Xreferat.com » Рефераты по истории » Неоліт волинського Полісся

Неоліт волинського Полісся

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра археології та спеціальних історичних дисциплін


На правах рукопису


Воробік Роман Віталійович


НЕОЛІТ ВОЛИНІ ТА ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ


Спеціальність 7.030301 – історія

Робота на здобуття освітньо-

кваліфікаційного рівня спеціаліста

студента 61 групи

історичного факультету


Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Охріменко Г. В.


Луцьк – 2009

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛІССЯ

РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТКИ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

РОЗДІЛ 3. МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА НОСІЇВ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1. Крем’яний інвентар

3.2. Керамічні вироби та їх декорування

3.3. Житлобудівництво у племен ВНК

3.4. Розвиток господарства неолітичного населення Полісся

РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ХРОНОЛОГІЇ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЇ КУЛЬТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДОДАТКИ

ВСТУП


Неоліт – важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі. Перехід від привласнюючих до відтворюючих форм господарства – рільництва та скотарства – становить сенс палеоекономічних змін, які отримали назву аграрної або неолітичної революції. Швидкість переходу до нових умов господарювання залежала від особливостей природних ресурсів, близькості культурних центрів. Особливістю неоліту Полісся було те, що тут ще довго привласнююче господарювання (полювання, рибальство, збиральництво) залишалося домінуючим. Господарські новації хоч і доходили сюди, але спроби займатися рільництвом не отримали розвитку аж до епохи енеоліту.

Період неоліту відзначався ще й появою керамічного виробництва, а отже змінами в побуті, культурі харчування. Завдяки особливостям форм, технології виготовлення, декоруванні виробів дослідники мають можливість розрізняти культурно-етнічну приналежність населення, що залишило певний комплекс кераміки.

В епоху неоліту на Волині вперше на теренах України з’являється новий вид виробництва – ткацтво.

Цей час характеризувався також подальшим розвитком вкладеневої техніки: використанням у рільничих та мисливських знаряддях мікролітів – трапецій, вкладенів. В обробці каменю з’являється шліфування, розпилювання, використовуються сокири, тесла, зернотерки, куранти.

У названий період на родючих лісах Волині проживало рільничо-скотарське населення Дунайської культури з керамікою, прикрашеною лінійно-«нотним» орнаментом, яка мала південне походження; на Поліссі ж мешкали автохтонні мисливці та рибалки волинської неолітичної культури. Носії зазначених культур населяли Західну Волинь та Волинське Полісся протягом багатьох століть – від середини V тис. до н. е. Вони мали різне походження і значно відрізнялися між собою за складом матеріальної культури, заняттями, обрядом поховання, а також антропологічно.

Серед неолітичних культур України Волинь була окремим своєрідним регіоном, який знаходився на стику двох великих культурних масивів – східного, значною мірою лісового населення з гребінцево-накольчастою керамікою, та культури з лінійно-стрічковою керамікою, що поширювала в помірно-кліматичній зоні Європи культурні імпульси Близького Сходу.

Волинська неолітична культура була периферійно віддалена від основного центру її походження і перебувала переважно в оточенні етнічно чужого населення. Досліджувана культура межувала на півночі (в Поприп’ятті) з німанською культурою, на північному сході – зі східнополіською, на сході (в басейні р. Тетерів) – із києво-черкаською. Останні дві, як і волинська неолітична, належать до дніпро-донецьких культур. На заході, на території земель Польщі, перебували носії гжебикової та німанської культур. Тобто ВНК на ранньому етапі розвитку була західним ареалом поширення населення з гребінцево-накольчастою керамікою.

У той час як на лівобережжі Прип’яті (територія Білорусі) роботами В. Ісаєнка, М. Чернявського, в Подністров’ї – В. Даниленка, Т. Пассек, К. Черниш, В. Маркевича, Т. Ларіної, на Київському Поліссі – Д. Телегіна та О. Титової вивчення неолітичних пам’яток відбувалось інтенсивно, Волинське Полісся довгий час залишалося недослідженим. Питання особливостей господарського укладу волинської неолітичної культури, топографічні умови розміщення її пам’яток, знарядь праці, кераміки, житлобудівництва також донедавна були нез’ясованими. Проте значення цієї території в неолітизації, етнокультурних процесах Східної Європи було важливим.

В останні два десятиліття сталися значні зміни у вивченні неолітичних пам’яток Північно-Західної України: відкрито понад 70 пам’яток епохи неоліту, на шести з них проводилися розкопки. Отже, важливим завданням стало узагальнення накопичених матеріалів ВНК, всебічний аналіз усіх наявних відомостей та особливостей матеріально-культурних проявів, вивчення взаємовідносин носіїв цієї культури з іншими племенами. Цим обумовлюється актуальність даного дослідження.

Метою роботи є вивчення матеріально-культурної специфіки населення Полісся з гребінцево-накольчатою керамікою.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

1) вивчення досліджених на Поліссі пам’яток волинської неолітичної культури;

2) узагальнення даних про господарство, крем’яну індустрію, кераміку, житлобудівництво населення ВНК;

3) дослідження контактів носіїв волинської неолітичної культури та їх ролі у загальноєвропейських процесах неолітизації;

4) визначення хронології та періодизації волинської неолітичної культури на основі порівняльного аналізу посуду.

Об’єкт дослідження — життєфункціональні процеси в добу неоліту на території Волинського Полісся.

Предмет дослідження — матеріальна культура племен ВНК.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються періодом існування пам’яток волинської неолітичної культури – 5800-3300 рр. до Р.Х.

Територіальні межі охоплюють Волинське (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Мале (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся.

Наукова новизна роботи. У цій праці узагальнено матеріали з широкомасштабних розкопок на поселеннях волинської неолітичної культури (Оболонь, Новосілки, Великий Мідськ, Коник, Крушники), поховання (Великий Мідськ). Досліджено колекції крем’яних та керамічних виробів, прослідковано устрій жител цієї культури, належність крем’яного інвентаря до двох типів: яніславицької традиції та типу Вижівка; на основі порівняльного аналізу кераміки з’ясовано хронологічні межі та періоди існування неолітичних пам’яток Полісся. Підтверджено припущення дослідників В. Даниленка, Д. Телегіна про можливі контакти носіїв Дунайської та волинської неолітичних культур, що прослідковується у змішаних типах кераміки (Луцьк, Цумань, Моства), а також у широкому розповсюдженні навичок землеробства на Волинське Полісся (Оболонь, Новосілки, Розничі, Коник, Крушники) і навіть за Прип’ять, у басейни Піни та Ясельди (Мотоль, Глинно). Це з’ясувалося при визначенні відбитків культурних злаків на неолітичній кераміці.

У роботі використані різні методи дослідження, а саме: порівняльно-типологічний, стратиграфічний, а також комплексний, який дає змогу здійснити перехід від вивчення конкретних пам’яток до культурно-історичних узагальнень.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. У вступі визначено актуальність теми, мету, завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну, хронологічні та територіальні межі дослідження. У першому розділі висвітлюється історія дослідження неолітичного населення Полісся. У другому – характеризуються пам’ятки волинської неолітичної культури. Третій розділ присвячений аналізу матеріальної культури населення ВНК. У четвертому розділі розглядаються питання хронології та періодизації культури. У висновках підведено підсумки наукового дослідження. Дане дослідження супроводжується додатками.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛІССЯ


Пам’ятки волинської культури розміщені в межах Волинського (північ Волинської, Рівненської і частина Житомирської областей) і Малого (частина Хмельницької, Львівської та Рівненської областей) Полісся. На думку деяких дослідників, ця культура займала все Правобережжя Прип’яті, включно з Київським Поліссям, а окремі її пам’ятки поширювались і на територію Білорусі (лівий берег Прип’яті), в область німанської та східнополіської культури.

Раніше пам’ятки цієї культури Д. Телегін визначав як києво-волинський варіант дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 91]. Археологи зі Львова називали її культурою гребінцево-накольчастої кераміки [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 9; Мацкевой, 1987, с. 109].

О. Титовою, Г. Охріменком неолітичні пам’ятки цього регіону виділено в окрему культуру [Титова, 1985, с. 16], що стало можливим завдяки значному накопиченню матеріалів, одержаних у ході робіт В. Пясецького, Л. Залізняка, Г.Охріменка та інших дослідників [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64-77; Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73; Охріменко, Середюк, 1988. – С. 85–93; Конопля, 1988, с. 98–99; Охрименко, 1986а, с. 322; Охрименко, 1984а, с. 311–312; Охрименко, 1981, с. 297; Охрименко, 1987, с. 387–388].

Початки історії дослідження неоліту Волинського Полісся сягають першої третини XX століття. 1901 р. датується згадка В. Антоновича про неолітичні матеріали, знайдені біля сіл Вижва та Ново-Угрузьке. В 1931–1934 рр. Я. Пастернак, Я. Фітцке, К. Пшемиський, Т. Сулімірський, О. Цинкаловський виявили понад 20 пам’яток епохи неоліту в межах Волинської та Рівненської областей (список подаємо за сучасним адміністративно-територіальним поділом): Антонівка (Луцького району), Маюничі, Рафалівка (Володимирецького району), Галина Воля (Старовижівського району), Головно (Любомльського району), Копилля (Маневицького району), Лахвичі, Ветли, Невір (Любешівського району), Перевали (Турійського району), Піски Річицькі (Ратнівського району), П’ятидні (Володимир-Волинського району), Старосілля (Іваничівського району) та інші. Проте жоден з авторів не подав докладного опису виявлених матеріалів. Більша частина зібраного втрачена під час війни, решта зберігається в музеях Львова та Варшави. Ці матеріали залишаються майже не опрацьованими. Визначення окремих з них викликає сумнів [Археологічні пам’ятки..., 1981, с. 166–167].

Чимало пам’яток із гребінцево-накольчастою керамікою епохи неоліту відкрито після війни І. Русановою. Вона зібрала матеріали біля сіл Іванчиці, Великі Телковичі Зарічнянського району та Мульчиці Володимирецького району Рівненської області.

Значну колекцію своєрідних неолітичних матеріалів здобуто у 1948 р. завдяки розкопкам І. Левицького на торфовищі Моства [Левицький, 1952]. Звіт про ці роботи підготувала В. Митрофанова, яка 1963 р. на поселенні ВНК у гирлі р. Гнилоп’ять дослідила неолітичну пам’ятку і відкрила майже все поселення (426 м2 площі) та чотири скупчення матеріалу, ймовірно, від жител. При цьому знайдено чимало кераміки з гребінцевим орнаментом та рядами відтисків нахиленою округлою паличкою. Деякі посудини графічно реставровано. Серед знахідок – півсферична чаша, дуже подібна до ранніх виробів КЛСК. Її виявлено серед залишків прямокутної споруди площею 32 м2. Там же – сліди двох вогнищ діаметром 0,7 та 0,6 м, один розвал біконічного горщика ВНК. Із 3600 знайдених кременів – 435 знарядь праці [Неприна, 1969, с. 134–139].

Ю. В. Кухаренко у 1957–1958 рр. обстежував пам’ятки Половлі Володимирецького району, Лахвичі, Люб’язь Любешівського району, Головно Любомльського району та інші [Кухаренко, 1962, с. 1–24].

І. Свєшніков у 1969 р. виявив пам’ятки з гребінцево-накольчастою керамікою біля сіл Висоцьк Дубровицького району та Хотин Рівненського району Рівненської області [Свєшніков, Нікольченко, 1982, с. 57, 102].

В. Пясецький у 1974–1981 рр. знайшов сліди поселень біля торфовища Корма Олевського району, поблизу с. Рудня Озерянська (Житомирщина) [Пясецький, 1979, с. 46–60]. На околиці смт Славута Хмельницької області виявлено розвал конусоподібного неолітичного горщика, орнаментованого рядами відтисків нахиленою паличкою. На його внутрішніх стінках помітні сліди червоної вохри. В. Пясецький відкрив також розвіяні дюнні багатошарові поселення та стоянки поблизу сіл Рудня й Лютинськ Дубровицького району Рівненської області, ряд інших пам’яток, обстежених згодом Г. Охріменком.

Розвал горщика ВНК з багатою орнаментацією (рядами наскрізних проколів, паралельними рядами відтисків нахиленою паличкою, косою штриховкою) виявлено експедицією Д. Телегіна та Р. Грибовича в 1974 р. біля с. Нобель Зарічнянського району Рівненської області [Охріменко, Середюк, 1988, с. 91]. Л. Залізняк у 1988 р. біля с. Омит цього ж району знайшов верхню частину профільованого великого широковідкритого тонкостінного горщика коричневого кольору зі значною домішкою рослинності та орнаментом з прокреслених ліній. У середній і нижній частині течії Стиру завдяки розвідкам О. Середюка відкрито поселення Коник та інші пункти.

Значні пошукові роботи в межах басейну Прип’яті проводив у 70-ті роки білоруський археолог В. Ісаєнко, який знайшов або повторно обстежив рештки поселень ВНК біля сіл Острів’я, Пульмо, Світязь, смт Шацьк – Шацького, Кримно, Дубечно – Старовижівського, Заболоття, Тур, Самари – Ратнівського, Ветли, Лахвичі, Дольськ, Люб’язь, смт Любешів – Любешівського районів Волинської області та Переволоки, Сенчиці, Неньковичі – Зарічнянського району Рівненської області [Исаенко, 1976].

Важливе значення для розуміння шляхів розвитку волинської неолітичної культури мали дослідження І. Михальчишина, проведені на Мозирському Правобережжі Прип’яті (Білорусь), де біля сіл Мірабелі, Личижевичі було зібрано значну колекцію пізньонеолітичної кераміки.

Велику кількість слідів поселень ВНК виявив за останні роки В. Конопля в межах Ківерцівського та Рожищенського районів Волинської області; значні розкопки (616 м2 площі), проведені ним на пам’ятці Носачевичі, дали 536 кременів і 76 уламків кераміки [Конопля, 1988, с. 98–99].

В. Ісаєнко досліджував велике поселення раннього періоду ВНК біля с. Сенчиці Зарічнянського району на Рівненщині, відкрите у 1966 році [Исаенко, 1976а, с. 42, 43]. Ним зібрано 210 фрагментів кераміки (7–8 посудин), а також кількасот пластин та інших знарядь із кременю. Посудини приземкуваті, гостродонні; у їхньому «тісті» помітна значна домішка рослин. Орнаментувалися вони рядами насічок, лініями, косою штриховкою. Там же проводилися роботи експедицією Л. Залізняка.

Комплекс кременів (295 виробів) та кераміку з гребінцево-накольчастим орнаментом зібрав І. Свєшніков на пам’ятці Баранне-ІІ, за 1,5 км на північний захід від с. Баранне Радивилівського району Рівненської області [Мацкевой, 1987, с. 109–114].

Важливі роботи з вивчення ВНК проведено у 70–80-х рр. на Житомирщині В. Пясецьким, Л. Залізняком, В. Круцом. Так, В. Пясецьким у 1971, а В. Круцом у 1973 р. на правому березі р. Злобич, при впадінні її в р. Ірша, за 2 км на північний захід від с. Мелені Коростенського району розкопано 60 м2 площі поселення. Тут у північній та північно-західній частині розкопу (на глибині 1 м) відкрито заглиблення овальної форми розміром 3,6x3,4 м, яке, мабуть, залишилося від землянки. Вхід до неї розташований з південного боку. Крім цього об’єкта, було виявлено ще сім заглиблень овальної форми розміром від 0,6x0,7 м до 1x1 м, опущених у жовтий материковий пісок на глибину 0,1–0,2 м. Добута колекція кременів складалася з 554 виробів, у т. ч. одноплощинних і двоплощинних нуклеусів, різців, стількох же скребків, сокирок, клинів, стругів, проколок тощо. Цікаво, що мікролітичних виробів тут не знайдено зовсім. Кераміка представлена тонкими фрагментами з рослинною домішкою, орнаментована гребінцем та відтисками розмочаленою паличкою [Залізняк, Пясецький, 1980, с. 75–82].

Інший пункт із мезолітичними та неолітичними матеріалами відкрив В. Пясецький у 1974 р. біля с. Рудня Озерянська. Він складається з восьми стоянок. Експедицією Інституту археології під керівництвом Д. Телегіна у 1977 р. тут виявлено ще низку пам’яток: Корма 1, 1а, 16, 26, 4. Комплекс кременів зі стоянки Корма 16 містить понад 3000 знахідок – 8 конічних нуклеусів, 381 ножеподібну пластину, 10 косих вістер із мікрорізцевим сколом, 11 мікрорізців, 14 високих та середніх трапецій, 11 скребків і 3 різці [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64–77]. Д. Телегін відніс його до дніпро-прип’ятської мезолітичної культури. Але, на нашу думку, він може належати і до неоліту (хоч кераміки там і не виявлено) або ж до мезоліту яніславицької культури (з огляду на великі розміри трапецій).

На стоянці Корма-І закладено чотири шурфи розмірами 2x1 м, у яких на глибині 0,3–0,5 м знайдено крем’яні знаряддя та кераміку з домішкою трави і декором із відтисків гребінця, прокреслених ліній та вдавлень. Тут працювала ще одна експедиція Інституту археології, під час роботи якої до розколу, закладеного В. Пясецьким, було приєднано ще один, площею 52 м2. Розкопками добуто 5021 кремінь, у тому числі 257 знарядь, серед яких є серія яніславицьких вістер, одноплощинні та двоплощинні нуклеуси, багато пластин та знарядь на них. Крім вістер, є трикутники, мікрорізці. Керамічний комплекс складають фрагменти неолітичної кераміки, яку поділено на три групи. Перша з них – з рослинною домішкою й орнаментом із гребінця та наколів. Інша група пізніших виробів мала домішку жорстви та плоскі денця. Є тут і уламки пізньотрипільських посудин. У цьому ж пункті знайдено половину пряселця, форма якого нагадує трипільські вироби, але оздобленого типовим для ВНК орнаментом з рядів (навхрест) відтисків нахиленою округлою паличкою [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73]. Ця знахідка може свідчити про початок прядіння і, можливо, ткацтва на Поліссі, що могло статися приблизно в кінці III тис. до н. е. під впливом пізньотрипільської культури.

Ще одне неолітичне поселення виявлене Л. Залізняком та С. Балакіним на правому березі р. Уж, в урочищі Прибір Христинівський, навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області. Пам’ятка отримала назву Крушники. Тут, у зачистці краю плато та в розкопі площею 36 м2 знайдено 2384 кремені, з яких 66 мають вторинну обробку. Серед мікролітів – яніславицьке вістря, мікрорізці. Віднайдену там же значну колекцію кераміки поділено на дві групи. У першій домішкою в «тісті» є трава та шамот. Орнамент складають ямки, нанесені часто розмочаленою паличкою (35), гребінець (27), наколи (2), насічки (3), прогладжені лінії. У другій групі, крім рослинності, присутній потовчений кварц. Цю пам’ятку віднесено до першої половини IV тис. до н. е. , хоча наявність домішки жорстви в кераміці другої групи може вказувати на більш пізній час її появи. Розкопки на стоянці Крушники проводилися в 1983 році. У 1984 р. Г. Охріменко виявив і розкопав тут житловий об’єкт із заглибленим вогнищем та крем’яними виробами і розвалами двох орнаментованих «копитцями» горщиків [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–73].

Л. Залізняк та С. Балакін відзначили в комплексах кременю неолітичних поселень Житомирщини риси яніславицької та кукрецької мезолітичних культур [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 73].

Пошуки пам’яток епохи неоліту проводяться Г. Охріменком із 1975 року. За цей час відкрито більше 40 нових пунктів ВНК. У 1979 р. експедицією Інституту археології (керівник Д. Телегін) здійснювався огляд та шурфовка деяких із них в урочищах Токуча Гора (с. Розничі), Гута (с. Великий Мідськ), Вовче (с. Майдан-Липно), Шепель (с. Мала Осниця) [Охріменко, Телегін, 1982, с. 64–77].

У наступні роки здійснено розкопки багатошарової пам’ятки Великий Мідськ, поселень Вижівка, Новосілки (урочище Стрічено), Мала Осниця (урочище Оболонь), хутір Коник [Охрименко, 1983, с. 303; Охріменко, Середюк, 1988, с. 85-93; Охріменко, 1993б, с. 8–9] (Табл. 1).

Пам’ятка Великий Мідськ (Костопільський район Рівненської області) розміщена за 4 км на захід від села, на овальному дюнному підвищенні, що прилягає до великого (2,5x1,5 км) торфовища. Тут було закладено розкоп (200 м2), а північніше ще один, менший (4x6 м), на місці неолітичного поховання. В першому з них виявлено матеріали фінального палеоліту, мезоліту, фрагменти неолітичних горщиків і знахідки пізніших часів.

На поселенні Новосілки (Маневицький район Волинської області) розкопки розпочато у 1981, а закінчено в 1994 році. Кількома розкопами досліджено площу близько 1000 м2 і виявлено залишки декількох жител, котрі простежуються лише за концентрацією знахідок і вогнищевих ямок або вуглинок.

На пам’ятці Оболонь, розташованій, як і поселення Новосілки, в середній течії Стиру, розкопками 1985–1987, 1993 рр. розкрито 346 м2 площі і зібрано значний матеріал, що походить із неолітичних жител, які так само вдалося зафіксувати лише за знахідками. Вціліла частина поселення повністю розкопана.

Хутір Коник (верхів’я Стиру) розташований південніше смт. Зарічне Рівненської області. Тут відкрито 80 м2 площі, зібрано кераміку та кремені. У «тісті» керамічних виробів поряд з рослинністю є домішка жорстви. Всього ж Г. Охріменко дослідив на Поліссі 1650 м2 площі.

Пам’ятка Вижівка розміщена в Старовижівському районі Волинської області на лівому березі р. Вижівка. Тут розкопками 1982 та 1994 рр. досліджувалося житло, яке датуємо докерамічним неолітом. Воно заглиблене, значних розмірів, приблизно 10x4 м.

Хоч загалом територію поширення ВНК ще не зовсім визначено, все ж з’ясовано, де проходить її північний кордон і межа з німанською культурою. Але наскільки поширювалися пам’ятки ВНК у Західному Побужжі, Малому Поліссі, як глибоко проникали в лесову зону Лісостепу, маємо надію встановити в майбутньому.

Потребує відповіді й питання, на основі якої культури сформувалася ВНК. Проведені раніше розвідки й розкопки дозволили з’ясувати, що частина поселень мають крем’яний інвентар, близький до яніславицької мезолітичної культури [Зализняк, 1984, с. 97–99], на інших пам’ятках мікроліти представлені лише трапеціями. Це може означати, що субстрат, на якому формувалася ВНК, був неоднорідний [Охріменко, 1993в, с. 92–95].

Немає поки що повної ясності й стосовно господарської діяльності носіїв цієї культури. І хоч рибальських знарядь на Волинському Поліссі досі не знайдено, розташування поселень у місцях, зручних для рибальства, засвідчує, що це була одна з головних галузей господарства цього неолітичного населення лісової зони. Виявлені ж, часто у великих кількостях, мисливські мікроліти підтверджують гіпотезу про заняття полюванням. Збиральництво носило, очевидно, допоміжний характер [Охріменко, 1993, с. 27–28; Охріменко, 1991, с. 8–11].

Мало поки що даних і про поселення ВНК, кількість будівель, їх розташування. В процесі розкопок встановлено, що вони були невеликі: з двох-чотирьох хат. Житла, певно, мали чотирикутну форму з кількома більшими та меншими вогнищами. Будівлі часто розташовувались уздовж лінії берега. Цілком імовірно, що поселення не були постійними, але мешканці спорадично поверталися на місця попереднього проживання [Охріменко, 1993б, с. 8–9].

На початковому етапі вивчення ВНК недостатньо було відомостей щодо особливостей гончарних виробів. Розкопки поселень дозволили зібрати значну колекцію кераміки, на основі якої встановлено її основні риси: тонкостінність, гостродонність, специфіку форм та орнаменту [Охріменко, 1994а, с. 90–93; Охріменко, 1997, с. 87–102; Кучінко, Охріменко, 1995, с. 24].

Важливим також є питання хронології і періодизації ВНК. Аналіз кераміки з різних поселень показав, що вона істотно різниться між собою за формами та технологією виготовлення, домішкою рослин та жорстви, відзначається ускладненістю форм у пізніших виробах. На цій підставі кераміку пам’ятки було поділено на три періоди. Рання кераміка тонкостінна, з рослинною домішкою мала відбитки зернівок культурних рослин, запозичених від сусідньої культури Лінійно-стрічкової кераміки. Остання з’явилася на Волині приблизно в середині V тис. до н. е. Цим же часом, використовуючи періодизаційні схеми Д. Телегіна, В. Ісаєнка та О. Титової, датуємо і ВНК. На кераміці стжижівської та тшинецько-комарівської культур трапляються елементи орнаменту ВНК. Враховуючи це, а також хронологічні розробки для сусідніх культур (дніпро-донецького кола, німанської) припускаємо, що рештки населення ВНК доживають до початку II тис. до н. е. Це ж підтверджують і стратиграфічні дані.


РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТКИ ВОЛИНСЬКОЇ НЕОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ


Неолітичні пам’ятки волинської культури поширені на Правобережжі Прип’яті та Малому Поліссі в басейнах більших та менших річок – приток Прип’яті, а також деяких, зазвичай неглибоких, озер. Пам’ятки ВНК складалися переважно на місцевій субстратній основі внаслідок культурних імпульсів з Подніпров’я – основного ареалу формування старожитностей дніпро-донецької культурної спільноти, які, в свою чергу, складалися під впливом БДК.

Зандрова територія Полісся відзначається низинністю, значною заболоченістю (в давнину площа боліт могла досягати 500 тис. га), лісистістю, різними типами ґрунтів, наявністю великої кількості річок (73), озер (250). Зими відзначалися не особливо низькими температурами, а літо – теплом. Більша частина території суші могла бути вкрита лісами (на даний час – наближено 40% площі).

На піднесених над водоймами піщаних пагорбах – дюнах і розміщені поселення та короткочасні сезонні стоянки атлантичного періоду епохи неоліту [Долуханов, 1979, с. 133, 134; Пясецький, 1975, с. 63]. Загальна кількість пунктів з неолітичними матеріалами перевищує 100, але більшість із них зруйнована видувами, кар’єрними вибираннями піску тощо або ж є залишками сезонних короткочасних жител (стоянок), тобто великих поселень зі значною кількістю одночасових матеріалів тут майже не виявлено (Додаток 1). Це може свідчити про малочисельність населення того часу, яке об’єднувалось у невеликі мисливсько-рибальські общини. Воно вело рухливий спосіб життя, що зумовлювалось особливостями продовольчої бази.

Крем’яний інвентар досліджуваних поселень (Новосілки, Оболонь, Коник, Вижівка, Великий Мідськ) має двоякий характер: комплекси окремих поселень подібні до яніславицької культури епохи мезоліту, інші – типу Вижівка. На цій підставі припускаємо складання місцевого неоліту на основі мезолітичного населення яніславицької традиції та автохтонного (тип Вижівка).

Пам’ятка Вижівка складалася з кількох жител, від яких, внаслідок кар’єрного вибирання піску, залишилися незначні частини. Неолітичної кераміки тут не виявлено, тому поселення, ймовірно, належить до мезоліту або до епохи докерамічного неоліту.

Далі наведемо приклади різних типів поселень та їх комплексний опис.

Поселення Новосілки. Поселення Новосілки розташоване за 1,5 км на південь від с. Новосілки Маневицького району Волинської області між брукованою дорогою та лівим корінним берегом р. Стир. Берег тут має пологий нахил до заплави, висота його досягає 5–6 м. Поселення відкрите Г. Охріменком у 1976 р., розкопувалось у 1981–1994 роках. Площа його становить 100x40 м. Досліджено всього близько 1000 м2. Більша половина пам’ятки зруйнована земляними роботами в Першу світову війну, кар’єрним вибиранням піску та під час будівництва дороги. В межах поселення і поряд трапляються окремі знахідки бронзового віку та періоду Київської Русі.

Досліджена площа міститься в межах п’яти розкопів (Додаток 2). Перший розкоп розташований на вищій (на 1–1,5 м) ділянці. Тут, на порівняно невеликій площі (12x4 м), зафіксовано чотири розміщених півколом невеликих вогнищевих ями. їх розміри в см (Д – діаметр, В – глибина): № 1 – Д-55, В-50, № 2 – Д-40, В-30, № 3 – Д-20, В-15, № 4 – Д-15, В-10. Відстань між ямами становить 0,8 м між № 1 та № 2, 5 м між № 2 та № 3, 8 м між № 3 та № 4. В їх заповненні були вуглинки, навколо перших двох знайдено багато кераміки. Можливо, в них ставили горщики для приготування їжі. Поряд з ямами сконцентровані також крем’яні знаряддя та відходи крем’яного виробництва. Подібна яма з таким же комплексом знахідок була знайдена на південній околиці с. Балаховичі. Допускаємо, що тут ми маємо залишки від жител, всередині яких і були ці невеликі вогнища. Не виключено, що окремі з них жінки й діти могли підримувати й за межами житлових споруд (наприклад у літній період).

Більші об’єкти, можливо, мали кілька вогнищевих ям. На поселенні Новосілки великих заглиблень вогнищевих ям не знайдено, тому говорити про певний тип споруд важко. На місці ям № 1 та № 2 стратиграфія така: 10см – шар сірого надувного піску, 10 см – темно-бурий гумус, 20 см – світло-коричневе підґрунтя (Додаток 3). Біля ямки № 3 надувний пісок відсутній, шар гумусу коливався від 5 до 15 см, підґрунтя дорівнювало 35–40 см. У північній частині розкопу № 3 (найвище місце) гумус становив 20 см, а підґрунтя – 0,5 см. Стратиграфічні умови залягання знахідок (у середній, верхній, рідше – нижній частині підґрунтя), як і склад знахідок загалом, дають змогу визначити пам’ятку як одночасову.

На неолітичному поселенні Новосілки зібрано виразну колекцію кераміки – 192 фрагменти (Додаток 4-6). Технологічні особливості переважної її більшості такі: тонкостінність (3–8 мм), середня домішка рослинності в тісті, середня або незначна домішка піску (домішка жорстви помітна лише на кількох уламках); в окремих фрагментах є домішка шамоту. Майже вся кераміка має рівно пригладжену з обох боків поверхню. Частина виробів прогладжувалася із зовнішнього і внутрішнього боків (можливо, це робилось орнаментиром). Колір кераміки – коричневий, сіро-коричневий, рожевий, усередині часто темний.

Зібрані на поселенні фрагменти належали щонайменше 38 посудинам. Форми їх такі: біконічні – 3–4, із S-подібним профілем – 2–3, конусовидні – 3. Краї вінчиків рівно зрізані або заокруглені чи потовщені. Дно кругле або гостре. У збірці є 45 уламків посуду з орнаментом.

Фрагмент верхньої частини профільованого горщика прикрашений рядом наколів під вінчиком. Інший уламок вінчика, крім наколів з обох боків під

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: