Xreferat.com » Рефераты по истории » Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки

Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки

700 крб.

1,5 р.п. волі, 300 крб.

7 р. п. волі, 500 крб.

1,5 р.п. волі, 500 крб.

1 р. п. волі, 150 крб.

3 р.п. волі, 150 крб.

3 р. п. волі, 750 крб.

4 р. п. волі, 500 крб.

4 р. п. волі, 300 крб.

3 р.п. волі, 300 крб.

5 р. п. волі, 700 крб.

4 р. п. волі, 700 крб.

5 р.п. волі, 2300 крб.

2 р.п. волі, 200 крб.

5 р.п. волі, 500 крб.

4 р.п. волі.


А з 1 жовтня 1930 р. по 20 березня 1931 р. нарсудом Бершадського району було осуджено більше 100 селян, з них: „За невиконання хлібозаготівель: куркулів – 17 чол., загалом на 90 років позбавлення волі та накладено штраф - 15 250 крб., заможників – 12, на 33 роки і штраф – 4 200 крб.;

за невиконання м’ясозаготівель: заможників – 8, на 10,5 років позбавлення волі, до примусової праці на 3 роки, накладено штраф – 2 100 крб.;

за несплату податків: куркулів – 14, на 54 роки позбавлення волі, штраф – 8 850 крб., заможників – 22, на 50,5 років позбавлення волі, до примусової праці на 4 р. 8 місяців, штраф – 10 200 крб.;

за невивіз лісу: заможників – 3, позбавлення волі на 3 роки, до примусової праці на 1 рік, штраф – 1 300 крб.;

за невиконання умови контрактації: заможників – 1, позбавлення волі на 2 роки, бідняків – 1, до примусової праці на 6 місяців;

за хижацьке нищення худоби: заможників – 1, до позбавлення волі на 2 роки і 8 місяців, бідняків – 4, до примусової праці на 2 роки і 5 місяців...”123

Становище стало ще більше погіршуватись у зв’язку з масовою та повною конфіскацією місцевою владою у селян, за невиконання різного роду сільськогосподарських повинностей, майна, худоби, сільськогосподарського реманенту, продуктів харчування, навіть - ікон. Зокрема, у доповідній записці Соболівському райпарткому КП(б)У про події в селі Глибочок, партактивіст Сіденко доповідав: „Сільська рада... конфіскувала в гр. Білеми К., під керівництвом члена партії, інструктора обласного виконавчого комітету т. Степанцева все майно, а саме: житлову хату (виселили його одразу), всі господарчі будівлі, робочу худобу, всі хатні речі... Характерно, що при конфіскації забирались самі негідні речі... кошики, старі рамки, фонарі, образи...”124

Не маючи змоги виконати все зростаючі плани і щоб не потрапити під суд (рішення суду, як правило, предбачало тюремне ув’язнення і повну конфіскацію майна), більшість селян почали розпродаж всього, що у них було, компенсуючи податки грішми і остаточно руйнуючи господарство.

Руйнацію українських сіл підтверджує також спільна постанова Наркомторгу, Наркомюсту та Наркомземсправ УСРР: „Список речей, на які не можна звертати стягання штрафів, що їх присудив кримінальний суд за відмову здати хліб або за опір проведенню хлібозаготівельного плану”, прийнята ще 23 жовтня 1929 р. Грабіж набрав таких величезних розмірів, що державні Наркомати, нарешті, звернули увагу, але тільки на те, щоб довести до відома місцевих експропріаторів, аби ті не стягували штрафи через суд (за невиконання хлібозаготівель) на таке майно: „1. Одяг та взуття, потрібні для оштрафованих і членів їхньої родини, по одному предмету верхньої одежі, по парі чобіт чи черевиків, по шапці чи кашкетові, хустці...; 2. Потрібна для всіх вищезазначених осіб білизна в кількості найбільше по дві зміни...; 3. Ліжка, постіль..., на кожного по одному; 4. Потрібні всім згаданим особам харчі – найбільше на один місяць та палива для житла – найбільше на два місяці; 5. Потрібний посуд у кількості: один чайник або чавун на окріп та одне відро на всю родину, а також по одній тарілці, виделці, ножеві, ложці, склянці або чашці та мисці на кожного з членів родини”.125

26 жовтня 1929 р. була прийнята ще й постанова Народного Комісаріату фінансів УСРР, яка підтвердила загострення „класового протистояння” в українському селі. Дана постанова – „Правила про опис, арешт і продаж з прилюдних торгів майна неплатіїв державних і місцевих податків, оплат і мита”, вимагала від місцевих органів влади, щоб частина конфіскованого селянського майна не розбиралась біднотою і розпродувалась в селах за безцінь, а передавалася кооперативним організаціям, з метою продажу його в інших місцях за вищу ціну. В переліку речей для реалізації кооперативними структурами вказуються в алфавітному порядку 76 найменувань, а саме: бавовна, борошно, бруси, білило, вовна, взуття, залізо, кава, кислоти, кінський волос, крохмаль, крупи..., лісові матеріали, льон, макарони, масло, махорка, медикаменти, метал, мило, м’ясо, насіння, нитки, овес, одяг, оліфа, олія, оселедці, папір, патока, прядиво, пух-пір’я, рис, садовина, сіті рибальські, сир, скло, спецодяг, спирт, стрічка гумова, тканини..., хутро, цвяхи, цемент, цукор, чай, шкіра, щетина, яйця, ячмінь.126

Отже, зазначені архівні джерела засвідчують, що впродовж 1929-1930 рр. руїна українського села посилилась: виконати непомірні фінансові та продовольчі завдання ставало неможливим, а це неодмінно призводило до штрафів, конфіскації майна, розорення і зубожіння селянства; з кожним днем бажання продуктивно працювати втрачалося, цьому передували, як і страх бути віднесеним до „куркулів” (з перспективою виселення), так і розуміння того, що влада, використавши систему штрафів та „червоні валки”, все одно відбере, щонайменше усі лишки.

В наступному – 1931 р., більшовицька влада прискорила темпи і посилила зусилля „упокорення українського селянства”. Так, об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б), який відбувся в грудні 1930 р., приймаючи планові завдання на наступний рік, постановив: „Забезпечити в 1931 р. охоплення колективними господарствами для України... не менше 80% селянських господарств, що означає для цих районів завершення в основному суцільної колективізації і ліквідацію куркульства як класу..., сміливо перенести в практику м’ясозаготівельної роботи випробувані методи хлібозаготівель...”127

Сприяли зріючій трагедії і рішення українського партійного керівництва. У червні 1931 р. відбувся пленум ЦК КП(б)У, який розглянув питання „Про завдання хлібозаготівельної кампанії 1931 р.” та постановив: „Проведення нової хлібозаготівельної кампанії має бути продовженням нашого рішучого наступу на куркульсько-заможні верстви села, нашої дальшої боротьби за зміцнення і розвиток колгоспного та радгоспного будівництва, за остаточну ліквідацію куркульства як класу.”128

У зв’язку з реалізацією на місцях вказаних партійних рішень, з райпарткомів у листопаді 1931 р. надходили наступні повідомлення: „Брацлав. В сучасний момент РПК, зважаючи на недостатню мобілізацію уваги та участі передових колгоспників та бідняків-середняків, одноосібників до виконання своїх завдань, в справі остаточного закінчення плянів хлібозаготівлі по відсталим селам та району в цілому, переводе організовано 4 буксирних бригади кількістю до 400 осіб, що охопили собою 12 сіл, по яким маємо значний здвиг....”129

Звичайно, можна не сумніватися, що 400 „буксирників” успішно „допомогли” селянам 12 сіл району виконати хлібозаготівельний план, залишивши останніх без продуктів харчування.

Але, незважаючи на катастрофічне становище в українському селі, Політбюро ЦК КП(б)У, за участю голови РНК СРСР В. Молотова, 29 грудня 1931 р. приймає таємну постанову „Про заходи посилення хлібозаготівель”. Постанова вимагає від партійних організацій України рішуче посилити хлібозаготівлю, мотивуючи це рішення тим, що на грудень 1930 р. Україна здала державі 426 млн. пудів хліба, а в 1931 р. – тільки 401 млн. пудів хліба.130

І в цей же день, 29 грудня 1931 р., Народний Комісаріат постачання УСРР приймає постанову за № 01548 „Про постачання керівного складу районів” (також з грифом „Цілком таємно”). В ній йдеться про покращання матеріального становища районного керівництва і їх сімей. З цією метою, для них, через мережу закритих розподільників ДПУ, налагоджувалось продовольче постачання хлібом, крупами, маслом, консервами, рибою, цукром та ін.131

Таким чином, партійна номенклатура зазделегідь подбала і захистила себе від смерті, прекрасно розуміючи, що насувається страшний людський мор голодом.

А мільйони приречених на голодну смерть селян, у яких уже не було продовольчих запасів, отримали у грудні 1931 р. на один трудодень (селяни називали трудодень – труподень) менше карбованця і не мали майже ніякого шансу для порятунку своїх сімей. Так, у Джулинському районі трудодень становив: колгосп ім. Ворошилова с. Ставки – 0,50 коп.; колгосп ім. Петровського с. М’якохід – 0,79 коп.; колгосп ім. Сталіна с.Шляхова – 0,54 коп.; колгосп “Нове життя” (скільки цинізму в назві) с. Тирлівка – 0,24 коп.; колгосп “Перемога” с. Тернівка – 0,40 коп...132

Репресивні хлібозаготівлі з використанням „червоних валок”, системи штрафів, виселення з осель будуть систематичними до 1933 р., незважаючи на те, що в Україні вже лютуватиме голодомор. Так, у 1932 р. заступник начальника Вінницького обласного відділу ДПУ Рахліс у доповідній записці секретарю Вінницького обкому КП(б)У Чернявському, повідомляв: „Цілком таємно. В результаті хлібозаготівель… мають місце велика кількість розпроданих селянських господарств та виселення із хат сімей... Чечельницький район – розпродано біля 700 господарств, 90% селян вигнано із своїх домівок... Чернівецький район – в одному лише селі Березівка розпродано 122 господарства... Немирівський район – 250 господарств... Тиврівський район – 265 господарств... Подібне становище і в інших районах... Велика кількість селян залишилась під відкритим небом, голодують, нишпорять по селах... ”133

Значно прискорив голодну катастрофу українського селянства черговий приїзд наприкінці 1932 р. в Україну групи „інквізиторів” на чолі з Молотовим. Їх вердикт був категоричним – за всяку ціну виконати хлібозаготівельні завдання. У зв’язку з цим, в листопаді 1932 р. РНК УСРР прийняв постанову „Про заходи до посилення хлібозаготівель”, зобов’язавши місцеву владу виконати плани хлібозаготівель до 1 січня, а утворення насіннєвих фондів – до 15 січня 1933 р. Райвиконкоми разом з сільськими радами перевіряли запаси колгоспів, вилучали наявний у них хліб з перерахуванням у фонд хлібозаготівель. Було заборонено видачу будь-яких натуральних авансів колгоспникам, ініційовано „повернення незаконно розданого хліба з тим, щоб спрямувати його на виконання плану хлібозаготівель”.134

Якщо колгосп не виконав плану хлібозаготівель, то уповноважений райвиконкому разом із активістами зараховував урожай з присадибної ділянки колгоспників до фонду натуральної оплати на трудодні... Від колгоспів, що виконали план та створили насіннєвий фонд, вимагали „переревиконання плану”.135

Механізмом творення голодомору було також рішення ЦК КП(б) про занесення колгоспів-боржників на „чорну дошку” (рішення затверджене політбюро 18 листопада 1932 р). Покаранням для таких колгоспів були: повна заборона централізованого продовольчого постачання, призупинення будь-якої торгівлі і вивіз з лавок наявних продуктів харчування, згортання колгоспної торгівлі для колгоспників й одноосібників, призупинення всякого кредитування і вимога повернути вже видані кредити, очищення колгоспів від контрреволюційних елементів.136

Керівники обласного рівня слухняно виконували вказівки „з верху”. Так, 17 листопада 1932 р. бюро Вінницького обкому КП(б)У постановило: „1. Фракції ОВК протягом однієї доби видати постанову про занесення на чорну дошку тих районів, сіл і колгоспів, що злісно саботують хлібозаготівлі... Облпрокуратурі і Облсуду забезпечити позачерговий розгляд судових справ в цих селах і колгоспах. 2. Зобов’язати РПК та РВК виключну увагу приділити виконанню планів одноосібниками, особливо твердоздавцями, на основі попередніх директив і постанов, до злісних не здавців хліба застосувати рішучий твердий натиск через... вивішування чорних списків, дотермінове стягнення всіх боргів, безперечне вилучення, тощо. Всім уповноваженим Обкому перевірити наявність чорних списків по селах, і там де їх немає – негайно вивісити такі списки. 3. До колгоспів, що злісно не виконують держ. зобов’язань по хлібозаготівлі і що розбазарюють хліб застосовувати дотермінове стягнення кредитів, позик та боргів, перевірку особистого складу, прискорення розгляду кримінальних справ на членів Правлінь, ревкомісії, рахівників, магазинерів, вагарів тощо (крадіжки, розбазарювання)”.137

На вимогу обкому партії, 19 листопада 1932 р. Вінницький облвиконком постановою „Про перебіг хлібозаготівель по районах області”, ухвалив наступне: „Нижчезазначені райони, села, колгоспи, одноосібні господарства сіл, що під впливом глитайських та рвацьких елементів стали на шлях саботажу хлібозаготівель – невиконання свого обов’язку перед пролетарською державою – занести на чорну дошку:

райони: Брацлавський, Липовецький, Любарський, Немирівський, Станіславчицький, Чуднівський;

одноосібників: Степанівської с/р, Вороновицького району; Заливанщинської с/р, Антонопільської с/р, Калинівського району; Губницької, Нараївської, Гайсинського району; Яблунівської, Деражнянського р-ну; Волосо-Крикливецької, Соколівської, Крижопільського р-ну; Смотрицької, Сироватенської, Смотрицького р-ну; Никонівської, Бердичівської м.р.; села Педоси, Хмільницького р-ну; с. Степанок, Козарівки, Барського р-ну; с. Молотківець, Куманівки, Махнівського р-ну; с. Петрівки, Копайгородського р-ну; с. Гриців, Грицівського р-ну; с. Волосівці Меджибіжського р-ну; с. Рожнятівки, Голинчинець, Шаргородського р-ну; с. Городище, Рудниці, Піщанського р-ну; с. Мазурівки, Тульчинського р-ну; с. Петрані, Людавки, Жмеринського р-ну; с. Олешківці, Мархлівки, Городоцького р-ну; с. Оленівки, Яруги, Козлова, Могилів-Под. р-ну; с. Крівчак Дунаєвецького р-ну; с. Соболівки, Янова, Теплика, Кивачівки, Теплицького р-ну; с. Паріївки, Іллінецького р-ну; с. Росохова, Тростянця Антонівського р-ну;

колгоспи: “Нове життя”, ім. Ворошолова, Смотрицького р-ну; “Шлях Леніна”, “Шлях до соціалізму”, Крижопільського р-ну; ім. Косіора, Гайсинського р-ну; “Велико-Чернятинський”, “Павлівський”, Калинівського р-ну; ім. РСЧА с. Оленівки Вороновицького р-ну; Хмеліщанський, Бердичівської М.Р.; с. Лозової, Хмільницького р-ну; “Більшовик”, Барського р-ну; “Вовчинецький”, Махнівського р-ну; ім. Дзержинського, Копайгородського р-ну; с. Кожичне, Грицівського р-ну; с. Голинчинець, Шаргородського р-ну; ім. Шевченка, “Червоний плуг”, Тиврівського р-ну; с. Орлівки, Тульчинського р-ну; ім. “10-ти річчя КНС”, ім. Чубаря, “Трудолюбие”, Піщанського р-ну; с.с. Потоки, Людавки, Лисянки, Леляк, Жмеринського р-ну; “Перемога”, Могилів-Под. р-ну; “Серп”, “Робків”, Городоцького р-ну; ім. Леніна, “Жовтень”, Теплицького р-ну; с.с. Копіївки, Криштопівки, Іллінецького р-ну.138

Через кілька днів, 26 листопада бюро Вінницького обкому КП(б)У прийняло ще одну постанову стосовно занесення селянства на „чорну дошку”, вимагаючи від виконавців складати нові списки боржників.139

Після прийняття зазначених партійно-радянських постанов, відбір продуктів харчування в селянства Поділля значно посилився і набрав масового характеру. Різного роду більшовицькі бригади: „буксирні”, робітничі, райпартійні, кооперативні, фінансові, комсомольсько-молодіжні тощо відбирали все їстівне в селянських оселях, виконуючи вимогу: „безперечне вилучення”, партійного керівництва. Як правило, всі активісти були озброєні, а для координації своїх злочинних дій у великих селах організовували ще й бригадні штаби.140

Про свавілля місцевої влади в подільських селах у 1932-1933 рр. систематично інформували більшовицьку номенклатуру обласні та районні відділи ДПУ141, всі інформації надходили з грифом „Цілком таємно”. Так, 22 липня 1932 р. Вінницький обласний відділ ДПУ повідомляв обласному комітету КП(б)У: „Про волинки в с. Зятківці Гайсинського району...В результаті проведеної операції заарештовано10 чол.: 2 куркуля, 3 розкуркулених, інші – колгоспники... Під час хлібозаготівель хліб у колгоспників забирався під мітелку, забирали отримане за вироблені трудодні. Характерно відмітити, що в той час, коли колгоспники були відправлені в інші села в якості буксирних бригад, у них в дома у цей час комісії забирали залишені незначні хлібні ресурси... В зв’язку з продовольчими труднощами, один із колгоспників написав заяву в правління про видачу йому 20 фунтів хліба, а голова колгоспу на цій заяві наложив резолюцію: „Видати 20 ф. снігу”.142

Даний документ свідчить, що для вилучення продовольства у селянства направлялись бригади з інших сіл. Це підтверджують і події в с. Лісниче Бершадського району, коли продовольчі реквізиції здійснювали буксирні бригади комсомольсько-партійного активу сіл Яланець та Михайлівці Бершадщини.143 Причому, експропріатори вказаного району відбирали продукти харчування вже готові для вживання, наприклад, в с. Голдашівка не пожаліли навіть сім’ю червоноармійця Росохати, відібравши всі продукти, в тому числі, печений хліб.144

Як уже зазначалося, дозвіл на відбір продовольства у селян-боржників за несплату фінансових та хлібозаготівельних зобов’язань, дав РНК СРСР ще в листопаді 1930 р.145 Вимогу партійних та радянських органів влади здійснювати відбір продовольства у вже голодуючого селянства підтверджують й інші документи, серед них і постанова Вінницького облвиконкому від 26 листопада 1932 р. В ній, у категоричній формі, від місцевих керівників вимагалося, щоб останні, за саботування хлібозаготівель: додатково заносили колгоспи на „чорну дошку”, висилали за межі районів одноосібників, позбавляли селян права користування землею, накладали „натуральний штраф” продовольством у розмірі 15 місячного завдання.146

Як свідчить документ, штраф стягувався „натуральний”, тобто, продуктами харчування. У зв’язку з цим, в „спецзведенні” Немирівського райвідділу ДПУ відклалася така інформація: „В с. Щурівці в бідняка Мельничука Арсенія було забрано (бригадою) останні 30 ф. муки. У бідняка Клишторного Сави також забрали останні 20 ф. жита і 30 ф. квасолі, при цьому сім’єю Клишторного був піднятий такий крик, що збіглися всі сусіди і з цього приводу Плаксієнко Микита та Гоменюк Іван говорили: робиться щось ужасне, хто буде через два місяці виносити всі ці трупи, причому, Плаксієнко замітив „треба буде кормити спеціально кілька чоловік для того, щоб збирали трупи померлих з голоду...”147

Про організований більшовицькою владою геноцид голодом проти селянства, засвідчує і інформація одного з членів брацлавської „буксирної” бригади, він зазначав: „Ходим мобілізовані в бригади по Брацлавському району...У нас триста дворів, які розбили на 5 штабів, кожна бригада робила обшук на своєму участку. Направляли в штаб заарештованих, які не виконали заготівлю, де над ними розправлялися співробітники району різними мірами. Невиконавців вночі водили від штабу до штабу, а відпустивши додому, тут же посилають десятника, заарештовують і знову водять його по штабам. Так не давали спати місяць...Рікою лилися сльози, крик, стогін. Співробітники не звертають на це увагу, всякими хитрощами відбираючи хліб... Котрі не видержали, лежать від голоду в могилі, інші живуть опухші й не можуть працювати...”148

Підсумовуючи інформацію вище поданих архівних джерел, можна цілком стверджувати, що протягом 1929–1933 рр. більшовицький тоталітарний режим, зосередивши значну увагу на проведенні масової насильницької колективізації (одночасно знищуючи селянина-господаря), продовжував систематично нарощувати хлібозаготівельні репресії, конфісковуючи при цьому все наявне продовольство, що ще залишалося в селянських оселях (в одноосібників і колгоспників), остаточно прирікаючи селянські родини України на голодну смерть.

3. Наростання голодного мору на Поділлі (1928-1933 рр.)


Задіяна більшовицьким тоталітарним режимом політика експропріації селянської власності в Україні, призвела до голоду вже у 1928 р. І з цього часу він тільки посилювався.

Вже в травні 1928 р. у Вінницький окружний комітет КП(б)У надійшло зведення ДПУ „Про політстан Жмеринського участку”, в якому містилась інформація: „Хлібна криза відчувається по всьому участку залізниці і прилягаючій 15 верстовій полосі... Становище з недостачею хліба хвилює робітничі маси... Невдоволення відсутністю необхідної кількості хліба серед службовців масове, всі говорять про голод... В селі Юрківка Тульчинського округу селяни настроєні проти Радянської влади і в інших селах бідняки переживають голодовку. В селах говорять, що Радянська влада грабить селян. Позабирали весь хліб і віддали за кордон...”1

У червні Тульчинський окружний відділ ДПУ ставив окружний партійний комітет КП(б)У до відома про такі події: „В м. Гайсин 2 червня 1928 р. натовп в кількості 300-400 чол. з’явився до будинку райвиконкому з криками „Дайте хліба”...В селі Тарасівка біля хати-читальні розклеєні листівки із таким змістом: „Параходик пливе мимо пристані, будем рибку кормить комуністами”...У Бершадському районі секретар райвиконкому отримує такі записки: „Куди ви відправляєте наш хліб, наша худоба гине від голоду, ми також голодуємо”...В Томашпільському районі селяни говорять, що стало важче жити ніж в голодні роки, немає ні кусочка хліба, Радянська влада влаштувала штучний голод... У Тульчинському районі черги голодуючих за хлібом розганяють міліціонери, в чергах твердять, що уряд продовжує вивозити хліб за кордон, а ми тут голодуємо... Серед учительства Соболівського району відчувається значне реагування на нестачу хліба...”2

В липні 1928 р. секретар Вінницького окружного комітету КП(б)У отримав доповідну окружного відділу ДПУ такого змісту: „По агентурним матеріалам більша частина населення с. Багринівці Літинського району, приблизно 300 дворів, абсолютно немає хліба і висловлює невдоволення тим, що під час хлібозаготівлі вивезли із села 10 000 пудів зерна... Члену правління Багринівського кооперативу Сакевичу бідняки заявили: „Ми тебе поб’ємо і весь хліб із кооперації заберемо. Що ми з голоду повинні пухнути?”3

Спецзведення Вінницького окружного відділу ДПУ за перше півріччя 1928 р. свідчать про наростання хлібної кризи і погіршення становища з продовольством в регіоні, а саме: „Ще з початком весни стали надходити листи про недостатнє постачання хліба сільській бідноті. Набагато збільшилося таких листів в травні. Тільки останніми днями, редакція одержала дописи на цю тему з цілої низки сіл: Слобода (Хмільницький район), Дашів (Іллінецький район), Сосни (Літинський район), Бондурівка й Мар’янівка (Немирівський район)...З Ободівки пишуть, що мають потребу в борошні 300 чоловік... При розподілі хліба в кооперативі, що називається, б’ються. Внаслідок цього, за словами сількорів, біднота, що немає де придбати хліба – голодує... Влада викачала хліб, не враховуючи потреб села, а тепер у нас голод...”4

Не дивлячись на застерігаючі інформації місцевих партійних органів та силових відомств про початок масового голоду, вищі партійні органи влади продовжували сталінський курс на примусове вилучення хліба. Їхню позицію підтвердив і партійний форум – липневий 1928 р. пленум ЦК ВКП(б), на якому Сталін заявив про „посилення опору з боку капіталістичних елементів”5 і необхідність за всяку ціну виконати намічені хлібозаготівельні плани. Продовольча криза в країні загострилася ще більше.

Про голод на Поділлі і в другій половині 1928 р. свідчить значний масив документів Державного архіву Вінницької області. Так, у доповідних записках окружних відділів ДПУ окружкомам КП(б)У, повідомлялось: „Цілком таємно. Якщо раніше, під час проведення кампанії самообкладання, мали місце антирадянські виступи куркульства, то в даний момент, в зв’язку з хлібною кризою, ми наблюдаємо масові селянські виступи, про що свідчать такі факти (висловлювання селян): „Минулий рік не був неврожайним. Хліб на Україні є. Куди дівається наш хліб. Наша худоба гине від голоду. Ми також голодуємо... Селянам стало важче жити ніж в голодні роки. Я не маю ні кусочка хліба і худоба моя гине від голоду. На базарі неможливо дістати ні одного фунта хліба, тому що влада забрала і вивезла увесь хліб. І не тільки у мене, а у всіх селян... Уряд вивозить хліб за кордон, а ми тут здихаємо з голоду. В Одесі грузять хліб на пароплави. А ми залишилися без хліба... Радянська влада влаштовує штучний голод. Повсюди черги голодних людей, а міліція їх розганяє... Комуністи ведуть країну до розрухи і голоду, нам, селянам потрібно покласти цьому край. Представники райвиконкому будуть до нас їздити до тих пір, поки ми не візьмемо коси та вила і не прогонимо їх з села...”6

Продовольча криза, у зв’язку з репресивними хлібозаготівлями, в 1929 р. тільки посилилася. Навесні у більшості українського селянства закінчилися припаси продуктів, розпочався масовий забій тварин, проїдання посівного матеріалу. Селяни намагалися рятуватися, вживаючи в їжу сурогати. Випадки опухання стали набувати масового характеру. У Могилів-Подільському окрузі жінки влаштовували голодні бунти проти влади, заявляючи: „Не потрібно чекати поки нас виморять голодом або ми замерзнемо в чергах за хлібом на морозі, а потрібно добиватися, тим більше, що ми жінки і нам нічого не зроблять”.7

В оглядах Інформвідділу ЦК КП(б)У „Про хід хлібозаготівель” за червень 1929 р., читаємо: „Спостерігаються випадки масових обшуків, арештів, перекручування в бік продажу майна за нездачу хліба, розповсюдження нових методів хлібозаготівель на велику кількість середняцьких господарств, використовування хлібозаготівель з ціллю розкуркулення...”8

Інформації Вінницького окружного партійного комітету „Про хід хлібозаготівель по Вінницькій окрузі” за перше півріччя 1929 р. свідчать, що розмови серед селян носили такий зміст: „Радянська влада дере останню шкуру й хоче нас залишити без хліба (Літинський район)... Влада вивозить хліб за кордон, а нас і середняків залишила без хліба (Дашівський район)... Більшовики хотять вивезти з України весь хліб, після чого задушать Україну (Калинівський район)...”; „При проведенні хлібозаготівлі, до 713 господарств примінили опис майна, до 238 господарств – продаж, а 110 осіб – до судової відповідальності за злочинну нездачу хліба... На райпартзборах Синявського району (Проскурівська округа) виступив один партієць і заявив, що партія робить помилку, проводячи таку тяжку для селян хлібозаготівлю, селяни сидять на голодному пайку, сільське господарство руйнується... В селі Миколаївці Козятинського району бідняки заявили на сході, що скоро всі здохнуть з голоду, ніде дістати хліба... В одному із сіл Любарського району (Бердичівський округ) Комісія по хлібозаготівлі відмовилася від роботи, заявивши, що грабувати не підуть, а хліба в селі всерівно немає...”9

Значно прискорили трагедію українського народу рішення листопадового 1929 р. пленуму ЦК ВКП(б),10 який взяв курс на суцільну насильницьку колективізацію сільського господарства та постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. „Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”,11 котра зобов’язувала партійні і виконавчі органи влади „перейти від політики обмеження куркульства до політики ліквідації куркульства як класу”.

У зв’язку з прийняттям вищезазначених партійних постанов та з початком їх втілення в життя, наприкінці 1929 – початку 1930 рр. зубожіння українських селян набрало масового характеру, адже одночасно з „великим переломом на селі”, посилились повальні обшуки та вилучення зерна, конфіскації у селянства місцевою владою, за невиконання різного роду сільськогосподарських повинностей, майна, худоби, сільськогосподарського реманенту, продуктів харчування.12

Дочекатись нового урожаю ставало все важче, голод став реальністю для переважної більшості районів Поділля.

У політдонесеннях за січень 1930 р. „Про політико-моральний стан 24 Могилів-Подільського прикордонного загону ДПУ” міститься інформація про те, що розмови серед червоноармійців в основному носили такий зміст: „Хліб останній забирають, а якщо не даси – саджають у ДОПР; ... на селі робиться все незаконно, селян грабують, скоро заберуть останнє і скоро всі помруть з голоду; ... дома відвезли 120 пудів... , щоб виплатити, батько продав коня; ... з цією хлібозаготівлею, може спалахнути повстання; ... у брата взяли 112 п. хліба і ще повторно обклали на 45 п., а всього залишилось на 9 їдоків 157 п., що не хватить...”13

В інформаційному бюлетені газети „Червоний край” від 25 лютого 1930 р. про ситуацію в селі Кожухів Хмільницького району, зазначено: „Записалося до колгоспу лише 100 господарств. Пронеслася чутка, що артільцям лишать по 30 фунтів на їдця... Селяни сильно бояться загального голодування...”14

Матеріали Вінницького окружного відділу ДПУ – „Спецзведення № 6 за травень 1930 р.” – свідчать, що становище з продуктами харчування на селі стало критичним – селяни голодували: „По деяких селах Липовецького району, особливо Пісочин

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: