Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)
Таблиця 3.2.6
Зростання цін на землю по губерніях України
| Губернії |
1905 рік крб./дес. |
1909 рік крб./дес. |
Зміна ціни у відсотках |
| Херсонська | 197 | 200 | +1,5 |
| Катеринославська | 161 | 202 | +25,4 |
| Волинська | 99 | 125 | +26,2 |
| Подільська | 219 | 197 | -10 |
| Київська | 161 | 227 | +39,1 |
| Чернігівська | 114 | 146 | +28 |
| Харківська | 168 | 206 | +22,6 |
| Полтавська | 182 | 217 | +19,2 |
Як бачимо, ціни на землю у всіх губерніях України мали тенденцію до зростання. В деяких губерніях ціна на землю підвищувалась аж до 40% (у Київській губернії). Трохи менше зросла ціна в інших губерніях – від 20 до 25-26%. Єдиний виняток становила Подільська губернія, в якій малоземелля було ненадто гострим, а переселення з цієї губернії значно зросло після початку аграрної реформи.
Ще одна з причин, за якою поміщицькі землі купувалися селянами не через банк – свідоме завищення цін на панську землю самим банком. Під час революційних подій 1905 року, коли селяни сподівалися отримати землю безкоштовно, вони відмовлялися її купувати. Селянський банк користувався цим. І в 1906 році, наприклад, банком було куплено у поміщика Конотопського повіту В.К.Тарновського 800 десятин землі за 303 крб. за десятину. Цю ж землю поміщик напередодні погоджувався продати селянам приблизно за 200 крб. за десятину [161, 1908. - 5 марта]. Отже, деяким чином селяни самі були однією з причин, яка давала змогу Селянському банку свідомо підвищувати ціни на землю. Однак, якщо зважити на ціну поміщицької землі, то стає зрозумілим, що дуже мало селян могли собі дозволити купувати землю безпосередньо у поміщиків, не вдаючись до банківського кредиту. Навіть заможні селяни неохоче користувалися послугами Селянського банку [57, с.17].
Таким чином, закон про закріплення землі у приватну власність хоч і надавав селянам право купувати поміщицькі землі, однак не вирішував основної проблеми селянського малоземелля, оскільки не торкався основної причини цього малоземелля – великих поміщицьких латифундій. Дуже часто поміщики, які продавали свою землю за тих чи інших причин без посередництва банку, самі встановлювали ціни на землю. Особливо це спостерігалося у тих губерніях, в яких найбільш гостро стояло питання селянського малоземелля. Так, у Павлоградському повіті поміщиця Шаврова пропонувала селянам свою землю за 225 крб., селяни ж давали тільки по 200 крб. за десятину [161, 1906. - 7 жовтня]. Селяни всіляко намагалися купувати землю не через Селянський банк, оскільки таким чином земля коштувала хоч і не набагато, але все одно дешевше. Це зазначали навіть офіційні органи. Наприклад, у тому ж Павлоградському повіті на земському зібранні ухвалили постанову про те, що ціна на землю, на якій зійдуться селяни з продавцями-поміщиками, була б обов'язковою і для Селянського банку [44, 1906. - 24 февраля]. Якщо взяти до уваги дату цієї постанови (лютий 1906 року), то можна зробити висновок про те, наскільки дорожчою була ціна на землю через банк ще у той час, коли поміщики намагалися скоріше продати свою землю у зв'язку з революційними подіями 1905 року.
Керівництво Селянського банку було дуже занепокоєне операціями з землею, які проходили повз банк. Селянський банк навіть організував видачу позик при закупівлі селянами земель безпосередньо від приватних власників. Цей захід приймався з тою метою, щоб хоча б посередньо примусити селян купувати землю через банк, який буде полегшувати умови придбання землі [154, 1908. - 16 мая]. Оскільки селянам часто доводилося брати позики через Селянський Банк для купівлі землі у поміщиків, то Банк зосередив у своїх руках посередницькі угоди на купівлю селянами землі безпосередньо у поміщиків. Так, за період з 1906 по 1909 роки селяни купили у великих землевласників за допомогою Селянського Банку: в Катеринославській губернії – 69433 десятини, Київській – 34768 десятин, Подільській – 33376 десятин, Полтавській – 40001 десятину, Харківській – 69958 десятин, Херсонській – 45221 десятину, Чернігівській – 45439 десятин [148, с.24]. Отже, за три роки столипінської реформи селяни купили власне у поміщиків за допомогою Селянського Банку майже стільки ж землі, скільки вони купили безпосередньо у самого Селянського Банку.
З усього вищезазначеного можна зробити висновки, про ті урядові заходи, якими поміщики і влада намагалися вирішити найактуальніше питання – селянське малоземелля. Не торкаючись зараз головного впроваджувача нової аграрної політики – діяльності Селянського Поземельного банку – можна зазначити, що вся політика уряду була направлена не на вирішення питання малоземелля селян, а навпаки, на захист великого поміщицького землеволодіння. Все було зроблено для того, щоб навіть середньо забезпечені селяни не мали змоги скуповувати панські маєтки за більш-менш прийнятну ціну. Навпаки, уряд вдався до таких заходів, які були спрямовані на підвищення цін на панські землі. Взагалі всі заходи уряду були спрямовані перш за все на те, щоб поміщицька земля найменше потрапляла до рук незаможних селян. Ставка робилася "на заможного" селянина. А оскільки готівкові гроші були тільки у останніх, то звідси випливає, що найбільша кількість покупців складалася саме із заможних селян і тільки у крайніх випадках з селянських товариств.
На початку ХХ століття зросла та ускладнилася діяльність двох великих установ державного іпотечного кредиту: Дворянського та Селянського Поземельного банків, за посередництвом яких царський уряд підтримував напівкріпацьке землеволодіння.
Система сільськогосподарського кредиту, яка склалася після реформ 60-х років ХІХ століття, мала свої особливості, обумовлені збереженням у аграрному ладі чисельних кріпосницьких пережитків, основою яких були превілейоване дворянське землеволодіння та засилля у ньому дворянських латифундій. Обидва банки, Селянський Поземельний та Державний Дворянський Земельний, виникли на початку 80-х років ХІХ століття. Якщо діяльність Дворянського банку з самого початку була спрямована на підтримку помісного землеволодіння, то діяльність Селянського банку за своєю назвою покликана була розвивати селянське господарство, але насправді його діяльність була дуже далекою від цього розвитку. З самого початку існування Селянського банку, тобто з 7 квітня 1883 року, банк не зробив нічого без того, щоб “на перше місце не ставити інтереси поміщиків”, зазначає С.Д., автор статті "Селянський чи поміщицький банк?" в газеті "Рада" [161, 1907. - 24 липня]. Про це свідчить вся діяльність банку як напередодні так і за часів столипінської реформи. Як відомо, діяльність цього банку проводилася в трьох напрямках:
1) купівля поміщицьких земель;
2) продаж цих земель селянам;
3) видача селянам грошових позик, коли вони купують землю не за допомогою банку.
Далі на конкретних прикладах ми побачимо, чи насправді банком виконувалися всі три напрямки діяльності і яким чином банк допомагав селянам у вирішенні питання малоземелля та безземелля.
Повертаючись до перших років діяльності Селянського банку, можна зазначити, що до кінця ХІХ століття операції із землею були незначними. Кредит, який видавався банком покупцям землі, був вкрай невигідним для останніх. За позики стягувався великий відсоток – від 7,5 до 8,5 % на рік [146, с.93]. Вже в цей період діяльності Селянський банк використовував “земельний голод” селянства, намагався підтримувати той рівень цін на землю, який був вигідним для поміщиків. І щоб полегшити продаж землі поміщиками, уряд з 1897 року дозволив Селянському банку придбати поміщицьку землю за рахунок власних капіталів, для подальшого її продажу селянам.
За повідомленням газети “Світова зірниця”, за період від листопада 1895 до листопада 1905 року Селянський банк купив за власні кошти 935513 десятин землі за 65448782 крб. (середня ціна десятини – 70 крб.) [174, 1906. - 3 серпня]. Взагалі банк, використовуючи гостру потребу селян у землі, завжди піднімав ціни на землю. І до революції 1905 року ціна на землю була дуже завищена банком. Так, 1896 року середня ціна банку за землю була 50 крб. за десятину, 1900 року – 80 крб. за десятину, 1903 року - 109 крб. за десятину, а у 1904 – 112 крб. за десятину. По окремих губерніях ціна на землю була далеко більша [161, 1906. - 8 жовтня].
Після революції 1905 року Селянський банк став важливим важілем столипінської аграрної політики. Але ще до підписання указу від 9 листопада 1906 року про виділення з общини селян, уряд у своїй діяльності вдався до законів, які б полегшували діяльність Селянського банку у земельних справах дворян. Так, у травні 1906 року царським указом було дозволено Селянському банку приймати на себе борги по землях, які закладені у Державному Дворянському та акціонерних земельних банках. 12 серпня 1906 року був виданий указ про передачу Селянському банку для продажу селянам казенних, удільних, церковних, монастирських земель [87, 1906. - 14 мая; 174, 1906. - 24 серпня]. Після революційних подій та виступів селян значно збільшилася кількість поміщиків, які вирішили розпродати свої маєтки. В зв'язку з цим, царський уряд змушений був видати новий указ від 15 листопада 1906 року, який мав на меті прискорити розпродаж поміщицьких земель банком, а також сприяти розвитку хутірського господарства. Цим законом розширювалися позикові операції Селянського банку, якому надавалося право видавати позики не тільки під заставу купленої селянами, але й надільної землі. Такого роду позики видавалися не тільки для придбання при посередництві банку поміщицької землі, але й на витрати, які були пов'язані з переходом від общинного землекористування до відрубного чи хутірського господарства. Таким чином, Селянський банк повинен був сприяти руйнуванню общини, насадженню хутірського та відрубного господарства.
Уряд надавав великого значення діяльності Селянського Поземельного Банку в роки аграрної реформи. Сам П.А.Столипін наголошував на центральній ролі Банку у справах докорінного реформування селянського землеустрою. "Способ устранения острого малоземелья главное управление видит в льготной, соответствующей ценности покупаемого и платежным способностям приобретателя, продаже земель землевладельцев. Для этой цели в распоряжении правительства имеется, согласно указам 12 и 27 августа 1906 года, 9 млн. десятин и купленные с 3 ноября 1905 года Крестьянским Банком свыше 2 млн. десятин. Но для успеха дела увеличение крестьянского землепользования надлежит связать с улучшением форм землепользования, для чего необходимы меры поощрения и главным образом кредит. Главное управление намерено идти в этом деле путем широкого развития и организации кредита земельного, мелиоративного, переселенческого" [139, с.88].
Після впровадження цих указів діяльність Селянського Поземельного Банку досить пожвавилася. Зі звітів банку відносно купівель поміщицької землі видно, що самі поміщики, налякані революційними подіями, почали продавати свої землі через Селянський Банк. Але кількість землі, яку пропонували поміщики для продажу, складала лише незначну частину, яка потрібна була для задоволення мільйонів малоземельних та безземельних селян. Як зазначав П.А. в газеті "Рада" у статті "До справоздания Селянського банку за 1906 рік", головною метою існування банку була підтримка дворян-поміщиків. Надзвичайно висока оцінка приватних земель, які були куплені банком у 1906 році, коли поміщики під впливом аграрних виступів селян панічно почали продавати свої землі, повинна була б бути нижчою, аніж у попередні роки. У діяльності банку можна побачити, що середня ціна десятини землі в цьому ж році перевищувала на 38 крб. середню ціну попереднього десятиріччя і на 8 крб. – середню ціну 1905 року. В окремих випадках різниця в цінах між попередніми роками і 1906 роком доходила до дивовижних розмірів. Так, маєток Попандопуло в 1904 році було оцінено по 125 крб за десятину, а в 1906 році – по 225 крб. за десятину, маєток Римського-Корсакова відповідно по 119 і 210 крб. за десятину, таку саму метаморфозу проведено було і з маєтком Орловського на Поділлі – 181 і 234 крб. за десятину відповідно [161, 1909. - 10 января].
Основна маса земельного фонду Селянського банку створювалася з маєтків, які були йому продані поміщиками головним чином у роки та одразу після революції 1905-1907 рр. Виступаючи у якості захисника інтересів великих землевласників, банк не тільки не скористався випадком для покупки земель за більш дешевими цінами, але й сам свідомо підвищував ціни за маєтки. На підтвердження такої політики банку у пресі приводилося багато прикладів. Так, в 1904 році, коли покупців на землю було багато, банк платив у середньому по 108 крб., а в окремих випадках від 119 до 181 крб. за десятину. А вже в 1906 році, коли аграрні виступи змусили поміщиків продавати свої землі, а селяни сподівалися, що Державна Дума віддасть землю безкоштовно, банк піднімав ціни у середньому на 3 крб., а в окремих випадках від 53 до 72 крб. за десятину [161, 1907. - 24 липня]. На основі звіту про діяльність Селянського банку в газеті "Киевлянин" робиться висновок, що з листопада 1905 року по травень 1907 року банком було куплено найбільшу кількість землі в тих губерніях, в яких у 1906 році виявилася земельна потреба, а також і тих, де аграрні руйнування виявилися у найбільшій мірі [87, 1907. - 10 марта]. Навмисне підвищення цін на поміщицькі землі особливо помітно, якщо порівняти їх з банківськими цінами на землі інших продавців. Так, купецтву банк платив за 1 десятину в середньому 118 крб, міщанам – 113 крб., селянам – 64 крб. [179, с.210].
Розглядаючи діяльність Селянського банку у справах придбання земель за власний кошт для подальшого її продажу селянам, можна побачити, що банк відігравав роль провідника нової аграрної політики, забезпечуючи вигідний продаж поміщицької землі. Штучно підвищуючи ціни на поміщицьку землю, банк накопичував земельні запаси у розрахунку збути їх із зиском після спаду революції. Але провести цю політику Селянський банк зміг тільки частково. Розпродати скуплені землі він так і не встиг до самого кінця свого існування. В Україні в розпорядження Селянського банку за період з 1 січня 1906 року по 1 травня 1910 року знаходилося 663479 десятин землі, з яких 505212 десятин було куплено у поміщиків. За період з 1907 року по 1 червня 1910 року банк продав селянам тільки 460550 десятин землі [71, с.495].
Підвищення ціни на землю Селянським Поземельним Банком при купівлі-продажу представлено в табл. 3.2.7 [148, с.24].
Таблиця 3.2.7
Закупівельні ціни на землю та продажна банківська ціна по губерніях України
Губернії |
Купівельна ціна банку, крб./дес. |
Продажна ціна Банку, крб./дес. |
На який відсоток продажна ціна перевищувала купівельну |
| Катеринославська | 153 | 158 | 3,2 |
| Київська | 169 | 221 | 30,7 |
| Полтавська | 205 | 221 | 7,8 |
| Подільська | 214 | 241 | 12,6 |
| Харківська | 166 | 202 | 21,6 |
| Херсонська | 179 | 189 | 5,5 |
| Чернігівська | 157 | 189 | 20,3 |
Як бачимо, в найбільш малоземельних губерніях Селянський Банк підвищував ціну на землю. В Київській, Харківській та Чернігівській губерніях продажна ціна землі банком була на 20-30% вищою, ніж її купував сам Селянський Банк.
Для того, щоб краще уявити картину діяльності Селянського банку відносно купівлі приватновласницьких земель та перепродажу їх селянам і того зиску, який мав уряд від такої діяльності банку, наведемо деякі дані, надруковані в газетах по українських відділеннях Селянського банку. Так, Полтавським відділенням Селянського банку в 1906 році купувалися маєтки за цінами від 200 до 230 крб. за десятину; Херсонським відділенням – від 200 до 240 крб. за десятину; Таврійським відділенням – приблизно 170 крб. за десятину; у 1907 році в Україні банком були придбані маєтки в середньому за 110 крб. за десятину [161, 1906. - 15 жовтня, 26 листопада; 1908. - 31 июля; 174, 1906 - 28 вересня; 39, 1906. - 1 серпня; 154, 1908. - 19 января, 2 апреля]. Ціни на землю на території України коливаливалися в залежності від рівня попиту серед селян. Але не зважаючи на це, Селянський банк і після революції 1905-1907 років, продовжував завищувати ціни на землю, яку купував у великих землевласників. Середня ціна землі, придбаної Селянським банком за власні кошти в Україні на основі даних газети "Рада", представлена у табл. 3.2.8 [161, 1909. - 12 февраля].
Таблиця 3.2.8
Кількість придбаної Селянським банком землі за власні кошти та її середня ціна по окремих губерніях України в період з 15 грудня 1908 року до 1 січня 1909 року.
| Губернії | Кількість маєтків | Кількість десятин | Сплачено | Середня ціна 1 десятини |
| Волинська | 7 | 835 | 104050 | 125 |
| Катеринославська | 1 | 620 | 102600 | 165 |
| Подільська | 4 | 1180 | 246850 | 209 |
| Полтавська | 1 | 351 | 60500 | 172 |
| Таврійська | 1 | 206 | 31500 | 153 |
| Всього | 14 | 3192 | 545500 | 171 |
Простий розрахунок показує, що найменша ціна на землю платилася банком в тих губерніях, де потреба селян в землі була не дуже гострою, і навпаки, в таких губерніях як Подільська та Полтавська, які найбільше потерпали від селянського малоземелля, відповідно і ціна на землю в середньому перевищувала ціни інших губерній. Навіть у межах однієї губернії ціна на банківські землі, куплені селянами, коливалася у великих розмірах. За даними рапорта члена Київської повітової землевпорядкувальної комісії у Київській губернії, ціна банківських земель у повітах коливалася. Так, у Димерському повіті від 75 до 210 крб. за десятину; у Баришевському – 130-440 крб. за десятину, Білогородському – 130-450 крб. за десятину і т.д. [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.41-43].
Поряд з тим, Селянський банк продавав придбані ним панські землі за цінами, набагато вищими, ніж купував. До того ж середня ціна однієї десятини постійно підвищувалася. Кількість купленої селянами банківської землі і середня ціна на неї на протязі з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року представлена в табл. 3.2.9 [161, 1909, - 17 января, 12, 28 февраля].
Таблиця 3.2.9
Кількість землі та її ціна, придбані селянами з фонду Селянського банку в період з 15 листопада 1908 року до 1 січня 1909 року.
| Губернії | Кількість покупців | Кількість десятин купленої землі | Ціна купленої землі | Середня ціна 1 десятини |
| Київська | 1765 | 7342 | 1907845 | 260 |
| Подільська | 2772 | 14282 | 3802632 | 266 |
| Полтавська | 145 | 212 | 44577 | 210 |
| Чернігівська | 272 | 670 | 157199 | 235 |
| Всього | 4954 | 22506 | 5912253 | 263 |
З наведеної таблиці можна побачити, що за півтора місяці, з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року кількість покупців в основних малоземельних губерніях України, таких як Київська, Полтавська, Чернігівська, була дуже значною. За цей час вона складала (без даних по Подільський губернії, наведених в газеті за 11 місяців 1908 року) – 2182 покупців, які придбали 8224 десятини. Середня ціна 1 десятини складала 263 крб. На одного покупця приходилося в середньому 3,8 десятини. Для селянина, який часто не мав грошей навіть для того, щоб прогодувати сім'ю, заплатити за клаптик землі менший ніж 4 десятини майже одну тисячу карбованців, не було можливості. Отже, можна вважати, що землю у Селянського банку купували заможні селяни. До того ж ціна на банківські землі постійно зростала. За вищевказані півтора місяці у Чернігівській губернії середня ціна десятини зросла з 182 крб. до 337 крб. Однак і кількість покупців за цей же час зменшилася. За 182 крб. купили землю 249 чоловік, а вже за 337 крб. – тільки 7. Це ще раз підтверджує, що покупцями банківських земель були заможні селяни.
Те, що землю купували виключно заможні селяни, а не безземельні, але і навіть не малоземельні, свідчать і дані про клієнтуру Селянського банку. Так, наприклад, ні в одній банківській публікації не було даних, що його клієнти в Україні мали менше, ніж по 0,8 десятини на одну душу чоловічої статі, або по 2,8 десятини на двір (рахуючи по 3 душі чоловічої статі в селянській сім'ї). Ця мінімальна норма найчастіше зустрічається серед клієнтів Київської, Полтавської, Подільської губерній, де земельна нужда відчувається надто гостро. Однак в інших українських губерніях банківські клієнти мали здебільшого по 1-3 десятини на душу чоловічої статі, або по 3-8,7 десятин на селянський двір [161, 1908. - 19 сентября].
Розподіл покупців банківських земель за категоріями власного землеволодіння наведено в табл. 3.2.10 [148, с.27].
Таблиця 3.2.10
Розподіл покупців банківських земель в Україні за категоріями землеволодіння в 1911 році.
Райони |
Загальна кількість купленої землі | Відсоток купленої землі | |||
| Безземе-льні | До 6 десятин | Від 6 до 15 дес. | Більше 15 десятин | ||
| Правобережний | 49325 | 20,8 | 60,6 | 16,4 | 2,2 |
| Лівобережний | 23410 | 27,4 | 70,1 | 2,4 | 0,1 |
| Степовий | 87384 | 45,5 | 43,4 | 9,6 | 1,5 |
Найбільше купували землю селяни, які мали до 6 десятин власної землі, ті, хто мав від 6 до 15 десятин (тобто середняки) складали набагато менший відсоток. Заможні селяни складали незначний відсоток покупців банківських земель, оскільки саме вони мали змогу купувати землю власне у поміщиків, не вдаючись до банківських послуг.
Селяни намагалися купувати не ті землі, які скуповував банк у поміщиків, насамперед тому, що, по-перше, у поміщиків було скуплено багато землі, яка була непридатна для землеробства, по-друге, через невідповідність банківських цін реальній ціні землі. Вдаючись до позик Селянського банку, вони намагалися купувати землі у приватних власників. Для порівняння кількості покупців та ціни десятини візьмемо дані за той же період, за який наводилися дані при розгляді кількості покупців та ціни десятини землі, придбаної у Селянського банку, тобто з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року [161, 1909. - 17 января, 12, 28 февраля], які наведені у табл. 3.2.11.
Таблиця 3.2.11
Кількість землі та її ціна, придбані селянами у приватних власників за допомогою Селянського банку в період з 15 листопада до 1 грудня 1908 року.
| Губернії | Кількість покупців | Кількість десятин купленої землі | Ціна купленої землі, крб. | Середня ціна 1 десятини, крб. |
| Волинська | 603 | 1689 | 309199 | 183 |
| Катеринославська | 356 | 3534 | 747210 | 211 |
| Київська | 354 | 788 | 78906 | 100 |
| Подільська | 1017 | 1642 | 411474 | 251 |
| Полтавська | 772 | 3319 | 853653 | 257 |
| Харківська | 778 | 4397 | 986117 | 224 |
| Херсонська | 487 | 3653 | 840761 | 230 |
| Чернігівська | 1100 | 3685 | 643401 | 175 |
| Всього | 5467 | 22707 | 4870721 | 215 |
Отже, як бачимо, кількість покупок землі у приватних власників більша ніж, з фондів Селянського банку. До того ж і середня ціна однієї десятини також менша, ніж при купівлі з фондів банку. Все це свідчить про ту роль Селянського банку, яку на неї покладав царський уряд. А саме: підтримання достатньо високих цін на панську землю, намагання перешкоджати переходу приватновласницьких земель до рук селянства. Однак банк не міг протистояти руйнуванню великого поміщицького землеволодіння. Поміщики після революційних подій 1905-1907 років, побоюючись нових виступів селян, намагалися якимось чином зберегти своє становище і тому йшли назустріч селянинові у його прагненні отримати землю. І все-таки розпродаж поміщицьких земель на мав такого широкого масштабу, щоб якось поліпшити земельний голод в багатьох українських губерніях. Ті, хто пропонував землю, поступали розважливо, адже земельні ціни були достатньо високими. Однак, кількість землі, яка була куплена у приватних власників за допомогою Селянського банку, не завжди залишалася в руках у селянства, оскільки банк суворо слідкував за погашенням боргів за куплену землю. До того ж, сподівання селян отримати допомогу банку на купівлю землі часто були марними.
Закон 5 липня 1912 року, який замінив указ 15 листопада 1906 року про видачу Селянським банком позик під заставу надільних земель дозволив видавати позики у розмірі 60-90% оцінки закладеної землі. Як зазначає історик С.М.Сидельников, цей закон дозволив видачу позик під надільні землі не тільки спадковим власникам для сплати за наділи, які залишають пересельці, але й селянам, які придбали цю землю. З 23 серпня 1914 року у зв'язку з початком першої світової війни позики, які видавалися Селянським банком по усіх видах покупок, були знижені на 10% [179, с.208].
Для прикладу візьмемо дані Селянського банку про кількість купленої селянами землі і отримання ними позик від банку за період з 1 вересня по 15 жовтня 1908 року, наведені газетою "Рада", які представлені в табл. 3.2.12 [161, 1908. - 15, 29 октября, 26 ноября].
Таблиця 3.2.12
Кількість придбаної селянами землі у приватних власників за допомогою Селянського банку і отримання ними позик на придбання землі.
Губернії |
Кількість покупців |
Кількість десятин купленої землі | Ціна придбаної землі, крб. | Середня ціна 1 десятини | Позика банку, крб. |
| Волинська | 557 | 1846 | 330390 | 179 | 217900 |
| Катеринославська | 546 | 5050 | 968099 | 192 | 730900 |
| Київська | 593 | 1552 | 426099 | 275 | 289650 |
| Подільська | 204 | 470 | 115422 | 246 | 74300 |
| Полтавська | 485 | 2085 | 541451 | 260 | 389500 |
| Таврійська | 36 | 780 | 177560 | 228 | 112100 |
| Харківська | 630 | 2683 | 525302 | 196 | 374300 |
| Херсонська | 615 | 5212 | 1101226 | 211 | 716950 |
| Чернігівська | 441 | 1285 | 244034 | 190 | 167819 |
| Всього | 4107 | 20963 | 4429583 | 220 | 3073419 |
Таким чином, за цифрами цієї таблиці можна зробити висновки, що селяни України за півтора місяці з 1 вересня по 15 жовтня 1908 року придбали в середньому на одного покупця 5 десятин землі. Середня ціна десятини склала 220 крб., а банк надав позики в середньому по 147 крб. на десятину. Отже, на придбану землю в 5 десятин селяни