Xreferat.com » Рефераты по истории » Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки

Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки

примусовою вона була і до виконавців злочинної більшовицької акції, не залишаючи вибору членам сільрад, комнезамів, партійних і комсомольських осередків.

2 лютого 1930 р. усі структурні відділи ДПУ та їхні військові підрозділи отримали наказ ОДПУ за № 69 „Про заходи з ліквідації куркульства як класу”. Даний наказ зобов’язував негайно розпочати злочинну акцію проти селянства, у ньому констатувалося: „Особливо серйозні, складні і відповідальні завдання, покладені партією на органи ОДПУ. Від наших органів більше, ніж будь-коли, вимагається виключна напруженість зусиль, рішучість і витримка, виключно сурова класова лінія, чіткість і швидкість дій... Міроприємства органів ДПУ повинні розгорнутися по двох основних лініях: 1. Негайна ліквідація контрреволюційного куркульського активу... (перша категорія); 2. Масове виселення куркулів... і їх сімей у віддалені північні райони СРСР та конфіскація їхнього майна (друга категорія)...”113

Наказ, який підписав вже згадуваний Г. Ягода, засвідчує, що саме на органи ДПУ була покладена більшовицькою партією найбільша відповідальність за „успішне проведення акції”. Саме органи ДПУ, разом з сільським люмпеном та місцевим партактивом, робітничими бригадами стали виконавцями розстрілів, ув’язнень у концтабори та виселень сотень тисяч українських селян.

На Поділлі особливо жорстоко діяв проти селянства 24 Могилів-Подільський окружний прикордонний загін ДПУ, виконуючи директиву республіканського управління ще від 16 січня 1930 р. за № 36070 та наказ ОДПУ за № 69. У матеріалах політдонесень вказаного загону за лютий-березень 1930 р. відклалася така інформація: „Для боротьби з хвилюваннями в окрузі, а також проведення важливої операції – вилучення контрреволюційного куркульства задіяна маневрена група і кавалерійські кулеметні взводи... В селі Козлівка Мурафського району каввзвод закрив усі виходи із села і всю ніч, не дивлячись на дощ, продовжував операцію проти куркуля... На другий день, прибувши у Тульчин, перший взвод був задіяний для операції у селі Шура, яка була проведена без ексцесів... 26 березня в селі Білоусівка на групу, яка супроводжувала заарештованого куркуля, напав натовп селян з метою звільнити арештанта, з криками: „Бий їх, чого вони до нас приїхали, ми їм покажемо колективізацію”. Але рішучими діями і з допомогою підоспівшого червоноармійського взводу напад було відбито і заарештований доставлений по призначенню”.114

Перебіг подій у лютому-березні 1930 р. на Поділлі, в період найжорстокішого „класового” протистояння: громадянської війни в українському селі, доцільно проаналізувати на прикладі одного району, бажано, який не відносився до районів суцільної колективізації, з метою підтвердження, що розкуркулення відбувалося практично одночасно у всіх районах краю. Бершадський район Тульчинської округи (даний район округу до середини лютого 1930 р. не належав до районів суцільної колективізації)115, як один із найпотужніших аграрно-землеробських, цілком відповідає цьому.

2 лютого 1930 р. Бершадський райпартком КП(б)У, як і всі райпарткоми округи, отримав директиву Тульчинського окружкому КП(б)У з грифом „Цілком таємно”, у якій обумовлювалися практично всі деталі акцій розкуркулення та виселення “куркулів”, зокрема: „1. Виселенню підлягають усі куркулі-експертники, які платять податок від 100 крб і більше, контрреволюційний контингент села і міста (по списках ДПУ), сім’ї розстріляних за контрреволюцію... 2. Вся відповідальність за точне і своєчасне виконання операції покладається на окрвідділ ДПУ і його представників на місцях. 3. Усі секретарі РПК і голови райвиконкомів несуть персональну відповідальність за виконання всіх вказівок ОПК... 5. Про початок операції будуть поставлені до відома уповноважені ДПУ шифр. телеграмою – „операція розпочата”, які негайно повідомляють про це секретарів РПК... 6. Фактично виселення із сіл повинно розпочатися після отримання телеграми, з таким розрахунком, щоб обов’язково усі виселені були вже в райцентрі або пункті збору не пізніше 12 год. дня... 7. Відбирання майна і передача його сільрадам, виселення із сіл повинно відбуватися рано вранці, на світанку. 8. 4-го лютого у всі села району направити відповідальних і серйозних партійних працівників, які будуть при практичному виселенні являтись представниками райвиконкомів..., з моменту отримання вказівки про виселення повинні організувати озброєну групу з місцевих партійців, комсомольців, надійної частини організованої і неорганізованої бідноти..., очоливши загін , відправити куркулів до пункту, який вкаже уповноважений району по виселенню (примітка: зброю віднайти на місці в окремих осіб)...

12. Умовний знак початку операції для представників райвиконкомів узгодити на місці уповноваженому по району. 13. Для усіх виселених, включаючи і їхні сім’ї надати необхідну кількість возів... (примітка: на кожну окрему сім’ю дозволяється вага не більше 15 пудів)... 18. Супроводжувати виселених із райцентрів до місця посадки уповноважений повинен обов’язково, з посиленою охороною всього районного загону (примітка: усі озброєні загони, які супроводжуватимуть виселених з сіл в райцентри, після передачі виселених уповноваженому району, організовано повертаються в села)... 20. Районний загін, після передачі виселених керівнику сектору, організованим порядком, на чолі з уповноваженим району, повертається в районний центр, де розташовується обов’язково казарменним порядком до особливого розпорядження. 21. Керівник сектору знімає загін виключно після відправки ешелону... 23. Всякі спроби куркульського і контрреволюційного елементу розпочати ексцеси безпосердньо в селі і на шляху пересування... повинні найрішучіше подавлятися..., а у випадках спроби повстання – застосовувати зброю...”116

Чим не підготовка до бойових дій? Більшовицька влада продумала і передбачила всі можливі аспекти, навіть, у випадку відмови когось з мобілізованих виконати наказ уповноваженого чи керівника сектору, дана особа підлягала арешту і відправці до ДПУ.117

За реалізацію вище зазначених планів, особисту відповідальність в Тульчинському окрузі ніс начальник окрвідділу ДПУ Петерс.118 4-го лютого 1930 р., за підписом Петерса, секретарю Бершадського райпарткому КП(б)У Хмельницькому надійшла директива з грифом „Цілком таємно”, у ній акцентувалося: „З отриманням цього, пропонується відібрати із складу міської партійної організації групу партійців у кількості 40 чол., із складу міської комсомольської організації також 40 чол., всього – 80 чол., причому, бажано вміючих володіти зброєю. На всіх товаришів, які увійдуть до групи, негайно скласти список у трьох примірниках, з яких один екземпляр, не пізніше 5 лютого, надати Бершадському уповноваженому ДПУ, другий – зберігати в себе. Керівником групи необхідно призначити т. Пересаду із занесенням його у вказаний список і надавши йому третій екземпляр такого.

Групу в кількості 80 чол. озброїти вогнепальною зброєю: гвинтівками, револьверами і мисливськими рушницями. Згідно додаткового телеграфного повідомлення, направити на ст. Тростянець в розпорядження представника Тульчинського окрвідділу ДПУ т. Черемісіна. Попереджаю, про час відправки загону, буде повідомлено телеграфно. Виконання настоящої директиви покладається під Вашу особисту відповідальність...”119

Таким чином, окрім сформованих озброєних загонів у кожному селі для розкуркулення (відбору коштів і майна) та супроводження „куркульських” сімей до райцентрів, у самих районних центрах також формувалися озброєні загони з партактиву і комсомольців, які повинні були доправити „куркульські” родини до найближчих залізничних станцій з подальшим етапуванням ешелонами на Крайню Північ, Сибір, Казахстан, Урал.

Перша черга депортування „куркулів” з України, яка була підготовлена ОДПУ 10 лютого 1930 р., набула таких даних: 20 000 сімей, 100 000 людей, 57 ешелонів, виселення на Крайню Північ, закінчення операції 15 квітня 1930 р.120 В районах округів Поділля перша черга виселення мала закінчитися до 1 квітня 1930 р.121

Всі райони Поділля: Вінницького, Кам’янець-Подільського, Могилів-Подільського, Проскурівського і Тульчинського округів були віднесені більшовицькою владою до районів суцільної колективізації, у яких стовідсоткова колективізація планувалася у найкоротший термін, практично протягом одного року, а в зв’язку з цим і акція з „ліквідації куркуля як класу” в подільських районах проводилася нагально та жорстоко, її зазнало кожне село.

Підтверджує даний висновок значний масив архівних джерел Державного архіву Вінницької області, причому, документи відтворюють перебіг злочинного розкуркулення майже всіх районів Поділля, зокрема, у Вінницькому районі перша хвиля масового розкуркулення розпочалася 26 лютого 1930 року:122


п/п Назва населеного пункту К-сть господ. К-сть землі № п/п Назва населеного пункту К-сть господ. К-сть землі
1. с. Черлінків 1 3,2 21. с. Писарівка 6 36,8
2. с. Гавришівка 8 57,2 22. c. П’ятничани 4 33,9
3. с. Телепеньки 3 19,1 23. с. Сосонка 2 16,5
4. с. Бискіпка 1 6,0 24. с. Сокиринці 24 153,6
5. с. Коло-Михайлівка 7 50,0 25. с. Стадниця - -
6. с. Ксаверівка 8 58,1 26. с. Стрижавка 3 17,9
7. с. Слобода Дашков. 9 85,7 27. с. Переорки 3 19,5
8. с. Лаврівка 3 13,7 28. с.Слобода Стриж. 2 9,1
9. с. Дубова 1 5,3 29. с. Старе Місто 5 19,7
10. с.Лука Мелешківс. 16 90,7 30. с. Хижинці 10 60,8
11. с.Майдан-Чапельськ. 4 26,1 31. с. Широка Гребля 4 20,3
12. с. Порпурівці 5 39,1 32. с. Шкуринці 1 6,5
13. с. Майдан-Юзвинец. 14 85,3 33. с. Тютьки 2 13,5
14. с. Малі Він. Хутори 1 7,0 34. с. Комарів 4 17,0
15. с. Малі Крушлинці 15 99,5 35. с. Щітки 2 8,5
16. с. Медвеже Вушко 12 94,0 36. с. Юзвин 11 84,4
17. с. Мізяк. Хутори 15 125,2 37. с. Янків 5 38,6
18. с. Бойки 1 7,1 38. с. Ярошівка 5 36,5
19. с. Тарасівка 10 74,5 39. с. Юрківці 2 12,5
20. с. Тютюники 2 18,2 РАЗОМ (земля – в десят.): 231 1551,7

Тільки протягом кількох днів, наприкінці лютого 1930 р. у Вінницькому районі в 39-ти населених пунктах (всього на той час до складу району входило 55 сіл)123, було розкуркулено 231 селянське господарство з 303 господарств, які було заплановано розкуркулити протягом лютого-березня 1930 р.124, що становить близько 80 %.

На кожне розкуркулене господарство, членами комісії з розкуркулення складався акт, у якому фіксувалися будівлі, майно та реманент господарства з підрахуванням загальної грошової суми. Даний акт завірявся підписами членів комісії та підписом розкуркуленого господаря власності (як правило розкуркулені селяни відмовлялися ставити свій підпис).

Усі розкуркулені одноосібники протягом 24-х годин змушені були звільнити своє помешкання разом з сім’єю. На розкуркулені сім’ї подолян 1-ї та 2-ї категорій очікував концтабір або виселення за межі України, сім’ям 3-ї категорії, які залишались на проживання у межах свого району, влада виділяла найгіршу землю125 і житло бідноти, котра переселялася в будинки розкуркулених.126

Інформація, яка висвітлена в більшості актів, підтверджує той факт, що розкуркуленню були піддані найчастіше середняки. Так, в акті про розкуркулення Регана Магдея, селянина-одноосібника села Стадниця Вінницького району, зазначена така власність:127


№ п/п Назва худоби, майна... Кількість одиниць Вартість (у крб.) № п/п Назва худоби, майна... Кількість одиниць Вартість (у крб.)
1. Корова 1 60 22 Дрова 10 метр. 20
2. Теля 1 12 23. Терези 1 10
3. Свиня 1 15 24. Вулики рамк. 2 15
4. Вівці 5 25 25. Гречка 9 пудів 8
5. Вівці-молодняк 3 6 26. Шкіра овеча 3 10
6. Коні 2 130 27. Шкіра ов. сира 4 6
7. Віл 1 50 28. Шкіра ягнят 2 2
8. Плуг 1 13 29. Брезент 1 10
9. Культиватор 1 22 30. Солома 3 копи 6
10. Борони 4 8 31. Жито 3,2 пуда 3
11. Хата на дві пол. 1 150 32. Погріб камін. 1 20
12. Клуня 1 100 33. Бараболя 20 пудів 4
13. Хлівці 4 150 34. Сані литі 1 10
14. Млинок 1 8 35. Сані прості 1 5
15. Соломоріз 1 15 36. Дошки липові 17 штук 5
16. Овес 1 копа 9 37. Дошки вільх. 71 шт. 37
17. Околоти 5 кіп 15 38. Віжки ремінні 1 4
18. Сіно 100 пудів 25 39. Нашийник 1 2
19. Пшениця 2 копи 17 40. Сапа 1 1
20. Лати соснові 1 фура 12 41. Садиба з дерев. 1 35
21. Стовпи дубові 8 16 42. Барабовіття 2 копи 12

Загальна грошова сума вище вказаного розкуркуленого селянського господарства становить всього 1083 крб. - це свідчить, що дане господарство не відносилося до заможних, а перерахована та зафіксована в акті власність тільки підтверджує даний висновок. Ніяк не можна було назвати заможними й інші розкуркулені господарства селян-одноосібників села Стадниця: Бондарчука Явдокима (вартість всієї власності – 1109 крб.), Коваля Григорка (1901 крб.), Бондарчука Максима (1668 крб.).128

Розкуркулені селяни села Стадниця Вінницького району, в тому числі і Реган Магдей, двічі подавали заяви до районної трійки з розкуркулення про повернення їм майна, але і в березні, і в серпні 1930 р. отримали відповідь – відмовити.129

Відмова районних керівників більшовицької влади розкуркуленим селянам, яких віднесли до 3-ї категорії, ще раз засвідчує про небажання місцевої партійної номенклатури реагувати позитивно на несправедливість у селах районів Поділля. Це пояснюється насамперед політичними мотивами, адже розкуркуленню підлягали, в першу чергу, ті селянські господарства, які були віднесені до „ворогів” більшовицької влади. Так, серед причин розкуркулення селянських господарств села Янів Вінницького округу, зазначені: „Козодой Максим... – противник міроприємств радянської влади, Зикін Оксентій... – учасник повстання 1919 р., Макошин Іван... – антирадянський елемент, Бондар Олекса... – вороже ставиться до всіх міроприємств, які проводяться на селі...”130

Стосовно розподілу в подільських селах розкуркулених господарств на 2-у і 3-у категорії, то в основному все залежало від особистого ставлення місцевих „експропріаторів” до конкретної селянської родини. Наприклад, у селі Великий Чернятин Калинівського району, один з рідних братів – Паламарчук Антон Йосипович був віднесений комісією з розкуркулення до 2-ї категорії: виселення на Крайню Північ, маючи 5,5 десятин землі (платив податок у розмірі 148 крб.). Його брат – Паламарчук Трохим Йосипович – до 3-ї категорії, маючи у власності 12 десятин землі (платив податок у розмірі 180 крб.).131

Для розкуркулених селян 3-ї категорії влада визначила певні норми прожиткового мінімуму і категорично вимагала їх дотримання, зокрема у матеріалах Вінницького та Тульчинського окрвиконкомів йдеться: „Цілком таємно. Про землевпорядкування... Відвести на найдальших і непридатних землях – землі для куркульських господарств...”,132 „... з худоби та птиці: 2-3 курки, одне порося...”133

Щодо сільськогосподарського реманенту, то для розкуркулених 3-ї категорії Тульчинський окружком КП(б)У ще в лютому 1930 р. визначив такі норми: „Для тих, що не підлягають виселенню за межі округи, а поселяються в спеціальних виселках... залишити реманент за такими нормами на 3-4 господарства: 6-8 га рільної землі, одного коня, один плуг, один лущільник, одну борону, один культиватор, одного воза та сані. Продуктивного скота не давати... Куркулям надаються якісь інші приміщення, будинки бідняків в порядку переселення... При розкуркуленні – хліб та посівматеріал залишати за мінімальними нормами на їдока...”134

Подальша доля розкуркулених селян-одноосібників 3-ї категорії була не кращою від розкуркулених інших категорій, хоч ці сім’ї проживали на рідних теренах. Чоловіків – голів сімей, як правило, заарештовували і тримали певний час в місцевих „бупрах”, щоб пізніше визначитись з районом виселення, а сім’ї виганяли з власних осель.135

Прикладом вище викладених висновків, може слугувати інформація, яка відклалася в скарзі до Голови ВУЦВК Г.І. Петровського, розкуркуленого селянина А. Антохова з села Крупина Хмільницького району Вінницької округи, а саме: „22 лютого мене заарештували і посадили у Вінницький Бупр. Вини за собою я не відчуваю. Після мого арешту мою жінку вигнали з хати як куркульку. Але я під розкуркулення не підлягаю бо я вважаюсь як середняк. До революції землі у мене не було і я був батраком, ходив по чужих роботах. Коли мені надали землю, я весь час працював коло свого господарства. Тепер мав 1 коняку, 2-є малих лошат, 1 корову, 2 вівці, хату, клуню, 1 сарай, машин у мене ніяких не було. Продподатку платив 30 крб. з копійками, маю сім’ю ... душ. Посадили в Бупр мене і забрали дома все по неправді, так як я мав з ними, тоєсть з головою сільради та сільКНС, особисті рахунки. Прошу, як батька України, бути батьком мені і моїй сім’ї, що страждає на чужім селі без хліба, повернути мою сім’ю у хату і дати можливість жити. 29 травня 1930 р. Прохач Антохов.136

Для таких „куркулів” як Антохов, Політбюро ЦК КП(б)У постановою від 11 серпня 1930 р. визначило і крайні строки виселення „куркулів” 3-ї категорії з осель на висілки – „... до закінчення осіннього сіву 1930 р...”137

„Куркулі” усіх 3-х категорій були позбавлені і виборчих прав (перебували поза законом)138, влада відносилася до них як до прокажених, нещадно переслідуючи та відбираючи результати їхньої праці, навіть найматися на роботу їм було категорично заборонено. Так, у липневій 1930 р. директиві ЦК КП(б)У, з грифом „Цілком таємно”, констатувалося: „Є випадки коли розкуркулені використовуються на роботах в колгоспах та радгоспах як наймана робоча сила... Політбюро пропонує ні в якому разі не допускати використовування куркулів за яких би то не було умов”.139

Місцеві „експропріатори” і приїжджі „двадцятип’ятитисячники”, ще й безжалісно знущались над селянами, адже для них селянство було „класовим ворогом”. Так, голова Червоножовтневої сільради Ф. Нечаєв „вечорами, у нетверезому стані викликав у сільраду жінок, гвалтував їх, поперджаючи, що за розголошення, вишле на Північ як куркульку разом із сім’єю”.140 Тільки в одному Могилів-Подільському окрузі, за насильство над селянами в лютому-березні 1930 р., було притягнуто до відповідальності партійною конторольною комісією 31 комуніста, з них: 4-х виключили з партії, 10 – зняли з роботи, 10 – віддали до суду, 7 – дістали різні партстягнення.141 Але, в переважній більшості випадків, насильство та знущання над селянами, в ході акції „розкуркулення”, залишалися безкарними.

Про свавілля більшовиків-„двадцятип’ятитисячників” та комсомольців в українських селах йдеться і в таємному березневому 1930 р. листі ЦК КП(б)У „До всіх окружкомів та райкомів КП(б)У”, зокрема: „Тов. Баліцький, який сам об’їхав округи, де були волинки, про Шепетівку пише ось що..., бридкі вчинки робітників, які збирали посівний матеріал, практикуючи при цьому майже поголівні труси уночі у селян, самочинне розкуркулення, що зачепило середняків. За директивою окружкому комсомолу, комсомольці повинні були „обійти всі до одного будинки на терені вашого осередку, обдивившись дахи, хліви та хати і запаси тих предметів, які лежать там без всякої здатности забрати”, з чого виникла нечувана зненависть до комсомольців..., комсомольці обходили двори, збирали „експорт”, стріляли по дворах собак, при чому, як пише у своєму запізнілому листі окружком партії, „є випадки поранення людей і домашньої худоби та ін”.142

Ганебно проявили себе прислані робітничі бригади і у Вінницькому окрузі Поділля. Так, у „Додаткових матеріалах щодо проведення розкуркулення у Турбівському районі”, читаємо: „В селі Л. Лосіївка у розкуркуленого куркуля забрали...шовкову хустку та спідницю, в Прилуцьких хуторах у розкуркуленого забрана бритва, подушки та інше... Робітничій бригаді, яка працює в цих селах, винесено догану... Одночасно сповіщаємо ОПК, що робітнича бригада, яка прибула з Луганська... систематично пиячить. З виявленням нових матеріалів про наслідки розкуркулення буде сповіщено додатково”.143

Відображення сваволі на селі було б неповним, якщо не згадати про те, що масштабні „стратегічні” кампанії розкуркулення, вислання та примусової колективізації в українському селі доповнювались іншими, так би мовити супутніми, кампаніями: закриттям явочним порядком церков та арештами священників; „мобілізацією посівного матеріалу” – черговим визискуванням хлібних ресурсів з села шляхом обшуків та реквізицій; збором утильсировини – від масового зняття і здачі „на утиль” могильних надгробків, хрестів та церковних дзвонів до створення „спецзагонів”, що відстрілювали собак і котів по дворах господарів або ж обрізали хвости і гриви в коней (увійшовши в азарт, актив с. Новополонське Шепетівської округи цілком серйозно пропонував для виконання спущеного згори плану остригти волосся всім жінкам і бороди чоловікам).144

Таким чином, на початку 1930 р. більшовицька влада цілою низкою партійних постанов та наказів ОДПУ прирекла кращу частину українського селянства на знищення, організувавши державний терор проти селян-одноосібників, селян з національною самосвідомістю та власною гідністю. Виконавцями злочину постали, як загони ДПУ, більшовицький партактив і комсомол, так і численні робітничі бригади „двадцятип’ятитисячників” та сільська біднота, заохочена майном розкуркулених. В українському селі запанувало насилля та голод, на довгі роки були втрачені християнська мораль та добропорядність, змінилася ментальність українства.

Всього, протягом 1930-1933 рр., більшовицька влада розкуркулила в Україні понад 200 тисяч селянських родин (кілька мільйонів осіб)145. Ще в 1927 р. Центральне статистичне управління УСРР засвідчило, що в Україні, за соціально-економічними ознаками, нараховується 204,5 тисяч „куркульських” селянських господарств.146 Приблизно такі ж дані, стосовно кількості розкуркулених, були оприлюднені в резолюції 12 з’їзду КПУ в 1934 р.147

На Поділлі аналітичні дослідження дають змогу встановити кількість розкуркулених у 1930-1933 рр. - понад 30 тисяч сімей. Дана кількість розкуркулених подільських селян (Вінницького, Кам’янець-Подільського, Могилів-Подільського, Проскурівського, Тульчинського округів) визначається із загального їхнього числа – 659 тис. селянських господарств та кількості розкуркулених – до 5 %.148

Загальна кількість виселених селянських сімей за межі України сьогодні трактується неоднозначно. У директивній телеграмі секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора від 24 січня 1930 р., зазначено, що 60 000 українських родин необхідно виселити з України в найкоротший термін.149

Архівні джерела органів ДПУ, які оприлюднені на сьогодні, дають змогу констатувати, що тільки протягом 1930-1931 рр. було депортовано з України біля 55 тисяч селянських родин.150 Відсутні точні дані ДПУ про депортації селянства з України в наступних роках, але є відомості про те, що тільки у 1933 році з українських колгоспів було „вичищено” біля 200 тисяч „куркулів”151, частина з них, безперечно, поповнила кількість висланих раніше на Крайню Північ, Сибір, Урал, Казахстан.

Науковці Інституту історії НАН України в праці „Голод 1932-1933 років в Україні” подають дані про 70 тисяч депортованих українських сімей у 1930 р.152, та інформацію про те, що протягом 1930-1931 рр. в Україні „зникло 282 тис. селянських дворів”.153

В аналітичній довідці інформаційної групи НКЗС УСРР „Про попередні економічні наслідки від розкуркулення при суцільній колективізації” від 21 травня 1930 р., з грифом „Не підлягає розголошенню”, зазначена кількість – „93 тис. таких господарств”.154

На думку авторів цієї праці, в 1930-1933 рр. більшовики депортували з України майже 100 тисяч селянських родин, біля 50 % всіх розкуркулених селянських господарств. Даний висновок підтверджують більшість архівних джерел сільських рад, райвиконкомів, а також доповідні окружних відділів ДПУ, в яких подана інформація стосовно відсотків депортованого селянства із загальної кількості розкуркулених. У вже вище зазначених документах відсоток депортованих селянських родин становить майже половину від розкуркулених, але були й райони, де кількість виселених становила більшість. Так, з Янушпільського району до січня 1931 р. було вислано за межі України 149 сімей з 239 розкуркулених.155 Подібна ситуація склалася і у Вінницькому окрузі, де протягом січня-березня 1930 р. з розкуркулених 2 538 селянських родин було вислано з України – 1 457 родин.156

Отже, посилаючись на вище подані джерела, можна зробити висновок, що на Поділлі було депортовано протягом 1930-1933 рр. біля 15 тис. селянських родин (з понад 30 тис. розкуркулених).

Але більшовицький режим, його вождів, навіть мільйонні жертви не надто турбували. Так, Й. Сталін в розмові з У. Черчілем зізнався, що прийшлось пожертвувати протягом чотирьох років десятьма мільйонами селян у справі колективізації, а на запитання, що сталося з куркулями, відповів: „Деяким з них дали землю для індивідуального обробітку в Томській області, або в Іркутській, або ще далі на північ, проте основна частина була дуже непопулярна, і їх знищили власні наймити”.157

Важливо зазначити, що для більшості „куркульських” сімей, які мали бути виселені у віддалені північні райони країни взимку 1930 р., можливостей доїхати до місця виселення було не так вже й багато, у зв’язку з „мінімальними продовольчими запасами”, виділеним невеличким грошовим коштом та відсутністю теплої одежі. Про це повідомляв начальник Могилів-Подільського окружного відділу ДПУ Чирський у березневій 1930 р. доповідній секретарю окружкому КП(б)У, акцентуючи: „Сім’ї висланих повинні бути забезпечені теплою одежою, продовольством на два місяці і самим необхідним інструментом, як-то: сокири, вила, лопати і т. п. Просимо дати на місця відповідну директиву з цього питання, так як є випадки коли в ході розкуркулення... відбирається одежа, продовольство і вище вказані інструменти...”158

А залізничник ст. Козятин Галяс, який відправляв ешелони з „куркульськими сім’ями” взимку 1930 р., гірко констатував: „Радянська влада своїми міроприємствами загубила найкращих селян-хліборобів, даних людей назвали куркулями і вивезли на явну загибель. Подивіться який плач стоїть по селах, забирають маленьких дітей та жінок цих куркулів і везуть також на смерть, ці невинні діти загинуть, адже вони босі та голі, що робиться, немає ніякої можливості утриматися від сліз. Плакати потрібно і все це необхідно занести в історію людського життя, що витворяла Радвлада над селянством”.159

Для селян-„куркулів” більшовицька влада готувала ще другий і третій періоди масового розкуркулення та виселень-депортацій: осінь 1930 р. – літо 1931 р.160 та 1933 р.161, адже сталінський режим вимагав від місцевих виконавців розкуркулити до 5 % селянських господарств.162

На недепортованих „куркулів”, як і на колгоспників, очікував попереду і нищівний голодомор 1932-1933 рр.

На нашу думку, сам процес розкуркулення на місцях взагалі носив характер перманентного на протязі 30-х років ХХ ст., а кількість розкуркулених селян, в той чи інший період, цілковито залежала від масштабів опору селянства примусовій колективізації та активності антирадянських виступів. Постанова ЦК ВКП(б) „Про припинення масових селянських виселень”163, хоч і була прийнята в травні 1933 р. (в Україні вже лютував голодомор), не відміняла локального розкуркулення і виселення противників більшовизму.

Колективізація та розкуркулення селянства були тісно пов’язані між собою. Це підтверджує і зведена таблиця колективізації у Вінницькому районі протягом 1929-1931 рр., яка засвідчує такі показники (у процентах):164


№ п/п ДАТА Кількість колектив. господарств Кількість колектив. землі Кількість колект. робочої худоби
1. 1 листопада 1929 р. 5,9 % 7,8 % -
2. 1 січня 1930 р. 9,1 % 11,7 % -
3. 1 лютого 1930 р. 23,6 % 31,6 % -
4. 10 лютого 1930 р. 32,1 % 35,4 % -
5. 20 лютого 1930 р. 53 % 53,8 % -
6. 1 березня 1930 р. 64,1 % 61 % -
7. 10 березня 1930 р. 64,9 % 66 % -
8. 20 березня 1930 р. 27,8% 32,5 % -
9. 1 квітня 1930 р. 24,4 % 26,3 % -
10. 20 квітня 1930 р. 26 % 30 % 39 % ?
11. 1 травня 1930 р. 26,3 % 30 % -
12. 1 листопада 1930 р. 29 % 31,2 % -
13. 20листопада1930 р. 30,3 % 32 % -
14. 1 січня 1931 р. 35,2 % - 86,8 %
15. 29 січня 1931 р. 37,8 % 32,2 % 84 %
16. 28 лютого 1931 р. 54,1 % 45,4 % 67 %
17. 9 березня 1931 р. 55,4 % 45,6 % 65,8 %
18. 29 березня 1931 р. 60,3 % 50,3 % -
19. 19 квітня 1931 р. 64,2 % 55,9 % -
20. 1 травня 1931 р. 66 % - -

Найбільший спад колективізації припадає якраз на пік самого активного опору селянства масовій акції з розкуркулення (березень 1930 р.), у цей час більшовики змушені були тимчасово відступити від своїх планів. Але вони прекрасно розуміли, що без розкуркулення та виселення кращих одноосібників-хліборобів – позитивних результатів колективізації сільського господарства не досягти. Повернути втрачені позиції партійному та сільському активу вдасться тільки через рік, у березні-квітні 1931 р., коли в основному закінчиться другий, найбільш масовий період розкуркулення та депортацій селянства.

Тільки шляхом насилля, зламавши опір селянства з допомогою військових частин ДПУ, репресивних заходів розкуркулення та депортацій, в умовах наростаючого голоду, більшовицький режим добився покращання кількісних показників суцільної колективізації.

Таким чином, задіяний більшовиками метод нищення українського селянства – розкуркулення та виселення українських родин за межі України, був нерозривно пов’язаний з насильницькою суцільною колективізацією. Його потребувала більшовицька влада не тільки у зв’язку з економічними потребами - необхідністю вилучення будівель, майна та реманенту, які відходили у власність колгоспів, але й також для досягнення планових показників комунізації села та придушення масового селянського опору: розстріли, концтабори, депортації на Північ десятків тисяч найстійкіших і сміливіших з українців поступово зменшували міць

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: