Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки
2. Продовольчі реквізиції в українських селах у 1928-1933 рр
2.1 Повернення більшовицької влади в 1928 р. до політики „продрозкладки”
З введенням Нової економічної політики і заміною продрозкладки продподатком (на Поділлі продовольчий податок впроваджувався з 1922 р.)1 відчутних змін стосовно хлібозаготівель не відбулося. План на 1922 р. передбачав збір зерна в розмірі 150 млн. пудів.2 Але вже в 1923 р. він знову зріс до 170 млн. пудів.3 Збільшуючись з кожним роком, у 1928 р. становив 265 млн. пудів,4 а в 1931 р. – 434 млн. пудів хліба.5
6 травня 1932 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили річний хлібозаготівельний план для України в розмірі 356 млн. пудів хліба, зменшивши його всього на 18 % від минулорічного (для всіх інших республік план був зменшений на 30 %) і це при тому, що серед українців уже лютував голодомор.6
Передбачити голод в Україні стало можливим вже у 1925 р., адже надмірне прискорення темпів і розмірів примусових методів хлібозаготівельних кампаній розпочалось з прийняттям планів сталінського керівництва пов’язаних з індустріалізацією країни. Курс на індустріалізацію було проголошено Х1V з’їздом ВКП(б)7, вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.
За підрахунками економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства, з метою „викачувати гроші” на розвиток індустрії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд зерна, то тепер змушений був віддати за той же товар 5 пудів.8
У 20-х роках стрімко зростав і відсоток постачання українського хліба загальносоюзній державі. Так, у 1922-23 рр. український хліб становив 30,5 %, у 1924-25 рр. – 40,8 %, у 1925-26 рр. – 76 %.9
Секретар ЦК ВКП(б) Сталін в циркулярах парторганізаціям країни вказував: „Потрібно насамперед підняти на ноги партійні організації, вказавши їм, що справа заготівель є справою всієї партії...”10
Директивні та розпорядчі документи керівників більшовицької партії, постанови партійних форумів стосовно політики на селі все більше посилювали економічний тиск на селянство.
У грудні 1927 р. відбувся черговий ХV з’їзд ВКП(б), який прийняв перший п’ятирічний план розвитку народного господарства на 1928-1933 рр. і проголосив курс на суцільну колективізацію сільського господарства.11 Ці кардинальні рішення були прийняті партійним форумом одночасно. Виконання грандіозних індустріальних планів ставало б неможливим без збільшення експорту зерна за кордон і отримання іноземної валюти, технічного устаткування тощо.
На цей час, у зв’язку з систематичним проведенням хлібозаготівель, загострення відносин між селянами-власниками та сталіністами призвели до хлібної кризи (недовиконання планових завдань). Селянські господарства не мали або мали в обмеженій кількості надлишки зерна.
Отримати необхідну кількість дешевого хліба більшовицька держава планувала з покірних колективних господарств.
На цьому ж партз’їзді прозвучав заклик щодо збільшення його експорту, а саме:
„Товарність сільського господарства ще дуже мала порівняно з тими завданнями, які стоять тепер перед сільським господарством з точки зору соціалістичного народногосподарського плану. Особливо різко позначається це на недостатніх можливостях сільськогосподарського експорту, який є базисом імпортних операцій, необхідних для якнайшвидшої індустріалізації країни і дальшого піднесення самого сільського господарства...”12
Недостатня кількість експортного зерна призвела до постійного наростання планових завдань та ще більшого посилення репресивних заходів в ході хлібозаготівель.
Ще під час роботи з’їзду, 14 грудня 1927 р. ЦК ВКП(б) видав директиву секретарям окружних партійних комітетів, в якій вказувалось на необхідність активізації хлібозаготівель. 24 грудня 1927 р. за цією директивою з’явилася наступна, але і вона ситуації не змінила.13
6 січня 1928 р. ЦК ВКП(б) надіслав на місця ще одну директиву з грифом „таємно” підписану особисто секретарем ЦК ВКП(б) Сталіним, в якій у погрозливому тоні висловлювалася вимога щодо рішучості в реалізації хлібозаготівельної політики з метою досягнення відчутного перелому. Так, у 4-у пункті директиви зазначалось: „При стягненні недоїмок всякого роду платежів застосовувати негайно жорстку кару, в першу чергу по відношенню до куркулів. Особливо репресивні заходи необхідні по відношенню до куркулів і спекулянтів, які зривають сільськогосподарські ціни... ЦК попереджає вас, що зволікання з виконанням цієї директиви і недосягнення в тижневий термін реальних успіхів поставить ЦК перед необхідністю заміни нинішніх керівників парторганізацій...”14
Але незважаючи на загострення відносин між владою і селянством, більшовицьке керівництво продовжувало силову політику хлібозаготівель. В другій половині січня 1928 р. члени Політбюро ЦК ВКП(б) роз’їхалися по країні, щоб прискорити подолання хлібозаготівельної кризи. Сталін поїхав у Сибір, де почав втілювати на практиці власний метод хлібозаготівель, який назвали „уральсько-сибірським” і поширили на всю країну.15 Відчули на собі даний метод і подільські селяни. У листі секретаря Тульчинського окружного партійного комітету Марченка секретарю ЦК КП(б)У Кагановичу від 20-го січня читаємо: „Приступивши в січні місяці до форсованого розгортання хлібозаготівель ми одразу ж застосували ряд жорстких репресивних заходів... Було заарештовано 22 чол., осуджено 15 чол. у яких конфісковано хліб. Ці заходи ми почали проводити на свій страх і ризик так, як чіткої і ясної вказівки по лінії юстиції не було...”16
Внаслідок таких репресивних дій влади, введення в політику хлібозаготівель елементу позаекономічного примусу, дало можливість вже в січні 1928 р. заготовити 29 млн. пудів зерна замість запланованих 25 млн. пудів. Заготівельний план був виконаний в Україні на 116 %.17 Але це призводило до зруйнування хлібного ринку, сіяло невпевненість, загострювало внутрішньополітичну обстановку. По селах поповзли чутки про відмову від нової економічної політики і повернення до продрозкладки. В результаті, селяни не бажали контактувати з органами державної влади, заготівельними організаціями, скорочували посіви, ділили господарство серед членів сім’ї, йшли на заробітки в міста.
У зв’язку з переходом на позаекономічні методи хлібозаготівель розпочалася мобілізація партійного активу, за своїм характером схожа на роки громадянської війни. 28 січня 1928 р. окружним партійним комітетам надходить директива секретаря ЦК КП(б)У Кагановича з грифом „Таємно”, в директиві акцентується увага на таких аспектах: „Працівник, який направлявся в район, був в один і той же час агентом з викачки недоїмок по селу сільськогосподарського податку і держстраху, агітатором з розповсюдження займу і проведення самообкладання; працівником, який стимулював хлібоздачу і хлібозаготовачем. Таке суміщення не могло, звичайно, не відбитися на успішності виконання головного завдання дня – на безпосередній роботі по хлібозаготівлях. Для усунення цього недоліку ЦК вимагає негайно, з отриманням даної директиви, виділити групу відповідальних працівників, знайомих із хлібною справою (від 25 до 75 чол.), в залежності від міцності окружного активу, які повинні бути кинуті виключно на хлібозаготівельну роботу...”18
За неповними даними тільки за січень-березень 1928 року в Україні було мобілізовано близько 6-и тисяч окружних, міських, районних, містечкових партійних працівників, яких направили в село для посилення хлібозаготівель.19
Навіть тоді, коли шляхом примусу перевиконали січневий план хлібозаготівлі, коли хлібозаготівельна криза досягла свого апогею, більшовицький режим продовжував твердити про „рішучий перелом в справі хлібозаготівель” і зростання планових завдань.
13 лютого 1928 року партійні організації отримали директиву Політбюро ЦК ВКП(б) підписану Й. Сталіним з грифом „Таємно. Не для преси.”, в якій останній наполягав на посиленні хлібозаготівель, рекомендував застосовувати 107 ст. Кримінального кодексу РСФСР і відповідну статтю українського кодексу (127), які дозволяли репресії проти селянства. З метою заохочення до цієї справи бідніших верств вказував на необхідність надати їм із так званих конфіскованих лишків 25 % зерна на умовах довгострокового кредиту.20
Стосовно надання 25 % конфіскованого хліба бідноті, бюро Вінницького окружного комітету КП(б)У прийняло аналогічну постанову з грифом „Цілком таємно” 2 липня 1928 р., в ній йшлося: „... Доручити фракції Окрвиконкому дати директиву сільрадам про посилення хлібозаготівельної роботи... Підтвердити ще раз постановою бюро про залишення в селі 25 % конфіскованого хліба у куркуля на потреби біднішої частини селян...”21
Цій постанові, відповідно, передувала постанова ЦК КП(б)У від 17 лютого 1928 р.22 До речі, даний захід для більшовиків не був новим, ще в 1920 р., впроваджуючи насильницьку політику прозрозкладки, від 10 % до 25 % зерна залишалося у волосних коморах на потреби пролетаризованих верств села. Це повинно було забезпечити підтримку сільською біднотою кампанії вилучення хліба. У телеграмі Сталіну в Харків Ленін високо оцінив цей захід в Україні в ході примусових хлібозаготівель.23
Отже, політика більшовицького керівництва, яка впроваджувалася в життя наприкінці 1927-1928 рр., започаткувала корінну ломку економічних відносин на селі. Офіційно не змінюючи політичного курсу, влада від ринкових відносин НЕПу знову повернулась до часів „воєнного комунізму” - до примусової продрозкладки. Така політика базувалася на насиллі і репресіях, вона обезкровлювала українське селянство і невздовзі призвела до трагічних наслідків.
Про жорстокий характер протистояння між владою і селом вже на початку 1928 р. свідчить велика кількість антибільшовицьких селянських виступів, в тому числі і збройних. На Поділлі, у Вороновицькому районі Вінницького округу в цей час діяла повстанська організація на чолі з колишнім петлюрівським отаманом Кіндратом Саваринським.
Доведені до відчаю сваволею більшовицької влади десятки селян смт. Вороновиця і навколишніх сіл Війтівці, Воловодівка, Ганщина та ін. вирішили взятися до зброї. В плани повстанців входило розгром партійних і радянських установ, міліції, звільнення заарештованих селян, залучення на свою сторону „територіальних військ”, поширення повстання на інші райони. В разі невдачі повстанці планували прорватись до Польщі.24
Військовим підрозділам ДПУ вдалось розгромити Вороновицьку повстанську організацію саме в той час, коли повстанці готувалися до збройного нападу на одну з районних установ. Окрім зброї у повсталих були вилучені листівки із закликом: „Хто не бажає загинути з голоду, тягнути більшовицьке ярмо і відробляти їм кріпосне право – до зброї!” Листівки було підписано „Спілка визволення України.”25
Після розгрому повстанців, бюро Вінницького окружкому КП(б)У прийняло термінову постанову „Про політичний стан округа і ліквідацію спроби збройного повстання у Вороновицькому районі”. У постанові зазначалось: „Цілком таємно. Відмітити своєчасну ліквідацію спроби збройного повстання у Вороновицькому районі... Маючи на увазі розлад частини радянського апарату у Вороновицькому районі, що сприяло збройному повстанню, створити комісію для детального вивчення стану району... З огляду на нинішню напруженість на селі, відмічаючи зміцнення контрреволюційних сил і в той же час недостатнє реагування на ці прояви місцевих парторганізацій, ще раз нагадуєм усім районним партійним організаціям про негайне реагування.... та інформування Окрпарткому і при необхідності органів ДПУ...”26
Втілюючи сталінські рішення в життя, державні силові структури, партійні і виконавчі органи влади на місцях, все частіше стали застосовувати до селян, які не в змозі були виконати величезні державні побори, карально-репресивні заходи: штрафи, збільшення розмірів самообкладання, описування та конфіскацію майна, арешти, довготривале ув’язнення, депортацію.
У зв’язку з цим, в доповідних записках окружних відділів ДПУ за березень 1928 р. в основному йде мова про різке погіршення життєвого рівня селян і їхню готовність до боротьби з владою. Так, у листах до червоноармійців, селяни Джулинського району Тульчинського округу писали: „В цьому році за податок прямо грабують, описують все, що є в господарстві і забирають останні подушки з дому. Більше всього грабують за невиконання самооподаткування... Настільки важко, що краще вмерти. Заплатив податок – 80 р., самообкладання – 40 р., на землевпорядкування – 32 р., облігації – 20 р. і, крім того, ще держстрах, а хто їх не виконує – забирають худобу або в тюрму саджають... Прийшло 3000 облігацій, без квитка про їхній викуп ніде неможливо змолоти ні одного пуда. Люди всюди тільки і говорять – давай війну, або вертаємся до 1918 року...”27
На цей час, вище зазначені партійні рішення засвідчили: хлібозаготівельні кампанії будуть тільки посилюватись. Сталінський режим, який все більше набирав ознак тоталітарного, вдається ще до одного насильницького заходу – контрактації зерна „на корню”.
Більшовицька влада і раніше застосовувала примусову і економічно невигідну для селянства контрактацію, змушуючи їх підписувати контракт (договір), який зобов’язував здавати державі частину зібраного урожаю тієї чи іншої зернової культури, цукрового буряка, м’яса, інших продуктів. Але даний захід змушував селянина віддати урожай прямо з поля. Про це йдеться в директиві секретаря Вінницького окружкому КП(б)У Островського від 10 липня 1928 р.: „Цілком таємно. До всіх райпарткомів. Враховуючи, що зима та весна цього року була дуже несприятлива для степових округів, через що велика кількість озимини загинула, а також і те, що значна кількість хлібних лишків нами з села вже взята – таке становище рішуче ставить перед партією і Радянською владою питання про термінову заготівлю озимого насіння... З цією метою по лінії сільгоспкооперації зараз розпочнеться кампанія по заключенню умов з колективами, земгромадами та селянами на предмет закупки в них врожаю озимих культур в спосіб контрактації на корню...”28
Ще не дозрів хліб, не розпочались жнива, а селян вже примушували підписувати кабальні умови контрактації на майбутній урожай, прирікаючи їх на голодну смерть. Закінчувалась директива застереженням райкомам партії, що зібраний хліб повинен надійти державі не пізніше термінів зобов’язань.29
Сталін, руйнуючи ринкові засади села в процесі примусової хлібозаготівлі, знищуючи заможних селян, добре усвідомлював, що тільки збідніле і голодне, доведене до відчаю селянство стане покірнішим і змушене буде масово вступати в колгоспи.
Восени 1928 р. з’явились районні трійки сприянню хлібозаготівлям, які були наділені особливими і безмежними повноваженнями.30 Це був той логічний кінець, який завершився введенням „воєнно-комуністичних” методів хлібозаготівель.
До всього, 10 грудня 1928 р., на вимогу ЦК ВКП(б), усім сільським райкомам КП(б)У надходить лист ЦК КП(б)У з таким текстом: „Таємно... Затверджені останнім пленумом ЦК ВКП(б) контрольні цифри визначають новий могутній поступ вперед по шляху до індустріалізації, по шляху дальнішого соціалістичного будівництва. Нічого й казати, що виконання цього завдання залежатиме від виконання плану хлібозаготівель... Нарешті, ЦК змушений сказати, що не зважаючи на рішення, хлібозаготовчі організації не були своєчасно зміцнені робітниками. Розкладені елементи низового апарату, зв’язані з куркульською частиною села, лишились на своїх місцях, негативно впливаючи на хлібозаготовчу роботу...”31
Саме з цього часу приймається рішення про поповнення і зміцнення хлібозаготівельних бригад робітниками. 19 грудня 1928 р. надходить і відповідна директива ЦК КП(б)У: „До всіх ОПК та Молдавського обкому. ЦК намітив, як практичне міроприємство, для досягнення перелому в хлібозаготівлях посилку на село робітників з виробництва (в тому числі позапартійних). В зв’язку з цим ЦК пропонує негайно виділити групу класово-витриманих робітників від верстату, яку, після інструктування, надіслати на 2-3 тижні на село з тим, аби потім замінити їх новою групою робітників”.32
Таким чином, робітничі бригади з хлібозаготівель поновили свою активну діяльність в українських селах наприкінці 1928 р. (на початку 20-х рр. вже задіювалися в хлібозаготівельних репресіях).33 Разом із партійним та сільським активом вони склали основу хлібозаготівельних бригад, які стали діяти постійно, реквізовуючи селянський хліб. З часом влада назве їх „похідними”,”буксирними”, з 1929 р. їм буде заборонено залишати села в разі невиконання хлібозаготівельних планів.34 На початку 30-х років вони відіграють найбільш злочинну роль, виконучи чергову більшовицьку місію - відбір усіх наявних продуктів харчування.
Також наприкінці 1928 р. влада вдасться до прийняття рішень про обов’язкову здачу селянами мірчука, партійні постанови вимагали: „Надходження мірчука все триває в незадовільному стані. Млинарсько-круп’яні підприємства умовами на здачу мірчука ще й до цього часу неохоплені,... повинно бути відрахування 10% мірчука...”35
Селян, які частину зерна мололи на муку для власного споживання, відтепер змушували, за здійснення помолу, десяту частку віддати державі (згодом - 20 %). У 1932-1933 рр. сталінський режим не тільки заборонить помол муки для селян, а й навіть накаже видати обкомам партії постанови про відбір на селі жерновів36 та м’ясорубок37, мотивуючи дане рішення „розбазарюванням хліба”.
Отже, хлібозаготівельна примусова кампанія 1927/1928 рр. набула чіткого „воєнно-комуністичного” характеру: більшовицька влада обрала шлях насильства і репресій в українських селах для реалізації продовольчих завдань. Постанови і рішення вищих партійних органів 1928 р. також засвідчують, що економіка в руках сталінського режиму була лише елементом політики, її найважливішим інструментом і, що саме цей рік започаткував собою найбільш жахливі сторінки історії українського народу.
2.2 „Нові методи” хлібозаготівель 1929 р.
1929 р. не покращав економічного становища в Україні: видача працюючому населенню міст продуктів по картках (перехід до карткової системи розпочався в лютому 1929 р.)38 не ліквідувала давки та бійки в довгих чергах за хлібом, іншими продуктами харчування.
Перспективи селянства передбачалися ще сумнішими. Взимку 1929 р. повторились події минулого року, коли всі зусилля влади були спрямовані на „викачування” позаекономічними засобами хліба та грошей із села. Так само, як це було раніше, директивні вказівки про виконання хлібозаготівельних та фінансових кампаній „будь за що” спровокували колосальний сплеск насилля та зловживання з боку місцевої влади. Обшуки, побиття, приниження селян, які чинили спротив, набули широкого розмаху. Так, про події в селі Заліське Тальнівського району Уманської округи, матеріали Державного Політичного Управління засвідчили: „Уповноважені райвиконкому... вчинили обшук у господарстві селянина Цимбала (шість чоловік їдців), відібрали 5 мішків зерна... і описали майно. Син Цимбала, комсомолець - повісився у клуні, батько – намагався зарізатися, але в нього відібрали ніж...”39
Коли в більшості українського селянства закінчилися припаси продуктів, розпочалося проїдання посівного матеріалу і масовий забій тварин. Народний комісаріат торгівлі УСРР, змушений реагувати на дану ситуацію, надіслав директиву „До всіх завокрторгвідділів. Не підлягає оголошенню”, в ній йшлося: „Як наслідок заходів на хлібозаготівельному ринкові, заможніші групи селянства нині вибраковують худобу в більшому розмірі, ніж це можна вважати за нормальне. Не важко передбачити, що через деякий короткий час посилена реалізація селянської худоби зменшиться... Тому треба нинішню кон’юнктуру використати, по-перше, для максимального посилення усуспільненого сектору щодо кількісного і якісного збільшення череди в радгоспах, колгоспах та в молочарських фермах...”40 Наркомторг УСРР не запропонував нічого іншого для припинення масового вирізання худоби, окрім усуспільнення її та передачі в колгоспи та радгоспи.
Намагаючись вийти з економічної кризи за допомогою Москви, перший секретар ЦК КП(б)У Косіор (призначений на посаду в серпні 1928 р.) направив навесні 1929 р. доповідну записку до ЦК ВКП(б), в якій підсумовував, що українська влада неодноразово ставила перед союзним центром питання про потребу завезення зерна в Україну, однак до цього часу воно залишилось невирішеним.41
Сподівання на допомогу Кремля дійсно були марними, про це засвідчила промова Сталіна на квітневому об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б), в якій керівник держави в черговий раз підтвердив, що в сільському господарстві країни все відбувається за продуманим партійним сценарієм. Він зазначав: „Крім звичайних податків – прямих і посередніх, які сплачує селянство державі, воно дає ще деякий надподаток у вигляді переплат на промтовари і у вигляді недоотримання по лінії цін на сільськогосподарські продукти... Чи посильний цей податок для селянства ? Так, посильний. Як він називається у нас інакше? „Ножицями”, „перекачкою” коштів із сільського господарства у промисловість з метою швидкого розвитку нашої індустрії. Так от, цей надподаток, одержуваний в результаті „ножиць”, і становить „щось подібне до данини”. Чи не означає це, що, беручи цей додатковий податок, ми тим самим експлуатуємо селянство? Ні, не означає. Природа радянської влади не допускає якої б то не було експлуатації селянства з боку держави”.42
Цинізм Сталіна меж не мав, обібравши селянство „до нитки” і спровокувавши хлібозаготівельною політикою голод, Сталін стверджував, що нічого особливого не відбувається, а насилля та експлуатація взагалі неможливі, так, як селянство проживає в країні – радянській.
Але незважаючи на систематичність реквізицій хліба, у травні союзне керівництво, підводячи попередні підсумки хлібозаготівель 1928/29 господарського року, було змушене визнати суттєве недовиконання плану, зокрема Україною, поставки якої за 11 місяців (71,1 млн. пудів хліба) виявились вдвічі меншими від запланованих.43
Складна економічна ситуація пояснювалась не стільки наслідками недороду, скільки руйнівним впливом впровадженого владою механізму позаекономічного та політичного тиску на село: згортанням ринкових відносин і поступовою деградацією сільського господарства. Загальмувати негативні процеси можна було лише відмовою від силової політики. Натомість сталінський режим зробив ставку саме на неї, поставивши за мету перетворити надзвичайні заходи у систему, повністю ліквідувати товарообмін між містом та селом, загнати селян до колективних господарств, фактично перетворивши їх на кріпаків.
Становище усугублялась ще й тим, що селяни – боржники хлібозаготівлі попереднього господарського року, в обов’язковому порядку, зобов’язувались виконати його планове завдання за рахунок нового урожаю, причому, розмір хлібозаготівельного завдання прийдешнього року не зменшувався.44 У зв’язку з цим, з року в рік масштаби хлібозаготівель зростали, а можливості їх виконання не покращувались, тому, українське село стрімко розорювалося, а зубожіння селян все більше посилювалося.
Не зважаючи на це, план хлібозаготівлі для України на 1929/30 господарський рік знову збільшився, він становив 255 млн. пудів зернових.45 Щоб отримати таку значну кількість хліба з економічно виснаженого українського села, більшовицька влада потребувала потужного хлібозаготівельного апарату, наділеного особливими повноваженнями, в тому числі, юридичним правом систематично здійснювати реквізиції селянського хліба. І таке право окружні, районні, сільські партійні та виконавчі органи влади отримали, як і отримали вони рекомендації щодо шляхів посилення хлібозаготівлі.
Проаналізувавши попередню практику, яка доводила складність виконання річного плану поставок хліба з пропорційним квартальним розподілом та виходячи з того, що одразу після збору нового врожаю взяти його у селян буде легше, ніж навесні, коли припасів хліба значно поменшає, а проблем у зв’язку з наближенням посівної побільшає, центральне керівництво визнало за доцільне в 1929/30 господарському році основний тягар хлібозаготівель перенести на перше півріччя (липень-грудень) і проводити їх за так званими „новими методами”, які включали в себе цілий комплекс політичних та економічних заходів.46
16 травня 1929 р. Вінницький окружний парткомітет отримав секретну телеграму ЦК КП(б)У за підписом С. Косіора „для неухильного керівництва в роботі по хлібозаготівлях”, в ній констатувалось: „Повідомляється постанова ЦК ВКП(б) від 11 травня 1929 р. з питання хлібозаготівель. План хлібозаготівель на період травень-липень затвердити в розмірі 15 млн. пудів... Вважати необхідним, спираючись на ініціативу сільської громадськості, провести через збори селян або земгромади постанови про обов’язкове виконання плану хлібозаготівель для даного села... Більша частина хлібозаготівельного плану, приблизно 75%, повинна бути виконана за рахунок заможної частини села, менша – в порядку самозобов’язання – іншою частиною села. Для проведення в життя прийнятого загальними зборами хлібозаготівельного плану і розподілу його по окремих господарствах необхідно створити спеціальні сільські комісії... Доручити НКЮ, ДПУ і НКВС на місці узгодити вказівки про боротьбу з елементами, які зривають міроприємства по хлібозаготівлях... Не пізніше 15 травня командирувати у всі округи... членів ЦК і Раднаркому, зобов’язавши їх перебувати в районах до забезпечення повного виконання плану заготівель... Мобілізувати на цей період ряд відповідальних окружних партпрацівників, закріпивши їх безпосередньо до районів і сіл для керівництва роботою по хлібозаготівлях”.47
„Нові методи” Політбюро ЦК КП(б)У планувало задіяти в 20-ти округах України, на Поділлі - у Вінницькому окрузі.48 До складу УСРР у 1929 р. входив 41 округ.49
| Степ: | Лівобережжя: | Правобережжя: | Полісся: |
| АМСРР | Ізюмський | Бердичівський | Волинський |
| Артемівський | Креміньчуцький | Білоцерківський | Глухівський |
| Дніпропетровський | Куп’янський | Вінницький | Конотопський |
| Запорізький | Лубенський | Кам.-Подільський | Коростенський |
| Зінов’євський | Ніжинський | Київський | Чернігівський |
| Криворізький | Полтавський | Мог.-Подільський | |
| Луганський | Прилуцький | Проскурівський | |
| Маріупольський | Роменський | Тульчинський | |
| Мелітопольський | Сумський | Уманський | |
| Миколаївський | Харківський | Шевченківський | |
| Одеський | Шепетівський | ||
| Первомайський | |||
| Херсонський | |||
| Сталінський | |||
| Старобільський |
Але вже наприкінці травня, отримавши вказівку Сталіна, ЦК КП(б)У зобов’язував й інші округи, в тому числі прикордонні, впроваджувати „нові методи” хлібозаготівлі на селі.50
У відповідь, 3-го червня 1929 р., секретар прикордонного Могилів-Подільського окружкому КП(б)У Коваленко, надіслав в ЦК КП(б)У лист такого змісту: „Даним хочу поставити Вас до відома про те непорозуміння, яке виникло на грунті хлібозаготівель, в зв’язку з телеграмою ЦК № 226, де зазначено, що додатковою постановою Політбюро допускає застосування „нових методів” хлібозаготівель також в округах Могилівському, Любенському і Кременчуцькому. Ця телеграма нас здивувала і викликала підозри про помилку... Проте повне усвідомлення важкого становища з хлібом в країні, а також телеграма тов. Сталіна переконала нас в тому, що вияснення цієї справи могло б викликати на нас зі сторони ЦК безвідповідальність за таку важливу і вирішальну для нашої країни кампанію. Бюро одразу ж дало директиву РПК і вислало уповноважених в райони з вказівкою застосувати на практиці всі методи перераховані постановою Політбюро від 11 травня...”51
Таким чином, з травня 1929 р. „нові методи” хлібозаготівель започаткували своє впровадження більшовицькою владою в усіх округах України, в тому числі і в прикордонних. Вони передбачали застосування в українських селах наступних заходів:
- Створення районних надзвичайних трійок єдиного керівництва хлібозаготівлями у складі: уповноваженого окружного парткомітету – члена бюро даного райпарткому, секретаря райпарткому і голови райвиконкому.52
- Організація в кожному селі „Комісії сприяння хлібозаготівлям”. Комісія формувалася з представника сільської ради (як правило обирався головою комісії), члена КНС та 3-х сільських активістів, при умові виконання ними хлібозаготівельного плану. В невеличких селах комісії складалися з трьох чоловік. Склад комісій, попередньо узгоджений на зборах бідноти, затверджувався загальними зборами села. Основними завданнями комісій було обов’язкове виконання селом річного хлібозаготівельного плану, здійснення постійного контролю за надходженням високоякісного продовольчого зерна, посилення впливу і тиску сільської громадськості на заможну частину населення. Відповідали комісії, разом з уповноваженими райпарткомів, і за ухвалення постанов загальними сільськими зборами планових завдань та розподіл плану по господарствах.53
- Доведення плану до селянських господарств відтепер відбувалося таким чином: ЦК ВКП(б) і Наркомторг СРСР ставили завдання перед ЦК КП(б)У і Наркомторгом УСРР, останні – окружним партійним та виконавчим органам влади, окружні – районним органам влади, районні – сільським радам і „Комісіям сприяння хлібозаготівлям”. Комісії доводили планове завдання до кожного окремого селянського господарства. Створена вертикаль і щотижнева звітність давали змогу керівництву країни чітко контролювати хід хлібозаготівель і своєчасно реагувати на проблеми.54
- Кардинальні зміни відбулися щодо термінів виконання хлібозаготівельного плану. Якщо раніше планове завдання розподілялось майже рівномірно на весь господарський рік (господарський рік розпочинався в даному році з початком жнив), то постанова Політбюро ЦК КП(б)У „В зв’язку з хлібозаготівельною кампанією 1929/30 рр.” від 26 липня 1929 р. з грифом „цілком таємно”, орієнтувала всі партійні організації на виконання не менше 85% плану до 1-го січня 1930 р. В постанові також йшла мова: „Просити ЦК ВКП(б), щоб річний план хлібозаготівель для України був визначений не пізніше 15 серпня...”55 Це свідчить про повну залежність українського партійного керівництва від Кремля у визначенні розміру хлібозаготівельного плану.
Вже через три дні постанова ЦК ВКП(б) „Про організаційно-партійну роботу в зв’язку з прийдешньою новою хлібозаготівельною кампанією” від 29 липня 1929 р., з грифом „таємно”, вимагала стовідсоткового виконання плану південними районами