Xreferat.com » Рефераты по истории » Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

у приватну власність додалася ще й урядова пропаганда. В густозаселених губерніях України урядові організації розвернули широку агітацію про заможне життя тих, хто переселився. Широкого розмаху набувало переселення ще в 1906 році і на протязі подальших років постійно зростало. Так, у квітні 1906 року з вокзалу в м.Вороніж виїхало "более 20 товарных вагонов, битком набитых переселенцами". Найбільшу кількість серед них складали селяни Полтавськой губернії, трохи менше – Чернігівської та Київської [98, 1906. - 26 апреля]. З початком 1907 року хвиля переселенців починає зростати. В травні 1907 року на першому місті по переселенню стояла Подільська губернія. Таке ж становище очікувалося і в Київській губернії. Менше переселялися селяни з Волинської губернії [87, 1907. - 28 мая]. За опублікованими даними, переселення в Амурську та Приморську області в 1907 році перевищило більше ніж у 8 разів рух у 1906 році та збільшило населення області на 1/3 [154, 1908. - 2 апреля]. Але часто неспланована, безсистемна організація переселення вела до того, що землевпорядкувальне відомство виявлялося нездатним забезпечити таку велику масу переселенців відповідними ділянками землі, при підготовці якого саме відомство більше користувалося міркуваннями кількості, а не якості.

В 1908 році переселенська хвиля з України продовжувала зростати та набула надзвичайної висоти. За відомостями головного переселенського управління, за перші 10 місяців 1908 року з України (9 губерній) переселилося 289591 душ. Порівнюючи це число з числами попередніх двох років, можна побачити, збільшення на 70-86% [161, 1910. - 1 января].

Наприкінці 1909 року Київська вища адміністрація видала "Труды совещания крестьянских деятелей Юго-Западного края 1-8 апреля 1909 года". Серед звітів була також доповідь члена Київського губернського присутствія по справах селян про переселення з Київської губернії. За розмірами переселення, - зазначалося в доповіді, Київщині належало перше місце серед губерній, які постачали найбільший контингент переселенців. Особливо розвинувся в ній переселенський рух на протязі останніх трьох років, і були певні ознаки того, що він щороку буде збільшуватися. В той час як від 1897 до 1906 року з губернії вирушило 39594 переселенці, то в 1907 їх було 25339 чоловік, а в 1908 році – 36813 чоловік [161, 1910. - 25 февраля], тобто за два останніх роки переселенців збільшилося майже в 2 рази, ніж за останні 10 років.

За 1896-1914 роки з України переселилося 1,6 млн. селян, переважна більшість переселенців – 1,1 млн. чоловік – тільки за роки столипінської реформи. У перші роки реформи переселенська хвиля швидко зростала, дійшовши 1909 року майже до 300 тис. чоловік. За 1907-1912 роки Україна дала 46,7% переселенців з усієї Європейської частини Росії [71, с.496]. На перших місцях серед губерній, які випускали переселенців, стояли такі малоземельні губернії, як Полтавська, яка випустила за час з 1899 по 1914 рік більше 350 тисяч переселенців, Чернігівська за той же час – 260 тисяч. До них приєдналися за часів столипінської реформи такі малоземельні губернії як Київська (185 тис.), Подольська (80 тис.). Але поряд з тим, значна маса переселенців була вихідцями з таких рідко-населених та багатоземельних губерній степового півдня, як Катеринославська (200 тис.), Херсонська (155 тис.) і навіть Таврійська (120 тис.) [82, с.69].

Весь цей наплив переселенців на неосвоєні землі змусив уряд відповідно відреагувати на це. Циркуляром 19 лютого 1907 року уряд відмінив проголошений в 1906 році принцип вільного переселення, припинивши видачу селянам ходацьких свідоцтв в Уральську та Тургайську області. Земським начальникам було запропоновано поясняти селянам, що масове переселення приведе багатьох до розорення. У квітні уряд рекомендував ходакам відкласти поїздки у ті райони, які ще заселялися до літніх чи навіть до осінніх місяців з огляду на відсутність переселенських ділянок [179, с.220]. Уряд для призупинення ходачества в Сибір вдався до тимчасового призупинення надання ходакам пільгового проїзду [154, 1908. - 1 апреля].

Взагалі переселення з України має свої особливості. Дослідник О.Погребинський наводив дані Краєвої земської переселенської організації, які свідчили про кількість переселення з України до Сибіру [148, с.43]. Ці дані наведені в табл. 3.3.5.

Таблиця 3.3.5

Кількість переселенців з України до Сибіру з 1906 по 1912 роки (тис. чоловік)


Губернії

1906

рік

1907

рік

1908

рік

1909

рік

1910

рік

1911

рік

1912

рік

Всьо-го
Полтавська 9278 30115 52016 52801 31985 14541 7723 198459
Чернігівська 9589 45940 47680 28697 14595 7417 3740 157622
Київська 7608 34458 44116 33139 17704 7201 3931 148157

Харківська

8323 16489 32386 29203 23695 10614 6828 127538
Херсонська 5187 3654 14972 23384 20001 11602 6998 85739
Волинська 589 8727 10982 8938 7973 4081 2497 23287
Всього 40574 138874 202152 176152 115953 55456 31681 760802

До цього треба додати ще Катеринославську губернію, з якої переселилося за весь цей час 131428 чоловік та Поділля – 59121 чоловік.

Розглядаючи ці дані про переселення з шести українських губерній, можна побачити, що з 1906 по 1909 роки кількість переселенців постійно зростала. Починаючи з 1910 року кількість переселенців починає зменшуватися. І темпи зменшення були дуже інтенсивні – з 115953 чоловік у 1910 році до 31681 у 1912 році. Цьому сприяло не тільки зменшення кількості придатної у Сибіру для землеробства землі, але й заходи уряду по обмеженню кількості переселенців.

Велике занепокоєння уряду викликали самовільні переселенці, які їхали без дозволу місцевої адміністрації. Так, в 1907 році з Полтавської губернії виїхало на переселення 35409 чоловік, з них 5684 чоловік, чи 1/6 частина виїхали без встановленого дозволу [161, 1908. - 7 июня]. З Київської губернії за час від 1 жовтня до 1 грудня 1908 року переселилося свавільно 13 сімей з 59 чоловік [161, 1910. - 1 января]. Переселення в Сибір з Полтавської губернії, як свідчив переселенський агент станції Полтава, не припинилося навіть зимою. З 1 серпня 1908 року по 1 січня 1909 року через Полтаву проїхало 3047 переселенців з документами і 439 самовольців, серед них з Полтавської губернії 1123 переселенці і 174 самовільних [161, 1909. - 24 января]. Такій кількості самовільних переселенців сприяла бюрократична тяганина в оформленні переселенських документів.

Підвищення кількості переселенців після початку столипінської реформи пояснювалося такими причинами. Головною причиною переселення можна вважати селянське безземелля [186, 1908. - 27 января; 161, 1908. - 4 апреля]. Оціночно-статистичний відділ губернської земської управи оголосив про свої дослідження над переселенським рухом з Харківської губернії. Більшість переселенців були безземельними та малоземельними селянами. Але переселялися і з інших причин: в південних повітах був гірший грунт, гірше родив хліб, хоча наділи в цих повітах були великими [161, 1911. - 26 января]. В Чернігівській губернії, наприклад, у порівнянні з Київською губернією (відповідно 65 чоловік на кв.версту і більше 100 чоловік на кв.версту) існувала порівняно невелика густота населення. Однак Чернігівська губернія давала щорічно великий відсоток переселенців і в цьому відношенні не поступалася Київській. Причини посиленого переселення з Чернігівської губернії можна шукати у важких економічних умовах життя більшості селян – не кажучи вже про повну відсутність у багатьох селян землі, треба зазначити також слабкий розвиток промисловості та малоземелля, яке в більшості повітів (північних та центральних - пісчаний грунт) не давав можливості – при низькому рівні сільськогосподарської культури – зводити кінці з кінцями [31, 1912. - 8 июня]. Ще однією з причин бурхливого розвитку переселенського руху в Україні в 1908-1909 роках був неврожай в українських губерніях. Урядова допомога губерніям, потерпілим від неврожаю, в цілому дорівнювалась 7132 тис. крб. і була недостатньою для врятування становища [148, с.47].

Проаналізувавши причини переселення, можна побачити, що основна частина селян переселялася в ті частини Східної Росії, які більше підходили за природними умовами до місця їх мешкання. Так, з центральних повітів Київської губернії – лісостепових – селяни переселялися здебільшого в степові та лісостепові місця. Найбільше селян Київської губернії переселялося в Південно-Усурійському краї в Приморську та Амурську області, в Сибіру – в Томську та Тобольську губернії в лісостепові місця. Що стосується степових районів, то найбільше селян оселилося в Акмолинській та Тургайській областях [186, 1908. - 27 января].

З яких губерній України переселялися селяни та місця їх розселення за даними губернаторів можна побачити в табл. 3.3.6 [206, 1908. - 25 января].

Таблиця 3.3.6

Розселення селян України на окраїни імперії у 1908 році


Губернії Кількість домогосподарів На Далекий Схід В Томську губернію Азіатську Росію
Подольська 544 81 198 265
Херсонська 465 9 205 252
Харківська 574 147 286 111
Катеринославська 429 9 58 372

Отже, селяни України намагалися найбільше оселитися в Азіатській частині Росії. На другомі місті стоїть Томська губернія. На Далекий Схід переселилося найбільше селян з малоземельної Харківської губернії. Катеринославська та Херсонська губернії на Далекий Схід дали найменше переселенців, натомість селяни з цих губерній селилися в Азіатській Росії.

Цікаві відомості про кількість переселенців з України та місця їх розселення у Сибіру у 1908 році подає газета "Почаевские известия" [154, 1908. - 25 октября]. Ці дані наведені в табл. 3.3.7 та 3.3.8.

Таблиця 3.3.7

Кількість переселенців з України до губерній Сибіру у 1908 році


Місце переселення Кількість сімей Загальна кількість переселенців
Томська губернія 29450 188752
Акмолинська область 12701 75983
Єнисейська губернія 5471 37938
Тобольська губернія 2745 17706
Приморська область 2581 17549
Тургайська область 2507 14399
Іркутська губернія 1895 11925
Семипалатинська область 1673 10141
Амурська область 968 6013
Всього 59991 380406

Таблиця 3.3.8

Кількість переселенців з українських губерній в 1908 році по губерніях


Губернії Кількість сімей Загальна кількість переселенців
Чернігівська 5319 34350
Київська 4523 28212
Полтавська 4553 28085
Харківська 3505 21868
Катеринославська 1771 11638
Херсонська 1498 8472
Таврійська 1217 8388
Волинська 1299 7984
Подільська 1058 5707
Всього 24743 154704

Як бачимо, найбільша кількість переселенців оселилася в Томській губернії, трохи менше в Акмолинській області. Найменша кількість переселенців оселилася в Амурській області. З усієї України найбільшу кількість переселенців дали малоземельні губернії – Чернігівська, Київська, Полтавська, Харківська. Подільська та Волинська хоч і були за кількістю переселення на останньому місці, але на протязі наступних років вони дали значну частину переселенців. Приблизно таку ж кількість як Волинська і Подільська, дали три південні губернії України – Таврійська Херсонська та Катеринославська.

Переселенці з України в більшості їхали до губерній Сибіру, але були й інші райони заселення. Так, хоч і незначна, частина селян з Київської губернії в 1913 році оселилася в Європейських губерніях Росії: Оренбурзькій – 5016 душ, Уфімській – 3058 душ, Самарській – 3056, Пермській – 211 душ та Симбірській – 105 душ [95, с.281].

Географічні дані за відсотками розселення українських селян у різних місцевостях Російської імперії наведені в табл. 3.3.9 [148, с.47].

Таблиця 3.3.9

Географічне розселення переселенців з України по різних місцевостях


Губернії та краї Відсоток переселенців Губернії та краї Відсоток переселенців
Томська 33 Семипалатинська 3,3
Акмолинська 21,9 Оренбурзька 2,3
Приморська 9,9 Семиріченська 2
Тургайська 8,8 Іркутська 1,4
Амірська 4,2 Уральська 1,2
Єнисейська 3,9 Сир-Дар'їнська 0,9
Тобольська 3,6 Інші біля 1

Як зазначалося вище, економічне становище переселенців було значно нижче мінімального прожиткового, який був потрібен для влаштування господарства. Це було однією з основних причин зворотнього переселенського руху з Сибіру. Заведення господарства на новому місці було можливе лише за наявності певних капіталів. Погане підсоння й грунт на нових місцях вимагали підсиленого угноєння, вживання сільськогосподарських машин, поліпшених систем рільництва тощо.

Офіційні обслідування констатували, що переселенці скаржилися на неврожаї, холод, брак води, віддаленість від залізниць. Не дивно, що далеко не всі землі, які становили переселенський фонд, заселялися. Важкі умови життя, неврожаї, відсутність грошової допомоги – всі ці фактори примушували селян повертатися до рідних країв. Ще в 1906 році переселенці з Оренбурзької губернії прохали Катеринославського губернатора наділити їх землею, бо в 1904 році виселилися з Чернігівщини, але землю вони отримали таку, "що на їй ні хліб, ні городина не росте, а гроші казна бере з їх, як за добру землю" [39, 1906. - 9 серпня].

Якщо і отримували переселенці на нових місцях землю, то вона була не найкращої якості, не завжди непридатна для землеробства. Ось що писали своїм односельцям переселенці з Полтавської губернії: "Браття, кайтесь на нас та не ходіть у цей проклятий Сибір, де жить тільки Каїнові та Юді, а нам лучче вмерти на нашій рідній Україні, ніж тут пропадати, як ми гинем. Нема ніякої помочі ні звідкіль, а обіцянка допомогти нам осталась обіцянкою… То ото сидіть на старих смітнищах, то лучче буде, чим тут. Землі й багато та чорт їй рад" [161, 1906. - 3 жовтня]. Звісно, що після такої сповіді односельців, селяни мусили б утриматись від переселення. Але часто селяни сподівалися на краще. До того ж природні примхи змушували селян ризикувати. Недород, необхідність купувати хліб, щоб прохарчуватися зиму та неможливість заробити гроші на батьківщині змушували селян незважати на попередження односельців [161, 1907. - 27 октября].

Не одержавши землі і не влаштувавшись на новому місці, багато сімей поверталися назад. З Київської губернії в 1907 році на переселення виїхало з дозволу начальства та самовільно разом 27260 чоловік. З цього числа за цей же час повернулося до дому 1220 чоловік, що складало майже 5% від загальної кількості переселенців з губернії [161, 1907. - 15 мая; 1908. - 20 февраля].

Для детальнішого розуміння кількості переселенців, які поверталися на нові місця, візьмемо дані по Волинській губернії про кількість переселенців, та селян, які повернулися, за період з 1897 по 1909 роки, тим більше, що починаючи з 1907 року, кількість переселенців з Волині значно зросла і складала 2/3 від загального числа за 13 років [161, 1910. - 3 апреля]. Ці дані наведені в табл. 3.3.10.

Таблиця 3.3.10

Кількість переселенців з Волинської губернії та селян, які повернулися додому в період з 1897 по 1909 роки


Роки Всього виїхало, чоловік Повернулося, чоловік
1897 947 390
1898 1368 143
1899 2053 356
1900 2712 351
1901 2394 432
1902 1027 231
1903 1122 206
1904 90 38
1905 471 53
1906 917 29
1907 10938 550
1908 12604 795
1909 11242 671
Всього 45885 4254

Як бачимо, за 13 років у порівнянні з виїздом, повернулося назад не дуже багато переселенців – всього 11,1%. Але це пояснюється тим, що не всі бажаючі мали кошти на проізд (50-60 крб. на сім'ю). Часто переселенці намагалися їх заробити, але це вдавалося далеко не всім. Ті, хто зумів повернутися на батьківщину, продовжували бідувати, оскільки в них не залишилося ні хати, ні землі.

Загальна кількість переселенців з Сибіру, які повернулися на батьківщину з 1906 по 1912 роки, наведена в табл. 3.3.11 [148, с.45].

Таблиця 3.3.11

Зворотний рух українських переселенців з Сибіру в 1906-1912 роках в загальній кількості і у відсотку до загальної кількості переселенців.



Губернії

1906 рік 1907 рік 1908 рік 1909 рік

К-ть % К-ть % К-ть % К-ть %
Полтавська 715 7,7 978 3,2 1735 3,3 3299 6,2
Херсонська 1112 21,6 529 14,5 1278 8,5 2596 11,1
Харківська 400 4,8 1091 6,6 1855 5,7 3048 10,4
Київська 413 5,4 1394 4 1806 4,1 2529 7,6
Чернігівська 328 2,6 703 3,9 924 4,1 3174 9,3
Волинська 32 5,4 550 6,7 795 7,2 677 7,6
Всього по 6 губерніях 3006 7,5 5245 6,5 8393 3,9 15323 8,6


Губернії

1910 рік 1911 рік 1912 рік Всього за 7 років

К-ть % К-ть % К-ть % К-ть %
Полтавська 4076 12,7 6760 46,5 2092 27,1 19655 9,9
Херсонська 3212 16,2 6548 56,4 2144 30,6 17455 20,4
Харківська 3647 15,4 3585 33,8 2277 83,3 15903 12,5
Київська 3718 21 3888 54 1962 49,9 15710 10,6
Чернігівська 404 19,3 1840 40,9 831 32,3 11841 8,8
Волинська 1461 18,3 1139 27,9 663 26,6 5317 12,3
Всього по 6 губерніях 20185 17,3 23760 41,9 9972 29 85881 11,1

Як бачимо з таблиці, до 1909 року зворотний переселенський рух не мав особливого розмаху, але починаючи з 1910 року (і особливо в 1911 році) він починає зростати, особливо у порівнянні з попередніми роками. Однак, за 7 років переселення відсоток селян, які поверталися, в губерніях Полтавській та Чернігівській, був досить незначний, хоча ці губернії давали найбільшу кількість переселенців до Сибіру.

Збільшення кількості селян, які поверталися на батьківщину, посилило занепокоєння уряду та поміщиків. Щоб зменшити кількість зворотніх переселенців, Головне управління землеустрою та землеробства циркуляром 30 грудня 1909 року заборонило видавати безповоротну допомогу та безкоштовні білети тим ходакам, які вирушали за Урал та в зворотний бік, незаможним ходакам та переселенцям. Безкоштовний проїзд міг дозволятися тільки за клопотанням губернаторів і тільки сім'ям, які їхали на Далекий Схід, учасникам війни з Японією і тим селянам, виселення яких було пов'язане з переходом їх однообщинників на батьківщині до хутірського та відрубного господарства. Було дозволено вільне ходакування у Східний Сибір та на Далекий Схід. Цим уряд розраховував направити туди самовільних переселенців та попередити можливість повернення у центр країни тисяч сімей, які були невлаштовані в інших районах [179, с.229]. Не дивлячись на значне зменшення кількості переселенців та деяке покращення їх перевезення, умови, в яких знаходилися селяни, залишались незадовільними.

Об'єктивно переселення селян на окраїни мало в деякій мірі прогресивний характер для економіки Російської імперії. Переселення викликало значний розвиток виробничих сил у слабо розвинутих районах, які заселялися, підвищувало трудові ресурси цих окраїн. Переселенці в міру своїх сил та засобів освоювали цілинні землі, збільшували площу землі, яка оброблялася. Застосовувались також нові сільськогосподарські знаряддя, що сприяло підвищенню в цих районах агротехнічного рівня сільського господарства.

Однак наміри царського уряду переслідували тільки одну мету – переселити на окраїни найбільш небезпечну для поміщицького землеволодіння частину селян і тим самим розрядити революційну атмосферу в країні. Про економічні інтереси переселенців уряд не турбувався. Він створював такі умови на місцях виходу, за яких переселенці продавали за заниженими цінами свої земельні наділи, худобу, інвентар та інше майно багатим однообщинникам. Багато селян таким чином несли великий матеріальний збиток вже з самого початку переселення. Важких втрат зазнавали переселенці в дорозі. Уряд не організовував планомірної та своєчасної перевозки їх у ті райони, в які вони заселялися.

Без врахування господарських інтересів переселенців створювався колонізаційний земельний фонд Сибіру. З огляду на нестачу заходів та спеціалістів, дослідження відставали від землевпорядкувальних робіт. Місцева адміністрація не мала в своєму розпорядженні даних про стан та кількість вільних державних земель. Створення переселенських ділянок було спішним і непланомірним. До них включались непридатні для господарського використання землі, від яких багато переселенців відмовлялися при першому ознайомленні чи після декількох років безплідної праці.

Переселення як засіб освоєння Сибіру та Туркестану в широких розмірах, з утворенням на нових місцях розвинутих селянських господарств могло дати позитивний успіх лише за умов вкладення великих матеріальних коштів. Однак, уряд не приділяв особливої уваги цій стороні переселенської справи. Для нормального господарства на Далекому Сході та в Сибіру потрібні були розгалужені системи залізничних та грунтових шляхів у заселених місцевостях, видача державних позик (не менше 500 крб.) на кожне господарство, розгалужена система забезпечення сільськогосподарською технікою, пільгові умови кредитування переселенців і т.ін.

П.Столипін влітку 1910 року разом з Головноуправляючим землевпорядкуванням та землеробством здійснив поїздку до Західного Сибіру та в Поволжя. Головною метою було ознайомлення з хутірськими господарствами. На підставі цього обстеження прем'єром були зроблені деякі висновки: відведення наділів переселенцям в Сибір повинно бути не в користування, а у приватну власність; грошові позики переселенцям на домогосподарство потрібно впорядкувати не за матеріальною забезпеченістю, а за умовами заселення даного району; необхідно створити та розвивати агрономічну допомогу пересельцям і т.інш.

Отже, переселення українських селян до Сибіру та Туркестану в роки столипінської реформи мало велике значення для заселення цих регіонів. Однак знищити земельну нужду селян, як цього сподівався уряд, такими заходами не вдалося. Недостатність фінансування приводила до того, що тільки заможні переселенці мали змогу відновити своє господарство на цілинних землях. Заселення Степового краю, Сибіру та Далекого Сходу не було слушно та доцільно організоване. З самого початку не було виконано жодної умови, яка б полугшувала переїзд селян на нові місця: безкоштовного лікування, харчування, перевезення майна переселенців. Також уряд виявився неспроможним вирішити транспортну проблему. Неузгодженість строків переселення призводила до того, що проміжні станції були переповнені селянами.

Неправильне врахування кількості та якості земель в Сибіру, Далекому Сході та Середній Азії призводили до того, що кількість бажаючих переселитися на ці землі перевищувала кількість земельних наділів, які були придатні для землеробства. В результаті цього більша частина українських переселенців змушена була повертатися в рідні місця.


3.4. Реакція українського селянства на процес аграрного реформування


Кризові явища в сільському господарстві на початку ХХ століття і селянські виступи напередодні і в роки першої російської революції вимагали негайного вирішення аграрного питання. Тому одним з головних завдань столипінської реформи було зменшення революційної напруги в суспільстві. Проте, як свідчать результати проведення реформи, вона не тільки не зняла напругу в суспільстві, а навпаки, збільшила кількість незадоволених аграрною політикою уряду. Активізуючи процес становлення капіталістичних відносин в сільському господарстві, реформа була покликана провести розчистку селянських земель від "слабких" на користь "сильних" та шляхом радикальних заходів зруйнувати общину і почати накопичення капіталу на селі. Двоякість аграрної політики П.А.Столипіна полягала в поєднанні більш прогресивної системи капіталістичних відносин в сільському господарстві зі збереженням старих поміщицьких землеволодінь. Така урядова позиція викликала незадоволення всіх груп українського селянства. Щодо реформування селянської общини і виходу на відруби та хутори, то відношення тут було двояким. Були як прихильники, так і вороги цього процесу. В офіційній історіографії радянського періоду переважала думка про негативне ставлення селянства до аграрної реформи П.А.Столипіна. Зокрема зазначалося, що селяни активно протестували проти виділення на хутори та намагалися повернути землю заможних селян до общини. Причиною цьому було пограбування селянських земель куркулями [57, с.42]. Таку ж точку зору займали і представники інших політичних течій в суспільній думці Росії та України. Так, кадетські вчені та політики негативно сприймали як соціальні цілі реформи, так і методи її проведення. Існувала думка, що селянством реформа сприймалася як насилля. Свідченням цьому було багато селянських скарг, звернень в пресу та прямі протести та заколоти.

Проте, в порівнянні з результатами проведення аграрної реформи П.А.Столипіна в Росії, ситуація в Україні була дещо інша. Відмінність полягала в тому, що на території України ще до проведення аграрної реформи вже почався процес руйнування общинного землеволодіння. Тому частина українського селянства, переважно заможна, позитивно сприймала аграрне реформування 1906-1914 років.

Найбільше незадоволення селянами викликали:

1) примусовий характер руйнування общини адміністративним керівництвом;

2) примусове виділення на хутори та відруби, коли надавалися найбільш непридатні для сільського господарства землі;

3) діяльність Селянського Поземельного Банку з високими відсотками, недостатньою сумою позик, високими цінами на землю;

4) непродуманість і недостатність фінансування урядом переселенської політики.

Зупинимося на цих причинах більш детально.

Як вже зазначалося, в суспільстві взагалі відношення до общини і нового законодавства було двояким. З одного боку, переваги приватного землеволодіння полягали у вільному продажу землі, можливості її закладати. Ще однією перевагою було те, що хутірське і відрубне господарства давало можливість краще працювати на землі, яка не розділена на багато шматків. З іншого боку, як би не переділялася земля, все одно більше її не ставало. І ще для господарства потрібні були гроші, агрономічна допомога і т.ін.[154, 1908. - 28 апреля, 2 августа].

Для малоземельних селян вихід з общини означав цілковите розорення. Він позбавляв їх можливості користуватися общинними вигонами, водопоями та іншими угіддями, без яких вони не могли довго протриматись на відведеній латці землі, яка складала, як правило, 1-2 десятини. Тому біднота в масі своїй чинила опір руйнуванню общини.

Газетні повідомлення друкували дані не тільки про вихід селян з общини, але й про те, як реагувала община на її руйнування. Виділення з общини проходило за рішеннями селян, і за наказами мирових посередників. Так, 14 травня на екстренному засіданні Харківського повітового з'їзду було затверджено 23 приговори селянських громад і 5 постанов земського начальника про вихід з общини. В Павлоградському повіті (Катеринославська губернія) вийшло з общини 4489 селян з 28106 десятинами надільної землі, причому за приговорами сільських сходів виділилося 1406 селян, а за постановою земського начальства – 3083 [161, 1908. - 18 травня; 5 липня].

Чому ж община противилася виходу з неї своїх членів? Про це можна дізнатися з дописів власних кореспондентів та газетних повідомлень. Не завжди в общині було достатньо придатної землі для виділення. Частіше за все общинні землі складалися з різноманітних ділянок – орної землі, сінокосу, болота, а землі, придатної для землекористування в общині після виділення її членів, залишалося мало. Так, в дописі власного кореспондента газети "Рада" зазначалося, що в с.Піски (Лубенського повіту на Полтавщині) вигону, (тобто землі "непеределяемой"), який залишається в общині й надалі, налічувалося 215 десятин, але більшість цієї землі зовсім непридатна була для землекористування: пісок, солончаки, болото та інш. [161, 1907. - 29 серпня].

Часто община не давала згоди на вихід селян, якщо більшість її були малоземельні селяни. Наприклад, в с.Пасіцелі Ананьєвського повіту Херсонської губернії малоземельні селяни, наділи яких складали 1-2 десятини, на сільському сході не дали згоди на виділення 100 господарів, які мали по 8-10 десятин землі [161, 1907. - 13 вересня]. В с.Писарівка Вінницького повіту селяни пояснювали своє небажання виділятися на хутори тим, що в багатьої сім'ях, які складаються з 6-7 чоловік, лише 1 десятина, на якій хутір не заведеш [161, 1907. - 3 липня].

Пояснення такої протидії малоземельних селян виділенню на хутори дає Гр.К. в статті "Новий закон про "землеустройство" в газеті "Засів". Автор зазначає, що для "убогих малоземельних" господарів ніякої користі з хутірського господарства не має, оскільки вони лишаються громадської толоки [60, 1911. - 23 сентября].

Уряд всілякими засобами намагався прискорити процес руйнування общини. Землевпорядкувальні комісії приділяли багато уваги примусовому землеустрою. Однак, частіше за все

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: