Xreferat.com » Рефераты по истории » Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського

Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського

під цим кутом зору розглядалася і історія права Великого князівства Литовського, зокрема, його українських земель. Не вживалися терміни „Литовсько-Руська держава”, „Литовсько-Білоруська держава”, „литовсько-руське право”, „литовсько-руська шляхта”. Принижувався або і зовсім ігнорувався внесок українського і білоруського народів у розвиток державності і права Великого князівства Литовського, дослідження суспільного життя країни стосувалися переважно селянства і міщанства.

З іншого боку, розширилася географія досліджень: свій внесок у розробку питання роблять вчені України, Білорусі, Росії, а з кінця 50-х рр. – і Литви. Це дозволило уточнити картину економічного, політичного, суспільного, державного і правового розвитку різних регіонів князівства, дало матеріали для порівняльного аналізу розвитку українських, білоруських, литовських, російських земель XIV – XVІ ст.ст., для проведення більш ретельних досліджень. Вивчення різних аспектів середньовічної історії князівства збільшилося в 60-і – 80-і рр. Серед найбільш вагомих праць цього періоду, присвячених українським землям в литовський період, слід відмітити монографії українських істориків К. Гуслистого, В. Мишка, Ф. Шабульдо [47; 132; 133; 194], де розглянуте соціальне, економічне, політичне життя українських земель XIV – XVI ст.; правове життя, хоча в основному більш пізнього періоду, висвітлюється у відомій праці А. Ткача „Історія кодифікації дореволюційного права України” [169]. Суспільне і правове життя білоруських земель вивчали А. Грицкевич, В. Дружчиць, З. Кописський, Д. Похилевич, І. Юхо [41; 60; 87; 148; 149; 198; 199]. Серед вчених Литви, які працювали над періодом XIV – XVI ст.ст., варто відмітити С. Лазутку, В. Рауделюнаса, С. Вансевічюса, А. Васіляускене, І. Валіконіте, Ю. Юргиніса, М. Юкаса, В. Андрюліса [92; 93; 237; 240; 241; 239; 197; 225; 226; 7]. Безперечно, вказані дослідження зробили суттєвий внесок у вивчення суспільного і державного життя Великого князівства Литовського, його правових пам’яток, але судова система і судовий процес у цих працях не досліджувалися, щонайбільше, були названі види судів, причому наголос робився на класовому характері судоустрою і судочинства.

Безпосереднім внеском у розробку питання судоустрою Великого князівства Литовського став невеличкий за обсягом навчальний посібник, написаний видатним представником одеської школи права О. Суріловим [166]. Автор зробив стислий комплексний огляд історії держави і права Великого князівства Литовського, торкнувся судової системи і судового процесу. Дослідник характеризував судову систему Великого князівства Литовського як сукупність судів: великокняжого, судів намісників-державців, копних судів, третейських, церковних, судів панів над селянами, судів у містах з магдебурзьким правом. Вказано було, що внаслідок судової реформи 1564 – 1566 рр. суди намісників-державців замінені були судами земськими, гродськими і підкоморськими. Судовий процес визначався як гласний і змагальний. Вказувалося на відсутність різниці між цивільним і кримінальним процесом, названі були процесуальні докази (власне зізнання, письмові документи, свідоцькі показання, присяга). Опис судової системи і судового процесу був схематичним, але О. Суріловим була закладена традиція виділення вказаних видів судів і визначення рис і характеру судового процесу.

Серед праць, які стосуються безпосередньо судів Великого князівства Литовського, відмітимо також передмову М. Пещак до “Книги Київського підкоморського суду”, в якій авторка простежує формування інституту підкоморського суду в українських землях і вказує на основні етапи судочинства в підкоморських судах. Однак, дослідниця не ставила за мету проаналізувати роль і місце вказаного виду суду в судовій системі держави, отже, вона розглядає підкоморський суд окремо від інших видів судів і не зупиняється на аналізі значення виникнення даного інституту в українських землях [77].

В монографії А. Пашука “Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII – XVIII століттях” [140] розглядається пізніший період; автор простежує історію становлення деяких видів судів (вотчинного, третейського, церковного), вказує на різновиди суду в містах-магдебургіях. Але А. Пашук не класифікує суди, не простежує зв’язку їхнього розвитку з розвитком суспільно-державного життя; в монографії перебільшується класовий характер судочинства і судоустрою досліджуваного періоду, згідно з чим трактування устрою і діяльності судів набуває деякої тенденційності.

П. Сас у праці “Феодальные города Украины XV-XVI веков” [154] спробував дати всебічну і досить неупереджену картину життя українських магдебургій кінця XIV – першої пол. XVI ст., зокрема, дав загальну характеристику судів міст-магдебургій. Одним із перших дослідників проаналізувавши архівні документи (судові акти Луцького і Володимирського судів), вчений підтвердив висновок Н. Полонської-Василенко щодо існування міського громадського суду у Володимирі-Волинському, подібного до копного суду. Це дало підставу досліднику зробити висновок про трансформацію магдебурзького права в українських землях під впливом місцевих правових традицій.

На початку 90-х рр. з’явилися праці А. Гурбика, в яких дослідник торкається діяльності копних судів на українських землях XIV – XVI ст.ст. [45; 46]. Однак автор розглядає громадський суд у контексті загального аналізу українського селянського буття вказаного періоду, а не як складову частину судової системи. Слід також зазначити, що П. Сас і А. Гурбик – історики, отже, ними ведеться дослідження з історичних, а не юридичних позицій.

Цікавим є науковий доробок польських дослідників права Великого князівства Литовського. Як і в СРСР, у Польщі інтерес до права XIV – XVI ст.ст. активізувався в 60-і – 80-і рр. минулого століття. Праці Ю. Бардаха, Х. Ковалевича, В. Курашкевича, Х. Ловмяньського, С. Касперчака, Є. Мулярчика [212; 213; 214; 215; 216; 229; 232; 228; 234] стосуються джерел права Великого князівста Литовського, впливів на нього римського права, правового становища окремих верств населення князівства, однак судова система і судовий процес як такі названими дослідниками не розглядаються. Безпосередньо судового процесу торкається стаття В. Кулісевича [230], в якій аналізується процесуальна процедура ставлення шапки – судового доказу, який походить зі звичаєвого права.

Принципово новий виток вивчення українського суспільного, державного і правового життя розпочався зі здобуттям Україною державної незалежності. При всій різноманітності тем досліджень основний напрямок пошуків можна визначити як вивчення духовного і матеріального життя доби XIV – XVI ст.ст. Протягом останніх років з’явилися праці, в яких аналізується процес формування станів, проблеми розстановки станових сил, основні тенденції і напрямки еволюції державного життя, характер і ступінь іноземних впливів на суспільний і державний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського, дані економічного життя держави, особливості приватного життя українського населення Великого князівства Литовського, формування української ментальності, уточнюються деякі деталі епохи [200; 201; 202; 160; 161; 37; 45; 136; 153]. Хоча вказані дослідження безпосередньо не торкаються питань судоустрою і судочинства, вивчення творчого доробку сучасних дослідників дозволило нам доповнити і уточнити картину судової системи і судового процесу на українських землях литовської доби, а також зробити висновки щодо характеру і основних напрямків їх розвитку в світлі сучасних теоретичних надбань.

Протягом останніх років з’явились декілька публікацій, присвячених устрою українських магдебургій, їхньому економіко-господарчому життю. Помітним внеском у вивчення магдебурзького права в Україні стала праця Т. Гошко, в якій дослідниця проаналізувала розподіл повноважень між органами міської влади у м. Львові, вказала на види судів, назвала судових чиновників і визначила їхні обов’язки [37].

В 2000 р. колективом авторів за загальною редакцією П. Музиченка була видана поки що єдина в Україні монографія з питання судоустрою і судочинства досліджуваного в даній дисертації періоду – “Суд і судочинство на українських землях у XIV–XVI ст.” [134]. В ній вперше представлена система судів, подана класифікація судів XIV–XVI ст.ст. П. Музиченко поділяє суди на центральні, місцеві і спеціальні. Але автори не обмежились рамками литовської доби і включили до системи і проаналізували також ті суди, які виникли вже після Люблінської унії (наприклад, каптурові, козацькі суди, гетьманський суд, Головний Литовський Трибунал, Луцький Трибунал тощо). Перед авторами не стояла задача чітко розмежувати суди на українських землях Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. В монографії відтворена система судових чиновників, проаналізований судовий процес.

За останні п’ять років побачили світ невеликі за обсягом розвідки з права XIV–XVI ст.ст. Серед них відмітимо статтю Н. Старченко „Шлюбна стратегія вдів і кілька проблем навколо неї” [161], в якій поданий аналіз шлюбно-сімейного права Волині XVI ст. Дослідниця навела витяги з судових справ, записаних у земських судових книгах Волині. Стаття В. Поліщука „Свідки у русько-литовському праві до судово-адміністративної реформи 1564-1566 рр.” присвячена аналізові процесуальної ролі „офіційних свідків” – судових чиновників, які брали участь у судовому процесі. Автор назвав судових чиновників, які діяли в судах на українських землях в XV – першої пол. XVI ст., визначив їхні функції [146].

Спроба цілісно показати судову систему Великого князівства Литовського була зроблена С. Кудіним. Автору належать декілька статей, в яких дається стисла характеристика кожного з видів судів [89; 90; 91]. С. Кудін виділяє державні суди, серед яких називає великокнязівський (господарський) суд, асесорський, маршалковий, комісарський суд, а також суд Панів-Ради. Вказані види судів С. Кудін відносить до центральних. Місцеві державні суди, за С. Кудіним, були представлені судами старост, воєвод та великокняжих намісників. Крім державних, дослідник виділяє також спеціальні суди, до яких відносить міські (в містах, які користувались магдебурзьким правом), копні, доменіальні і духовні. Однак автор не вказує, який критерій був покладений ним в основу такої класифікації; поза його увагою лишились такі види судів, як третейські і полюбовні, суди національних меншин. Діяльність судів показана статично, не простежено їхньї еволюції.

Про відсутність скільки-небудь єдиної концепції судової системи і судочинства в українських землях Великого князівства Литовського свідчить навіть лапідарний аналіз виданих впродовж останніх п’яти років підручників з історії держави і права України, де бачимо досить істотну розбіжність навіть у визначенні різновидів судів епохи, що розглядається. Автори виділяють суд великого князя, суд Пани-Ради (із зазначенням, що він не розгорнувся в окрему судову установу), суд намісника, який потім був переданий до рук воєвод і старост, панські суди (над залежним селянством), копні суди; далі вказується, що внаслідок проведення реформи магнатів і шляхту було позбавлено права юрисдикції і утворились три типи судів у кожному судовому повіті: земський суд, гродський і підкоморний (так у підручнику) [73]. Інші автори характеризують судову систему українських земель польсько-литовського періоду, не конкретизуючи, які з названих видів судів існували у Польщі, які – у Великому князівстві Литовському. Названо сеймовий і королівський суд, земський (із зазначенням, що він розглядав цивільні і кримінальні справи шляхти), гродський, підкоморський, церковний (з розподілом на духовний і доменіальний), суд у королівських і приватновласницьких містах, суд у містах з магдебурзьким правом (з розподілом на поточний і виложений суди), цехові суди магдебурій, копні суди (автор стверджує, що вони діяли переважно на королівських землях); як апеляційна інстанція названі Коронний і Литовський Трибунали [74]. В іншому підручнику виділяються такі види судів в українських землях Великого князівства Литовського: великокнязівський (як різновид називається суд Панів-Ради), обласні (регіональні), домініальні і копні. Суд у містах з магдебурзьким правом згадується в спеціальному розділі і до даної системи не включається. Вказано, що внаслідок судової реформи з’явилися земські, гродські і підкоморські суди [189]. Іншим автором названі великокнязівський суд з різновидами – сеймовим і судом Панів-Ради, територіальні (обласні) суди, доменіальні, копні; серед пореформених судів він називає земські, гродські і підкоморські суди. Автор також виділяє каптурові суди. Суд у містах з магдебурзьким правом також розглядається в окремому розділі і до даної системи не включається [135]. Таким чином, автори підручників не мають єдиної думки щодо структури судової системи, складу і компетенції окремих видів судів українських земель Великого князівства Литовського.

Немає усталеної концепції судового процесу епохи, яка розглядається. Характер процесу визначається як обвинувально-змагальний [74], позовний (обвинувальний) [135], є думка, що процес по справах, пов’язаних зі злочинами проти церкви і держави, мав слідчий характер, в інших випадках був змагальним [189]. Цілком зрозуміло, що підручники розраховані на студентів вузів, а не на вузькоспеціальних фахівців, отже, автори не ставили за мету ретельно і докладно аналізувати українські суд і судочинство литовської доби, але наведений огляд навчальної літератури свідчить про те, що у вітчизняній історико-правовій науці не вироблено усталеної думки щодо структури судової системи, складу і компетенції окремих видів судів українських земель Великого князівства Литовського.

Закономірним і зрозумілим є той факт, що протягом останнього десятиліття інтенсифікувався інтерес до досліджуваної епохи в Литві та Білорусі. Литовські і білоруські вчені намагаються осмислити загальні тенденції розвитку державності і права Великого князівства Литовського, визначити внесок литовців і білорусів у створення і становлення князівства, особливості формування литовського і білоруського етносів у добу середньовіччя, уточнити специфіку функціонування магдебурзького права в білоруських містах, правове становище національних меншин у князівстві [24; 40; 62; 130; 150; 93; 239]. Спеціальних досліджень судової системи і судочинства не проводилося.


1.2 Джерельна база дослідження


Для вирішення задач, поставлених у дослідженні, автором залучалися друковані і архівні джерела. Умовно їх можна поділити на три групи. До першої групи належать тексти джерел права ХІ – XVI ст.ст., насамперед, Руської Правди, Уставів князів Володимира і Ярослава про церковні суди, Волинського і Київського обласних привілеїв, Судебника великого князя Казимира, тексти сеймових ухвал, тексти Статутів Великого князівства Литовського, Саксонського Дзеркала.

Списки Короткої і Поширеної редакцій Руської Правди неодноразово публікувалися як в дореволюційні, так і в радянські часи. При написанні цієї роботи використане одне із найповніших, на нашу думку, видань, зроблене в 1984 році в І томі „Российского законодательства Х–ХХ веков” [151]. Текст Короткої редакції в ньому наводиться за Академічним списком з варіантами із новгородського Археографічного списка. Текст Поширеної редакції поданий за Троїцьким списком з варіантами із Синодального списку, списків Мусін-Пушкінської і Карамзінської групи.

Руська Правда була важливим джерелом права Литовсько-Руської держави і, зокрема, її українських земель, особливо у другій пол. XIV – першій пол. XV ст., тобто в період панування неписаного права [29, с. 5]. Окремі норми Руської Правди були внесені, безпосередньо або із модифікаціями, до Судебника Казимира (пор., наприклад, ст. 121 Поширеної редакції зі ст.1 Судебника); норми Руської Правди, зокрема процесуальні (наприклад, порядок проведення зводу як процесуальної процедури; відповідальність за переховування біглої челяді), закріплялися в обласних привілеях, виданих Волинській і Київській землям. У копному судочинстві широко використовувалися описані в Руській Правді процедури зводу і гоніння сліду. З судових актів XV – XVI ст.ст. довідуємося, що в судовій процедурі брали участь діцькі – судові чиновники, про яких згадується в Руській Правді.

В рамках того ж видання, що і Руська Правда, побачили світ Устав князя Володимира Святославича про десятини, суди і людей церковних і Устав князя Ярослава про церковні суди [151]. Устав князя Володимира поданий у двох редакціях – Оленінській і Синодальній; Коротка редакція Устава князя Ярослава наводиться за Кормчим ізводом з варіантами із Фроловського, Академічного, Бальзеровського і Бєлозерського ізводів; в основу наведеного тексту Поширеної редакції Устава князя Ярослава покладені списки Іпатьєвського й Основного ізводів. Вказані джерела дають змогу відтворити діяльність церковних судів в Київській Русі, дістати уявлення про коло підсудних їм справ і осіб і, порівнявши отримані відомості із записами про судові справи XV – XVI ст., проаналізувати зміни, які відбулися в церковних судах протягом досліджуваного періоду.

Текст Судебника Казимира (1468 р.) можна знайти в „Христоматии по истории русского права” М. Владимирського-Буданова (з цікавим коментарем упорядника) [172], а також у вільнюсському виданні Судебника, здійсненому за редакцією А. Тіла [165]. В литовському виданні наводяться різночитання за Румянцевським, Софіївським, списками, а також за варіантом, опублікованим І. Даниловичем. У Судебнику відображений новий порівняно із попереднім законодавством етап розвитку суду панів над селянами, впроваджуються деякі нові процесуальні норми (наприклад, затверджуються тортури для підозрюваного як засіб отримання власного зізнання) і правові принципи (такі, як звільнення від відповідальності дітей до 7 років, одноособова відповідальність за злочин, якщо жінка і діти злодія не знали про злочин чоловіка і батька і не вживали краденого тощо).

Тексти Волинського і Київського обласних привілеїв наводяться М. Ясинським у монографії „Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства” [206], текст Київського привілею (латинським шрифтом) також вміщений М.Ясинським в „Очерки по истории судоустройства” [205]; Волинський і Київський привілеї надруковані М. Любавським у додатках до „Очерков истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно” [121]. Джерела дають змогу визначити специфіку суду київського воєводи і волинського старости: коло підсудних їм справ і осіб, склад суду, порядок стягнення судової платні тощо. Привілеї також дають відомості про суд пана над селянами, які мешкають на його території, встановлюють правила підсудності у випадках, коли позивач і відповідач належать різним панам.

„Грамоты великих князей Литовских” [38], „Законодательные акты Великого княжества Литовского XV – XVI веков” [66], „Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV – XVI ст.” [61] містять міжнародні договори великих князів, грамоти містам про надання магдебурзького права, привілеї окремим категоріям населення і особам на особливу підсудність тощо. Ці документи допомагають відтворити принципи діяльності так званих „сумісних”, або „вобчих” судів, які створювалися у випадках, коли сторони були підданими різних держав або, пізніше, належали різним панам; виявити категорії осіб, які підлягали особливій підсудності; визначити причини впровадження магдебурзького права у Великому князівстві Литовському і повноваження судів у містах-магдебургіях.

Дослідження сеймових постанов і ухвал дає змогу простежити процес змагань шляхти за рівність з магнатами в галузі судочинства. Прохання шляхти, відповіді на них великих князів, постанови сеймів відображають намагання шляхти отримати швидке, неупереджене і недороге правосуддя; аналіз постанов 1529 і 1531 рр. вказує на спробу впровадження в державі сеймового суду. Матеріали сеймових ухвал і постанов видані як додаток у монографії М. Максимейка [126], містяться в дослідженні М. Любавського [119].

Найкрупнішою правовою пам’яткою Великого князівства Литовського, безперечно, є три Статути – 1529, 1566 і 1588 років. Текст Статуту 1529 року (за Дзялиньським списком з різночитаннями за Фірлейським і Слуцьким списками) був надрукований давньоруською мовою, але латинськими літерами у виданні „Zbior praw Litewskich od roku 1389 do roku 1529 tudziez rozprawy seimowe o tychze prawach od roku 1544 do roku 1569” [242]. В 1854 р. текст Статуту за Слуцьким списком був виданий у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських. Текст наводився давньоруською мовою. В радянський період у Мінську був виданий текст Статуту 1529 року за редакцією К. Яблонскіса з перекладом на російську мову. Повне академічне видання Першого Статуту було здійснене литовськими вченими під керівництвом С.Лазутки в 1991 р. Другий Статут був виданий в 1855 р. у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських (за списком Василя Усовича); видання Пєкосиньського (1900 р.) було здійснене старопольською і латинською мовами. Текст Третього Статуту видавався у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських [164]; в 1989 р. був виданий у Мінську давньоруською, латинською мовами і з перекладом на російську мову. Відмітимо перше в Україні видання Статутів Великого князівства Литовського, яке здійснюється авторським колективом науковців Одеської національної юридичної академії під керівництвом П. Музиченка [162; 163]. Тексти Першого і Другого Статутів наводяться за різними списками (Статут 1529 року – за Дзялиньським списком з різночитаннями за списками Замойських, Фірлейським, Лаврентіївським, Слуцьким; Статут 1566 року – за списком В. Усовича), давньоруською і латинською мовами, додається вперше зроблений переклад на сучасну українську мову. Видання Другого Статуту супроводжується коментарем. Матеріали видання відкривають простір для подальших розвідок правового, державного і суспільного життя Великого князівства Литовського на основі аналізу джерел права. Зокрема, ми дістаємо змогу проаналізувати такі аспекти судоустрою і судочинства, як устрій, повноваження, функціонування регіональних судів, або судів воєвод і старост (за Статутом 1529 року), порядок комплектування, устрій, різновиди, особливості функціонування судів, створених у ході судової реформи 1564 – 1566 рр., – земського, гродського і підкоморського, визначити різновиди великокнязівського суду, принципи діяльності третейських судів, дістати уявлення про судовий процес до і після судової реформи тощо.

Саксонське Дзеркало було пам’яткою магдебурзького права. Порівняння його норм, зокрема процесуальних, із тими, що реально діяли в судах міст-магдебургій на українських землях, дає підстави для висновків щодо особливостей функціонування магдебурзького права в судах Києва, Володимира, Луцька.

Другу важливу групу джерел складають судові акти XIV – XVI ст.ст. Збереглися записи судових справ великокнязівського суду, судів воєвод і старост, записи про третейські суди, полюбовні угоди, протоколи справ, які розглядалися земськими, гродськими, підкоморськими судами, акти копних судів, судів міст-магдебургій. Публікація цієї групи джерел пов’язана, насамперед, із діяльністю створеної в 1843 р. Київської Археографічної комісії, до складу якої входили В. Антонович, В. Іванишев, М. Владимирський-Буданов. З 1845 р. комісія видавала „Памятники Киевской Археографической комиссии” (4 томи), а з 1859 р. почала видавати „Архив Юго-Западной России”. Акти судів, що діяли на українських землях (на Волині, Київщині і Брацлавщині), вміщені в томі ІV, до якого увійшли матеріали про боярство, томі V, до якого входять акти про міста, томі VІ, до якого увійшли акти про селянство, томі VІІ, в якому містяться акти про колонізацію, томі VIII, де містяться акти Барського староства [12 – 16]. В 1864 р. розпочала роботу Віленська Археографічна комісія, до складу якої входив І. Спрогіс. З-поміж виданих комісією протоколів судових справ відмітимо акти земських судів (т. XVII), акти копних судів (т. XVIII) [1; 2]. Переважна більшість виданих комісією матеріалів стосуються литовських і білоруських земель Великого князівства Литовського, але є і такі, що стосуються земель українських. В 1868 р. В. Антонович і К. Козловський видали „Грамоти великих князів Литовських”, де серед інших документів вміщені записи розглянутих великими князями судових справ [38]. Протоколи судових справ XІV – XVI ст.ст. містяться у виданих Ф.Леонтовичем актах Литовської Метрики [4; 5] і виданих М.Довнар-Запольським актах Литовсько-Руської держави [3]. Акти Литовської Метрики, зокрема, судові справи, які розглядав великокнязівський суд, увійшли до ХХ тому Російської історичної бібліотеки [115]. Книги Литовської Метрики, в яких зустрічаються судові акти, було видано в Мінську і Вільнюсі в 90-і р.р. ХХ ст. [131; 116]. Значна кількість актів копних і доменіальних судів опублікована М. Ясинським [204]. В 1907 р. були опубліковані записи гродської судової книги м. Луцька за 1577 р. [117]. Судові акти містяться також у таких виданнях, як „Коденська книга судових справ” [86], „Українські грамоти XIV ст.” [171], ”Грамоти XV ст.” [39], „Волинські грамоти XVІ століття” [35], „Кременецький земський суд. Описи актових книг” [88], „Книга Київського підкоморського суду” [77], „Документы на половецком языке XVI века” [58]. При написанні данного дослідження також були використані деякі архівні матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [173 – 188; 68; 69].

Всього нами проаналізовано понад 400 записів судових справ. Ця группа джерел дає змогу реконструювати картину судочинства в судах на українських землях Великого князівства Литовського. Аналізуючи судові акти, можна дійти висновку щодо дотримання тих чи інших передписань законодавчого характеру, практичного застосування різних за походженням норм у судовому процесі, порядку представлення судових доказів, складу учасників процессу. Відмінності між законодавчими передписаннями і реальним втіленням їх у судову практику дозволяють зробити висновок щодо правосвідомості українського суспільства XIV – XVI ст.ст.

Третю групу джерел складають численні документи XIV – XVI ст.ст., які стосувалися державного і приватного життя: люстрації, грамоти-пожалування, прохання і клопотання до великого князя різних представників груп населення, купчі, дарчі, доручні записи, заповіти, тексти угод, вінові записи, письмові зобов’язання, боргові розписки тощо. Ці документи надруковані у вже згадуваних виданнях праць Київської Археографічної комісії (томи IV, V, VI, VII, VIIІ „Архива Юго-Западной России”), томі І „Актов, относящихся к истории Южной и Западной России”, виданних Археографічною комісією в Санкт-Петербурзі [6], а також в „Українських грамотах XIV ст.”, „Грамотах XV ст.”, „Волинських грамотах XVІ століття”, „Грамотах великих князів Литовських”, актах Литовської Метрики. Документи, які стосуються торгівельних відносин, видані в збірнику „Торгівля на Україні” [170]. Ця група джерел, хоча і не характеризує безпосередньо судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського, є корисною базою для відтворення загальної картини доби XIV – XVI ст.ст. Цінний матеріал для загальної характеристики епохи дають опубліковані мемуари діячів XVI ст., зокрема, мемуари Михалона Литвина [114].

Наявна джерельна база є достатньою для вивчення судоустрою і судочинства і їхньої еволюції на українських землях Великого князівства Литовського.

Висновки до розділу

Таким чином, зусиллями дослідників – істориків і правознавців – зібраний значний за обсягом документальний матеріал, який відноситься до періоду XIV – першої пол. XVI ст. Така фундаментальна документальна база дала змогу дослідникам констатувати існування на українських землях Великого князівства Литовського певних видів судів. Досить ретельно проаналізовані устрій, функціонування та компетенція великокнязівського суду, обласних, копних судів (хоча зазначимо, що не всі зроблені висновки вважаємо безспорними); на основі детального вивчення Статутів 1566 і 1588 років відтворено порядок комплектування, склад та функції земських, гродських і підкоморських судів.

Однак стосовно проблеми, яка розглядається у цій роботі, більшість досліджень має фрагментарний, безсистемний характер, судоустрій і судочинство на українських землях Литовсько-Руської держави розглядаються в них у контексті вивчення інших проблем. Отже, у вивченні судової системи і судового процесу на українських земелях Великого князівства Литовського нерозв’язаними залишаються ряд проблем. Остаточно не визначені різновиди судів; не існує усталеної загальноприйнятої концепції системи і класифікації судів; не простежено еволюцію судової системи і не встановлені її характер і основні напрямки; не визначений ступінь самостійності та повноважень ряду судів; є розбіжності у визначенні складу суду великого князя, обласних судів, доменіального суду, пореформених судів; не встановлено характеру підсудності в різних судах; не визначені до кінця роль і склад свідків; практично не вивченими залишаються третейські та полюбовні суди; до кінця не уточнено різновиди церковних судів та особливості функціонування кожного з них; не показана розбіжність між писаним правом і фактами реального життя і не проаналізовані причини такої розбіжності. Слід зазначити, що у вітчизняній науці до сього часу не існує усталеної історико-юридичної термінології, яка стосується XIV–XVI ст.ст., що, на нашу думку, можна пояснити недосконалим станом вивченості проблеми.

Отже, проблема судоустрою і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського потребує подальшого вивчення. Наявна джерельна база є достатньою для продовження наукових досліджень у цій царині.

Розділ ІІ. Розвиток системи державних судів на українських землях Великого князівства Литовського


2.1 Загальний огляд історії судоустрою українських земель Великого князівства Литовського і класифікація видів судів


В історії розвитку судоустрою українських земель Великого князівства Литовського видається можливим виділити три етапи. Перший охоплює період від другої пол. XIV до поч. 70-х рр. XV ст., тобто від входження Київщини, Волині і Поділля до складу Великого князівства Литовського до скасування удільної системи у князівстві. Протягом цього періоду суспільне і державне життя князівства було подібним до суспільного і державного життя Київської Русі [63, с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: