Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського
Після закінчення справи в державних судах і в деяких недержавних (магдебурзьких, третейських, церковних духовних) судове рішення заносилось в актові книги, а сторонам видавався “судовий лист”, тобто виписка з актової книги. Для запобігання підробки судового листа його іноді розрізали по діагоналі, “на вгол”, і трикутні частини листа видавали сторонам. При виникненні у майбутньому спорів сторони мали зіставити свої частини листа, щоб переконати суд в істинності документа [38, с. 214].
Третейські та полюбовні суди видавали “з’єднальні листи”.
Вище ми вказували, що в XIV – на поч. XV ст. вирок суду, незалежно від його різновиду, вважався остаточним і не підлягав оскарженню. З середини XV ст. формується інститут апеляційної інстанції. Апелювати можна було на вироки всіх судів, окрім великокнязівського. Уже в Речі Посполитій створюються спеціальні апеляційні інстанції.
Сторона, невдоволена вироком, мала негайно заявити про це тут же, на суді, інакше вона втрачала право апелювати до авторитетнішої інстанції. З тяжких кримінальних справ подача апеляції взагалі не допускалася. Заборонено було під час апеляції представляти докази, які не були представлені в суд першої інстанції.
У здійсненні вироку за дорученням суду могли брати участь судові чиновники. Розділ спірного майна між спадкоємцями здійснювали дільчі. Якщо за вироком передбачалося публічне покарання або страта, здійснення вироку покладалось на гродський суд, для чого в його розпорядженні були кат і в’язниця. При ухиленні засудженого від виконання судового вироку його майно віддавалося стороні, яка виграла процес, із призначенням терміну для викупу майна (див.: Статут 1529 року, розд. IV, арт. 31). Ця процедура відбувалася у присутності судді та діцького. Такий засіб виконання судового рішення називався “урядовый грабеж”, на відміну від “безправного грабежа”, тобто такого, що проводився самовільно, без відома уряду.
Висновки до розділу
Таким чином, судовий процес в українських судах литовської доби мав давньоруську основу. В процесі зберігався ряд елементів звичаєвого права, що, хоча й надавало процесові певного архаїзму, проте сприяло збереженню у ньому деяких демократичних рис, притаманних давньоруському-українському праву.
Протягом періоду, що розглядається, процес зазнав певної еволюції, яка вивела його на якісно новий рівень. Саме протягом періоду, що розглядається, відбувається перехід процесу від дещо архаїчного до нового, раціонального. Еволюція була зумовлена якісними змінами у правовій системі Великого князівства Литовського, зокрема, в його судовій системі. Зароджується публічноправовий погляд на злочин; формується судова влада в державі; з’являється інститут професійних суддів, судових чиновників, створюється професійна адвокатура. Під впливом вказаних змін у судовому процесі відбувається розмежування його на цивільний та кримінальний; кримінальний процес набуває інквізиційного характеру. Саме протягом вказаного періоду відбуається перехід процесу від архаїчного, з елементами позаправовими, до нового, раціонального.
Висновки
Таким чином, в початковий період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського діяли суди, які започатковані були ще в період Київської Русі. Це були суди глави держави, його намісників, церковні, вотчинні, вічові суди. Судова влада поглиналася адміністративною і не існувала як окрема гілка влади. Судовий процес був усним, гласним, змагальним.
Протягом XV – поч. XVI ст. в державі скасовується удільна система і спостерігається тенденція до централізації. Відбувається трансформація ранньофеодальної монархії в станово-представницьку. Ускладнюється і вдосконалюється державний апарат князівства. Інтенсифікується процес формування і консолідації станів, причому в XV – поч. XVI ст. провідною верствою держави виступають магнати. Безумовно, потужним каталізатором вказаних суспільних і державотворчих процесів виступив зовнішній чинник, насамперед, агресія у відношенні до Великого князівства Литовського з боку сусідніх держав і випливаюча звідси необхідність союзу з Польщею. Але не можна ігнорувати внутрішній чинник – закладену в основу русько-литовської державності здатність до розвитку та вдосконалення. Взаємодія та взаємовплив указаних чинників сприяли розвиткові всіх царин суспільного й державного життя Великого князівства Литовського і зокрема його судоустрою. Цей період розвитку судової системи Великого князівства Литовського пов’язаний із виникненням нових видів судів. Протягом XV – другої пол. XVI ст. з’явилися третейські суди, суди для інородців, суди в містах з магдебурзьким правом, подальшого розвитку отримали суди копні, доменіальні і церковні. Ці суди мали становий характер. Утворилися також різновиди великокнязівського суду і суди за дорученням воєвод і старост. Помітною стає тенденція до передачі державною владою права суду окремим верствам населення (у судах доменіальних, церковних, судах у містах з магдебурзьким правом, судах для інородців) або окремим особам (у третейських судах, у різновидах великокнязівського суду і судів воєвод і старост). Поява і розвиток названих судів були зумовлені прагненням влади звільнитися від другорядної справи, якою вважалося відправлення суду порівняно із справами військовими і пов’язаними з ними фінансовими. Розвиток станових судів стимулювався також зростанням корпоративності суспільства. Еволюція судоустрою Великого князівства Литовського була зумовлена еволюцією його державного і суспільного життя. На цьому етапі розвитку судової системи самостійна судова влада відсутня.
В названий період більше помітним стає розподіл судів на ті, в яких суддями є представники державно-владних структур, і на ті, в яких право суду належить приватним особам. До першої категорії судів, які ми назвали державними, належать суд великого князя (з різновидами – судом Пани-Ради, маршалківським, комісарським судом і судом маршалка) і регіональні суди (суди воєвод, старост, їхніх намісників). До другої категорії належать суди, названі недержавними, – суди третейські, церковні, доменіальні, копні, суди в містах-магдебургіях і суди для інородців. На цьому етапі розвитку судової системи існують певні спільні риси державних і недержавних судів: обидві категорії керуються у своїй діяльності чинними правовими нормами, для суспільної верхівки існує альтернатива вибору суду. В обох категоріях судів судді не є професіональними. Але різниця між державними і недержавними судами існує. Державні суди базуються на територіальних засадах, недержавні – на станових. Державні суди зберігають зверхність над недержавними, що виявляється, зокрема, в їхньому праві контролювати останні. У державних судах судять посадові особи, які відповідають перед державною владою, тоді як у недержавних судах судді – приватні особи. Пріоритет магнатів у державі виявляється в судівництві: їм належить прерогатива виключної підсудності (тільки суду великого князя); вони очолюють регіональну адміністрацію, яка водночас виконує і судові функції; в їхніх руках зосереджений доменіальний суд.
Протягом цього періоду відбувається поки що латентний, але важливий процес: державна влада починає усвідомлювати суспільну небезпеку найтяжчих кримінальних злочинів і віддає суд по таких справах („старостинських артикулах”) виключно до рук державних судів; формується публічноправовий погляд на злочин. Законодавчі акти (спочатку обласні привілеї, а потім і Статути) встановлюють перелік особливо небезпечних справ, до яких згодом входять і злочини проти держави і великого князя. Суд по тяжких кримінальних злочинах, які становлять суспільну і державну небезпеку, незалежно від суб’єкту злочину, влада передає державним судам.
У другій половині XVI ст. на провідні позиції в державі вийшла шляхта, яка домаглася рівності з магнатами, зокрема, в галузі судочинства. Прорив шляхти до влади був зумовлений, насамперед, зовнішньополітичними чинниками: в умовах постійної військової загрози служила верства набуває у державі все більшої ваги. Відіграв роль і економічний чинник: хлібний бум, який розпочався в Європі на поч. XVI ст., призвів шляхетські господарства до економічного розквіту. Зростаюче шляхетське землеволодіння зробило можливим для цієї верстви отримати право суду в доменіальних судах; шляхта дістала право посідати державні посади, в тому числі і такі, що пов’язані із відправленням суду. Настає новий етап розвитку судової системи Великого князівства Литовського, зокрема, його українських земель.
Під тиском шляхти в 1564 – 1566 рр. проводиться судова реформа. Скасовуються регіональні суди воєвод, старост і їхніх намісників. Держава розділяється на п’ятдесят судових повітів, і у кожному повітовому центрі створюються три типи судів – земський, гродський і підкоморський. Державні суди утворюють виражену дволанкову систему: судами першої інстанції є повітові суди, апеляційною інстанцією і судом по державних злочинах є суд глави держави.
Гродський суд певною мірою наслідує регіональні суди: членами його є глава місцевої державної адміністрації і призначений ним суддя. Виборний земський суд формується як незалежний від державної влади. Реформа розпочала формування судової влади як окремої владної гілки.
Сама ідея таких судів, очевидно, була запозичена з Польщі, але на українських землях відбувається певна їхня трансформація. Станові шляхетські земські суди функціонують як надстанові, створюються гарантії безпеки членів суду.
Еволюція недержавних судів відбувалася стихійно, влада не втручалася у їхнє функціонування. Тому недержавні суди не утворили системи, а залишилися, скоріше, низкою станових судів. Однак зміни в них відбувалися з ініціативи самого населення, „знизу”, що виховувало в суспільстві повагу до права і сприяло швидшому вкоріненню правосвідомості.
Якісні зміни відбулися і у судовому процесі. Державна влада законодавчо оформлює систему професійних судових чиновників. Встановлюються правила поведінки в суді, влада дбає про дотримання поважної поведінки учасниками процесу. Чітко визначаються етапи судового процесу, помітні відмінності між судочинством у гродських і земських судах, оформлюється система судових доказів. Судовий процес позбавляється архаїчних рис, поза правові процедури поступово витісняються правовими.
В 60-ї рр. XVI ст. на українських землях Великого князівства Литовського внаслідок еволюції оформлюється система державних і недержавних судів. Державні суди базуються на територіальних засадах і мають окреслену компетенцію: суди по цивільних, по кримінальних, по земельних справах. Недержавні суди побудовані на станових засадах і розглядають всі справи певної верстви або групи населення. Системні зв’язки між державними і недержавними судами виявляються у можливості переносу справи з одного виду суду до іншого (крім залежних селян); в єдності правових засад, якими керуються судді при відправленні правосуддя в обох категоріях судів; у контролі державних судів над недержавними. Така зверхність державних судів є свідченням зростання ролі судової влади у Великому князівстві Литовському.
Безперечно, формування судової влади – процес тривалий і не позбавлений суперечностей. Поруч із повагою та інтересом до права в українському суспільстві спостерігалися численні випадки протистояння владі до насильства над членами суду включно, правовий нігілізм, нехтування своїми обов’язками з боку суддів і судових чиновників. Але загальна тенденція вкорінення правосвідомості переважала.
Еволюція судової системи на українських землях протягом незалежного існування Великого князівства Литовського свідчить про її здатність до розвитку, до пристосування до нових суспільних і державних умов, а також до сприйняття запозиченого досвіду. Судова система українських земель зберігає свою міцну основу, закладену з часів існування Київської Русі. Запозичення набувають характерного для української правосвідомості демократичного забарвлення. Еволюція судової системи на українських землях призводить до формування відокремленої від адміністрації судової влади. Повільніший і менш чіткий, ніж у Західній Європі, процес поглиблення станової нерівності пояснюється сильними демократичними правовими традиціями.
Однак зростаюча після Люблінської унії 1569 р. польська правова експансія штучно припинила природний розвиток судової системи на українських землях.
Список використаних джерел
1. Акты, изданные Виленскою Археографической комиссией. Т. XVII. Земские суды. – Вильна, 1890.
2. Акты, изданные Виленскою Археографической комиссией. Т. XVIII. Копные суды. – Варшава, 1891.
3. Акты Литовско-Русского государства, изданные М. Довнар-Запольским. – Вып. 1. – М., 1899.
4. Акты Литовской Метрики. – Т. 1. – Вып.1. 1385 – 1499. – Собраны Ф. Леонтовичем. – Варшава, 1896.
5. Акты Литовской Метрики. – Т.1. – Вып.2. 1499 – 1507. – Собраны Ф. Леонтовичем. – Варшава, 1897.
6. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссией. – Т. 1. 1361-1598. – СПб., 1863. – 301 с.
7. Андрюлис В.И. Правовое регулирование семейніх отношений по Литовскому Статуту 1588 года: Автореф. Дис. … канд. юрид. наук. – Вильнюс, 1975. – 34 с.
8. Антонович В. История Литовской Руси. Лекции профессора ун-та св. Владимира В.Б. Антоновича. 1881 – 1882. – К., 1882.
9. Антонович В. Монографии по истории Западной и Юго-Западной Руси. – Т. 1. – К., 1885.
10. Антонович В. Несколько данных о землевладении в Южной Украине в XV ст. – К., 1896. – 19 с.
11. Антонович В. Исследования о городах Юго-Западного края. Монографии. – Т. 1. – К., 1885.
12. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Т. 1. – Ч. 4. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России.
13. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Т. 1. – Ч. 5. Акты о городах (1462 – 1798). – К., 1869. – 608 с.
14. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Т. 1. – Ч. 6. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI-XVIII вв. – К., 1876. – 614 с.
15. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Т. 1. – Ч. 7. Акты о заселении Юго-Западной России (1498-1795). – К., 1905. – 646 с.
16. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Т. 1. – Ч. 8. Материалы для истории местного управления в связи с историею сословной организации. Акты Барского староства XV-XVI вв. – К., 1893. – 426 с.
17. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Т. VI. – Ч. 8. Акты о землевладении в Юго-Западной России XV – XVIII вв. – К., 1911.
18. Бакай Н. Значение сельской громады в судебном процессе конца XVII в. – Киевская старина. – 1886. – №11.
19. Бершадский С.А. Документы и регистры к истории Литовских евреев из актовых книг: Метрики Литовской, Виленского центрального Архива и некоторых печатных изданий. Т. I – II (1388 – 1569). – СПб, 1882.
20. Бершадский С.А. Литовские евреи. История их юридического и общественного положения в Литве. – СПб, 1883. – 431 с.
21. Бобъчев С. Събиранието и изучванието на народните юридически обичаи от С.С. Бобъчев. – Пловдив, 1883. – 26 с.
22. Бондарук Т. Концепція західноруської школи права та її вплив на розвиток української правової думки: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1995.
23. Борисенок С. Адвокатура в Україні. – К., 1928.
24. Васіль Варонін. Полацкія путныя слугі ва урадавай палітыцы ВКЛ (XV – сярэдзіна XVІ ст.). – Мінск, 2001.
25. Василенко М. Матеріали до історії українського права: В 2 т. – К., 1929. – Т. 1.
26. Владимирский-Буданов М.Ф. Литовские евреи // Журнал Министерства Народного Просвещения. – 1885. – № 1.
27. Владимирский-Буданов М.Ф. Население Юго-Западной России от половины XV в. до Люблинской унии. – АЮЗР. – Ч. VII. – Т. I, II. – К., 1891. – 210 с.
28. Владимирський-Буданов М.Ф. Нiмецьке право в Польщi i Литвi. – Львiв, 1903. 29. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов-на Дону, 1995. – 640 с.
30. Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории Литовско-Русского права. – Вып. I. – К., 1889.
31. Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории Литовско-Русского права. – Вып. IV. – К.,1907.
32. Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории Литовско-Русского права. – Вып. VI. – К., 1907 – 224 c.
33. Владимирский-Буданов М.Ф. Разбор сочинения М.Н. Ясинского “Главный Литовский Трибунал, его происхождение, организация и компетенция. Вып. 1. – Происхождение Главного Литовского Трибунала”. – СПб, 1904. – 58 с.
34. Владимирский-Буданов М.Ф. Формы крестьянского землевладения в Западной России в XVI в. – К., 1911.
35. Волинськi грамоти XVI ст. – Упорядники В.Б. Задорожній. А.М.Матвієнко. – К.: Наук. думка. – 1995. – 245 с.
36. Володимирський гродський суд. Подокументні описи актових книг: Довідник / Г. Сергійчук (склад.), Г. Боряк, Л. Демченко (наук. ред.); Державний комітет архівів, Центральний державний історичний архів України.– Вип. 1: Справи 1 – 5. 1566 – 1570. – К., 2002.
37. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI – початок XVII століття). – Львів, 2002. – 255 с.
38. Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 год, собранные и изданные под редакцией Владимира Антоновича и Константина Козловского. – К., 1868. – 201с.
39. Грамоти XV ст. / Ред. В.М. Русанiвський. – К., 1974.
40. Грыцкевіч А. Беларуская шляхта. – Мінск, 2001.
41. Грицкевич А.П. Частновладельческие города Белоруссии в 16-18 веках. – Минск, 1975.
42. Грушевский А. Города Великого княжества Литовского в XIV – XVI вв. Старина и борьба за старину. – К., 1918.
43. Грушевський М.С. Барське староство: Історичні нариси (XV-XVIII ст.). – Львів, 1996. – 624 с.
44. Грушевський М.С. Iсторiя України-Руси: в 11 т., 12 кн. – Т. 5. – К.: Наук. думка, 1994. – 704 с.
45. Гурбик А. Еволюція інститутів громадського самоврядування в Україні XIV-XVI ст. // Середньовічна Україна. Зб. Наукових праць. – Вип. ІІ. – К., 1997. – С. 32 – 46.
46. Гурбик А. Копнi суди на Україні в XIV-XVI ст. // Український історичний журнал. – 1990. – № 10. – С. 24 – 31.
47. Гуслистий К. Нариси з історії України. – Вип. ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.) – Вид-во АН УРСР. – К., 1939. – 194 с.
48. Демченко В. Историческое исследование о показаниях свидетелей как доказательстве по делам судебным, по русскому праву до Петра Великого. – К., 1859.
49. Демченко Г.В. Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях. – Ч.1. – К., 1894. – 273 с.
50. Демченко Г.В. Притомные люди и копная сторона. – Варшава, 1894.
51. Довнар-Запольский Н. Акты Литовско-Русского государства. – Т. 2. – М., 1897.
52. Довнар-Запольский Н. Берестейское староство в XVI в. – Б. м. и г. – 33 с.
53. Довнар-Запольский Н. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. – Т.1. – К., 1901.
54. Довнар-Запольский Н. Договор Рады великих князей Литовских с великим князем Сигизмундом-Августом. – К., б.г.
55. Довнар-Запольский Н. Очерки по организации западно-русского крестьянства в XVI веке. – К., 1905.
56. Довнар-Запольский Н. Спорные вопросы в истории Литовско-Русского сейма. – СПб, 1901.
57. Довнар-Запольский Н. Украинские староства в первой половине XV века. – К., 1908. – 118 с.
58. Документы на половецком языке XVI века (Судебные акты Каменец-Подольской армянской общины) / Под ред. Е. В. Севортяна. – М., 1967.
59. Дорошенко Дм. Нарис історії України. – Т. І. – К., 1991.
60. Дружчыц В. Магістрат у беларускіх местах з Магдэборскім правам у 15-17 сталецьцях. – Минск, 1964.
61. Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV – XVI ст. – М.-Л., 1950.
62. Єрмаловіч М.І. Старожитная Беларусь. Віленскі перыяд. – Мн., 1994.
63. Ефименко А.Я. История украинского народа. – К., 1990. – 512 с.
64. Ефименко А. Копные суды в Левобережной Украйне // Киевская старина. – 1885. – № 10.
65. Ефименко А.Я. Народный суд в Западной России // Русская мысль. – Кн. VII-VIII. – 40 c.
66. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVI векав: Сб. материалов, подгот. И.И.Яковкиным. – Л., 1936.
67. Иванишев В. О древних сельских общинах в Юго-Западной России. – К., 1863. – Приложение I-IV. – 34 с.
68. Інститут рукописів Центральної наукової бібліотеки Національної академії наук України. – Ф. 2. – Спр. 21631. – Арк. 2-6.
69. ІР ЦНБ НАН України. – Ф. 2. – Спр. 22193. – Арк. 2.
70. История государства и права Белорусской ССР. – Т.1. – Мн., 1970.
71. История государства и права Украинской ССР. – К.: Наук. думка. – 1976. – 759 с.
72. История государства и права Украинской ССР / Под ред. С. Бабия. – Т. 1. История общественно-политического строя и права на Украине с древнейших времён до Великой Октябрьской социалистической революции. – К., 1987. – 315 с.
73. Історія держави і права України / За ред. В. Гончаренка. – К., 1995.
74. Історія держави і права України. Ч. 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін. / За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре. – 1996. – 555 с.
75. Кистяковский А. Права, по которым судится малороссийский народ. – К., 1879.
76. Клименко Ф. Западно-русские цехи XVI – XVIII вв. – К., 1914. – 166 с.; Клименко П. Цехи на Україні. – Т.1. – Вип. 1. – К., 1929.
77. Книга Кивського пiдкоморського суду / Ред. М. Пещак. – К., 1991.
78. Ковальова С.Г. Судові чиновники в українських судах XIV-XVI століть // Юридический вестник. – 2000. – № 1. – С. 110 – 117.
79. Ковальова С.Г. Суди в українських містах з магдебурзьким правом у Великому князівстві Литовському // Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави. Зб. наукових праць. – Т. ІІ. – Миколаїв, 2002. – С. 34 – 38.
80. Ковальова С.Г. Третейські суди на українських землях Великого князівства Литовського // Держава і право. Зб. наукових праць. – К., 2001. – С. 68 – 72.
81. Ковальова С.Г. Підкоморські суди на українських землях Великого князівства Литовського // Проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури. Зб. наукових праць. – Т. ІІ. – Миколаїв, 2001. – С. 56 – 61.
82. Ковальова С.Г. Формування прав особи на українських землях Великого князівства Литовського // Права людини: реальність і перспективи. Зб. наук. праць. – Миколаїв, 1998. – С. 14 – 18.
83. Ковальова С.Г. Південноукраїнські землі і основні напрямки еволюції суспільно-політичного життя і державності Великого князівства Литовського в І третині XV століття // Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності. Зб. наук. праць. – Ч. ІІ. – Миколаїв, 1999. – С. 4 – 7.
84. Ковальова С.Г. Суди над національними меншинами на українських землях Великого князівства Литовського // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. – Запоріжжя – Симферополь. – 2001. – С. 52 – 55.
85. Ковальова С.Г. Інститут свідків в українських судах Великого князівства Литовського // Актуальні проблеми політики. – Одеса, 2003. – С. 84 – 87.
86. Коденська книга судових справ. – К.: Всеукр. Акад. наук. – 1931.
87. Копысский З.Ю. Социально-политическое развитие городов Белоруссии в 16 – I пол. 17 в.: Автореферат дисс. … д-ра ист. наук. – Минск, 1967;
88. Кременецький земський суд. Описи актових книг. – Вип.1. – Кн. 1-11. – К., 1959.
89. Кудін С. Державні суди Литовсько-Руської доби // Закон і бізнес. – Архів. – 1999. – №41. – С. 2.
90. Кудін С. Спеціальні суди Литовсько-Руської держави // Закон і бізнес. – Архів. – 1999. – №42. – С. 2.
91. Кудін С. Судова система українських земель у XVI – І половині XVII ст.ст. // Закон і бізнес. – Архів. – 1999. – №43. – С. 2.
92. Лазутка С. I Литовский Статут – феодальный кодекс Великого княжества Литовского. – Вильнюс, 1983.
93. Лазутка С., Ульвидайте Л. Правовые нормы залога в Первом Литовском Статуте (1529) и их источники // Научные труды вузов Литовской ССР. История. – Т. 31. – 1990.
94. Ланге Н. Древние русские смесные или вобчие суды. – М., 1882. – С. 29-30.
95. Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века // Журнал Министерства народного просвещения. – 1897. – Июнь.
96. Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века и начале XVII века // Журнал Министерства народного просвещения. – 1899. – Август.
97. Лаппо И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии // Журнал Министерства народного просвещения. –