Xreferat.com » Рефераты по истории » Історія міжанродних відносин

Історія міжанродних відносин

Середземне море.


23. Характеристика та причини кризи віденської системи міжнародних відносин


Віденська система міжнародних від­носин — система міжнародних відносин, вста­новлена після завершення наполеонівських воєн на Віденському конгресі 1814-15, заключний акт якого закріпив результати перерозподілу Європи й колоній між країнами-переможницями. Віден­ський конгрес уперше розробив систему дог-рів, що регулювали міжнар. відносини й оформили кордони в масштабах всієї Європи. Ця система базувалась на  спільній згоді найбільш могутніх європейських монархій відносно територіального і політичного статус-кво в Європі і виключала можливість появи одного безсумнівного лідера. Вона передбачала можливість колективного втручання в справи тих держав, яким загрожували революції, а також можливість дипломатичних консультацій з територіальних та інших проблем

Але на лідерство претендувала Німеччина, яка під керівництвом "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка перетворилася на величезну континентальну державу і стала відігравати провідну роль у світовій політиці. За ініціативою Німеччини був створений Троїстий Союз.

Спочатку у 1879 р. було укладено союз Німеччини й Австро-Угорщини, а у 1882 р. поступово сформувався союз цих двох держав з Італією.

Інший могутній військовий блок – Антанта – був створений Францією, Великою Британією і Росією. Франція вбачала утворення Троїстого Союзу за пряму загрозу для себе й прагнула його нейтралізувати.

У 1891 р. вона уклала таємну угоду з Росією, а у 1893 р. – таємну військову конвенцію, які остаточно завершили формування франко-російського союзу.

Підсумовуючи, варто зазначчити: на початку ХХ ст. в Європі існували два блоки держав – Німеччина з Австро-Угорщиною й Італією з одного боку, та Росія з Францією – з іншого.

Велика Британія трималася осторонь коаліцій, використовуючи їхні суперечності. Проте довго зберігати таке становище було неможливим. 8 квітня 1904 р. Росія, Велика Британія та Франція уклали договір Антанти (від фр. Entente – угода), секретні статті якого передбачали розподіл колоніальних сфер впливу. На початку 1906 р. секретні домовленості Великої Британії та Франції визначили умови їхньої військової співпраці.

Залишалося доповнити британсько-французький та російсько-французький союзи угодою Великої Британії з Росією, передусім на Близькому Сході й у Азії. З огляду на британсько-германський антагонізм на Близькому Сході (будівництво Німеччиною залізниці від Берліну через Багдад до Кувейту), Велика Британія в результаті переговорів 31 серпня 1907 р. підписала британсько-російську конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті. Британсько-російська угода 1907 р. закінчила утворення Антанти у складі Франції, Росії та Великої Британії.

Отже, метою блоків був переділ сфер впливу і недопущення цього переділу на користь молодих агресивних європейських держав.

Всі ці події завдали нищівного удару і фактично звели нанівець існування Віденської системи, утворенням двох протиборчих союзів була остаточно порушена система балансу сил в Європі. Супротивники поставили перед собою завдання переділу сфер впливу на свою користь, а Віденська система, фактично, припинила своє існування .

Таким чином, утворившись після системних наполеонівських війн, Віденська система проіснувала майже сто років й розпалася з Першою світовою війною. Європейська політична арена, що її охоплювала ця система, являла собою концерт гомогенних імперій – монархій, що тримався на принципі балансу сиеми міжнародних відносин і наблизили світ до Першої світової війни.


24. Англо-російська угода 1907 року.


Після російсько-японської війни Англія намагалась зблизитись з Росією. Після зближення з Францією та підписання з нею угоди потрібна була угода з Росією. Росії ж потрібно було недопустити нових ускалднень в Японії, отож новий міністр закордонних справ Ізвольський намагався попередити їх через зближення з Англією. Англія хотіла використати Росію у боротьбі проти Німеччини. Англія взялась за врегулювання російсько-японських відносин: Японія визнавала північну Манджурію за Росією, а Росія південну за Чпонією.

В серпні 1907 було підписано англо-російську угоду між Ізвольським та Нікольсоном. Воно стосувалось Афраністану, Тибету, Персії, остання розділялась на зони: англійську, російську та нейтральну. Афраністан російська сторона визнавала поза зоною свого впливу. Разо Англія та Росія домовились про невтручання у внутрішні справи Тибету. Ця угода створила «троїсту» Антанту, тобто завершила її формування.


25. Проблема чорноморських проток в міжнародних відносинах другої половини 19 століття.


Аж до 1-й світової війни російська дипломатія марне намагалася змінити невигідний для Росії режим Ч. п. Бували випадки, наприклад в 1891 і 1894, коли турецький султан видавав фірмани на прохід росіян військових кораблів через Босфор і Дарданелли (без озброєння й без збройної охорони), але нечорноморські держави утрудняли одержання таких дозволів, а в період російсько-японської війни 1904-05 Великобританія влаштувала військово-морську демонстрацію поблизу Дарданелл, щоб перешкодити пропуску росіян військових судів з Чорного моря в Середземне й появі їх на Д. Сході. Міжнародний нагляд над Ч. п. був невигідний і для Туреччини, тому що порушував її суверенітет, сприяв перетворенню Туреччини в напівколонію імперіалістичних держав, створював небезпечне для неї загострення відносин з Росією. Наприкінці 19 - початку 20 вв. найбільшим економічним і політичним впливом у Туреччині користувалися Великобританія й Франція. Але в роки, безпосередньо попередні 1-й світовій війні, значно зміцнилися й позиції Німеччини. Після вступу Туреччини в 1-ю світову війну на стороні Німеччини була підписана секретна англо-франко-російська угода 1915, що передбачала включення Константинополя (Стамбула) і Ч. п. до складу Російської імперії. Ця угода була покликана зберегти зацікавленість правлячих кіл Росії в доведенні війни з Німеччиною до переможного кінця.

26. Династичні війни початку 18 століття.


4 війни, які невдало провела Франція, згодом дуже вплинули на її авторитет у світі, були базою для її послаблення.

1. Війна за Іспанську спадщину(1701-14) учасники: Франція, Іспанія проти Австрії (Габ.), ВБ.

Війна була розпочата в інтересах фр.абсолютизму тому вважалась правомірною. Хоча її криза полягала в тому, що вона цікаивла лише віддалений круг дворян і не відстоювала національні інтереси та інтереси економіки та буржуазії.

У ре­зультаті В. за і. с. Велика Британія стала провід­ною колоніальною д-вою та значно зміцнила своє мор. лідерство. На іспан. троні утвердився Філіпп V, підвищився міжнар.

2. Польска спадщина. (1733-38)- війна Росії й Австрії за підтримки Пруссії проти Франції, Іспанії, Сардинії та Баварії через обрання нового короля Польщі після смерті Августа II. Інтереси Росії, Австрії та Франції зіткнулись через бажання кожної підпорядкувати собі Польщу. В результаті виграла рос.-австр. коаліції. До Польщі відійшли Лотарингія та Бар, до А. приєдналася Сардинія але А. відмовилась від Королівства обох Сици-лій, а Сардинія отримала частину Міланського герцогства. Росія не зробила територ. надбань, але в результаті В. за п. с. ще більше посилились її позиції в Європі.

3. Австрійська спадщина. 1740-48. учасники: Ав,Фр - ВБ, Прусія , змінився баланс сил в Є, 150-ні вороги Габсбургів- Бурбони стали їхнми союзниками. Вперше на арені з`являється Прусія.

Результат: підписання Аахенського мирного договору 1748 який все ж таки не вирішив протиріччя між державами, Габс.зберегли більшу частину своїх володінь сілезія відходила до Прусії, яка стала великою Є держ.

4. Семирічна війна. (1756-63)— між Пруссією, Великою Британією, Ганновером і кількома малими нім. державами, з одного боку, та Авст­рією, Францією, Швецією і державами імпер­ського союзу Німеччини й Росією.

Фр втартила Фламенію, території та колонії, статус гегемона, економіку, що знаменувало повну гегемонію ВБ на морі.


27. Емська депеша 1870 року. Отто фон Бісмарк.


Емська депеша надіслана канцлерові Бісмарку телеграма від прус. короля Вільгельма І, у якій був викладений зміст переговорів останнього з франц. послан­ником у Пруссії В. Бенедетті щодо канди­датури на вакантний трон в Іспанії. Згоду на цю посаду дав родич Вільгельма І принц Леопольд Гогенцоллерн, що викликало три­вогу у французів, які побоювались зростання прус. впливу на Піренейському піво-ві. Хоча через кілька днів Леопольд відмовився від претензій на трон, Бенедетті за дорученням франц. імператора Наполеона /II в курортному місті Емс (Німеччина) зустрівся з Вільгель-мом І і попросив дати запевнення, що король ніколи не затвердить кандидатуру принца. Вільгельм І відмовився дати такі гарантії та ві­діслав канцлерові в Берлін телеграму, яка мала бути відправлена в Париж із повідомленням, що криза подолана. Бісмарк, наміром якого було спровокувати війну з Францією, так скоригував її, що перетворив відмову в образу. Цей викривлений зміст Е. д. канцлер передав у пресу й усім прус, місіям за кордоном.

Наступного дня він став відомим у Парижі, що викликало надзвичайне обурення. 19.07.1870 Наполеон III оголосив війну Пруссії- Франко-прусська війна 1870-71, яка закінчи­лася поразкою Франції.

Фальсифікована і опублікована Бісмарком телеграма короля Вільгельма I, що послужила приводом для початку франко-пруської війни 1870-71.

У 1870 іспанський уряд запросив на вакантний престол Іспанії принца Леопольда Гогенцоллерна, офіцера прусської армії і родича короля Вільгельма I.

Леопольд відхилив запрошення іспанського уряду. Бісмарк, що розраховував використовувати дипломатичний конфлікт для розв'язування війни, в ході якої він зумів би об'єднати німецькі держави під пануванням Пруссії, був розчарований таким мирним результатом справи. Наполеон III з свого боку вважав війну з Пруссією необхідною для зміцнення своєї династії. Обидві сторони продовжували провокувати один одного.

Французький уряд після отримання задовільної відповіді від Леопольда пред'явив нові вимоги Пруссії; у висловах міністрів і паризькому друці містилися відкриті погрози за адресою Пруссії. Французький посол Бенедетті за дорученням свого уряду передав Вільгельму I, що знаходився в Емсе, вимога, щоб прусський король зобов'язався "на всі майбутні часи" не давати своєї згоди на кандидатуру Леопольда Гогенцоллерна. Вільгельм I відмовився дати такі гарантії, але заявив послові, що прусський уряд "продовжує залишатися осторонь". Виклад бесіди Бенедетті з королем був 13. VII повідомлено з Емса по телеграфу Бісмарку до Берліна. Отримавши від начальника прусського генерального штабу Мольтке завірення в готовності армії до війни, Бісмарк вирішив використовувати передану з Емса депешу для провокації Франції. Він змінив текст повідомлення, скоротивши його і додавши йому різкіший, образливіший для Франції тон. У новому тексті "Е. д.", фальсифікованому Бісмарком, кінець був складений так: "Його величність король відмовився потім ще раз прийняти французького посла і наказав черговому ад'ютантові передати йому, що його величність не має нічого більш повідомити".

Цей образливий для Франції текст був переданий Бісмарком в друк і всім прусським місіям за кордоном і наступного дня став відомий в Парижі. Як і чекав Бісмарк, Наполеон III негайно оголосив Пруссії війну, що закінчилася розгромом Франції.

28. Союз трьох імператорів 1873 та 1881 рр


В 1873 р. утворюється союз трьох імператорів між Росією, Німеччиною й Угорщиною. Цей союз виявляє собою реалізацію ідеологічних принципів, ідеологічна близькість. Для Німеччини важливо домогтися зближення з Росією для ізоляції Франції, Австрія перетворюється в природного важливого союзника Німеччини. Бісмарк це передбачав ще в 1866 р., коли він не дозволяє добити Австрію. В Австрії виникає необхідність у підтримці Німеччини в політиках на Балканах. У Туреччини виникає можливість союзу з Німеччиною проти Росії. У Россі - підйом економічних інтересів.

Союзу уготована недовга доля. В 1874-75 гг. - неміцність союзу, перша тріщина. Росія не дозволяла Німеччині завдати упреждающий удару Франції, що швидко відновлюється й разом із цим зростає ненависть до Німеччини. Бісмарк створює фонд, за допомогою якого купуються журналісти, впроваджуються агенти, розвертається антифранцузька кампанія, діють провокатори. Росія не погоджується підтримати Німеччину. Бісмарку не вдалося добити Францію. Він зрозумів, що на Росію розраховувати не можна, необхідне зближення з Австро-Угорщиною, проводиться політика відволікання Росії від Європи.

В 1881 р. підписується другий пакт Союз трьох імператорів. Але рівень і ступінь зближення по пакті менше. Це всього лише договір про нейтралітет. Бісмарк продовжує прагнути ізолювати Францію, а Росія одержує можливість вийти з дипломатичної ізоляції

29. Утворення Ліги держав збройного морського нейтралітету.


Боротьба за незалежність в Америці розпочалась у 1775 році. Тривалість- 8 років, по 1783.

1776 року американцями була прийнята декларація про незалежність.

З початком воєнного конфлікту європейські держави не втручались у нього з двох причин: 1. вони покладали зусилля на невдачу Англії в цій війні, що значно б її послабило, 2. вони собі не могли дозволити відкритого протистояння.

Спочатку воєнні дії складалися не на користь повстанцям, американська армія була навіть близька до катастрофи. Тому американська дипломатія взялась за задачу забезпечення міжнародної підтримки з боку Європи через фінансові та диплдоматичні засоби. Після оголошення Декларації американці послали свого представника до Франції, від якої диплмоати хотіли отримати як мінімум фінансову допомогу, а згодом і воєнну підтримку. Франція ж була готова надавати допомогу, хоча і неофіційно. З Францією було підписано договори про торгівлю та про союз, після цього Франція фактично вступала у війну. До союзу приєдналась Іспанія. Франція ж виступала гарнтом незалежності США. Іспанія пред`являла права на Флориду, Франція на вест-індські колонії, США на Американський континет та на Бермуди.

В цей час в Європі була створена Ліга нейтральних країн у 1780 році, в яку входила більшість незалежних держав. Вона була створена з ініціативи Росії (Катерина 2), яка хотіла провести морську демонстрацію на Англію (Георг 3). Ліга була створена для того щоб силою відповісти на напади англійських суден на торгові судна інших країн, оскільки Англія таким чином порушувала торгівлю: вона захоплювала торгові судна інших країн для того щоб присікти торгівлю з воюючими проти неї країнами. До того Англія вже була у стані війни з Францією та Іспанією. Тпере до ліги приєдналися Голандія, Швеція, Данія, а також Прусія та Австрія, Португалія, Королівство Обох Сицилій.

Отже, Ліга проводила політику «озброєного нейтралітету» у відповідь нападу англійців на торгові судна цих країн. В 1781 році був перелом в воєнних діях, США почали перемагати.

Французи та американці отримали перемогу над англійцями. Англія була змушена вести переговори. Був підписаний Версальский договір 1783 року. Англія визнавала незалежність США та виводила свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду.

В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена.


30. Міжнародні відносини напередодні й у період Кримської війни та її наслідки


Микола переконаний у надзвичайно сприятливому для нього дипломатичному розкладі на європейському континенті. Австрія тільки що була врятована російськими військами, але об'єктивно вони були конкурентами. Те ж саме й у відношенні Пруссії. Її король тесть його дружини. Франція тільки що пережила революцію. Йому здається, що в нього дуже гарні відносини з Англією.

Це була перша війна, що виникла на початку другої половини 19 в. Після переможної війни за звільнення греків ( 1827-1829) Росія збільшила свій вплив на Балканському півострові, головним чином у Туреччині, зробивши два рази допомога турецькому султанові, якому загрожував повсталий проти нього могутній васал єгипетський паша Мухамед-Алі. За свою допомогу Росія була вознаграждена висновком вигідних для неї трактатів з Туреччиною.

Стривожені цим, Англія й Франція вжили всі старання, щоб послабити російський вплив у Туреччині. Особливо про це намагався Наполеон 3, що бажав шляхом ослаблення російського впливу підсилити французьке й повернути Франції її головне значення в Європі. На його настійну вимогу турецький уряд відняло в палестинських греків, покровительствуемых єдиновірної їм Росією, ключі від Труни Господня й завідування іншими святинями Палестини й передало їх католицькому духівництву, що перебувався під заступництвом Франції. Греки звернулися зі скаргою до російського імператора й просили його заступництва. Миколу зажадав відновлення стародавніх прав православних греків, на що султан відповів відмовою.

Почалася російсько-турецька війна. Восени 1853 р. російська ескадра під командуванням Ушакова в Синопской бухті блокує турецький флот і повністю його знищує. Але у війні в якій як союзників Туреччини взяли участь спочатку Англія й Франція, а трохи пізніше й Сардинія. Микола звертається за підтримкою до Австрії й Пруссії. Австрія пред'являє Росії ультиматум і займає антиросійську позицію. Пруссія займає позицію недружнього нейтралітету. Росія виявляється одна проти всієї Європи.

Головний театр воєнних дій зосередився в Криму біля міцності Севастополь, що героїчно оборонялася протягом 11 місяців. І тільки після того, як був узятий Малахів курган, головне зміцнення, міцність була залишена захисниками й зайнята союзниками. Однак за цю втрату Росія була вознаграждена узяттям сильної турецької міцності Карс. Але війна однаково була програна.

Переговори про світ почалися вестися з початку 1855 р., але лише в 1856 р. був укладений Паризький мирний договір. Росії довелося погодитися на нейтралізацію Чорного моря й анниксанийские вимоги, які запропонувала саме Австрія. І Росія й Туреччина зізнаються переможеними сторонами, їхні території розмежовуються. Росії вертається Севастополь і Крим, Туреччини - Кавказ, уводиться принцип нейтралізації Чорного моря для обох сторін. Вони втрачають право тримати флот на Чорному морі. Повна нейтралізація проток. Дельта Дунаю переходить до Молдови, турецькому васалові. Росії переходить Південна Бисарабия, а християнські подданые султана переходять під протекторат всіх великих європейських держав.

Відбулася корінна зміна в системі міжнародних відносин. Різке падіння престижу Росії. Вона виявляється у вкрай уразливому положенні. Різко падає значення ідеологічного фактору з погляду гомогенности гетерогенності. В основу відносин ставиться національний інтерес. Росія відмовляється від статусу європейського жандарма. Відбулося повернення сили на позиції вирішального фактору, що впливає на політику.

(1853-1856), війна Росії з коаліцією Османської імперії, Великобританії, Франції Сардинії за панування на Близькому Сході.

Війна була викликана експансіоністськими планами Росії стосовно Османської імперії, що стрімко слабшала. Імператор Микола I (1825-1855) намагався скористатися національно-визвольним рухом балканських народів, щоб установити контроль над Балканським п-вом і стратегічно важливими протоками Босфор і Дарданелли. Ці плани загрожували інтересам провідних європейських держав - Великобританії й Франції, що постійно розширювали сферу свого впливу в Східне Середземномор'я, і Австрії, стремившейся встановити свою гегемонію на Балканах.

Приводом для війни став конфлікт Росії й Франції, зв'язаний із суперечкою православної й католицької церков за право опіки над святими місцями в Єрусалимі й Віфлеємі, що перебували в турецьких володіннях. Ріст французького впливу при султанському дворі викликав занепокоєння в Петербурзі. Британії було запропоновано поділити Османську імперію, однак британський уряд віддав перевагу союзу із Францією.

Підсумком війни стало ослаблення морської могутності Росії і її впливів у Європі й на Близькому Сході. Позиції Великобританії й Франції в Східне Середземномор'я значно зміцнилися; Франція перетворилася в провідну державу європейського континенту. У той же час Австрія, хоча їй і вдалося витиснути Росію з Балкан, втратила в її особі свого головного союзника в неминучому прийдешнім зіткненні із франко-сардинским блоком; тим самим був відкритий шлях до об'єднання Італії під владою Савойской династії. Що стосується Османської імперії, те її залежність від західних держав ще більше зросла.

31. Міжнародні відносини в період Установчих та Законодавчих зборів. Конвент.


В 1788-1789 гг. склалася революційна ситуація. Людовик скликав у травні Генеральні штати. Депутати 3-го стану оголосили себе 17 червня 1789 р. Національним, а 9 липня - Установчими зборами. Спроба розгону зборів викликали народне повстання.

Штурм 14 липня 1789 р. Бастилії з'явився початком революції. У революційній боротьбі, незважаючи на розходження класових інтересів об'єдналися буржуазія, селянство й міське плебейство. Керівником виступала буржуазія.

На першому етапі (14 липня 1789 - 10 серпня 1792 р.) влада захопила велика буржуазія й ліберальне дворянство. Після повалення монархії в результаті народного повстання 10 серпня 1792 р., очоленого Паризькою Комуною,

на другому етапі революції (10 серпня 1792 р. - 2 червня 1793 р.) політичне керівництво перейшло до жирондистів, що составили в Конвенті більшість. 22 вересня 1792 р. Конвент установив у Франції республіку. Жирондистам протистояли якобінці на чолі з Робеспьером, стремившиеся до поглиблення революції.

Спроби жирондистів загальмувати подальший розвиток революції викликали народне повстання 31 травня - 2 червня 1793 р., приведшего до встановлення якобінської диктатури - третього етапу революції (2 червня 1793 - 28 червня 1794 р.) Революційний уряд якобінців, мобілізувавши народ, забезпечило перемогу над вторгшимися у Францію військами європейських монархічних держав Пруссії й Австрії, придушило контрреволюційні мятежы усередині країни.

Коли минула погроза реставрації монархів, більша частина буржуазії, незадоволена обмежувальним режимом і "плебейськими методами" якобінської диктатури, стала переходити на позиції контрреволюції, захоплюючи за собою значні маси селян. У липні 1794 р. термидорианский переворот скинув революційний уряд. Білий терор зайняв місце червоного.

Закон усякої великої революції полягає в тім, що вона має потребу в каналізації своєї руйнівної енергії в зовнішню експансію Французька революція вносить у міжнародні відносини ще один фактор: вона радикально змінює фактор сили, найважливіший інструмент зовнішньої політики. Французи створюють армію, об'єднану національною ідеєю, національним духом, що виявляється на порядок боеспособнее інших європейських армій. 1792 р. - початок революційних воєн і перші перемоги. В 1793 р. установлюється нова революційна армія, у якій злилися волонтери й рекрути.


32. Російсько-китайські відносини в середині Х1Хст.

Російсько-китайські дипломатичні відносини на початку XIX в. Місія Головкина.


Після висновку в 1802 р. миру із Францією царський уряд підсилив свою увагу до країн Сходу й в 1804 р. направило в Китай посольство на чолі із графом Ю. А. Головкиным. Під приводом повідомлення про вступ на престол

Головкин повинен був прибути в Пекін і домагатися доступу російських торговельних судів у Кантон, відкриття торгівлі по сухопутній границі з Північно-західним Китаєм, права судноплавства по Амуру, необхідного для постачання російських володінь на Камчатці й Алясці провіантом і зброєю, допуску російського посланника в Пекін і т, буд.

В 1805 р. Головкин прибув в Ургу, але не міг проїхати далі, тому що заздалегідь відмовився ставати на коліна я простиратися ниц перед богдиханом, а ургинские начальники амбань і ван відхилили вимоги Головкина щодо церемонії його прийому як представника російського государя. Після довгих сперечань щодо етикету й чисельності своєї збройної охорони Головкин змушений був повернутися назад. Китайські купці, що містили торговельні угоди в Кяхті, заважали відкриттю торгівлі на інших ділянках границі. Сенат послав у Пекін протест проти дій цинского уряду відносно місії Головкина.

Від'їзд Головкина стурбував цинский двір. В 1810 р. китайські посланці прибутку для побачення з іркутським губернатором Трескиным у Маймачене, біля Кяхти, щоб загладити случившееся, п говорили про бажання Китаю підтримувати з Росією дружні відносини п прийняти нове російське посольство. Розвитку зносин з Китаєм сприяла російська духовна місія в Пекіні. З 1818 р. вона підсилила свою діяльність по доставлянню в Петербург відомостей про Китай. В 1833 р. місії було запропоновано не захоплюватися зверненням до православ'я китайців, щоб не ускладнювати відносини Росії з Китаєм.

Загальний напрямок політики Росії у відношенні Китаю в 40-х роках XIXв.

До кінця 50-х років XIX в. Росія зовсім не вела морської торгівлі з Китаєм. Обороти ж російсько-китайської торгівлі через Кяхту з кінця 40-х років стали зменшуватися під впливом розвитку морської торгівлі західних держав з Китаєм після першої опіумної війни.

На відміну від Англії й США, що заохочували контрабандний ввіз у Китай опіуму, з Росії опіум у Китай майже не надходив, і торгівля їм з Китаєм була заборонена росіянином підданим ще в 1841 р., про що тоді ж був сповіщено китайський уряд.

Величезні відстані, малонаселеність і труднощі пересування через Сибір у першій половині XIX в. як і раніше робили царську Росію на Далекому Сході незмірно більше слабкої, чим на материку Європи, де вона до Кримської війни вважалася найсильнішою військовою державою. Східна Сибір залишалася малозаселеною й віддаленою колонією, значною мірою служившей місцем каторги й посилання. На Тихому океані військовий флот царської Росії був набагато слабкіше не тільки англійського, але й флотів Франції й США. Сухопутні війська на далекосхідних окраїнах Росії залишалися дуже нечисленними. Царський уряд, зайнятий придушенням революційного руху в Європі й своїй політиці на Близькому Сході, було зацікавлено в тім, щоб можливо довше зберегти на сході Азії те положення, що існувало там до опіумних воєн. Незалежний Китай за умови, що він залишиться слабкою країною, був для царської Росії більше зручним сусідом, чим Китай, що зробився знаряддям Англії.

На противагу державам, відділеним від Китаю величезними водними просторами, Росія була сусідом Китаю й мала загальну з ним саму довгу у світі й слабко сухопутну границю, що обороняється, довжиною в кілька тисяч верст. У силу цього Росія найбільше була зацікавлена в тім, щоб у Китаї, і особливо в найближчі до Росії володіннях Китайської імперії, а також у не розмежованих областях Приамур'я й Примор'я не встановився вплив яких-небудь ворожих Росії держав.

Відкриття китайських портів і розвиток морської зовнішньої торгівлі Китаю загрожувало підірвати російсько-китайську сухопутну торгівлю, підсилюючи в той же час вплив у Китаї супротивників Росії - Англії й Франції, Царська Росія внаслідок віддаленості, слабості свого торговельного флоту й відсталості своєї промисловості не могла вивозити в морські порти Китаю свої товари з таким же успіхом, як Англія й Франція, п не могла скористатися для цього нерівноправними договорами з Китаєм тією самою мірою, як буржуазія Західної Європи п США, Росіяни тканини не могли конкурувати із західноєвропейськими в морських портах Китаю. У силу всіх цих причин царський уряд, незважаючи на загарбницький характер політики царату, не проявляло ініціативи в нав'язуванні Китаєві нерівноправних договорів про відкриття портів для іноземної морської торгівлі й навіть іноді не квапилося забезпечити собі у відкритих портах Китаю права найбільше благоприятствуемой нації.

Кульджинский торговельний договір 1851 р. між Китаєм і Росією.

Зате до середини XIX в. підсилився інтерес російської буржуазії до вивозу російських товарів у північно-західні окраїни Китаю, особливо в Джунгарию, де в силу географічних умов західна конкуренція не була небезпечною. У Росію із цих районів привозився плитковий чай і грубі тканини (даба). Міністерство закордонних справ і міністерство фінансів розробляли заходу щодо розвитку цієї торгівлі. У Кульджу й Чугучак під ім'ям купця Хорошева в 1845 р. їздив російський чиновник Любимов. В 1851 р. у Кульджу для переговорів про умови торгівлі прибув полковник Е. Ковалевский. Улітку 1851 р. Ковалевский і генерал-губернатор Илийского краю И Шань зі своїм помічником Буянтаем підписали Кульджинский торговельний договір. За цим договором Росія одержала

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: