Неоліт волинського Полісся
Рибальство й полювання, початкові форми землеробства та тваринництва могли істотно доповнюватися збиранням грибів і різноманітних ягід, на які багате Полісся, споживанням корінців, молюсків тощо. Як продукти харчування використовувалися жолуді дуба, горіхи ліщини, висушені корені очерету, рогозу [Исаєнко, 1976а, с. 120, 121].
Збиральництво на Поліссі теж, напевне, відігравало значну роль. Лікарські рослини, гриби, ягоди, горіхи збагачували раціон. Переносили їх, можливо, у спеціальних корзинах, кошиках, посудинах, плетених з лози, кори, лика. На мезолітичній стоянці в Литві було знайдено берестяну корзину [Зализняк, 1991, с. 111]. Рослинна їжа могла складати значну частину харчового раціону [Яневич, 1990, с. 107].
Криза мисливського господарства призвела до пошуків альтернативного способу добування їстівних припасів – рільництва, але бідність ґрунтів, непридатних для вирощування пшениці та ячменю, не дозволила перейти до нового господарсько-культурного типу (ГКТ). Ймовірно, населення ВНК довгий час вело мисливсько-рибальський ГКТ, що й простежуємо в утворенні порівняно великих поселень (Новосілки, Заслуччя, Оболонь) [Зализняк, 1989, с. 82, 84; Балакин, Нужный, 1990, с. 95; для порівняння: Черниш, 1973, с. 58; Залізняк, 1990, с. 10; Непріна, 1982, с. 4].
Отже, враховуючи невеликі розміри поселень ВНК, кількість жител на них, домінування в знаряддях з кременю виробів мисливського призначення (мікролітів до стріл, дротиків тощо), незначну густоту заселеності, можна зробити висновок про переважання мисливства у цього населення. Цей факт засвідчують і часті знахідки дрібних кісток тварин у житлах. Важливу, але допоміжну роль відігравали рибальство та збиральництво. Спроби носіїв волинської неолітичної культури вирощувати зернові і бобові у ранній та середній періоди розвитку успіху не мали. Причина невдачі – у бідності ґрунтів, недосконалості рільничих знарядь, невідповідності асортименту культурних рослин (пшениці, ячменю), де більш практичними є жито, овес, просо, горох.
Цей висновок підтверджується при вивченні поселень німанської культури правобережжя Прип’яті, де крем’яні знаряддя більш пов’язані з рибальством, і внаслідок великої ефективності цього господарства бачимо більші розміри поселень, насиченіший артефактами (кераміка, знаряддя) культурний шар, що пояснюється осілим способом життя, а значить, довгочасовістю поселень.
РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ХРОНОЛОГІЇ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЇ КУЛЬТУРИ
Питання хронології та періодизації неоліту Волинського Полісся досить важливі. Основою для їх вирішення є типологічний метод співставлення з добре датованими комплексами синхронних та суміжних культур, а також стратиграфічні спостереження.
За останнє десятиліття джерелознавча база волинської неолітичної культури значно зросла, в т. ч. завдяки роботам В. Коноплі, В. Оприска [Конопля, Оприск, 1991, с. 61–84] й Г. Охріменка. Крім того, застосування періодизаційно-хронологічних схем Д. Телегіна для пам’яток дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 199], В. Ісаєнка для неоліту Прип’ятського Лівобережжя [Исаенко, 1976а, с. 109–115; Исаенко, 1978, с. 37–42], М. Чернявського для німанської культури Білорусі [Чарняўскі, 1979, с. 75–79; Кеmpisty, Więckowska, 1983, s. 84], О. Титової для києво-черкаської культури [Титова, 1985, с. 15–16] – це завдання значно полегшується.
Отже, ВНК на півдні межувала з культурою лінійно-стрічкової кераміки, яка з’явилася з середини V тис. до н. е. [Охріменко, 1994а, с. 90–93; Пясецький, Охріменко, 1990, с. 69–79], на сході – з києво-черкаською культурою, межу з якою С. Балакін запропонував умовно по р. Тетерів [Охріменко, Телегін, 1982, с. 76], на північному сході – зі східнополіською, дослідженням якої займався В. Ісаєнко, на півночі – з німанською культурою, на заході – німанською та гжебикової кераміки (за Е. Кемпісти та Т. Віслянським) [Рrahistoria... 1979, s. 319–321; Czebreszuk, 1987, s. 185–196].
Такі культури поліського неоліту, як києво-черкаська, східно-поліська, волинська неолітична як складові дніпро-донецької культурної спільноти, мали близький господарський устрій та час існування, а також різноманітні контакти з оточуючими етноспільнотами. Так, між дніпро-донецькими племенами та землеробським населенням Правобережжя України – буго-дністровською та трипільською культурою – в різні періоди були тісні зв’язки та взаємні впливи. Як відомо, Д. Телегін розвиток ДДК поділив на три періоди [Телегін, 1968, с. 190–204]. На думку цього дослідника, ДДК першого і початку другого періоду синхронна поселенням середнього та пізнього етапів буго-дністровської культури (Самчинці, Саврань), заключні фази раннього Трипілля відповідали пізньому етапові другого періоду (II в) ДДК у Надпоріжжі [Телегін, 1968, с. 192]. У перший період ДДК на Південний Буг, у середовище носіїв БДК, з Подніпров’я проник гребінцевий орнамент [Там само, с. 191]. Ранній період трипільської культури відповідав етапові II дніпро-донецької культури [Телегін, 1968, с. 196], але в поліській зоні, зокрема на Київському та Житомирському Поліссі, контакти між неолітичним лісовим населенням та трипільським простежуються довше – в кінці III – на початку II тис. до н. е. (т. зв. пізнє Трипілля СТ-1). В кінці IV тис. до н. е. трипільське населення з’являється південніше Києва – на великій території, особливо в пізньотрипільський період. На межі Лісостепу та Полісся і далі на північ знаходимо або трипільські, або змішані пам’ятки трипільсько-поліського неолітичного типу (Луцьк–Гнідава, Голишів на Волині, Моства, Корма, гирло р. Васпаг на Житомирщині [Збенович, 1976, с. 32].
Побережжя Прип’яті теж було важливою контактною зоною для німанської, волинської неолітичної та східнополіської культур. У різні періоди тут відбувалося взаємопроникнення населення в ареал поширення іншої спільноти, тому було б доцільно скласти докладну карту цього регіону в неоліті із зазначенням періодів, культур і, можливо, пам’яток змішаного типу. Поки що можливе віднесення однієї і тієї ж пам’ятки до різних культур. Так, відомий дюнний пункт Сенчиці З. Сульгостовська та Е. Кемпісти відносять до типу Дубичай німанської культури [Кеmpisty, Sulgostowska, 1991, s. 54–55], а В. Ісаєнко не подає конкретного визначення кераміки Сенчиць [Исаенко, 1976а, с. 33]. Вона могла належати і до ВНК, тим більше, що загальновизнано ранню технологію її виготовлення, не властива пізнішій німанській.
Загалом погоджуючись із думкою В. Ісаєнка про великий вплив носіїв БДК на населення, яке стало на неолітичний шлях розвитку, все ж ставимо питання: як він міг поширюватися на такі віддалені території. Автор цієї тези наводить приклад з пам’ятки Камінь-ІІ, де знайдено «кістяні» мотики другого буго-дністровського типу [Исаенко, 1976а, с. 112, 113]. Крім того, тут, за його словами, виявлені уламки посуду з розмочаленою рослинною домішкою, як у середній фазі БДК [Там само, с. 113]. Вивчення наявних у комплексі нових матеріалів дасть можливість з’ясувати вплив БДК на Середнє Поприп’яття (де розташований названий пам’ятник Камінь-ІІ), так, як це зробила О. Титова для ілюстрації контактів БДК та києво-черкаської культури [Титова, 1990, с. 28–38].
Так само викликає певне застереження ще одна теза В. Ісаєнка, що в «західній частині басейну (Прип’яті), де ранній неоліт виступає яскравіше, простежується вплив лінійно-стрічкової кераміки (на фазі нотній)» [Исаенко, 1976а, с. 113]. Багаторічні роботи Г. Охріменка на цій території вагомих підтверджень такому припущенню ще не дали.
Наявні на Волинському Поліссі матеріали ВНК виказують її досить ранній вигляд, не виключено – вони були одночасні з найранішими пам’ятками Подніпров’я, а також східнополіської культури, ранній період якої В. Ісаєнко окреслює 4500-4200-3500-3300 рр. до н. е. В цей же час з’являються і пам’ятки західнополіського варіанту німанської культури [Исаенко, 1976а, с. 113-114].
Поділяючи думку Д. Телегіна, що існування ДДК окреслюється рамками – середина V тис. до н. е. – кінець III тис. до н. е. [Телегін, 1968, с. 190–203]. – можна підтримати припущення В. Ісаєнка про довший період існування ДДК на півдні Білорусі – до 1700 рр. до н. е. (східнополіської культури ДДС). Це ж саме можна сказати, переглядаючи кераміку стжижівської культури бронзового віку, де знаходимо елементи орнаменту ВНК [Свешников, 1990. – С. 68–74]. О. Титова розділяє неоліт Київщини на три періоди, а кожен з них – на два підперіоди. На її думку, пам’ятки києво-черкаської культури могли існувати з середини V тис. до початку другої половини ІІІ тис. до н. е. [Титова, 1985, с. 15].
На думку дослідників (Д. Телегіна, О. Титової, В. Ісаєнка, Г. Охріменка), поліський неоліт дніпро-донецької культурної спільноти був тривалим явищем. За даними В. Ісаєнка, на пам’ятці Юревичі пізньонеолітичні матеріали лежали поряд з уламками посуду, прикрашеними валиками, як у культурі багатоваликової Кераміки [Исаенко, 1976а, с. 112].
Другий період неоліту на Прип’ятському Лівобережжі, за В. Ісаєнком, тривав з 3500–3300 до 2500–2300 рр. до н. е. Таким він був і для німанських, і для східнополіських пам’яток. У цей період німанська культура регіону накопичує елементи прибалтійських культур, збільшується кількість нарізного декору, властивого Нарві, відчувається вплив Культури Лійчастого Посуду [Исаенко, 1976а, с. 115; Коśkо, 1990, s. 98]. Третій період – 2500-2300-1800-1700 рр. до н. е. відзначається появою плоскодонного посуду, штрихуванням поверхні виробів, шнуровими орнаментами [Исаенко, 1976а, с. 115].
М. Чернявський ранній дубичанський період німанської культури відносить до IV тис. до н. е. і відзначає подібність кераміки, зокрема пам’ятки Зацення (3580±60 рр. до н. е. ) до струмель-гастятинської та нарвської [Чарняускі, 1979, с. 76–78]. Цим же часом датують дослідники ранній період гжебикової кераміки Польщі [Там само, с. 77]. На середньому лисогірському етапі німанська культура [Кеmpisty, 1972, s. 411–478] перебувала під впливом КЛП [Jastrzębski, 1980. – S. 4–6: Коśkо, 1990. – S. 301], а з початком II тис. до н. е. її домінування припиняється внаслідок приходу носіїв культур шнурової кераміки [Чарняўскі, 1979, с. 78].
На думку М. Чернявського, німанська та гжебикова культури на території Польщі проіснували до середини II тис. до н. е. і дали початок тшинецько-комарівській культурі [Свєшніков, 1974, с. 19; Свєшников, 1974а, с. 111: Чарняўскі, 1979 – С. 78]. У формуванні цієї культури брали участь, напевно, і носії ВНК та СПК найпізніших пам’яток (див. табл. 7) [Охріменко, 1993а, с. 382; для аналогії: Неприна, 1976, с. 138].
Оскільки ВНК, маючи багато спільного в господарстві та матеріальній культурі з неолітичними пам’ятками Київського та Житомирського Полісся й східнополіською культурою, належала до ДДС, періодизаційні та хронологічні схеми Д. Телегіна, О. Титової, В. Ісаєнка взяті нами як відправні точки у з’ясуванні часових рамок волинської неолітичної культури. Підтверджують це і стратиграфічні спостереження, одержані з пам’яток у басейні Стиру.
Часові параметри неолітичних пам’яток Волинського Полісся якоюсь мірою можна визначати й за крем’яним інвентарем, враховуючи появу або розвиток знарядь, але найкраще простежувати його на керамічних виробах, тим більше, що для широких ареалів характерні певні ознаки, які дозволяють зробити деякі узагальнення.
Ранній період. У зоні ВНК, як і на сусідніх територіях, кераміка раннього періоду мала простіші форми виробів: конусовидні горщики з прямими стінками і гострим чи округлим дном, одноманітнішу й біднішу орнаментацію, що включала гребінцеві відбитки, паралельні прокреслені лінії, сітчасту штриховку, ряди невеликих ямок. У тісто виробів додавали багато рослинності, яка була тоді головним компонентом. Пісок та шамот домішувалися рідше. В той час, як посуд на суміжних територіях випалювався слабше, від чого отримували сірий або темний колір, випал посуду ВНК був завжди якісним і однорідним, що засвідчує золотисто-коричневий колір. Стінки робилися тонкі, на зламі однобарвні.
Наскільки ранній неоліт ДДС подібний на значній території його поширення (судячи з кераміки), свідчить опис матеріалів поселення Ігрень 8 у Надпоріжжі [Телегін, 1968, с. 37, 40]. Цей посуд тонкостінний, поверхня добре прогладжена. Орнаментований він гребінцем, прокресленими лініями, «сіткою». Ранній дніпро-донецькій кераміці, зазначає далі Д. Телегін, також притаманний жовтий з відтінками колір та розчеси гребінцем, переважно зсередини [Телегін, 1968, с. 37]. Вищенаведений опис характеризує і ранню кераміку ВНК, виявлену біля Рознич (урочище Токуча гора), Малої Осниці (урочище Кравцьова гора). Перша з пам’яток є поселенням, другий пункт – залишки житла. Датувати їх слід, напевне, другою половиною V тис. до н. е.
У середній період ВНК простежується збільшення асортименту посуду, видозміна форм, збагачення декору, натомість зменшується домішка рослинності, а більше додається піску. Цей компонент був якоюсь мірою знаком часу – він переважав у виробах таких енеолітичних культур Волині, як Зимне-Злота, маліцька, лійчастого посуду, кулястих амфор. Крім того, в глиняну масу домішувався шамот і рідко – дрібна жорства. Остання, як відомо, характеризує вироби бронзового віку. До речі, такий порядок зміни компонентів у кераміці в різні періоди притаманний і сусідній з півдня культурі лінійно-стрічкової кераміки.
До середнього періоду ВНК належать поселення Оболонь та Новосілки в середній течії Стиру.
Пам’ятки з гребінцево-накольчастою керамікою існували на Правобережжі Прип’яті досить довго, приблизно два з половиною тисячоліття, хоч пам’яток пізнього періоду виявлено мало. Це – Вітковичі Березнівського району Рівненщини, Щитинська Воля Ратнівського району Волинської області, Личижевичі, Мірабелі на правому березі Прип’яті близько впадіння в неї р. Тур та деякі інші.
Незначну кількість пізніших пам’яток ВНК можна пояснити появою в кінці III тис. до н. е. населення культури кулястих амфор [Каdrow, Szmyt, 1996, s. 103; Scibior, 1991, s. 61; Масhnik, 1991, s. 13] або шнурової кераміки городоцько-здовбицької культури, що призвело до формування стжижівської культури [Крывальцэвіч, 1999, с. 29]. Більш ранні носії Культури Лійчастого Посуду, як можемо судити з керамічних виробів, у великій кількості проживали на Поліссі (окрім Світязьких озер та басейну річок Турії, Стиру, Прип’яті), а добросусідські стосунки носіїв КЛП з ВНК виявилися в запозиченні населенням КЛП елементів орнаменту ВНК – гребінця, відтисків нахиленої палички, що спостерігаємо на матеріалах з поселень КЛП Побужжя – Бужанка, Зимне, Надстир’я – Оболонь, Новосілки, Коник.
Можливо, були й інші причини звуження ареалу поширення ВНК і переселення носіїв культури у важкодоступні болотисті місця, зокрема у Поприп’яття. Одним з таких «острівців» проживання етногруп були піщані підвищення біля сіл Личижевичі, Мірабелі. На огляді кераміки з цих пам’яток зупинимося докладніше. Найбільш характерними її ознаками є незначна домішка рослинності, багато жорстви паленого кременю, граніту та інших порід. При збереженні традиційних елементів декору та форм виробів основним компонентом кераміки стає жорства, не виключено, що частина цих посудин ангобувалася.
Уламки посуду з Личижевичів та Мірабелів відзначаються міцністю, товстостінністю, темним або коричневим кольором. Зовнішня та внутрішня поверхня рівні, інколи зі слідами розчесів гребінцем. Декор складався з гребінця, рядів насічок, ямок, «сітки», «копитець», відтисків палички з намотаним на неї шнуром, що не властиве ВНК. На виробах помітне домінування горизонтальної зональності.
Графічно реставрований виріб з Віткович мав півсферичну форму, округле дно, а в тісті – домішку жорстви і мало рослинності.
Ще один пізньонеолітичний пункт відкритий В. Пясецьким на пам’ятці Корма І, де знайдено розвал горщика, що мав домішку трави, дрібно товченого кварцу та плоске дно і рівні вінця. В тому ж шарі знайдено велику частину трипільського кратера та прясло з орнаментом із «копитець», хоч технологія його виготовлення, напевно, «трипільська». Весь цей одночасовий комплекс датовано ранньоенеолітичним часом – III тис. до н. е. [Залізняк, Балакін, Охріменко, 1987, с. 64–72].
Таким чином, ранньому періодові ВНК притаманні конусоподібні горщики з прямими стінками та гострим чи округлим дном, орнаментом з гребінцевих відбитків, паралельних прокреслених ліній, насічок, сітчастої штриховки, рядів відтисків округлою нахиленою паличкою. Рослинна домішка в глиняній масі є основною.
Середній період відзначається більшою різноманітністю форм горщиків (біконусоподібні, профільовані), орнаментика попереднього періоду зберігається, в тісті збільшується частка піску за рахунок зменшення органіки. Шамоту в ранньому та середньому періодах додавали мало.
Кераміці третього, пізнього, періоду притаманна мінімальна домішка рослинності та збільшення жорстви та піску. Форми кераміки та орнаментика зберігаються з попередніх періодів [Охрименко, 2000, с. 59, 60].
Отже, можна запропонувати такі хронологічні рамки пам’яток Волинської неолітичної культури: ранній період – 4500-3300 рр. до н. е. , середній період – 3300–2500 рр. до н. е. , пізній період – 2500–2000 рр. до н. е.
За новішими хронологічно-періодизаційними системами, які спираються на датування методом С14, пам’ятки ДДС розподіляються на три періоди: ранній, середній і пізній. Початок їх існування відноситься до 6500 р. до н. е. (СаlВС), а зникнення – 2900 рр. до н. е. [Телегин, 2000, с. 79, 80]. Пам’ятки волинської неолітичної культури охоплюють наступні періоди: ранній – 5600–4800 рр. до н. е., середній – 4800–4000 рр. до н. е., пізній – 4000–3200 рр. до н. е.
ВИСНОВКИ
Отже, у VI – IV тисячоліттях до Р.Х. на заболочених і вкритих лісами низинах Полісся перебувала мисливсько-рибальська людність волинської неолітичної культури.
До 80-х років на Поліссі були знані лише окремі неолітичні пункти, а матеріали надходили з поверхневих зборів або випадково з різночасових пам’яток, проте за останні роки стан справ різко змінився. Широкомасштабні розвідки (переважно в Рівненській та Волинській областях) дозволили відкрити перспективні для вивчення поселення, а проведені на них дослідження дали значні та різноманітні археологічні матеріали, які уможливили висвітлення багатьох сторін життєдіяльності носіїв волинської неолітичної культури, та дали змогу побачити цей регіон у контексті загальноєвропейських неолітичних процесів.
На Західному Поліссі відомо більше 100 пам’яток з гребінцево-накольчастою керамікою, які відносимо до волинської неолітичної культури дніпро-донецької етнокультурної спільноти. На п’яти з них – Великий Мідськ, Новосілки, Оболонь, Коник, Крушники, Вижівка проводилися розкопки.
Аналіз одержаної під час розкопок та зборів кераміки, а також порівняння її зі спорідненими культурами дніпро-донецької культурної області дозволили простежити періодизацію та хронологію пам’яток волинської неолітичної культури. Кераміка ВНК чітко розподіляється на три періоди – ранній, середній та пізній. Виробам раннього періоду (Розничі, Карасин, Шепель, Сенчиці) властива досить значна домішка рослинності в тісті, невелика – піску, шамоту. Орнамент складається з гребінцевих відтисків, рядів овальних вдавлень, прокреслених ліній, сітки. Форма горщика конусовидна при гострому дні. Пам’яток цього часу мало. Вироби середнього періоду мають меншу домішку рослинності, а більше піску (Новосілки, Оболонь, Крушники та інші). Часто вживаним стає декор з рядів насічок, відтисків нахиленої палички – «копитець». Форми виробів ускладнюються – більше стає профільованих. Визначальною ознакою посуду пізнього періоду є незначна домішка рослинності за рахунок збільшення жорстви. Орнаментація та форми посуду переважно зберігаються з попереднього періоду. Пам’яток цього часу мало – Щитинська Воля, Личижевичі, Мірабелі та деякі інші. Для визначення хронологічних рамок раннього періоду використано хронологічно-періодизаційні схеми суміжних культур. За всіма ознаками кераміка із Рознич, Шепля, Карасина досить рання і належить до середини V-го тис. до н. е. Найпізніша ж кераміка датується кінцем енеоліту – початком бронзового віку. Це простежується за контактами носіїв ВНК з носіями населення лійчастого посуду (Новосілки, Оболонь), яка існувала на цій території в кінці ІІІ-го тис. до н. е., з пізнім трипіллям (Крушники, Корма та інші) і по тому, що орнаментація ВНК трапляється на кераміці КЛП Побужжя (Бужанка, Зимно, Маркостав), стжижовської та навіть тшинецької культур. Маємо й стратиграфічні дані про умови залягання неолітичних матеріалів нижче енеолітичних та бронзового віку (Осова, Коник, Новосілки, Оболонь).
Ареал поширення пам’яток ВНК був виключно важливою контактною зоною в різні періоди її існування. З середини V-го тис. до н. е. носії ВНК мали господарські стосунки з населенням культури лінійно-стрічкової кераміки, наслідком яких була рання поява рільництва на Поліссі, на півночі – з прабалтським населенням німанської культури.
Місцями розташування поселень та стоянок ВНК були борові, перші, другі надзаплавні тераси, піщані дюни над озерами, важкодоступні місця, високі пагорби близько боліт.
Кераміка ВНК своєрідна: тонкостінна, коричнева, декорована відтисками гребінця, нахиленої палички, насічками, лініями, сітчастим штрихуванням. Крем’яний інвентар значної частини поселень має яніславицький вигляд. Мезолітичне яніславицьке населення перейшло в неолітичну, керамічну фазу розвитку (Л. Залізняк), але субстратом ВНК було, напевне, й інше населення, що залишило після себе пам’ятки типу Вижівка. Носії культур кулястих амфор, шнурової кераміки, на думку Д. Телегіна й Г. Охріменка, зменшили ареал проживання цього населення, але частина його дожила до початку ІІ-го тис. до н.е.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды XI археологического съезда. – М., 1901. – Т. 1, с. 1–132.
Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яного віку. – К.: Наук. думка, 1981. – Т. 1. – 308 с.
Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. Каменный век. – К.: Наук. думка, 1987. – 130 с.
Балакин С. А., Нужный Д. Ю. Хозяйственно-экономическое развитие в голоцене и проблемы археологических критериев мезолита // Каменный век на территории Украины. – К.: Наук. думка, 1990, с. 90–101.
Баландин Р. К., Бондарев Л. Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988. – 391 с.
Борзияк И., Дергачев В. Новый тип неолитических памятников в Молдавии // Археологические исследования на Украине в 1978–1979 гг. – Днепропетровск, 1980, с. 36-37.
Борисенко В. Етнографічна експедиція на Полісся 1934 року // Родовід. – 1992. – № 3, с. 31–35.
Брей У., Тремп Д. Археологический словарь. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.
Бунатян К. П. Про періодизацію історії первісного суспільства // Археологія. – 1989. – № 1, с. 6–19.
Гаскевич Д. Л. Віта-Поштова – найсхідніше поселення з матеріалами дунайської неолітичної культури // Археологічні відкриття в Україні 1997–1998 pp. – К.: Ін-т. археології, 1998. – С 11–13.
Гаскевич Д. Л., Гавриленко І. М. До походження дніпро-донецького неоліту лісостепового Подніпров’я // Археологія. – К.: Наук. думка, 2000. – Вип. 1, с. 81–93.
Гладких М. І. Соціально-економічна інтерпретація пізньопалеолітичних жител та поселень // Археологія. – 1989. – № 4, с. 19.
Гладких М. І., Станко В. Н. Мистецтво та світогляд пізньопалеолітичної людини // Археологія. – 1996. – № 3, с. 39–50.
Давня історія України. – К.: Наук. думка, 1997. – Т. 1. – 558 с.
Даниленко В. Н. Неолит Украины. – К.: Наук. думка, 1969. – 258 с.
Етнічна історія давньої України. – К.: Друкарня президії HAH України, 2000. – 278 с.
Журавльов О. П., Котова О. М. Тваринництво неолітичного населення України // Археологія. – К.: Наук. думка, 1996. – Вип. 2, с. 3–17.
Зализняк Л. Л. Мезолит Юго-Восточного Полесья. – К.: Наук. думка, 1984. – 118 с.
Залізняк Л. Л. Про багатоваріантність розвитку привласнюючої економіки // Проблеми історії та археології давнього населення України. – К.: Наук. думка, 1989а. – С 74–75.
Залізняк Л. Л. Реконструкція первісних суспільств за їх господарсько-культурним типом // Археологія. – 1990. – № 4, с. 1–12.
Залізняк Л. Л. Передісторія України X-V тис. до н. е. – К.: Наук. думка, 1998. – 317 с.
Залізняк Л. Л., Балакін С. А. Яніславицькі культурні традиції в неоліті Правобережного Полісся // Археологія. – К.: Наук. думка, 1985. – Вип. 49, с. 41–49.
Залізняк Л. Л., Балакін С. А., Охріменко Г. В. Неолітичне поселення Корма-І та Крушники на Житомирщині // Археологія. – К.: Наук. думка, 1987. – Вип. 58. – С 64–73.
Залізняк Л. Л., Пясецький В. К. Неолітичне поселення в гирлі р. Злобич на Житомирщині // Археологія. – К.: Наук. думка, 1980. – Вип. 34, с. 75–82.
Захарук Ю. М. Культура лінійно-стрічкової кераміки // Археологія УРСР. – К.: Наук. думка, 1971. – Т. 1, с. 96–104.
Збенович В. Г., Пашкевич Г. А., Янушевич З. В. Культурные растения Юго-Запада СССР по палеоботаническим исследованиям // Археологія. – К.: Наук. думка, 1980. – Вип. 34, с. 110–113.
Исаенко В. Ф. Некоторые произведения искусства неолитической эпохи Полесья // Тезисы докладов к конференции по археологии Белоруссии. –Минск: Изд-во АН БССР, 1963, с. 46–52.
Исаенко В. Ф. Археологическая карта Белоруссии. – Минск: Полымя, 1976. – Вып. 3. – 150 с.
Исаенко В. Ф. Неолит Припятского Полесья. – Минск: Наука и техника, 1976а. – 127 с.
Исаенко В. Ф. Хронология неолита Южной Белоруссии // Краткие сообщения. – 1978. – № 153, с. 37–42.
Колосов Ю. Г., Телегін Д. Я. Вивчення кам’яного віку на Україні (деякі підсумки та завдання) // Археологія. – К.: Наук. думка, 1978. – Вип. 26, с. 20–34.
Конопля В. М. Нові пам’ятки гребінцево-накольчастої кераміки на території Західної Волині // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1988, с. 98–99.
Конопля В. М., Оприск В. Г. Археологічні пам’ятки Волині (Рожищенський район). – Луцьк, 1991. – 86 с.
Костенко Ю. В., Титова О. М. Неолітичні пам’ятки на р. Трубіж // Археологія. – К.: Наук. думка, 1988. – Вип. 64, с. 56–68.