Xreferat.com » Рефераты по истории » Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

та відрубами, незважаючи на особливості ландшафту, природних умов. До того ж в найбільш населених губерніях землі все-одно було замало для створення продуктивного хутірського чи відрубного господарства, а це, в свою чергу, змушувало селян до переселення на східні землі Російської імперії.

Діяльність Селянського Банку носила двобічний характер. З одного боку, Селянський банк намагався захистити великих землевласників, свідомо завищуючи ціни на їхні землі. А з іншого, він сам опинився в дуже скрутному становищі. Багато поміщиків в період революції 1905-1907 років поспішали продати свої землі. Між тим селяни, які в період роботи І та ІІ Державних дум розраховували на ліквідацію поміщицького землеволодіння, не дуже охоче скуповували банківські землі.

Про те, як розподілялися покупки банківських хуторів та відрубів серед різноманітних прошарків селянства, не має достатньо даних. Однак, вважається, що більшість покупців належала до середнього селянства. Вдавалися до купівлі банківських земель і незаможні селяни, сподіваючись таким чином покращити своє становище. Але сувора політика банку до несправних платників позик призводила до продажу всього селянського господарства. Таким чином, уряд сам сприяв тому, що більшість селян розорювалась та поповнювала ряди революційно настроєних мас.

Неспроможність царського уряду вирішити проблеми фінансування реформи призвели до того, що Селянський Банк став не допомогою при впровадженні хутірської та відрубної системи господарювання, а навпаки, викликав ще більше незадоволення селян земельною політикою уряду.


3.3. Переселенська політика уряду у роки столипінської аграрної реформи


Після відміни кріпацтва 1861 року і до кінця 80-х років ХІХ століття переселення селян було заборонено. Однак воно проходило свавільно. Це змусило царський уряд законом 13 липня 1889 року дозволити переселення. Але цей дозвіл був обмежений рядом умов. Переселення за цим законом, дозволялося тільки з попереднього дозволу міністерства внутрішніх справ за узгодженням з міністерством державного майна, яке завідувало казенними землями.

Однак вже на початку ХХ століття уряд змушений був змінити свою політику у переселенській справі. Після селянських хвилювань 1902 року був виданий новий переселенський закон (6 червня 1904 року), яким оголошувалося "вільне" переселення на окраїни. Але більшість селян, які бажали переселитися, не могли скористатися цим законом. Справа в тому, що існувала заборона селянам продавати свою надільну землю. Якщо селянин мав намір переселитися, то його земля мала бути безкоштовно передана общині. Зрозуміло, що більшість селян не мала необхідних коштів для переселення.

З початком революції 1905 року змінюється і ставлення поміщиків до переселенської політики. Створена в 1906 році Рада об'єднаного дворянства вимагала від уряду розробити указ про вільний вихід з общини та закріплення общинної землі в приватну власність, щоб мати змогу масово переселяти малоземельних та безземельних селян [209, с.2]. Але суттєві зміни в переселенську політику були внесені лише на початку 1906 року з виданням інструкції від 10 березня "О порядке применения закона 6 июня 1904 года". З цього моменту переселення стає не тільки повністю вільним, але і всіляко заохочуваним заходом (пільговий проїзд залізницею, кредитна допомога Селянського Поземельного банку і т.інш.) [24, с.60]. Указ 9 листопада 1906 року дав змогу селянам при переселенні продавати закріплену в приватну власність землю. Отже вищезазначений указ сприяв підвищенню переселенського руху, особливо з малоземельних губерній України. До того ж велику роль відігравала урядова пропаганда переселення та обіцянки допомоги переселенцям грошовим кредитом.

Переселення вважалося заходом, який був здатний знищити земельну селянську нужду. Військові події на Далекому Сході на деякий час припинили переселенський рух. Але починаючи з 1906 року урядом приймається ряд заходів з метою переселення селян: так, наприклад, для зазначення вільних для переселення земельних просторів та для полегшення умов переселення, переселенським управлінням було надруковано цілий ряд дешевих видань з довідниковими відомостями, з докладними картами та інш. Видання були розіслані по губерніям. Відновлено також було чинність пільгового переселенського тарифу, який був відмінений на час війни. Були прийняті заходи для забезпечення відновлення переселенського руху за Урал та передбачено спрощення видачі ходакам дозволів на пільгову залізничну перевозку [154, 1908. - 30 мая; 87, 1906. - 29 мая]. З селян, які переселялися, знімалися недоїмки. Вони на 5 років звільнялися від казенних та земських податків, на три роки відстрочувалося відбування військової повинності [71, с.496].

Тим, хто не мав для переселення необхідних коштів, обіцялась урядова допомога у вигляді позик на домобудівництво, пільговий проїзд залізницею, звільнення на новому місці від платежів різних податей та служби в царській армії. Для ознайомлення з місцевими умовами та зарахування за собою переселенських ділянок було організовано ходакування у супроводі земських чиновників.

Царський уряд розумів, що казенні, удільні та продаж незначної частини приватновласницьких земель не покращать становище малоземельних та безземельних селян, тому покладав великі надії на переселення, вважаючи його найкращим заходом проти земельної тісноти Європейської частини імперії. П.Столипін був палким прихильником переселення селян, вважаючи це за найкращий метод вирішення земельного питання. Вважаючи націоналізацію поміщицької землі недостатнім заходом, він в своїй промові на засіданні Державної Думи 10 травня 1907 року приводив на користь переселення такі мотиви: "… если бы не только частновладельческую, но даже всю землю без малейшего исключения, даже землю, находящуюся в настоящее время под городами, отдать в распоряжение крестьян, владеющих ныне надельною землею, то в то время, как в Вологодской губернии пришлось бы всего вместе с имеющейся ныне по 147 десятин на двор, в Олонецкой по 185 десятин, в Архангельской даже по 1309 десятин, в 14 губерниях недостало бы и по 15, а в Полтавской пришлось бы лишь по 9, в Подольской всего по 8 десятин" [139, с.100-101]. Це пояснювалося досить нерівномірним розподілом по губерніях приватновласницьких та казенних земель. Четверта частина приватновласницьких земель знаходилась в 12 губерніях, які мали наділи більше 15 десятин на двір і лише сьома частина приватних земель припадала на 10 губерній, в яких земельні наділи були найменшими, тобто по 7 десятин на двір. Все це свідчить про те, що так чи інакше, але розподілити землю між селянами в межах їх мешкання, не вдаючись до переселення, уряду не вдалося б. У будь-якому випадку переселення ставало нагальним заходом у землевпорядкуванні.

Однак, поміщики вбачали у переселенні тільки контрреволюційні заходи. Тому достатньої підтримки з боку уряду переселення селян не отримало. Це відзначилося не тільки на його організації, але й на матеріальному забезпеченні переселення, яке не відповідало дійсним потребам тих селян, які переселялися. Так, на 1907 рік уряд планував виділити 20 млн. крб. на переселенську справу. Однак само "Переселенське управління" у своїй "Объяснительной записке к сметным приложениям" на 1907 рік зазначало, що тільки більш-менш заможні переселенці на нових місцях ставали господарями, а в останні роки тільки 70% переселенців середнього достатку, після того як подивились на землю, зрікаються переселення. Не менше 30%, проживши декілька років, вертаються назад злиднями. Ще до початку столипінської реформи кількість переселенців, які поверталися на свої землі, постійно зростала. За 10 років від 1885 до 1895 років вернулося 2302 сім'ї, тобто 3,6%. А починаючи з 1895 року кількість тих, хто повертався з кожним роком збільшувалася. Ці дані наведені в табл. 3.3.1 [161, 1906. - 28 листопада].

Таблиця 3.3.1

Кількість сімей, які вернулися з переселення з 1895 по 1902 роки


Роки Кількість сімей, які повернулися з переселення
1895 1378
1896 3971
1897 3934
1898 2989
1899 3311
1900 6750
1901 5541
1902 4051

Як бачимо, число переселенців, які поверталися додому, постійно зростало. В тій же записці автори пояснюють основні причини зворотнього переселення:

1) для переселенців не було запасних ділянок;

2) через нестачу води та погані дороги;

3) не вистачало розмежовщиків земельних ділянок;

4) через злиденну грошову допомогу переселенцям.

Тільки 8% переселенців не потребували допомоги. Автори записки зазначали: щоб переселенець міг влаштувати господарство, йому потрібну не менше 250 крб., а то й всі 500 крб. А урядова допомога складала щонайбільше 50 крб., і тільки тим, хто опинився в крайніх злиднях.

Такий вигляд мало переселення напередодні столипінської реформи. Впровадження нового аграрного законодавства - скасування общини, вільного виходу з неї, права закладати та продавати надільну землю – все це разом з урядовою пропагандою змусило велику кількість селян повернути на шлях переселення. Але уряд, дозволивши селянам вільно переселятися на неосвоєні землі Сибіру та Середньої Азії, навіть не потурбувався створити скільки-небудь зручні умови для переселенців. Розширюючи умови для переселення селян на неосвоєні землі, уряд мав на меті зменшення малоземелля у центрі держави і так максимально послабити боротьбу селян з великим поміщицьким землеволодінням. Тому земські начальники та землевпорядкувальні комісії заохочували виділення на хутори та відруби, ставлячи переселення в тісний зв'язок з урядовою політикою землевпорядкування у сподіванні переселити найбіднішу частину селян. Особлива увага приділялася переселенню у Степовий край, Сибір, на Далекий Схід. Заселення цих багатих, але економічно нерозвинених районів могло б мати досить вагоме значення для всієї імперії, але воно не було слушно та доцільно організоване.

Газета "Рада" подала офіційний опис однієї з місцевостей, виділеної для переселення селян. "Тарський повіт Тобольської губернії має вільних душових наділів 12 тисяч. Сі участки лежать од давніших посілків в середньому на протязі 80 верст (місцями 150). Шляхів мало. До багатьох участків проїзду немає. Скрізь глухі лісові нетри і по самих участках росте ліс, безлісних місць трохи; ниви й сінокоси доведеться розробляти з під лісу. Грунт супісчаний, як де то взявся багном; при задобрюванні забезпечує середній врожай" [161, 1907. - 26 липня]. До того ж, зазначала газета, прокладка шляхів до тих ділянок по тайзі обходилася по 300 крб. верста. Розкорчовування десятини з-під дерев проходило б не менше як за 100 робочих днів, а якщо брати до уваги сибірську погоду, то протягом цілого року. Отже переселенцю для розчищення ділянки в 15 десятин знадобилося б 7 років. Для того, щоб протриматись на новому місці близько 7 років, селянам потрібно було мати достатньо коштів.

Основна селянська маса, яка переселялася на нові землі, являла собою малоземельних селян та середняків, які мали що продати, щоб отримати кошти для переселення. Розглянемо економічне становище переселенців на прикладі Полтавської губернії. Полтавська губернська землевпорядкувальна комісія зібрала відомості про економічне становище тих сімей, які у 1908 році посилали ходаків до Сибіру. Співставляючи ці дані з матеріалами Челябінської статистики про економічне становище переселенців з Чернігівської губернії П.А. (автор статті в газеті "Рада") дає докладну відповідь на питання "Хто йде на переселення?" [161, 1909. - 1 февраля]. Для Полтавської губернії економічне становище переселенців наведено в табл. 3.3.2. Загальна кількість сімей, які посилали ходаків становила 3849.

Таблиця 3.3.2

Економічне становище сімей Полтавської губернії, які в 1908 році посилали ходаків до Сибіру.


Кількість сімей Відсоток від загальної кількості Мали грошей на переселення, крб.
110 2,85 -
287 7,45 100
593 15,4 200
550 14,28 300
434 11,27 400
370 9,61 500
1505 39,14 більше 500

Рахуючи, що для переселення однієї сім'ї необхідно було щонайменше 300 крб., можна побачити, що тільки 2309 сімей (60%) мало достатньо грошей для переселення і примітивного влаштування на нових місцях. Решта 40% сімей в тій чи іншій мірі не були забезпечені необхідними для переселення коштами.

Дані Челябінської статистики за 1907 рік про матеріальний стан переселенців з Чернігівської губернії наведені в табл. 3.3.3. Загальна кількість переселенців становила 7259 сімей.

Таблиця 3.3.3

Дані про матеріальний стан переселенців з Чернігівської губернії за 1907 рік


Кількість сімей Відсоток від загальної кількості Мали землі до переселення, десятин
1751 24,1 безземельні
894 12,3 1
2005 27,6 по 2-3
1728 23,8 від 3 до 6
689 9,5 від 6 до 10
192 2,6 більше 10

Якщо скласти кількість безземельних, малоземельних (по 1-3 десятині) з одного боку, та кількість сімей, які були забезпечені землею (від 3-6 десятин) до заможних господарів (6-10 і більше десятин), з іншого, то побачимо, що 64% чернігівських переселенців належали до категорії безземельних та малоземельних селян і тільки 36% переселенців можна вважати більш-менш забезпеченими землею. Маючи на увазі, що земля при переселенні була єдиним ресурсом селянської сім'ї, побачимо, що тільки 1/3 чернігівських переселенців рушала в дорогу забезпеченими матеріально, решта 2/3 здебільшого розраховувала на допомогу уряду.

Такі ж дані ми маємо про земельне забезпечення переселенців з Волинської губернії за 11 років – з 1897 по 1907 роки. За цими даними з Волині на переселення вийшло безземельних – 29%, малоземельних (2 десятини) – 25,7%, малозаможних (6 десятин) – 35,9%, заможних (7-9 десятин) – 9,5%. Отже більше половини – 52,7% складали бідняки.

За даними О.Погребинського про наявність землі у переселенців на батьківщині складено табл. 3.3.4 [148, с.46].

Таблиця 3.3.4

Землеволодіння селян України, які переселялися до Сибіру



Губернії

% господарств

до 3 дес. від 3 до 10 дес. 10 і більше не відомо
Волинська 72,4 20,5 1,3 5,8
Київська 86,5 11,9 1,3 0,3
Полтавська 72,4 17,4 3 7,2
Харківська 62 33,2 4,3 0,5
Херсонська 59,8 28,4 4,3 7,5
Чернігівська 52,9 34,9 4,3 7,8

Як бачимо з офіційної статистики, кількість селян, які переселялися, на батьківщині вважалися малоземельними чи безземельними. Незначний відсоток складали ті селяни, які мали середній земельний наділ від 3 до 10 десятин. Найбільше заможні селяни (більше 10 десятин) переселялися з таких губерній, як Харківська, Херсонська та Чернігівська (4,3%), але навіть у цих губерніях відсоток заможних переселенців був набагато меншим ніж не забезпечених землею.

Крім земельного одним з важливих факторів економічного стану переселенців був ступінь їх забезпеченості в наступні роки після переселення. Якщо брати до уваги непідготовленість урядом місцевостей для переселення селян, то насправді кількість грошового забезпечення повинна бути набагато більшою, ніж зазначалося офіційно. Це розумів і сам уряд. Для організації господарства на новому місці переселенцям потрібно було, в залежності від умов та місцевості, від 300 крб. Більшість новоселів таких коштів не мали. Якщо переселенцям щастило знайти землю, придатну для хліборобства, то не завжди вона була забезпечена допоміжними заходами – вода, дороги і т.ін. Так, для проведення води на ділянки переселенців у Семиріччі потрібно було 20000 крб. Самим переселенцям такі витрати були не під силу [161, 1907. - 16 вересня].

Важке становище найбідніших переселенців змусило царський уряд дещо підвищити господарську допомогу новоселам. На основі правил 1908 року про переселення, позики на домогосподарство були підвищені на Далекому Сході до 200 крб., в інших районах - до 165 крб. [179, с.261]. Але в таких розмірах грошова допомога майже не видавалася. Як зазначав історик С.М.Сидельников, в 1908 році така допомога складала в середньому 73 крб. на сім'ю. За період з 1906 по 1910 роки новоселам було видано на домогосподарство в середньому 125 крб. на сім'ю. Ці гроші не покривали дійсних витрат, які були пов'язані з улаштуванням господарства.

Більшість переселенців потребувала коштів не тільки на улаштування господарства, але і на придбання на пільгових умовах сільськогосподарських знарядь, насіння, транспорту та інших товарів, необхідних для господарства. Виїжджаючи на переселення, селяни змушені були продавати не тільки закріплену землю, але й майже все своє майно, бо умови перевезення переселенців не дозволяли брати з собою будь-які великі речі, навіть якщо це були знаряддя праці. А продаючи вдома своє майно за безцінь, селяни вже не мали достатньо коштів для придбання нових знарядь праці. На підтвердження цієї думки приведемо лист одного з переселенців Харківської губернії. "…од продажі хати, грунтця тощо я виручив 350 крб. По чугунці їхати було дешево; та як прибув у Омське, то треба було пароходом їхати по річці, то тут вже біда. Мене з великим майном не взяли, хоч чекав я черги тижнів три, і довелося мені 700 верст їхати кіньми. А прибувши на місце я придбав сяку-таку хатину та пару коней і зосталося в мене грошей тільки 80 крб. Заробітків тут нема…" [161, 1907. - 29 липня]. Але постачання сільськогосподарського реманенту з урядових переселенських складів проводилося далеко не на пільгових умовах. До ціни машин додавалися вартість провозу, видатки на утримання адміністративного та торговельного апарату. Справу було поставлено цілком на комерційні рейки.

Оскільки переселення не розглядалося урядом тільки з точки зору колонізаційної політики, а поміщики навіть вбачали в ньому тільки контрреволюційну мету, тому необхідних заходів для організованого, планомірного проведення переселення вжито не було, тим більше, що в уряді не притримувалися однієї точки зору на цю справу. Це і відзначилося на його організації, і на позиках, які відпускалися, і які не відповідали дійсним потребам переселенців.

Однією з причин падіння ціни на селянську землю було масове переселення селян. Саме земля переселенців за часів реформи дуже подешевшала. Переселенці, продаючи свої ділянки, викликали зниження цін на землю. В Уманському повіті ціни на селянську надільну землю у 1908 році були від 120 до 200 крб. за десятину, а подекуди і 100 крб. У Мелітопольському повіті скуповували селянську землю по 140 крб. за десятину, в Павлоградському – по 60-130 крб. [161, 1908. 21 сентября; 1909. - 12 мая]. Однією з причин такого здешевіння селянської землі можна вважати терміни, які були встановлені урядом для переселення. Переселенці повинні були у встановлений термін виїхати спеціальним поїздом на нове місце мешкання. Тому отримавши дозвіл на переселення, селянин повинен був у короткий термін продати своє майно, щоб встигнути до початку весняно-польових робіт на новому місці.

Про те, як дешево коштувала земля переселенців свідчить такий факт. Багатьом селянам, які бажали переселитися, у землевпорядкувальній комісії Канівського повіту на прохання про допомогу у заставі своїх земель, пояснювали, що вони не можуть розраховувати отримати більше 60 крб. за десятину і то не грошима, а свідоцтвами Селянського Банку, курс яких складав 73 крб. за 100 крб. Отже, при заставі своєї надільної землі переселець міг розраховувати отримати не більше 43 крб. 80 коп. за десятину, продажна ціна якої часто була не нижче 300 крб. [87, 1907. - 12 февраля; 161, 1907. - 13 липня].

Продавши свою землю і отримавши дозвіл на переселення, селянин пускався в дорогу. Уряд передбачав організацію на 29 великих залізничних станціях від Києва до Владивостока безкоштовного лікування. Обіцялося також видавати тим переселенцям, які їхали з дозволу уряду, безкоштовне харчування. "Законні" переселенці повинні були їхати по пільговому тарифу. Разом з ними передбачалося перевозити їхнє майно [209, с.5]. Однак не було виконано жодної постанови, які обіцяли добрі умови переїзду.

Уряд виявився неспроможним вирішити транспортну проблему. Користуючись труднощами посадки на поїзд, залізнична адміністрація зловживала своїм службовим становищем. Відношення до переселенців на залізниці було вкрай негативним. Про байдуже ставлення залізничної адміністрації свідчить випадок, описаний в газеті "Рада". З Полтави 26 травня до Тургай-Уральського краю відправлено було поїзд з ходаками. До Харкова (132 версти) поїзд йшов 29 годин, а далі на Балашов поїзд вирушив тільки 28 травня. Особливо ворожий настрій переселенці помітили поміж агентами станції "Люботин" та південно-східної залізниці [161, 1908. - 6 апреля].

Не на користь переселенцям працювали і лікарсько-санітарні пункти на станціях, які були заведені для допомоги переселенцям. Як зазначає автор статті, адміністрація залізниць "просто доходить до віртуозності в вигадуванні всяких причіпок і страждань для дорученого їм "живого грузу" [161, 1909. - 3, 4 апреля].

Вплив агітації земських начальників та непогодженість строків переселення часто призводили до того, що проміжні залізничні станції були переповнені переселенцями і відправити їх далі не можна було із-за погодніх умов. Так, Головне переселенське управління повідомило полтавського губернатора, що незвичайно ранній та численний наплив переселенців у Сибір спричинив переповнення станцій. "Переселенці ночують під голим небом, а це страшенно впливає на розвиток хвороб, особливо серед дітей". Пояснювалося це тим, що у Сибіру ще не скінчилася зима: ріки були вкриті льодом [161, 1909. - 3 травня].

Окрім незадовільного ставлення до переселенців, залізницям було дуже важко перевозити таку кількість людей, яка мала наміри переселитися. Так, наприклад, П.Столипін 13 грудня 1907 року надіслав Київському губернатору телеграму з приводу переселення з Київської губернії. В телеграмі зазначалося, що за підрахунками переселенського управління за ходаками Київської губернії закріплено в Сибіру 12070 паїв землі, приблизно на 24140 чоловік. Переправити таку кількість людей на нові місця залізницею було дуже важко. Щоб запобігти цьому, П.Столипін просив губернатора наказати мировим посередникам всієї губернії підрахувати охочих переселитися селян, зважаючи тільки на свідоцтва про закріплення душових земельних паїв в Сибіру [161, 1907. 19 декабря].

Однак навіть значна частина "законних" переселенців з різних причин так і не отримала землі. Основною причиною було те, що земельні ділянки виявлялися зайнятими, чи переселенські чиновники не встигали їх нарізати. До того ж в більшості випадків переселенські ділянки були непридатні для заселення: не було доріг, в посушливих місцях не було зрошування, відсутні були колодязі і т.ін.

Офіційні дані свідчать про те, що землі для переселенців було не так вже й багато. Так, Головне управління землеробства офіційно сповістило про кількість земель в Алтайському краї. З 40 млн десятин усієї землі на 1907 рік 19 млн. десятин користувались місцеві жителі, "в лісний наділ" призначено було 1760000 десятин, з решти землі – 17,5 млн. десятин – 8 млн. залишалися у володінні кабінета, 2000000 десятин було призначено на потреби гірничих заводів. Для переселення залишалося вільних тільки 7,5 млн. десятин [161, 1907. - 7 лютого].

Такі ж дані маємо по Сибіру. Спеціальний тижневик "О числе свободных душевых земельных долей на переселенческих участках" за вересень 1907 року повідомляє, що на цей час на весь Сибір налічувалося вільних душових пайок: тайгових та лісових 8220 та лісово-степових і степових 23640. Планувалося нарізати ще відповідно 1000 та 47415 пайок. За губерніями вони розподілялися так: Тобольська губернія, Туринський повіт – 999 душових пайок (тайга, важкі ділянки), від останньої станції 165 верст; Томська губенія: Каїнський повіт – 950 пайок (далекі, заболочені, тайгові ділянки), Томський повіт – 2433 пайки (тайга, сильно важкі ділянки), Барнаульський повіт – 4277 пайок (степові ділянки), від останньої станції 180 верст. В Єнисейській губернії Канського повіту – 17719 пайок (лісо-степові ділянки). Іркутська губернія: Нижньоуденський повіт 850524 пайки (лісові ділянки), 17575 з них в тайзі на ділянках, майже недоступних для заселення, Балаганський повіт – 889 пайок (лісові ділянки) та в Іркутському повіті 99 пайок (лісо-степові ділянки). Тургайська область Актюбинський повіт – 660 пайок (степові ділянки). Уральська область – 219 пайок (степові ділянки). Акмолинська область – 1377 пайок. Семипалатинска область Павлоградський повіт – 500100 пайок (степові). Амурска область – 11782 пайки (степові з лісом, степові). Приморська область – 1507 пайок (ділянки більш придатні для городництва та пасовищ, ніж для хліборобства, місцевість горяна, більшість ділянок степ з лісом, часто заболочені) [161, 1907. - 13 октября].

Зрозуміло, що за таких умов переселенцям дуже важко було починати працювати – ділянки не були пристосовані для хліборобства, будівель для житла не було, не було худоби, сільськогосподарського знаряддя і т.ін. Значна частина сімей не мала коштів для харчування. Не тільки в губерніях Сибіру, але і в районах Середньої Азії, становище складалося досить важке. Частина переселенців змушена була чи не відразу повертатися на батьківщину.

Кількість вільної для переселенців землі була не досить великою у порівнянні з тим потоком селян, які бажали отримати землю на неосвоєних просторах Сибіру. Так, вже на початок 1907 року в Томській губернії вже не було придатної для землеробства землі. А Полтавська губернська управа навіть була змушена організувати наукову експедицію в Південно-Усурійський край для дослідження кількості та якості вільних та придатних для хліборобства земель у зв'язку з еміграційним рухом з Полтавської губернії [186, 1907. - 11 мая; 161, 1907. - 5 мая].

Переселенське управління зовсім не брало до уваги географічний роозподіл землі, вважаючи за придатні для сільського господарства землі північно-східного Сибіру, які фактично не колонізувалися. Навіть землі Сахаліну старанно враховувалися [148, с.47].

Заселення східних земель проходило нерівномірно. Насамперед заселялися місцевості з найсприятливішим кліматом й ґрунтовими умовами, а далекосхідні краї, безумовно, ніякого значення для переселення не мали. Через це розрахунки Переселенського управління, згідно з якими в Сибіру та Туркестані було 6 млн. десятин вільних, з них 4 млн. десятин землі придатної для землеробства, треба вважати значно перебільшеними.

Вихід селян з общини та закріплення ними надільних земель у приватну власність мав на меті покращення земельного устрою українського селянства. Зневірившись у можливості будь-яким чином отримати землю, селяни вважали за можливе покращити своє економічне положення переселенням на відведені урядом ділянки в Сибіру, Далекому Сході та Середній Азії. До закону про вихід з общини та закріплення землі

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: