається суть пред'явленого обвинувачення та пропонується порядок дослідження представлених стороною обвинувачення доказів.
2. За державним обвинувальним з подібною заявою вступним виступає захисник. Він висловлює узгоджену з підсудним позицію з пред'явленим звинуваченням й думку про порядок дослідження доказів, поданих стороною захисту.
3. Присяжні засідателі беруть участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків та експерта (фахівця). Питання вони задають в письмовому вигляді через головуючого, допит після того, як закінчили сторони.
4. Під час судового розгляду судом присяжних питання про неприпустимість доказів в розглядається відсутність присяжних засідателів. Вислухавши думку сторін, суддя приймає рішення про виключення доказу, визнаного їм недопустимим.
5. У присутності присяжних засідателів досліджуються лише ті докази, які дозволяють їм прийняти рішення про те, чи мала місце діяння, в здійсненні якого обвинувачується підсудний; чи доведено, що діяння вчинив підсудний; чи винен підсудний у скоєнні цього злочину.
6. Особа підсудного за участю присяжних засідателів досліджується лише в тій мірі, в якій це необхідно для встановлення окремих ознак складу злочину, у вчиненні якого він звинувачується. Не підлягають дослідженню відомості, здатні викликати упередження присяжних щодо підсудного. До таких як мінімум відносяться дані про наявність підсудного біля колишньої судимості, визнання громадянина хронічним алкоголіком або наркоманом.
Наступна частина судового розгляду, дебати сторін, у суд присяжних має кілька відмінностей від загального порядку проведення таких:
1) проводяться лише вони в межах питань, що підлягають вирішенню присяжними засідателями. Відповідно боку не має права торкатися обставин, що розглядаються після виголошення вердикту участі без присяжних засідателів;
2) якщо сторона посилається на обгрунтування своєї позиції на докази, які в установленому порядку визнані неприпустимими або не досліджувалися в судовому засіданні, суддя зобов'язаний перервати такий виступ і роз'яснити присяжним засідателям, що вони не повинні враховувати дані обставини при винесенні вердикту;
3) у дебатах сторін беруть участь захисник і підсудний, одним з них вимовляється остання репліка.
Особливостей останнього слова підсудного законодавець не передбачив.
Постанова вироку починається з постановки питань перед присяжними засідателями. При тому суддя і присяжні засідателі повинні вирішувати різні питання. Перед присяжними засідателями ставляться питання:
1) чи доведено, що мав місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) чи доведено, що діяння вчинив підсудний;
3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
4) чи заслуговує підсудний поблажливості.
Всі інші з наведених в переліку питань дозволяє суддя одноосібно. Питання присяжним засідателям формулює головуючий, проте сторони можуть висловити свої зауваження з утримання та формулюванні питань та внести пропозиції про взяття нових питань. Питання заносяться в питально лист, який підписується головуючим суддею, оголошується ним у судовому засіданні та передається старшини присяжних засідателів.
Після чого головуючий звертається до присяжних з напутнім засідателям словом. Якщо присяжним не зрозумілі питання, вони вправі отримати на роз'яснення. Відразу ж після напутнього слова можуть заявити сторони про те, суддя що у своєму напутнє слово порушив принцип об'єктивності та неупередженості.
Комплектні присяжні засідателі віддаляються в дорадчу кімнату для винесення вердикту та старшина присяжних засідателів за правилами колегіального прийняття рішення проводить з ними нараду, результати та хід якого не підлягають розголошенню.
Обвинувальний вердикт приймається, тільки коли за позитивні відповіді на кожне з поставлених у ньому трьох основних питань проголосувало більшість присяжних засідателів. Питально лист з відповідями колегії присяжних засідателів підписується старшиною присяжних засідателів.
Якщо не у присяжних засідателів, не у головує не виникає запитань, що вимагають продовження судового слідства або яких-небудь додаткових пояснень, опитувальний лист проголошується старшиною присяжних засідателів. Після цього виправданий, що знаходиться під вартою, звільняється. Головуючий дякує присяжних засідателів і оголошує про закінчення їхньої участі в судовому засіданні.
У разі винесення обвинувального вердикту:
а) сторони досліджують обставини, пов'язані з кваліфікацією вчиненого підсудним, призначення йому покарання, дозволом цивільного позову та іншими питаннями, які вирішуються судом при постановленні обвинувального вироку;
б) проводяться дебати сторін, під час яких останніми виступають захисник і підсудний;
в) підсудний вимовляє останнє слово,
г) суддя видаляється для винесення рішення по кримінальній справі. 9. Головуючий постановляє одне з рішень:
1) припиняє кримінальну справу - за наявності до того передбачених ст. 254 КПК України підстав;
2) постановляє виправдувальний вирок - в випадках, коли головуючий визнав відсутність в діянні ознак злочину або присяжні засідателі дали негативну відповідь хоча б на один з трьох основних питань:
а) чи доведено, що діяння мало місце;
б) чи доведено, що це діяння вчинив підсудний;
в) чи винен підсудний у вчиненні цього діяння;
3) постановляє обвинувальний вирок з призначенням покарання, без призначення покарання, з призначенням покарання і звільненням з нього - відповідно до ст. ст. 302, 307 і 308 КПК України;
4) постановляє про розпуск колегії присяжних засідателів та направлення кримінальної справи на новий розгляд іншим складом суду - якщо визнає, що звинувачувальний вердикт ухвалений відносно невинного і є достатні підстави для постановлення виправдувального вироку через те, що не встановлено подію злочину або не доведено участь підсудного у скоєнні злочину.
При призначенні покарання враховуються наступні обставини. Якщо підсудний визнаний:
1) заслуговує поблажливості, йому не можна призначити:
- Обчислюване покарання, що перевищує за своїм розміром середню величину, отриману в результаті поділу навпіл суми значень нижнього і верхнього меж позбавлення волі або іншого виду покарання, передбаченого санкцією відповідної статті КК для даного покарання;
- Смертну кару.
2) заслуговує особливої поблажливості, то йому обов'язково призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом заданий злочин, або суд переходить до іншого, більш м'якого виду покарання.
Розділ ІІІ. Перспективи імплементації міжнародного досвіду здійснення правосуддя судом присяжних в національне законодавство України: організаційно-правові аспекти
3.1 Місце і роль інституту суду присяжних у судовій реформі України
На початку 90-х років XX ст. українське суспільство вступило на шлях розбудови демократичної правової держави. Прагнення формування правової держави, щоб посісти гідне місце серед розвинутих країн світової спільноти, спонукало Україну до проведення політичної, економічної та судової реформ шляхом приведення національного законодавства до вимог і стандартів європейського законодавства. Зокрема судово-правова реформа має привести судову систему, всі галузі права у відповідність до вимог Конституції і тих соціально-економічних змін, що сталися у суспільстві. Проведення судової реформи повинно сприяти становленню незалежного у своїй діяльності суду, що має приймати самостійні від політичних симпатій та ідеологічних упереджень рішення, виступати гарантом законності і справедливості, забезпечуючи тим самим реальний захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.
З метою виконання поставлених задач Верховна Рада України винесла у 1992 р. Постанову «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні», серед основних положень якої була реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою і наукою. Зокрема передбачається створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності, гарантувало б право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом. Розгляд окремих категорій судових справ передбачається суддями з розширеною колегією судових засідателів.
В той же час слід зазначити, що серед українських юристів, прихильників реалізації безпосередньої демократії у галузі судочинства, є ті, хто надає перевагу інституту народних засідателів як такому, що не втратив свого правозахисного потенціалу на сьогодні. Даний інститут, на їх думку, має своєю перевагою адаптованість до вітчизняної системи права, а також є більш об’єктивним, оскільки народні засідателі фактично користуються правами судді, вирішуючи справу разом з професійними суддями, тобто питання права і факту. Вважається, що принцип участі народу у здійсненні правосуддя реалізується ефективно в нашій державі за допомогою інституту народних засідателів, а тому немає потреби в заміні даного інституту на інститут суду присяжних, слід лише поліпшити умови його діяльності. Так, Рада суддів України, підтримуючи ідею розроблення і затвердження Концепції подальшого здійснення судово-правової реформи в Україні, прийняла 26 травня 2006 р. рішення про необхідність виключення з Конституції України положення про участь у судочинстві присяжних, оскільки ця процедура малоефективна і пов’язана зі значними витратами, однак залишення натомість інституту народних засідателів, що відповідає як вітчизняним традиціям, так і практиці тих європейських держав, які використовують таку ж форму залучення представників громадськості до здійснення правосуддя.
В той же час існує і думка про необхідність здійснення правосуддя виключно професійними суддями. Суд присяжних вважається результатом емоційної, а не правовиконавчої судової діяльності, що був запроваджений у Конституцію України на хвилі значних соціально-політичних потрясінь як популістська акція. Враховуючи зазначене і незадовільний стан діяльності інституту народних засідателів, такі юристи пропонують виключити з Конституції України норму про суд присяжних і народних засідателів, оскільки ці інститути є зайвими в системі об’єктивної судової влади.
Внаслідок вищезазначеного можна стверджувати про поділ політико-правової думки в Україні щодо доцільності запровадження інституту суду присяжних, де слід виділити: 1) противників будь-якої участі представників громадськості у здійсненні правосуддя, які віддають перевагу інституту професійних суддів, оскільки він, на їх думку, є єдиним здатним здійснювати якісне правосуддя внаслідок володіння належною базою юридичних знань і професійним досвідом; 2) прихильників залучення пересічних громадян до здійснення правосуддя для забезпечення принципу народовладдя, щоб суд відповідав прямому своєму призначенню, тобто був істинно народним, серед яких, в свою чергу, можна виділити прихильників виключно інституту народних засідателів і прихильників запровадження нової форми судочинства – суду присяжних. Незважаючи на розходження думок щодо вибору форми народовладдя у сфері правосуддя, значна частина українських юристів вважає недоречним одночасне запровадження обох інститутів, оскільки це є змішуванням двох різних правових систем.
У юридичному словнику суд присяжних визначено як один з демократичних інститутів судової системи, що уособлює принцип участі народу у здійсненні правосуддя. Запровадження суду присяжних у національну судову систему відбулося на основі положень Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій від 13 листопада 1989 р. Саме в цьому нормативному акті вперше зазначалося про залучення суду присяжних до здійснення кримінального судочинства. Так, ст. 11 Основ визначала, що у справах про злочини, за скоєння яких законом передбачена смертна кара або позбавлення волі строком понад десять років, питання про винуватість підсудного може вирішуватись судом присяжних (розширеною колегією народних засідателів). Такі зміни сталися внаслідок визнання результатів діяльності інституту народних засідателів незадовільними. Було висловлено думку про необхідність проведення певних змін у судочинстві шляхом збільшення кількості народних засідателів при розгляді кримінальних справ про найбільш небезпечні злочини або про запровадження суду присяжних англо-американської моделі. Вважалося, що такі заходи зможуть забезпечити гарантію справжньої незалежності суду, дотримання прав і свобод громадян, а також зробити життєздатними принципи змагальності і колегіальності.
Після прийняття у 1992 р. Закону України «Про судоустрій» суд присяжних було визначено як одну із можливих форм здійснення правосуддя. Відповідно до чинної на той час системи злочинів і покарань, суди присяжних мали б діяти як на рівні районних (міських) народних судів, де призначалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років, так і на рівні обласних, Київського міського судів, де призначалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або смертної кари. Один з найактивніших розробників проектів нового Кримінально-процесуального кодексу України та ряду законів з питань кримінального процесу і судоустрою М.М. Михеєнко вніс пропозицію про необхідність перерозподілу підсудності кримінальних справ, щоб як суди присяжних діяли тільки обласні і Київський міський суди, а також Верховний Суд республіки при розгляді справ по першій інстанції. Також М.М. Михеєнко запропонував, щоб кримінальні справи, де підсудному загрожувала смертна кара, розглядалися у складі трьох суддів і восьми присяжних засідателів, з яких не менше шести присяжних мали проголосувати за визнання його винним, а також у складі двох суддів і шести присяжних засідателів розглядалися кримінальні справи, де підсудному загрожувало позбавлення волі понад 10 років, з яких не менше чотирьох присяжних мали проголосувати за визнання його винним.
При прийнятті Конституції України 28 червня 1996 р., у статтях 124, 127, 129 було закріплено положення про обов’язкову участь народу у здійсненні правосуддя через суд присяжних. Однак Голова Апеляційного суду Харківської області В.Д. Бринцев вважає, що Конституція України не запроваджує у державі суд присяжних, оскільки неправильно застосовано правову термінологію. Така проблема виникла, на його думку, внаслідок відсутності у міжнародному праві єдиного для всіх держав визначення інституту, за допомогою якого громадяни беруть участь у правосудді. Поняття «суд присяжних» і «здійснення правосуддя за участю присяжних», на його думку, нетотожні. В той же час В.Д. Бринцев зазначає про можливість говорити, виходячи з контексту Конституції України, не про копіювання відомих світовій практиці моделей суду присяжних, а про створення національної моделі залучення до участі у правосудді представників народу .
На нашу думку не має підстав, виходячи з аналізу положень Конституції України, підстав для побудови нової моделі суду присяжних, натомість поділяє думку російських юристів, які дещо раніше вже зверталися до питання синонімічного походження всіх цих термінів. Так, В.В. Мельник, на відміну від В.Д. Бринцева, прийшов до висновків, що використані у різних правових актах словосполучення «суд присяжних», «розгляд справ за участю колегії присяжних засідателів у судах», «судочинство здійснюється за участю присяжних засідателів», «суд за участю присяжних засідателів» мають однаковий зміст і означають особливу форму судочинства, що називається судом присяжних. Така форма судочинства отримала назву «суд присяжних» тому, що до компетенції колегії присяжних засідателів належить вирішення трьох основних питань про фактичну сторону і винуватість, від яких залежить доля підсудного: 1) чи доведено, що дане діяння мало місце; 2) чи доведено, що це діяння здійснив підсудний; 3) чи винний підсудний у здійсненні цього діяння. У випадку визнання підсудного винним колегії присяжних засідателів ставиться також питання, чи заслуговує він на полегкість. Відповіді колегії присяжних засідателів на ці питання враховуються головуючим суддею при призначенні покарання. Таким чином, конституційне право обвинуваченого на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів може бути реалізоване тільки в суді присяжних.
За своєю правовою природою суд присяжних є однією з форм здійснення безпосередньої демократії, тобто спосіб волевиявлення народу при вирішенні суспільно важливих питань. Історії конституціоналізму відоме широке коло форм безпосередньої демократії, зокрема вибори, референдум, плебісцит, мітинги, демонстрації, а також такі специфічні форми, як революція, акції громадянської непокори, пікетування тощо. В Україні постійно акцентується увага на необхідності запровадження суду присяжних внаслідок передбачення даного інституту Конституцією України, однак вітчизняна наука конституційного права не виділяє безпосередньо суд присяжних як одну з таких можливих форм, лише зазначає, що Конституція України не заперечує можливості й інших форм безпосередньої демократії [, с. 30].
На Заході, зокрема у США, однією з форм безпосередньої демократії вважають участь громадян у здійсненні правосуддя у суді присяжних. Вважається, що ніякий інший інститут не може конкурувати з судом присяжних щодо розміщення влади настільки безпосередньо в руках громадян. Інститути представницької чи безпосередньої демократії наділяють громадян певним обсягом повноважень для вирішення загальносуспільних питань, однак такого роду повноваження мають обмежений характер у часі порівняно зі щоденним процесом управління. На противагу цьому суд присяжних, як один з проявів народовладдя, залишається для більшості членів американського суспільства єдиною реальною можливістю участі у самоуправлінні. Практика показує, що бажання брати участь у суспільних справах – обирати, контролювати і піддавати критиці дії влади, призводить до бажання брати також активну участь й у здійсненні кримінального правосуддя. Тому слушною видається думка К. Міттермайєра про те, що в інтересах самої влади є запровадження такого процесу судочинства, яке викликало б довіру до кримінальних вироків з боку громадян, а отже, «єдиним можливим шляхом вирішення цієї проблеми є необхідність запровадження суду присяжних, що, в свою чергу, приведе до послідовного проведення системи, що надає громадянам можливість брати участь у суспільних справах».
Закон України «Про судоустрій» у новій редакції від 12 липня 2002 р. містить низку статей, присвячених регламентації питань, пов’язаних з діяльністю суду присяжних. Участь громадян України у здійсненні правосуддя визначається цим Законом як громадянський обов’язок. Суд присяжних має розглядати справи у судах першої інстанції, а також у випадках, передбачених процесуальним законом у загальних апеляційних судах, крім Апеляційного суду України. За законодавством статус присяжних засідателів прирівняно до статусу професійних суддів: на присяжних поширено гарантії недоторканності суддів на час виконання ними у суді обов’язків, пов’язаних із здійсненням правосуддя (п. 2 ст. 15). Порядок формування складу присяжних встановлюється цим Законом, а порядок їх участі у здійсненні правосуддя – процесуальним законом, тобто Кримінально-процесуальним кодексом України (п. 1, 2 ст. 31). Однак чинний на сьогодні КПК України серед суб’єктів кримінального процесу не виділяє присяжних засідателів взагалі, їх участь у судовому процесі передбачається лише проектом нового КПК України. Відповідно до п. 1, 2 ст. 439 проекту КПК України від 2003 р., суд присяжних має розглядати кримінальні справи лише про злочини, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Такі справи розглядаються у складі судді (головуючого) і семи присяжних [, с. 234].
Згідно проекту КПК України, зокрема підп. 3 п. 1 ст. 345 Особливої частини, кримінальна справа розглядається судом присяжних за клопотанням обвинуваченого. У випадку, якщо обвинувачених декілька, а таке клопотання подав лише один із них, справа також буде розглядатися судом присяжних. У разі відсутності можливості розглянути їх справи у різних провадженнях справа розглядається судом присяжних за умови, що ті обвинувачені, які таке клопотання не заявили або не вправі були його заявляти, не заперечують проти такого розгляду. Тобто враховуватиметься бажання лише одного із декількох обвинувачених, порушуючи тим самим суб’єктивне право й інтереси інших учасників процесу.
Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій» і проекту КПК України, обов’язки присяжного засідателя можуть виконувати громадяни України незалежно від свого майнового чи соціального положення, расової та етнічної приналежності, релігійних переконань тощо, які досягли 30-го віку і постійно проживають на території відповідної області. В.Т. Маляренко пояснює такий дещо завищений віковий ценз присяжного тим, що він має узгоджуватися з мінімальним віком судді у відповідному суді, оскільки менший вік засідателя буде, на його думку, дискримінувати професійного суддю, а максимальний вік присяжного повинен узгоджуватись з трудовим та пенсійним законодавством. Отже, при виборі кандидатур присяжних засідателів мають місце цензи віковий й осілості, однак, на відміну від законодавства США і Франції, відсутній ценз письменності (вміння читати і писати державною мовою).
Серед фахівців поширена думка про необхідність встановлення моральнісного цензу для присяжних засідателів, оскільки залежно від морально-етичного обліку присяжного, що проявляється у його світогляді і поведінці, визначається ступінь довіри до вердикту суду присяжних в цілому. Одним із способів реалізації даного положення може стати призначення кандидатур присяжних засідателів шляхом гласного і відкритого обговорення цих кандидатур у громадських організаціях та трудових колективах, однак до затвердження списків засідателів, як зазначають деякі юристи, а не після, як визначено у Законі.
Законодавством України не вимагається наявність вищої освіти у присяжних засідателів. Однак одні з юристів вважають за необхідне встановлення цензу освіти, в той час як інші наголошують на обов’язковості такої умови добору кандидатур присяжних засідателів, як відсутність юридичної освіти взагалі. Такий підхід пояснюється побоюванням, що особи, обізнані у сфері юридичної науки, не зможуть об’єктивно оцінювати факти, а також будуть впливати на думку інших присяжних засідателів. Дане питання проблематичне і для інших держав. У Франції деякі юристи звертають увагу на те, що у багатьох випадках до складу суду присяжних не потрапляє більшість представників непривілейованих соціальних груп, натомість комерсанти, підприємці тощо. Пропонувалося навіть змінити метод формування журі з метою систематичного залучення представників всіх прошарків суспільства, щоб кримінальна юстиція не стала юстицією пануючого класу. У США довгий час через завищений освітній ценз для присяжних засідателів була поширена практика надання переваг при виборі присяжних засідателів представникам привілейованих станів, тобто людям з більш високим освітнім рівнем, а отже, вищим соціальним статусом. Такий підхід пояснювався тим, що правосуддя вимагає ступеня інтелекту, моральності та порядності, вищого за середній. Лише в 70-х рр. XX ст. Конгрес заборонив таку практику, запровадивши систему «сліпого» методу вибору присяжних засідателів із числа пересічних громадян. В Англії практика розгляду справ присяжними, обраними з вищих прошарків суспільства, мала місце щодо злочинів,